До 90 річниці Листопадового Чину (історично-ювілейне)

У Першу світову війну українці вступили у складі двох ворожих блоків: більша частина України – під владою Москви, менша (Галичина, Буковина і Закарпаття) – у складі Австро-Угорщини. З падінням царизму на підмосковській частині України вибухає національна революція, постає Центральна Рада, спонтанно і масово українізовуються війська.

На смертельний жах усім українофобам і шовіністам, Україна, яку вони вважали вбитою і похованою, воскресає після двох з половиною століть небуття.

Треба сказати, що порівняно з подіями, які відбувались на Наддніпрянщині, з тими тектонічними зрушеннями, з тим вибухом життєвої енергії нації – західноукраїнські землі пасли задніх. Лише восени 1918 року, коли захиталась вже Австро-Угорська імперія, Українська Революція (через півтора року після Києва) підняла свій синьо-жовтий прапор над містом Лева.

Це сталось 90 років тому. 1 листопада 1918 року загони українських стрільців під командування Дмитра Вітовського беруть під контроль Львів. Через кілька днів проголошено Західноукраїнську народну республіку (ЗУНР).

До складу нової держави належали усі етнічні українські землі колишньої імперії Габсбургів. Відразу після 1 листопада обидві українські держави – УНР і ЗУНР розпочинають переговори про об'єднання. А вже в січні 1919 на Софійській площі в Києві урочисто проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР.

Чого вчать нас ці події?

Ми – сильний народ. Ми – єдина нація. Ані тривалі окупації, ані терор, ані культурна агресія, ні війни, – ніщо не зможе притупити відчуття єдності і солідарності українців. Рік 1918 це довів. Усі українці – від Закарпаття до Кубані за першої нагоди запрагли єдиної української держави. А ситуація була тяжка. За Україну доводилось воювати.

Тому всі, нав'язувані ззовні через агентурні мережі, сепаратистські сценарії – приречені.

Бо єдність українців випробувана залізом і кров'ю.

Насправді міцним є те, що пройшло таке випробування.