Вітаю усіх, кого пам"ятаю і ще не загубив у вирі життя: Дмитра Мороза, Дмитра Полюховича, Володимира Гонського, Юрія Зубка, В"ячеслава Кириленка, В"ячеслава Піховшека, Олександра Хмелевського, Віталія Чепіногу, Галину Ткачук, Михайла Конофотського, Олександра Коцюрубу, Павла Розенка, Віктора Кулішенко, Євгена Роїка, Тетяну Кукуріку... і на жаль вже покійного Костянтина Єрофеєва.
Олесь, ти знаєш, я в голодуванні участі не брав. Анатолій Лупиніс, редактор газети, де я тоді працював, резонно зауважив, – хто ж тоді буде писати самвидав, якщо всі журналісти підуть на асфальт. Але колона мого педінституту, моя УСС, разом зі мною брала участь у кожній демонстрації і в спробі захоплення Верховної Ради.
І от тепер ми у будинку, який збирались захоплювати 18 років тому. І нібито маємо країну, яку виборювали 18 років тому.
І хай хтось пішов у політики, а хтось у холуї, хтось зайнявся бізнесом, а хтось краде гроші з бюджету, хтось залишився романтиком, а хтось спився від гіркого реалізму, опустившись на саме дно.
Тоді, 18 років тому, ми всі разом перемогли. Всупереч всій системі, без підтримки "старих баняків", відчайдушно, безкорисно і щиро.
Тож хлопці, не забувайте те відчуття перемоги заради країни. Бо президенти, прем'єри, уряди і політичні партії (ба навіть суди) минаються, а Україна залишається з нами.
Будьмо!
P.S. Для тих, хто забув – 18 років тому 18 жовтня закінчилася Велика Жовтнева студентська революція і площу Жовтневої революції, неофіційно, перейменували у Майдан Незалежності.
Партия жуликов и воров №2 Максим Бироваш Сегодня, 13:16 
Останній аргумент Олександр Турчинов Сегодня, 13:10 
Где деньги, Зин? Надеин Иван Сегодня, 12:34 
Кілька слів про газ у відповідь МВФ та Хорошковському Олександр Данилюк Сегодня, 11:29 
