http://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua/authors/svirko/48e9e003a1697/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Свірко) Сегодня газета "Обзор" и ее сайт начинают акцию "Настоящая народная самооборона". Собственно, акцию я начал еще вчера, когда поставил на сегодняшнюю первую полосу газеты фотографию нелюдя, сломавшего бревном руку известному фотожурналисту Александру Течинскому, – см. http://obzor.ua/coverPage 100 тысяч киевлян сегодня утром получили это фото под заголовком "Его не разыскивает милиция". Все подробности акции протеста возле станции метро "Кловская", при освещении которой пострадали журналисты, привел в своем ЖЖ еще один блоггер УП Игорь Луценко – http://igordaily.livejournal.com/. Надеюсь, что Игорь расскажет и в своем блоге на УП, как ведутся поиски этого мерзавца в капюшоне и ведутся ли вообще. Хотя на фотографии хорошо видно, что капюшон весьма уютно чувствует себя за спиной человека в форме с нашивкой. И это никак не стыкуется с названием организации, которую возглавляет министр внутренних дел Юрий Луценко, – "Народная самооборона". Похоже, пришло время украинскому народу обороняться самому. Mon, 06 Oct 2008 12:53:07 +0300 В этом я еще раз, а точнее дважды, убедился сегодня. Во-первых, выйдя утром из дома, я обнаружил во дворе три зияющие круглые дыры на месте люков и трех милиционеров, которые беспомощно расхаживали по двору и давали указания прикрыть дыры досками. На мой вопрос, что произошло, один из сотрудников МВД ответил так: "Люки нашли себе хозяев получше". А вот искать этих новых хозяев милиция, похоже, не собирается. Во-вторых, в полдень меня на пешеходном переходе Почтовой площади чуть не сбило какое-то мурло на джипе, которое ехало на красный свет, поворачивая с площади на улицу Сагайдачного, и при этом разговаривало по мобильному телефону. Я сначала отошел от шока, а потом очень пожалел, что не сфотографировал джип камерой на свой мобильный. И тут ко мне пришла идея акции "Настоящая народная самооборона". С сегодняшнего дня любой житель Киева и всей Украины может зафиксировать правонарушение или преступление на свой мобильный телефон и фотоаппарат, а затем выложить эти кадры на сайте Obzor.ua в разделе "Авторские новости" (http://obzor.ua/authors/) вместе с сопроводительным текстом. Мы готовы содействовать поиску и наказанию оборзевших застройщиков и обнаглевших от безнаказанности водил, паркующихся где попало и как попало и не умеющих ездить по правилам, а также сотрудников ГАИ и остальной милиции, не умеющих или не желающих охранять правопорядок. Газета "Обзор" будет публиковать ваши фотографии в бумажной версии и добиваться, чтобы МВД занималось своими обязанностями. Прошу снимать автомобили наглецов так, чтобы были видны их номера. Мы будем впоследствии печатать списки оштрафованных и лишенных водительских прав вместе с госномерами и марками их автомашин, а отдельно – "лист ожидания наказания", то есть перечень тех, до кого у МВД еще не дошли руки. http://blogs.pravda.com.ua/authors/svirko/48e9e003a1697/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/svirko/48e8b98519a72/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Свірко) Часом здається, що здивувати мене вже неможливо. Після першої частини інтерв'ю Юрія Єханурова УП (та мого "Укроборонбруду-5") я не думав, що в другій частині прочитаю ще цікавіші заяви. Проте ось перша: "Збройні сили України не займаються торгівлею. Ми нікому нічого не продаємо в принципі. Ми не продали жодного квадратного метра землі, жодного снаряда, жодного патрона". А ось друга: "Два тижні тому я підписав рішення про передачу всіх підрозділів військових ЗМІ в підпорядкування управління прес-служби. Я їх вивів з усіх усюд і сконцентрував в одному місці". Я б сказав, у якому саме місці перебувають зараз військові ЗМІ України. Але краще розповім історію газети з назвою "Слава і Честь" – колишньої газети Одеського військового округу. Її в початку 2007 року ліквідував міністр оборони Анатолій Гриценко – разом із іншими регіональними військовими ЗМІ. Sun, 05 Oct 2008 15:56:37 +0300 Заради чого ліквідував? Можно, звісно, повірити, що для зменшення бюджетних видатків. Але в Одесі переконані: заради продажу земельної ділянки цієї газети – на розі Французького та Італійського бульварів. Це, повірте, далеко не найгірше місце в Приморському районі Одеси. Принаймні, ще 13 серпня 2006 року на інтернет-сайті http://www.dom.vidido.com.ua/ було опубліковано оголошення: "ПРОДАМ УЧАСТОК 3,26га ПОД ЗАСТРОЙКУ ВЫСОТНЫМИ ДОМАМИ ЖИЛОГО КОМПЛЕСА С ОФИСНЫМИ ПОМЕЩЕНИЯМИ. ФРАНЦУЗСКИЙ БУЛЬВАР/ИТАЛЬЯНСКИЙ БУЛЬВАР – район театра МУЗКОМЕДИИ. ЦЕНА 20,2 млн.