Про безвіз для України та хіматаки в Сирії: що більше схвилювало ''критиків'' соцмереж?
Ох, і зачепило наших "друзів" рішення Європарламенту про надання Україні безвізу. Кумедно спостерігати за реакціями глибоко переконаних у тому, що без віз їздити можна лише у Москву. Просто якийсь потік люті й сарказму. Що цікаво: якби Україні не надали безвіз, вони переможно розганяли б перевірену роками бодягу про те, що "ви (ми) там нікому не потрібні й заслужено отримали чергового ляпаса". Оскільки гаряче очікуваного ляпаса не сталося, сценарій довелося коригувати по ходу п'єси. Тим більше, що напоготові був запасний варіант, на випадок провалу професора Плейшнера. "Квіткою на вікні" стали оповідання про латиноамериканські країни, які теж мають безвізовий режим з ЄС, про пенсіонерів, які зараз "масово кинуться скуповувати квитки на Європу". Сарказм й іронія зрозумілі. Будуть й інші аргументи в стилі "нам вашого безвізу й задарма не треба". Говорити за всіх, наприклад, пенсіонерів – ознака дурного тону. Я скажу, що для моїх батьків безвізовий режим – справжній подарунок. Мама давно збиралась відвідати могилу свого батька (мого діда), який воював у складі 1-го Українського фронту, й у 1945 році загинув у східній Німеччині.
Скажу ще й про молодих людей. У 2014 році, в Маріїнському парку вів жваву дискусію з молоддю, яку привезли з Донбасу й розмістили в наметах Антимайдану. "Нам не потрібна ваша Європа", – впевнено і з ентузіазмом навперебій кричали молоді люди. "А в якій країні ЄС ви були, ну хоча б в сусідню Польщу їздили?", – поцікавився я. Але у відповідь чув лише одне: "Зачем нам это нужно, мы из Горловки!". Будь-які аргументи про нові можливості не справили враження на моїх співбесідників. Лише на хвильку молоді люди замислились над тим, що навіть у відомих університетах Парижа, Берліна, Праги й інших столиць й міст Європи можна навчатись безкоштовно. Таке повідомлення стало для них несподіванкою. Але розгубленість тривала лише мить, ідеологічні установки взяли гору над здоровим глуздом.
Знаєте, подібну ситуацію чудово описав російський письменник Володимир Войнович: "Капитан НКВД Миляга нигде не был, но точно знал, что русские березки – самые красивые березки в мире, а русское небо – самое синее". А я тоді подумав про інше: що молоді люди студентського віку, які мали б радіти, що клітка радянського зразка, яка обмежувала їх зовнішній Всесвіт контрольованою тоді регіоналами Горлівкою чи Макіївкою (тепер – російськими військовими та колаборантами "ЛДНР"), воліли залишатись за ґратами. Бідолашні, боялись потрапити у брудні лапи збоченців одразу на пероні вокзалу десь у Кракові, чи в Берліні. Про Амстердам й Копенгаген я навіть боявся питати. Що не кажіть, а вся ця кісільовщина, яка розлилась по нашій території й перетворила у кисіль мозок багатьох людей, які ніде не були, але "по тєлєку все бачили", зробила свою справу. Але самі "власники Донбасу" і якийсь час, всієї України, аж ніяк не боялись Європи. Інакше чому б це Рінат Ахметов купував би собі найдорожчу квартиру у Лондоні? Ну точно, не для того, щоб бути зґвалтованим. Загалом, зрозуміло, чому так відбувалось. Хтось же має працювати у вугільних копанках й тримати на мітингах партійний прапор за 50 гривень на день. Європейська інтеграція у таку парадигму не вписується.
Тим, хто продовжує кепкувати над безвізом, підкидаю вам ще кілька ідей: можна ще потролити молодь, яка здатна проїхати буквально всю Європу – від українського кордону й до далекого португальського селища Коруше. Саме в безвізовій Європі для цього є всі можливості – й численні лоукости, й недорогі, але пристойні хостели. Можна піти й ще далі – й "покепкувати" з українських студентів, які навчаються в країнах ЄС.
Знаєте, що цікаво? Процес надання безвізу вразив деяких критиків навіть більше, аніж інші резонансні події, які відбуваються синхронно з цим. Поглинуті емоціями, "євроскептики" на своїх сторінках у соцмережах "не помітили", наприклад, реальних хімічних атак у Сирії, у проведенні яких звинувачують друзів Путіна – режим Башара Асада, і спровоковане ними загострення у цій країні. Розумію, що безвіз їм не подобається як явище. Але, якщо порівнювати деякі геополітичні концепції й події останніх днів, варто сказати, що безвізовий режим, який так роздратував частину соцмереж, значно кращий за хімічні атаки, які ті ж самі персонажі проігнорували у своїх коментарях. Ох, і зачепило ж за живе наших "друзів". І це теж – приємний і позитивний наслідок безвізу.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
