Христос Родився!

Народився Бог на санях

В лемківськім містечку Дуклі.

Прийшли лемки у крисанях

І принесли місяць круглий.

Ніч у сніговій завії

Крутиться довкола стріх.

У долоні у Марії

Місяць – золотий горіх.

(Б.-І. Антонич)

Це – моє улюблене різдвяне з дитинства: рядки, що заворожували уяву так само, як колядки про трьох царів "з східної землі", про "рай-дерево" і коника, що скаче "через Дунай", про загадкову вдову, яка у Бога "золото сіє", – таїна, магія, казка... І ще прегарна в Антонича "Коляда" – там, де "тешуть теслі з срібла сани, /стелеться сніжиста путь. /На тих санях в синь незнану /Дитя Боже повезуть". Пам'ятаю, як була розчулилася, коли це на початку 1990-х співав Віктор Морозов, – а нині, як не ввімкнеш телевізора, так і суне звідтіля якась поплавщина в стразиках, наче гоголівські чорти в червоних свитках...



А католицьке Різдво я сей рік зустрічала в Німеччині. І співала за столом разом із своїми берлінськими друзями "Stille Nacht, heilige Nacht..." І по телевізору співали те саме, і з радіоприймачів цілий день лилися різдвяні мелодії. І ніч, виповнена таємничим мерехтінням, і справді виходила – і тиха, і свята... Може, ще й тому мені тепер так ріже вухо вся та російська попса, що валить у ці дні з рідного ефіру – в таксі, в ресторані, скрізь, куди не поткнешся: то про Снєгурочку с Камчаткі, яка "ушла на б...дки", то ще щось настільки ж "новогоднее", від чого одразу почуваєшся "мордою в салаті": Господи, і це – святочний ефір того самого народу, який досі складає анекдоти про свою співучість? Таке враження, наче з усієї тисячолітньої зимової магії тільки один "Щедрик" нам в інформаційній пам'яті й зацілів, – та й той американці, в яких він популярний нарівні з "Jingle bells", уже "привласнили" і дивом дивуються, дізнаючись, що це українська пісня. А в цей час першорядні професіонали "по-партизанському" ходять у Києві з вертепчиками "по хатах", як і в роки мого дитинства, – з єдиною різницею, що тепер їх, слава Богу, не потягнуть за це в міліцію й не пришиють "націоналізму"...

Воно, звісно, "как покойничка кормили, так он и выглядит". Якщо редакторам і власникам наших радіо- й телеканалів не пощастило в дитинстві почути від дорослих про те, що "у Вифлеємі, у Вифлеємі сталася новина", а зимові свята їм асоціюються єдино з "голубим огоньком", то й Поплавський із кордебалетом, і "б...дь Снєгурочка", втулена на місце Пречистої Діви, можуть здаватися їм цілком доречними, і навіть (не виключаю) "прикольними". Але ж, панове, невже у вас немає дітей? Невже вам не хотілося б, щоб бодай вони отримали змалечку той культурний імпульс, якого не дісталося вам? Бо якось я сумніваюсь, що для них ви окремо закликаєте до себе додому, наприклад, Скрипку з "Божичами", а "піплу" втюхуєте гнилий товар, – ні, той самий гнилий і споживаєте, голубчики, тільки запаху не чуєте...

Що ж – сподіваймося, що на той рік буде ліпше. Чого я нам всім щиросердо й бажаю. Як кажуть посівальники – "на щастя, на здоров'я, на Новий Рік, щоб краще вродило, як торік!"

Всіх зі святами! Христос Родився!