Судова реформа: не треба нас шити в дурні

Нам обіцяли судову реформу. Обіцяв Президент Порошенко – автор законів, обіцяли представники коаліції, які за ці закони голосували, обіцяло Міністерство юстиції.

На практиці прогресу в реформі правосуддя небагато. Єдине, що донедавна влада подавала як величезну перемогу всім – і народу, і міжнародній спільноті – створення нового Верховного Суду "з нуля".

Але проблеми з конкурсом почалися з самого початку, а "помилки", "випадковості" і "недопрацювання" дуже зручно траплялися практично на кожному етапі конкурсу, доводячи до думки, що конкурсом банально маніпулюють.

Тоді ж представники громадянського суспільства почали звертати увагу на проблеми і пропонувати шляхи вирішення.

На жаль, це майже не мало ефекту на Комісію. Замість того, щоб врахувати вимоги і виправити помилки, нам почали пояснювати "чому все і так добре" в найкращих традиціях інформаційної війни – зміщуючи акценти, маніпулюючи, а подекуди і відверто говорячи на чорне біле.

Зараз, на останньому етапі добору, критично важливо тверезо оцінити стан речей і усвідомити масштаб проблем, поки ще не пізно їх виправити. Розберемо головні тези.



1. "Не час критикувати конкурс, поки немає остаточних результатів".



Коли з'являться остаточні результати – критикувати буде пізно. Цей склад суду ми обираємо на наступні років 25, не менше. На відміну від Президента і Верховної Ради, яких можна переобрати, суддів призначають безстроково, і звільнити їх буде практично неможливо.

В той самий час в конкурсі вже відбулося таке:

- Не допустили до конкурсу майже половину кандидатів з-поза меж системи;

- ВККС не виконувала вимоги закону щодо прозорості конкурсу, зокрема, відкритості суддівських досьє;

- Найвищі бали за практичне завдання отримали судові функціонери, пов'язані з теперішніми і колишніми політиками;

- Раптовим рішенням ВККС змінила порядок підрахунку балів за завдання, повернувши до участі в конкурсі 43 кандидати, серед яких чинна заступниця Генпрокурора і чинний заступник голови Вищого адмінсуду.

- Результат розподілу оцінок виявився статистично малоймовірним , що може свідчити про маніпуляції;

- В 43 співбесідах виявлено факти упередженості до кандидатів і членів ГРД з боку Комісії

- ВККС не погодилася з 82% негативних висновків Громадської ради доброчесності, пропустивши до наступного етапу конкурсу 115 кандидатів з сумнівами в доброчесності і професійній етиці.

Чи це не достатні підстави для занепокоєння?



2. "Судову реформу вже можна вважати успішною".



Таку тезу висловлює "експерт з комунікацій" Олена Привалова в своїй недавній колонці. Обґрунтовує свою позицію авторка тим, що сама наявність конкурсу – це вже неймовірна перемога. Там само вона висловлює тезу, що всі проблеми – від неналежної комунікації ВККС і громадськості, представників якої вона принагідно називає "ряженими". Щоправда, експерт забуває додати, що комунікаціями займається вона не де-небудь, а саме в ВККС.

Складно зрозуміти чому експерт з комунікацій при ВККС замість того, щоб вибудувати комунікацію (що є її прямим обов'язком), публічно звинувачує в відсутності комунікації і конструктиву інших, при цьому вживаючи образливі вирази. В той час на просторах фб вже з'явилися "спеціалізовані" тролі, які коментують конкурс до Верховного Суду в схожому меседж-боксі.

Питання як успішною можна вважати реформу, яка вже викликала стільки запитань (див. п. 1), залишається риторичним.



3. "Конкурс – безпрецедентно прозорий. Такого нема ніде в Європі, а то й у світі".



Це правда. Але варто мати на увазі дві речі.

По-перше, наявний рівень прозорості (трансляції онлайн, участь громадськості, відкриті досьє і т. ін.) існує тому, що більшість із цих речей свого часу домоглися на рівні закону представники громадянського суспільства, а потім, знов-таки, після численних вимог громадянського суспільства ВККС, нарешті, виконала закон.

По-друге, безпрецедентний не означає достатній. Не варто забувати, що безпрецедентними в Україні є також рівень корупції і недовіри до судової влади. Громадськість неодноразово як до, так і після скандалів з оцінкою практичних завдань зверталася з вимогою розкрити ці завдання і індивідуальні оцінки. Пізніше Громадська рада доброчесності і інші представники громадянського суспільства вимагали оприлюднення рейтингу кандидатів заздалегідь, а також індивідуальних оцінок і голосувань кожного члена комісії щодо подолання висновків Громадської ради доброчесності.

Комісія відмовила практично по всіх пунктах.



4. "Склад ВККС кваліфікований, до неї немає претензій. Члени Комісії несуть відповідальність за свої рішення".



Окрім професора-інтелігента і за сумісництвом голови комісії Сергія Козьякова, з яким прийнято ототожнювати Комісію, а також двох нещодавно додатково призначених молодих членів, комісія нараховує ще 13 осіб, переважна більшість із яких – судді, обрані суддями. Очевидно, в такому складі Комісія не поспішає голосувати з припинення участі в конкурсі чинних суддів. Це логічно – кожен тією чи іншою мірою на виборній посаді виконує волю виборця.

