http://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/4f9d52b4ce1b7/ ukrpravda@gmail.com (Віталій Кличко) Sun, 29 Apr 2012 17:39:48 +0300 В суботу провели у Запоріжжі партійний з'їзд. Було понад п'ять сотень делегатів з усієї України, багато гостей. Отримали теплі листи від партнерів по опозиції – ФЗ, БЮТ, НРУ, НУ, від наших європейських партнерів, зокрема, ХДС Німеччини. Мені було приємно бачити у залі переважно молоді обличчя, бо серед наших партійців багато активних людей до 45 років. Зараз як ніколи важливо, аби відбулася зміна політичної еліти, оновлення української політики. Ось деякі тези з мого виступу на з'їзді. Думаю, що тим, хто слідкує за діяльністю УДАРу, може бути цікаво. *** Дорогі однодумці! Ми зібралися тут, щоб змінити ситуацію в країні. Ми створили нову політичну силу, яка здобула свою першу перемогу на місцевих виборах. І сьогодні щодня своєю позицією ми доводимо виборцям, що виконання нашої програми і наших обіцянок – наш головний пріоритет. Партія УДАР – це правоцентристська сила, яка відстоює права і гідність людини, демократію і європейський шлях розвитку, реальне місцеве самоврядування. Сьогодні наша партія – вже третя за підтримкою людей політична сила в Україні. За неї готові голосувати щонайменше 10% тих, хто візьме участь у виборах. Але мусимо пам'ятати, що це – не тільки рейтинг довіри. Це – рейтинг відповідальності кожного з нас. Ми не маємо права підвести людей. Ми зобов'язані продемонструвати той новий стандарт політики, якого чекають люди. Символічно, що цей важливий для партії з'їзд ми проводимо у Запоріжжі. Це легендарна земля, на якій жили та яку захищали вільні люди, які над усе цінували свободу, честь і гідність. Це якості, яких бракує сучасній українській політиці. Ми маємо повернути ці чесноти в усі сфери суспільного життя. До того ж, з цієї землі не раз в Україну приходив порятунок, коли вже було втрачено останню надію. Саме тому звідси, з цієї землі, я оголошую: Ми починаємо бій за Україну! Це – бій проти всеохопної системи корупції, яка стримує розвиток країни і веде до бідності. Ми зруйнуємо систему, де в суді не знаходять справедливість, а змагаються, хто дасть більший хабар. Де бізнес обдирається податками і поборами "контролюючих служб", а зібрані гроші йдуть не в бюджет, а у кишеню чиновників. Де більшість громадян живе у злиднях. Де беззаконня і бездарність влади покривається круговою порукою. Де вбивць відпускають, а опозиціонерів саджають за грати! Уже двадцять років українці чекають, коли відбудеться український Шанс, коли буде сформульовано і здійснено українську Мрію. Чимало громадян зневірилися і розчарувалися в політиці і політиках. Але сьогодні я звертаюсь до кожного громадянина України: ми з вами не маємо права бути байдужими! Переможцями ми можемо стати тільки самі. Ми не маємо права залишити нашим дітям у спадок лише розповіді про те, що ми хотіли, але не змогли, мріяли, але, на жаль, втратили шанс. Я знаю добре: перемоги без боротьби не буває. Для перемоги потрібні три речі: воля, розуміння шляху і надійна, потужна команда. Нині моя мрія, а також мрія кожного з нас – це європейська, цивілізована Україна. Україна, що буде лідером за рівнем життя людей і можливостями для розвитку. Ви пам'ятаєте, як формувалась програма нашої партії: ми вели відкриту дискусію, із залученням найкращих фахівців громадянського суспільства. Зараз на цій же основі ми формуємо конкретний план дій: першочергові кроки, які ми будемо робити в парламенті. Я ще раз нагадую наші пріоритети: - забезпечити гідність людини, гарантувати захист її прав і свобод; - поставити владу під контроль громади; - зробити правосуддя чесним; - створити економіку рівних можливостей; - домогтися конкурентоспроможності країни. Наше завдання – дати можливість людям жити і працювати, займатися улюбленою справою, підтримати їх у цьому. Тому в першу чергу ми повинні підтримувати постійний діалог із суспільством. Ми вимушені фактично сформувати судову і правоохоронну систему заново. Ми проведемо незалежну перевірку суддів і службовців на відповідність посадам. Ми вимагаємо створення повноцінного суду присяжних, які обмежать корумпованість суддів. Громадські організації матимуть право дієвого контролю за правоохоронними органами. Ми передамо повноваження і бюджетні кошти для їх реалізації на місцевий рівень. Ми домагаємось того, щоби кошти планувалися та розподілялися громадою і органами самоврядування. Сучасна система соціальної підтримки буде простою, зрозумілою для користувачів, прозорою для платників податків та доступною для усіх громадян. Ми запровадимо механізми, поширені в цивілізованих країнах, щоби бізнесу було вигідно фінансувати освітні, медичні, наукові та культурні проекти. Щоби освіта і охорона здоров'я були якісними і доступними кожному громадянину. Щоби українська мова і культура розвивалися і були знаними в світі. Щоби ми знову пишалися досягненнями наших науковців. Разом із нашими колегами у опозиції ми вимагатимемо відновлення справедливості. Має бути покінчено з вибірковим правосуддям, яке панує в Україні. Політичні в'язні мають вийти на свободу! На основі цих програмних засад ми готові об'єднуватися в парламенті з іншими опозиційними силами і працювати для реалізації цих програм. Ми розраховуємо, що наші колеги з опозиційних партій під час З'їзду об'єднаної опозиції 12 травня підтримають ці пропозиції, направлені на досягнення Україною цивілізованих стандартів добробуту і розвитку. Я переконаний,що найважливішим елементом успіху є команда. Реформи мають робити енергійні, професійні, і головне – порядні люди. Таких ми будемо делегувати до парламенту України на майбутніх виборах. Критерії моральності і професійності, командності і стійкості проти тиску і спокус застосовуються до всіх без винятку наших кандидатів. Ці критерії ми визначили для себе обов'язковими ще наприкінці минулого року. Ми враховуємо в цьому питанні думку громадянського суспільства. Ми підпишемо з Громадським рухом "Чесно" Угоду про співпрацю, що наочно засвідчує врахування їхніх критеріїв при визначенні кандидатів. Хочу також наголосити: висунення нами кандидатів не буде видачею "квитка щастя". Навпаки, це – ознака відповідальності кожного. Відповідальності з великої літери. Хочу, щоб кожен знав: