http://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/48b7d1fc4ee04/ ukrpravda@gmail.com ("Україна - зона культурного лиха") До нової статті на сайті www.cultura.net.ua долучено фотографії з альбому "Реквієм за львівськими книгарнями". Щоб переглянути фото, натисніть "Скачати файл". Оргкомітет Надзвичайних Зборів закликає всіх небайдужих: зробіть фотоальбом загиблих книгарень Вашого міста і розмістіть його на нашому сайті www.cultura.net.ua. Пом'янемо загиблі книгарні разом! Fri, 29 Aug 2008 13:39:56 +0300 http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/48b7d1fc4ee04/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/48abff1d54d94/ ukrpravda@gmail.com ("Україна - зона культурного лиха") У четвер, 28 серпня о 14.00, у місті Львові в приміщенні Палацу Мистецтв (вул. Коперника, 17) відбудеться засідання оргкомітету "Україна – зона культурного лиха". Мета засідання – обговорити стан та проблеми книговидання на Львівщині. Wed, 20 Aug 2008 14:25:17 +0300 Засіданню передуватиме відкриття фотовиставки "Львівські книгарні. Альбом-реквієм", що відбудеться в приміщенні Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Львівщини (вул. Бузкова, 2) об 11.00. Мета виставки – продемонструвати, які організації розміщено тепер там, де колись були львівські книгарні. Автор фотографій – Михайло Ватуляк – закликає жителів усіх міст України зробити подібний альбом про загиблі книгарні свого міста і розмістити їх в Інтернеті, щоб донести до місцевої влади та громадян обсяги катастрофи та необхідність змін. Участь у засіданні візьмуть письменники усієї України, в тому числі Брати Капранови, голова Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Львівщини Михайло Ватуляк, а також голова Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів України Олександр Афонін. Під час засідання йтиметься про проблеми книговидання та книгорозповсюдження на Львівщині. Організатор: Асоціація видавців та книгорозповсюджувачів Львівщини Контактна особа: Михайло Ватуляк, 8 050 317 06 14 http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/48abff1d54d94/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/487755f274987/ ukrpravda@gmail.com ("Україна - зона культурного лиха") Цей закон регулює відносини, пов'язані зі створенням, виконанням, продюсуванням, виготовленням, тиражуванням, промоцією, дистрибюцією (розповсюдженням), продажем і споживанням національного культурного продукту в інформаційно-культурному просторі України, і спрямований на збереження і розвиток національної культурної і мистецької традиції, формування міцної національної мовно-культурної ідентичності та патріотизму громадян України, захист культурної самобутності й суверенності України в умовах глобалізації через забезпечення цілісності національного інформаційно-культурного простору та повноструктурності національної культури, через підтримку розвитку національних культурних індустрій та сприяння творчості українських митців і діячів культури, через задоволення й заохочення розвитку творчих, духовних, дозвіллєвих потреб громадян України. З повною версією законопроекту можна ознайомитись тут: http://www.cultura.net.ua/ Свої думки з приводу прочитаного можна висловити тут: http://www.cultura.net.ua/programm.php?forum=1 Fri, 11 Jul 2008 15:45:38 +0300 Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Визначення термінів Національна культура – притаманна модерній нації унікальна і спільна для всіх її членів система духовних цінностей, традицій і звичаїв, різноматнітних форм творчої та дозвіллєвої діяльності, що охоплює всі розвинені в цій культурі види і жанри мистецтва, національну культурну спадщину, гуманітарну науку та освіту, характерні для нації форми господарської та дозвіллєвої діяльності. національний твір – твір літератури, мистецтва, архітектури, аудіовізуальний твір, фільм, театральна постановка, концертна програма, комп'ютерна програма тощо, створений українськими авторами (продюсерами, виконавцями, постановниками) та суб'єктами культурно-мистецької діяльності України, що виражає і розвиває національні культурні і мистецькі традиції, [авторські права на який належать громадянам України чи іншим українським суб'єктам авторського права]; національний культурний виробник – фізична особа (професійний творчий працівник, продюсер) – громадянин України, або юридична особа – виробник (виготовлювач, тиражувальник) культурно-мистецьких творів і послуг (заклад мистецтва, мистецький колектив, студія-виробник, видавництво, телерадіоорганізація тощо), засновниками чи власниками якого є юридичні чи фізичні особи України; культурний продукт (культурні блага) – товари та послуги, що виробляються (тиражуються) в процесі культурної діяльності на основі творів і служать для задоволення громадянами своїх творчих, духовних, дозвіллєвих потреб (видання, фільми, та їх демонстрація, аудіо-продукти (фонограми, аудіо-альбоми), вироби ужиткового мистецтва, театральні та циркові вистави, концерти тощо); національний культурний продукт – культурний продукт (товар, послуги), вироблений чи наданий національним культурним виробником на основі національного твору, що його творчі та виробничі характеристики відповідають вимогам, встановленим цим Законом для відповідної галузі культури, виду чи жанру мистецтва; національні канали культурної комунікації – телерадіоорганізації та провайдери програмних послуг, друковані та електронні засоби масової інформації, провайдери Інтернет-послуг, книготорговельні організації, театрально-видовищні заклади, бібліотеки, інші суб'єкти господарювання України, що їхньою основною діяльністю є розповсюдження культурного продукту або організація публічного показу творів; національні регуляторні структури – органи та системи регулювання інформаційно-культурної діяльності – центральні органи виконавчої влади та їх регіональні підрозділи (представництва), що до їх функцій належить регулювання