Прибуття в Україну на святкування 1020-річчя хрещення Русі Вселенського Патріарха Варфоломія та незграбні реверанси правлячої лжееліти спровокували черговий етап політичних дискусій щодо майбутнього устрою церковного життя нашої держави.

Відмова Вселенського Патріарха, який приїхав до Києва на запрошення патріарха московського Алексія ІІ, взяти участь в спільних заходах із ієрархами українських православних церков за повної підтримки вищого керівництва держави, є прямим викликом українцям. Адже насправді – це трактування керівників Української Православної Церкви Київського патріархату та Української Автокефальної Православної Церкви як самозванців, що прикривається візантійсько-фарисейською демагогією про вигадану "неканонічність" українських церков.

Читати далі...

Пам'яті Ярослава Мельника-"Роберта" та старшинської школи УПА "Олені".

Наша пам'ять робить нас нами – як окремих людей, так і цілі нації. Все, що ми пам'ятаємо, як ми пам'ятаємо, що ми хочемо або не хочемо пам'ятати, складає основу нашої ідентичності. Саме крізь призму нашої культурної та історичної пам'яті ми, як нація, пізнаємо себе, визначаємо головні життєві цінності та орієнтири у світі. Наша спільна пам'ять робить можливим справді осмислений вибір, тобто, в остаточному підсумку – свободу.

Із 1988 року на горі Яворина традиційно відбувається вшанування полеглих вояків-повстанців. Щороку тисячі українців віддають тут данину пам'яті полеглим борцям за волю. У 1944 році неподалік Яворини у нерівному бою з карателями НКВД полягли курсанти старшинської школи "Олені", а 1 листопада 1946 загинув провідник ОУН Карпатського краю Ярослав Мельник-"Роберт". (Варто наголосити – не "Клим Савур", як це часто можна почути у недобросовісних ЗМІ).

Читати далі...

Оце щойно перечитав інтерв'ю з Бутом на УП і чомусь захотілося дописати і викласти враження про травневі вибори, про які вже було писано-переписано...

Слідкуючи за свіжими трагікомічними подіями в українській політиці, ще раз переконуєшся у необхідності люстрації та політичної відповідальності партій за зміст своїх списків. А може ці водевілі безпринципності нарешті відкриють очі суспільству? На цьому досвіді вже давно прийшов час навчитися обирати. Обирати не кольорові фантики партійних брендів і тим більше не зализані фотошопом ікони лідерів. Все більше і більше українців усвідомлюють, що підтримувати варто лише ідеологічно послідовні, принципові політичні сили.

Читати далі...

День Героїв встановлено в пам'ять відважних борців, які загинули у травні – засновника та Провідника Організації Українських Націоналістів, полковника Євгена Коновальця, ідеолога державної самостійності України Миколи Міхновського, керівника української національно-визвольної боротьби 1917-1921 рр. Симона Петлюри.

У цей День українці маніфестують єдність з Українськими Героями, мільйонами відомих і незнаних сьогодні синів України.

Запрошую Вас, шановне товариство, разом з родинами, відсвяткувати цей День.

Урочистості розпочнуться на Майдані Незалежності, 23 травня, у п'ятницю, починаючи з 15 год.

У програмі – фольклорний концерт, а також виступи українських гуртів "Кому вниз", "Тартак", "Гайдамаки", "Мандри", "От вінта", сестер Тельнюк, кобзаря Тараса Компаніченка. Ведучий – Сашко Положинський.

Ось про що і про кого будемо говорити, пригадувати, вшановувати:

Читати далі...

Чергова порція провокацій російських посадовців, що ставлять під сумнів суверенітет і територіальну цілісність України, зайвий раз підтверджує – ми перебуваємо в стані холодної війни з північним сусідом. Поки що холодної. Передусім, цей факт необхідно усвідомити. Бо страусина позиція у подібних обставинах ще нікого в історії не рятувала. Україну вже "будували" на початку минулого століття одні "демократи". Вони теж, запхавши голову в пісок модних тоді утопій, твердили, що нова соціалістична Росія – "наш стратегічний партнер". І тому, мовляв, оборона нам не потрібна. Хоча ті "демократи", принаймні, були більш порядними від сучасних – чим закінчилася їхня безпечність варто би пам'ятати. Нагадаю – жертовною смертю трьохсот київських студентів під станцією Крути. Далі була більш ніж 70-ти літня окупація: терор, голодомори, репресії, русифікація...

