http://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua/authors/bogoslovska/4f33cf8c127b3/ ukrpravda@gmail.com (Інна Богословська) Thu, 09 Feb 2012 15:52:12 +0200 В БЮТе очевидно свои взгляды на мораль, которые отличаются от общечеловеческих. Когда Лозинский убил человека, А. Кожемякин предложил наградить его орденом. Следом за Лозинским награда нашла еще одного "героя". Заявил Забзалюк о своем участии в коррупционных действиях – и вот, сразу же получил должность заместителя главы фракции БЮТ Блок БЮТ – Батьківщини даёт новые моральные ориентиры: чем низменней поступок – тем выше награда. Если ты хочешь в этой фракции достичь карьерных высот, нужно сделать что-то такое, что противоречит Уголовному кодексу. Ответственных, порядочных, независимых людей там, судя по всему, не приветствуют. Фамилия Забзалюк не была известна. Но стоило ему ступить на путь Мельниченко, как он сразу получил и внимание, и должность. Боюсь, что в предложенной БЮТом системе моральных координат, этот человек вскоре будет претендовать на духовного лидера нации. По законам цинизма, именно бютовцы, погрязшие в скандалах об убийствах, педофилии, предательстве национальных интересов, взятках, продажности, коррупции, – постоянно учат украинцев морали. Не убий – кричат друзья убийцы Лозинского; Не укради – кричит газовая воровка, укравшая миллиарды у своих сограждан; Не предай - кричат тысячи сбежавших из БЮТа депутатов по всей стране; Не посягай на детей – кричат явные и скрытые педофилы; Не лгите – кричит моральный урод, рассказавший на камеру о своих половых связях с мужчиной за содействие в карьере; Не мздоимствуй – кричит, наконец, Забзалюк, взявший, по его же признанию, взятку. Он ведь точно имеет право брать взятки – он же глава подкомитета в комитете по борьбе с коррупцией! Тем более, взял-то у своего же – у бютовца, с которым 2 раза был в списках в парламент. Каких же моральных уродов привел в своих списках БЮТ-Батьківщина и спрятал под депутатской неприкосновенностью. Не дай Бог иметь такую Батьківщину. В смысле – Родину. Может, одурманенные фанаты, наконец тоже вернутся к здравому смыслу и поймут, что молились не тем и шли не за теми. И, надеюсь, любой нормальный человек уже должен понять, что с этими людьми дела иметь просто нельзя. Даже стоять рядом – и то уже просто неприлично. http://blogs.pravda.com.ua/authors/bogoslovska/4f33cf8c127b3/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/ogrysko/4f33b95fcbfd0/ ukrpravda@gmail.com (Володимир Огризко) Thu, 09 Feb 2012 14:17:35 +0200 Вчорашній "шпигунський скандал" у Верховній Раді ще раз засвідчив: наш рідний парламент остаточно покрив себе загальноєвропейською ганьбою і ще раз підтвердив свою репутацію всесвітнього посміховиська. Цікаво, що відчуватимуть наші парламентарії, спілкуючись зі своїми зарубіжними колегами: сором, гризоти сумління чи... нічого особливого – ну, як кажуть деякі діячі з провладних фракцій, така у нас, мовляв, "парламентська традиція". Але то є їхньою справою. У нас, українських громадян, вона інша. Нам парламент такого типу не потрібен. Точніше, не парламент, а парламентаризм такого типу. Вчорашні, але й не тільки вчорашні, події свідчать, що він агонізує, доживає свої останні місяці, бо є невиліковно хворим. Наш гуманний, громадянський обов´язок – допомогти йому достойно померти. Іншими словами, надати хворому всю необхідну хоспісну допомогу. Благо і можливість для цього є: наступні парламентські вибори. Вони, насправді, будуть не просто черговими виборами. Вони або змінять політичне мислення і практику, або відкинуть нас ще далі назад. Отже, на кону зовсім не кількість депутатів, яких та чи інша опозиційні партії проведуть до парламенту. На кону – в прямому розумінні цього слова наше майбутнє, як би пафосно це не звучало. Тому ще раз звертаюся до здорового глузду керівників опозиційних політичних сил. Не відкидайте пропозиції про єдиний партійний список опозиції. Сьогодні – це стовідсотково правильний підхід! Позмагатися між собою демократи зможуть пізніше, через вибори, тепер треба забезпечити умови, щоб було кому змагатись. Узгодити спільних мажоритарників – зробити лише половину справи. Хіба, скажімо, так важливо 25 чи 30 депутатів матиме якась фракція у парламенті. Це принципово нічого не вирішує. Чи може хтось розраховує отримати одноосібно 226 голосів? Чи у кожної опозиційної партії є така кількість прохідних кандидатів? Спустімося на грішну землю, панове. Дивно чути аргументи на кшталт того, що, мовляв, виборці опозиційної партії Х не проголосують за кандидатів опозиційної партії Y чи Z. Але ж у спільному списку будуть і ті, і інші. Тобто, кожен голосуватиме за своїх і одночасно – за інших опозиціонерів. Невже це так важко зрозуміти? Від лідерів залежить, чи вони зможуть переконати своїх прихильників у правильності саме такого підходу. Легше, звичайно, плисти за течією. Але при чому тоді лідерство? Лідери – це ті, хто вміють пояснювати, переконувати, вести за собою. Національно – демократичні сили України як інтегральна частина об´єднаної опозиції мають підтримати висунення від КОД´у єдиних кандидатів як у мажоритарних округах, так і по єдиному партійному списку. Лише разом переможемо. Лише у цьому шанс відправити у небуття теперішній "парламентаризм", не ганьбити себе і Україну. http://blogs.pravda.com.ua/authors/ogrysko/4f33b95fcbfd0/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/miroshnychenko/4f33acab25725/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Мірошниченко) Thu, 09 Feb 2012 13:23:23 +0200 "Тримай злодія!" – саме так можна охарактеризувати чергову істерику ліберального псевдоінтелектуала Тараса Возняка на блозі "Української правди". Не маючи що заперечити по суті опертої на факти і добре аргументованої статті, в якій Возняка визначено як "ідеолога порнократії, пораженця щодо власної культури, зрадника, що нав'язує Україні псевдоцінності виродження та деградації, запроданця, який перебуває на службі у ворогів України" (http://p-p.com.ua/articles/21481/), цей містечковий ультраліберал вдався до звичної справи – зварганив черговий брудний пасквіль на "Свободу" (http://blogs.pravda.com.ua/authors/voznyak/4f325c2a7c72e/). Причина, гадаю, проста. Возняка дуже стурбувало, що стаття "Возняк головного мозку" (http://blogs.pravda.com.ua/authors/miroshnychenko/4f313ce74c151/) завершувалась словами "Далі буде", і він, знаючи свої гріхи перед українською громадою, в першу чергу перед львів'янами, вирішив не чекати і напасти на "Свободу" першим. Возняк чомусь подумав, що далі буде чергова публіцистична стаття, тому й вирішив перевести все в лайливу суперечку, де буде слово проти слова. Але навіщо слова, якщо є документи? Наприклад, про те, що "Возняк Тарас Степанович працював на посаді помічника голови облдержадміністрації патронатної служби апарату обласної державної адміністрації з 18 жовтня 2011 року до 7 листопада 2011 року та звільнений із займаної посади за угодою сторін" (лист Львівської ОДА від 23 листопада 2011 року N8/13-9208/0/2-11/4-4). Тобто пан Возняк працював помічником голови Львівської обласної державної адміністрації Михайла Цимбалюка – посадовця, якого призначає особисто Віктор Янукович. Звертаю увагу читачів, що Возняк був не якимось там "спеціалістом Хацапетівської райдержадміністрації", він обіймав посаду в патронатній службі намісника президента в області. Туди беруть людей довірених і добре перевірених. Бо помічник голови обласної державної адміністрації бере участь не лише в публічних заходах, але й у непублічних, залаштункових, виконує "делікатні" доручення (наприклад, брутально "мочити" противників "хазяїна", правда, пане Возняк?...). Деякі помічники високопосадовців роблять доволі круту кар'єру, як колишній помічник Кучми Володимир Литвин. Факт роботи Возняка на "регіоналів" вказує на те, що "вертикаль Януковича" будується не лише з "данєцкіх". Їм прислуговують місцеві хруні, які при цьому ховаються за масками "інтелектуалів", "лібералів", "демократів" та "моралізаторів". Ці нікчеми відпрацьовують свої "юдині срібняки" брудними наклепами на "Свободу" та іншими деморалізуючими українську громаду писульками. Сподіваюсь, читачів не ввело в оману те, що дата звільнення Возняка з посади помічника голови облдержадміністрації патронатної служби апарату обласної державної адміністрації – 7 листопада 2011 року. Причиною стали не політичні репресії проти "ліберальної інтелігенції", а Указ Президента В. Януковича N1011/2011 від 02.11.2011 р., яким він звільнив М. Цимбалюка з посади голови Львівської ОДА (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1011/2011). Тому вслід за "хазяїном" мусив піти і Возняк. Тихо, без публІки, без крику в пресі, як зазначено в листі ОДА, "за угодою сторін". Тобто з "регіоналами" Возняк безпроблемно доходить згоди і ні пари з вуст