інформаційно-культурної діяльності, національні та міжнародні структури регулювання медіального простору та ринку культурного продукту, а також структури громадянського суспільства – творчі спілки та професійні асоціації, що здійснюють саморегулювання культурно-мистецького середовища; дистриб'юція – діяльність, спрямована на формування і функціонування потоків культурних товарів і послуг між виробником і споживачем в умовах ринку, що має на меті досягнення як комерційних цілей (одержання прибутку від реалізації товарів і послуг), так і суспільних, некомерційних (поліпшення доступу широких верств суспільства до культурного продукту); продюсер – фізична або юридична особа, яка бере на себе відповідальність за створення, виробництво й подальшу реалізацію культурного продукту в умовах ринку, особисто приймаючи стратегічні рішення як щодо ідеї (концепції) твору (мистецького проекту) й виробленого на його основі культурного продукту, так і щодо забезпечення комерційних аспектів виробництва й подальшої реалізації продукту; промоція – діяльність, спрямована на формування споживацького попиту на конкретний культурний продукт та суб'єктів його виробництва – авторів, виконавців, виробників (брендів), що може відбуватися як на комерційній (підприємницькій), так і на некомерційній основі, і використовує засоби реклами, маркетингу, зв'язків з громадськістю тощо; саунд-продюсер – фахівець у сфері музичного звукозапису та звукової режисури музичного виконання, відповідальний за створення якісного й мистецьки вартісного звукового образу фонограми твору (аудіо-альбому) або виконання (концерту); cертифікація національного культурного продукту – офіційне визначення уповноваженим органом відповідності творчих та виробничих характеристик культурного продукту вимогам цього Закону щодо національного культурного продукту відповідної категорії у відповідній галузі культури (виді чи жанрі мистецтва); український автор – автор твору – громадянин України або діяч національної культури та мистецтва минулих років. український виконавець – артист – громадянин України чи український виконавський мистецький колектив, або український артист чи мистецький виконавський колектив минулих років. Стаття 2. Національний інформаційно-культурний простір Національний інформаційно-культурний простір становить сукупність сфер суспільно-культурної діяльності та засобів забезпечення культурно-мистецьких і мовних потреб громадян України, що включає сфери мистецької, культурно-просвітницької, культурно-дозвіллєвої діяльності (професійної та аматорської), ефірний простір електронних ЗМІ, національний ринок видавничої продукції, ринки інших культурно-мистецьких товарів та послуг, українські ресурси Інтернету, а також суміжні сфери освітньої та наукової діяльності. Складовими елементами національного інформаційно-культурного простору є: творці культурно-мистецьких цінностей (творів, виконань, мистецьких проектів) – автори, виконавці, продюсери, постановники (професійні творчі працівники та аматори, мистецькі колективи); національні культурні виробники (тиражувальники); канали культурної комунікації (зокрема телеканали, радіоканали, мережі мовлення та кабельне ТБ, кіномережі, мережі бібліотечних та клубних закладів, мережі промоції та дистриб'юції культурного продукту); споживачі культурного продукту, індивідуальні та колективні; регуляторні структури – органи та системи регулювання інформаційно-культурної діяльності й саморегулювання культурно-мистецького середовища. Стаття 3. Сфера дії закону Дія цього Закону поширюється на відносини між cуб'єктами діяльності, пов'язаної зі створенням, виконанням, продюсуванням, виготовленням, тиражуванням, промоцією, дистриб'юцією (розповсюдженням), продажем і споживанням національного культурного продукту в інформаційно-культурному просторі України – юридичними особами незалежно від їх форм власності та фізичними особами. Стаття 4. Засади державної політики в національному інформаційно-культурному просторі Основними засадами державної політики в національному інформаційно-культурному просторі є: забезпечення цілісності національного інформаційно-культурного простору, захист культурної суверенності України; забезпечення повноструктурності національної культури при збереженні її відкритості щодо світових культурних процесів; збереження самобутності української національної культури, культурних і мистецьких традицій України, забезпечення розвитку традиційно притаманних національному мистецтву стилістичних і жанрових характеристик; формування й захист міцної мовно-національної ідентичності громадян України через їх активне долучення до національної культури; свобода творчого самовираження; стимулювання творчості національних авторів та виконавців, протекціонізм щодо національного культурного виробника; забезпечення збалансованості структури національного ринку культури й дозвілля, належної присутності на ньому національного культурного продукту та безперешкодного доступу до нього всіх громадян України, незалежно від їхнього соціального і майнового стану, місця проживання, етнічної та расової належності, мови, політичних, релігійних та інших переконань; рівноправність українських суб'єктів культурної діяльності всіх форм власності. Стаття 5. Цілісність національного інформаційно-культурного простору Цілісність національного інформаційно-культурного простору забезпечується: існуванням спільної національної символьної основи (мови, системи цінностей, культурної спадщини) для комунікаційної бази суспільства; належною присутністю національного культурного продукту в структурі задоволення культурних (творчих, духовних, дозвіллєвих) потреб суспільства; задоволенням усіх основних культурних потреб всіх суспільних груп через національні канали культурної комунікації; наявністю дієвого контролю національними регуляторними структурами всіх основних каналів культурної комунікації. Розділ II. ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА НАЦІОНАЛЬНОГО КУЛЬТУРНОГО ПРОДУКТУ Стаття 6. Напрямки підтримки національного культурного продукту Напрямками здійснюваної державою підтримки національного культурного продукту є: підтримка авторів (продюсерів, постановників), що створюють національні твори; підтримка виробників (виготовлювачів, тиражувальників) національного культурного продукту; підтримка національних каналів культурної комунікації; забезпечення доступу споживачів до національного культурного продукту, підтримка його дистриб'юторів та розповсюджувачів; промоція національного культурного продукту в Україні та за кордоном. Стаття 7. Державна підтримка створення національних творів Держава підтримує створення національних творів шляхом: бюджетного фінансування всеукраїнських творчих спілок; надання державних стипендій і грантів на здійснення мистецьких проектів, створення національних творів; закупівлі національних творів за рахунок коштів державного бюджету для поповнення музейних фондів, репертуару театрів, музичних колективів тощо. Стаття 8. Державна підтримка національного культурного виробника Держава підтримує національного культурного виробника шляхом: запровадження знижених або нульових ставок ПДВ на операції, пов'язані зі створенням та виробництвом (виготовленням, тиражуванням) національного культурного продукту; надання податкових пільг у відповідності з законодавством національним виробникам (тиражувальникам, надавачам) товарів і послуг, сертифікованих як національний культурний продукт; увільнення від мита і ПДВ імпорту техніки та матеріалів, що використовуються при виробництві національного культурного продукту; надання грантів на конкурсній основі на створення національного культурного продукту (фільмів, аудіоальбомів, вистав, концертних програм, телерадіопрограм тощо); закупівлі за кошти бюджету українських книжок, аудіо-альбомів, відеофільмів для поповнення фондів бібліотек, фонотек, відеотек тощо. Стаття 9. Державна підтримка національних каналів культурної комунікації Держава підтримує національні канали культурної комунікації шляхом: розвитку українських державних та суспільних ЗМІ; підтримки українських некомерційних ЗМІ культурно-просвітницького спрямування; розвитку мережі концертних залів, кінотеатрів, книгарень, виставкових залів та галерей, забезпечення для них сприятливих умов оренди; фінансування передплати української періодики бібліотеками та іншими культурно-просвітницькими закладами; підтримки гастрольної діяльності українських виконавців. Стаття 10. Забезпечення доступу до національного культурного продукту Держава забезпечує доступ до національного культурного продукту шляхом: впровадження стандартів і нормативів надання культурних послуг громадянам України; розвитку базової мережі державних і комунальних закладів культури, дотування їхньої діяльності; підтримка дистриб'юторів та розповсюджувачів національного культурного продукту. Стаття 11. Промоція національного культурного продукту Держава підтримує промоцію національного культурного продукту шляхом: фінансування кампаній з промоції національної культури; підтримки організації й проведення просвітницької роботи з дітьми й молоддю, спрямованої на пропаганду української книги, музики, кіно; надання фінансової підтримки у формі конкурсних грантів Національного інноваційного фонду української культури на промоцію сертифікованого національного культурного продукту. Стаття 12. Форми підтримки національного культурного продукту Держава підтримує національний культурний продукт, функціонування і розвиток національного інформаційно-культурного простору шляхом: а) здійснення з Державного бюджету України видатків на культуру і мистецтво; б) встановлення мінімальних квот ефірного часу для національного аудіовізуального продукту або музичних творів українських авторів чи виконавців; в) встановлення мінімальних квот екранного часу для національних фільмів; г) надання податкових пільг національним виробникам (тиражувальникам) товарів і послуг, сертифікованих як національний культурний продукт; д) надання податкових пільг благодійникам, що здійснюють пожертви (благодійну допомогу) на створення (виробництво) національного культурного продукту; е) надання фінансової підтримки у формі конкурсних грантів Національного інноваційного фонду української культури на виробництво, промоцію, дистриб'юцію, розповсюдження національного культурного продукту. Оскільки законопроект надто довгий, щоб розмістити його тут повністю, ми розмістили лише перші два розділи. З продовженням законопроекту можна ознайомитись тут: http://www.cultura.net.ua/ Свої думки з приводу прочитаного можна висловити тут: http://www.cultura.net.ua/programm.php?forum=1 http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/487755f274987/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/48454fd63888d/ ukrpravda@gmail.com ("Україна - зона культурного лиха") Ігор Одокієнко, керівник проекту "Черкащина від краю до краю. Туристичний фотопутівник" надіслав Оргкомітетові такого листа: Відкритий лист-звернення до краєзнавчої та туристичної Інтернет-спільноти України Шановні добродії, однодумці! Два слова про себе. Дозвольте відрекомендуватися. Живу в Черкасах, мандрую, цікавлюся всім, що пов'язано з історією та природою країни. Готую до видання власний путівник по Черкащині. Все. Вчора я повернувся з чергової експедиції по Черкащині – хочеться здійснити свою мрію, видати книжку до кінця літа, а матеріалу не зібрано ще багато. Одним з давно запланованих напрямків був Монастирищенський район (Східне Поділля). Тут, крім іншого, розташовані дві начебто вцілілі садиби в селах Сарни та Леськове. Tue, 03 Jun 2008 17:06:14 +0300 САРНИ Трохи історії. Тут був маєток Сарнецьких, з парком та палацем ХІХ століття. За Совєтів тут існував дитячий притулок, лікарня, до останнього, поки був колгосп – дитсадочок. Я не встиг побачити споруду взимку. Той, хто