http://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48c0e6e41ab2d/ ukrpravda@gmail.com (Андрій Окара) Сегодня в одной украинской газете появилась беседа российского предпринимателя Александра Лебедева и политического аналитика и журналиста Владимира Ткача. Надобно отметить, что А.Е. Лебедев – один из очень немногих людей в России, кто к Украине относится дружелюбно, толерантно, без безумно-ястребиных неадекватных амбиций. Думаю, это будет интересно для посетителей блога. С разрешения одного из собеседников предлагаю эту беседу моим любезным читателям... ++++++++++++++++++++++++++++++++++++++ РАЗДЕЛЕННЫЕ ОБЩЕЙ ИСТОРИЕЙ Сегодня мы представляем читателю одного из крупнейших инвесторов в украинскую экономику – российского предпринимателя и политика Александра Лебедева. По рейтингу журнала "Форбс" он – в сотне богатейших людей России. В сферу его бизнес-интересов входят банки, туризм, страховые компании, строительство, авиация, недвижимость и агробизнес. Лебедев – один из крупнейших меценатов современной России. Нам было интересно узнать из первых уст, чем занимается Александр Евгеньевич в Украине, кроме бизнеса, какими он видит современную политическую ситуацию в нашей стране и перспективы российско-украинских отношений. - Александр Евгеньевич, когда-то Бернард Шоу сказал: "Америка и Англия – две страны, разделенные общим языком". Как вы думаете, насколько это справедливо в отношении России и Украины? - Думаю, что в нашем случае это применимо не столько к русскому языку, сколько к нашей непростой истории, в которой были и личные драмы, и предмет нашей общей гордости. Сейчас каждый из наших народов вправе смотреть на это по-разному. Тем более что и политики, и СМИ сделали для этого малоблагородного дела более чем достаточно. Поэтому мне кажется, что Россию и Украину (в первую очередь в информационном пространстве) разделил не только когда-то общий язык, но и наша общая история. Несмотря на все попытки ее извратить и стереть из нашей памяти, она продолжает оставаться нашей. Как гражданин я пытаюсь, насколько это в моих силах, не допустить, чтобы в наших отношениях возникла пропасть; а тем более – залитая кровью народов, которые еще недавно называли себя братскими. Пример Кавказа не только трагичен, но и поучителен. - Ваш медиахолдинг создается в Москве именно для этой цели или же это чистый бизнес-проект? Есть ли у вас планы распространить свои медиаинтересы и на Украину? - У меня особое отношение к медиаактивам. Это трудно назвать чистым бизнесом, особенно в условиях современной России. Мы с Михаилом Сергеевичем Горбачевым поддерживаем творческий коллектив "Новой газеты", чтобы у общества оставалось право на иную точку зрения. Она может не совпадать с официальной, не всегда может быть правильной. Но мы очень ценим, чтобы она была профессиональной, честной и искренней. Поэтому и доверили руководству газеты разрабатывать стратегию нашего медиапроекта. В нем мне бы хотелось видеть и газеты, и журналы, и радиостанции, и интернет-порталы. Что из этого получится – покажет время. Относительно Украины у меня пока что окончательной точки зрения нет. Структура украинского медиарынка существенно отличается от российской. Здесь другие принципы и правила игры. Я недавно знакомился с очередными материалами о продаже и перепродаже телеканала "Интер". Откровенно говоря, после этого мне значительно меньше хочется ступать в местное информационное болото. Особенно накануне очередного цикла избирательной кампании, когда истина будет первой жертвой политических войн. Единственное, что может меня заставить проявить активность на украинском информационном рынке, это то, если я увижу, что возникает реальная информационная угроза взаимопониманию народов России и Украины и что от меня как гражданина общество будет требовать хотя бы минимальных гарантий для поддержания свободы ответственного слова. Для начала хочу попробовать персональный формат. Я использую его и в собственном Живом журнале, и на моем персональном сайте. Высказываю я свою позицию и на страницах "Новой газеты". Может, попробую более активное персональное сотрудничество с украинскими газетами и журналами. Надеюсь, моя позиция заинтересует ведущие украинские интернет-ресурсы. Но в данном качестве я выступаю исключительно как гражданин, а не бизнесмен. Fri, 05 Sep 2008 10:59:32 +0300 - Общественное мнение и России, и Украины очень беспокоит то обстоятельство, что под влиянием политиков наши народы начинают воспринимать друг друга в образе врага. Как вы считаете, насколько события на Кавказе могут повлиять на этот процесс и не является ли он необратимым? Это очень тревожный процесс. В России – в силу разных причин – Украина действительно начинает восприниматься, мягко говоря, как недружественное государство. Последняя антироссийская истерия вокруг событий на Кавказе не делает чести ряду украинских политиков. Самое печальное, что мне не хватило бы даже места их всех перечислить. Я бы разделил два уровня восприятия друг друга. На бытовом уровне простые люди все еще продолжают хвататься, как за соломинку, за родственные связи, которые десятилетиями связывали наши народы, за друзей, за общий язык и культуру. Именно здесь попытка разрыва воспринимается наиболее болезненно. На другом уровне, с каждой стороны, свое очень циничное дело ведут как горе-патриоты, так и космополитичная бюрократия, каждая из которых свой личный интерес выдает за национальный. Это хорошо ощутимо как на бытовом, так и на бизнес-уровне. Мне неоднократно приходилось сталкиваться с тем, как коррупционные схемы вокруг отеля "Украина" над Майданом цинично прикрывались национальным интересом. Это ощутимо и в центре, и на местах. Наши курортные комплексы в Алуште являются постоянным раздражителем уже не центральной, а региональной и местной элит. Поскольку мы очень быстро научились не уважать друг друга, то сразу же со всех сторон хлынули всяческие "советчики", которые подталкивают наши народы к роковой черте. Большая трагедия кавказских народов в том, что они эту черту перешли. Причем уже не первый раз. Мало кто задумывается над тем, что война свой первый удар наносит не только по народам, но и по обществу. В первую очередь – по обществу гражданскому, которое и так зарождается с большим трудом. Лозунг "Война все оправдает" попирает и гражданские свободы, и остатки свободы слова. Мы все становимся заложниками черно-белого мира. В нем значительно легче сводить счеты друг с другом. Вам не оставляют места не только для правды, но и для сомнения. Причем не защитит никакая должность. Стоило одному из высших чинов российского следствия усомниться в законности ареста Сергея Сторчака (замминистра финансов РФ, подробности в Живом журнале А. Лебедева. – В. Т.), как ему тут же эти сомнения развеяли. Теперь он тоже по ту сторону добра и зла. В осажденной цитадели сажают без обсуждения цитат... Скажите, кто после этого будет проверять, действительно ли украинские военные специалисты находились на стороне Грузии в пятидневной российско-грузинской войне и на кого удобнее всего списать потерю стратегического бомбардировщика ТУ-22?! Закручивать гайки и манипулировать сознанием (причем с одинаковым упорством) пытается и усилившаяся российская власть, и ослабевшая украинская. Потому что рецепты здесь универсальны. - Вы считаете, что попытка обвинить Тимошенко в пророссийском дрейфе и предательстве интересов Украины тоже может восприниматься нами как одно из последствий кавказской войны? Это уже неприкрытый фарс, который просто показывает нам, какой именно хотело бы видеть предстоящую избирательную кампанию нынешнее окружение Президента Украины. Как бывший военный, парламентарий и нынешний бизнесмен я могу сказать только одно. Те аргументы Секретариата Президента, с которыми мне удалось ознакомиться в различных версиях СМИ, наводят на одну очень простую мысль. Судя по всему, Тимошенко стала мешать бизнес-интересам ближайшего окружения президента. Чья позиция в данном случае более государственная – судить не мне. Это оценит украинский народ на выборах. Но я уверен, что ни интересов России, ни интересов США, ни тем более интересов Евросоюза (да еще в "агентурной" упаковке) там нет и в помине. Не сомневаюсь, что даже если она развернет "Одесса- Броды" в аверсном направлении, то ее решение не только не устроит политических бизнесменов с Банковой, но и пополнит их шпионский детектив какими-то новыми сенсациями. Я в последние годы очень много работал с архивными документами над темой "Мемориала", и мне хорошо знакома вся эта аргументация. Так же, как и печальная судьба большинства тех провокаторов и их жертв. - На президентских выборах 2004 года вы поддерживали нормальные отношения с президентом Кучмой, и в то же время в вашем киевском офисе находился один из штабов оппозиции. Что это – отсутствие принципов или присутствие бизнес-интереса, который должен так или иначе страховать себя? Называйте это как угодно, но моя гражданская позиция состоит в том, что оппозиция должна иметь право быть услышанной. Тогда у общества меньше шансов безнадежно заболеть. Кроме того, я хочу напомнить, что именно те оппозиционеры, которые строили свои революционные планы в моем офисе на ул. Владимирской, потом и создавали самые большие проблемы не только для моего бизнеса. Наверное, они так понимали власть и с этой целью за нее так дрались. С другой стороны, я не стесняюсь признаться, что – в отличие от многих прежних украинских и российских друзей Л. Кучмы (в то время, когда он был президентом и дружить с ним было очень престижно и даже выгодно) – я продолжаю поддерживать с ним нормальные человеческие отношения. - Вы постепенно уходите с украинского рынка или же вас вынуждают оттуда уйти? Насколько известно, вы продали банк "НРБ-Украина" сбербанку России. Говорят, что, возможно, так же вы поступите со своими курортами в Алуште. В то же время ряд проблем у вашего бизнеса возникло и в России. С чем вы связываете эти инвестиционные риски? - Я принял для себя достаточно необычное решение. Стараюсь не столько диверсифицировать свой бизнес, как на моем месте поступил бы любой предусмотрительный бизнесмен, а проверяю для себя конкурентный потенциал различных форм бизнеса и пытаюсь сравнить его возможности и преимущества в различных странах. Для меня как одного из крупнейших акционеров "Аэрофлота", владеющего почти третью акций компании, было интересно посмотреть, каким конкурентным потенциалом могут обладать low cost компании. Одна из них работает в Германии, другая в России. Думаю, вы понимаете, почему сравнение результатов их работы в комментариях не нуждается. Не только потому, что у одной "Голубые крылья", а у другой "Красные". Приобретая недвижимость в разных странах Европы, я столкнулся с тем, что европейские замки несравнимы по ценам с Рублевскими сараями – в том смысле, что сараи на порядок дороже. Более того, я могу получить от зарубежных государств компенсации, если реконструирую исторические памятники. Это выходит за рамки понимания наших чиновников. Имея крупнейшую в Украине туристическую инфраструктуру, я фактически ее не оформлял, чтобы избежать тех "околобизнесовых" проблем, которые приносит с собой банальная чиновничья жадность. Поэтому присматриваюсь к крупнейшим немецким туристическим компаниям и уже с их участием и менеджментом планирую прийти на украинский и российский туристические рынки. Тогда в моем активе будут не только авиаперевозчики, но и собственные сети курортов, которые сейчас обслуживают более 1,5 млн. немецких туристов в Турции и Египте. Как вы думаете, понравится ли украинским туроператорам и их высокопоставленным политическим "туристам" перспектива получить такого конкурента, у которого цены на услуги в своих отелях и на своих самолетах будут существенно ниже тех, которые сейчас обеспечивает банальное туристическое посредничество? Теперь вы понимаете, почему нам не дают начать реконструкцию отеля "Украина", а мои сотрудники, которые участвовали в разработке этих программ, формировали собственную клиентскую базу для будущих чартерных авиаперевозок и начали первую в Украине программу страхования финансовых туристических рисков в нашей страховой компании ЕСА, были объявлены мошенниками и на 2 года брошены в киевский СИЗО-13. У меня еще будет возможность рассказать о том, как выглядит это рейдерство в исполнении бизнес-окружения украинского президента. У меня на руках уникальный документ: письмо Генпрокурору Украины, где на 26 страницах только перечисляются документы, которые были фальсифицированы в ходе фабрикации этого дела. Сейчас все это подтверждается в суде показаниями десятков якобы потерпевших, которые в деталях рассказывают, как их заставляли подписывать "признательные" показания. Из всех многочисленных ветвей украинской власти фактически только Н. И. Карпачева стала на сторону закона. Хотя я вел переписку на эту тему даже с Генсеком НАТО. - Вы имеете моральное право предъявлять подобные претензии украинской власти не только потому, что защищали в данном случае меня как своего сотрудника и гражданина России, одного из тех, кто был брошен в СИЗО в Киеве. Но вы имеете такое право и потому, что вы такой же жесткий критик подобных проявлений правового беспредела и в современной России. Я считаю, что потерпев неудачу в строительстве общего экономического, культурного, информационного и других пространств на территории бывшего Союза, мы с лихвой все это компенсировали, создав общее неправовое и неправосудное пространство. Это самая большая угроза нашим государственным и общественным институтам. Потому что без построенного на законе гражданского общества у нас все формы демократии будут с метастазами тоталитаризма. Суверенную форму демократии Сторчак будет изучать вместе с написанием лекций по экономике в московском СИЗО. "Оранжевую" версию демократии, уже в Киевском СИЗО, вы описывали во всех красках в своих статьях и пародиях и на русском, и на украинском языках. А в это время Тимошенко, очевидно, в свободное от премьерской работы время будет стучать на ул. Грушевского свои "письма-шифровки" в Кремль, а Секретариат Президента – носить эти паленые копии на президентский стол. Давид Жвания, побывавший в кумовьях у президента, превращен ныне почти в уголовника. Он будет где-то бегать в поисках то ли очередного Рыбкина, то ли паспорта, то ли справки из "токсикологического диспансера", потому что в других диспансерах все палаты N6 уже будут заняты. Цвет и запах новой версии грузинской "розовой" демократии, изрядно побитой "Градом", прокомментировали до и без меня, и у меня не хватает слов, чтобы к этому что-то добавить. Мы просто не отдаем себе отчета, что эти колокола бесправия могут звонить по каждому из нас. В последние десятилетия на Западе был сформулирован закон, который гласит, что демократии между собой не воюют. Последние события на постсоветском пространстве показали: или с демократиями у нас что-то не так, или "закон Дойла" нуждается в геополитической корректировке. Мне очень не хочется, чтобы его проверяли на Украине и России. - Перед выборами 2004 года в Киеве работал пресловутый "Русский дом". Сейчас Секретариат Президента Украины