про звільнення – не те, що з ненависною йому "Свободою". Порівняйте, який лемент здійняли демо-ліберали проти "Свободи", коли "моралізатора" Тараса Возняка звільняли з Львівської обласної ради, як писав один з них (http://www.pravda.com.ua/articles/2011/04/20/6122719/), "за формальними ознаками – "прогули", "запізнення". Та й сам "інтелектуал" шукав у цьому якийсь політичний підтекст замість почитати Кодекс законів про працю, в якому прописана відповідальність за прогули: "Очевидно, що йдеться про якісь зачистки, – сказав Тарас Возняк. – Не знаю, чи вони мають політичну основу, що "усе має бути Донецьк", чи якісь інші..." (http://www.wz.lviv.ua/articles/91314). Як бачимо, "усе має бути Донецьк" – це гасло януковичівського підспівувача Возняка і, очевидно, всяких остапів-кривдиків. Тут доречно буде згадати про спільні доноси українофоба Колєсніченка та ліберала Возняка на одного з речників "Свободи" Юрія Михальчишина (http://www.pravda.com.ua/articles/2011/10/27/6708115/). Як відзначив свободівець у своїй відповіді цим "інтелектуалам": "Грізному депутатському доносу від 14 листопада 2011 року передувала стаття львів'янина Тараса Возняка під не позбавленою заангажованості назвою "Неонацизм і ВО "Свобода", що її опублікувала УП ще 27 жовтня" (http://www.pravda.com.ua/columns/2011/12/1/6801953/). Тобто нападки на "Свободу" у Возняка якось дивно "збіглися" з роботою у патронатній службі львівського намісника Януковича. Хотілось би лише знати, чи вносив Цимбалюк свої правки у пасквіль Возняка, чи лише обмежився загальним інструктажем "інтелектуала", а також чи виписала Партія регіонів премію Возняку за наклепи на "Свободу"? Сподіваємося, доволі скоро ми про це дізнаємось. Так само, як про це дізналися громадяни Росії, коли хакери зломили скриньку прес-секретаря путінських "Наших" Крістіни Потупчик (http://lj.rossia.org/users/kremlingate/). У "списку Потупчик" засвітилося багато "незалежних" писак та різного роду "інтелектуалів", які обслуговували режим Путіна дуже навіть не за безкоштовно. Нещодавнє повалення сайтів органів влади вселяє надію, що Україна теж знатиме своїх "героїв". Так, пане Возняк?... Але це на майбутнє, а сьогодні очевидно одне – Тарас Возняк працював і продовжує працювати на Партію регіонів. Про це свідчать не лише його пасквілі проти найбільш опозиційної режиму Януковича сили – Всеукраїнського об'єднання "Свобода", але й намагання внести розкол у Комітет опору диктатурі (http://blogs.pravda.com.ua/authors/voznyak/4f325c2a7c72e/). Знову дивним чином "збіглися" бажання Партії регіонів не допустити перемоги об'єднаних сил опозиції на парламентських виборах і провокативна статейка Возняка, якою він намагається вбити клин між провідними силами Комітету опору диктатурі – "Батьківщиною" і "Фронтом Змін" з одного боку і "Свободою" – з іншого. І ще пару штрихів до політичного портрету містечкового ультраліберала. В усіх своїх опусах, присвячених українській політиці, "демократ" Возняк голосить про відсутність потужних демократичних сил (зокрема, "шкода великої кількості справді щирих українських патріотів, яких розпач заніс до ВО "Свобода" – бо ж решта демократичного табору просто деморалізована, а тому безсила" – http://blogs.pravda.com.ua/authors/voznyak/4f325c2a7c72e/), але при цьому мовчить про свою політичну нікчемність. Очевидно, йому досі прикро за те, що як третій номер виборчого списку партії Анатолія Гриценка "Громадянська позиція", на виборах до Львівської обласної ради він з тріском програв виборчі перегони, коли його партія набрала жалюгідні 8501голос (http://vgolos.com.ua/vybory3/37.html?action=level&level_id=9), а "Свобода" – 306649. Відчуваєте різницю? Рівно в 36 разів! І це на Львівщині, для якої, на думку Возняка, він є моральним авторитетом. За його логікою виходить, що в цій галицькій області "неонацистів" у 36 разів більше, ніж "ліберальних демократичних інтелектуалів" "а-ля Возняк". До речі, а як нападки Возняка на Комітет опору диктатурі пояснить лідер "Громадянської позиції" Анатолій Гриценко? І чи знає пан Гриценко про те, що Возняк це робить, перебуваючи на службі в "регіоналів"? На "Українській правді" Тарас Возняк позиціонує себе як українського культуролога, політолога, головного редактора і засновника Незалежного культурологічного журналу "Ї". Про те, який він культуролог і головний редактор культурологічного журналу, аргументована відповідь міститься в дописі "Возняк головного мозку". А перший абзац його блогу на "Українській правді" від 8 лютого 2012 року свідчить, який з нього "політолог": "Вкотре передивився чергову смолоскипну ходу ВО "Свобода" та інших крайньоправих організацій, які кубляться у ній, неначе у гнізді – Соціал-національної партії України (СНПУ), Автономного опору і т. д.". Особа, яка позиціонує себе як політолог, мала би знати, що в нашій державі немає політичної сили з назвою Соціал-національна партія України (СНПУ). І немає вже рівно вісім років. Подібне ж невігластво спостерігаємо і в наступній маячливій тезі Возняка: "з великим сумом на печаллю мушу визнати, що феномен ВО "Свобода" таки дійсно є хворобою галицького суспільства". І це він каже про політичну силу, яка має фракції у восьми обласних радах, зокрема на Київщині, а кандидати від "Свободи" набирають по 8-15% підтримки на довиборах у місцеві органи влади на Центральній та Східній Україні (http://www.kirovohrad.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/027258/), наприклад, на Харківщині (http://www.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/019337/). Одним словом – політолох. І за цю макуху "регіонали" платять гроші! Сміх та й годі... Як писав про таких возняків Борис Олійник: "Народ не візьмеш на макуху. Він зоддаля розрізнить чин, І хто є син його по духу, І хто – по духу! – сучий син". (Далі буде) http://blogs.pravda.com.ua/authors/miroshnychenko/4f33acab25725/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/kostenko/4f33a60da2e68/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Костенко) Thu, 09 Feb 2012 12:55:09 +0200 або як захистити Європу від "Газпрому" Льодовою навалою з Сибіру охрестили європейські газети нинішні аномальні морози в країнах ЄС. На тлі скорочення постачання газу з Росії ціни на європейських торгових майданчиках різко підскочили, – у Лондоні до 530 доларів, у Франції – до 623 за 1 тис кубометрів газу. Спотові ціни на електроенергію у Франції майже подвоїлися, – до 140 євро за 1 МВт. год. В арктичні морози країни Європи потерпають через недовиконання контракту "Газпромом", – в переліку постраждалих Румунія, Німеччина, Італія. Начебто поновлено газопостачання в повному обсязі в Болгарію, Словаччину, Угорщину, Польщу, Грецію та Австрію (австрійська OMV Group напередодні повідомляла про скорочення газопостачання на 30%.). Росія досі офіційно не пояснила Єврокомісії, що відбувається. Однак "Газпром" традиційно намагається звалити вину на Україну. Днями заступник голови "Газпрому" Медведєв повідомив, що компанія максимально наростила обсяги постачання газу. За даними компанії, Україна нині здійснює відбір газу з розрахунку 60 млрд кубів на рік, що майже удвічі перевищує законтрактований обсяг. Між тим, за інформацією міністра енергетики України Бойка, у січні дефіцит газу в Україні було компенсовано за рахунок підземних газових сховищ. В скрутний зимовий час Європа в чергове стала об'єктом маніпуляцій "Газпрому". Російський монополіст свідомо використовує енергетичні важелі, щоб вчинити тиск на європейську політику. Тільки, на відміну від попередніх років, коли росіяни перед телекамерами демонстративно закручували газовий вентиль, нині цей тиск є завуальованим. Показово, що днями заступник голови правління "Газпрому" Круглов зізнався, що на кілька днів постачання газу в ЄС таки знизилося на 10%. Тоді до чого ж тут Україна? Однак саме наша країна і була справжньою метою цієї багатоходової комбінації. Європу намагаються залякати транзитною залежністю від України, – мовляв, не можна довіряти ненадійному постачальнику газу. Гра "Газпрому" спрямована на те, щоб заохотити країни ЄС підтримати будівництво газопроводу "Південний потік", який обходить територію України. Загалом, "газ в обмін на політику" з мовчазної згоди ЄС став безвідмовним механізмом геополітичного впливу Росії. Приміром, країни Європи мовчки проковтнули війну росіян проти демократичної Грузії, бо залежні від російського газу Франція та Німеччина пручалися перегляду стосунків з Росією. Знов-таки через "наркозалежність" від російського газу провідні країни ЄС відмовилися надати Україні перспективу членства в НАТО на Бухарестському саміті 2008 року, хоч це давало можливість принципово послабити геополітичний вплив Росії на весь європейський континент. Завдяки "газовій голці" та "газовій" корупції російська дипломатія гальмує просування європейського