Київське правосуддя: чи варто маратися-3

Отримавши справу в канцелярії, я побачив, що на її аркуші 136 – на моїй розписці про те, що я повідомлений про час та місце розгляду справи в Апеляційному суді міста Києва, – виправлено адресу суду.

Коли я підписував цей папірець, там було "Солом'янська, 2-а", а тепер це замарали білим коректором та зверху написали "Володимирська, 15".

І тепер я маю доводити, що я не верблюд – що не підписував документ із вже виправленою адресою.

Як усе просто! Порушили закон (ст. 6 ЦПК) – та приховали сліди, підробивши судовий документ. Браво, суддя Мараєва!

У нормальній країні після оприлюднення такої інформації на популярному новинному сайті пішли б у відставку голова суду та причетна до підробки суддя. Пішли б – або покарали б журналіста за брехню.

А в Україні й відставок в Апеляційному суді Києва не буде, і мене в брехні ніхто не звинувачуватиме (бо це правда).

Тому доведеться після цього тексту на блозі продублювати його в офіційному варіанті як скаргу прокуророві – щоб порушив кримінальну справу за фактом підробки судових документів Апеляційним судом міста Києва.

Сподіваюсь, судово-технічна експертиза виявить точний час цієї підробки, яка відбулася вже після підписання мною цієї розписки.

А поки що пропоную Апеляційному суду Києва поширити своє ноу-хау на всіх відвідувачів, яких у цьому суді не надто хочуть бачити. Викликайте їх годину на 15-ту, потім виправляйте час десь на 10-ту, проводьте засідання без небажаних осіб, а далі заявляйте їм, що вони вчасно не прийшли та були відсутні без поважних причин.

Бо вони – усі ми – верблюди. Яким легше пролізти крізь голку, ніж побачити в реальності київське правосуддя.