ищет новый формат "российского вмешательства" в украинскую политическую жизнь. Уже в виде спецсеминаров, проводимых некоторыми украинскими и российскими учеными и СМИ якобы с подачи... спецслужб Российской Федерации. Не пытаются ли туда записать вас и ваших коллег? - В Украине я никогда не строил ни "Русских домов", ни "потемкинских деревень". Я построил лучший в Украине курорт, вложив в него десятки миллионов долларов, создав в Алуште тысячи новых рабочих мест. Соорудил уникальный Храм-маяк, на который израсходовал более 5 млн. долларов. Реконструкция чеховского театра в Ялте обошлась мне более чем в 10 млн. евро. Последние взносы – это мое понимание благотворительности и поддержка культурных связей наших народов. В сентябре завершим ремонт Дома-музея А. П. Чехова, приедем в театр с Кевином Спейси и Джоном Малковичем. Это для тех, кто еще способен самостоятельно и не по-цветному мыслить. Что я еще могу сделать? Меня не надо хвалить. Хотя бы не мешайте. С большим интересом вместе с Михаилом Горбачевым и Леонидом Кучмой поддержал группу очень авторитетных российских и украинских ученых: Р. Гринберга, Д. Фурмана, М. Поповича, Я. Грицяка, которые приступили к подготовке и изданию "Библиотеки украинской мысли". Она уже выходит в переводе на русский язык. Антологию мы начали с избранных произведений одного из лучших украинских историков в эмиграции Ивана Лысяка-Рудницкого. Над текстами работали блестящие переводчики – москвичи супруги Задорожнюк. Предисловие написал львовский историк Ярослав Грицяк. Следующим будет том избранных статей и писем Симона Петлюры в переводе преподавателя украинского языка МГИМО Г. Лисной и с предисловием одного из самых уважаемых украинских ученых Мирослава Поповича. Идет работа над двумя томами Михаила Драгоманова, новыми переводами Михаила Грушевского и практически неизвестного в России Вячеслава Липинского. Большую работу в этом направлении проводит Виктор Мироненко, который возглавляет недавно созданный Центр украинских исследований при Институте Европы РАН. По моему мнению, именно такие серьезные и профессиональные шаги должны восстанавливать взаимопонимание народов России и Украины, а не провокационные заявления с обеих сторон, которые только увеличивают стену, искусственно выстраиваемую между нашими странами. Мне кажется, что вопрос о создании Института России в Киеве и Института Украины в Москве должен быть темой предметного разговора и государственных деятелей наших стран, и делом чести по-настоящему серьезных ученых. Эксперименты над исторической памятью, которые осуществляют непрофессионалы, а порой и откровенные провокаторы, могут очень дорого обойтись нашим народам. Владимир ТКАЧ газета "2000", 5 сентября 2008. N36 фото тут: http://www.2000.net.ua/b/59268 http://www.2000.net.ua/b/59268?p=1 http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48c0e6e41ab2d/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48bff5b379630/ ukrpravda@gmail.com (Андрій Окара) Думав, про що написати ювілейний, сотий, випуск мого блогу на "Українській Правді". Придумав: це буде послання до його постійних читачів. Але за ті кілька днів, поки думав, радикально змінився навколишній контекст. Всі кинулися коментувати парламентську кризу в Україні. Я не хочу. Єдине, що зазначу: дострокові вибори навряд чи відбудуться внаслідок розпуску Верховної Ради, нова коаліція, мабуть, за кілька тижнів буде створена так: БЮТ + НУНС + Блок Литвина. Але домовлятися доведеться вже на інших умовах, аніж умови 2007 року. Більш ефективною була б коаліція БЮТ + ПР, але в цьому разі може бути завдано удару по іміджу та політичній репутації лідера БЮТ. Якщо зробити "іміджеву відстройку" від "проблематики ПР", якщо грамотно пояснити людям, чому доводиться укладати угоду з Януковичами та Ахметовими, тоді можна було б, в принципі, і таку коаліцію. Але знову меншим злом за кілька тижнів виявиться "поганий мир" з НУНСами. Юлія Тимошенко рівно рік тому, під час минулої передвиборчої кампанії, аж надто детально пояснювала, що на 1 вересня батьки дарують діткам портфелі та пенали, а Ахметов своєму сину подарував відомо який енергоактив. Я трохи дивуюся Ющенку: він та його люди останні місяці відверто кошмарили Тимошенко, а тепер він щиро дивується – мовляв, прокремлівська більшість у Верховній Раді та т.ін. (Хоча що там "прокремлівського", окрім заяви Голема Януковича?) А він думав, Тимошенко вийде до Адміністрації Президента України і буде скандувати: "Ющенко, ТАК!"? Thu, 04 Sep 2008 17:50:27 +0300 Але то все дурниці, тому що політичні уроди змушують нас обговорювати виключно свій дебілізм, ідіотизм, безпорадність та убозтво. На цьому ж блозі свято – ювілейний, сотий, випуск. В житті кожної людини, мабуть, є якісь дуже приємні, але нездійснені мрії. У мене теж така була: кілька разів за останні роки, починаючи з 2001-го, навколо мене обставини складалися так, що я міг стати редактором цікавого видавничого проекту: щотижневої аналітичної газети, щотижневого громадсько-політичного журналу, щомісячного аналітичного журналу або ж Інтернет-видання. Я не розглядав це як найбільшу справу життя, та все одно хотілося створити найпотужніше в Україні медіа. Але кожен раз щось ставало на заваді, тому я так і не став журналістом. Таких пропозицій, ідей та проектів було багатенько – десь, може, десятка з півтора. Одного разу, пам'ятаю, роки з чотири тому ми з одним відомим українським журналістом збиралися викупити на залучені московські гроші та зробити найцікавішим в Україні один колись непоганий, але на той час вже забутий читачами щотижневий політичний журнал. З засновниками журналу трапилася біда – один загинув, інший помер за загадкових обставин, тож ми вели розмову з нащадками, яким цей проект не був потрібен. Вони вважали, що журнал – то крутий і дуже дорогий бренд. Ми вважали, що то проект з двома "заложними мерцями" (див. розвиток теми про "заложних мерців" в дослідженнях Дм. Зеленіна) і щоб петерворити його на справжній бренд, треба ще докладати надзвичайно великих зусиль і коштів. І що краще, коли пам'ять про тих двох гарних людей, що залишили цей світ, буде жити в їхньому дітищі. Тож не треба аж надто торгуватися – почому мертві душі. Але нащадки виявилися охочими до графічних портретів деяких діячів американської історії. Тож кожен лишився при своєму, точніше, при своїй дірці від смачного українського бублика, при своїй дулі з маком. І подібні історії ще траплялися на моєму життєвому шляху. Тому мій блог на "Українській Правді", як я сьогодні зрозумів, є виявом моїх прихованих і нездійснених бажань. Підсвідомо я намагався зробити з нього не просто щось подібне на ЖЖ, а справжнє ЗМІ – з різними рубриками, цікавими героями, рецензіями, есеями, обговоренням інтелектуальних тем, інколи навіть з репортажами і хвотограхвіями. Наприклад, тут з'явилися рубрики "Спасти политзаключенного Ткача!", "Яскраві враження", "Байки из политического склепа", невдовзі з'являться нові цікаві рубрики. Проминуло літо. Нормальні люди відпочивали і не читали блоги та інших ЗМІ. Тому спеціально для тих, хто відпочивав, пост-анонс цікавих матеріалів, що виходили впродовж літа на моєму блозі. Тут є цікава дискусія російських політологів у 7 частинах на тему "Россия – Украина: проблема НАТО и кризис двусторонних отношений". Цікаво було б почути її авторів вже після російсько-грузинської війни (свою точку зору на післявоєнні українсько-російські відносини я спробую сформулювати дещо пізніше): http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48919074b2e28/ Тут є враження після виходу нового музичного альбому співачки Марії Бурмаки. Мені шкода, що її та подібних до неї співаків не показують по українському телебаченню, а ті, кого показують, є переважно "поющими трусами" (мій власний словотвір: "співочі труси"): http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/4857df3c5f364/ "Повний Єдиний Центр" – тепер саме цим словосполученням пропонується замінювати відому лайку. Головна ідея: після краху цього мертвонародженого партпроекту Віктор Ющенко втратив останню надію бути переобраним у Верховній Раді (в разі змін до Конституції та складних домовленостей з "донецькими"). Надію на всенародне переобрання він втратив у 2005-2007 роках: http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/487a8d5bc69b5/ Велика Інтернет-конференція в агентстві "Новини Полтавщини". Мені сподобалося – було цікаво поспілкуватися з талановитими журналістами цього агентства та його читачами: http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48a93daf91856/ Сорочинський ярмарок – подорож на батьківщину Гоголя: http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48a5c9acadd06/ та в Гуляйполе, на батьківщину Махна: http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48b2b286bc7fe/ невдовзі на цьому блозі буде продовжено тему Гуляйполя та Махна. Посилання спеціально для фан-клубу Володимира Ткача: http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/4886efe6536ef/ Виступ на обговоренні теорії "Русской власти" відомого і дуже цікавого російського історика А.І. Фурсова: http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/486ce6ce04a18/ Пам'яті Ф.Т. Моргуна та І.С. Чичурова: http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/487714f230252/ Отже, дякую виданню "Українська Правда" та особисто п. Олені Притулі за пропозицію вести на ньому блог. Дякую читачам за те, що ви читаєте матеріали на цьому блозі. Дякую дискутантам за те, що не лишаєтеся байдужими і ведете цікаві дискусії. До нових зустрічей, З повагою, Андрій Окара http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48bff5b379630/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48bbe349e1f6b/ ukrpravda@gmail.com (Андрій Окара) На думку експерта, Євросоюз не запровадить жорстких санкцій проти РФ, як це пропонує зробити Польща Київ/Москва, 01.09.2008., 13:05 http://tsn.ua/svit/okara-yevropa-ne-zrobit-myedvyedyeva-lukashenkom.html Родіон Комаров Саміт Європейського Союзу в Брюсселі не ухвалить рішення про запровадження жорстких санкцій проти Росії у зв'язку з військовим конфліктом на території Грузії. Таку думку в коментарі ТСН.ua висловив російський політолог Андрій Окара. На його думку, санкціям проти РФ завадить, серед іншого, неоднорідність ЄС. Mon, 01 Sep 2008 15:42:49 +0300 "ЄС – це структура дуже неоднорідна. В ній є ядро, Стара Європа, яка більш лояльна у російському напрямі, і в якої є певна конкуренція зі Сполученими Штатами. З іншого боку, бачимо так звану Нову Європу, це Центральна Європа. Ця Європа, яка раніше входила до Варшавського договору та радянського табору, більш лояльна до американських інтересів і жорстко контрастна щодо російських", – пояснив експерт. Крім того він впевнений, що Європа не зможе піти на економічні обмеження щодо РФ. "Росія – дуже велика країна. Це країна, яку неможливо об'їхати, обійти та ігнорувати, тому що вона має ресурси, від яких залежать усі. Зокрема, Польща (яка ініціює жорсткі санкції – ТСН.ua) на сто відсотків залежить від російського газу. Бачимо переформатування світового балансу у чотириполюсний, в якому один із полюсів – Америка, другий – Китай, третій – ЄС, четвертий – Росія. Поки що Стара Європа націлена на співпрацю з Росією і не хоче загострювати з нею відносини. Ніяких серйозних санкцій для Росії за білоруським зразком бути не може. Білоруський зразок – це дуже жорсткі санкції, які обмежують в'їзд еліти (до Європи – ТСН.ua), арешт рахунків", – наголосив Окара. Політолог також вважає, що "якщо у частини російських політиків і олігархів будуть заарештовані рахунки на Заході, це в цілому оздоровить російську політичну ситуацію і економіку". "Але не думаю, що західні країни та ЄС зацікавлені арештовувати рахунки російських олігархів і політиків. Ці гроші значною мірою працюють на їхні економіки", – у той же час впевнений він. За словами Окари, у разі, якщо санкції проти РФ таки будуть запроваджені, російською відповіддю можуть стати кроки в газовій сфері. "Росія може відповісти, в першу чергу, "Газпромом". Газ – це те, чим може Росія впливати на Європу, і цього дуже боїться Європа. Є низка факторів, але я не думаю, що дійде до того, що їх доведеться включати", – наголосив експерт. Він також зробив припущення, що максимум, на що може піти ЄС, – те, що "лідери Німеччини та Франції погодяться на вступ України до НАТО". "Не думаю., що буде конфронтація. Думаю, буде моральне засудження і не більше того. Коли був розпал війни, був дуже сильний емоційний чинник. Зараз війна завершена, вже мова йде не про емоції, а про тверезий геополітичний і, найголовніше, геоекономічний розрахунок. Тому якихось жорстких наслідків для Росії не передбачаю. Реальних наслідків буде менше, ніж розмов", – додав Андрій Окара. Нагадаємо, Польща пропонує ЄС ухвалити рішення про запровадження жорстких фінансово-економічних санкцій проти Росії. Натомість інший проект санкцій, внесений Італією, передбачає лише моральне засудження дій РФ проти Грузії. Верховний комісар ЄС із питань зовнішньої політики Хав'єр Солана заявив, що питання про запровадження санкцій проти Росії на сьогоднішньому саміті не розглядається. За матеріалами: ТСН.ua / Родіон Комаров http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48bbe349e1f6b/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48b7ac09aae52/ ukrpravda@gmail.com (Андрій Окара) Начальнику Управління у справах преси та інформації Полтавської ОДА, Голові Полтавської обласної організації Народного руху України, Депутату Полтавської обласної Ради Пустовгару Олегу Миколайовичу Олег! Спочатку мушу подякувати за рекламу моєї скромної особи. Але у мене до тебе є прохання: 1. Не треба мене козлити. 2. Не треба мене кошмарити та жахати – я ляканий. 3. Не треба до мене підсилати СБУшників – тіпа, для перевірки паспортного режиму. Якщо особисто у тебе є до мене питання, ти можеш мені їх задати сам (навіть на цьому блозі). 4. Не треба стращати полтавських журналістів моєю скромною особою. 5. Ну і не треба робити вигляд перед начальством, що ти зі мною не знайомий. Олег, я вчора з жахом був подумав, як би складалася твоя адміністративна кар'єра, якби ми б жили не у 2008 році, а, скажімо, десь у 1919, 1933 або навіть у якомусь 1977! Як то співалося в радянській пісні, "Замполиты, политруки, а по-прежнему – комиссары"! Бо ти є людиною з тоталітарним мисленням. Спочатку я думав, що в цьому навіть є якийсь шарм і навіть захищав тебе, коли про тебе заходила мова: мовляв, в добу, коли усі навколо перетворилися на бариг, приватизаторів, торгашів та ворюг, таки лишилися нечисленні ідеократи-Дон Кіхоти. Хай вони навіть будуть бахнуті на голову, але ж все краще, ніж ворюги. Ну і прохання – не треба цю мою записку називати "антиукраїнською провокацією", бо найбільшою антиукраїнською провокацією з усіх можливих в даному контексті є ти сам. А. Окара P.S. для інших читачів цього блогу До мене вчора були запитання (і на блозі, і з боку знайомих) – мовляв, чому я не виправдовуюсь – щодо звинувачень Олега Пустовгара? Раз не спростовую, значить, облишивши хамський тон і тоталітарне мислення цього чиновника, все інше правда? Мушу повідомити, що по жизні намагаюся мати справу лише з адекватними, притомними та багатовимірними (а не одномірними) людьми, тому про що сперечатися з О.