не побачив – запізнився назавжди. Сарни відвідав 30.05.2008 р. На під'їзді до села зустрічає невідома індустріальна споруда початку ХХ ст. – не млин, не цукроварня, але в "готиці". Далі питаємо місцевих – де колишній маєток? – Так його ж розібрали! -Коли? -Та місяць тому ще стояв! Проїхавши декілька сот метрів потрапляємо на галявину біля ставка, посередині: що це – Чечня, Ірак? Ні – це крутіше – Черкащина в травні 2008 року!!! Це, як сказали місцеві, "діла" нового володаря села, який "продав" споруду комусь з Монастирища. Поряд акуратно складені штабелі колонної, фігурної цегли, вже загорнутої в плівку для відправки. Підвал завалений, серед руїн стовбичить колона, та залишилось декілька дверних отворів, все... Повірте, стає страшно... ЛЕСЬКОВЕ Далі відвідали-таки Леськове, під Монастирищем. Величезний неоготичний палац збудовано в кінці ХІХ- на початку ХХ ст. власниками маєтку Казимиром та Карлом Даховськими. Палац вражає розмірами, розмахом, стилем. Зубчасті стіни, вежі з гвинтовими сходами, містки та арки, залишки внутрішнього оздоблення, розгалужена мережа підземель, власне парове опалення, цегла виготовлена на власній цеглярні (сам пан контролював якість, аби дзвеніла!), парк зі ставом, остріцем, "дачею" сестри, господарськими спорудами – все збереглося, але в дуже занедбаному стані. Все обгороджене довжелезною цегляною стіною з підмурівками. Тут можна знімати кіно про середньовіччя, тут можна зробити музей-замок, готель "під старовину", та що там говорити...Після "великого" жовтня володарі втекли до Польщі. Тут було розміщено військовий санаторій, потім, по війні, санаторій для туберкульозників, в 1970 році з якихось причин санаторій анульовано та розташовано військову частину – казарми та склади. Вона існує дотепер. В минулому році військових виведено, все вивезено, але залишилась охорона, яка охороняє маєток. Вже рік територія продається як цілісний майновий комплекс, 69 га, з лісом, ставом тощо. Балансова вартість окремо палацу – 10000 грн. Покупців ніби ще немає. Питання – кому та під що його продадуть? Чому не здійснюється передача від департаменту МО до відповідної державної установи, наприклад Мінкульту, Мінтуру? Може комусь вигідніше "зібрати навар" з продажу, розібрати його на цеглу? Це все думки вголос. Потрапити в маєток можна. Але не просто. Треба домовитися з начальником охорони або командиром. Але вони є не завжди, частіше в робочий час. Люди вони нормальні, "понятливі". Пропускають, якщо сказати, що ви дуже цікавитесь старовинною архітектурою. Охоронець (місцевий) може провести екскурсію по території. До речі, вся ця інформація люб'язно надана ними без усяких перешкод, але правдивість, звісно, не гарантую. Я просто на мить збагнув можливу долю замку, коли згадав попередній, стало ще страшніше, хотілося кричати. З чого ж почати? Що треба зробити, щоб ця перлина дійсно стала прикрасою, залишилась в державі, перетворилась на туристичну атракцію? З Міноборони, чи з відділу "культурної спадщини" ОДА? Чи може з "Золотої підкови"? Можливо, все не так і погано, можливо цей розпач просто від браку інформації. До речі, ні загибла, ні все ще існуюча споруда не включені до жодного каталогу архітектурних пам'яток. Підіб'ємо підсумки вандалізму на Черкащині. Знищено шедевр садово-паркового мистецтва та архітектури в Мошнах – Воронцовський палац та Вежу Святослава. Останню підірвано фашистами, а цеглою селяни вимостили шлях. Така ж сама доля спіткала чудовий палац Кантакузених-Сперанських в Мойсівці (Драбівський р-н) та Великий Бурімці в 1918 та 1921 рр. Перелік міг би бути довший за цей лист, не в цім річ. Я можу зрозуміти вандалізм 20-тих років або часу 2-ї світової, коли це робили комісарські або фашистські покидьки. Але зараз – 2008 рік. Начебто епоха відродження культурної спадщини та "рік замків України". Сучасні вандали страшніші за всіх – бо свої! Все, що дивом залишилося дотепер, майже не має шансів вижити. Колгоспів немає, там де споруди зберігалися завдяки сільській інфраструктурі – дитсадкам, лікарням тощо, зараз є тільки жертвою "земельних хижаків"; всім відомо скільки коштує земля. Що там якась стара халабуда – бариги пустять її на "шрот", бо цегла дуже міцна, та й антикваріат в ціні. Це вже не просто "бєспрєдєл" – це злочин. Не хочу поки нікого звинувачувати, але сподіваюсь що місцева влада "ні до чого". В нас вже відібрали Трахтемирів – спробуйте туди дістатися! Що на черзі? Чому почав з Інтернету? Просто тут найбільш активна й гідна частина нашого суспільства. Держава в кабінетах нічого не зробить, це потрібно тільки нам і нашим дітям. Проаналізувавши всі ті ресурси, до яких сам постійно звертаюсь, я прийшов до висновку – ми всі робимо одну справу популяризації культурної спадщини власними зусиллями! Тільки порізно. Тому я звертаюсь до Вас – тих, кому це не байдуже, відгукніться! Напишіть, хто що думає з цього приводу. Яким чином ми можемо вплинути на процеси, які стоять на межі незворотності. Шановні автори краєзнавчих сайтів, присвячених замкам, палацам, паркам та храмам, "Зелені туристи" та їхні асоціації, автори туристичних клубів та сайтів, автомандрівники! Це повинно турбувати вас, бо якщо справи підуть з таким розмахом – завтра нам з Вами не буде чого відвідувати! Якщо вважаєте, що цей лист дурниці – киньте його в корзину, якщо вважаєте корисним – оприлюдніть на своєму сайті, хай почують. Моя пропозиція дуже проста – треба об'єднати зусилля і відпрацювати програму дій по збору інформації, популяризації та захисту історичних пам'яток. Все. Діяти треба негайно. Ми вже бачимо, як наша історія руйнується у нас на очах! http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/48454fd63888d/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/483fc25533693/ ukrpravda@gmail.com ("Україна - зона культурного лиха") 20 травня цього року колектив черкаської книгарні "Будинок Книги" отримав офіційну інформацію про те, що рішенням Верховного