Але цікаво інше. Щодо деяких членів комісії нещодавно оприлюднив дослідження "А судді над суддями хто" проект "PROSUD". Виявляється, члени ВККС також брали участь в обмеженні прав на мирні зібрання, не завжди зазначають майно в деклараціях, або ж навпаки декларують чималу кількість коштовного майна. Громадська рада доброчесності вже закликала цих членів ВККС заявити самовідвід в аналогічних справах щодо кандидатів до ВС, як того вимагає закон. Чи дотримаються цього члени Комісії – побачимо вже скоро.

Відповідальність членів ВККС – міф. Попри те, що майже кожен з них отримує 225 000 грн. зарплати щомісяця, механізмів їхньої відповідальності за прийняті рішення закон не встановлює практично жодних. Більше того, навіть мінімуму персональної відповідальності за подолання висновків Ради доброчесності Комісія взяти на себе не наважилася, вирішивши голосувати анонімно за зачиненими дверима.



5. "Індивідуальні оцінки і результати голосування не можна оприлюднити, бо так каже закон. І європейські стандарти такого не передбачають".



Це міф. Закон каже про те, що рішення Комісії в пленарному складі ухвалюється за відсутності особи, щодо якої приймається рішення, і інших осіб. Про оприлюднення не сказано нічого. Стандарт N17 КРЄС застосовується до оцінювання суддів на їхніх посадах, і питання першого призначення не покриває.

Аргумент "а раптом спалять хату", який висловлюють члени Комісії, також досить дивний. Окрім того, що кожен, ідучи на цю посаду, мав усвідомлювати ризики, 255 тис. грн. на місяць наших з вами податків на місяць на кожного члена комісії – непогана їх компенсація. Крім того, держава у випадку фізичної загрози майну або здоров'ю може цілком забезпечити надати охорону.

Бійці на фронті зарплату отримують в рази меншу, а ризики несуть значно вищі. При цьому ніхто особливо не скаржиться. Люди, які покликані боротися з внутрішніми ворогами – корупцією і безкарністю – могли б також проявити мінімум витривалості і самопожертви.



6. "Рада доброчесності приймає не всі негативні висновки одноголосно, а тому сама сумнівається. Висновки будують на припущеннях".



Таке твердження висловлював у своїх нещодавній прес-конференції голова ВККС Сергій Козьяков. Дуже спірно. Чи означає за цією логікою, що можна не виконувати закон, якщо за нього проголосувало 226 депутатів, а не 450? Чи свідчить це, що в рішенні ВККС варто також сумніватися, якщо воно прийняте 3 голосами з 4 членів колегії, або навіть 11 голосами з 16 в пленарному складі?

ГРД попри те, що закон дозволяє і їй приймати рішення в колегіях, самостійно вирішила затверджувати всі висновки в пленарному складі. Всі висновки затверджені більшістю голосів, вони публічні, поіменні протоколи в публічному доступі, навіть засідання і дискусії щодо прийняття рішень відкриті для будь-кого. Значно меншого стандарту прозорості ми вимагали від ВККС. Але не отримали.

А головне – переважна висновки містять беззаперечні факти. Це недостовірні відомості в деклараціях, це порушення прав людини, встановлені Європейським Судом, це заборона суддями мирних зібрань. На них має реагувати ВККС, але в більшості не реагує. Припущення також є, бо ГРД – не суд і самостійно факти не встановлює. Наприклад, ГРД припускає, що кандидат на одну зарплату судді не може придбати 9 квартир, 3 будинки, 4 земельні ділянки і 2 автомобілі. ВККС і така логіка вочевидь не переконує.



7. "Комісія зобов'язана призначити 120 суддів Верховного Суду, бо так вимагає закон. А вибирати немає з кого".



Це теж неправда. Закон вимагає призначити мінімум 65 суддів. На 120 позицій оголошений конкурс, але можна рекомендувати призначити менше. Головне – щоб не було сумнівів у доброчесності, адже доброчесність судді – вимога Конституції. Самі члени Комісії раніше говорили про те, що краще призначити менше суддів зараз, щоб врахувати всі помилки і провести другий етап конкурсу досконало.

Якщо на якусь посаду в комерційній компанії подаються кілька людей, жоден з яких не влаштовує, оголошується новий конкурс. А відібрати 120 суддів Верховного Суду на найближчі 25 років – це не офіс-менеджера найняти.

Нещодавно Комісія оприлюднила інформацію, що до 62,7% кандидатів немає претензій в доброчесності. Це 266 кандидатів. З них можна вибрати 65 людей з незаплямованою репутацією. Інакше всі ідея конкурсу до Верховного Суду, а з нею і судова реформа буде остаточно дискредитована. Про це нещодавно заявив посол ЄС. Зі схожими повідомленнями виступили посли інших країн. Шкода, що нам все ще потрібен голос ззовні, щоб зрозуміти очевидні речі.



***



В ці хвилини розпочалися пленарні засідання Вищої кваліфікаційної комісії суддів з подолання висновків Громадської Ради Доброчесності. Від їх результатів залежить хто буде вирішувати наші долі наступне покоління. Трансляцію можна дивитися тут.

fb автора

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.