М. Пустовгаром – просто не уявляю. Якщо хтось всерйоз переймається, то повідомляю, що усі звинувачення Пустовгара щодо мене особисто абсолютно пусті. Ну, уявіть, хто мене знає, як я, приміром, представляюся співробітником агентства "Новини Полтавщини"? (Я в Полтаві-то буваю проїздом кілька разів на рік.) Дійсно, один раз в житті я так пожартував – але якраз у розмові з Олегом Пустовгаром (після інтернет-конференції зі мною в цьому агентстві). Ну, думав, у нього з почуттям гумору все добре. Помилився. Але, як я зрозумів, головною мішенню Пустовгара є не моя скромна особа, а політична постать Юлії Тимошенко (а також постать мера Полтави Андрія Матковскього, який належить до БЮТ). Ну і, зрозуміло, що в цій війні між ющенківцями-балоговцями і Тимошенко (бо "тимошенківців" дуже мало) задіюються усі можливі прийоми і спеціалізовані служби – у тому числі, на регіональному рівні. Ось де справжня небезпека для української державності! Fri, 29 Aug 2008 10:58:01 +0300 http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48b7ac09aae52/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48b527c1356c6/ ukrpravda@gmail.com (Андрій Окара) Для чого російські політтехнологи в Україні? На цю тему розмірковує голова облорганізації Руху, депутат Полтавської обласної Ради Олег Пустовгар... Останнім часом в інформаційному просторі Полтавщини регулярно мелькає такий собі Андрій Окара, громадянин Російської Федерації, московський політтехнолог. Рівень його цинізму і безсоромності можу проілюструвати таким випадком. Під час одного з телемостів Окара, громадянин Росії (держави – історія якої – це історія загарбницьких воєн проти інших націй або їх повільна інкорпорація як це сталося свого часу з Україною) запитав Бориса Тарасюка, голову Народного Руху – політичної сили, яка здобула незалежність від Москви: "За що Ви ненавидите Україну та її народ?!" Воістину, московському нахабству і лицемірству меж немає! Wed, 27 Aug 2008 13:09:05 +0300 Свої шпальти виділяють Окарі тиражні полтавські друковані ЗМІ, ефіри – обидва наші телеканали; вже він і "член оргкомітету" з відзначення (хоча бютівський міський голова Матковський й його підлегла і начальниця міського відділу культури Вождаєнко безугаву нав'язують у публічних виступах оте холуйсько-хохляцьке "святкування") 300 річчя Полтавської битви. А нещодавно цей "член" оргкомітету провів ще й он-лайн конференцію на комунальному агенстві. Між іншим, у розмовах з журналістами полюбляє хвалитися, що має посвідчення кореспондента даного ЗМІ; якщо це так, то вкотре маємо кричуще порушення українського законодавства в медійній сфері. Можна було б і не писати цей відгук, якби не кілька емоційних "але". Допоки ми, українці, будемо "білою дошкою", на якій заїжджі політтуристи малюватимуть усе, що їм заманеться? Коли вже очільники українських (у тому числі полтавських) ЗМІ позбавляться комплексу малоросійської меншовартості, поклоніння так званому "старшому брату"? Хіба не парадокс: багато можновладців воліють заплющити очі на те, що імперська позиція Росії, її бачення міждержавних стосунків безперешкодно імплементується в український інформаційний простір і таким чином формується потрібна громадська думка серед українських громадян? Зрештою, чому українські політологи не працюють аналогічно у Російській Федерації? (Скажімо, було б непогано донести до громадян цієї країни ту правду, що там має бути не одна державна мова, а принаймні понад 100 мов, виходячи з кількості корінних націй, що мешкають там). Впадає в очі розподіл ролей між путінськими пропагандистами й збирачами потрібної інформації: Глєб Павловський, Гельман, Затулін – це відверті шовінюги, яструби, які цього особливо й не приховують. Про приятеля Окари Станіслава Бєлковського читайте нижче у статті Ярослава Горянина. Отже, можливо, виникла потреба, ще й у "м'якому" політологові, котрий би виступав із тих же кремлівських позицій, але без традиційно агресивної, великодержавної риторики, відверто ворожій Україні. Зокрема, Центральній, яка дала у 2004 році критичну масу голосів за Ющенка і де прояви утвердження національної ідентичності нині проходять доволі активно. Ось це і турбує "білокам'яну". Окару можна частенько побачити на етнічних фестивалях, літературних тусовках, ярмарках тощо, які проходять на теренах Центральної України. Певен, не для того, щоб насолодитися їх атмосферою, українським рухом, який там панує. Як зізнався Окара: "украинский фактор крайне актуален для собственно российской идентичности. Россия осознаёт себя по некоторым моментам антиукраиной". У всіх публічних виступах окар, бєлковських, затуліних, корнілових червоною ниткою для "нетямущих хохлів" проходить кілька стратегічних акцентів. Не стала випадком і вищезазначена он-лайн конференція на "Новинах Полтавщини". Вістря критики московських політтехнологів (які, як на мене, у гебешній Росії не можуть не співпрацювати зі спецслужбами) чомусь не спрямоване в бік Януковича чи Юлії Грігян (прізвище по чоловікові – Тимошенко). Натомість маємо постійні, системні та вочевидь науково обґрунтовані інформаційні атаки проти Віктора Ющенка. Правда ж є над чим задуматися? Один із поширених прийомів – іронічні вирази та висміювання "архаїчно-етнічного" президента Ющенка, який кісткою в горлі стоїть усім, хто хоче замість української (національної) держави України мати "Малоросію", заселену, звісно, малоросами. Але, панове, факти річ вперта. Голодомор визнано фактом геноциду; за даними центру Разумкова, якщо у 2004 році лише 25% українців вважали актом геноциду, то нині понад 65%. Відроджуються народні промисли, будується "Мистецький Арсенал", відбудовується Гетьманська мазепинська столиця Батурин, захищається українська мова (згадаймо системний крок з перекладу українською фільмів), увічнюються національні герої доби Гетьманщини, УНР, УПА. Розпочато фінансування української мультиплікації. Цей перелік можна довго продовжувати, але він засвідчує: вперше за новітню історію державності Україна має українського, культурного, інтелектуального, небайдужого до нашої минувщини Президента – націєтворця. І нехай Окара не видає бажане за дійсне: "Ющенко піде з публічного життя, хоча час від часу нагадуватиме про себе мистецькими та культурними акціями" Що ж до проблеми створення помісної церкви, то Окара справедливо каже, що "церква має готувати душі до "життя вічного", але потім зазначає: "Ющенко та його оточення сприймають церкву як PR-машину чи ідеологічну машину". Ось як вдало змістив акценти, адже не може не розуміти, що християнська національна помісна церква у кожній національній державі (приміром, католицька в Польщі) – це ще й потужний націєтворчий інститут, який є частиною національно-культурної самобутності. А ще московські політтехнологи, в тому числі й Окара, пропагують євразійство та затято навчають "меншого брата": "Вам не можна в НАТО!" "Ющенко робить не правильно, що підтримує Грузію," – вслід за російськими політтехнологами-яструбами заявляє на он-лайн конференції "поміркований" Окара. Зате на фашиста Мєдвєдєва "покладає сподівання", попри вказівку "мєдвєда" бомбардувати мирне грузинське населення. До речі, під час он-лайн спілкування кілька раз, як закликання, повторив тезу: "Грузія не має перспектив зберегтися у кордонах Грузинської РСР". Ось в такій "м'якій" формі сформульовано наміри розчленування Грузії. Ще б пак! Для особливо наївних і недовірливих наведу дані з сайту "Українська правда": "Російська Федерація забезпечила своїми паспортами більшість південних осетинів. В першу чергу це стосується маріонеткового керівництва Південної Осетії (зауважимо – грузинської автономії), яке повністю складалося з громадян РФ. Ось лише ключові посади цього "автономного уряду": - прем'єр Юрій Морозов – уродженець Башкортостану, перед тим як у 2005 році очолити "уряд" Південної Осетії, працював комерційним директором Курської паливної компанії; - начальник місцевого КҐБ Анатолій Баранов раніше очолював філію ФСБ у Мордовії (РФ); - керівник МВС Міхаіл Міндзаєв – апарат МВС Північної Осетії (РФ); - міністр оборони Васілій Луньов був військовим комісаром Пермі (РФ); - секретар Ради безпеки Анатолій Баранкєвіч – колишній заступник військового комісара Ставропольського краю (РФ). Едуард Кокойти працював першим секретарем Цхінвальского міському ВЛКСМ, помічником депутата Держдуми Російської Федерації Чєхоєва, після чого став "президентом" Південної Осетії. Цілком очевидно – це агентура Кремля. Перед нею поставили чітке завдання – вести антидержавну політику в Грузії, постійно дестабілізувати ситуацію та слугувати форпостом Росії на Кавказі. Присутність такої агентури в інших державах, які 17 років тому здобули незалежність від Москви, є невід'ємною частиною плану Кремля щодо повторної окупації цих держав. Таким чином Росія "штампує" заручників з місцевого населення шляхом надання їм паспортів РФ. І що найстрашніше – у вищі ешелони влади просуває свою агентуру, яка має російське підданство і свідомо працює на Москву." Щодо перебування на наших землях іноземних військ (Чорноморського флоту), то тут позиція Окари теж не відрізняється від колег-яструбів, але знову ж таки сформульована у притаманній "м'якій" манері, ніби-то "помаранчевого москаля". Слава Богу, інтелектуал Окара набрався мужності визнати, що спроба росіян окупувати Грузію, цитую: "збільшує пронатовську мотивованість української еліти та громадськості". І далі: "нічого позитивного я в цьому не бачу – лише констатую наявні тенденції". Ясно ж як Божий день: Кремль чудово розуміє, що Україна як член НАТО буде надійно захищеною від можливого нападу Росії на нашу автономію Крим. Ймовірність такого сценарію викликана успішним "тренуванням" на грузинських автономіях. Останній момент. За деякими даними, Окара свого часу підробляв у штабі БЮТу. Тож, закономірно виглядає його пропагування під час он-лайн конференції і не тільки у позитивному світлі фігури Юлії Грігян (Тимошенко). І подумалося, що так само закономірною є розмита позиція Грігян щодо агресії проти Грузії, уникання нею коментарів щодо найпроблемніших питань українських стосунків, розробка Кабміном проекту закону "Про внутрішню і зовнішню політику на період до 2010 року", де відсутні будь-які згадки щодо вступу в НАТО. Та й заява заступника керівника Секретаріату Кислинського про ставку Росії на Тимошенко (Грігян) не виглядає такою вже й неправдоподібною. Бажаю всім нам жити своїм розумом, мати власний український погляд на перебіг життя в Україні і світі. Зичу читачам всіляких гараздів з нагоди Дня незалежності. Прошу неупереджено ознайомитися зі статтею журналіста Ярослава Горянина на цю ж гостру і болючу тематику. "Новини Полтавщини" П'ятниця, 22 Серпень 2008 http://www.regionnews.poltava.ua/index.php?go=News&in=view&id=8802 P.S. від публікатора На сайті агентства "Новини Полтавщини" разом з цим текстом депутата Полтавської облради та співробітника Полтавської ОДА Олега Пустовгара 22 серпня було розміщено цікаву картинку – на місці, де зазвичай чіпляють портрети авторів. Але чомусь згодом той портрет з сайту кудись швидко подівся. Тож публікація того портрету тут, на цьому блозі – річ абсолютно ексклюзивна. Як то кажуть, повертаємо чудом збережену електронну реліквію!:) http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48b527c1356c6/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48b2b286bc7fe/ ukrpravda@gmail.com (Андрій Окара) Вчора був в Гуляйполі Запорізької області на Дні Незалежності з Махном. Понаїхало стільки прожжоних раз***дяїв-махновців з усієї України, що я одночасно в одному місці стільки ніколи не бачив. Це дійство так докладно висвітлювалося в усіх українських ЗМІ, що мені не те що свої 5 копійок нема куди встромити, а навіть сирітську копієчку. Тим більше я там був лише один день, 24 серпня. Але ось деяке з того, що побачив мій фотоапарат та мобільний телефон... Mon, 25 Aug 2008 16:24:22 +0300 ХРЄНЪ: Казкар Сашко Лірник та один з його персонажів: Український політикум в помідорному прицілі: Поетична обнажонка: Body-стріп-поетеси: Тіпа любофф: Мама, батько і син: Тула тусується по обочині: Вперше побачив та почув зі сцени живих "Крихітку Цахес", "Бумбокс" та "Zdob si zdub". Крихітка Цахес (в смислі, дєвушка, а не група) – це не якісь там поющіє труси, це справжня валькірія! Голос тіпа як в Жанни Боднарук. Здається, це називається альтернативним роком (чи поп-роком). Оця тендітна чорнява дівчина, вся в чорному, своїм пронизливим голосом раптом починає співати про "ангела, як я". Це не для слабких нервами та духом слухачів. У супроводі пронизливо скрежеще соло-гітара. Потім Цахес починає собі підігравати на якомусь невеличкому синтезаторі – тіпа фізгармонії, що стоїть поруч, і починається повний ульот! Вона набирає на ньому якісь жахливі дисгармонійні акорди, найменшим "злом" з яких є мінорний домінант-септ-акорд. Все навколо починає гудіти, свистіти і світитися (прожектори). Це не шоу – це просто якась містерія. Правда, не зовсім зрозуміло, яка саме містерія і хто в кого перероджується. Мабуть, в творчості Крихітки Цахес є тонка межа між декадансом і пошуком нової реальності. Якщо вони обере друге і не скотиться в дегенератство, ми ще почуємо про цю дєвушку! І коли вона виголошує: "Все, що тобі потрібно, в мене завжди з собою", думаєш, що вона співає чи то про душу, чи то про філософський камінь, а не про те, про що всі думають. Тільки, скажіть їй хто-небудь, хай вона в інтерлюдіях між піснями краще не розповідає про презервативи! Крихітка Цахес за завісою пилу, світла і містичного драйву: "Бубмокс" – це ще один український музпроект, що з успіхом (після "ВВ" та "ОЕ") розкручують в Росії. Одна моя гарна московська знайома недавно захоплено розповідала – мовляв, була на концерті такої офігенної групи "Бумбокс", так вони ще пару пісень українською мовою заспівали. Перепитувала – часом, команда не з України? В Гуляйполі ці бокси співали майже годину, але, на жаль, не заспівали свою найдрайвовішу, як на мене, пісню "На восьмом этаже медведи и Фаберже". Взагалі, словесний ряд цих чуваків чекає ретельного вивчення (у т.