проекту "НАБУККО" в Каспійський регіон, де знаходяться ключі до енергетичної незалежності Європи та країн всього пострадянського простору. Нині Росія активно намагається відкинути Україну від ЄС, оскільки Україна займає в російських геополітичних планах одне з чільних місць. Кремль чекає від України примусово-добровільного вступу в Митний союз та ЄврАзЕС, який в перспективі трансформується в неоімперську державу Путіна. Відмова України від пропозицій Росії вступити в ЄврАзЕС стане для Президента Януковича та Партії регіонів початком кінця, – пророкує начальник передвиборчого штабу кандидата в президенти РФ Путіна Говорухін. Вслід за "помаранчевими", Росія невдоволена вже й діючою владою, бо державність України в принципі не вписується в її плани. В той час, як ЄС необачно закриває свої двері перед Україною, відкладаючи на невизначений час створення зони вільної торгівлі та підписання угоди про асоціацію, Кремль потроює свій політичний тиск. Обхідний "Південний потік", задля прискорення будівництва якого Росія нині дискредитує Україну, за задумом Путіна, має ізолювати Україну від Європи, а також зробити сам Євросоюз заручником російської "газової" політики. Кремль цинічно використовує люті сибірські морози для просування своїх геополітичних інтересів в ЄС. Якщо Євросоюз і надалі допомагатиме РФ в справі поглиблення власної енергетичної залежності, то в недалекому майбутньому вся європейська політика опиниться під "льодовим панцирем" Кремля. Показовим в цьому сенсі є приклад України. Саме енергетична залежність від Росії призвела до втрати Україною її частки активів колишнього СРСР, третього у світі ядерного потенціалу, Чорноморського Флоту, що згідно норм міжнародного права належав Україні на 100%, заощаджень українських громадян в Ощадбанку СРСР тощо. Завдяки успішній грі на газовому "вентилі", РФ набула контролю над значною частиною економічного потенціалу України, інформаційним простором, домоглася підписання вкрай цинічних газових угод – січневих 2009 року та Харківських 2010 року. Однак найбільш небезпечним для України є той факт, що завдяки енергетичній залежності, РФ сьогодні отримала майже повний контроль над українською політикою. Саме тому за 20 років незалежності українська влада так і не спромоглася реалізувати власний державний курс, – його завжди формували з оглядкою на Росію. Якщо європейські політики не зменшать енергетичний вплив Росії на ЄС, то можуть опинитися в ситуації, подібній до української. На мій погляд, Європі ні в якому разі не треба допомагати "Газпрому" розбудовувати російську газову імперію, поглиблюючи енергетичну залежність власними руками та інвестиціями. Євросоюз має шукати партнерів, – в першу чергу, в Україні, – для суттєвого зменшення енергетичної залежності від Росії. УНП переконана, що не тристоронній газовий консорціум з Росією, а двосторонній газовий консорціум України з ЄС, що пришвидшить модернізацію української газотранспортної системи, стане перешкодою для реалізації російських обхідних проектів та поглиблення європейської енергетичної залежності. Лише жорстка політика Заходу щодо виконання Енергетичної Хартії, Другого та Третього енергопакетів ЄС можуть зупинити геополітичні амбіції Кремля щодо підпорядкування Євросоюзу спочатку в енергетичному, а потім в геополітичному плані. Переконаний, що Європа повинна відмовитися від практики підтримки окремих українських політиків та перейти до практики підтримки України та українського народу, визнавши його природне бажання повернутися до сім'ї європейських народів. Лише такі кроки Заходу убезпечать Європу від нищівних сибірських морозів, які спроможні швидко виморозити в Європі і демократію, і заможне життя. http://blogs.pravda.com.ua/authors/kostenko/4f33a60da2e68/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/golovan/4f3398208391e/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Головань) Thu, 09 Feb 2012 11:55:44 +0200 Прочитав на Обкомі новину про чергову (страшне слово – чергову) смерть у міліції. Що й казати, правдоподібну історію запропоновано суспільству. Чемно запрошений для проведення слідчих дій (яких саме, певно, таємниця слідства) молодий чоловік раптово помер одразу після тих слідчих дій завершення. Важливо перевірити, чи не пригощали його міліціонери в ході слідчої дії кавою чи сигаретами, що, як відомо, шкідливо для здоров'я. http://blogs.pravda.com.ua/authors/golovan/4f3398208391e/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/kolesnichenko/4f3365b572044/ ukrpravda@gmail.com (Вадим Колесніченко) Thu, 09 Feb 2012 08:20:37 +0200 Діалог в ресторані: "- Котлеты по-киевски, пожалуйста. - По-киевски – нет. - Тогда борщ. - Борща нету. - Бифштекс. - Бифштекса нету. - Да что, черт возьми, я читаю, меню или конституцию?" Марек Новіцький "Влада та особа" За 20 років Незалежності України принципи прав людини, закладені в законодавстві, міжнародних зобов'язаннях та Конституції України, поки що так і залишилися прожектами та дороговказами державного й соціального будівництва, але не стали реальними підвалинами громадянського суспільства та механізмами державного управління. Пріоритетом для будь-якої держави має бути дотримання прав і свобод людини. У 1991 році Україна, ставши незалежно державою, зробила перший крок на шляху до ствердження демократичності, верховенства права. Так в Конституції України окремий розділ присвячено правам і свободам людини і громадянина. Стаття 21 Конституції України визначає, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Згідно статті 22 Основного Закону держави права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Ч. 3 ст. 22 Конституції України підкреслює, що за прийняття нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Проте, нажаль, права людини в Україні частіше за все залишаються вивіскою української держави, за якою приховано не зовсім привабливий фасад та "кухня" функціонування державного апарату, чи діяльності так званих "професійних правозахисників".Загалом прав стало більше, але захищаються вони гірше. Права людини в Україні виступили та продовжують виступати свого роду заручниками складних процесів державотворення, об'єктом системних політичних спекуляцій з боку практично усіх політичних сил, що в значній мірі, в суспільній свідомості, нівелювало й саму цінність прав людини. В суспільстві та державі продовжує домінувати тоталітарний підхід, яким права людини підміняються політичними груповими категоріями – "нація", "народ", "соціальна справедливість", "звичайний українець". Такий знеособлений підхід формує соціальну відчуженість особи й громадянина, унеможливлює вироблення реальної дієвої державної політики, і тим паче її реалізацію, створює несприятливі умови для розвитку потенціалу особистості й соціуму загалом. Адже в такому разі людина виступає засобом, а не ціллю діяльності держави. Для розуміння сутності прав людини потрібно засвоїти, що людина – ціль, а не засіб. В такому разі, коли ми говоримо, що людина – ціль, а не засіб, то маємо на увазі вимогу до суспільства і держави щодо охорони прав і свобод кожної людини. Наразі потрібно перевернути цю авторитарну піраміду і говорити не голослівні фрази про "націю" і "соціальну справедливість", а про забезпечення в суспільстві загальних для всіх стандартів прав людини та громадянського патріотизму; не про "відродження мови й культури", а про право конкретної людини на використання рідної мови та етнічну самоідентифікацію. Держава в особі чиновника має апелювати не до ефемерних "українців", "робітників", "селян", "підприємців", "чорнобильців" тощо, а до конкретних громадян-індивідів, їх інтересів та бажань. При цьому головне завдання українського суспільства – не забувати, що держава (національний лідер) не дарує права, вона лише закріплює їх у законі та забезпечує їх реалізацію. Якщо ж держава ігнорує природні права людини на догоду якимось "вищим цілям" чи, понад те, утискує, знищує їх, перешкоджає їх здійсненню чи створює умови для реалізації прав лише для певної групи осіб, прошарку, класу, її характеризують як антидемократичну. Така держава не має права на існування, оскільки не виконує свого головного призначення – вона не захищає індивідуальні права людини як вираження свободи та гідності кожної людської істоти. Права будь-якої людини є універсальними (тобто, вони належать усім людям в будь-яких ситуаціях незалежно від соціального становища), вродженими (тобто, вони вже належать кожній людині лише за фактом народження) і невід'ємними (це означає неможливість позбавити індивіда цих прав чи неможливість його добровільної відмови від цих прав). Спрощено права людини характеризуються трьома головними рисами: 1. Кожна влада має обмеження для своєї діяльності. 2. У кожної людини є своя суверенна сфера, в яку ніяка влада не може втручатися. 