депутатський мандат – це не перепустка у депутатський буфет! Це мандат служіння Україні. І нам потрібно повернути авторитет парламенту і депутатам! Але вибори – це тільки перший раунд бою. Далі – відстоювання нашої позиції у кропіткій роботі. Якою є наша стратегія на виборах? Немає сумніву: ми будемо міняти владу. Демократичні опозиційні сили повинні отримати більшість у парламенті. Це дасть нам шанс почати реальні зміни на краще. Я ще раз хочу наголосити: УДАР іде на вибори окремим партійним списком. Адже ми не можемо дозволити собі втратити жодного голосу. У парламенті ми об'єднаємось із іншими опозиційними силами. Навіть якщо опозиція і буде в меншості, альянсів з Партією регіонів і її сателітами не буде ніколи. Я звертаюсь до наших колег з опозиційних сил. Давайте спільно проведемо опитування громадської думки. Нехай виборці і тільки виборці у кожному окрузі самі визначать, хто з опозиційних кандидатів має найбільше шансів представляти їх у парламенті. Іншим критично важливим завданням є захистити наш вибір. Ми пропонували нашим колегам у опозиції створити спільний Центр для захисту голосів. Ми стверджуємо, що захищатимемо голоси не тільки виборців партії, але й голоси виборців опозиційних політичних сил. Я звертаюсь до кожного громадянина. Не будьте байдужими. Говоріть вголос про всі випадки порушень, підкуп, фальсифікації. Прийдіть на вибори, не дайте забрати ваше право обирати! Я звертаюсь до молоді. Голосувати – це дуже відповідальна справа. Бо вибори без молоді можуть відбутися. Але вибір буде не на користь майбутнього. Не дозвольте цьому статися. Не зрадьте свій шанс змінити країну. Дорогі однодумці! Нас з вами чекає бій, який ми повинні виграти. Для цього нам важливий кожен голос і підтримка кожного громадянина. http://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/4f9d52b4ce1b7/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/4f9a7b1b6cf0a/ ukrpravda@gmail.com (Віталій Кличко) Fri, 27 Apr 2012 13:55:23 +0300 На прохання журналістів газети "День" поділився своїми враженнями від поїздки в Грузію. Думаю, що це буде цікаво й для читачів мого блогу на УП. Українські політики часто говорять, що для проведення реформ потрібно багато часу. Мовляв, ми не здатні за 20 років зробити те, чого Європа досягала століттями. Однак хіба можна такою фразою виправдати свою бездіяльність? Особливо, коли перед очима стоїть приклад країни, яка за досить короткий час зробила кардинальний ривок у своєму розвитку – Грузії. Разом з однопартійцями ми повернулися з цієї країни близько тижня тому, але я досі знаходжуся під враженням від побаченого. Це і подив, і захоплення, легка заздрість та сум від того, що свій шанс Україна досі не використала, хоча стартові умови у нас були навіть кращі. Та поки влада весь свій запал і сили направляє на репресії проти опозиції, а не на реформи, поки українські політики з'ясовують взаємини і щодня віддаляють Україну від ЄС, грузини просто працюють. І отримують достойні результати. Останній раз я був у Грузії п'ять років тому, і добре знаю, в якому складному стані знаходилася країна. На початку 90-х Тбілісі нагадувало бідного родича: економіка практично перестала працювати, переважна більшість людей жили у злиднях, країну роз'їдали безробіття, корупція та хабарництво. Додайте до цього потужну організовану злочинність, постійні зовнішні та внутрішні конфлікти, й стане зрозуміло, чому навіть у центрі Тбілісі люди обігрівали свої квартири "буржуйками" на дровах. Але все це лишилося в минулому – сьогодні Грузія стала фактично синонімом слова "реформи" на пострадянському просторі. Й головне, що відбуваються вони не на папері, а в реальності. У цьому я пересвідчився особисто, адже за два дні ми проїхали ледь не половину країни – Батумі, Кутаїсі, Горі, Тбілісі... І всюди бачили кардинальні зміни. Важливий факт: прилетіли ми на запрошення опозиційної Християнсько-демократичної партії, однак зустрітися з командою партії "УДАР" виявили бажання й представники влади – мери міст, заступник міністра оборони, міністр внутрішніх справ і навіть Президент Грузії Міхеїл Саакашвілі, який особисто провів екскурсію по Батумі. Хіба можлива така ситуація в сучасній Україні, де лідерів опозиційних партій фізично знищують у в'язницях, а президент не веде діалогу з демократичними партіями? До речі, у Батумі ми пересувалися містом на електромобілі, подібному до тих, які скоро почнуть збирати в Грузії. Відповідний контракт уже підписано і найближчим часом не лише в Батумі, але й у інших містах їздитимуть екологічно чисті таксі. В цьому контексті маю провести ще одну паралель: "знаменита" електричка, що мала б зв'язати аеропорт в Борисполі з Києвом ще до Євро -2012, якось сором'язливо забулася владою... В Батумі ж екологічний транспорт, який ще вчора здавався нездійсненною мрією, сьогодні стає реальністю. Як і збирання перших грузинських літаків – на одному з них Саакашвілі пообіцяв прилетіти до Кутаїсі уже 26 травня, коли Грузія святкуватиме День Незалежності, й особисто відкрити нові будівлі Уряду та Парламенту. Саме в Кутаїсі, а не в Тбілісі, відтепер працюватимуть чиновники та депутати. Важливо, що грузинська влада приділяє серйозну увагу розвитку регіонів та місцевого самоврядування. Адже, як сказав мер Тбілісі Гігі Угулава, зміни на місцевому рівні дають чудовий старт для загальнонаціональних реформ. І головне, що ці реформи відчувають люди. Українці, котрі звиклі до постійного оббивання порогів, аби отримати якусь довідку з БТІ, були б дуже здивовані, якби дізналися, що в батумському Будинку юстиції надають близько 250 (!) послуг. Оформлюють будь-які документи – від реєстрації підприємства до заміни паспорта чи купівлі нерухомості. І все це швидко, без черг та хабарів. А для реєстрації чи оформлення купівлі-продажу авто, отримання водійських прав або автомобільних номерів у сервісному центрі МВС Грузії потрібно лише... півгодини. Значно спростили в Грузії й умови для ведення чесного та прозорого бізнесу. Так, якщо раніше існувало понад 900 усіляких ліцензій, то тепер їх біля 150. А замість 20 різноманітних податків залишилося 4. Такі приклади говорять про результати реформ не менше, аніж рівень ВВП, статистичні дані та міжнародні рейтинги. Хоча й вони для Грузії досить оптимістичні. Зокрема, в