$. Информация о продавце: ФИО: Галина. Телефон: (063) 2358691". Отже, Міноборони могло отримати десь 100 млн. грн. за цю ділянку. Але, як зазначає пан Єхануров, "ми нікому нічого не продаємо в принципі". Принципові вояки лише дерибанять. Усі подальші цитати з рішення Господарського суду Одеської області від 12 листопада 2007 року (справа N30-29/15-07-501). Ще під час помаранчевої революції, тобто пізнього кучмізму, "09 листопада 2004р. Міністром оборони України затверджено рішення про надання права замовникам капітального будівництва МОУ на проектування та забудову територій військових містечок МОУ у м. Одесі. Серед територій зазначено військове містечко N2 у м. Одесі по Італійському бульвару, 1". Але минає кучмізм, міністром оборони другий рік працює Анатолій Гриценко, а прем'єр-міністром після першої відставки Тимошенко призначений Юрій Єхануров. Мабуть, 2006 року дуже гарно відсвяткували 8 Березня, тому що на наступний день міністр Гриценко видає дві довіреності – одну Шандрику, а другу Мельнику. "09 березня 2006р. Міністерством оборони України видано нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважено начальника Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України Шандрика В.І. укладати від імені МОУ, на підставі рішення тендерного комітету МОУ за бюджетні кошти правочини (договори, контракти) ". За цією першою довіреністю "25 липня 2006р. Міністерство оборони України, Військова частина А-3641 та ТОВ "Істок-2001" підписали Додатковий договір NДУ-1\120 до договору N620 від 23.06.2003р., яким сторони домовилися, що з метою скорочення термінів забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей ТОВ "Істок-2001" зобов'язується в термін не пізніше 10 днів з моменту підписання Додаткового договору передати 66 квартир у м. Миколаєві, за адресою: вул. Центральна, 34 (загальною площею 4052,1 кв.м), 3 квартири у м. Одесі (загальною площею 187,3 кв.м) та сплачених майнових прав на 3 квартири у м. Одесі (загальною площею 170,26 кв.м) ". Тобто за ділянку ринковим коштом 100 млн. грн. Міноборони отримало 66 квартир у Миколаєві (кажуть, що там Центральна вулиця зовсім не центральна, а десь на колишньому армійському полігоні) та аж три квартири в Одесі. Порахуйте, чи коштують ці квартири 20 млн. доларів. "Листом від 07.08.2006р. Міністерство оборони України надало згоду на припинення права користування земельною ділянкою загальною площею 1,2571 га, що розташована за адресою: м. Одеса, Італійський бульвар (військове містечко N2,11) та зміну його цільового призначення з подальшим відведенням під будівництво у встановленому чинним законодавством порядку Південному управлінню капітального будівництва СОУ для виконання договору з ТОВ "Істок-2001". 12 грудня 2006р. був підписаний Акт списання будівлі (споруди), згідно якого комісією зроблено висновок про списання будівлі за генпланом N3 на території військового містечка N2 у м. Одесі у зв'язку із її плановим знесенням для звільнення території містечка під майданчик планової забудови житлового комплексу. 16 січня 2007р. Акт затверджений Міністром оборони України". Звичайно, газета "Слава і Честь" у цю схему зовсім не вписувалася. Тому що Міноборони України не має ані слави, ані честі. І підтверджує це друга довіреність Анатолія Гриценка від 9 березня 2006 року. "10.05.2006р. між Міністерством оборони України, в інтересах якого діяла філія ЦСБУ "Укроборонбуд" в особі директора Мельника В'ячеслава Леонідовича, який діяв на підставі довіреності Міністерства оборони України від 09.03.2006, зареєстрованої в реєстрі за N610, та ТОВ "Балтеко" укладено договір N19/05-06/01/1 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України у договорі N19/05-06/01". Геніальні вояки, які "не продали жодного квадратного метра землі", вирішили продати ділянку на одеському Італійському бульварі повторно! І всього за 2,8 млн. грн. "Платіжним дорученням N1 від 26.10.2006р. ТОВ "Балтеко" перерахувало філії ЦСБУ "Укроборонбуд" 2 800 000 грн. з призначенням платежу "Оплата за нерухоме майно, що складає пайову участь (пай) Міністерства оборони України у договорі від 10.05.2006р. N19/05-06/01 згідно договору від 10.05.2006р. N19/05-06/01/1, у тому числі ПДВ". І після цього міністр Єхануров скаржиться, що армії не вистачає грошей. Чомусь на парад їх вистачає, а на відрядження юриста Міноборони до Сімферополя, де суд розглядає питання про повернення військової землі в Севастополі (див. "Укроборонбруд-5"), грошей бракує. Пане Єхануров, не розповідайте казки про квадрати, а пошукайте гроші для армії хоча б у 2006 році, коли ви були прем'єром. Якщо пошукати не лише в Одесі, а по всіх містах, де того року роздерибанив землю "Укроборонбуд", то вам не тільки додаткового фінансування не треба буде – ви ще бюджетним донором станете. http://blogs.pravda.com.ua/authors/svirko/48e8b98519a72/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/svirko/48e4faa37b28e/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Свірко) "Я форум "Української правди" читаю щодня", – заявив у інтерв'ю УП міністр оборони Юрій Єхануров. Цікаво, читає він блоги УП чи ні? Зокрема, серіал "Укроборонбруд"? Мабуть, не читає. Тому що не заявляв би: "Я – державник. Мене цікавить держава Україна, її розвиток. Я знаю систему поглядів Віктора Ющенка, я їх поділяю". Зрештою, хто був у першій п'ятірці "Нашої України" на трьох минулих парламентських виборах? 