3. Кожна людина може виступити проти держави або іншого індивіда з метою захисту своїх прав. Разом з тим важливо усвідомлювати, що будучи фундаментальними, права людини разом із тим не є абсолютними. В ліберальному дискурсі такі обмеження характеризуються висловом про те, що "Ваші права закінчуються там, де починаються права інших людей". В соціально-правовій практиці права можуть обмежуватися з метою захисту інших соціальних цінностей. Наприклад, заборона пропаганди расизму або закликів до бунту обмежують свободу слова; деякі заходи правоохоронних органів обмежують таємницю приватного життя, тощо. Важливо те, що таке втручання в сферу особистих прав не може бути свавільним й встановлюється вимогами закону. В демократичній державі умови, за яких права людини можуть бути обмежені, детально визначені в Конституції. Так у статті 64 Конституції України встановлено, що "В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 61, 52, 55, 56, 57, 58, 59. 60, 61. 62, 63 цієї Конституції". Права людини і громадянина в Україні можуть обмежувати тільки у випадках, прямо передбачених Конституцією і з метою: - врятування життя людей та майна; - запобігання злочинові чи його припинення; - забезпечення інтересів національної безпеки, територіальної цілісності, громадського порядку, економічного добробуту; - забезпечення охорони здоров'я і моральності населення, захисту репутації або прав і свобод інших людей; - запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно. Ні в якому разі не можуть бути обмежені: – право мати рівні з іншими конституційні права і свободи та право бути рівними перед законом; - право громадянина України не бути позбавленим громадянства; право не бути вигнаним за межі України та право не бути виданим іншій державі; - право на життя і право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань; - право кожного на повагу до його гідності і право не бути підданим катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню: право не бути підданим без власної згоди медичним, науковим чи іншим дослідам; - право на свободу та особисту недоторканність; право не бути заарештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених законом, тощо. Тобто, фундаментальний характер прав людини означає, що будь-яке втручання державної влади у реалізацію ваших прав має бути чітко юридично закріпленим, відповідати положенням Конституції та бути обґрунтованим. Крім того, надзвичайно важливо (особливо окремим політичним популістам) розмежовувати поняття "прав людини" і "свобод людини", які є схожими за своїм виникнення та кардинально різними за способом захисту та реалізації. Свободи людини – це сфери діяльності людини, в які держава не має втручатися. Вона лише окреслює за допомогою правових норм кордони, територію, на якій людина діє за своїм вибором і на власний розсуд. Разом з тим, держава має забезпечити захист цих кордонів від втручання інших осіб. Наприклад, держава не має права впливати на прихильність людини до того чи іншого віросповідання, встановлювати будь-яку релігію як обов'язкову – це особисті свободи людини. Проте держава може запровадити закони, що обмежують свободу совісті з метою забезпечення належного визнання та поваги до прав і свобод інших осіб, задоволення справедливих вимог моралі, суспільного порядку та безпеки. Таким чином, наприклад, було заборонено діяльність "Білого братства" в Україні, ведеться протидія іншим екстремістським організаціям. На відміну від поняття "свободи людини", в "правах людини" фіксується конкретна сфера, напрямок діяльності індивіда. При цьому держава зобов'язана забезпечити та захистити законні дії людини в зазначеній сфері. В цьому випадку вже не пропонується можливість вибору варіанту діяльності всередині цього права. Цим правом можна скористатися, реалізувати його чи ні, оскільки право не є обов'язком. Наприклад, українці мають право на участь в управлінні державою як безпосередньо, так і через голосування за своїх кандидатів до парламенту. Але далеко не всі люди йдуть на виборчі дільниці для того, щоб взяти участь у голосуванні. В Україні немає практично жодного права людини, яке б не порушувалося. При цьому я маю на увазі не вчинення злочинів проти громадян з боку кримінальних осіб чи угруповань, а саме державну політику щодо забезпечення реалізації цих прав. Серед головних викликів права людини в Україні я б назвав: 1. Несформованість громадянського суспільства та поставторитарні елементи в державному управлінні; 2. Бездіяльність органів державного управління (правоохоронних органів); 3. Бідність українців, яка робить нас зручним об'єктом для маніпулювання з боку власників капіталів (в Іспанії є приказка "вдома у бідняка всі кричать і всі праві"); 4. Роз'єднаність різних соціально-культурних груп у суспільстві та відчуження громадян від держави; 5. Поширення "епідемії" ксенофобії, антисемітизму, расизму, дискримінації. Згідно з результатами соціального моніторингу "Рівень національної дистанційованості громадян України" Інституту соціології НАН, лише 12% респондентів оцінюють сьогодні ситуацію в Україні як спокійну. Більше 60% – як напружену і навіть конфліктну. Така внутрішня боротьба не дає перспектив на майбутнє. В Україні близько 8% населення виявляє екстремістську орієнтацію щодо інших етнічних груп і національностей, і в 1% з них відзначається дуже високий рівень таких настроїв (близько 400 тис. чол.). Наприклад, толерантне ставлення до євреїв знизилося з 30 до 11 відсотків, до росіян – в 2 рази, до ромів – у 5 разів; 6. Відсутність ефективної взаємодії державних органів та правозахисників; 7. Відсутність належної експертизи законотворення і нормотворення щодо дотримання прав і свобод люди і громадянина. Дотримання прав людини є ключовою національною ідеєю усіх демократичних країн світу. Незалежно від обраної формули національної ідеї, в її центрі має знаходитися людина, її інтереси, дотримання прав і свобод. Для України це питання особливо актуальне і детально розглядалося в моїй статті на блозі "Української правди". Україна займає четверте місце за кількістю звернень громадян до Європейського Суду з прав людини. Фактично, кожна десята скарга до Страсбурга надходить саме від громадянина України: наразі на розгляді знаходяться 8 тисяч заяв від українців. Наша держава лідирує у сумному рейтингу за кількістю засуджених на тисячу осіб, чи тривалістю досудового ув'язнення. З року в рік зростає кількість порушень прав людини та вчинених злочинів. Так, за 2010 рік злочинність зросла на 15,2%, а за 2011 р. – на 3%... У 2011 році на території країни зареєстровано 515,8 тис. злочинів. При цьому ставлення українців до правоохоронних органів продовжує погіршуватися. Повністю підтримують діяльність міліції 6,0% респондентів, опитаних Центром Разумкова. Не підтримують – 57,0%. Третина українців не хотіла б зустрітися з міліціонером вночі на тихій вулиці. Журналісти все частіше стають об'єктами злочинів. Так, якщо у 2000 році за злочинами проти журналістів було порушено 64 справи, у 2006 р. – вже 88, у 2010 р. – 98, а в 2011 р. – 139. За результатами моніторингів правозахисних організацій постійно збільшується кількість ксенофобських проявів та випадків застосування "мови ворожнечі", яка у 2011 році досягнула позначки в приблизно 100 випадків. Права національних та мовних меншин Україні залишаються під загрозою, що не припустимо в демократичному суспільстві, оскільки головний принцип демократії можна висловити в словах "правління більшості при збереженні прав меншості". Надзвичайно гостро стоїть проблема щодо забезпечення прав людини в місцях позбавлення волі. Так, станом на 1 січня 2012 року в Україні 115 068 особи відбувають покарання у виді позбавлення волі у виправних і виховних закладах (Україна на 10-му місці в світі за цим показником); 37 632 осіб знаходяться в слідчих ізоляторах. Серед цих засуджених 12 600 осіб відбувають покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років. В професійно-технічних навчальних закладах при установах відбування покарання навчаються близько 9 000 засуджених. В загальноосвітніх навчальних закладах – 14 644 особи. Найбільше осіб засуджено за корисливі злочини проти приватної власності – грабіж, розбій, вимагання (ст. 186, 187, 189 КК – 31 000 осіб); на другому місці знаходиться кількість засуджених за "наркотичні" злочини та інші злочини проти життя і здоров'я населення (XIII розділ Кримінального кодексу – 21 800 осіб); далі – засуджені за умисне вбивство (ст. 115 – 17 700 осіб, з них майже 9 000 осіб – умисне вбивство при обтяжуючих обставинах); 10 300 осіб відбувають покарання за умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121), 2 400 осіб – за зґвалтування (152 стаття); 26 осіб – за захоплення заручників. В українських виправних колоніях – найбільше хворих на туберкульоз (від 10 до 25% засуджених); систематично знущаються над засудженими, катують; часто трапляються самогубства (44 випадки за 2010 рік); відсутнє необхідне медичне обслуговування; серед посадових осіб, які працюють у виправних і виховних колоніях "процвітають" корупція та хабарництво; незадовільне санітарно-побутове, матеріальне, харчове та медичне обслуговування; принципи рівності засуджених, законності, справедливості тощо не реалізуються на практиці. Перевиховання засуджених в українській пенітенціарній системі майже неможливе (назад до в'язниці повертається щонайменше кожен 3-й). Кримінально-виконавча система України потребує невідкладних реформ. Традиційно болючим є питання забезпечення громадянських та політичних прав - права на справедливий суд, права на захист від дискримінації, свободу думки, свободу віросповідання, свободу слова, свободу преси, а також право участі в громадських організаціях, право голосувати на виборах або домагатися свого обрання (право голосу) тощо. Але до забезпечення цих прав треба підходити зважено, враховуючи інтереси усіх членів суспільства та не допускаючи політичних зловживань й емоційної ескалації. Адже за словами одного з французьких мислителів "свобода можлива лише у тій країні, де право володарює над емоціями". В значній мірі це стосується і справи Тимошенко. Не оцінюючи законність вироку, що може зробити лише вищестоящий суд, як професійний адвокат можу констатувати, що саме її захист і сама Тимошенко заполітизували процес, вибрали політичний, а не правовий спосіб представництва своєї позиції у суді. В цьому криється і головна причина поразки захисту Тимошенко і засудження їх клієнта. Що ж стосується умов утримання Тимошенко, то ця проблема накопичувалася протягом 20 років, в тому числі і під час її прем'єрства, і від цього страждають, в тій чи іншій мірі, усі 150 тис. ув'язнених в Україні про що ми говорили раніше. На цьому фоні є очевидно низькою якість роботи працівників органів внутрішніх справ, їх рівень підготовки та правового виховання; неналежною робота щодо забезпечення контролюючої функції з боку прокуратури; наглядової – з боку Міністерства юстиції України, профільного парламентського комітету та Уповноваженого Верховної ради України з прав людини. Незважаючи на те, що Україна ратифікувала більшість найважливіших міжнародних актів в сфері прав людини – Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Факультативний протокол до нього 1966 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р., Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р., Конвенцію про права дитини 1989 р., Конвенцію ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р. та інші, – їх дія на території нашої держави номінальна. В цьому випадку на перший план має виступати робота громадських та правозахисних організацій, які зобов'язані нагадувати владі про взяті на себе зобов'язання щодо забезпечення стандартів з прав людини. Правозахисний громадський рух, який очолюю, об'єднує зусилля понад 100 правозахисних і громадських організацій України, представників більшості національних меншин України, організації вразливих груп населення (пенсіонери, чорнобильці, інваліди, тощо) та плідно співпрацює з провідними міжнародними організаціями в сфері прав людини та міжнародних стандартів – Радою Європи, ОБСЄ, Європейським Союзом, "Венеціанською комісією", Європейським парламентом, структурами Організації Об'єднаних Націй та провідними міжнародними правозахисними організаціями в напрямку підготовки системних громадських моніторингів виконання Україною міжнародних документів (зобов'язань) в сфері прав людини. Так лише за останні 5 років нами було виконано та подано в міжнародні структури: 1. Громадські Звіти щодо рівня нетолерантності та дискримінації в Україні (у 2006 та 2010 роках); 2. Громадський звіт про виконання положень Європейської соціальної хартії (2010 рік); 3. Громадські Звіти щодо виконання Україною положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (2007 і 2011 рік): 4. Громадський Звіт щодо виконання в Україні Конвенції з прав дитини (2010 рік); 5. Громадський моніторинг щодо прав національних меншин (2012 рік). На прохання міжнародних організацій нами розроблено й надано сотні аналітичних довідок, інформацій та пояснень щодо ситуації з дотримання прав людини в Україні; отримано численні подяки й листи з боку цих міжнародних організацій. В тісній співпраці з правозахисними та громадськими організаціями було розроблено цілу низку проектів законодавчих актів, серед яких: 1. Проект декларації "Про гідність, свободу і права людини"; 2. Про забезпечення дотримання законодавства України в галузі культури і спорту (щодо недопущення знищення Севастопольського міського стадіону) 2319-VI; 3. Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (щодо надання статусу учасників бойових дій мешканцям обложеного Севастополя); 4. Про Національне військове меморіальне кладовище; 5. Про внесення змін до деяких законів України з питань освіти (щодо дотримання державних гарантій стосовно осіб, які навчаються в приватних навчальних закладах); 6. Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (щодо права фізичної особи здійснювати підприємницьку діяльність без ідентифікаційного номера); 7. Про внесення змін до Закону України "Про інформацію" (щодо забезпечення належних умов для здійснення журналістами, працівниками засобів масової інформації професійної діяльності); 8. Про проголошення в Україні 1 листопада Днем національностей; 9. Про проголошення в Україні Дня мов національних меншин, регіональних мов та мов меншин; 10. Про засади державної мовної політики; 11. Про протидію екстремізму; 12. Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо охорони культурної спадщини); 13. Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо забезпечення громадського порядку та безпеки до, під час та після проведення футбольних матчів); 14. Про внесення змін до Закону України "Про дошкільну освіту" (щодо виховання рідною мовою); 15. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (щодо експертизи проектів нормативно-правових актів з метою недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина). В цілому потрібно підкреслити, що з метою забезпечення дотримання в державі прав і свобод людини і громадянина, потрібно, щоб на всіх рівнях влади та кожним громадянином було високо усвідомлена важливість дотримання прав і свобод людини. Беззаперечно, надзвичайно важливо, щоб нові проекти нормативно-правових актів, які вносяться до парламенту, а також зміни, які пропонуються внести до чинного законодавства, в жодному разі не звужували змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Так, з парламентської практики, досить часто ми стаємо свідками того, коли ставлячи за мету врегулювати окремі прогалини чи усунути суперечності на законодавчому рівні, автори, розробники, ініціатори законопроектів забувають при цьому про дотримання прав і свобод людини, що призводить до обмеження чи звуження громадян в їх правах. Така ситуація є неприпустимою, адже при цьому відбувається порушення не лише взятих Україною на себе міжнародних зобов'язань, а й в першу чергу положень Конституції, які є нормами прямої дії. Ще в 1995 році при вступі України до Ради Європи нашою державою було взято на себе зобов'язання упродовж року прийняти рамковий Закон "Про правову політику щодо захисту прав людини". Проте лише у травні 1998 р. Кабінет Міністрів України подав на розгляд Верховної Ради України проект Концепції державної правової політики захисту прав людини, який так і не було розглянуто парламентом. У той же час потрібно відзначити, що у випадку прийняття Україною зазначеного закону, правова система України в значній мірі наблизилася б до положень Загальної декларації прав людини та інших міжнародних документів в сфері прав людини. Наприкінці 2011 року Україну сколихнула визначна політична подія, яка достеменно визначить подальший рух Української держави, – переговори щодо підписання угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Враховуючи євроінтеграційний намір України, нашій державі надзвичайно важливо привести свою правову систему у відповідність з європейською, а найголовніше – забезпечити дотримання прав і свобод людини. Відповідно до Закону України "Про Концепції Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу", на комітет Верховної Ради України з питань євроінтеграції покладається обов'язок перевіряти всі зареєстровані законопроекти на відповідність та несуперечність їх положень нормам законодавства Європейського Союзу, до підписання угоди про асоціацію. Однак, серед повноважень комітету Верховної Ради України з питань євроінтеграції не передбачено механізму здійснення попередньої правової експертизи законопроекту на предмет додержання в ньому прав і