рейтингу Світового банку щодо легкості ведення бізнесу країна піднялась зі 150-го на 11 місце, а по індексу економічної свободи займає 29 рядок. Для прикладу – в України 152 та 164 місця відповідно. Звичайно, грузинам іще дуже далеко до вирішення усіх проблем, і в країні є значна кількість незадоволених громадян. Рівень безробіття залишається досить високим, та й розміри заробітних плат та пенсій аж ніяк не європейські. Але Грузія вперто йде до своєї мети – долає труднощі, пишається нинішніми здобутками і вірить у перспективу. За словами Міхеїла Саакашвілі, в країні за два останніх роки відбулася справжня ментальна революція – в свідомості людей змінилося ставлення до багатьох звичних раніше речей: корупції, бюрократичної тяганини, роботи поліції та органів влади. Але головне – Грузія не зупиняється на досягнутому. Як додав міністр внутрішніх справ Вано Мерабішвілі, реформи ніколи не закінчуються, тому й розслаблятися не можна. Це – абсолютно правильний підхід, якому маємо повчитися і ми. Адже наша влада "розслабилася" настільки, що коли й "здійснює" якість реформи, то вони призводять лише до погіршення ситуації: чого варті податковий майдан, акції протесту пенсіонерів та голодування чорнобильців. Як наслідок, рівень життя в Україні падає з кожним роком, а сама держава стає все більш непривабливою для зовнішнього світу. Але, як показує досвід Грузії, навіть із такої прірви можна вибратися. Потрібно лише бажання та політична воля влади, яка готова починати реформи з себе. Та щоб грузинський рецепт спрацював в Україні, нам потрібно зробити перший крок – змінити саму владу. Віталій Кличко, спеціально для газети "День" http://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/4f9a7b1b6cf0a/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/4f86ba06d1c4e/ ukrpravda@gmail.com (Віталій Кличко) Thu, 12 Apr 2012 14:18:30 +0300 Таким Андріївський узвіз я побачив вперше – руїни, кучугури землі і каміння, труби. "Прохід заборонено". Я пробирався неначе післявоєнною вулицею. Сум і обурення. Андріївський – місце, де живе дух старого Києва, і це зобов'язує берегти його первозданний вигляд. Зобов'язує тих, хто любить своє місто, не руйнувати пам'ятки і будувати на їхньому місці сучасний сіті, а відреставрувати й зберегти цей куточок старого Києва. Щоб його побачили і так само полюбили ті, хто житиме і приїздитиме до Києва після нас. Мабуть, ніхто, крім забудовників узвозу, не сумнівається, що це – пам'ятка архітектури. А як сказав колись Гоголь, "архітектура – це теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і легенди". Учорашні події на Десятинній засвідчили, що кияни не дадуть нікому стерти бульдозерами літопис свого міста. Адже для будь-якої нації її історія і культура – найцінніша спадщина. Цього не врахували забудовники на Андріївському узвозі. Вони, скоріш за все, не чекали, що громадськість так відреагує на їхні варварські дії. Але прорахувалися. Акція на Десятинній показала, що ніхто й нічого не зможе зробити проти волі суспільства. Фіналом протесту людей стали непереконливі заяви "батьків міста" і патронів будівництва, що їх, мовляв, неправильно зрозуміли непоінформовані кияни. Але це слабкий аргумент – просто ніхто не розраховував, що діяння забудовників викличуть такий резонанс і протест. Тому ще смішнішою виглядає заява "будівельників", що вони вдячні громадськості, яка не залишилася байдужою до планів щодо Андріївського. На тлі цього усні обіцянки повернути узвозу його первозданний вигляд звучать ще менш переконливо. Навіщо ж тоді там було вночі орудувати бульдозером, якщо доведеться будувати таке, як знесли? Саме тому все це скидається на спробу замилити очі і понизити градус напруги навколо проблеми. А щоб обіцянки не залишилися обіцянками, треба негайно розпочати нормативно-правове закріплення усіх зобов'язань, які прозвучали від збентежених і розгублених столичних чиновників та "будівельників". Щоб не відбувалося такого, коли під виглядом начебто "покращення" і будівництва нового знищують старовинне і цінне, знакове. Наш Київ не треба ламати, його треба реставрувати і берегти. http://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/4f86ba06d1c4e/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/4f7d8809d85cf/ ukrpravda@gmail.com (Віталій Кличко) Thu, 05 Apr 2012 14:54:49 +0300 Тиждень тому мій телефон розривався від дзвінків – друзі, знайомі телефонували з різних країн. Головне питання – чи правда, що Володимир продає Олімпійську медаль? Навіщо? Відверто скажу, навіть не очікував такого резонансу. Довелося розказувати, що причина продажу – не фінансова, а благодійна. І всі кошти, забрані на Гала-вечорі нашого Фонду, підуть на допомогу дітям. Ці аргументи сприйняли з розумінням – і наші друзі, і журналісти, які з цікавістю висвітлювали благодійний аукціон. Ажіотаж був неймовірний! Як наслідок – зібрали більше 1 млн. 700 тис. доларів. А головний лот – Олімпійська медаль мого брата – пішла за один мільйон. Для нас це справді рекордна сума. Чи адекватна це оцінка для медалі? Якщо врахувати, скільки сил та поту було віддано, аби її здобути, то може й замала. Коли ж подумати, скільки корисного можна зробити на ці кошти – величезна. Тим більше, усі розуміють – чемпіонський титул назавжди залишиться у Володимира. А медаль... Медаль – це символ, який повинен надалі приносити користь – надихати, стимулювати, "виховувати" нових чемпіонів. До речі, самого Володимира в дитинстві надихав приклад відомої гімнастки, абсолютної чемпіонки світу та Європи Оксани Омелянчик. Вірніше, як надихав – скажемо прямо, Володя був у неї закоханий. Й під час шкільної екскурсії до Музею історії Києва побачив там її спортивні капці – Оксана передала їх у якості експоната. Брат зізнався, що тоді він наче доторкнувся до зірки, загорівся її успіхом. І вже через багато років передав до того ж Музею свою золоту Олімпійську медаль. На жаль, сьогодні Музей не працює – експонати досі покриваються пилом в підвалах. Медаль стояла на полиці у Володимира вдома. Чи варто було її залишати там для краси? Звичайно, що ні. Зрозумів це, коли бачив щасливі очі дітей під час відкриття спортивних шкіл по всій Україні. Лише минулого року наш Фонд оновив 8 таких шкіл – понад 5000 дітей займаються там безкоштовно. Тепер