30 вересня 2007 – Гриценко (N4) 26 березня 2006 – Єхануров (N1) 31 березня 2002 – Ющенко (N1) Це та сама "Наша Україна", яка сьогодні Грузію та Україну від російського агресора захищає. Мовляв, "ни шагу назад, ни пяди родной земли". Отже, про землю. Військову землю, яку за часів президента Ющенка та міністра оборони Гриценка розпродавав за безцінь "Укроборонбуд". Ці історії я розповідав у своїх записах тут під назвою "Укроборонбруд-1-4", ці історії в деталях містить сайт Єдиного державного реєстру судових рішень України – там сьогодні вже 197 рішень щодо підприємства Міноборони "Укроборонбуд". Я був дуже вражений двома свіжими – від 4 вересня 2008 року. Thu, 02 Oct 2008 19:45:23 +0300 Суддя О.Ю. Копилова з Господарського суду Автономної Республіки Крим розглянула дві справи за позовом військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України: N2-25/7067-2008 – до приватного підприємства "Альт – медіа", м. Сімферополь, вул. Рубцова, 44, та N2-25/7068-2008 – до приватного підприємства "Фірма "Ескулап", м. Сімферополь, вул. Гагаріна, 21, кв. 59. Обидві справи – про визнання недійсними договорів, укладених "Укроборонбудом". Як можна зрозуміти, незаконно продали військову землю в Севастополі. І тепер держава намагається її повернути. Але як намагається! Цитата з ухвали судді Копилової: "Ухвалою Господарського суду АР Крим від 09.06.2008 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, справу призначено до слухання на 14.07.2008 року на 10 годину 00 хвилин. 14.07.2008 року до Господарського суду АР Крим надійшла телеграма від Міністерства оборони України про відкладення справи слуханням у зв'язку з неможливістю прибуття представника в судове засідання. Крім того, 14.07.2008 року Військовим прокурором Севастопольського гарнізону було заявлене клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Однак, у зв'язку з неявкою представника позивача – Міністерства оборони України – в судове засідання, суд не мав можливості розглянути клопотання Військового прокурора Севастопольського гарнізону про припинення провадження у справі по суті по причині з огляду на відсутність позивача в судовому засіданні, та, відповідно відсутності обґрунтованої правової позиції позивача щодо заявленого Військовим прокурором Севастопольського гарнізону клопотання. Так, у зв'язку з відсутністю позивача в судовому засіданні 14.07.2008 року, ухвалою Господарського суду АР Крим від 14.07.2008 року справу слуханням відкладено на 04.09.2008 року на 11 годину 00 хвилин. 03.09.2008 року до Господарського суду АР Крим надійшла телеграма Міністерства оборони України про відкладення справи слуханням у зв'язку з неможливістю прибуття представника Міністерства оборони України. Крім того, в телеграмі зазначено, що позовні вимоги позивач підтримує у повному обсязі, просить позов задовольнити. Більш того, представники відповідача та військовий прокурор також не з'явились в судове засідання, про можливі причини неявки суду заздалегідь не повідомили". Такий самий текст у другій ухвалі, там лише замість 10-00 та 11-00 позначений час на 20 хвилин пізніше. Далі суддя пише: "Так, вказані обставини розцінюються судом як ігнорування вимог суду, висунутих до позивача, а саме, зокрема, явки в судове засідання для повного та всебічного розгляду справи". Звісно, суд ухвалив "залишити позовну заяву без розгляду" в обох випадках. Ось тобі й державник Юрій Єхануров! Поясніть, будь ласка, що там у Міноборони робиться, якщо ніхто не може до Криму приїхати державні інтереси захищати. http://blogs.pravda.com.ua/authors/svirko/48e4faa37b28e/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/svirko/48e3c71a58e0f/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Свірко) Сьогодні Валерій Зайцев у матеріалі "Шерсти клок свободы слова" на головній сторінці УП написав про те, як сайт ОРД "наїзжав" на екс-міністра оборони Анатолія Гриценка. Мені тут у коментарях до моїх чотирьох "Укроборонбрудів" теж закидали, що це було "заказухою". Хоча навіть пан Гриценко чудово знає, що жодного замовлення я не виконую. Принаймні, дізнавшися номер його мобільного із сайту УП (яка опублікувала свого часу його декларацію про доходи з домашньою адресою та цим телефоном), я подзвонив тоді ще міністрові оборони та запитав про оборудки "Укроборонбуду". Анатолій Гриценко сказав мені тоді, що до цього причетні керівники Партії регіонів (навіть одне прізвище назвав з Кабміну Януковича) та що він сподівається розв'язати питання десь у листопаді 2007 року. А після листопада на нього чекала відставка. Проте це не скасовує необхідності для пана Гриценка розповісти суспільству про свої роль та контроль у численних справах "Укроборонбуду". Але змінимо тему та повернемося до тексту Валерія Зайцева: "Особо симптоматичны в этом отношении дутые и насквозь липовые цифры посещаемости политических и общественно-политических ресурсов". Wed, 01 Oct 2008 21:53:14 +0300 Мені це нагадало про іншу публікацію в газеті Kyiv Weekly, примірник якої я безкоштовно отримав минулого тижня. Номер 33 за 24-30 вересня привернув