Барометр світової корупції: українці дорослішають і вчаться розраховувати лише на себе

Сьогодні вночі по всьому світу було оприлюднено результати дослідження Transparency International "Барометр Світової Корупції" (Global Corruption Barometer). Воно традиційно присвячується вимірюванню впливу корупції на життя громадян у різних країнах світу. Барометр дозволяє визначати суспільну думку щодо участі громадян у корупційних діях та їх оцінку діяльності органів влади в подоланні корупційних зловживань. Дослідження здійснюється з 2003 року. У 2016 році опитування проводилися індивідуально дослідницькою групою TNS з використанням підходу автоматизованої персональної співбесіди (CAPI) з 24.02.2016 по 26.05.2016. В опитуванні взяли участь повнолітні громадяни всіх вікових категорій. В Україні було опитано 1507 осіб. Статистична похибка для України складає 2,6 відсоткових пункти.

Якщо міряти голими цифрами – ситуація очікувано нерадісна. Наші співвітчизники назвали найкорумпованішими: державних службовців (65%), парламент (64%), працівників податкової сфери (62%), суддів (61%), президента та прем'єр-міністра (60%), представників місцевих органів влади (55%), поліцію (54%), керівників бізнесу (46%), релігійних лідерів (32%). І це не дивно, адже 38% наших співгромадян протягом останнього року давали хабар при взаємодії з органами влади. Найчастіше українці платили хабар при отриманні послуг у таких установах: початкові та середні навчальні заклади (38%), медичні установи (33%), при взаємодії з дорожньою поліцією (33%), у системі професійної освіти (31%), оформлюючи виплати по безробіттю (9%), оформлюючи соціальні пільги (6%). І тут дуже чітка тенденція, в порівнянні з 2013 роком, коли проводилися перші заміри: там де відбувалися реформи є позитивний рух, наприклад дорожній поліції (тоді ще ДАІ) у 2013 році недовіряли 64%, а в 2016 році 54%, а там де їх не було, як наприклад в медицині чи початковій та середній освіті – рівень корупції найвищий.

Загалом картина дуже живописна: зрада на зрадонці та зродою поганяє і 86% українців вважають, що дії влади у боротьбі з корупцією неефективні. Показово – навіть у часи махрового Януковича цей показник був нижчий 80%. Так і хочеться сказати: приплили, якби не одне але.

Варто зазначити що сприйняття суспільством стану справ у своїх країнах має свої особливості. Так, достатньо ефективна у боротьбі з корупцією Іспанія (звісно на світовому рівні, а не рівні ЄС, де вона не є серед лідерів) іспанцями вважається дуже корумпованою, а Білорусь та Росію їх жителі вважають помірно корумпованими. Думаю тут було б корисно порівняти барометр з рейтингом свободи слова. Бо можливість говорити про корупцію відкрито робить її куди помітнішою в житті. У нас же в Україні і завдяки справді свободі слова, а відтак уваги ЗМІ до проблеми N1 (і ми мусимо визнати, що інформації про війну моментами куди менше у нас в просторі, ніж про боротьбу з корупцією), і завдяки утворенню антикорупційних інституцій та запровадженню нових інструментів запобігання корупції інформація про неї стала доступна широкому колу громадськості. Про корупцію у нас модно і престижно говорити. Корупційні правопорушення тепер дедалі важче приховати. А от досягати результатів у боротьбі з нею, особливо в судах, які і далі серед антилідерів довіри (60% опитаних вважають їх корумпованими), як тут не згадати затягування зі створенням Антикорупційного суду) поки взагалі не виходить. Саме тому складається враження, що корупції у суспільстві в порівнянні з 2013 роком навіть побільшало. А от повідомлень про засудження корумпованих високопосадовців до позбавлення волі обмаль, а відтак чи не єдиним наслідком корупційного злочину для чиновника є громадський осуд та зіпсована репутація. Яку не так вже важко виправити на наступних виборах грекосійством, бо лише 6% опитаних заявили що не будуть голосувати за підозрюваного в корупції кандидата.

А тепер про #таккуєтсьяперемога. У 2013 році не вважали за потрібне повідомляти про корупцію 74%, а у 2016 – 42%, 63% напередодні Революції гідності вважали що це нічого не змінить, а тепер так вважають лише 16%, боялися наслідків своєї активної позиції по викриттю корупції 24% у 2013 році, а зараз 14%. У 2013 році 36% українців готові були вийти на вулицю і протестувати проти корупції (в результаті у Революції Гідності участь взали трішки менше, але боротьба з корупцією була одна з топ-вимога майдану), а у 2016 році 29% готові відмовитися від хабарництва у своєму житті (один з найвищих показників Східної Європи), 9% готові повідомляти про корупцію,7% готові вголос обговорювати проблему корупції, 6% будуть голосувати за доброчесних кандидатів та партії, 2% готові вступити до антикорупційної організації, а 1% бойкотувати недоброчесний бізнес. І якщо Революція Гідності довела правдивість оцінок барометру 2013 року, то в цьому році проактивну позицію українців показує окрема згадка України, як прикладу ефективної боротьби з корупцією з ініціативи викривачів – громадян, які не бояться виступати проти корупції самостійно.

Це згадка про виявлення та подолання корупції в Товаристві Черовного Хреста України, яке у міжнародному звіті є прикладом ефективної роботи викривачів (а в Україні, яка стала батьківщиною цього прикладу досі не прийнятий закон, який би захищав увикривачів корупції). Після численних запитів та звернень підготованих юристом Тransparency International Україна Дмитром Кузіним та командою ТІ на підтримку голови Севастопольської міської організації Товариства Червоного Хреста України Олександр Коваленко Державна аудиторська служба України нарешті перевірила Міністерство охорони здоров'я та виявила, що відомство виплатило з коштів державного бюджету Товариству Червоного Хреста України 252,3 млн. грн., проте діяльність у сфері охорони здоров'я патронажною службою ТЧХУ не здійснювалась. Зараз тривають процеси по поверненню цих коштів у бюджет. Активність громадянина + підтримка активістів + суспільний резонанс = результат навіть в умовах малої інституційної спроможності влади.

Висновки невтішні, але реальність дуже зрідка буває райдужною: влада не спроможна долати корупцію без активної позиції громадян. Ситуація в боротьбі з корупцією дуже нагадує початок окупації східних областей: неспроможна влада, суспільство, яке бере на себе відповідальність і не лише формує добровольчі батальйони, а й забезпечує їх всім необхідним. І лише потім включається державна машина і армія стає такою, що їй довіряє більшість населення України. Зараз у боротьбі з корупцією кожен теж має зайняти свою ділянку фронту: викривач, активіст, волонтер. І вкласти свій час у перевірку декларації, контроль державних закупівель, створення батьківського комітету з он-лайн звітуванням за зібрані кошти, відвідати суд де судять підозрюваного в корупції, включитися в підготовку та запуск Антикорупційного суду, тощо. І під суспільним тиском влада теж мобілізується і змушена буде реагувати, навіть коли цього не хоче (не давній приклад з електронними деклараціями це прекрасно демонструє).

Дорослішати боляче, але розуміння що сподіватися можна лише на себе – необхідна ознака дорослішання. В питанні корупції ми до цього, здається, дійшли. То ж #боротьбатриває.