же завдяки рекордним 1,7 млн. доларів їх стане ще більше. А скільки дітей з непростими долями просто потребують нашої уваги! Саме для них ми пропонуємо освітній проект "Майстерня успіху" – літній табір, котрий допоможе дітям змінити своє життя й досягти перемог. Упевнений, що ці перемоги обов'язково будуть – завдяки нашим друзям, спонсорам Гала-вечору, меценатам з України та з-за кордону. Приємно, що бажання допомогти дітям об'єднало людей з різними політичними переконаннями. Для них благодійність та добро – не просто слова, а дії. Й завершення Гала-вечору лише підтвердило це. Адже невідомий благодійник не просто купив медаль, але й вирішив віддати її Володимиру на знак поваги. Як сказав представник покупця, медаль має й надалі залишатися у чемпіона. Неочікуваний, широкий жест, який показує – наш Фонд зумів зібрати навколо себе щирих людей. І значить обов'язково виконаємо свою обіцянку – проведення таких благодійних аукціонів стане традицією. А що таке традиція? Як сказав колись французький політик, історик та громадський діяч Жан Жорес – це не збереження попелу, а роздування вогню. І завдяки небайдужим людям цей вогонь горітиме яскравіше. http://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/4f7d8809d85cf/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/4f78150696eeb/ ukrpravda@gmail.com (Віталій Кличко) Sun, 01 Apr 2012 11:42:46 +0300 Кожен киянин відчув на собі, що таке хаотичний розвиток міста. Коли ти зранку не можеш вчасно доїхати на роботу через затори на дорогах. Коли нерегулярно ходить громадський транспорт, а стан автобусів, вагонів метро і особливо маршруток лякає. Це коли в тебе під вікнами можуть зненацька "вліпити" нову висотку. Коли систематично і безжально знищують зелені зони та історичний центр. Це, врешті решт, коли рідний і улюблений з дитинства Київ ти впізнаєш тільки за старими фотографіями. В середині березня у Будинку кіно зібрались представники громадських організацій, ініціативних груп та органів самоорганізації, політичних партій і експертних структур, активісти, які борються за збереження української столиці. Ці збори показали, що громадянське суспільство в Києві пробуджується. До активності його спонукають дії влади. Адже сьогодні, як ніколи, ми змушені ставати на захист вже не тільки власних дворів та дитячих майданчиків і скверів. Ми повинні – в першу чергу – захистити НАШ Київ, бо бачимо його системне нищення. Генеральний план столиці до 2025 року – це схема розвитку міста на найближче десятиліття. Це стратегічний документ, який стосується всіх жителів. Але думкою самих киян щодо якості документу влада Попова Черновецького якраз і не поцікавилась. Їм байдуже до думки громадян, адже в їхньому розумінні Генплан – це чергова галочка під вибори, іще один піар-проект. Я та мої колеги знаємо, як складно бути почутими цією владою. Фракція "УДАР" у Київраді чи не єдина послідовно з 2006 року відстоює інтереси киян. Ми намагаємося повернути місту вкрадені гектари, захоплені рейдерами від влади приміщення і об'єкти. Ми захищали від розбазарювання київську землю та майно. Не голосували за незаконні рішення, блокували трибуну, оскаржували скандальні голосування. Наша фракція єдина, хто звернувся до суду у зв'язку із роздачею землі 1 жовтня 2007 року, коли прочерновецька більшість Київради роздала майже 1/3 площі Києва у приватні руки (нині ця більшість у повному складі перейшла у спадок Попову і ухвалює все, що спускають з КМДА). Сьогодні влада під тиском громадськості і під нашим тиском робить голосні заяви про начебто повернення вкрадених земель та майна. Але, насправді, Генплан-2025 – це узаконення всіх цих крадіжок. Узаконення того, проти чого кияни протестують і чого вони не сприймуть ніколи. Тобто, вся земля, яку роздавала "молода команда" Черновецького, тисячі гектарів зелених зон, престижні ділянки в центрі столиці, будівництво на яких є грубим порушенням законодавства та попереднього Генплану, сьогодні або мають прив'язку до проектів забудови, або позбавлені захисного статусу. Це вже відомі хитрощі. Зрозуміло ж, якщо ділянка не має статусу зеленої зони – її забудують. І прізвище забудовника для киян не має значення: нова-стара команда "повертає" землю, відбираючи у одних, щоб передати іншим – своїм. На сьогодні не проведено аудит виконання попереднього, затвердженого до 2020 (!) року, Генерального плану. Не завершено суди щодо повернення розданих земель. Може, спочатку слід було б порадитися з киянами – а чи є потреба у новому Генплані, якщо старий не виконали? Це документ виключно київської влади, а не киян. Чи є нинішній голова КМДА самостійною фігурою? Адже він – призначений Банковою адміністратор, який, на моє переконання, повністю залежний від Партії регіонів. Кияни не обирали його – тому він і не вважає себе зобов'язаним чи підзвітним жителям міста. У нього інші начальники. Але вихід з такої ситуації є. Це перевибори столичного голови і депутатів Київради. Чесні та прозорі вибори, коли кияни зможуть обрати своїх керівників. Це повернення меру всіх повноважень – щоб він управляв містом, а не був англійською королевою. Це вибори мера у два тури, бо міський голова повинен отримати підтримку переважної більшості киян, а не 10% стимульованих гречкою виборців. Інших виборів, які сьогодні готують регіонали, з фальсифікаціями та адмінресурсом, у розпал сезону відпусток, ми не визнаємо. Бо їхній результат вже написали на Банковій. А з нами граються – картинками "діяльності" Попова, вбиваючи у підсвідомість киян, що тільки він, Попов, працює і стане мером. Що, нібито, іншого вибору немає. І ми всі знов – об'єкт брутальних маніпуляцій. А вибір є! Влада боїться тільки нашої свідомої, активної позиції і єдності. Або ми разом повернемо Києву реальне самоврядування, або ж погодимося, що українська столиця – це філія Адміністрації Президента. Київ – наше місто. Ми знаємо як його розвивати. Нам не потрібні призначені "варяги", які дбають лише про спокій і комфорт своїх партійних покровителів. Кияни мають самі зробити свій вибір. І разом ми повинні його захистити. Точно знаю, що саме громада, громадянське суспільство змінить ситуацію в Києві дуже швидко. І це буде початком змін в Україні. http://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/4f78150696eeb/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/4f61c3aac0b2f/ ukrpravda@gmail.com (Віталій Кличко) Thu, 15 Mar 2012 12:25:46 +0200 Мені часто здається, що столична влада й кияни живуть в паралельних вимірах. Наприклад, обіцяють чиновники зупинити будівництво на Гончара, а воно продовжується буквально через півгодини після їх від'їзду. Говорять про збереження зелених зон, але вирубують їх і надалі. Заявляють про повернення вкрадених земель, однак займаються лише їх перерозподілом. І все це – під пафосні слова про прозорість та відкритість. Останній приклад – рішення суду, яке дозволило зводити будинок на Пейзажній алеї. Владі, яка кричить про свою європейськість, насправді, абсолютно чхати на європейські традиції дбайливого ставлення до зелених зон у мегаполісах. Їм вигідніше звести "свічку" в історичному центрі міста, аніж зберегти унікальний скульптурний парк. Їй байдуже, що Пейзажка є однією з візитівок Києва, а парк, який кияни облаштували за власні кошти – прикладом того, як треба ставитися до рідного міста. В чиновників – інші пріоритети. Але що вони показуватимуть гостям міста? Невже думають, що туристи будуть спеціально приїздити до Києва, аби подивитися на вертолітний майданчик Януковича та "висотку" на Пейзажній? Пам'ятаю, коли до Києва на моє запрошення завітав мер швейцарського Берна Олександр Чаппет, я провів йому екскурсію містом. Ми зайшли і на Пейзажну алею. Він був вражений, що Міністерство закордонних справ хоче забрати в киян цю ділянку. "У нас був би страшний скандал, а міністра відразу б відправили у відставку", – сказав Чаппет. Для української влади це – не аргумент. Тепер вона робитиме круглі очі й звинувачуватиме у всьому суд. Голова КМДА уже навіть збирається разом з киянами захищати парк. Чесно кажучи, все це нагадує героїчну боротьбу з вітряками. Тим більше, ми знаємо, що київська призначена влада і кроку не зробить без вказівки згори, а наші " справедливі" суди не приймають резонансних рішень без відмашки влади. Упевнений, що Пейзажну алею ми таки разом відстоїмо і врятуємо. Наша фракція наполягає на створенні тимчасової контрольної комісії Київради, котра займеться збереженням Пейзажної алеї. Також ми закликаємо депутатів вилучити в МЗС цю земельну ділянку на користь громади для суспільних потреб. Я особисто і наша команда будемо там, якщо хтось тільки спробує знищити встановлені киянами скульптури і лавки та розгорнути на їх місті будівництво. Але ця ситуація вкотре доводить правдивість однієї з моїх улюблених німецьких приказок: "Лис може змінювати свою шубку, але характер – ніколи". Так само й нинішня влада – вона багато обіцяє, але на практиці дбає лише про власні кишені. Символічно, що рішення суду про Пейзажну алею приголомшило всіх киян в той час, коли більше сотні громадських активістів, екологів, архітекторів, захисників Києва зібралися в Будинку кіно обговорити ситуацію навколо нового Генплану міста. Зібралися з власної ініціативи, адже думка експертів владу не цікавить. Головне питання зборів – кому і навіщо потрібен цей документ? Відповідь очевидна – тільки владі. Адже реальне ставлення чиновників до Києва показує саме Генплан, а не їхні обіцянки. На моє переконання, мета документу очевидна – легалізувати усі земельні та майнові махінації минулих років. Знайти інші пояснення складно. Тим більше, що сьогодні в Києві існує діючий Генеральний план розвитку до 2020 року. Цей документ свого часу навіть отримав державну премію і всі експерти погоджуються з його професійністю. Зрозуміло, що час іде, місто розвивається, тож і Генплан можна удосконалювати. Але навіщо розробляти новий? Все просто – бо він заважає владі. Адже за останні роки до документу було внесено ледь не півтори тисячі змін. Скандальні забудови, землевідводи, вирубка парків, знищення островів... Увесь цей "букет" тепер потрібно узаконити через новий Генплан, на що й налаштована влада. Але питання у тому, що ніхто не збирається проводити комплексний аудит старого Генерального плану! А це значить, що й винні у розбазарюванні майна киян не понесуть відповідальності. У цьому зацікавлена і КМДА, і Київрада, більшість якої хоча й сформувалася за часів Черновецького, але швидко переорієнтувалася на нових керівників. Люди, які нажилися на корупційних схемах, досі сидять в кабінетах на Хрещатику, голосують в сесійній залі. Хіба вони мають якесь моральне право приймати новий Генплан Києва? Переконаний, що ні. Тому перш ніж вести розмови про його прийняття, ми повинні притягти цих корупціонерів до відповідальності та повернути Києву вкрадене. Небайдужі кияни, справжні патріоти міста, котрі розуміють, що нашому Києву сьогодні загрожує знищення. Приємно, що таких людей багато, і збори в Будинку кіно довели – люди готові захищати місто. Єдине, до чого я закликаю – не заговорити проблему. Сьогодні потрібні дії. І вихід один – чесні й прозорі вибори мера та Київради. Саме від їх результатів залежить, чи ми повернемо Києву реальне самоврядування. Важливо, що саме громадськість Києва готова об'єднуватися заради того, щоб зробити з міста європейську столицю. А ті "диванні експерти", котрі говорять, що, мовляв, від них нічого не залежить, можуть не переживати – від них дійсно нічого не залежить. Доля Києва залежить від тих, хто готовий його захищати. Тобто від нас із вами. http://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/4f61c3aac0b2f/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/4f462ec7993a6/ ukrpravda@gmail.com (Віталій Кличко) Thu, 23 Feb 2012 14:19:19 +0200 Наскільки важлива гідність у сучасному світі? Це, мабуть, головне питання після мого останнього бою. Думаю, відповідь тут однозначна. Той, для кого честь, шляхетність є важливими у прагненнях та діях – той Справжній чоловік і Переможець. Справа навіть не в тому, що відбувалося у Мюнхені тиждень тому, і як поводився Дерек Чісора. Це питання важливе для мене сьогодні і в контексті української політики. Чим ближче вибори, тим частіше з'являються вияви певного "чісорства" і, зрозуміло, що далі їх буде більше. Можу сказати дуже просто: так, Чісора брудно провокував і мене, і мого брата, але я не відповідаю брутальністю і хамством. Бо відповідати підлістю на підлість – це зраджувати себе, свої принципи. І ніхто не змусить мене до цього. Тому