мою увагу вже першою шпальтою, де було три фотоанонси внутрішніх шпальт. І всі три анонси вели до трьох матеріалів Олександра Дубинського, спецкора "Экономических известий", якого Нацбанк визнав кращим фінансовим журналістом України. Молодець головред KW Сергій Пєтухов, мій колишній заступник в "ЭИ"! Я не іронізую, а справді ціную його талант організувати потік цікавих матеріалів до редакції. Це передусім проблема "ЭИ" – чому її (та всієї фінансової України) найкращому журналісту не вистачає фінансів та він змушений друкуватися в інших виданнях. Але далі я побачив цілі дві шпальти KW, присвячені фіктивним накладам українських друкованих видань. У головній статті йшлося про ситуацію на ринку, яку обговорювали на міжнародному семінарі, де одним з організаторів виступив медіахолдинг Evolution Media, видавець Kyiv Weekly. А поруч – інтерв'ю. Максим Лазебник: "Липові тиражі поки усіх влаштовують". Найцікавіше тут те, що розмовляють два колишні штатні співробітники "Экономических известий". Перший з них – Олеся Остафієва – починає розмову так: "Для фахівців медіаринку не секрет, що одне із загальнонаціональних щоденних ділових видань при заявленому тиражі 30 тис. насправді продає 800 екземплярів кожного номера. Це правда?" І отримує відповідь другого – екс-редактора відділу "ЭИ" Максима Лазебника, – яка розпочинається наступними словами: "Так, така інформація є". Для фахівців медіаринку не секрет, що загальнонаціональних щоденних ділових видань в Україні три. "Коммерсант" декларує наклад до 15 тис., "Дело" – 20 тис., лише "ЭИ" – 30 тис. Для фахівців медіаринку не секрет, що "ЭИ" разом із холдингом "Медіа інвест груп" (до речі, МІГ вже 3 листопада виступатиме відповідачем на судовому процесі про крадіжку мого домену izvestia.info, який після крадіжки був терміново перереєстрований на "ЭИ") належать олігарху Сергію Таруті, а ось Kyiv Weekly разом з Evolution Media – іншому олігарху Віталію Гайдуку. Для фахівців будь-якого ринку не секрет, що Тарута й Гайдук є співвласниками "Індустріального союзу Донбасу". І що перший в опублікованому в початку року в "ЭИ" інтерв'ю сенсаційно заявив мені, що другий залишає бізнес та продає свою долю партнеру. Власно кажучи, це бізнес-розлучення й було головною причиною проблем "Медіа інвест груп" рік тому, коли звільнили її президента Володимира Чепового, який тепер працює президентом у "Контрактах". Воно ж призвело й до багатьох інших звільнень, в тому числі і головного редактора "ЭИ" Юрія Свірка. Але я впершу бачу, що газета Гайдука наїхала на газету Тарути. Новий етап розподілу майна? Чи це віддзеркалює позицію тимошенківського головного радника Гайдука стосовно ющенківського прибічника Тарути? http://blogs.pravda.com.ua/authors/svirko/48e3c71a58e0f/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/svirko/48e27f382d288/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Свірко) Якось у Києві вже забули, як Тимошенко під час помаранчевої революції обіцяла експортувати демократію до Білорусі. Забули, як Ющенко з Бушем обіцяли спільно просувати демократію до Білорусі та Куби. Забули, як МЗС України щоразу приєднувалося до заяв протесту Євросоюзу стосовно ситуації в Білорусі. Здається, що окрім мене та української служби Радіо "Свобода" (див. нижче) ця білоруська ситуація взагалі в Києві нікого не турбує. А МЗС України може щось сказати про вибори в Білорусі? Чи може лише оприлюднили на своєму сайті наступне: "29 вересня ц.р. у Нью-Йорку (США) відбулося засідання Україна – Трійка ЄС на рівні міністрів закордонних справ. Окремо відбувся обмін думками щодо результатів проведення парламентських виборів в Білорусі та стосовно розвитку ситуації на Кавказі". Чи можна почути цю думку офіційного Києва? Та почути в Києві, а не в Нью-Йорку? Tue, 30 Sep 2008 22:34:16 +0300 Білорусія обрала депутатів в "Палату Представників" 30.09.2008 Роман Скрипін Гості Вечірньої Свободи: Юрій Свірко – головний редактор газети "Обзор"; Венцук Вячорка – 1-й заступник Голови Білоруського народного фронту, Співголова об'єднаних демократичних сил (Скорочена версія. Повну версію "Вечірньої Свободи" слухайте в аудіозаписі) Роман Скрипін: Про вибори в Білорусі говорити, нібито, легко, оскільки нічого надзвичайного на них не відбувається, і важко, позаяк очікування змін раз у раз перевершують результат. Цьогорічні вибори не виняток. Влада цілком і повністю контролюється однією людиною – Олександром Лукашенком. Тут можна поставити крапку і забути, якби Білорусь не була північним сусідом України. Панове, в чому секрет стабільності режиму або такої персоналії, як Олександр Григорович Лукашенко? Венцук Вячорка: Секрет стабільності у страху, бо без цього страху було б неможливо змобілізувати майже 60 тисяч людей до цих комісій і вимусити декілька тисяч із них безпосередньо займатися фальсифікаціями. Венчук Вячорка Венцук Вячорка: Секрет стабільності у страху, бо без цього страху було б неможливо змобілізувати майже 60 тисяч людей: вчителів, працівників адміністрацій, інженерів до цих комісій і вимусити декілька