Суду України (засідання 14.05), ухвалено рішення про перехід книгарні від її власників до інших рук. Таке рішення вищої судової влади України – судової палати по цивільним справам Верховного Суду України – є рейдерським і позбавляє черкасців одного із центральних книжкових магазинів. Fri, 30 May 2008 12:01:09 +0300 Це була одна з небагатьох книжкових крамниць міста, де були представлені твори місцевих авторів, де місцева інтелігенція могла знайти широкий вибір книжкової продукції. В даному випадку порушуються конституційні права колективу, по-перше це право на труд (стаття чинної Конституції України 43) і, по-друге, це положення статті 41 Конституції України, де йдеться про набуття і позбавлення права володіння приватною власністю. Знищення культури веде до руйнації духовної спадщини. Основним споживачем книги є читаючі і думаючі люди, а думати означає навчатись. Будинок Книги забезпечує духовні потреби різних верств населення міста, – від викладачів вищих навчальних закладів та інтелігенції міста, до школярів і студентів. Зникнення книгарні неминуче веде до знищення духовного потенціалу. На додачу в Черкассах нищиться театральний сквер, це було одне із улюблених місць відпочинку для громадян. В Черкасах, 31 травня в суботу, о 16:00, на вул. Хрещатик 200, відбудеться акція громадянського і культурного спротиву, офіційне гасло якої: "Ні закриттю книгарень! Ні забудові театрального скверу!". Акція пройде в форматі рок-концерту за участі черкаських рок-гуртів та бардів. Прохання до всіх небайдужих про інформаційну підтримку!!! Тел (0472) 459920, Тел 80935753954, mailto:domknigi@ukr.net http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/483fc25533693/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/48368c9c983e6/ ukrpravda@gmail.com ("Україна - зона культурного лиха") 20 травня о 19:00 в залі Київського лялькового театру відбулися громадські слухання щодо реставрації Андріївського узвозу та концепції розвитку історико-архітектурного та культурно-мистецького комплексу. Попередньо проведення заходу планувалося в приміщенні КМДА, але громадськість у понеділок дізналася, що з метою запобігання політизації слухань, місце було перенесено. В авральному режимі за безальтернативності рішення довелося повідомляти учасників про перенесення та перенаправляти всіх у напрямку Європейської площі. Втім, легітимність слухань не ставиться під сумнів жодною стороною. З резолюцією слухань можна ознайомитися на сайті www.cultura.net.ua Fri, 23 May 2008 12:21:32 +0300 У слуханнях взяло участь представники відповідних управлінь та відомств КМДА та Подільської РДА (КП "Центральний", ГУ Комунальної власності м. Києва, Київзеленбуд, ГУ Київ архітектура, КП "Поділ Інвест Конструкція", керівництво Державного історико-арітектурного заповідника "Стародавній Київ", ГУ Внутрішньої політики КМДА). Під час виступів на громадських слухань було визначено, що Андріївський узвіз має виключний охоронний статус як невід'ємна частина Державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ", що захищений від будь-якої забудови та реконструкції, за винятком прокладання інженерних мереж та реконструкції інженерних споруд та доріг відповідними законами України та Постановами Київради. Зважаючи на це, планування будь-яких робіт на Андріївському узвозі повинно проводитися за участі громадськості, фахових експертів та жорсткого контролю з боку пам'яткоохоронних інституцій, керуючись ЗУ "Про охорону культурної спадщини" та чинним статусом вулиці. Крім того, основоположним принципом є визнання комплексності робіт та відхід від побудинкового планування проведення реставраційних заходів. Громадськість також вимагає від КМДА передбачити жорсткі санкції для виконавців та погоджувальних органів комплексної наукової реставрації за будь-які порушення проекту реставрації і благоустрою території вулиці Андріївський узвіз та реконструкції інженерних мереж цієї вулиці. Ініціатором слухань є Громадянська мережа ОПОРА, БФ "Асоціація діячів сучасного мистецтва", Оргкомітет "Україна – зона культурного лиха", а організатором згідно чинного законодавства виступає місцева влада. http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/48368c9c983e6/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/48230040b9027/ ukrpravda@gmail.com ("Україна - зона культурного лиха") Багато хто переконаний, що класична музика залишилася в далекому минулому – разом із Лисенком чи Чайковським. Насправді ж вона розвивається й сьогодні, має вагомі творчі здобутки і потерпає від тих самих негараздів, що спіткали сучасну українську культуру загалом. Це і зазіхання на приміщення музичних інституцій, і корупція при розподілі матеріальних ресурсів, і безкультур'я, невігластво і хамство урядовців. Thu, 08 May 2008 16:29:36 +0300 Повний текст на сайті Надзвичайних зборів "Україна – зона культурного лиха". Так сьогодні навіть у Києві немає жодного великого концертного залу, що відповідав би сучасним критеріям. Національний симфонічний оркестр України – колектив, яким могла би пишатись будь-яка розвинута держава – не має власного приміщення і змушений тулитися в Національній філармонії, поряд із кількома іншими оркестрами. Для класичних концертів у столиці сяк-так пристосовані лише два-три зали, але кожен із них має істотні недоліки. В нестоличних містах-мільйонниках ситуація ще гірша, там подекуди узагалі нема де грати класичну музику. В країні не існує жодного нотного магазину (ще років 15 тому вони були в кожному обласному центрі). Єдине в Україні спеціалізоване нотне видавництво практично припинило роботу. Натомість, в будь-якій європейській країні налічуються десятки, подекуди навіть сотні музичних видавництв, однак дістати їхні видання або компакт-диски провідних міжнародних фірм в Україні практично неможливо. Іноді твори українських композиторів – авторів нової класичної музики легше знайти в Берліні чи Парижі, ніж на батьківщині. Сьогодні