хочу сказати своїм політичним друзям і опонентам – в політиці я, так само як і в спорті, ніколи не зраджу своєї мети, своїх принципів, не піддамся на провокації і випади політичних "чісор". Я часто спостерігаю підступність і брудні методи політичної боротьби в Україні. Деякі політикани хочуть представити їх як норму політичного процесу. Але я ніколи не сприйму це за правило. Якщо ж хтось хоче наслідувати "чісор" – це їхній шлях. Мене і мою команду це не виведе з рівноваги. Легких перемог не буває. І чим важча перемога – тим вона цінніша. В День захисника Вітчизни (попри різне ставлення до цієї дати в Україні) хочу сказати, що справжній чоловік завжди має демонструвати не лише силу, а й мати честь та гідність. В житті, в спорті, і в політиці. http://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/4f462ec7993a6/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/4f26411f11bf7/ ukrpravda@gmail.com (Віталій Кличко) Mon, 30 Jan 2012 09:05:03 +0200 Дивна річ – українська політика. Навіть коли немає ілюзій щодо правил, які в ній панують, реалії все ж бентежать. 22 січня дехто у білих корпоративних куртках намагалися дотягтися мені до вуха і прокричати, як раді бачити партію "УДАР" на спільній акції опозиції. І от вже тиждень щодня отримую від цих же "білих і пухнастих опозиціонерів і фронтовиків" "дружні привіти" на "дружніх" сайтах. Ми звикли, що "УДАР" є подразником для влади. Бо наша фракція залишається найбільшою опозиційною у Київраді. І в інших регіонах України, де маємо представництво, щодня відстоюємо свою позицію. Ми знаємо методи та технології влади і готові захищати наші принципи. Але сьогодні – про дії деяких соратників по опозиції, які розчаровують. Розумію, що вибори – це завжди конкуренція. Опозиційні партії приречені боротися за голоси на одному електоральному полі і зростання рейтингу"УДАРу" не всім до вподоби. Але ж не можна так себе не стримувати, впадати в істерію і виливати бруд на колег. Таке враження, що забули і про Партію Регіонів з її сателітами, і про власних "тушок" та запроданців, переключилися на "УДАР" та його лідера. Так що ж тоді ми підписали на Софіївській площі? Документ, якого зобов'язалися дотримуватись? Чи папірець, яким ефектно помахали перед телекамерами і відразу забули про його зміст? Зізнаюся, я щиро думав, що підписання угоди – це було серйозно. Тому виклав застереження нашої політичної сили. Заявив, що на цих позиціях стоїмо, бо вважаємо їх правильними, і інших закликаємо дослухатися, зробити висновки з учорашніх помилок, відмовитися від квот, за якими і просочувались "тушки" у парламент. "УДАР" чітко зазначив, що нашим головним опонентом є сьогоднішня влада, а опозиція повинна порозумітися і дотримуватися принципу взаємонепоборення. Заради перемоги над цією владою. То як же назвати те, що відбувається сьогодні? Концепція змінилася? Протягом минулого тижня "УДАР" і я особисто стали мішенню для тих, хто називає себе партнерами. Не знаю, чим вони керуються: бажанням потрапити у ЗМІ, на очі вождям, чи хоч кудись потрапити. Хочу переадресувати усі закиди про те, хто чий спаринг-партнер і є проектом Банкової тим, хто оприлюднює подібний бруд. Саме ці люди і є (свідомо чи несвідомо) "засланими козачками". Бо внутрішньоопозиційні чвари грають на руку лише владі. Врешті-решт, подібні речі дискредитують і КОД, в який так наполегливо нас запрошують. При цьому вимагають хіба що не кров здати на предмет опозиційності. Але хто визначив, що опозиція – це виключно КОД? Я довго спостерігав за українською політикою збоку. Думаю, що багатьох вождів згубило інтриганство, підкилимні ігри й вічний пошук ворогів. Саме тому, що інакше уявляю принципи, які мають бути у політиці, я в неї і пішов. Переконаний, рано чи пізно українська політика зміниться, стане якісно іншою, європейською. Принаймні, я хочу зробити її саме такою. Минулого тижня ми надіслали лідерам опозиційних партій, депутати та сателіти яких накинулися на "УДАР", офіційні листи, у яких поставили питання щодо духу і букви Угоди. Чи виконуватимемо її, чи усе залишиться на папері? Відповіді поки що не отримали, окрім "дружніх сигналів" у ЗМІ. Тому я змушений знову звернутися до колег по опозиції. Давайте все ж перед тим, як ви закінчите ділити округи, публічно визначимося з принципами до майбутніх кандидатів. Можливо, не варто включати до списків тих, хто порушує Угоду і своїми діями працює на розбрат, а значить, на владу? Бачу, що ідея "УДАРу" щодо круглого столу з визначення критеріїв до кандидатів залишається як ніколи актуальною. Там же можна публічно обговорити й іншу нашу ініціативу: відмову від квотного принципу і визначення кандидатів на мажоритарних округах шляхом незалежного опитування. Разом обговоримо деталі і механізм проведення опитування. Бо здається, що саме ці наші застереження і неприєднання до КОДу так роздратували деяких колег по опозиції. Ми не збираємося відмовлятися від оприлюднених нами принципів і критеріїв. Відмовлятися тільки тому, що кільком партійним вождям, які вже поділили округи, це не до вподоби. Час покаже нашу правоту. І виборець. сподіваюся, теж. Ми дотримуємось Угоди, яку підписали на Софіївській площі – ані від мене, ані від жодного з партійців "УДАРу" не пролунало слів з особистими образами, неповагою чи відвертим хамством на адресу колег по опозиції. І хоча я друзів не б'ю, було б слабкістю промовчати, зробити вигляд, що не помічаємо цієї атаки проти "УДАРу" і проти мене особисто. Тому – якщо є питання, давайте сідати за стіл і обговорювати. Інакше для кого і для чого опозиційні партії підписували Угоду про спільні дії об'єднаної опозиції? Вважаю правильним розпочати наш діалог із публічних вибачень окремих "спікерів" за порушення пункту про взаємонепоборення та образи на адресу "УДАРу" і його лідера. І якщо Угода між опозиційними силами – не просто папірець, давайте починати з чистого аркушу. Точніше, з круглого столу про принципи і критерії до кандидатів. Моя рука все ще відкрита для щирого рукостискання. http://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/4f26411f11bf7/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/4f1d7cf51c83c/ ukrpravda@gmail.com (Віталій Кличко) Mon, 23 Jan 2012 17:29:57 +0200 Багатотисячний мітинг на Софіївській площі; сніг, що зробив київські вулиці майже непроїзними, а природу – фантастичною; кілька інтерв'ю українським і зарубіжним журналістам; коротке спілкування із прихильниками і партійцями; 2 авіарейси протягом доби – таким для мене був цьогорічний День Соборності. 