тисяч із них безпосередньо займатися фальсифікаціями. Треба теж додати, що без субсидіювання через низькі ціни на газ, російський газ очевидно, було б неможливо заховувати, зберігати відносну економічну стабільність на державних підприємствах. Роман Скрипін: Ви говорите про залякування людей... Це як відбувається? Тому що, побувавши на вулицях Мінська, не спостерігається такого, щоби за людьми хтось спостерігав, ходив. Яка є система залякування? Оце цікаво. Венцук Вячорка: Всі ми мешкали, були в СРСР... Роман Скрипін: Не всі. Слава Богу, вже не всі, я хотів би сказати Вам. Тому що є нова генерація, яка не пам'ятає цих часів і народилися вже в незалежних країнах. Венцук Вячорка: Це правда. Моя наймолодша донька вже не знає, хто такий Ленін. Це правда. Роман Скрипін: Але знає, хто такий Лукашенко. Венцук Вячорка: Так, знає. Портрет є у школі. На щастя, поки що не у класі. Отже, у СРСР теж не бігали спецслужби за всіма нами на вулицях. Але що відбувається тепер? Наприклад, як завернути студентів до так званого попереднього голосування? Урни з цього голосування і замінюються. Просто, коли не проголосуєш завчасно, скажімо, у вівторок чи у середу, то можеш стратити своє місце, своє ліжко у гуртожитку чи навіть місце у самому університеті. Роман Скрипін: В чому секрет стабільності? Невже немає тих сил, які здатні змінити життя? Юрій Свірко Юрій Свірко: Стабільність, як на цвинтарі, в Білорусі. Я звідти поїхав в січні 2005 року і маю таке враження, що там нічого не змінилося. Як цього понеділка сказав литовський президент Валдас Адамкус у Вашингтоні, зустрічаючись з Бушем, про білоруські вибори, нічого нового не відбулося. Це такий діагноз про останні роки в Білорусі. Я спостерігав за еволюцією, а точніше деградацією білоруських виборів з 1991 року до 2005 року. Щороку, щоразу вони ставали все менш схожими на вибори, взагалі на демократичні процедури. Була дуже цікава деталь на одних з минулих виборів. Приїхав спостерігач з Латвії. Він сидів в якісь мінській школі, а там (Венцук от згадав про портрет Лукашенка в школі) поставили портрет Лукашенка на шафу, то він звідти впав і ледь не вбив цього спостерігача. Це було найкращою ілюстрацією до процесу білоруських виборів. Так і тут. В першому турі всі перемагають. Такий єдиний і непорушний блок лукашістів та безпартійних. Лукашенко голосує на своїй дільниці і, до речі, українським журналістам заявляє, що 300 кандидатів – це ж забагато, бо народ не може їх запам'ятати. Я навіть написав тут на "Українській правді", що бідна і нещасна Україна – 450 депутатів повноцінних у ВР! Як же їх тут запам'ятати? Атам 300 кандидатів на 110 місць. Тобто, погіршення відбувається щороку. Я не називав би це виборами. Я не називав би на місці ОБСЄ це спостереженням за виборами, тому що вони англійською так красиво пишуть, і всі на Заході думають, що там справді вибори, справді відбувається спостереження. Насправді ні виборів, ні спостереження. І, до речі, у звітах ОБСЄ, в доповідях написано, що 35% випадків їм відмовляли у спостереженнях. Тобто, така ситуація. Роман Скрипін: Панове, я хотів би звернути вашу увагу на слова Лукашенка. "Ми вибори проводимо для себе, – він сказав, – не для Європи". Можливо, в цьому є раціо? Послухайте, білоруси роблять свідомий вибір котрий рік поспіль, і вони віддають владу цій людині беззастережно. Чи, можливо, все не так насправді? Юрій Свірко: Правильно. "Для себе" – це для мене, для Лукашенка, ми проводимо вибори. Роман Скрипін: Я маю на увазі, що він, можливо, мав на увазі білоруський народ? Юрій Свірко: Ні, ніколи він не мав на увазі... Мав на увазі лише в переносному такому... Роман Скрипін: Іронізувати можна. Я питаю: наскільки беззастережною справді є підтримка Лукашенка серед народних мас? Чи це є повним віддзеркаленням симпатій електорату, тобто виборця, до президента Білорусі та тих політичних сил, які йдуть за ним? Не можна ж виключати такого варіанту. http://blogs.pravda.com.ua/authors/svirko/48e27f382d288/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/svirko/48df83cdb7c9f/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Свірко) Прагаласаваўшы сёньня на так званых парлямэнцкіх выбарах, Аляксандар Лукашэнка адказаў на пытаньні журналістаў, у тым ліку ўкраінскіх. "Нам не хацелася б вопыту Украіны, ды і ўкраінцам гэта ўжо надакучыла. Барані Божа нас ад украінскіх варыянтаў", – працытавала Лукашэнку ягонае афіцыйнае агенцтва БелТА. Вядома ж, украінцам надакучыла дэмакратыя. Яны ўсе як адзін хочуць мець прэзыдэнта накшталт Лукашэнкі, Пуціна або Мядзьведзева. Хочуць, каб дэпутатаў парлямэнту яшчэ перад выбарамі фільтравалі ў адміністрацыі прэзыдэнта, каб потым гэты парлямэнт галасаваў як гадзіньнік. Хочуць, каб на ТБ паказвалі толькі адну – правільную думку. І тады ў краіне (Украіне) усё будзе добра. Так казаў менскі заратустра: "Супакойцеся вы з гэтымі гульнямі, дэмакратыямі. Ня менш у нас дэмакратыі, чым ва Ўкраіне і Расеі разам узятых, можна сюды яшчэ і Захад запісаць. Дэмакратыя тады і там, дзе нармальна жыве народ, а не кучка