усім відомо, що деякі "заслужені артисти" заслуговують не на оплески, а на гнилі яйця чи помідори, а багатьох "народних артистів" не знає не тільки народ, але й вузьке коло спеціалістів. За умов корупції, відсутності громадського контролю і загального безкультур'я влади так звані "почесні звання" безнадійно девальвовані, тому їх навіть неможливо реабілітувати – краще скасувати взагалі. Масштабний і престижний фестиваль класичної музики із виступами уславлених зірок, на які з різних країн з'їжджалися би шанувальники мистецтва, здатен утвердити імідж України не гірше від спортивного матчу. Саме так сталося в Польщі із її фестивалем "Варшавська Осінь", який ще в 60-70-і роки став еталоном того, як держава має дбати про сучасну музичну творчість. Однак подібний фестиваль немає де і немає кому проводити. Рівню мислення наших політиків можна тільки дивуватися – щойно заходить мова про культуру, вони одразу починають розгортати якісь неймовірні попсові фестивалі у Палаці Україна, запрошують туди усіх фанерних артистів. А в цьому немає ніякого сенсу, тому що попса виживе і сама по собі. Конфуцій колись сказав: "Послухайте, які мелодії грають в базарний день на ринку. Ця музика повністю відображає мораль, спосіб діяння і спосіб мислення країни". Музика – дуже добре дзеркало для влади, тому що влада у нас регулює весь медіа-простір. Тут видно її психологію, її менталітет, її мораль. Ми, українці, маємо дуже сильну пісенно-музичну традицію, може, одну з найпотужніших у світі, і її штучне утиснення – злочин перед світовою культурою. Культурний простір – це в тому числі державність. І ми цей простір програли. Якщо ми не маємо свого ефірного простору, ми не маємо повноцінної державності. От чому у нас постійно під знаком питання державність. Одним із ключових питань культурного простору є питання нерухомості. Саме через неї у 2007 році розгорнулася справжня "Битва за Узвіз", яка сьогодні перетворилася на "Битву за Київ". І хоча, напередодні виборів мера міста, чиновники обіцяють художникам з Андріївського чи не недоторканість, Узвіз все ж таки реконструювати будуть. http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/48230040b9027/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/4807937c4c0e5/ ukrpravda@gmail.com ("Україна - зона культурного лиха") Харків третім серед українських обласних центрів організував круглий стіл для обговорення програми подолання культурного лиха в регіоні. 10 квітня у прес-центрі "Майдану Свободи" відбулася дискусія по темі "Як подолати культурне лихо на Харківщині". Модераторами круглого столу були члени оргкомітету Надзвичайних зборів, брати Капранови. Знову, як і у Донецьку, здивував рівень організації – повна зала учасників і журналістів, сучасне звукове обладнання і повноцінний багатокамерний запис для телебачення. Щоправда, попередня розмова з координатором круглого столу, Віктором Козорізом не викликала оптимізму: Thu, 17 Apr 2008 21:14:20 +0300 - Тема не резонансна. Кому потрібна культура, якщо у нас тут мера хочуть переобирати. До того ж робочий день... На щастя, виявилося, що харківська інтелігенція та журналісти значно менше політично заангажовані ніж уявляли організатори. Всі місця як за столом, так і на трибунах були зайняті і навіть представники обласного управління культури сиділи на видноті. Розмова почалася з опису принципів партнерського управління культурою в регіоні, які пропонує оргкомітет Зборів. Але до обговорення меморандуму справа дійшла не одразу. На перші тридцять хвилин заходу круглий стіл перетворився на арену для з'ясування стосунків. Національно орієнтована інтелігенція атакувала російськомовну. Російськомовна звинувачувала опонентів у націоналізмі. А представникам обласного управління культури діставалося від обох сторін порівно. Помітно було, що аргументи свої кожна зі сторін висловлювала вже неодноразово, і образ у всіх накопичилося чимало. Закидали одне одному і виселення українського культурного центру, і нехтування слобожанською традицією в угоду галицькій, і те, що управління культури займається тільки голодомором... В цій атмосфері заклик до припинення суперечки прозвучав зовсім несподівано. Розпалена риторикою журналістка звернулася до харківського дуету письменників – Дмитра Ладиженського і Олега Громова (Генрі Лайон Олді), щоб вони засвідчили факт національного притиснення – те, що їх не взяли до Спілки письменників. Літератори розповіли, що дійсно відмова Спілки ґрунтувалася на мовних аргументах, але звернули увагу учасників на те, що захід присвячений зовсім не конкуренції чи то війні культур. Сьогодні культуру в Україні нищать як таку, незалежно від національних ознак. Бульдозери з однаковим ентузіазмом руйнують і церкви і синагоги. В перехрестя вогню трапляють і українська і російська і болгарська і караїмська – всі культури, які є в Україні. Тому якщо інтелігенція не зможе вийти за межі традиційних суперечок і об'єднатися, то скоро на нашій землі житимуть виключно люди які знаходяться взагалі поза будь якою культурою. І ми сьогодні бачимо на вулицях все більше представників такого сумного майбутнього. Треба відзначити, що градус суперечки після цього виступу значно упав і далі дискусію вдалося повернути у конструктивне річище. А коли розмова стала спокійною, з'ясувалося, що за рівнем погрому Харків значно відстав від Києва. Проте небезпеку києвізації культурного простору міста бачать усі. Тому необхідність обмеження диктаторських повноважень влади у культурі, а натомість створення механізмів партнерського управління галуззю не викликала заперечень. Представники влади також згодилися, що систему управління культурою треба реформувати. Щоправда, службовий рівень присутніх був не аж надто високий – головні спеціалісти управління культури та центру охорони пам'яток. Проте відсутність заперечень з боку рядових держслужбовців доводить, що навіть в їхній системі координат принципи партнерства, закладені у