ч., можливо, і професійними психоаналітиками та психіатрами). Велик и могуч русский народ! Крім всіх інших, він подарував людству ще соліста найвідомішої у світі молдавської групи "Zdob si zdub". Це афігенна, абсолютно махновська за духом ватага. Шкода, правда, що вони не заспівали мою улюблену свою пісню "Драґе о тейе". У мене в Гуляйполі ще була пригода та дуже яскраве враження, пов'язане безпосередньо з Махном та його грядущим цього року 120-літтям. Але про те напишу наступного разу. САМЕ В ГУЛЯЙПОЛІ на концерті двох українських гуртів, а також білоруського "IQ" і молдавського "Zdob si zdub" я зрозумів одну важливу геополітичну річ. А саме (по-російськи, аби зрозуміли російські читачі мого блогу): Россия веками боролась за ликвидацию Балто-Черноморского пояса, который после распада СССР чуть было не превратился в Балто-Черноморско-Каспийско-Центральноазиатский. Война в Грузии рассматривалась в России в том числе как попытка прорыва этого пояса между Черным и Каспийским морями. Но, так уж получилось, эта война буквально за несколько дней активизировала именно образ Великого княжества Литовского (точнее, Литовско-Русько-Жемудийского), которое еще в XVI веке проиграло Великому княжеству Московскому. До российско-грузинской войны это был маргинальный образ и гипотетический проект, теперь же – всё более чем серьезно. (Некоторым захочется сказать, что президенты, приехавшие поддержать Саакашвили, – это представители Большого Лимитрофа, но лично я не думаю, что Украина – лимитрофная страна, хоть часть украинской элиты думает именно так и ведет себя в соответствии с этой дурацкой установкой.) Вот так... На стадіоні "Сільмаш" мені назустріч вчора попався п'яний махновець і запитав, чи я за Махна? Я хотів його послати, але потім передумав і сказав, що я за Віру, Царя і Отечество. Хоча, насправді, я сказав йому щиру правду. Тож найцікавіша політологічна та соціально-філософська проблема – яким чином монархізм може уживатися з анархо-синдикалізмом? Але про це не тут і не зараз:) P.S. Прохання до нових та старих моїх знайомих, з ким хотіли, але не встигли обмінятися координатами: напишіть мені, будьте ласкаві, на http://andok.livejournal.com/ А це фото було зроблене два роки тому на мобільний телефон, який вкрали подонки цієї весни на метро Сухаревська:) http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48b2b286bc7fe/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48aea253a4b3f/ ukrpravda@gmail.com (Андрій Окара) Газета по-киевски, 2008, 20 августа Дарина Пустовая ДЕЛО ОБ ОТРАВЛЕНИИ ЮЩЕНКО КАК СПОСОБ МЕСТИ Новые обвинения в адрес Тимошенко могут прозвучать уже осенью После громкого заявления Секретариата президента о государственной измене Тимошенко прошло два дня. Ждали выступлений глав Генпрокуратуры и СБУ, надеялись, что выскажется по этому поводу СНБО. Также очень хотелось выслушать мнение самого президента и увидеть реакцию Юлии Владимировны. Но не сложилось. Нарушает тишину только пресс-служба Генпрокуратуры, констатирующая, что никаких материалов Секретариат не передавал. Fri, 22 Aug 2008 14:26:11 +0300 Тем временем скандал обрастает самыми витиеватыми версиями о сути заявления замглавы секретариата президента Андрея Кислинского. В частности форма изложения и список действующих лиц напоминает не обвинение в тяжком преступлении, а скорее устное народное произведение, сказку о том "Как Тимошенко с российскими спецслужбами президенту изменяла". Отделить зерна от плевел, попыталась "Газета...". Версия 1: Начало президентской предвыборной кампании Впрочем, создается впечатление, что она и не прекращалась. Борьба за рейтинг, ведется уже не до "первой крови", а насмерть. Возможно, именно таким образом Секретариат президента пытается устранить сильного конкурента. Если целью было понижение рейтинга Тимошенко, то Секретариат очень просчитался в сроках. Кроме того, полуторагодичный фальстарт может дорого обойтись самому Ющенко. Такое мнение высказал "Газете..." Геннадий Москаль: "Мне кажется, что Секретариат президента сам себя дискредитирует и поднимает популярность Тимошенко. Я не знаю, кто там на кого работает, но, судя по заявлениям Секретариата президента, работают на рейтинг Тимошенко. Я сам их заявлений не читаю, но люди, с которыми я общаюсь, население, при очередном заявлении крепнут в желании голосовать на выборах за Тимошенко. Наверное, не тот путь выбрал Секретариат президента. Если у них есть доказательства (обвинения в государственной измене – ред.), пусть они их пакуют в пакет и отправляют в СБУ. Если же у них ничего нет, то не нужно кричать". Версия 2: На Банковой испугались компромата "от Турчинова" Жесткая информационная война идет уже давно между Секретариатом президента и Кабмином. Единственное, чего трудно было ожидать, так это обвинений в тяжких уголовных преступлениях – государственной измене. В свою очередь, по некоторым источникам, в сентябре приближенные Тимошенко должны были начать масштабную акцию против старшего брата президента, Петра Ющенко. Якобы есть сведения об участии членов семьи президента в коррупционных схемах. Секретариат просто опередил премьера. Только вот где же компромат? Особенно пригодный для суда... "Я не могу себе представить, в какой форме эти доказательства могут существовать. Что это – прослушивание телефонных разговоров, компрометирующие фотографии или еще что-то? Поэтому ждем от Андрея Кислинского его доказательств. Считается, что Турчинов в бытность свою главой СБУ насобирал большую коллекцию компромата. Насколько я понимаю украинскую политику, все друг на друга собирают. Но, как мы видим, компромат не срабатывает. Даже очень жесткие обвинения (в расхищении и т.д.) просто перестали работать. Эта версия (о Петре Ющенко – ред.) имеет право на жизнь, как и множество других похожих версий. Как мы видим, особенного компромата не было обнародовано", – рассказал "Газете..." политолог Андрей Окара. Мы просто переиграли в демократию. Такое мнение высказал "Газете..." представитель партии "Наша Украина – Народная Самооборона" Юрий Кармазин: "Это серьезнейшее обвинение и, как оказалось, его можно в отношении кого угодно выдвинуть. Я категорически считаю, что за каждым заявлением должны быть доказательства". Версия 3: Первый шаг к обвинению Тимошенко в отравлении Ющенко Заявление Кислинского можно расценить и как первый шаг Секретариата в "обличении" Тимошенко, как заказчика отравления Ющенко. Тем более намеки на это звучали давно. Вспомните как в интервью "Украинской правде" Евгений Червоненко на вопрос "так все-таки это Юля?" вместо конкретного "да" или "нет" ответил: "Я этого не говорил". Как уверяет политолог Окара, потенциал дела по отравлению Ющенко, в отличие от потенциала дела Гонгадзе, не исчерпал себя (персонажи дела Гонгадзе, кроме Литвина, уже давно политические пенсионеры или покойники), а тут все те, кто так или иначе имели отношение к отравлению, живы, здоровы и в реальной политике. Так что можно это дело раскручивать, по крайней мере, до инаугурации следующего президента. "Я думаю, что обвинения об отравлении Ющенко в адрес Юлии Тимошенко прозвучат с началом нового политического сезона (осенью – ред.). Тем более, у Ющенко сейчас почти не осталось позитивных аргументов в свою пользу, его рейтинг деградирует страшно. Остается опустить рейтинг Юлии Тимошенко. Меня удивляет, что полномасштабных обвинений до сих пор не было. Возможно, их приберегали до этого времени. Так что в будущем мы узнаем много интересного об украинском недавнем прошлом. Я так говорю, потому что такова логика украинского политического процесса", – сообщил Окара. Возможно, упредить этот удар попытался российский политолог Станислав Белковский, который как раз после громкого заявления Секретариата дал очень интересное интервью "Украинской правде". В частности, этот, близкий к российскому олигарху Борису Березовскому, эксперт сказал: "Общая версия, которую, видимо, следствие хочет получить на выходе, выглядит таким образом: что заказчиком отравления была Юлия Тимошенко, которая в случае гибели Ющенко становилась бы лидером оппозиции и могла потом пойти на договоренность с Кучмой и Медведчуком о неком размене. Что к идеологии отравления Ющенко были причастны такие люди, как Борис Березовский, мой давний товарищ, и я тоже в этом участвовал". Версия 4: Уникальный паблик рилейшнз По мнению экспертов, заявление Секретариата стало уникальным пиаром для самого Кислинского. Действительно, до вчерашнего дня кто он такой, знали только те, кто так или иначе имеет отношение к президентской канцелярии. Теперь эта фамилия стала супер известной. Так что с точки зрения раскрутки Андрея Кислинского, это было просто гениально. А если действительно предположить, что обвинения неголословны, нужно вспомнить и об интересах России. Москва, особенно в контексте того, что происходит в Грузии и Осетии, хочет видеть такого украинского лидера, который был бы против вступления Украины в НАТО. Его действительно можно было бы и поддержать. Но это было бы актуально, если бы выборы были назначены на завтра, а у Тимошенко рейтинг составлял бы 90%. Тогда, действительно, для Ющенко это был бы чуть ли не единственный способ срезать рейтинг конкурентки. Впрочем выборы далеко, а рейтинг оппозиционера Януковича сейчас несколько выше, чем у Тимошенко. Так почему бы Москве не поддерживать Виктора Федоровича? Да и некоторые из тех персон украинской политики, которых назвал Кислинский, по мнению политологов, скорее сделают себе харакири, чем поддержат Тимошенко. Так чем же закончится скандал вокруг заявления Кислинского? Возможно, судебным иском о защите чести и достоинства. По крайней мере, к такому выводу склоняется большинство экспертов. Если перерыв между словом и делом (читай – заявлением и предоставлением доказательств – ред.) затянется, то Кислинский может оказаться в ситуации героя Савелия Крамарова из "Неуловимых мстителей", который в ответ на свой рассказ о мертвых с косами вдоль дороги услышал емкое и краткое – "брехня". Как говорится, единожды пропиарившийся, кто тебе поверит... Дарина Пустовая http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48aea253a4b3f/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48a93daf91856/ ukrpravda@gmail.com (Андрій Окара) 12 серпня 2008 року на сайті інформаційного агентства "Новини Полтавщини" відбулася відео-online-конференція з Андрієм ОКАРОЮ – відомим московським політологом та політтехнологом, кандидатом юридичних наук, директором Центру східноєвропейських досліджень, а також членом Організаційного комітету з підготовки до відзначення 300-річчя Полтавської битви. Питання торкалися політичного процесу в Україні, російсько-українських відносин, перспектив розвитку Полтави та Полтавської області, 300-ліття Полтавської битви, а також особистих питань. В першу чергу наводимо спілкування учасників конференції стосовно військового конфлікту в Грузії. "НА КАВКАЗІ ДВІ ПРАВОСЛАВНІ КРАЇНИ ВОЮЮТЬ МІЖ СОБОЮ ЗА ТОРЖЕСТВО ІСЛАМСЬКОГО ТЕРОРИЗМУ" Mon, 18 Aug 2008 12:15:27 +0300 - На вашу думку – хто правий в цьому грузинсько-осетинсько-російському конфлікті і хто не правий? Чи може теж саме – бомби і танки Росії очікувати Україну? - В цьому конфлікті НЕМАЄ правих. Винні усі, але в різній мірі. У початку війни найбільше винен грузинський режим та особисто Саакашвілі. Також винні США, російський режим та декоративні лідери Південної Осетії. - На ваш погляд, хто ж переміг у війні? - У війні двох православних країн (Росії і Грузії) за мусульманську Південну Осетію перемогли: світовий ісламський тероризм та республіканська партія США, яка збільшила шанси Маккейна на найближчих президентських виборах. Інші – програли, причому з великим рахунком. - Скажіть Ваш прогноз щодо завершення конфлікту в Грузії. Як слід розуміти слова Путіна "до логического завершения"? - Після розв'язання російсько-грузинської війни в недалекій перспективі слід чекати утворення на Кавказі непідконтрольного ані РФ, ані Грузії анклаву ісламського тероризму. Не думаю, що Грузія збережеться в кордонах Грузинської РСР. - Якими на Вашу думку будуть наслідки цього конфлікту для України? - Наслідки війни для України: погіршення відносин з РФ, підвисання проблеми з ЧФ РФ, зростання числа прихильників вступу до НАТО... - І як ця війна позначиться на пересічних українцях – чи варто чекати від Росії непоступливості в цінах на газ? - Щодо газового питання, то тут можливий цікавий прорив, який полягає у консолідації українських та російських інтересів. З цього приводу зараз ведеться непублічна підготовча робота. - Ізоляції Росії не буде? - Росія надто велика, аби західні країни схотіли її ізолювати, а Грузія надто мала, аби заради неї псувати відносини з Росією. Тож ізоляції РФ не буде. - Почему Росссию в осетино-грузинском конфликте поддержал Казахстан? Ваше мнение? - Казахстан сейчас занимает подчеркнуто пророссийскую позицию. Альтернативой может стать в недалеком будущем ПРОКИТАЙСКАЯ позиция. Это будет плохо для всех (кроме Китая, разумеется). - На вашу думку, Ющенко правильно робить, так відкрито підтримуючи Саакашвілі? - Гадаю, Ющенко робить НЕПРАВИЛЬНО, що підтримує Саакашвілі саме в такий демонстративний спосіб. Найкраща українська акція останніх днів: гуманітарна допомога і грузинам, і осетинам. - Почему за время с 8-12 августа мы не увидели позиций ключевых партий на события в Грузии, ведь попиарились только коммунисты? - Украинские политики сейчас НА ОТДЫХЕ!!! А Вы покушаетесь на святое – мол, почему они не заявляют позиций по поводу Грузии? Не надо портить отдых народным избранникам и отвлекать их по разным пустякам! Хотя, конечно, если бы они сейчас были в Киеве, если бы был Савик Шустер со своим шоу, то это только добавило бы раскол в украинское общество. Так что радуйтесь, что избранники загорают! - Ви кажете "російсько-грузинська війна", тобто це, на Вашу думку, не збройний конфлікт Грузії і Осетії? Чи про першопричину можна забути? - Немає достатніх юридичних умов, аби це назвати ВІЙНОЮ. Принаймні, війну ніхто не оголошував. Але треба називати речі своїми іменами хоча б по факту. - Почему конфликт в Ю. Осетии обострился именно в день открытия Олимпиады, и когда руководящие лица разъехались, есть здесь какая-то связь? - Во времена Древней Греции во время проведения Олимпийских игр войны прекращались. Теперь же началась. Но это вопрос к Саакашвили, Медведеву и Путину. - Нaсколько серьёзна существующая опасность совершения массовых терактов в наших странах-соседях и кто за этим стоит? - Гадаю, така небезпека є. В Росії вона вища, ніж в Україні. Якби знати, де впадеш, соломи б настелив. - Скажіть, що Ви думаєте з приводу виведення російського флоту з території України. Чи відбудеться це, чи перебування флоту виміняють на меншу вартість газу для України? - Питання в тому, який флот стоятиме в Севастополі в разі виведення звідти Чорноморського Флоту РФ? Дуже не хотілося б, аби турецький чи 6-й флот США. Щиро сумніваюся, що може бути таке, аби в Севастополі не було ніякого флоту – лише яхти та розважальні катери. - Значит Вы усматриваете в осетино-грузинском конфликте положительный момент, увеличивающий мотивации сторонников вступления Украины в НАТО? - Об'єктивно кажучи, трагедія у Південній Осетії та Грузії збільшує пронатовську мотивованість української еліти та громадськості. Нічого позитивного я в цьому не бачу – лише констатую наявні тенденції. - На Сорочинскую ярмарку планировал приехать М. Саакашвили, о чём бы Вы его спросили? И что думаете о том, что открыт шквальный огонь по столице Южной Осетии? - Ще кілька днів тому хотів би попитати Саакашвілі про те, як йому вдається боротьба з корупцією у Грузії. Після початку російсько-грузинської війни з приводу Південної Осетії мені нема про що його питати. - На Вашу думку, якими в найближчі 5 років будуть стосунки між Україною та Росією? Чому Росія яка активно співпрацює з блоком НАТО в той же час не пускає туди Україну? - Принципова відмінність співпраці Росії з НАТО од україно-натівських відносин в тому, що Росія не збирається туди вступати і намагається спілкуватися с НАТО на рівних, а Україна позиціонує себе як бідні