Володимир В’ятрович Історик, голова Українського інституту національної пам’яті

Досі триває наша столітня війна за свободу

17 березня 2017, 15:01

Текст промови на урочистому засіданні Верховної Ради з нагоди відзначення сторіччя Української революції 1917-1921 років.

24 серпня 1991 року Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки у цій залі готувалася ухвалити одне з найважливіших в її історії рішень. Рішення, яке стало для неї фактично останнім, адже ставило крапку в існуванні УРСР. Пропозицію його ухвалення запропонувала тодішня демократична меншість. Але факт, що її готові були підтримувати тисячі людей на вулицях, змушував погодитися на ухвалення і назагал непоступливу комуністичну більшість парламенту.

Проте, навіть, попри тиск вулиць не обійшлося без гарячих дискусій і вимушених поступок з боку демократів. В результаті документ, проект якого доручили підготувати одному з найбільших авторитетів в демократичному таборі, багатолітньому політв'язневі Левку Лук'яненку, змінив назву. Написаний ним чорновик Акту відновлення незалежності України став називатися "Актом проголошення незалежності України".

Ця здавалося б не суттєва поступка комуністам, на яку погодилися їх опоненти, насправді відіграла визначальну роль протягом наступних двох десятків років розвитку держави. Незалежна Україна таким чином відмежувалася від попередніх спроб утвердити її державність, відмовилася від спадщини українського визвольного руху. Її поява на мапі світу відтак розглядалася як така, що стала можливою не завдяки тривалій майже столітній боротьбі українців, а лише унікальній міжнародно-політичній кон'юнктурі, яка призвела до розвалу СРСР.

Відречення від спадщини визвольного руху дозволило колишнім комуністам утримати в суспільній свідомості здебільшого радянські уявлення про минуле. А це в свою чергу дозволило їм ще довго залишатися владною елітою новопроголошеної держави. І продовжило фактичне існування УРСР навіть після проголошення незалежності 24 серпня 1991 року. Передача у 1992 році президенту Кравчукові державних реліквій УНР стала гарним символічним актом, про який швидко забули.

Двічі після 1991 року (у 2004 та 2013) українці піднімалися на небачені за масштабами протести, щоб не дозволити владі повернути країну в авторитарне минуле. Щойно після другого разу, оплаченого кров'ю, ми почали системно долати тоталітарну спадщину.

Ухвалені в цьому залі два роки тому закони з декомунізації дозволили позбутися тисяч пам'ятників тим, хто нищив українську державу в 1917-1921 роках та український народ протягом наступних семи десятиліть. Їх імена нарешті зникли з мапи нашої держави. Серед нових назв, які з'явилися – зокрема ті, які пов'язані з Українською революцією 1917-1921 років. Законом про правовий статус учасників боротьби за незалежність нинішня держава врешті віддала належну шану усім тим, хто зі зброєю в руках чи ненасильницькими методами наближали її незалежність, зокрема воякам збройних формацій доби Української революції.

Тож Україна поступово повертає собі державотворчу спадщину, якої так необачно зреклася чверть століття тому. Завданням інформаційної роботи, яку розгортає Український інститут національної пам'яті, є нагадати, що події, які сталися сто років тому, заклали початок ключових державних інститутів. Нині в річницю створення Української Центральної Ради ми говоримо про століття українського парламенту. Будемо говорити про століття українського уряду, збройних сил, дипломатії, академії наук. Нам надзвичайно важливо розповісти про це не лише українцям, але й світові, аби заперечити одну з ключових тез російської пропаганди, що Україна лише геополітичне непорозуміння, яке з'явилося на мапі світу через розвал СРСР.

Але важливо говорити не лише про спадщину Української революції 1917-1921 років, але й про її жорстокі уроки. Їх актуальність загострюється тим, що Україна нині як і тоді протистоїть російській агресії. Досі триває наша столітня війна за свободу.

Уроки Української революції 1917-1921 років повинні уважно вивчити в першу чергу сучасні політики. Один з найважливіших з цих уроків – в Україні кожен з них може мати друзів, союзників, конкурентів, суперників, опонентів. Але вороги, з якими треба боротися справді безкомпромісно, – за межами країни, у Росії, яка веде війну проти усіх нас. Конкуренти, суперники, опоненти можуть бачити Україну іншою. Вороги її просто не бачать у майбутньому. Вони можуть вдавати союзників чи навіть друзів, формулювати спокусливі пропозиції для боротьби з опонентами, але не можна забувати – їх метою є знищити цю державу.

Учасники Української революції 1917-1921 років зрозуміли цей урок надто пізно. Тому полишили країну на поталу ворогу, тому дописували свої повчальні мемуари в кав'ярнях Відня, Парижа чи Берліна. Нині ми ще маємо шанс зробити так, щоб нащадки могли без брому читати про нашу епоху.

Скористаймося цим шансом в повній мірі.

Слава Україні!

