Як ''журналісти'' легалізують окупацію
Ось вам один з багатьох приклад: журнал "Кореспондент", фактично, переплюнув "самого" Путіна, поінформувавши нас про те, що "Власти ДНР намерены подать в суд на украинское руководство". Уявляєте? Одним махом редактори "Кореспондента" визнали те, що не визнав навіть уряд РФ. А терористів, які окупували українські міста, назвали "владою". Я б, звісно, побажав би головному редактору "Кореспондента" Андрію Овчаренку і шеф-редактору інтернет-порталу Максиму Мініну, хоч якийсь час пожити за такої "влади" (звісно, не на території України). Щоб відчути на власній шкірі наслідки цієї повзучої легітимізації, чим зараз і займаються згадані медіа-керівники. Але не буду цього робити, пам'ятаючи, що є речі, які й "ворогу не побажаєш".
Як відомо, спочатку було слово. Навіть дурню зрозуміло, що такою "безневинною" грою слів легалізується окупація України. Спочатку путінські технологи вводять цей термін в свідомість населення. Потім – вже слово за Радою Федерації, яка також вміє надавати легальний статус військовій агресії та окупації чужої території.
Кілька днів тому, на зустрічі активістів в Одесі, Олексій Гончаренко зауважив, що ми самі поширюємо розробки ФСБ, називаючи військових злочинців, терористів і бандитів, дуже такими милими словосполученнями: "зелені чоловічки", "вежливые люди". Ніби про казкових, добрих персонажів з дитячих мультиків. Може, досить поширювати цю бридоту в ЗМІ?
Мій друг Андрій Бережний, вивчаючи тему термінологічної війни, написав так: "вже давно стало гидко читати непрофесійну писанину, що несе у мережу технічно безграмотну ахінею – якби якийсь досвідчений не лише у текстах, але й у технічних аспектах військової справи редактор міг, якщо не виправити, то хоча б не пускати на людські очі усіляку пургу. Можу підібрати список таких примітивних писань. Нагально: малодумаючим журналюгам слід розтовкмачити тонкощі термінології: БОЙОВИК-ОПОЛЧЕНЕЦЬ-СЕПАРАТИСТ-ТЕРОРИСТ-БАНДИТ (принагідно – а де мною запатентований термін СЕПАРАШИСТ?). Всі ці терміни можуть стосуватися одного суб´єкта, але обирається такий, який свідчить про ставлення автора писанини до нього – позитивне, не дуже позитивне, негативне, дуже негативне. Маємо ж зважати на етичний аспект – скажімо армійська термінологія солдатів кваліфікує як "особовий склад" – це про своїх, і як "жива сила" – це про противника. Школярські істини.
Нівроку собі, школярські істини, які призводять до визнання озброєних бандформувань владою і легалізують окупацію ними цілих областей! І тут самою лише тупістю проблему не поясниш. Швидше за все, справа серйозніша: йдеться про інформаційні міни, які, ніби радіокеровані фугаси, підривають у нашому інформаційному просторі ті самі персонажі, які "запросили" в Україну замаскованих під "вежливых людей" терористів і надали їм в руки не лише медіа-ресурси, а й системи залпового вогню та зенітні ракетні установки.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