родичі. Російсько-українські відносини зараз перебувають в надзвичайно глибокій кризі, яка все поглиблюється. В Росії, на жаль, відсутнє стратегічне бачення відносин з Україною. Тож покращення російсько-українських відносин залежить від того, чи з'явиться новий глобальний чи регіональний проект, засновниками б якого були і Росія, і Україна. Наприклад, газотранспортний, геополітичний, геокультурний. Особисто я та деякі мої колеги бачимо перспективи появи та розвитку деяких подібних проектів, але, на жаль, не бачимо поки що зацікавлених у таких проектах політичних еліт. Після початку російсько-грузинської війни говорити про покращення російсько-українських стосунків дуже важко. Мабуть, доведеться цю тему відкласти на певний час взагалі. - Як на Вашу думку розвивалися б події в Осетії, якби Грузія була членом НАТО? Дякую. - Дякую за провокативне питання. Грузія якраз і не стала членом НАТО через наявність осетинської та абхазької проблем. Гадаю, Грузія не має перспектив зберегтися у кордонах Грузинської РСР. Якщо будуть встановлені нові кордони, така урізана Грузія теоретично має шанс стати членом НАТО. Але наскільки вона буде потрібна самому НАТО – то є велике питання. - У ці дні грузинські інформаційні сайти були атаковані російськими "хакерами в погонах". Деякі з цих сайтів і досі не працюють, а на ТВ інформація про конфлікт Півд. Осетії подається протилежно росіянами і грузинами. А через дислокацію російського флоту під Севастополем втягується в конфлікт і Україна. Ваші думки з цього приводу... І як зупинити кровопролиття? - Жорстка інформаційна війна та цензура – це обов'язкова ознака воєнного часу. Було б дивно, якби події війни обидві воюючі сторони подавали б однаково... Російські ЗМІ мовчать про обстріл з Цхінвалі навколишніх грузинських сіл, інші применшують осетинські втрати після грузинської атаки на Цхінвалі... "УКРАЇНІ НЕОБХІДНО БОРОТИСЯ ЗА СВІЙ ПОЗИТИВНИЙ ІМІДЖ" - Хто вам особисто імпонує в українській політичній кухні? А в російській? - В Українській політичній кухні зараз не імпонує ніхто. В російській, як це не дивно, імпонує Медведєв. Я ще й досі покладаю на нього певні сподівання. - По вашему мнению достаточно ли активна общественность, – сравните в Украине и в России? Большинство общественных организаций "отмывают" гранты и кроме болтовни ничего не добиваются. Как можно усилить их влияние на власть, чтобы к мнению общественности прислушивались? Чтобы были настоящие, а не проплаченные акции протеста для отстаивания свих прав. - И украинская, и российская общественность неактивны примерно в равной степени, но по разным причинам – в первом случае добровольно, во втором – добровольно-принудительно. В Украине – это глубочайшее разочарование от всего того, что тут происходит после Оранжевой революции, это депрессия после нереализованных надежд на новую жизнь и построение справедливого общества. В России общественная активность довольно технологично была "канализирована" политическим режимом в иные русла – в бизнес, частную жизнь, развлечения, в гламурную реальность. Достаточно посмотреть ведущие российские федеральные телеканалы (Первый, РТР, НТВ) – с их жутким миксом гламура, трэша и пропаганды, чтобы понять основной "меседж" государства народу: мол, делайте, что хотите, только не лезьте в политику и общественную жизнь. Реально влиять на власть могут только новые субъекты, имеющие соответствующую харизму, программу и ресурсы. Большинство известных мне общественных организаций в России и Украине – это частные лавочки, приносящие доход своим учредителям. Но как совокупность – это действительно сила, способная влиять на интеллектуальную моду и тенденции общественной жизни. Российское государство их боится, ибо видит в их лице себе конкурента. - Россия считает запрет въезда в Украину некоторых депутатов Госдумы омрачающим двусторонние отношения, но ведь первой негатив в отношения сеет российская сторона? Какие вы видите перспективы отношений двух стран-соседей? - На данный момент – очень плохие перспективы российско-украинских отношений. Чем дальше, тем хуже. Главное, среди элит двух стран практически нет людей, готовых мыслить в наднациональном, по-настоящему имперском формате. Всё какая-то мелкота... Среди некоторых российских общественных деятелей и маргинальных политиков иногда встречается примерно такая установка: надо так сильно демонизировать Украину, украинцев и украинский политический режим, чтобы потом не страшно было с ними воевать: ( - Вопрос насчет Крыма. Это довольно проблемный регион, может действительно лучше Украине отдать его России и пусть РФ сама разгребает результаты политики Сталина? - По поводу Крыма: это, действительно, проблемный регион. Если Вы хотите его передать РФ, то это надо было делать раньше. Теперь – поздно. - Охарактеризуйте, как, на ваш взгляд, развиваются СМИ в России, и какова журналистика в Украине? Думаю, в Украине вы можете болтать всё что угодно, по крайней мере, припоминаю с вашей стороны и нелицеприятные выпады в адрес Ющенка, а вот в России с этим оч. даже большая цензура и нет свободы слова. Так не поэтому ли Вы здесь сейчас? - Мне кажется, что и в России, и в Украине нельзя говорить о свободе слова. И там, и там есть ее ограничения, но в России это делается более грубо, тогда как в Украине – мягко, при помощи навязывания специфической повестки дня. В России наиболее жесткому программированию поддаются СМИ с самой широкой аудиторией – общенациональные телеканалы (Первый, РТР, НТВ – именно их спутниковые клоны транслируются в Украине). Но есть и СМИ ("Новая газета", радио "Эхо Москвы", еженедельные журналы "The New Times" и отчасти "Русский Newsweek", ряд Интернет-сайтов), которые очень жестко критикуют российский политический режим, лично Медведева, Путина и их окружения. Иногда это даже похоже на откровенную информационную войну. Так что ругать российскую власть в России можно, но не по центральным телеканалам, а в Интернете и в некоторых печатных СМИ. По поводу свободы слова в России – недавно попался интересный и достаточно адекватный обзор: http://www.runewsweek.ru/rubrics/?rubric=country&rid=2690 - Привіт, Андрію! Які ти можеш назвати чинники залежності зовнішньо-сусідського ставлення Росії Путінської та Росії Мєдвєдівської (якщо поміж ними є бодай якась різниця) від змін керівних верхівок у країнах типу України, Грузії, Молдови та їх декларації стосовно векторів геополітичного розвитку? Може, йдеться просто про приводи, які Москва використовує для провадження єдиної, цілеспрямованої політики? Якщо так, то як би ти охарактеризував завдання цієї політики? Юрко Залізняк. 2. Які елементи зовнішнього тиску-переконування "непокірних сусідів" видаються найдієвішими з точки зору самого московського політикуму, російських ЗМІ, та сформованої попередніми суб'єктами громадської думки? 3. Яку роль відіграють енергетичні ресурси (добувні чи транзитні) в акселерації російського супер-его на політичній арені світу? Хто і що насправді стоїть за маріонетково-показовими заявами Міллера, що періодично шокують Україну й решту Європи новими заокругленнями цін? 4. Наскільки великою є відстань поміж "корінням" і "цвітом чи кроною" дерева конфлікту Москви і США/НАТО у питаннях про розширення Альянсу на Схід? Яку роль відіграють при цьому вічно полум'яні протести у Криму та Одесі? Хто їх спонсорує, розкручує засобами пропаганди та піару через підконтрольні медіа (в тому числі – європейські)? 5. Які особи з російського боку потенційно чи фактично належать до категорії "небажаних гостей" з точки зору не лише формальної української інформаційно-культурно-політично-економічної безпеки? Чим пояснюється доволі скупий перелік коментаторів російських інтересів в Україні на київському телебаченні чи в решті ЗМІ? Невже це – всі російські патріоти, які завдяки непересічній долі мусять відстоювати "свою родіну-мать" на київських пагорбах, біля підніжжя кримських гір або на вершині Говерли? 6. Чи брязкання зброєю по газовій трубі під акомпанемент дружнього російськомовного натовпу вичерпує арсенал засобів впливу кремля на сусідів ближніх і дальніх, на Брюссель та Вашингтон? Чогось нового слід чекати? 7. Які суспільно-політичні розломи в Україні та інших цікавих для Кремля державах найбільше тішать російське самолюбство, як вміло Москвою сфабриковані, ініційовані, спровоковані, очікувані? Що реально офіційний Київ та українська громадськість, разом з їх декларативними чи фактичними друзями, можуть протиставити? Кінець. Дякую за терпіння - Юрію, доброго дня! 1. У Росії немає єдиної, цілеспрямованої, концептуальної політики щодо пострадянського простору. Той жах, що відбувається в Південній Осетії, яскраво свідчить про це. Останні роки домінувала логіка "ліберальної імперії", в якій "цифри замість смислів" і все вимірювалося економічною рентабельністю. Для російської політичної культури подібна англосаксонська логіка не є природньою, тож вже є розуміння, що треба все міняти. Але поки що ніхто не знає, з чого починати і на що саме міняти. 2. В російській політичній культурі уявлення про "м'яку владу" (Soft Power) ніколи не домінували. Домінувало уявлення, що з сусідами треба бути не привабливим, а сильним та багатим, що сусідів можна примусити або купити. Тому в Росії найдієвішими факторами впливу на пострадянський простір вважаються силові методи (у т.ч. у вигляді 58-ї армії) та газовий кран. Лише зараз до російських політиків доходить, що головне – бути привабливим. Росієцентричні проекти в СНД будуть мати перспективу лише в тому разі, якщо для населення пострадянських країн буде привабливим спосіб життя у сучасній Росії, російські соціальні та політичні цінності. Говорити про привабливість Росії після подій в Південній Осетії я тепер не беруся. 4. Щодо елементів американського ПРО в Чехії та Польщі, то це, насправді, дуже серйозна тема. Звісна річ, вони розраховані на перехоплення ракет не з Ірану (тоді б їх було доречно розміщувати десь у Греції), а з Росії. Коли США буде мати тверді гарантії, що в разі масованого ядерного бомбардування російської території зможе злетіти десь біля 10% російських ракет, що стоять на бойовому чергуванні, і їхні траєкторії через Аляску, Північний Полюс, а також через Західну Європу усі перехоплюються американською ПРО, США будуть зовсім інакше поводити себе з Росією – аж до реального і чисто конкретного політичного диктату. "Полум'яні протести" КПУ і партії Наталії Вітренко щодо НЕвступу України НАТО, як я розумію, не мають серйозного впливу на перебіг подій. 7. В певних колах у Росії дійсно ведеться ретельне вивчення усіх існуючих розламів та геокультурних кордонів всередині України. А їх дійсно дуже багато. Як реальних, так і вигаданих, фантомних. "Ноу-хау" наступного політичного сезону стане намагання говорити з Росії про "украинскую Украину" і "русскую Украину". Україна може протиставити всьому цьому ділу лише нову інтегруючу та солідаризуючу ідеологію та нову суб'єктну (підкреслюю: СУБ'ЄКТНУ!) ідентичність. Якщо майбутнє стане для усіх українців більш актуальним, ніж минуле, усі ті розподіли та розлами втратять свою чарівну силу. - В статье "Украина должна выбрать собственный путь, а не быть частью чье-то сферы влияния", Вы пишете: "желание значительной части украинской политической элиты интегрироваться в НАТО является, прежде всего, свидетельством неэффективности российской политики". Какая на Ваш взгляд должна быть "эффективной" политика России по отношению к Украине по вопросам вступления в НАТО? - Думаю, эффективная российская политика по поводу НАТО заключалась бы в том, чтобы привлечь Украину на свою сторону. Даже Совет Россия НАТО в начале 2000-х делать не в формате "19+1", а "19+2". Кроме того, необходимо было предлагать Украине интересные эффективные варианты объединения геополитических возможностей и оборонных усилий. Ну и много чего еще. К сожалению, в российской политической элите не популярны технологии "мягкой власти" – есть только кнут и пряник, т.е. желание или принудить к чему-то, или купить чью-то лояльность. - Андрію! Останнім часом з обох сторін українсько-російських відносин багато негативу. Як на Ваш погляд це низька політична культура політиків чи якась закулісна гра? - Це і закулісні ігри (Росії потрібен образ ворога-зрадника, Україні потрібен образ кровожерливої імперії – монстра та агресора), і особливості російської та української політичних культур (Україна хоче будувати російсько-українські відносини горизонтально, Росія – вертикально, субординаційно – мовляв, Москва головна). - Андрію, як ти вважаєш, коли розпадеться Російська імперія, і чи можлива взагалі демократія в Росії? - Росія вже давно – принаймні, з 1991 року – не імперія, а національна держава, у якої великі проблеми з пошуком нової ідентичності. Я не знаю, про яку демократію Ви говорите: про тип політичного режиму, форму правління, ідеологію? Гадаю, в Росії можливо геть усе – у тому числі й демократія:) - Почему Россия всё время "гонит" на Украину, и украинцы позволяют себе плевки в свой адрес... Как теперь можно улучшить наш имидж в глазах россиян, если он уже и так упал до нельзя? - Почему украинцы позволяют плевки в свой адрес – спросите у украинцев. Не позволяйте плевки и в свой собственный адрес, и в адрес Украины на уровне себя самого – возможно, ситуация изменится. Россия "гонит" на Украину (кстати, что означает это слово?) по многим причинам – в том числе, потому что украинский фактор крайне актуален для собственно российской идентичности. Не только Украина – не Россия, но и Россия – не Украина. Россия осознает себя по некоторым моментам "анти-Украиной". - Причина – мы не можем сообща защищать свои инетересы, не чувствуем себя нацией. Как Вы считаете, что необходимо для того, чтобы украинцы почувствовали себя нацией, что нас может объединить? ИРА - Дорогая Ира, Вы удивительно правы! Пока главным императивом украинцев будет "хата с краю", никакого прорыва не случится, нация не сложится. Для создания нации необходимо, помимо всего прочего, коллективное испытание, коллективное переживание какого-то исторического вызова – война, революция, модернизация. На данный момент чтобы украинцы почувствовали себя нацией, необходима новая идентичность, новая редакция национальной идеи и новая элита, готовая стать субъектом национального развития. У меня есть ответы на первый и второй вопросы, но нет ответа на третий, хоть украинскую элиту я вроде бы знаю более менее неплохо. - На Вашу думку, незабаром в Україні відбудуться президентські вибори, то на кого ставитиме Кремль? Хто може бути кремльовським фаворитом в українському політикумі? - Щодо майбутніх президентських виборів, гадаю, Кремль не буде повторювати помилки 2004 року і не складатиме усі яйця до одного кошику. Можуть бути зовсім несподівані варіанти розвитку подій:)) - Согласны ли Вы с утверждением, что сейчас журналистики на российском ТВ просто нет, одна пропаганда? - Щодо російського телебачення: на превеликий жаль, мушу з Вами погодитися. - Чи вважаєте ви сучасний російський режим ФАШИСТСЬКИМ? - Ні, я НЕ ВВАЖАЮ сучасний російський режим фашистським. Навіть не уточнюю, що Ви маєте на увазі під фашизмом. Але жодне визначення не підходить для характеристики. Навіть солідаризувати суспільство на основі "великого стилю" – як то було в Італії за Мусоліні, не бачу. Замість "великого тоталітарного стилю" – гламур, постмодерн і треш. В останні роки РФ перетворюється на державу-корпорацію. Маю слабку надію, що за Медведєва буде зворотній процес. - Про отношения Путин-Медведев, считаете ли Вы Медведева на данном етапе ведомым Путиным, в будущем это изменится? - По поводу взаимоотношений Медведев – Путин – приглашаю прочитать мою статью на сей счет: http://strateger.net/okara-a_plan_medvedeva_-_formula_vlasti_formula_istorii_formula_razvitiya Полагаю, что реальным субъектом российской власти является очень узкая группа лиц, но "контрольный пакет" на данный момент находится у В.