Коментарі — 137
Yaroslav Yurkiv _ 17.03.2017 17:48
IP: 130.211.103.---
БРАВО, пане ВОЛОДИМИРЕ!!!
Кирюха Корженко _ 17.03.2017 17:46
IP: 195.5.29.---
Олег Колиушко:
А революция – это процесс, включающий в себя множество составляющих: выкристаллизация лидеров, разработка теоретической базы, поиск источников финансирования, создание разветвленной подпольной сети, ведение агитации и пропаганды, создание для этой цели собственного печатного органа и проч.
Вы совершенно исказили, батенька, составляющие революц борьбы. Махновцы в Аскании Нова, самогоном страусов спаивали. Вот у махновцев было всё правильно с методикой и революционные страусы тут же включались в революционную борьбу.
Олег Колиушко _ 17.03.2017 17:25
IP: 146.148.121.---
Олег Колиушко:
Если я правильно понимаю, вы пишете об УНР. Т.е. о результате. Результате произошедшего в Петрограде большевистского переворота. А Въятрович ведет речь о какой-то Украинской революции. А революция – это процесс, включающий в себя множество составляющих: выкристаллизация лидеров, разработка теоретической базы, поиск источников финансирования, создание разветвленной подпольной сети, ведение агитации и пропаганды, создание для этой цели собственного печатного органа и проч. Если всё это в Украине было, то тогда можно вести речь об Украинской революции. Но ничего такого не было. Поэтому с научной точки зрения события в Украине 1917-1921 нужно считать не Украинской революцией, а проекцией на Украину революционных событий в России.
Короче говоря, неугомонный Въятрович свои длинные фальсификаторские ручища уже и до периода Октябрьской революции дотянул.
Олег Колиушко _ 17.03.2017 17:18
IP: 35.187.34.---
Олег Зуб:
Олег Колиушко:
А это довольно таки опереточная попытка кучки киевских интеллигентов построить государство в одном из кусков развалившейся Российской Империи...
Если я правильно понимаю, вы пишете об УНР. Т.е. о результате. Результате произошедшего в Петрограде большевистского переворота. А Въятрович ведет речь о какой-то Украинской революции. А революция – это процесс, включающий в себя множество составляющих: выкристаллизация лидеров, разработка теоретической базы, поиск источников финансирования, создание разветвленной подпольной сети, ведение агитации и пропаганды, создание для этой цели собственного печатного органа и проч. Если всё это в Украине было, то тогда можно вести речь об Украинской революции. Но ничего такого не было. Поэтому с научной точки зрения события в Украине 1917-1921 нужно считать не Украинской революцией, а проекцией на Украину революционных событий в России.
Andrey Kononenko _ 17.03.2017 16:58
IP: 188.163.73.---
Олег Зуб:
На самом деле, если бы к власти в Украине пришли националисты, то, возможно, это могло бы обеспечить прорыв в уровне жизни, и ваши внуки, и вы жили бы не хуже, чем в Финляндии. А сейчас в Украине ситуация не симметричная финской: в Финляндии у власти люди, благодаря которым и существует независимая Финляндия, они действуют в интересах Финляндии, а в Украине аналогом этих людей в наиболее явной форме являются вроде бы как националисты, но они не у власти. Потому вы и завидуете загранице...
Shtaller Sergey _ 17.03.2017 16:54
IP: 130.211.103.---
Панове присяжні!! Історія України почалася в 1991 році!!
Anatol Zubenko _ 17.03.2017 16:53
IP: 146.148.121.---
Andrey Kononenko:
Олег Зуб:
Нет. Потому, что смогли отбить российскую оккупацию
Да, если бы мы отбили российскую оккупацию, то тоже им всем памятники поставили...
Shtaller Sergey _ 17.03.2017 16:52
IP: 104.199.98.---
А як бути з заводом Лєнінская кузница- стоїть -працює!!
Andrey Kononenko _ 17.03.2017 16:48
IP: 188.163.73.---
Олег Зуб:
Нет. Потому, что смогли отбить российскую оккупацию
Andrey Kononenko _ 17.03.2017 16:48
IP: 188.163.73.---
Олег Зуб:
taksist:
1. скільки комуністичних пам'яток ще не декомунізовано, зокрема в києві. ****

Шановний, фіни вже 100 років, як незалежні, а в них досі стоять пам"ятники РОСІЙСЬКИМ ЦАРЯМ, та й православні ХРАМИ... І -нічого: це не завадило ним тричі захистити власну незалежність, і зараз вони живуть так, як і наши онуки не житимуть...
ЧИ НЕ ТОМУ, ЩО – ПОВАЖАЮТЬ ВЛАСНУ ІСТОРІЮ?
Нет. Потому, что смогли отбить российскую оккупацию.
Олег Колиушко _ 17.03.2017 16:17
IP: 35.187.34.---
Может кто-то просветит: а что это за "Українська революція 1917-1921 років"?
taksist _ 17.03.2017 15:36
IP: 130.180.218.---
1. скільки комуністичних пам'яток ще не декомунізовано, зокрема в києві.
2. що відомо про терміни декомунізації комуняцьких недобитків.
3. чому в список на декомунізацію не потрапила гармата, встановлена на честь вбивання українців комуняками на заводі арсенал.
.
предметна розмова завжди краще сприймається аніж обмін гаслами.
Україна та Європа824 Уряд реформ261 Корупція930 Євро-2012112 Рада 201495
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте