Відкритий лист львівської громадськості до Львівської міської ради
Спочатку кілька слів від себе, Тараса Возняка: я впродовж року спостерігав, як до нашого міста прибували вигнанці з Криму і не тільки. Так само впродовж року, разом з іншими, розуміючи, що доля вигнанця може стати й моєю долею, бо ніхто не знав, як далеко може зайти російський окупант, пробував на силу своїх можливостей якось допомагати біді цих людей. Допомагати і не уразити їхньої гідності. І таких людей, що перейнялися цією проблемою були тисячі. Однак на якомусь етапі з величезним здивуванням побачив, що львівську бюрократію, яка стелить гарними словами, ця проблема не хвилює. Наївні спроби активістів киримли отримати від них хоч якогось кутка для свого громадського життя наштовхувалися на зверхні відмовки, якщо не знущання. Для мене особисто певним рубіконом стала ігнорація адміністрацією голови міста прохання релігійної громади дати кут для проведення 18 травня молитви за депортованими 1944 року кримцями з Криму. Це мене різануло особисто, бо стосується моєї сім'ї, яку разом з немовлятами, які померли дорогою, гнали етапом в Сибір. Не лише моєї сім'ї, але й тисяч і тисяч галичан ця доля теж не оминула. Тому таке "скорбное бесчувствие" переповнило чашу терпіння. В приватному порядку кілька справжніх греко-католиків знайшли цей кут для молитви – як самопоміч, то самопоміч. Зараз Рамадан – і знову те саме – в приватному порядку добрі люди дозволили киримли творити молитву як людям гідним у пристосованому приміщення – знову самопоміч. На жаль киримли, здається теж доходять до межі терпіння та упокорення. І стає соромно дивитися їм в очі. Тому кілька, як завжди кілька, громадських активістів Львова не бачать іншого виходу, окрім як публічного звернення до Львівської міськоїх ради, міського голови міста Львова пана Андрія Садового з відкритим листом:
"Відкритий лист Львівської громадськості до Львівської міської ради
У березні 2014 року почалася одна з трагічних сторінок у новітній історії України – окупація Росією території Автономної Республіки Крим. Цей міжнародний злочин супроводжувався репресіями проти українських патріотів, створенням атмосфери страху на півострові. Відомо, що однією з мішень російською каральної системи окупанти обрали корінний народ Криму – киримли, який відомий у світі власною проукраїнською, про державницькою позицією. На жаль, Українська держава не змогла захистити своїх громадян у Криму. Натомість, прості українці протягнули у ті часи руку допомоги кримчанам. Так, широкого резонансу набуло звернення Львівського міського голови Андрія Садового до мешканців Криму, яким він запрошував громадян України – кримчан – до Львівщини та пропонував їм захист та допомогу. На запрошення небайдужої львівської громадськості, містян Львова тисячі кримчан знайшли прихисток на гостинній львівський землі. Протягом року, кожного місяця мешканці, які побоювалися зазнати репресій через власні політичні чи релігійні переконання, неможливість вести свою справу на окупованій території, прибували до Львова та Львівської області. Серед вимушених переселенців з Криму, коло двох тисяч складають представники народу киримли/кримців. Кримці їхали до Львова, оскільки вважали західних українців, які за часів СРСР самі зазнали поневірянь та репресій, духовно спорідненими та сподівались на співчуття та розуміння. В цілому, на відміну від місцевої влади, пересічні львів'яни та жителі Львівщини гостинно та щиро зустріли вимушених переселенців, зокрема й представників народу киримли.
Оскільки, кримці є корінним народом України та, відповідно, не мають іншої держави, яку вважають своєю, підтримувати та розвивати їхню мову, культуру, традиції має їх рідна держава – Україна та загалом українське суспільство. Вочевидь, що в силу обставин перебуваючи далеко від своєї історичної Батьківщини – Криму – киримли намагаються не втратити власну етнічну та релігійну ідентичність, мову та культуру. На наше переконання, в цьому новоутворена громада кримців у нашому місті має отримати повну підтримку з боку громади Львова.
Тому, незрозумілою виглядає ситуація із зволіканням Львівської міської ради в лиці її виконавчих органів стосовно виділення приміщення для створення громадського центру, в якому б задовольнялися культурні, освітні та духовні потреби кримців. Так, з липня 2014 року Кримська громадська організація "Інститут громадянського суспільства" та мусульманська релігійна громада "Хатіджа" клопочуть про виділення приміщення для громадського центру. Варто зазначити, що за цей рік Інститутом громадянського суспільства та мусульманською громадою "Хатіджа" відкрита недільна школа рідної мови для дітей-киримли, проведено більше ніж 15 громадських заходів, серед яких кругли столі, семінари, лекції, майстер-класи з галицької та кримської кухонь, благодійні акції, творчий вечір поета Хан-Теміра тощо. Але, на жаль, й на зараз чиновники міської ради не можуть дати відповідь – у чому полягають труднощі з виділенням приміщення під громадський і культурний центр киримли. Заяви представників львівської влади часто-густо залишаються суто декларативними.
Як відомо, кримці є людьми з активною життєвою позицією, високою мотивацією до суспільно-корисної праці та творчості. Впевнені, що новоутворена громада киримли має високий соціальний, інтелектуальний та економічний потенціал та здатна зробити свій вагомий внесок у розвиток львівської громади. Так, вона може і є своєрідним містком до тюрко-мусульманського світу, що відкриває перед містом нові можливості із співробітництва в економічній, культурній, науковій сферах. Прикро чути, що ініціативи лідерів кримців щодо встановлення зв'язків з турецькими діловими колами, з громадою одного міст Туреччини були проігноровані як бізнес-середовищем Львова, так і чиновниками міста.
Тому, закликаємо львівську громаду, міську раду, міського голову нарешті посприяти активному залученню членів громади киримли до як до суспільно-політичного життя міста, так й до соціально-економічних процесів. Закликаємо Львівську міську раду вирішити урешті-решт наболіло питання щодо виділення приміщення для створення громадського і культурного центру громади киримли.
Тарас Возняк,
Головний редактор Незалежного культурологічного журналу "Ї"
Проф. Антонина Колодій,
Завідувачка кафедри політичних наук та філософії Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління,
"Чінгіз-хан",
Начальник штабу Добровольчого корпусу спецпризначення "Вікінг",
Андрій Павлишин,
Член Українського центру міжнародного ПЕН-клубу,
Олександра Коваль,
Президент ГО "Форум видавців", організатор Національного книжкового "Форуму видавців у Львові",
Маркіян Іващишин,
Генеральний директор Мистецького обєднання "Дзиґа""
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