Читати далі...

Вперше в житті на власні очі бачив встановлення рекорду, який увійде у Книгу Гіннеса.

Особливо приємно, що це відбувалося в столиці України, світовий рекорд встановив українець, більше того – побратим-"свободівець".

Найщиріші вітання Тарасу Корніюку!!!

Тарасе – Ти гордість нації!

Офіційно про подію:

Читати далі...

Мама вигойдала дитячу колиску, схилялася над ліжечком безсонними ночами, і співала колискову – світлу і тиху – як далекі зірки за вікном. Мамина любов – мережила орнаментами дитячу вишиванку і навчала молитви – найпершої і святої...

Мамина любов – мов оберіг, який ніколи не зраджує і не покидає. Вона захищає нас у ту мить, коли щойно приходимо в світ. І коли, ставши дорослими, пізнаємо терпкий смак перемоги і першу гіркоту розчарувань...

Читати далі...

Немає сенсу довго розводитись про те, яке значення має прийняття нової Конституції для України та українців. У нас занадто багато часу витрачається на фіктивні "всенародні обговорення", безплідні та запрограмовані на поразку "дискурси", порожні балачки.

Найгірше, що ми безнадійно втрачаємо довіру українців до влади як інституту, який замість втілення національної волі до перемог і поступу перетворюється на інструмент визискування та обману.

Весь цей пошук національної ідеї на конкурсній основі з нескінченним маневруванням між парламентською та президентською республікою, між Азією та Європою, між феодальним та глобалізованим капіталізмом, нагадує банальний водевіль. А ті, хто прикидається ось уже 17 років, що "розбудовує державу"-обридлий хоровод блазнів.

Лише українці чомусь залишаються вічними аутсайдерами у цій грі в одні ворота. Мабуть, тому, що сприймають ілюзії за дійсність.

Скільки можна дозволяти так званій "еліті" цинічно й безкарно брехати нам у вічі? Руйнується національна економіка, скорочується народонаселення, на оголених кордонах грає м'язами ворог, від беззаконня бандитської влади та її лакеїв у країні тихо назріває громадянська війна...а вони й далі продовужують займатися улюбленою справою. Перетягувати ковдру на себе, продавати національні інтереси гуртом і вроздріб, плести інтриги, саботувати й шкодити, де тільки можна, торгуватися за посади, вплив і гроші й тут же продавати своїх вчорашніх союзників...

А віз і нині там. Нової Конституції на обрії щось не видно. Тобто, я, звісно, не виключаю, що із блаженною усмішкою Мони Лізи українцям наввипередки продемонструють кілька стосів спаскудженого паперу. Із всією належною помпезністю та пустослів'ям про чергове епохальне звершення, надзвичайний прорив та унікальну націю. Але це точно не буде Українська Конституція, написана українцями для українців.

Коли в кінці 1980-х років я та мої побратими прийшли в політику, прагнучи втілювати свої переконання, ми щиро вірили, що слова не повинні розходитись зі справами. Ми боролись за Українську Україну, і сформували свій ідеал суспільно-політичного устрою. Зараз першою з усіх політичних сил ВО "Свобода" презентувала власний проект нової Конституції, аби довести українцям, що націоналісти мають чітке бачення виходу з кризи та реформування держави.

Не маю наміру переказувати зміст нашого проекту чи рекламувати його переваги. Серед читачів зібралося справді широке товариство людей зі сформованими поглядами на світ, критичним розумом, життєвим досвідом та своїми переконаннями. Тож Вам робити висновки.

Штатних мурзилок, анонімних хамів та українофобів прошу не турбуватися. На все свій час.

Читати далі...

В Україні є лише один вид ксенофобії.

Читати далі...

То не весняні пташки щебечуть над Києвом... То знову заливаються солодкоголосі обіцяльники. То не громи гримлять травневі... То відлунюють ультиматуми та звинуваченння між опонентами.

Та не варто перейматися! То не остання найрішучіша битва за Київ.

То всього лише чергові позачергові вибори.

Не перші і не останні "демократичні".

Ще "демократичніші", ніж попередні.

Принаймні, за кількістю "демократів" на гектар столичної землі.

Читати далі...