22 січня я обов'язково хотів бути у Києві. Аби звернутися до людей, які сьогодні, як ніколи, чекають від опозиції єдності, впевненості в нашій спільній перемозі, готовності відстоювати завоювання незалежності. Я думав про те, що востаннє виходив на засніжену київську сцену у грудні 2004 року, і що зараз Україна так само далека від демократії, як і сім років тому. І сьогодні нам бракує унікальної, щирої, справжньої атмосфери Майдану, яка й допомогла тоді здолати диктатуру. 22 січня партія "УДАР" в першу чергу хотіла донести до людей і до колег по опозиції наше ключове повідомлення: сьогодні потрібне ідейне, а не декларативне об'єднання, згуртованість навколо принципів, а не гасел. Ми повинні разом продемонструвати іншу, аніж влада, політику, без цинізму і фальші. Безумовно, мітинг біля Софії Київської за своєю чисельністю не може змагатися з переможним Майданом. Але я зустрів там чимало простих людей, які усвідомлюють сьогоднішні виклики, є патріотами України і готові за неї боротися. Тиждень тому ми звернулися до всіх колег по демократичному табору з пропозицією – підписати Угоду про взаємодію під час парламентських виборів та спільну роботу у новому парламенті. Там ми виклали шість ключових позицій об'єднання, яке має відбутися навколо принципів, а не декларацій. Ми запропонували колегам відмовитися від взаємопоборення, хибної і небезпечної риторики про те, які саме визначені партії і кандидати підуть в наступний парламент від опозиції. Бо чим ця риторика відрізняється від заяв можновладців, які для себе вже визначили, хто має бути у новій ВР? Можна, звичайно, узурпувати владу – і то ненадовго, та не можна приватизувати звання опозиції. Тому будь-які дискусії щодо того, хто є "найопозиційнішим опозиціонером", потрібно негайно припинити. Відповідь на це питання дасть лише виборець. Позиція "УДАРу" чітка і зрозуміла – склад майбутнього парламенту визначатимуть не партійні вожді від влади і опозиції, а виключно український народ. Ми запропонували колегам провести відкриті з'їзди, публічно визначити чіткі критерії для майбутніх кандидатів від опозиції, і, нарешті, відмовитися від квотного принципу, який поки що привносив в демократичний табір лише чвари. Дякуємо тим політичним партіям, в тому числі і представникам КОДу, які підтримали таку позицію "УДАРу" і висловили готовність публічно обговорити і затвердити критерії для кандидатів в депутати. Думаю, сьогодні така дискусія як ніколи на часі, і ми закликаємо колег провести її якнайшвидше. Тішить те, що і в своїй Угоді про об'єднану опозицію учасники КОДу врахували певні наші пропозиції. Цей документ партія "УДАР" отримала напередодні Дня злуки і обговорила на своїй політраді. Ще 20 січня ми публічно висловили свої застереження до цієї Угоди. Вона потребує наповнення конкретним змістом, і ми готові долучитися до цієї роботи. І для цього не обов'язково вступати в КОД. Для мене очевидно, що Україна потребує справжньої єдності. Ми сильні, коли єдині, коли бачимо один в одному не ворогів чи конкурентів, а партнерів і соратників. Цього року перед опозицією стоїть дуже складне й відповідальне завдання – здобути переконливу перемогу на парламентських виборах. Тільки так ми зможемо повернути країну на європейський шлях розвитку, захистити демократію, права людини. Для цього потрібно, як мінімум, не дати себе роз'єднати, розсварити. Не грати за правилами влади, яка присвоїла собі право розпоряджатися державою і долями людей. Саме тому 22 січня на Софіївській площі я підписав угоду про спільні дії об'єднаної опозиції. Із нашими застереженнями і без приєднання партії "УДАР" до КОДу. Що ми підтримали в цій угоді? В першу чергу, ми готові співпрацювати з усіма опозиційними силами щодо підготовки кандидатур членів виборчих комісій, залучення спостерігачів та взаємного непоборення опозиційних партій протягом виборчої кампанії. Ми виступаємо за звільнення лідерів опозиційних партій Юлії Тимошенко і Юрія Луценка і їхню участь у парламентських виборах. Ми за спільну роботу по недопущенню фальсифікацій виборів – разом маємо захистити результат голосування. І в наступній Раді створити демократичну більшість. Але запропонована Угода все ж містить ряд недоліків і має бути доопрацьована. Наші застереження наступні: ми наполягаємо, що єдиного кандидата від опозиції мають обрати люди, а не партійні вожді. Тому хибним є розподіл мажоритарних округів за квотами партій. Єдиним кандидатом від опозиції в кожному мажоритарному окрузі має бути найрейтинговіший і найавторитетніший висуванець. І визначати його мають не партійні лідери, а самі виборці – шляхом незалежного опитування за півтора місяці до голосування. Серед інших застережень: ми повинні задекларувати критерії до кандидатів і чітко їх дотримуватися. В лавах опозиції не повинно бути зрадників і тушок. Ми – за контроль виборців за кандидатами. Сьогодні вкрай важливо повернути довіру людей, всіх, хто розчарувався в українській політиці. Зробити це можливо тільки щирістю, працею і єдністю. Тому наступним кроком має бути доопрацювання угоди і наповнення її конкретним змістом. Партія "УДАР" відстоює необхідність проведення публічної дискусії щодо критеріїв до кандидатів. І закликає зробити це якнайшвидше. http://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/4f1d7cf51c83c/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/4f153bed0add3/ ukrpravda@gmail.com (Віталій Кличко) Tue, 17 Jan 2012 11:14:20 +0200 Мені, як і багатьом українцям, дуже б хотілося, щоб День Соборності (а відтепер ще й Свободи), який ми всі відзначатимемо 22 січня, став днем єднання опозиції. Щоб наблизив повернення України до кола справді вільних демократичних країн. Саме такого кроку чекають від демократичних партій громадяни. Це був би серйозний сигнал суспільству напередодні старту виборчої кампанії. Це б сприяло зростанню довіри до опозиційних партій та їх лідерів, посилювало відповідальність політиків перед виборцями. Останнім часом закликів до об'єднання демократичних сил в Україні не бракує. Головне