апазыцыянэраў". Заратустра заратустрай, а словы пра кучку вельмі паказальныя – як у Фройда. Гэта ж ён, Лукашэнка, у беларускім Вярхоўным Савеце быў апазыянэрам, дзякуючы дапамозе кучкі калег-дэпутатаў перамог на прэзыдэнцкіх выбарах. А цяпер "жыве нармальна" і ўладу апазацыі аддаваць ня хоча. Таму яшчэ да сёньняшняга галасаваньня датэрмінова прагаласавала 26 адсоткаў выбаршчыкаў – кожны чацьверты! Таму гэтыя бюлетэні падмяняюць на правільныя ўначы, пра што сьведчаць зламаныя пячаткі на выбарчых урнах. Таму новая палата прадстаўнікоў будзе такая самая, як і старая – з купай невядомых нікому дэпутатаў. Напэўна, зьдзіўленыя ўкраінскія журналісты й запыталіся ў Лукашэнкі, чаму беларусы ня ведаюць кандыдатаў, за якіх сёньня галасуюць. І вось які адказ атрымалі: "Гэта зразумела. Сёньня каля 300 кандыдатаў у дэпутаты – усіх не запомніш, нават у адной акрузе. Таму не зьдзіўляйцеся. Выбары ў Беларусі – сам выбарчы працэс і падрыхтоўка – гэта ня вулічныя акцыі і не дэманстрацыі. Гэта ў асноўным работа на месцах і ў працоўных калектывах. Так ішла і агітацыя кандыдатаў у дэпутаты". Бедная, няшчасная Ўкраіна – тут у Радзе 450 дэпутатаў, а не кандыдатаў. Дзе ж іх усіх запомніш? Тым больш у адной – шматмандатнай – акрузе. Таму, калі вам зноў захочацца паскардзіцца на Вярхоўную Раду, магу даць дзьве парады: 1) калі ласка, можаце скардзіцца – за гэта пакуль не арыштоўваюць, як у некаторых суседніх краінах, 2) параўнайце яе зь беларускім і расейскім парлямэнтамі. Sun, 28 Sep 2008 16:17:01 +0300 http://blogs.pravda.com.ua/authors/svirko/48df83cdb7c9f/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/svirko/48d906aa898e4/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Свірко) У гэтую нядзелю ў Беларусі будуць абіраць палату прадстаўнікоў. Ужо чацьвертую з таго часу, як Лукашэнка ў 1996 годзе разагнаў беларускі Вярхоўны Савет з 260 дэпутатаў, прызначыўшы 110 зь іх у першую палату без усялякіх выбараў. Але ўжо сёньня пачалося датэрміновае галасаваньне на гэтых выбарах. Словы "выбары" й "галасаваньне" не адлюстроўваюць у Беларусі сутнасьці працэсу. Студэнтаў прымусова гоняць, каб яны галасавалі датэрмінова, нават даюць дадатковы выходны дзень, каб яны зьехалі зь Менску ў нядзелю. На некаторых участках датэрмінова галасуюць ці не 100 адсоткаў выбаршчыкаў. Навошта? Адказ просты – так лягчэй кантраляваць вынікі выбараў. Дакладней – вырабаў. Штучных вырабаў. Вось што заявіў Лукашэнка 23 лістапада 2006 году, калі даваў прэсавую канфэрэнцыю для ўкраінскіх журналістаў: Как уточнил Лукашенко, на самом деле за него проголосовало 93,5% белорусских избирателей. И только в угоду критике о "неевропейском показателе" он отдал распоряжение центризбиркому сделать итоговые 83%. "И если сейчас начать пересчитывать бюллетени, то я не знаю, что с ними делать вообще", – резюмировал белорусский руководитель. По логике белорусского президента, Запад пообещал признать результаты выборов, если они будут "европейские". "Мы старались сделать европейские. Но тоже, видите, не получилось. Пообещали, что если европейские, то все будет нормально, сделали европейские – не нормально". Гэта ён казаў пра прэзыдэнцкія выбары. Хто яшчэ мае сумневы ў тым, што ЦВК Беларусі выконвае загады Лукашэнкі пра вынікі ўсіх выбараў? Сёньня Лукашэнка прымаў даверчыя лісты ад новых амбасадараў. І зноў засьпяваў пра выбары. "Давайце зробім у вашу бытнасьць пасламі адносіны Беларусі з Эўразьвязам нармальнымі", – сказаў ён і, як перадае БелТА, выказаў надзею, што пасьля выбараў у беларускі парлямэнт адносіны з Захадам могуць стаць самымі цеснымі. "Мы ніколі не былі схільныя рабіць "лакмусавую паперку" дэмакратыі з нашых выбараў. Але ж вядучыя дзяржавы Захаду на гэтым настойвалі, заяўляючы: як выбары пройдуць, так мы і выбудуем з вамі адносіны. Што ж, мы згодныя", – сказаў Лукашэнка. Згодны ён цяпер і з тым, што ён – апошні дыктатар Эўропы. Так і сказаў: "Наша "дыктатура" нікому не перашкаджае жыць і разьвівацца. Наадварот, мы для вас заўсёды заставаліся партнэрам, які выконвае ўсе свае абавязацельствы". Хочацца дадаць, што асабліва не перашкаджае лукашэнкаўская дыктатура якраз Кіеву. Тут увогуле апошнім часам суседнюю Беларусь не заўважаюць. Лукашэнка нядаўна выпусьціў з турмы асноўных палітвязьняў, у тым ліку свайго суперніка на прэзыдэнцкіх выбарах Аляксандра Казуліна. Захад ацаніў гэты гандаль людзьмі ды правёў шэраг сустрэчаў (раней забароненых) з прэм'ер-міністрам Беларусі ды кіраўніком МЗС. "Мы вельмі хацелі б поўнасьцю нармалізаваць нашыя адносіны сёньня. Але на карачках паўзьці і прасіцца ў агульнаэўрапейскі дом мы не будзем. І не таму, што я такі горды, а таму, што я прадстаўляю вельмі горды народ, які заслугоўвае павагі за тое, што зрабіў найбольшы ўклад у барацьбу з нацызмам, ратуючы Эўропу", – сказаў Лукашэнка. А расейцы думалі, што гэта яны фашыстаў перамаглі? А мо Лукашэнка ўжо й расейцаў прадстаўляе. Казаў жа ён раней: "Белорус – это русский со знаком качества". І на дэсэрт. Тут у Кіеве нядаўна 17-годзьдзе незалежнасьці сьвяткавалі. Якая 24 жніўня 1991 году пачалася. У Менску тое самае Вярхоўны Савет зрабіў на дзень пазьней – 25 жніўня 1991 году. Аднак Лукашэнка вядзе свой адлік часу: "Мы многаму ў вас вучымся. Але ня трэба ад нас патрабаваць усяго таго, нават добрага і пазытыўнага, што ў вас ёсьць, за такія кароткія тэрміны, бо нам усяго толькі крыху больш за 15 гадоў". Tue, 23 Sep 2008 18:09:30 +0300 http://blogs.pravda.com.ua/authors/svirko/48d906aa898e4/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/svirko/48d022fb3c73b/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Свірко) Все ж таки ЗМІ в Україні є четвертою владою, хоча перші три (особливо третя – судова) це публічно не визнають. 21 серпня в "Укроборонбруді-2" я писав про суддю Самусенко. Як виявилося, це вона – Світлана Сергіївна. Отже, під головуванням судді Самусенко Вищий господарський суд вирішив: "Касаційна інстанція визначає, що суди першої та апеляційної інстанцій дали їм невірну правову оцінку та дійшли помилкового висновку про перевищення директором філії ЦСБУ "Укроборонбуд" Мельником В.Л. наданих йому довіреністю N610 від 09.03.2006 повноважень при укладенні договору від 10.05.2006 N19/05-06/01". Довіреність міністра оборони Анатолія Гриценка від 9 березня 2006 року відкрила шлях масовим продажам землі та будинків військового відомства за безцінь у багатьох областях, а також в Криму й Севастополі. А суддя Самусенко одну таку оборудку узаконила, до того ж підставивши екс-міністра Гриценка. Який досі мовчить. Господарські суди з цих земельних справ ухвалювали численні протилежні рішення, але найцікавішим є те, що цей плюралізм існував і в Вищому господарському суді України. Аж до 27 серпня. Мабуть, почитавши мій серіал у блогах на УП, ВГСУ у складі колегії (Коробенко Г.П., Костенко Т.Ф., Мачульський Г.М.) розглянув справу за позовом військового прокурора Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до приватного підприємства "Західна продуктова компанія" (м. Луцьк). Зокрема, в постанові ВГСУ від 27.08.2008 зазначено: "Господарським судом 1-ї інстанції встановлено факт укладання оспорюваних договорів N17/04-06а та N19/05-06/02 від імені Міністерства оборони України представником, Мельник В.Л., з перевищенням наданих йому повноважень згідно довіреності від 09.03.2006 р. N610, а саме щодо договору N17/04-06а – без отримання рішення Міністра оборони України та без додержання встановленої у Міністерстві оборони України процедури погодження укладення таких договорів директором Департаменту будівництва Міністерства, а також щодо договору N19/05-06/02 взагалі без повноважень на укладання від імені Міністерства оборони України такого договору про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України у договорі про спільне будівництво N17/04-06а. Також місцевим господарським судом встановлено відсутність повноважень Міністерства оборони України на відчуження військового майна (гарнізонний будинок офіцерів А-2 площею 2107,0 кв.м. та склад Б-1 площею 68,1 кв.м.), стосовно якого чинним законодавством України встановлено спеціальний правовий режим, особливості статусу та порядок його відчуження, а саме: ч. 2 ст. З Закону України "Про правовий режим майна у Збройних України"; п.2, 6, 12 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000р. N1919". І ось головний фрагмент постанови ВГСУ: "За таких обставин, висновок місцевого господарського суду щодо визнання спірних договорів недійсними, як укладених з численними порушеннями чинного законодавства України, колегія визнає правомірним і обґрунтованим, а висновок апеляційного господарського суду щодо правомірності цих договорів помилковим та таким, що ґрунтується на неправильно застосованих нормах матеріального права, що дає підстави для скасування оскаржуваної постанови з наведених вище підстав із залишенням рішення місцевого господарського суду в силі, так як воно відповідає чинному законодавству України та обставинам справи". Залишаються два запитання: 1. Що тепер буде з усіма іншими позитивними рішеннями ВГСУ стосовно "укробороноборудок"? 2. І що буде із суддею Світланою Самусенко та іншими не в міру господарськими суддями ВГСУ? Мабуть, керівництво ВГСУ знов зробить вигляд, що блоги на УП не читає. А судді "отделаются легким испугом". Wed, 17 Sep 2008 00:19:55 +0300 http://blogs.pravda.com.ua/authors/svirko/48d022fb3c73b/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/svirko/48caeb78753f7/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Свірко) МИД России умеет не только делать заявления вроде того, что газета "Обзор" метко назвала "Принуждение Киева к дружбе". И не только ругаться устами своего шефа Лаврова с главой Форин офиса, говоря ему "фак ты" (точнее, 'Who the f*** are you to lecture me?'). Кстати, Daily Mail специально отметила, что эти факсы по телефону Лавров посылал Милибэнду накануне визита британца в Украину. А уже после заявления МИД РФ украинский МИД в субботу продемонстрировал свои лингвистические способности, вставив в официальный украиноязычный текст цитату на иностранном языке: "Намагання