свобод людини і громадянина. Проте існування такої процедури є надзвичайно важливим, адже це б дало змогу приймати закони, які будуть професійно проаналізовані на предмет відповідності Конституції та міжнародним договорам щодо дотримання прав та свобод людини і громадянина, а також підвищити рівень відповідності нашого законодавства законодавству Європейського Союзу та всієї міжнародної спільноти. Саме тому в січні цього року разом з правозахисними організаціями України нами розроблено проект закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (щодо експертизи проектів нормативно-правових актів з метою недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина) N9787 від 03.02.2012, який покликаний забезпечити експертизу усіх парламентських ініціатив на предмет дотримання прав людини. Разом з активізацією експертної функцій громадських рад при органах виконавчої влади цей механізм може забезпечити належний контроль за дотриманням прав людини при підготовці нормативно-правових актів. Крім того, потребують невідкладної розробки і прийняття в Україні проект концепції "Про громадянське виховання", Концепції державної політики щодо захисту прав людини й громадянина, нового Кримінально-процесуального кодексу, Закону України "Про всеукраїнський і місцевий референдум", "Про протидію екстремізму", "Про посилення відповідальності за злочини на ґрунті міжнаціональної ненависті", "Про соціальні стандарти", "Кодекс відповідальності чиновника" тощо. За визначенням Вольтера: "Свобода полягає в тому, щоб залежати тільки від за¬конів". Тому головна функція органів державної влади та правозахисників в напрямку забезпечення прав та свобод людини – це забезпечення верховенства права й справедливого судочинства. В цьому процесі надзвичайну роль грає забезпечення прямої дії Конституції України – як головного документу держави. Конституція має перестати виконувати функцію "меню" в збанкрутілому ресторані, а бути для кожної людини щоденним практичним інструментом захисту свої прав. Чиновника потрібно навчити не вигадувати "десятий закон" і "соту інструкцію", а прямо виконувати норми Конституції. Очищення судової системи від непрофесіоналів та корупціонерів, забезпечення належного громадського контролю і моніторингу діяльності судів – також одне з ключових завдань сьогодення. В свою чергу, цих завдань неможливо досягнути без допомоги громадянського суспільства. Саме громадянське суспільство – це найкращі "ліки" від усіх "хвороб" державного управління сучасної України – зловживання владою, корупції, непрофесіоналізму. Адже, наприклад, неможливо побороти корупцію в країні, в якій 80% громадян готові давати хабарі, а 85% – брати. В той же час, сліпе "мавпування" закордонних зразків права може призвести до руйнування не досконалої, але діючої правової системи України, і, в кінцевому результаті, до порушення прав людини. Таку ситуацію ми вже спостерігаємо на прикладі еволюції системи прав людини на Заході, де від безумовної цінності людського життя і її свободи ця система прийшла до евтаназії, легалізації наркотиків, нав'язування деструктивних та девіантних норм поведінки у суспільстві. Потрібно брати краще з європейського права, при цьому не цуратися позитивних здобутків українських правників та напрацювань правової системи минулого. Нам є чому вчитися, але й нам є чому повчити. В будь якому разі і багатонаціональне, полікультурне, регіоналізоване українське суспільство, і недосконала держава приречені на пошук компромісів так консенсусу: за словами Джона Рескіна, ми маємо шукати не те, що нас відділяє від інших людей, а те, що у нас з ними спільного, заради майбутнього нашої країни. При цьому саме права людини мають стати (і тільки вони можуть бути) міцним фундаментом новітньої України – її справжньою, не видуманою національною ідеєю, – що об'єднає усіх громадян в український народ і соціум, в якому комфортно жити кожній людині, а громадяни пишатимуться своєю державою. Використані джерела: 1. Бортнік Руслан. Через відмову від авторитарного дискурсу – до модернізації країни. http://www.pravda.com.ua/columns/2011/12/2/6805025/раїни 2. Новіцький Марек. Лекція "Влада та особа". http://edu.helsinki.org.ua/library/philosophy/vlada-ta-odinitsya; 3 Осятинский Виктор. Введение в концепцию прав человека... http://www.hro.org/editions/karta/nr12/osynsk.htm; 4 Пронин А.А. Проблемы прав человека. Курс лекций. http://www.hro.org/editions/pronin_1/index.htm. За матеріалами "Післязавтра". http://blogs.pravda.com.ua/authors/kolesnichenko/4f3365b572044/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/oleynikov/4f33026decac9/ ukrpravda@gmail.com (Денис Олейников) Thu, 09 Feb 2012 01:17:01 +0200 Это моя последняя публичная статья о "деле ПростоПринт". Предыдущие две – о том, как: - милиция и адвокаты Евро-2012 инсценировали нарушение авторских прав, обвинив в нем сервис, который выступал в качестве типографии; - следователи СУ ГУ МВД в Киеве (того самого, куда сейчас передали дело EX.ua!) занимаются не расследованием по сути, а блокированием работы и расхищением имущества компаний, не имеющих отношения ни к Евро-2012, ни к футболкам вообще; остались без внимания, как и направленные нами официальные обращения в прокуратуру и МВД. Спикер милиции Полищук без устали рассказывает, что в работе следователей по делу EX.ua были выявлены недостатки, за которые виновные уже наказаны, а также горячо убеждает нас, что отныне обижать добросовестных владельцев сайтов не будут, и по этому случаю Рада даже примет специальный закон. Но следователь СУ ГУ МВД в Киеве Хобот, которая абсолютно сознательно изъяла серверы и оборудование ProstoPrint.com с нарушениями куда большими, чем в деле EX.ua, сидит на попе ровно и уверенно. А руководитель "группы ликвидации ПростоПринта" Брязкало продолжает парковать свой роскошный "Кайен" на проезжей части напротив здания УБОПа – без каких-либо опасений или стеснения. Что лишний раз доказывает, насколько весомый карт-бланш был выдан им действительными заказчиками наезда за "Спасибо жителям Донбасса...". Настолько весомый, что даже широкая огласка истории с EX.ua – а разгромы ПростоПринта и "эксов" являются звеньями одной цепи, пусть и с разной мотивацией – не поколебали уверенности тех, кто уничтожал мою компанию, в своей безнаказанности. Я не буду утомлять достопочтенную публику "тридцать восьмой серией марлезонского балета" – хотя материала хватило бы, поверьте. Я пишу эту статью – повторюсь, последнюю в цикле "Хроника одной подставы" – со следующими целями (их три): - пролить свет на одно любопытное событие, о котором мало известно широкой аудитории, но которое в значительной степени предопределило дальнейшие события вокруг EX.ua; - пояснить истинные намерения правообладателей, которые внезапно оказались в истории с "эксами" белыми и пушистыми; - и, наконец, расставить все точки над "i" относительно того, предупреждал ли УЕФА интернет-сервис ProstoPrint.com о нарушении прав на знак Евро-2012. А это чрезвычайно важно, потому что если такового предупреждения не было, то непричастность ПростоПринта к нарушениям становится понятна даже первокласснику – а вот мотивы господ Лубкивского, Колесникова, Могилева и в особенности юристов УЕФА, которые сознательно и целенаправленно оболгали компанию-издателя футболок "СЖД...", вызывают очень большие вопросы. 13 февраля 2012 года состоится судебное заседание по делу "Олейников & ПростоПринт против Лубкивского". Впрочем, у меня мало надежд на ЧЕСТНЫЙ вердикт. Поэтому я выношу те сведения, которые удалось добыть, на суд читателей своего блога. А что там решит "самый справедливый в мире" украинский суд... Бог им, судьям, судья. Герой дня 27 октября 2011 года в столичной гостинице "Лыбидь" состоялось скромное ведомственное событие – практический семинар для сотрудников правоохранительных органов, посвященный "актуальным вопросам борьбы с нарушением прав интеллектуальной собственности". Вот что нам удалось узнать об этом мероприятии: "Спікери цього практичного семінару проаналізували українське законодавство на прикладах таких секторів бізнесу, як спорт, ЗМІ, музика та інформаційні технології, що дозволило поглянути на проблеми інтелектуальної власності в Україні з різних сторін. Індустрії були представлені експертами з відомих компаній, таких як Microsoft, Adobe, Graphisoft, 1C Україна. Вони поділилися своїм практичним досвідом щодо захисту прав інтелектуальної власті." "Дзынь-дзынь" – прозвенел в голове колокольчик. Где-то я уже встречал этот же перечень компаний, причем в той же последовательности. Только где? Дальше – больше: читаем следующий абзац релиза о милицейском семинаре по интеллектуальной собственности: "Ярослав Огнев'юк (юрист, представляющий интересы УЕФА в Украине – примечание автора) продемонстрував реалії законодавства в сфері інтелектуальної