питання – навколо яких принципів і цінностей мають згуртуватися всі ті, хто заявив про своє неприйняття політики нинішньої влади. Як зробити це об'єднання ідейним і довготривалим, а не передвиборчо-кон'юнктурним? Твердо переконаний: ритуальні рукостискання перед камерами, якщо за ними не стоїть ідейне об'єднання і відмова від взаємопоборювання, можуть лише зашкодити опозиційному руху. Від нас чекають нової і щирої політики, виборці втомилися від агресивності, підкилимних інтриг і некомпетентності. Вони хочуть, аби демократи об'єдналися не лише "за хвилину до розстрілу", вигукуючи "владу геть!". Люди чекають від нас програми спільної роботи у новому парламенті, чіткої відповіді на питання, як ми збираємося повернути країну на демократичний шлях розвитку, наблизити до справжньої євроінтеграції. Наскільки жорстко стоїмо ми на позиції, що Юлія Тимошенко і Юрій Луценко повинні взяти участь у наступній парламентській кампанії, бо тільки тоді ці вибори можна вважати конкурентними. Думаю, дати відповіді на ці важливі питання можливо лише тоді, коли ми запропонуємо виборцю нову якість політики. Якщо разом докладемо максимум зусиль для оновлення політичної еліти. Не лише коли залучатимемо нових авторитетних особистостей до політики, а й у першу чергу пропонуватимемо цивілізовані європейські принципи і самі станемо їх дотримуватися. Саме тому наша партія "УДАР" сьогодні пропонує колегам по опозиції підписати Угоду про співпрацю і взаємодопомогу опозиційних сил на виборах до парламенту. Цього тижня ми направили всім лідерам усіх демократичних партій проект цієї Угоди. Переконані, що в умовах зростаючої недовіри суспільства до політичних партій нам всім конче необхідно вести більш активний діалог з громадянським суспільством, з неурядовими організаціями, які сьогодні стали на захист прав і свобод людини. В цій угоді ми врахували пропозиції громадянського руху "Чесно" щодо критеріїв до всіх кандидатів в депутати, які матимуть честь представляти об'єднану опозицію. Очевидно, що вибори будуть не просто жорсткими. Це буде протистояння "не на життя, а на смерть" між владою і опозицією. І перемогти "продуктові пакети" від влади на мажоритарних округах зможуть не просто висуванці від опозиції, а лише найавторитетніші і найсильніші політики, яких підтримують в першу чергу виборці, а не лише партійні вожді. Наша партія вважає, що голосування за закон про вибори було помилкою опозиції. До речі, таку думку висловили в своїх "листах із застінків режиму" Юлія Тимошенко і Юрій Луценко. І щоб сьогодні разом виправити цю помилку, ми повинні відмовитися від квотного принципу в дискусії про мажоритарні округи. Згадати весь попередній досвід "квотного принципу" при формуванні урядів, коаліцій, керівництва Верховної Ради. Цей принцип ніколи не був гарантією професіоналізму влади, а навпаки, відкривав шлях інтригам та підкилимним іграм. У результаті перемагали особисті амбіції вождів та їх оточення, а не суспільна доцільність і здоровий глузд. Ми дуже хочемо, аби 22 січня відбулося справжнє об'єднання опозиції на чітких, прозорих і політично вмотивованих засадах. Хотілося б вже з лютого почати спільну роботу з підготовки наших членів виборчих комісій та спостерігачів, які разом зможуть убезпечити виборчий процес від будь-яких спроб фальсифікацій і разом захистити результат голосування. Усе це сприятиме створенню потужної демократичної більшості у наступному парламенті. Ми пропонуємо публічно заявити, що нашим головним опонентом є діюча влада і всі партії, які з нею співпрацюють та підтримують. Саме вони стануть нашим об'єктом критики. Натомість у демократичному таборі ми маємо відмовитися від взаємопоборювання. Кожне слово, кинуте в бік дружньої опозиційної партії, працює на владу, посилює її. Звичайно, у нас є проблемні й дискусійні питання, але всі протиріччя варто вирішувати за столом переговорів, а не посилати одне одному "привіти" через ЗМІ. Ми повинні виконати наші програмні виборчі обіцянки і продемонструвати виборцю відкриті партійні списки, провести відкриті з'їзди, на яких роздати біографії всіх кандидатів у депутати. Нарешті, ми повинні публічно зафіксувати критерії та принципи, за якими визначатимемо і узгоджуватиме кандидатів, які представлять опозицію як за списками, так і в мажоритарних округах. Йдеться не про те, щоб просто поділити округи за квотами. Ми вважаємо, що від опозиції у кожному мажоритарному окрузі треба висунути найбільш авторитетного кандидата, який користується підтримкою людей. Але визначити цього достойного мають не вожді за зачиненими дверима, а самі виборці. До речі, це дозволить оновити українську політичну еліту, залучити представників громадських організацій, авторитетних і популярних людей з різних професійних сфер – бо в суспільстві сьогодні є великий запит на нові імена. Опозиція не повинна допустити ситуації, коли під її знаменами у Верховну Раду потраплять корупціонери, зрадники і "тушки". А в ситуації, коли округи просто діляться за зачиненими дверима, такий ризик є. Тільки продемонструвавши прозорість й нові політичні принципи ще на старті кампанії, опозиція зможе виграти у адмінресурсу й гаманця влади. Бо гречку і цукерки її висуванці вже почали розносити по всім округам – і ви про це теж знаєте. "УДАР" наполягає на необхідності відмовитися від боротьби між собою. Ми не маємо права самі послаблювати опозицію. Ми маємо дбати про відновлення довіри між демократичними партіями. Ми не прагнемо декларативного об'єднання. До справжнього ж готові долучитися і стати надійними і серйозними партнерами. Тому пропонуємо також одним з принципів нашого об'єднання визначити й сформулювати спільні принципи створення демократичної більшості у новому парламенті. Сподіваюся, що наші колеги по опозиції розуміють усі загрози та можливі наслідки розпорошеності зусиль опозиційних сил у виборчій кампанії, яка вже фактично розпочалася. Моя рука відкрита для щирого рукостискання. Сподіваюся, 22 січня матиму нагоду потиснути руку всім партнерам по демократичному табору, разом підписати Угоду, проект якої вже розіслано колегам, і разом нанести удар нинішньому корумпованому режиму. Текст Угоди можна прочитати тут. Ваш Віталій Кличко http://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/4f153bed0add3/