Росії дестабілізувати ситуацію в Україні через виплекану п'яту колону, яка чомусь позиціонується як "здоровые политические силы страны", не мають перспективи". Однако российское внешнеполитическое ведомство не сдается. Также в субботу оно вывесило на своем сайте новые материалы под рубрикой "Голод в СССР. 1930 – 1934 гг.". http://www.mid.ru/brp_4.nsf/sps/5033BE0A770F299AC32574C200446A47 Не удивлюсь, если скоро Москва потребует всемирного признания геноцида советских граждан со стороны бывшей житницы бывшего СССР, то есть УССР, и сделает это главной целью своей дипломатии. К столь важному делу уже – по киевскому шаблону – подключена ФСБ: "Помещенные ниже оцифрованные копии оригинальных документов извлечены из фондов российских федеральных архивов – Российского государственного архива социально-политической истории (бывший Центральный партийный архив Института марксизма-ленинизма при ЦК КПСС), Государственного архива Российской Федерации, Российского государственного архива экономики, а также Центрального архива Федеральной службы безопасности Российской Федерации. Они представляют собой лишь часть огромного документального массива, отразившего большую беду народов СССР – голод, предпосылки для которого возникли в 1929 – 1930 гг. в связи с начавшимися коллективизацией крестьянских хозяйств и индустриализацией, поразивший затем значительную часть регионов СССР. Документы раскрывают суть тогдашних политических решений в области сельского хозяйства, продовольственного обеспечения народов огромной страны, экспорта и импорта продовольственных товаров, их реализацию в партийных и государственных структурах СССР на разных уровнях, отношение к ним различных категорий населения, дают реальную картину сначала продовольственных затруднений, а затем катастрофического недостатка продуктов питания в городе и деревне. Авторы ниже приведенной подборки документов стремились показать в развитии трагическое явление голода в СССР. Поэтому документы в ней расположены в строго хронологической последовательности". Обращает на себя внимание п. 10: Докладная записка информационного отдела Государственного Политического Управления Украинской Советской Социалистической Республики "О продовольственных затруднениях на Украине" в информационный отдел Объединенного Государственного Политического Управления СССР. 26 июня 1930 г. N88871. А чуть ниже – тоже неслучайные документы. 26. Постановление Политбюро "О семенной ссуде Украине". 19 марта 1932 г. 28. Постановление Совета Труда и Обороны СССР о семенной ссуде Украине. 20 марта 1932 г. 29. Постановление Политбюро "О семенной помощи Украине". 26 марта 1932 г. Sat, 13 Sep 2008 01:21:44 +0300 http://blogs.pravda.com.ua/authors/svirko/48caeb78753f7/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/svirko/48c91ab5a3bf3/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Свірко) "І ўсё-такі ён гадронны", – сьцьвярджае пра знакаміты калайдэр беларуская газэта "Наша Ніва". На яе сайце лінгвіст Зьміцер Саўка тлумачыць: "Слова "гадрон" паходзіць з грэцкага "ἁδρός", – 'моцны'. Рысачка над "ἁ" ў грэцкай мове абазначае прыдыханьне, і ў лацінскай мове гэтае прыдыханьне перадаецца ўжо паўнацэннай літарай h: "hadros". Лаціна ж ёсьць галоўным пастаўшчыком грэцызмаў у эўрапейскія лацінічныя мовы. Таму й ня дзіва, што нашумелы Вялікі калайдэр вядомы як "гадронны" ня толькі немцам і ангельцам, але й заходнім ды паўднёвым славянам, што карыстаюцца лацінскай графікай. Бяз "г" пішуць калайдэр баўгары і расейцы. Што да пазычаньняў у беларускай ды ўкраінскай мовах, дык іх шлях дасёньня няпросты ды пакручасты, бо ляжыць праз мову расейскую. Традыцыйна, інэрцыйна ды бязь лішніх разваг бярэцца ўжо асвоенае расейшчынай ды гатовае да ўжываньня іншамоўнае слова. Гэта зручна, але пакідае галоўнае пытаньне – чаму? – без адказу. Пытаюцца пра гэта ў сваіх мовазнаўцаў і ўкраінцы, запыталіся і ў нас нашыя чытачы". Вядома ж, украінцам больш цікавы зараз не калайдэр, а кіеўскія 1) калізей (менавіта так, з малой літары – ад слова "калізіі") – Вярхоўная Рада – і 2) Банкамат (а тут зь вялікай, бо гэта такі "гвоздильный автомат" на Банкавай). Але ж вось гэтае "бязь лішніх разваг" – аж надта красамоўнае. Гэтаксама бязь лішніх разваг пішуць "Заходняя Ўкраіна" (Західна Україна, Западная Украина). Адзін прыклад з сайту прэзыдэнта Ўкраіны: "Захищаючи позицію уряду, його перший віце-прем'єр М.Азаров стверджував, що Західна Україна не має проблем із водопостачанням – є навіть надлишок води. У зв'язку з цим, мовляв, ці кошти більше потрібні Сходу України". Але Захад і Ўсход – гэта глябальныя паняцьці. У межах адной краіны іх быць ня можа. Ці бачылі вы ў сур'ёзных тэкстах "Північну" або "Південну" Украiну? Дык навошта заходнюю Ўкраіну рабіць Заходняй зь вялікай літары? Скажуць, што быў і ёсьць такі гістарычны рэгіён. Адчуйце розьніцу: Паўночная Ірляндыя й паўночная Ісьляндыя, Заходняя Нямеччына (часоў ФРГ ды ГДР) і заходняя Нямеччына цяпер. Thu, 11 Sep 2008 16:18:45 +0300 http://blogs.pravda.com.ua/authors/svirko/48c91ab5a3bf3/