власності в Україні крізь призму міжнародних стандартів. Під час своєї презентації на тему "Захист прав інтелектуальної власності УЄФА" Ярослав представив аудиторії ряд прогалин відповідного українського законодавства. Він також зробив акцент на існуючих правилах УЄФА із захисту прав інтелектуальної власності, а також практичних питаннях із захисту від нелегальної комерційної діяльності, що може спричинити значні збитки УЄФА під час підготовки та проведення ЄВРО-2012." Еще раз обратите внимание на дату мероприятия – 27 октября 2011 года. ProstoPrint.com еще не перезапущен (это случилось позже, 1 ноября). Офис лежит в руинах, сотрудников "прессуют" в УБОПе, а сам господин Огневьюк еще не знает, что клубочек его фальсификаций я уже начал распутывать. Он – герой дня, а в своем выступлении он как раз и делился мемуарами в стиле "уж мы их (то есть ПростоПринт) душили-душили..." Мне удалось связаться с одним из участников этого семинара – сотрудником столичного УБЭП. На условиях анонимности он рассказал еще несколько интересных деталей. Во-первых, подтвердил, что разгром ПростоПринта неоднократно упоминался на мероприятии, как первая ласточка и успешный пример "слаженной работы правообладателей и правоохранителей" – а вслед за первой ласточкой, как известно, летят вторая, третья, далее целая стая. Во-вторых, процитировал (по блокнотной записи) слова одного из милицейских начальников, который выступал на семинаре. Эти слова расходятся с нынешней позицией милиции, которую озвучивает спикер МВД Полищук дабы заболтать общественную реакцию на милицейский беспредел – и они были вот такими: "Реагувати на окремі випадки розміщення неліцензійного програмного забезпечення в мережі Інтернет недостатньо – це не вирішує проблем правовласників, що працюють в України. Ми (милиция – примечание автора) повинні жорстко карати та ліквідувати ті сайти, на яких є навіть невеликий відсоток піратських програм або можливість їх розмістити". Милиция у нас теперь работает на транснациональные компании, а наказывать уже собирается даже за ВОЗМОЖНОСТЬ. Следующим шагом, очевидно, будет тюремное заключение на основании наличия двух рук – ну, задушить же смогете? В-третьих, на этом же семинаре отдельно обсуждалось блокирование доменных имен в зоне.ua как "прогрессивный способ борьбы с интернет-пиратством". Спустя всего три месяца мы увидели, как теория превратилась в практику – на примере домена ex.ua. О бедном домене замолвите слово Напомним, что наезд на ex.ua начался с милицейского предписания на блокирование их домена, которое регистратор, компания IMENA.ua, был обязан выполнить. После известных ответных действий интернет-сообщества милиция поспешила снять запрет на использование доменного имени, а сам факт блокирования домена в милиции пояснили так: "Запрет на использование домена накладывался для проведения определенных следственных действий. После того, как они были проведены, потребность в таком запрете отпала, – пояснил Полищук (спикер МВД) " Как человек, в 2001 году основавший компанию IMENA.ua, бывший до 2004 года её владельцем и удостоенный памятного знака "За особый вклад в развитие домена.ua" могу со всей ответственностью заявить следующее: никакие "следственные действия" с доменным именем провести в принципе невозможно. Доменное имя служит только для адресации, а его блокирование необходимо для того, чтобы легким движением руки "выключить" тот или иной ресурс. Кстати, именно поэтому наши власти, в особенности в лице СБУ, который год добиваются (слава богу, пока безуспешно) контроля над доменом.ua. Правообладатели – белые и пушистые? Еще один факт, который изрядно позабавил в ходе "сражения за ex.ua" – это заявления правообладателей-копирастов. Они мне напомнили стишок из детства, по-моему, Агнии Барто: "Вы нас неверно поняли, мы не желали зла..." "Обращение в милицию было. Было заявление. Ну как мы можем просить закрыть EX.UA? Мы лишь донесли до МВД информацию о том, что на этом ресурсе распространяется нелицензионное программное обеспечение, права на которое принадлежат компании Adobe, и попросили принять меры согласно действующего законодательства. Большего и быть не может" (Павел Миколюк, представитель Adobe Systems и Graphisoft в Украине) "Мы... действительно обращались в МВД и Государственную службу интеллектуальной собственности Украины. Мы требовали защитить контент, авторские права на который нам принадлежат" (пресс-служба телеканала 1+1). Наверное, господин Миколюк и юристы "плюсов" думали, что доблестные милициянты придут в офис "эксов", нашлепают сисадминам по шаловливой попе, погрозят пальчиком и на этом все закончится? На самом деле – нет. Когда Миколюк, "плюсы" и иже с ними подавали заявления в милицию, они черным по белому писали, что именно, по какой статье и в какой позе необходимо сделать с EX.ua. И все последующие заявления – это лишь попытка сохранить позитивное паблисити, хорошая мина при плохой игре. "Недоставленное письмо" Мы переходим к самой важной для меня части этой статьи. Самой чувствительной, самой болезненной. Как я уже говорил неоднократно, с первых дней создания ProstoPrint.com мы шли к публичности, легальности и сотрудничеству с правообладателями и владельцами прав на знаки для товаров и услуг. За четыре года активной работы мы не имели ни одного судебного иска, даже ни одного факта сколь-нибудь жестких переговоров по этому поводу – потому что всегда понимали, что как бы многогранен и неоднозначен копирайт не был, его нужно уважать. И шли навстречу правообладателям – удаляли спорные товары, блокировали магазины, вносили торговые марки в стоп-лист, который предотвращал их повторное добавление на сайт. Поэтому когда после разгрома Простопринта Лубкивский, Колесников и даже операционный директор УЕФА Каллен заявили, мол, "мы неоднократно предупреждали ПростоПринт, а они не послушались" – я был по-человечески потрясен: как можно так неприкрыто, так беззастенчиво врать? Но правда рано или поздно должна была явиться на свет – так вот, today is the day. Ранее я неоднократно обращался к Лубкивскому, юристам УЕФА и даже в штаб-квартиру этой организации в Швейцарии с просьбой предоставить какие-либо доказательства "неоднократных предупреждений" – однако никакой реакции не последовало (дальше вы поймете почему). Наконец, я обратился с иском о защите чести, достоинства и деловой репутации в Печерский суд – дальше оппоненты молчать уже просто не могли. И вот что они ответили: Маленькая ремарка: в первой части нашего расследования "Хроника одной подставы" мы предполагали что операция по зачистке украинского рынка сувенирки началась с подставных заказов весной 2011 года. Однако вновь открывшиеся обстоятельства позволяют сказать, что на самом деле первыми по хронологии были вот эти "недоставленные письма" – и, по всей видимости, не только нам. Впрочем, обо всем по порядку – поехали дальше. В подтверждение своих слов люди, отдаленно напоминающие юристов, из компании "Дубинский & Ошарова" демонстрируют почтовый чек – вот он: На этом чеке можно разглядеть трекинг-номер (штрих-код) почтового отправления – прямо над надписью "ЦІННИЙ ЛИСТ": 0103308542118 И с его помощью на сайте "УкрПочты" проследить судьбу письма – это может сделать каждый желающий, просто кликните тут: Этот результат означает не только то, что данное письмо я как владелец ПростоПринт не получал и, соответственно, не мог никаким образом знать или догадываться о его существовании. Дело еще и в том, что по истечении 45 дней хранения в почтовом отделении адресата ценные письма возвращаются на почту отправителя, после чего отправителю КАК МИНИМУМ ТРИЖДЫ направляются уведомления (причем второй и третий раз с пометкой "повторно, срочно") о необходимости забрать вернувшееся письмо. И только в случае, если отправитель не явился после трех уведомлений, ничейный конверт отправляется на хранение и последующую утилизацию. В качестве адреса отправителя этого "недоставленного письма" был указан фактический адрес юристов УЕФА – агентства "Дубинский & Ошарова". Именно на этот адрес 33-е почтовое отделение, что по улице Саксаганского, 48, направило несколько уведомлений о необходимости забрать невостребованный конверт. Таким образом, с середины февраля 2011 года – а значит, и в момент возбуждения уголовного дела, налета на ПростоПринт, комментариев Лубкивского, Колесникова, Могилева и Каллена – юристы УЕФА и с большой вероятностью сам Маркиян Лубкивский знали и знают: НИКАКИХ ПИСЬМЕННЫХ ПРЕДУПРЕЖДЕНИЙ PROSTOPRINT.COM НЕ ПОЛУЧАЛ! Так что же, во всем виновата "УкрПочта"? Или, может, неаккуратный Олейников, который не забирает приходящую ему корреспонденцию? Или разгильдяй-секретарь? Не спешите с выводами. Вас ждет заключительная серия:-). Если б я был султан... Точнее, если б я был патентный поверенный и захотел добропорядочно