НАШІ ЦІННОСТІ – ХРИСТИЯНСЬКО-ДЕМОКРАТИЧНІ Част. 2
У моєму попередньому записі мною було поставлене питання - Що ми розуміємо під суспільними цінностями?
Однак, на 100% переконатися в тому, що Україні притаманні саме християнсько-демократичні цінності неможливо, не дослідивши історію цього питання. Саме тому, шановні читачі мого блогу, пропоную звернутися до традицій, напрацьованих нашими предками.
Саме релігійні, тобто християнські, цінності є основою нашої національної ідентичності протягом останнього тисячоліття.
З часів Київської Русі основою територіальної організації країни були громади, які об'єднували жителів одного або кількох населених пунктів у сільській місцевості або в межах одного міста. Цікаво, що громади поділялися також і за релігійною ознакою, це яскраво проявилося у великих містах.
Наприклад, у Києві за князівських часів були громади християн-русичів, купців-іудеїв, язичників. В ХVII столітті виділялися громади православних, католиків, іудеїв.
Ще з дохристиянських часів в наших містах функціонував такий демократичний інститут управління місцевими і навіть державними справами (у Києві та інших столицях князівств) як віче. Цікаво, що віче у формі зборів усіх дорослих жителів сільських населених пунктів ("сходка села") для вирішення важливих питань місцевого значення зберіглося донині. На віче столичних міст вирішувалися питання запрошення князя (якщо він не успадковував чи не завоював владу) та узгодження з ним умов його правління, питання зовнішньої політики, зокремавійни і миру.Часом віче добивалося звільнення княжих урядників та виконувало судові функції. Рішення віче столичного міста було обов'язковим для всієї підлеглої йому території. Показово, що у разі відсутності князя на віче головував єпископ, а у Києві – митрополит.
Таке співпраця і взаємодія (в історичній літературі – симфонія, консенсус) держави і церкви походитьсвоїм корінням з Візантії, з якої до нас прийшло християнство. Основоюцієї симфонії є ідея гармонії та злагоди держави і церкви, які співпрацюють, але не зливаються одна з одною, взаємодіють, але не прагнуть підпорядкувати одна одну. Тобто сутність такої симфонії полягає в обопільній співпраці, взаємній відповідальності та підтримці держави і церкви, виключаючи втручання у компетенцію одна одної.
Козацькі ради у XV-XVIIІ століттях продовжили цю традицію. Більше того, після вступу у 1620 році Війська Запорізького на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним до Київського Богоявленськогоправославного братства запорозькі козаки відповідально та успішно виконують функції своєрідного православного лицарського ордену.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