меморандумі виглядають логічними. Полеміка за круглим столом зосередилася навколо традиційних побоювань, що будь-яка ініціатива інтелігенції може бути перекручена і підкорена можновладцями. Як зробити, щоб до піклувальних рад при закладах культури трапили дійсно незалежні люди – це стало основним питанням навколо якого точилися суперечки. Врешті решт панацеї так і не знайшли – всі згодилися, що не можна сподіватися на створення ідеальної системи, яка відбиратиме тільки і виключно найкращих. Але якщо вибирати між повним диктатом влади в галузі культури і партнерством держави та інтелігенції, нехай навіть з ризиком фальсифікації – рішення виглядає очевидним. Після круглого столу відбулася прес-конференція, яка транслювалася у прямому ефірі телеканалу "Фора". Треба сказати, що активність та професійний рівень харківських журналістів додав оптимізму. Якщо ініціатива інтелігенції отримає кваліфіковану підтримку журналістів – у нас з вами дійсно з'явиться шанс подолати культурне лихо. І не тільки в межах окремо взятої Харківщини. http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/4807937c4c0e5/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/480491eb6724c/ ukrpravda@gmail.com ("Україна - зона культурного лиха") В кінці березня до Оргкомітету звернулися представники Іллічівскього будинку культури з проханням про допомогу. З ініціативи Іллічівського міського голови будинок культури та його творчі колективи ось уже кілька місяців намагались виселити з приміщення, щоб перебудувати його під розважальний центр. Про таку загрозу іще восени писала преса, і через шум виселення "відклали", а на початку березня керівництво будинку культури отримало вказівку звільнити приміщення до травня. Tue, 15 Apr 2008 14:30:51 +0300 У зв´язку з цим, відповідно до "Статуту Чорного списку", 9 квітня Хмельнюк Валерій Якович міський голова м. Іллічівська, Одеської області, трапив до переліку кандидатів на звання "Ворога української культури". Підстава: Підпис під рішенням Іллічівської міської ради від 29.02.2008 "Про відчуження нежитлового прибудованого приміщення, розташованого за адресою м. Іллічівськ, вул. Леніна, буд. 14/1". Наслідки вчинку: Загроза виселення Іллічівського будинку культури і всіх творчих колективів, які в ньому займаються. Проте, 14 квітня до Оргкомітету надійшла інформація від керівництва Іллічівського будинку культури, що міський голова виступив по телебаченню з заявою про скасування рішення Іллічівської міської ради про відчуження. У зв´язку з цим, Оргкомітет знімає кандидатуру Хмельнюка Валерія Яковича зі списку кандидатів на звання "Ворога української культури". http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/480491eb6724c/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/47fcb9fddf742/ ukrpravda@gmail.com ("Україна - зона культурного лиха") Такою була назва круглого столу, який відбувся у Донецьку 3 квітня. Організатором заходу виступила інформаційна агенція "Восток-медіа". Від оргкомітету надзвичайних зборів "Україна – зона культурного лиха" участь у дискусії взяли брати Капранови. Обговоренню за круглим столом передувала прес-конференція, на якій київські гості розповіли представникам Донецьких ЗМІ про Надзвичайні збори, роботу оргкомітету зі створення програми подолання культурного лиха та Київський Форум Української інтелігенції. Wed, 09 Apr 2008 15:43:41 +0300 Найбільші враження від заходу у Донецьку – рівень організації. Круглий стіл проводився у сучасному бізнес-центрі прямо над центральною площею міста. Стіл і справді був круглий, місця учасників облаштовані мікрофонами, а за кілька кроків від столу – амфітеатр місць для глядачів. Яких ще можна бажати умов для цивілізованої дискусії? Друге враження – склад учасників. Політичні лідери Донеччини своєю активність роблять дуже погану послугу регіону – рівень їхнього культурного та людського розвитку мимоволі ототожнюють з рівнем розвитку донеччан взагалі. Тому на тих, хто завітав до шахтарського краю вперше чекав приємний сюрприз – за столом зібралися дуже самоцінні і адекватні люди зовсім різних вікових та майнових категорій – справжня еліта регіональної інтелігенції. Учасників та гостей круглого столу назбиралося чотири десятки – філософи, політологи, письменники, публіцисти, представники молодіжних організацій, спілок культурного спрямування та національно-культурних товариств, а також інтелектуали-одинаки, без яких, безперечно, повноцінний культурний процес є просто неможливим. Після завершення заходу організатори повідомили, що десь на трибунах також знаходився представник управління культури обласної державної адміністрації, але перед громадою він не відрекомендувався і до мікрофону не вийшов – влада всіх рівнів, не змовляючись, обирає щодо "Зони культурного лиха" вичікувальну позицію. Основним предметом обговорення став проект меморандуму про порозуміння і спільні дії з подолання кризи у культурі, який пропонує підписати в кожному регіоні оргкомітет Надзвичайних зборів. Треба сказати, що рівень та кваліфікація учасників круглого столу дозволили одразу ж виявити найбільш суперечливі моменти у привезених з Києва пропозиціях і зосередити полеміку саме навколо них. Політологи, скажімо, болюче сприйняли відхід меморандуму від традиційної формули громадських стосунків і тому запропонували повернутися в систему координат трьох секторів – держави, бізнесу та громадських організацій: держава стимулює бізнес вкладати кошти у громадський сектор, бізнес фінансує громадські організації на конкурсних засадах, а громадськість – ефективно витрачає кошти. Проте аналіз матеріалів Надзвичайних зборів чітко продемонстрував, що саме розповсюдження цього підходу на культуру і стало одною з причин культурного лиха в Україні. По перше, до "третього сектору" включають усіх без розбору: і об'єднання кінологів, і будинкові комітети, і творчі спілки. А це дозволяє звозити на "громадські слухання" всіх підряд і