предупредить администрацию ПростоПринта: дескать, среди ваших юзеров есть нехорошие пионеры, которые добавили макет Евро-2012, надо бы снять его с продажи, потому что нехорошо. И все будут довольны и счастливы. Наверное, для начала я бы снял трубку и позвонил. Или направил факс. Или отправил e-mail. Но этого сделано не было. Следующий логичный шаг – письмо в офис, по контактным данным, указанным на сайте (Киев, ул. Садовая, 65/20). Там где и находился офис до налета 6 сентября. Тоже нет. Дальше – отправить письмо на адрес, указанный при регистрации домена. Тем более, что об этом пишут юристы УЕФА в своем пояснении суду: Однако и тут неувязочка: в качестве регистрационного адреса для домена prostoprint.com был указан адрес нашего предыдущего офиса по ул. Раисы Окипной, 8. По этому адресу у нас также имеется соглашение о пересылке почты. И тут – ничего. Остаются еще два адреса: адрес регистрации СПД Олейников и ООО "Риалли Украина" – основных хозяйственных субъектов, которые обеспечивали деятельность ProstoPrint.com. Но и тут неувязка: СПД Олейников на декабрь 2010 года был зарегистрирован в Шевченковском районе Киеве по ул. Кирпоноса, а ООО "Риалли Украина" – в Дарницком по ул. Оросительной! Вплоть до июня 2011 года адрес, на который по информации г-на Огневьюка якобы было отправлено "недоставленное письмо", не фигурировал в публичном доступе. Как же так случилось, что письмо было отправлено туда – И ТУДА ЛИ? Для того, чтобы понять суть произошедшего впоследствии, необходимо вспомнить еще два правила "УкрПочты". Первое – в чеке-подтверждении отправки ценного письма пробивается только почтовый индекс (в нашем случае – 02154). Но не адрес! Второе – после отправки ничейного письма на хранение его можно относительно легко востребовать повторно в течение 6 месяцев. Это наши фальсификаторы от патентного права знали прекрасно. Не знали они лишь того, что фактическая утилизация ничейной почты происходит не ранее, чем через 1 год. То есть в интервале между 6 месяцами и 1 годом с момента передачи на хранение найти корреспонденцию пусть и сложно, но можно. Поскольку операция против основных игроков рынка сувенирки, включая ПростоПринт, готовилась обстоятельно, господин Огневьюк знал, что я не живу в Киеве с октября 2009 года. Об этом я, в частности, писал в своем блоге, неоднократно упоминал на различных публичных мероприятиях. Поэтому он наводит справки через знакомых в столичной милиции и направляет письмо именно на киевский адрес прописки. А для того, чтобы быть на 100% уверенным, что письмо НЕ дойдет, он пишет правильный адрес в заголовке и тексте писем, НО ИСКАЖАЕТ ЕГО НА КОНВЕРТЕ (указывает неправильный номер дома!) Вообще-то сверить адрес на конверте и в описи должен работник почтового отделения, но на практике тщательную сверку данных на конверте и в описи не делает почти никто из почтовиков – это подтвердит любой бухгалтер, который отправляет документацию "большими порциями". Особенно если речь идет о постоянных клиентах – девочки на почте просто подписывают и пропечатывают заранее принесенные клиентом распечатки. На руках у изобретательного юриста остается копия чека с верным индексом и копия "внутренностей" письма – с правильным адресом. Письмо, ушедшее на несуществующий адрес, естественно, возвращается. Юрист УЕФА его не забирает назад, что вполне логично (пришлось бы расписаться) – и 1 марта конверт уходит на хранение. По мнению Огневьюка, срок его хранения истекает через 6 месяцев – то есть 1 сентября, после чего письмо должно быть уничтожено. А 6 сентября в офис ProstoPrint.com приходит УБОП. Занавес. P.S. Я хочу поблагодарить всех, кто в эти трудные пять месяцев верил в меня и в команду ProstoPrint.com – пока я работал над установлением истины в нашем деле и восстанавливал сервис. Я больше не верю государству Украина. Я не верю украинским судам, украинской милиции, украинским прокурорам, украинским чиновникам. Я не верю, что уплаченные мною налоги пойдут на содержание пенсионеров и бюджетников, а не на золотые унитазы. Я не верю, что в Украине закон один для всех. Но я верю в вас – в хороших людей. Спасибо вам. http://blogs.pravda.com.ua/authors/oleynikov/4f33026decac9/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/lutsenko/4f32e1f984a0a/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Луценко) Wed, 08 Feb 2012 22:58:33 +0200 У розділі "хронологія виступів" цього депутата – пустота. У розділі "депутатські запити" – порожнеча. Єдиний законопроект, котрий він подав, полягав у заміні одного речення і стосувався колекціонування авто. Натомість він мінімум тричі влаштовував бійки, тяжко калічив людей. Він приїхав 12 років тому з Росії, маючи там зв'язки з найвищими посадовцями. Тепер ми знаємо, обороною кого займається міністерство оборони. Тепер ми знаємо, як воно це робитиме. Така людина потрібна, щоб віддати наказ убивати. Така людина на це здатна. І більш ні на що. Влада готується воювати. Влада готується влаштувати громадянську війну. http://blogs.pravda.com.ua/authors/lutsenko/4f32e1f984a0a/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/grytsenko/4f32d0aea0007/ ukrpravda@gmail.com (Анатолій Гриценко) Wed, 08 Feb 2012 21:44:46 +0200 Дмитро Саламатін – міністр оборони. Супер! Формується оновлена команда. Темп втрачати не можна, треба йти далі: Інна Богословська – прем'єр-міністр, Ганна Герман – міністр економіки, Леонід Черновецький – міністр аграрної політики, Вадим Колесниченко – міністр освіти, Геннадій Кернес – міністр соціальноі політики, Михайло Чечетов – міністр культури, Ельбрус Тедеєв – омбудсмен... Більше інформації на сайті www.grytsenko.com.ua http://blogs.pravda.com.ua/authors/grytsenko/4f32d0aea0007/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/leschenko/4f32c2ce6df07/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Лещенко) Wed, 08 Feb 2012 20:45:34 +0200 Для того, щоб зрозуміти закони політики, інколи слід читати архіви. Сьогодні серед членів блоку Тимошенко складно знайти людину, яка може сказати тепле слово про Наталію Королевську. "Зрадниця" – це найм'якший епітет, який лунає на її адресу. Справді, рішення Королевської піти в самостійне плавання у найтяжчий момент для БЮТ є зрадою в загальнолюдських координатах. Особливо цинічно виглядають спроби Королевскької вдати з себе опозицію, знаючи, що на свій піар вона зарядила астрономічний бюджет. Але ми говоримо про політику, а тут шлях Наталії Королевської подібний на шлях Юлії Тимошенко. З тією лише різницею, що постать Королевської поступається своїми масштабами. Якщо свого часу Тимошенко в політику привів Павло Лазаренко, то патронат над Королевською взяв Віталій Гайдук. Те, що Королевська пішла після ув'язнення Тимошенко – це погано, але так само зробила Тимошенко, яка розпочала самостійний проект після арешту Лазаренка. Сьогодні мало хто згадує про ті події. Отже, 19 лютого 1999 року Павло Лазаренко був затриманий у аеропорту імені Кеннеді в Нью-Йорку, а вже через три тижні, 4 березня Тимошенко оголосила про створення фракції "Батьківщина". До нового утворення вступило 23 депутати. Вони залишили фракцію "Громада", яка до того нараховувала понад 40 депутатів, але після відтоку людей в "Батьківщину" почала свою повільну смерть. Риторика Тимошенко навесні 1999 року втратила свою опозиційність, а задачею щойно створеної фракції "Батьківщина" було оголошено нудний набір слів: "захист інтересів народу України, розробка та запровадження законодавчих основ соціально-економічного спрямування, пропагування ідеології суверенної української державності, сучасного європейського соціал-демократизму й патріотизму, соціальної справедливості і високих християнських цінностей". Як бачимо, жодних закликів валити режим Кучми тоді ще не було. А ще через дев'ять місяців Тимошенко отримала приз від Банкової за лояльність – указ президента Кучми про призначення віце-прем'єр-міністром. Маючи кримінальну справу проти Лазаренка, Кучма думав, що триматиме Тимошенко на гачку та використовуватиме для стримування олігархів, що профінансували його другу перемогу. Як він помилявся! Королевська вже теж почала отримувати свої маленькі призи – як, наприклад, указ про призначення до Комітету економічних реформ. Потім буде лояльне ставлення до Королевської на виборах, а з її боку – "конструктивна опозиція". Помилка Королевської в тому, що вона так сильно намагається наслідувати Тимошенко і так поспішає посісти її нішу, що перестрибує декілька етапів. Наприклад, вона вже вдягає вишиванку, але ще не вміє говорити українською мовою. Тимошенко ніколи собі такого не дозволяла, в неї все йшло один за одним: українська мова, виборчий блок з Левком Лук'яненком і Степаном Хмарою, стаття "Стримуючи Росію" у Foreign Affairs, а потім уже – вишиванка. http://blogs.pravda.com.ua/authors/leschenko/4f32c2ce6df07/