В. Путина. - Як Ви бачите майбутнє української діаспори в Росії? І чи є це майбутнє? - Українська діаспора Росії неправильно, як на мене, інтегрована. На початку 1990-х діаспорне життя вирувало, а зараз – перетворилося на болото. Будь-яка етнічна діаспора – це так звана "мережа довіри". Українська діаспора має всі ті недоліки, що й материнська Україна – дуже низька здатність до солідаризації. В ідеалі українська діаспора Росії та інших країн СНД може стати міцним лобістом, захисником інтересів, суб'єктом впливу. Але для цього актуальні молоді, енергійні, креативні, пасіонарні. Зараз же це нагадує клуб "Для тих, кому за 80". В Москві, як мені здається, українська діаспора і так була не дуже сильно інтегрована, але за останні два роки її добили – розгромили Українську бібліотеку, змінивши керівництво (вважаю справжнім вандалізмом знищення унікального газетного зібрання за останні 20 років, що відбулося на початку року!), вижили активіста діаспори Юрія Кононенка та т.ін. Тож майбутнє в української діаспори Росії є лише у випадку, якщо вона самоорганізується як перш за все спільнота молодих, енергійних, успішних людей, зорієнтованих на взаємну підтримку та взаємну допомогу. - Пане Окара, маю можливість через супутник дивитися ряд російських телеканалів. Чому так тенденційно і часто необ'єктивно висвітлюють події в Україні російські журналісти? Це замовно-проплачені сюжети чи такою є реальна точка зору на події представників ЗМІ? Чи є в Росії п'ята українська колона? А чому така російська завжди є в Україні? Яке ваше ставлення до політично надуманого питання державної двомовності в Україні? Чи відомі вам конкретні приклади відкриття українських шкіл, бібліотек, театрів у Росії, де компактно проживають українці? Чи є перспектива перепоховання праху Олександра Довженка в Україні, як він заповідав? Що з цього приводу вже зроблено його небожем Тарасом Дудко, відомим російським психіатром і наркологом, академіком, заст. директора інституту реабілітації? Чи не вважаєте це надуманою проблемою? – з повагою – редактор Шишацької районної газети "Сільське життя" Ярослав Проць. - Дякую, пане Ярославе! Сюжети про Україну на російських телеканалах дійсно, як правило, неприхильні, інколи відверто негативні. Причин тому декілька: дехто в РФ вважає, що Україну (а також Грузію, країни Балтії, почасти навіть Білорусь) слід демонізувати, бо образ ворога мобілізує власну націю. Що образ "России как осажденной крепости" здатен солідаризувати росіян. Крім того, багато з журналістів центральних телеканалів, які висвітлюють українську тему (наприклад, Євген Ревенко з РТР), свято вірять в те, про що говорять або знімають. Чи є в Росії українська п'ята колонна – не знаю, принаймні, мені не відома. Інша справа, що в російській еліті є люди, які через своє українське походження є симпатиками України і для них є неприпустимими навіть гіпотетичні розмови на тему можливої війни з Україною. Щодо українських шкіл, то лідером є Башкортостан – там ще лишилися українські села, де трохи навіть збереглася українська мова. Там є такий п. Василь Бабенко – завдяки його зусиллям існує кілька українських шкіл. В Москві з Українською бібліотекою, як я і казав, – справжня біда. Щодо перепоховання Олександра Довженка, то, як розумію, треба спочатку визначитися, де його поховати – в рідному селі Сосницях Чернігівської обалсті чи у Києві з пафосом? Я до такого перепоховання ставлюся позитивно – принаймні, Довженко мріяв знайти вічний спочинок саме в Україні. Де людині спочивати по смерті – це серйозна, аж ніяк не надумана проблема. - Кто по Вашему выпьет больше водки: среднестатистический украинец или среднестатистический россиянин? И как это связано с особенность их культур? - Кто выпьет больше водки – вопрос сложный. Раньше считалось, что великорус. Но и в РФ, и в Украине алкоголизм стал национальной катастрофой. Скажу одно: я точно водки выпью МЕНЬШЕ. И Вам того же желаю. - Вопрос по существу: Уважаемый Андрей! Вам не кажется, что тема "размусоливания" отношений двух стран из-за так называемого конфликта "Украина – НАТО" уже до тошноты становится не выносимой! В данном случае, как мне кажется, это похоже на ситуацию, в которой спорят два человека, понимая что оба не правы, но ни один не хочет выглядеть идиотом в лице другого. Не далеко ли это зашло и какие последствия этого "цирка" могут ожидать оба наши государства? И ещё. Как Вы прокомментируете цитату Вашего "коллеги" Александра Рудакова: "...а что сделать нам самим, чтобы Россия к нам лучше относилась? Как улучшить имидж Украины в России?"" А почему бы не наоборот? Спасибо. - И наоборот тоже! Украине необходимо бороться за свой позитивный имидж – увы, мало кто из украинских политиков и общественных деятелей в этом разбирается и думает об этом. В России – аналогичная проблема... "ПОЛТАВСЬКА БИТВА – УНІКАЛЬНА МОЖЛИВІСТЬ СТВОРИТИ НОВИЙ ІМІДЖ ПОЛТАВІ І ПОЛТАВЩИНІ" - Яке взагалі може бути відзначення Полтавської битви, де одна частина українців, під керівництвом Петра, убивала другу частину Українців, під проводом Мазепи? Будемо відмічати українське братовбивство? - Андрію, дайте відверту відповідь, що для Вас є Полтавська битва: "слава русского оружия" чи трагедія українського народу? Як Ви вважаєте: можливо прийшов час Москві вибачитись за Батуринську різню? - Полтавська битва для мене – це дуже складна і багатоаспектна подія, яка принциповим чином змінила політичне обличчя усієї Європи на початку XVIII століття. Для Полтави – це інформаційний привід, завдяки якому вона постала як губернський і згодом обласний центр (об'єктивних шансів стати губернським центром було більше в Лубен або Кременчука). Щодо різні у Батурині у 1708 році, то про цей факт дуже мало хто знає в Росії – в підручниках з історії СРСР та сучасних з історії Російської держави вона обходиться увагою. Я не знаю наскільки актуальним може бути вимагання покаяння від Росії за ті події, але актуальним може стати прохання передати назавжди Україні той унікальний гетьманський архів, який було вивезено Меншиковим з Батурина у 1708-му, який історики марно шукали 200 років і який віднайшла в санкт-петербургських архівах історик Тетяна Яковлєва у 2004 році. Поки що на прохання МЗС України з цих документів виготовляються копії, але, гадаю, Росії той архів не потрібен, а для України – дуже важлива і символічна річ. - Я читал, что Вы являетесь членом комитета по празднованию 300-летия Полтавской битвы. Что на данный момент Вам лично удалось сделать в плане подготовке к этому мероприятию? Ваши планы на будущее. И как Вы считаете, годовщина Полтавской битвы для Матковского это: возможность заработать деньги? Подружиться с Москвой и отработать выделенные ею деньги? Или что-то другое? - Мои размышления по поводу 300-летия Полтавской битвы и определенные планы по этому поводу изложены в статье в "Зеркале недели" (http://www.dt.ua/3000/3150/62125/). Что такое 300-летие для мэра Полтавы А. В. Матковского, – спросите у него самого. Но думаю, что это – уникальный повод "раскрутить" Полтаву и Полтавский регион. И, кажется, А.В. Матковский думает точно так же. Для его политической карьеры, как я думаю, 300-летие битвы – это хорошая возможность стать фигурой с общеукраинской узнаваемостью. Для Полтавы – это уникальный шанс стать крупнейшим на Восточной Украине туристическим центром. Москва, к сожалению, не торопиться тратить деньги на юбилей битвы и вообще развивать эту тему. В любом случае, избытка бюджетных денег – хоть украинских, хоть российских – вокруг 300-летия пока не наблюдается. Правда, по этой причине, кажется, нет и коррупции – делить особо нечего:) Где 9 млн. грн., выделенных из украинского госбюджета на обустройство заповедника, – честно говоря, не знаю. - Андрей как Вы относитесь к идее установить в Полтаве памятник Любви "Мазепа+Мотря"? Европейцам приятно будет... - Не знаю, кому будет приятно, кому не очень, но один из эскизов, который я видел (композиция с конем), мне показался вполне интересным. Там как раз идея установить его в Пушкаривке, где был монастырь, куда якобы ушла Мотря. Разумеется, подобный проект должен быть или очень интересным, красивым и успешным, или его вообще не должно быть. Если будет какой-нибудь откровенный "непотріб", – это станет поводом для насмешек, прежде всего, с российской стороны. - Наскільки відомо Ви допомагали штабу Матковського у проведенні передвиборчої кампанії. У чому полягала Ваша допомога? - Щодо мера Полтави А. В. Матковського, то я познайомився з ним вже після того, як його було обрано на цю посаду. - А зробити проект розвитку Регіону (майже рідного Вам) слабо??? Чи потрібні Великі гроші на оплату праці? А де ж патріотизм? - Щодо проекту розвитку Полтавщини і Полтави, то періодично я і деякі мої полтавські колеги докладаємо зусиль в цьому напрямку, правда. Але це не "великий системний проект" загальнонаціонального масштабу, яким, приміром, була б розкрутка нової редакції української ідеї, а локальний. - Як Ви оцінюєте політичне майбутнє голови Полтавської ОДА Валерія Асадчева на цій посаді? - Щодо майбутньої політичної долі п. Валерія Асадчева, то думаю так. Поки Ющенко є президентом України, п. Валерій буде головою Полтавської ОДА. З одного боку, між ними є довіра і взаєморозуміння, з іншого боку, у президента немає альтернативних кандидатів. Після того, як Ющенко перестане бути президентом, немає ніяких підстав для того, аби п. Валерій залишався на цій посаді, хіба складеться якась дуже непрогнозована політична ситуація. І президент Янукович, і президент Тимошенко, і хтось інший поставлять у Полтаві свою людину. Гадаю, за цю посаду змагатимуться і місцеві політики – перш за все Андрій Баранов та Іван Близнюк, але найбільше шансів у людини з Києва. - Чула, що на Полтавщині дуже енергетичні місця – все, що пов'язано з магнітною аномалією і обробкою руди. Як гадаєте: чи не нищить промисловість енергетику України? - Дуже складне питання, оскільки, з одного боку, будь-яке втручання техніки та промисловості в природу нищить первозданність сотвореного Богом світу. Але, з іншого боку, лише в такий спосіб здобувається модернізація та розвиток суспільства. Щодо залізної руди, то, приміром, завдяки діяльності деяких кременчуцьких та комсомольських мега-заводів та їхніх власників-депутатів ВР нищаться унікальні пам'ятки природи та проукраїнської історії – наприклад, відома Стовбувата могила під Кременчуком. - Пане Андрію, як Ви собі уявляєте відзначення поразки під Полтавою українських змагань проти поглинення України? - Підкреслюю, що йдеться не про СВЯТКУВАННЯ, а про ВІДЗНАЧЕННЯ 300-ліття Полтавської битви. Найбільш цікавий проект тут – проведення військової реконструкції битви. Ну і є ще ідея – зробити подібну реконструкцію щорічною, аби туди приїздили туристи з усієї Європи та з усього СНД. Це колосальний ресурс для економіки та туристичної привабливості України. - Уважаемый Андрей! Владеете ли Вы ситуацией и информацией по культурным заведениям в г. Полтаве? Не кажется ли Вам, что в городе не хватает приличных мест для общения приличных людей? Известна ли Вам история с разгромом арт-кафе "Орфей" в здании ДК ПТК после пожара? Я помню – это единственное место в Полтаве, где играл струнный квартет, барды, но не было радио "Шансон". - Согласен – в Полтаве катастрофически не хватает приличных мест для приличных людей! Нет даже пристойного ресторана украинской кухни – зато есть татарский около музучилища! (В Москве украинских ресторанов много – и они очень популярны!) История с кафе "Орфей" мне известна в общих чертах – как я понял, после пожара новый распорядитель этого ДК ПТК выступил против возобновления деятельности кафе, послал куда подальше старых рестораторов – и на это не могут повлиять ни полтавский губернатор, ни глава обласного совета, ни кто-нибудь еще... "ТИМОШЕНКО СТАНЕ НАСТУПНИМ ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ З ВІРОГІДНІСТЮ 80% БЕЗ УРАХУВАННЯ ФОРС-МАЖОРУ" - Андрію, давайте разом проаналізуємо, чому і які Президенти дісталися Україні. Згадаймо досягнення Л.Кравчука щодо так званої незалежності, Леоніда Кучми (зокрема він хвалиться, що врегулював церковно-релігійне протистояння) і які ж досягнення у В.Ющенка? Поміркуємо, ЯКИЙ ПРЕЗИДЕНТ потрібний Україні, щоб вивести державу з тотальної кризи? - З точки зору розвитку держави, суспільства та навіть економіки змушений констатувати, що найменшим злом з усіх трьох президентів незалежної України був Леонід Кучма. Кажу так попри несимпатичність мені цього діяча і як політика, і як особистості. Потрібен президент, який може стати справжнім генератором розвитку та модернізації України. Зараз я таких не знаю. - Андрію, яким Вам бачиться майбутнє України через 5-7 років? Хто залишиться впливом політиком у цьому майбутньому? Яка доля чекає через 5-7 років теперішніх перших осіб – Ющенка, Януковича, Тимошенко? З повагою, Ірина. - Шановна Ірино! Майбутнє України залежить від того – чи з'явиться та само організується нова амбіційна політична еліта з якісно новими характеристиками, здатна стати суб'єктом принципово інноваційного розвитку України. Долі Ющенка, Януковича, Тимошенко через 5-7 років мені бачаться так: Ющенко піде з політичного і взагалі публічного життя, хоча час від часу буде нагадувати про себе якимись мистецькими та культурними акціями, а також своїми роздумами в газеті "Дзеркало тижня" про долю України на ювілеї Оранжевої революції. Можливо, напише якусь мемуарну книгу, в якій розповість усе, що знає, про своє отруєння в 2004-му. Янукович теж піде з політичного обрію – за цей час в Партії регіонів з'являться нові розкручені обличчя. Щодо Тимошенко, то, гадаю, якщо вона стане президентом, то за 5-7 років буде в розквіті своєї політичної активності. Питання лише в тому – чи стане вона і її політичний режим справжнім суб'єктом розвитку України? Але то вже питання до неї – не до мене. - Андрію! Як політичний аналітик Ви можете спрогнозувати, виходячи з теперішніх політичних реалій, політичне майбутнє нинішнього Прем'єра Ю.