більшістю голосів заперечувати, скажімо, будівництво театру, як це нещодавно було у Києві на Троєщині або схвалювати зведення ділового хмарочосу на відстані двох метрів від вікон житлового будинку, як це робиться у Донецьку. По друге, відсутність чітко визначених механізмів щоденного впливу кваліфікованої громадської думки на владу, і традиційна політологічна впевненість, що все врешті відрегулюють вибори, призводить до повного відсторонення інтелігенції від культурної політики. Чиновник призначає керівників установ культури, чиновник визначає напрямки їхньої діяльності, а коли чиновника обирають – голоси професіоналів від культури перемішуються з волевиявленням аматорів дармових продуктових наборів. Результат бачимо ми всі незалежно від регіону – погром у культурі і змагання у соціальних виплатах: хто більше. Треба сказати, що під час круглого столу політологи залишилися у меншості, і полеміка перекочувала до іншої небезпеки – фальсифікацій. Всі ми бачимо, що українська влада має фантастичні здібності удавати демократію. Тут тобі і згадані громадські слухання, які повинні відігравати роль такого собі місцевого референдуму, але насправді слугують для легітимізації потрібних рішень. Недарма є фірми, які спеціалізуються на проведенні подібних слухань – звозять автобусами оплачену "громадськість" і голосують за все, що скажете – одбрямс наш, гроші – ваші. З іншого боку є громадські ради при органах виконавчої влади. Назва хороша – а результат, як завжди. Громадськість знов-таки призначають чиновники. Склад ради затверджує керівник того самого органу, який ця рада контролює. Пам'ятаєте Жванецького? "Листи до редакції пишемо ми самі, тому не хвилюйтеся, ваша думка нам відома." Донецька інтелігенція як ніяка інша в Україні має сумний досвід стосунків з владою, тому скептиків за круглим столом було доволі. По-перше, зауважували старожили, після підписання меморандуму влада населить піклувальні ради людьми зі своїх кишенькових громадських організацій. По друге – творчі спілки та "Просвіта", це сьогодні і є той самий механізм фальсифікацій та "одобрямсу", який використовує влада. А по-третє: "Все одно вони щось придумають". Аргументація скептиків завжди базується на досвіді. В цій полеміці вперше проявилася різниця у позиціях поколінь. Донецька молодь довела, що попри все вона не розгубила ще оптимізму. Молоді діячі культури відстоювала тезу, що думкою фахівців маніпулювати значно складніше ніж волевиявленням "широкої громадськості". До того ж рівень фальсифікацій на думку молоді буде тим меншим, чим більшою буде активність місцевої інтелігенції. Владу не дають, а беруть, і інколи навіть забирають у тих, хто довів країну до лиха. Майже кожен з тих, хто виступав у цій частині дискусії промову починав з того, що констатував – нема у Донецьку середовища, у якому можна обговорювати подібну проблематику. Нема критичної маси соціально-активної інтелігенції, серед якої можна знайти однодумців. Чотири десятки учасників, і кожен: "Нема з ким поговорити." І коли хтось з учасників зауважив: "А ми з вами, хіба не середовище?" – зал одностайно і навіть з полегшенням засміявся. Круглий стіл у Донецьку відкрив іще одну перевагу принципу управління, запропонованого Надзвичайними зборами – створення механізмів колективної участи професіоналів у реалізації культурної політики. Піклувальні ради при органах управління культурою та установах, якими вони керують можуть дійсно відігравати роль центрів кристалізації регіональної еліти, об'єднаної за фаховим принципом. Засідання, на яких оцінюватимуть роботу керівників галузі культури з часом обов'язково перетворяться на дискусійні майданчики, які в тому числі підтримуватимуть існування того самого "середовища", на відсутність якого скаржиться інтелігенція на місцях. Окремо треба виділити реакцію донецької інтелігенції на ідею партнерства з національно-культурними товариствами – третім учасником майбутнього соціального партнерства в управлінні культурою. Донеччина – край багатонаціональний, і попри показову зосередженість на російськомовних проблемах, в області дуже помітна діяльність грецьких, польських, татарських та інших національних товариств. Донецька інтелігенція дуже добре розуміє, що національна політика, яка ведеться виключно у координатах російське-українське може знищити унікальну полі-культурну традицію краю з її багаторічною історією та унікальними традиціями міжетнічного діалогу. І тому ідея залучити до тріумвірату національно-культурні товариства була сприйнята від початку позитивно, що навіть виглядало таким собі дисонансом серед інших гостро полемічних обговорень. Найскладнішим для круглого столу виявилося знайти відповідь на питання, а що конкретно треба зробити, щоб реалізувати всі ці ідеї? Чекати на ухвалення відповідних змін до законів – це може бути дуже довго. До того ж в Україні багато дуже хороших законів, які на практиці не діють. На нашу думку, єдиний шлях – це штовхати або тягнути владу до підписання запропонованого меморандуму з громадськістю. Цей шлях не простий, але спробувати варто. Принаймні, ми маємо шанс об'єднати сили місцевої інтелігенції для тиску на владу – не для випрошування подачок і не для політичних вимог, а для того, щоб зробити з узурпованої владою культури спільний простір існування і розвитку творчих сил містечка, міста, району, області – тих територіальних одиниць, на яких ця культура насправді і твориться, щоб потім вже переплестися у єдиний, загальнодержавний контекст. Варто спробувати. Хто знає, до чого може призвести реальна самоорганізація інтелігенції. Принаймні, скликаючи людей до Києва на Надзвичайні збори, ми ніяк не розраховували, що першими, хто організує регіональні обговорення в рамках "Зони культурного лиха" будуть Одеса і Донецьк. А третім, до речі, обіцяє бути Харків. Теж, чесно кажучи, зовсім несподіваний результат. http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/47fcb9fddf742/