В. Тимошенко? - Давайте спробуємо. З великою вірогідністю (я її оцінюю у 80% без урахування форс-мажорних факторів) Юлія Тимошенко стане наступним президентом України. Єдина людина, яка б могла їй опонувати і змагатися на рівних, – це Євген Кушнарьов. Інші з наявних в Україні політиків-важковаговиків програють їй. Можливо, опонентом їй могли б стати якісь нові розумні та красиві, красиві та розумні українські політики. Але розкрутитися до наступних виборів майже нереально. - В чому зміст прориву в газових російсько-українських питаннях, про який Ви сказали вище? - Гадаю, якщо щось таке відбудеться, то не раніше жовтня. - Кстати о прорывах. Охарактеризуйте, с чем Тимошенко, Ющенко, Янукович подошли к осени, какие достижения, провалы? - Главный провал в украинской политике: ОТСУТСТВИЕ ИННОВАЦИОННОЙ ЭЛИТЫ, СПОСОБНОЙ СТАТЬ МОТОРОМ МОДЕРНИЗАЦИИ И РАЗВИТИЯ УКРАИНЫ. Всё остальное – лишь частности и детали. Достижение Януковича в том, что, по самым последним замерам, его президентский рейтинг перекрыл рейтинг Тимошенко. Хотя он для этого ничего не делал вообще. Просто сложна та ситуация, в которой оказалась Юлия. Но она умеет очень динамично добирать свой рейтинг. - Раз у Окары возникает только 20% сомнений по поводу президента Тимошенко, чем угрожает ее авторитарный стиль управления. Может, действительно "на зламі історичних епох" нам необходим сильній политик? - Гадаю, ці ідеї – "тверда рука", "сильний політик", "авторитарна влада", що здатна навести порядок в державі, будуть мейнстрімом наступного політичного сезону. І кандидатів на диктатора буде чимало. Принаймні, я з кількома такими знайомий. Проблема в тому – чи можуть такі диктатори навести порядок в державі, якщо у них не виходить навести порядок у власній голові?:) - Андрей! Как вы считаете, удастся ли Ющенко создать единую поместную церковь за время, которое у него осталось до выборов? - Не вдасться, тому що він і його оточення сприймають церкву перш за все як ідеологічну машину чи як PR-відділ. (На жаль, в Росії теж багато хто сприймає УПЦ МП перш за все як фактор політичного впливу Росії в Україні.) А завдання церкви не в тому, аби виховувати громадян, патріотів чи культурних людей, а в тому, аби готувати душі до Життя Вічного. (Своїми міркуваннями з теми помісної церкви спробую поділитися з українськими читачами на початку осені.) - Что с политреформой, вечным двоевластием, Ваши прогнозы – что ждет Украину? - В двоевластии есть и большой негатив (это как управлять машиной с двумя рулями), есть и некоторый позитив (создается конкурентная среда; кроме того, нестабильность является питательной средой для социальных инноваций). - HARDMC: Шановний пан, Окара, як на Вашу думку, чи зможе Юлія Тимошенко стати тим політиком, який хоч трошки втілить в життя місію України стати самостійним повноцінним суб'єктом міжнародних відносин, що дасть світу щось нове, українське в глобальному вимірі, відірвавшись від прозахідних чи промосковських стереотипів? І якщо не вона, то хто це зможе зробити? Дякую - Ви дуже точно сформували проблему: місія України, повноцінний суб'єкт, українські соціальні інновації в глобальному вимірі, подолання промосковських і прозахідних стереотипів. Дуже хотілося б, аби знайшлась би така політична еліта, такий політик, які б все те зробили. Чи зможе то зробити Тимошенко – кажу чесно: не знаю, не впевнений. Але вона один з небагатьох політиків, хто, принаймні, задумується над подібною проблематикою. - У своєму блогу на Правді Ви сказали, що Єдиний Центр – це повний п...ц посткучмізму і тим політикам, що тупо обкрадають Україну. Хто на Вашу думку із сучасних українських політиків претендує бути політиком "нових принципів та поглядів"? Патрик - Патрік, з сучасних актуальних українських політиків я не знаю нікого, хто б претендував на нові принципи та погляди. Підкреслюю, може такі й є, але я про них не знаю. Партія "Єдиний Центр" – це ***ЄЦ посткучмізму в етичному плані, в політичному – це ***ЄЦ другому президентському терміну Ющенка. Це з самого початку був мертвонароджений проект, од якого відмовились, наприклад, Людмила Супрун та інші політики. Тепер його провальність зрозумів і сам Віктор Ющенко. Але особливо перебирати йому не доводиться. - Сейчас второй Президент независимой Украины Леонид Кучма стал проявлять довольно высокую активность, про него даже фильм СТБ снял, дает интервью "Украинской правде". Скажите, возможен ли вариант возвращению Кучмы в большую политику, скажем в качестве Президента? - Фильм о Кучме снят к 70-летию. Это действительно серьезный информ-повод. Как я понимаю, это всё оплачивает Пинчук. Возвращение Кучмы в украинскую политику НЕВОЗМОЖНО. А в качестве экс-президента, зятя Пинчука и героя книги Костя Бондаренко он всегда будет персонажем светской жизни – ну и пускай. Что и вправду неприятно, так это то, что он претендует еще и на амплуа морального учителя. - Чи йдеться про посилення ролі проросійського лоббі в Україні і на кого може бути зроблена ставка – на комуністів та соціалістів? - Щодо проросійського лоббі: робити ставку на КПУ чи, тим більше, на СПУ – все одно, що обклеювати доларами стіни туалета. Це люди не з минулого, а з позаминулого. Хоча, мушу зазначити, серед заяв КПУ інколи бувають конструктивні та адекватні. Серед українських політиків досить багато тих, хто добровільно намагається позиціонувати себе в Москві як проросійське лобі – аби гроші дали. Якщо колись якісь журналісти оприлюднять список тих політиків, що їздять на кремлівські "кастинги", громадськість буде справді здивована. - І дійсно, на Вашу думку, український політикум всім відомий і змін у ньому немає – хто буде наступним президентом України? - Наступним президентом України стане Юлія Тимошенко – з вірогідністю 80% (без прорахунку форс-мажорних загроз). Набагато складніше питання: чи стане вона мотором розвитку країни, чи прийде до влади як Ющенко у 2005-м – без будь-якого плану розвитку країни, без розуміння, як її ОБУСТРОИТЬ? - Сейчас очень активно лепят из Яценюка "политика нового типа". Как вы считаете, это самостоятельный политик, или все же только хочет им показаться? Считаете ли вы реальным сценарий: выборы 2010 – Тимошенко плюс яценюк – последний премьер? - Да, впечатление, что из Арсения Яценюка именно лепят. Но еще впечатление, что он даже НЕ ПЫТАЕТСЯ КАЗАТЬСЯ. Даже не пытается соответствовать поговорке – мол, на безрыбье и Яценюк – "политик нового типа":) Тандем Тимошенко-Яценюк считаю возможным и при определенной ситуации даже перспективным. - Ваше ставлення до українських ЗМІ – передусім, телеканалів. Чи не здається, що 5 канал поступово стає все більш необ'єктивним? - Дійсно, 5 канал, як і інші українські телеканали, ангажований. Але, що симпатично, він намагається дотримуватися певних журналістських стандартів – наприклад, даючи дві різні позиції. Хоча часто несимпатична каналу позиція дається свідомо слабкою – наприклад, говорить якийсь не зовсім адекватний промовець. - На вашу думку, президент Ющенко, й рівно як і Янукович та Тимошенко, Мороз, Литвин, всі обіцяють людям зоолоті гори. Насправді – життя не покращується, а навпаки. Чому так і чому політики забувають про свої обіцянки? - Шановний пане (пані)! Запам'ятайте: ПОЛІТИЧНІ ОБІЦЯНКИ ДАЮТЬСЯ АЖ НІЯК НЕ ДЛЯ ТОГО, АБИ ЇХ ВИКОНУВАТИ!!! А для того, аби отримати на один день Вашу прихильність. - Що означає недавня заява Мороза про те, що Кучма не винний у смерті Гонгадзе? Дякую за відповідь. - Можливо, Морозу дуже хотілося потрапити на 70-річчя Кучми... Таки потрапив! Що означає його заява – не знаю, краще попитайте у нього самого. Може йому хочеться повернутися до політичного процесу. Взагалі, він є одним з дуже небагатьох політичних персонажів, якому вдалося мене обдурити: багато років я вважав, що Мороз зовсім не такий, яким він виявився насправді. - Андрію, може Ви знаєте справжню причину сварки двох кумів – Ющенка та Жванії? Вони обидва брешуть, чи обидва кажуть, нарешті, правду? - Історія з отруєнням Ющенка ще має величезний ресурс для подальшої розкрутки. Гадаю, її крутитимуть десь до наступних президентських виборів, як мінімум. На жаль, частину інформації перевірити неможливо, тож доводиться вірити деяким людям на слово. Особисто я в цій історії довіряю тому, що розповіли з цього приводу Ольга Богомолець, яка його лікувала, та Євген Червоненко, який охороняв, а потім був "злитий" в політичному відношенні. - Якщо слідувати вашій думці, то кому тоді належить влада в Україні, Хто має контрольний пакет? І в такому варіанті чи взагалі потрібні владі пересічні громадяни? - В Україні влада розподілена між трьома великими політично-олігархічними корпораціями. Раніше між ними відбувалася жорстка бороться ("Бермудський трикутник", де двоє об'єднувалися, аби замочити третього). Тепер відбувся картельний розподіл політичного ринку – контрольного пакету так ні в кого нема, але усі просто змушені рахуватися з існуванням одне одного. Владі пересічні громадяни НЕ ПОТРІБНІ. Хіба що раз на кілька років у вигляді електорату на вибори. - Во время Кучмы продвигалась идея об Украине лидера восточноевропейского пространства, как возможного второго полюса в Восточной Европе. Скажите, это вообще реально? - Это РЕАЛЬНО. Но только не при Кучме и не при Ющенко. Российско-грузинская война (война двух православных стран!!!) подорвала имидж России как единственно возможного консолидатора восточноевропейского политического и восточнохристианского цивилизационного пространства. У Украины в этом смысле появляется шанс. Но не уверен, что украинская элита способна им воспользоваться. Точнее, уверен, что не способна. - Ви міркуєте на декілька років вперед. Які варіанти чекають на Україну й чого варто остерігатися? - На Україну чекає системна політична нестабільність і намагання різних політичних угрупувань реалізувати проект "сильної руки", "авторитарної влади". Це може бути реальним струсом для української державності. Реальний розкол України можливий в разі, якщо на наступні президентські вибори підуть два добре знайомих кандидата – Ющенко та Янукович. - Раз ми владі не потрібні, а це так насправді, що тоді робити пересічним ромадянам? - Пересічним громадянам треба САМООРГАНІЗОВУВАТИСЯ! - Скажіть, як Ви вважаєте, проблема другої державної мови в Україні – надумана чи ні? Чому? - Серед проблем, які пересічний українець вважає актуальними для себе, згідно з різноманітними соцопитуваннями, мовне питання стоїть за пріоритетністю десь на 15-18 місці. Лише для жителів Криму – на 4-5 місці. Моя позиція щодо російської мови в Україні така: її треба викладати в усіх без винятку школах в обсязі, який дозволяє людині грамотно висловлюватися та писати на ній. Також необхідно вивчати і російську літературу (звісно, переважно на російській мові) – в якості окремого підкурсу в межах курсу іноземної літератури. - Как Вы считаете в Украине есть демократия, если да, то почему, если нет, то почему? - Я не дуже розумію, що таке демократія в Вашому лексиконі? - Чому розбіглися Ющенко і Тимошенко? За ким майбутнє? - Наскільки я розумію логіку розгортання української політики, вони (Ющенко з Тимошенко) ніколи особливо так і не збігалися. Віктор Ющенко сам себе протягом 2005-2008 років позбавляв себе майбутнього. По закінченні президентського терміну я не бачу у нього перспектив у політиці. У Тимошенко я таке майбутнє бачу. Питання в тому – чи вдасться їй перетворитися на суб'єкта розвитку та модернізації України, на "провайдера" державотворення? Чи вона так і залишиться просто українським політиком – магістром політичної боротьби та інтриг? - Андрію! На відміну від ущипливих "вітань" – вітаємо сердечно і приязно! Завжди раді бачити і читати Ваші матеріали, за якими небайдуже і розумне серце та добрий розум. Хочемо побажати – творчих успіхів, щоб здійснювалися найсміливіші плани, розуміння і підтримки друзів, колег, кохання і родинного тепла. І тепер запитання. Згадаймо вислів нашого славетного земляка Миколи Гоголя: коли хочете знати майбутнє, то ретельно придивіться до теперішнього. Що із теперішніх характеристик України як держави Ти б визначив як найбільш бажані і можливі у майбутньому? З повагою, Надія і Віктор. - Доброго дня, шановні Надія та Вікторе! З точки зору політичної інноватики Україна, українське суспільство та українська політична культура цікаві здатністю до самоорганізації, здатністю існувати без сильної держави... АНДРІЙ ОКАРА ПРО ЄВРОБАЧЕННЯ, МАТЮКИ, ГОРІЛКУ І ЖИТТЯ... - На последнем конкурсе Евровидения Вы болели за Диму Билана или Ани Лорак? Как Вы расцениваете присвоение гражданину Российской Федерации звания "Народный артист Украины"? - На Евровидении я болел за группу норвежских девушек в синих костюмах – они мне понравились больше всего:) Мне кажется, номер ДиБилана был наиболее интересным с точки зрения шоу. Песня Каролины не понравилась, хотя она, конечно же, талантливая девушка. По поводу народного артиста Украины Филиппа Киркорова – полный ноу комментс:)) В сущности, это вопрос не о Филе, а о Викторе Андреевиче... - Леся Ставицкая, автор небезызвестного словаря нецензурной лексики, утверждает, что в Украине преобладает сексуальная брань. В то же время так называемая шит-культура для украинцев более традиционна. Также как для Германии, Великобритании. Возможную причину она видит в том, что украинцы опрятные, поэтому для настоящего украинца нет ничего обиднее сравнений с экскрементами. Согласны ли Вы, что украинцы опрятные? Украинцы опрятнее россиян? - Если Вам так хочется, то будем считать, что украинцы опрятнее россиян:) Мои наблюдения свидетельствуют в пользу того, что опрятность зависит скорее от культуры конкретного человека, от социального аспекта и от чего-то врожденного. Но средняя "температура по больнице" – немного в пользу украинцев. - Ви взагалі користуєтесь у повсякденному спілкуванні матючками? У вас є улюблені українські лайливі фрази? - Щодо матюків, то я, як закликав Юз Олешковський, проти девальвації цих слів. Себто вони повинні використовуватися лише для позначення найвищого ступеню експресії, а не просто для пересипання розмови – тіпа, мы матом не ругаемся, мы им разговариваем:) Улюблені лайливі фрази у мене є, але вони на те й лайливі, аби їх не писати на письмі:) - Андрію, а справді шо ви робите в Полтаві? - Приїхав на Сорочинський ярмарок:)) - Ваш любимый писатель? Какие философские идеи Вам близки. Вы идеалист или материалист? - Любимых писателей много, но самый любимый, простите за банальность, Гоголь. Особенно люблю его так называемую духовную прозу ("Выбранные места из переписки с друзьями", например) – это меньше всего известно. В Думаю, что я идеалист. Из философов мне близок Платон, платонизм, неоплатонизм (в т.ч. Отцы восточной Церкви – византийское богословие), русская религиозная философия начала 20 века, из политической философии – мыслители консервативно-революционного плана. - Все таки и Гоголь и Булгаков – значительную часть свей жизни провели в Украине, как Вы считаете, если включить их произведения в программу по укр литературе в школе? И при этом не переводить на украинский? - По поводу Гоголя – ДА, именно так. Его творчество, несомненно, часть украинской литературы и украинского литературного процесса. Интересно, что его творчество как бы завершает эпоху украинского литературного барокко (я лет 10 назад написал об этом статью). По поводу Булгакова – да, он связан с украинской темой и украинской культурой, но его творчество НЕ является, как мне кажется, частью украинской литературы. - А чого Ви не повернетесь в Україну? Жити й працювати? - З приводу України і мого тут перебування – я не бачу, щоби в Україні зараз реалізовувалися великі системні проекти, в яких мені було б цікаво брати участь. Отак... А народився я у Московській області, а не на Полтавщині. - А не занадто цінуєте себе? Великі системні проекти... А просто створити щось достойне в Україні? Аби не бути дєкабрістом – "ужасно далеким от народа". - Щось достойне – це що у Вашому розумінні? В моєму розумінні це може бути проект стратегічного розвитку країни, політична партія, впливове ЗМІ, нова ідеологія. Але на це, на жаль, немає запиту в Україні, як мені видається. - А яке хобі є у пана Окари? Окрім, звичайно, занять політтехнологіями? - Моє хобі – ведення цивільних справ у судах:)) Все інше, чим я займаюся, – це, скоріше, професія. - А які цивільні справи в судах ви виграли? А журналістів захищали від позовів? - Я скінчив юрфак МДУ, аспірантуру Інституту держави й права РАН і захистив з юр.наук канд.диссертацію. Раніше займався судовими справами активно, тепер – дуже рідко, переважно для друзів. Журналістів захищати не доводилося, доводилося з ними судитися – за ображених людей з газетою МК ще у 1990-х:)) - Пане Андрію, як щодо Вашої амбівалентності: поєднання в одній особі українського патріотизму та ідей москвоцентричного євразійства, які відгомонюють антиукраїнськими настроями? - Дякую за цікаве запитання, пане депутате! Мені приємно, що в цій конференції беруть участь і депутати Верховної Ради:) Моє розуміння українства, української ідеї та історичної місії України значно ширше, ніж ті два варіанти, які домінують в українському суспільному житті. Там є розуміння України або як, умовно кажучи, "Малоросії" і як "анти-Росії". В сучасній політиці перше персоніфікує Янукович, друге – Ющенко. Автор запитання є яскравим представником другого:) Але обидві ці концепції не передбачають, що Україна колись стане повноцінним суб'єктом міжнародної політики. Україні потрібна радикально нова, суб'єктна і самодостатня ідентичність. Частково моє розуміння цієї проблеми сформульоване в листі до п. Івана Дзюби (газета "День", 2008, 27 березня; повний варіант тут: http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/47ee093b23417, російськомовний тут: http://www.apn.ru/publications/article19610) та в статті про імперські перспективи України ("Независимая газета", 2000, 25 октября: http://www.archipelag.ru/geopolitics/nasledie/cosmopolis/36/). Сподіваюсь, найближчим часом пропишу це моє розуміння нової української ідеї та ідентичності ширше та докладніше. Щодо євразійства, то на відміну од класиків євразійства (ця інтелектуальна течія з'явилася в російській еміграції у 1920-х, більшість фундаторів були українцями за походженням – Савицький, Сувчинський, Флоровський, Георгій Вернадський), а також на відміну од сучасного концептуалізатора неоєвразійства Олександра Дугіна, які розуміли євразійство як геокультурну і цивілізаційну ідентичність, я розумію євразійство виключно як геополітичну континентальну ідентичність, альтернативну геополітиці морських держав – насамперед США та Великобританії. Після минулорічної акції активістів Євразійського Союзу Молоді на Говерлі, де вони знущались з українських символів, євразійство як бренд втратило свої перспективи в Україні. - Чому чоловік має в 4 рази більше шансів потрапити під удар молнії, ніж жінка? А взагалі, втомилися всі від політики... Як думаєте, чому переважно молодь не цікавиться цією фігнею? - Мабуть, Господь в 4 рази більше любить жінок, ніж чоловіків:) Молодь політикою цікавиться приблизно так само, як і не молодь: кількість політично ангажованих людей приблизно однакова в усіх вікових групах. Просто політична ангажованість старшого покоління більше помітна – в такому віці люди змушені сподіватися вже лише на державу як платника пенсій, тому доводиться бути в курсі політичних тенденцій навіть неполітизованим громадянам. - POSPISHAIKO: "Вона могла стати духом покоління. Але не стала, бо в якийсь момент відмовилась од штурму Неба." Очевидно автор розуміється на предметі, написано дуже влучно. Не зрозуміли, мабуть, тільки одного. Цей "проект" – Марія Бурмака, з самого початку був проектом зайняти гарне місце у житті (до речі, гарна людина місце не займе навіть в автобусі, не те, що в житті). А на сите брюхо та й щось там "штурмувати"? А "маркетинг" ніколи і не був потрібен. Чого варті тільки "піар-незалежність", і "піар-майдан". Комусь патріотизм коштував життя, а хтось, ти диви, на ньому кар'єру зробив. Не стала духом покоління? Значить є Бог на світі. Хіба може в українців душа бути фальшивою, схожою на червиве яблуко? - Доброго дня, пане Дмитре! Я вгадав – Ви цитуєте мою замітку про останній альбом Марії Бурмаки!:) (http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/4857df3c5f364/) Я не думаю, що творчість Марії Бурмаки можна розглядати виключно як бізнес-проект. Творчість Бурмаки, як на мене, переважно щира і цікава, але вона не має гарного промоушену, розкрутки і, зрештою, її складно розглядати як високорентабельний проект. Рентабельність творчості Михайла Поплавського значно вище. Дуже погано, що на українських телеканалах немає промоушену українських талановитих музикантів і що дуже рідко роблять цікаві шоу з українськими співаками для широкого глядацького загалу – на кшталт тих, що по російських каналах йдуть щосуботи – з усіма тими басковими, кіркоровими, "рускімі бабкамі" та ін. (Якщо не помиляюсь, чи не єдине виключення – шоу Яна Табачника.) Можливо, для інтелігентних культурних людей таке попсове видовище – це не дуже цікаво, але подібні шоу – необхідна умова для консолідації політичної нації та формування незалежного інформпростору. Крім того, не обов'язково, що вони повинні бути такими ж гламурно-попсовими, як часто буває по російських каналах. Хай там буде усякої музичної тварі по парі:) - Вы часто печатаетесь в украинских газетах, выступаете на телевидении. Где Вы проводите больше времени: в России или Украине? Нет ли у Вас планов принять украинское гражданство и правда, что Вас иногда называют "помаранчевый москаль"? Если это правда, откуда взялось это необычное прозвище, и как Вы к нему относитесь? - Больше времени провожу в России, но многое зависит от характера конкретной деятельности. По поводу "помаранчевого москаля" – это шутка той веселой журналистки, в материале которой употреблена эта характеристика:) - Здається, що політтехнологи – це політики-невдахи, які не змогли чи не захотіли стати політиками, а тому їх навчають. Хто, на ваш погляд, дійсно вагомий нині в українській політиці, і чому так багато назбиралося розумово відсталих людей? - Насправді, зовсім не так. Якраз політики – це політологи-невдахи. Політики відрізняються од політологів наявністю волі до влади. А це, як вважає сучасна політична наука, є збоченням, формою патологічної деградації особистості. Придивіться до будь-кого, хто змагається за владу. Це нормальна людина? У неї все гаразд з головою? Ви хочете бути на неї схожим? В нинішній українській політиці вагомих персон є, може, чоловік з 20. Велика їх частина – дійсно розумово відсталі. Але критерієм успіху політика в будь-яку епоху (!) є аж ніяк не розум, а наявність волі, впертості, вміння йти на ризик, жертовність, сила особистості, харизма (себто таємний природній дар). Звісна річ, розумним людям імпонує тип "філософа на троні" – наприклад, як Масарік. Але де ж тепер таких знайдеш?: ( - Pogorelly: Андрей, если не секрет, что означает формулировка о вас как о "популярним політологом та політтехнологом", на полтавском сайте? есть еще кроме вас ПОПУЛЯРНЫЕ политологи? а среди них – заслуженные и народные? Или политология сомкнулась с шоу- бизом в вашем лице? А вопрос бы задал следующий: что интереснее для популярного политолога -российская полит стабильность или украинский перманентный политический кризис? - І російська "тіпа" стабільність, і українська перманентна криза вже давно нецікаві, бо не породжують нових смислів. Головне – не породжують РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ ТА СУСПІЛЬСТВА. - Нескромный вопрос: чем независимый политтехнолог зарабатывает на жизнь? Часто ли Ваши суждения и прогнозы проплачиваются? Вы вообще считаете себя влиятельным политологом? К Вам прислушиваются? - Если бы я отыскал людей, заинтересованных именно в моих суждениях на тему – как построить новую Украину, а не в своих собственных, то на радостях согласился бы работать на них бесплатно:) К сожалению, и в Украине, и в России очень мало кому нужен поиск мысли – большинству политиков нужно, чтобы политологи повторили придуманную ими самими чушь, а социологи бы озвучили нарисованные ими самими цифры. Таким образом та или иная ерунда легитимируется в массовом сознании, люди начинают в нее верить. Себя самого – да, считаю влиятельным, потому как могу позволить себе говорить и писать то, что думаю, а не то, на что есть конъюнктурный спрос. Также могу позволить себе оставаться таким, каким я есть, а не быть придворным "интеллектуальным шоуменом". - В московських політичних кругах Ваше прізвище звучить дуже рідко, так звідки тоді так звана московська популярність в Полтаві? - Ви не в тих кругах намагаєтеся розчути моє прізвище:) Повторюю ще раз: читайте розумні російські Інтернетівські та друковані ЗМІ – там побачите чимало цікавих та розумних людей, яких не показують по федеральним російським телеканалам, що транслюються в Україні. - Чи не бажає пан Окара прийняти українське громадянство?;) Чи навіть мати подвійне, га? - Краще почетвірне:) - Ольга: Андрей, почему бы Вам снова, вопреки всему не затеять какой-либо долгоиграющий проект? Или Вы считаете свои спонтанные от случая к случаю появления в смысловых полях Украины – оптимальными? - У меня даже есть план подобного проекта – новая Украина: обновленное государство, здоровые общественные отношения, осознанная обществом метаисторическая миссия, а также новая контрэлита, способная реализовать такой проект. Вопрос к Вам, уважаемая Ольга: а воно комусь в Україні треба? - Спасибі і приїжджайте в Кременчук. Будемо раді спілкуванню! Якраз у нас тут маса цивільних справ – і на всі теми! - Дякую за запрошення в Кременчук! Не так давно довелося там побувати. Вражає величезний контурний портрет Леніна, встановлений на якомусь 9-поверховому будинку десь у спальному районі:) Одне з яскравих вражень цього року – катання на буксирному кораблі по Дніпру в районі Кременчука. Мені дали десь хвилин на 15 порулити:)) - Пане Андрію, якщо ви знову будете в Кременчуці і не зайдете в редакцію газет "Вісник Кременчука", "Телеграф", або "Відкрите Радіо" – це буде нечесно! - Дякую за запрошення. Але ж я не знаю, де все те щастя знаходиться. На жаль, я в Кременчуці був лише фактично проїздом, орієнтуюся не дуже:)) - Будемо раді Вас бачити! - Спасибо за интересное общение и откровенные ответы! - Шановні друзі! Дуже радий був поспілкуватися з Вами. Дякую за цікаві питання! Запрошую Вас читати мій блог на "Українській правді": http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/ та заснований мною та моїми колегами аналітичний портал "Strategium": http://strateger.net/ До зустрічі! http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48a93daf91856/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48a5c9acadd06/ ukrpravda@gmail.com (Андрій Окара) З сьогоднішнього дня на моєму блозі розпочинається нова "лінійка" матеріалів, присвячених різноманітним яскравим враженням. Звісна річ, блог на УП – це не ЖЖ і не Одноклассники.ru, себто не місце для виставляння власних котів, собак, відпочинку з друзями та т.ін. Це, як я розумію задум УП, – місце для актуальної суспільної дискусії. Тож серед моїх яскравих вражень будуть не інтимно-приватні, а громадсько-публічні, себто такі, які мають значення не лише для мене та моїх друзів, а для необмеженого кола читачів та громадськості. Отже, вчорашній день (14 серпня) на Сорочинському ярмарку, яким побачив його мій фотоапарат. Слід зазначити, що цей ярмарок – надзвичайно цікаве дійство. І хоч воно кожен рік повторюється з невеликими змінами, особисто мені там завжди подобається (хоча розумію і його проблеми та недоліки). Тільки треба там розрізняти три досить різні явище: традиційне народне мистецтво, лубок та кіч. Інколи це буває не так просто. Отож Fri, 15 Aug 2008 21:23:40 +0300 Якби я був власником КрАЗу (заводу), по Києву їздив би на продукції власного виробництва... Не так давно я мріяв про кришу з очерету, а не з металочерепиці... Про отаке щастя я й не мріяв, але дубові діжки – то дуже класно: На жаль, цього року на ярмарку не було сільськогосподарської частини. Дуже шкода, тож оці два видовища (другий – наприкінці) з ярмарку минулого року: Опішнянське гончарство, що в минулі роки було занепало, оце потроху ніби-то відроджується: Ігор Пошивайло – автор чи не найцікавішої дослідницької книги про гончарство: Видатний опішнянський гончар Михайло Китриш: А оце-таки кіч: Купив собі дуже цікавий глечик: Його автор – такий гончар з Пирятина Полтавської області Ігор Іванюк. Глечик досконалий з технічної точки зору: тонкий, дзвінкий, досконала і традиційна для Лівобережної України форма, випалений на гарному обладнанні, вироблений без свинця (тож такі глечики охоче купляють для дорогих українських ресторанів), але не з традиційним українським, а із стилізованим трипільським орнаментом. Тож це такий своєрідний етно-хай-тек. Підозрюю, з подібним поясненням така штука сподобається Ющенку. Тож хто хоче йому подарувати щось цікаве, недешеве, традиційне і одночасно сучасне – щось таке, що йому точно сподобається, гляньте на ці глечики пирятинського гончаря. (Дві файні косівських вовняних підстилки, на яких стоїть глечик на фото, теж купив недалеко у гуцулів.) Тож не гайте часу – гайда на Сорочинський ярмарок! Завтра там буде Вітор Ющенко, тож буде дуже тяжко – буде повно охорони, всілякої придворної челяді та ін. Моя і Ющенка любов – решетилівське килимарство та сорочки: Пам'ятаю, раніше Ющенко був зовсім іншим. Навіть на ярмарок у 2005 році приїхав без такої кількості охорони і ходив як проста смертна людина. Я навіть випадково зіштовхнувся з ним біля якихось народних майстрів. А охоронці та уся челядь бігла не навколо нього, а як хвіст – за ним. Я ще подумав: отим і відрідняється Україна од Росії, що в РФ таке в принципі неможливо – зіштовхнутися випадково з президентом біля вишиванок чи глечиків. Завтра ви зможете оцінити – чи ще можливе таке в Україні? P.S. Інтернет-конференція, що пройшла в агентстві "Новини Полтавщини", викладено у 5 частинах на http://www.regionnews.poltava.ua/ P.P.S. Я так понимаю, эти уроды делают ВСЁ, чтобы приучить россиян к мысли о ВОЗМОЖНОСТИ И ДОПУСТИМОСТИ РОССИЙСКО-УКРАИНСКОГО КОНФЛИКТА. http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48a5c9acadd06/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48a1536c5e773/ ukrpravda@gmail.com (Андрій Окара) Друзі, щойно розпочалася інтернет-конференція в агентстві НОВИНИ ПОЛТАВЩИНИ. Можна ставити запитання – десь протягом двох годин... http://www.regionnews.poltava.ua/ Андрій Окара Tue, 12 Aug 2008 12:10:04 +0300 http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/48a1536c5e773/