http://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua/authors/zhdanov/486b63e6b6d60/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Жданов) День Конституції стимулював політичні сили до презентації власних проектів змін до Основного закону. Не залишилася поза процесом і Партія регіонів, яка вчора оприлюднила власні наробки конституційних нововведень. Wed, 02 Jul 2008 14:17:58 +0300 Будь-яка Конституція за своєю суттю є суспільним договором, тобто в її основу покладається суспільний консенсус з основних правил життєдіяльності суспільства, функціонування влади та економіки. Такий консенсус формується більшістю суспільства та основними національними політичними силами. В наших умовах це означає, що єдино легітимною новою редакцією Конституції буде така її версія, яка буде прийнята Блоком Юлії Тимошенко, Партією регіонів (що в сумі складає не менше 300 голосів в парламенті), погоджена Президентом України (підтримана НУНС і бажано Блоком Литвина) та ухвалена більшістю громадян на всеукраїнському референдумі. Але це ідеальний варіант, який в нинішніх умовах, навряд чи є можливим. Сьогодні кожна з політичних сил намагається вибудувати владу під себе, протягуючи завідомо неприйнятний для інших проект конституційних змін. Проводячи попередній аналіз проекту змін до Конституції України від Партії регіонів, варто зауважити декілька принципових моментів. Зауваження перше. Партія регіонів свідомо включила до проекту змін до Основного закону положення про дві державні мови в Україні та внеблоковий статус нашої держави. По-перше, це дозволяє регіоналам відзвітувати перед своїми виборцями про те, що вони намагаються виконати власні передвиборні зобов'язання. Інша справа, що їх дії, напевне, не отримають логічного завершення. Однак, подібний хід дозволить Партії регіонів на майбутніх виборах розповідати громадянам про те, що вони зробили все можливе для реалізації власних передвиборчих обіцянок. По-друге, вводячи положення про двомовність та внеблоковість, регіонали створюють блискучий майданчик для майбутніх політичних та конституційних торгів. Тому що ніколи не пізно зняти ці норми заради бажаного компромісу. Зауваження друге. Введення принципу, за яким переможець парламентських виборів отримує все, тобто більше половини голосів у парламенті та право одноосібно формувати коаліцію призведе до зниження легітимності коаліції та сформованого нею уряду. До останнього часу на парламентських виборах жодна з політичних сил не набирала більше третини голосів виборців. Навряд чи ситуація зміниться і в майбутньому, тобто лише третина суспільства за цими новими правилами буде визначати політичний курс держави. Зрозуміло, що це буде постійною причиною для звинувачення парламента у тому, що він не відображає політичні настрої всіх громадян, а волевиявлення народу є викривленим. Навряд чи витримає критику аргументація Олександра Лавриновича про складність формування коаліцій з декількох фракцій. Автор може дати лише одну пораду вітчизняним політикам: домовляйтеся панове, домовляйтеся, узгоджуйте позиції. А якщо не можете цього робити, то дайте дорогу іншим. Введення зазначеної норми також призведе до формування двопартійної системи в Україні. Двопартійність – це не абсолютне зло або добро, це політична реалія, яка в інших країнах може сприяти політичній структуризації суспільства. Однак, в Україні двопартійність у її нинішньому варіанті може поглибити протиріччя між Сходом та Заходом України. Не враховувати такого сценарію розвитку подій відповідальні політики не мають права. Зауваження третє. Процедура імпічменту Президента України значно спрощується і переводиться із правової у політичну площину. За діючою Конституцією імпічмент може бути застосований до Президента, який здійснює замах на кримінальний злочин (за відповідних висновків Верховного та Конституційного судів). Для його усунення з посади потрібно три четверті голосів народних депутатів України. Пропозиція регіоналів передбачає початок процедури імпічменту у випадку, якщо глава держави завдає шкоди національним інтересам України, а для завершення цієї процедури вистачить всього дві третини голосів. Якщо з пропозицією спрощення процедури імпічменту можна погодитись, оскільки за нині діючою Конституцією провести її майже нереально, то норма, згідно якої імпічмент може здійснюватися за дії, які зашкодили національним інтересам держави, є вельми сумнівною. В умовах відсутності чіткого визначення і розуміння національних інтересів як у законодавчому полі, так і легітимізованих у суспільній свідомості, дана норма відкриває простір для оціночних суджень, широких політичних спекуляцій на тему: що таке національні інтереси та чи порушував їх глава держави. В свою чергу, це призведе до перманентних політичних криз, ще більше ускладнить та паралізує роботу різних гілок влади. Зауваження четверте. Нажаль, автори проекту не довели до логічного завершення реформування системи місцевих адміністрацій. Замість ліквідованих державних адміністрацій вводяться представництва Кабінету Міністрів України, що мають контрольні та координуючі функції. Навряд чи доцільно створювати такі представництва та підпорядковувати їх безпосередньо уряду. Зі зміною коаліції та сформованого нею Кабінету Міністрів будуть негайно змінені і керівники представництв уряду в областях, що обумовить перенесення політичних криз з центру до регіонів. http://blogs.pravda.com.ua/authors/zhdanov/486b63e6b6d60/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/zhdanov/48494d4271e58/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Жданов) Три місяці тому мною на сайті Української правди була опублікована стаття присвячена правовим аспектам переформовування коаліції та відставки Уряду. Але як говорили ще зовсім недавно – тема "важлива та актуальна", тому вважаю, що не гріх ще раз нагадати (продовжуючи тему, що підняв у своєму блозі Борис Кушнірук) про основні віхи регламенту та Конституції. Fri, 06 Jun 2008 17:44:18 +0300 МАГІЧНЕ ЧИСЛО ТРИДЦЯТЬ СІМ Питання припинення діяльності коаліції регулюється Конституцією України та Тимчасовим регламентом Верховної Ради, який був прийнятий ще в 2006 році. Відповідно до положень цього Регламенту визначаються наступні підстави припинення її діяльності: 1) припинення повноважень Верховної Ради відповідного скликання; 2) зменшення чисельного складу депутатів в коаліції до кількості народних депутатів меншої, ніж визначено в Конституції, тобто менше ніж більшість від конституційного складу парламенту; 3) прийняття коаліцією рішення про припинення своєї діяльності. З точку зору останніх подій та заяв, для нас найбільш цікавими є дві останніх підстави. Спочатку проаналізуємо ситуацію із зменшенням чисельності депутатів-коаліціянтів до кількості меншої за 226. Це може відбутися або внаслідок індивідуального виходу (що і сталося після заяв народних депутатів Ігора Рибакова та Юрія Бута), або виходу з коаліції однієї з її фракції. Індивідуальний вихід з коаліції. З огляду на наше конституційне право такий вихід виглядає досить сумнівним. Згадаймо, що рік тому назад індивідуальний перехід окремих народних депутатів з складу опозиції до тодішньої коаліції завершився розпуском парламенту. Кращі юристи БЮТ, "Нашої України" та секретаріату Президента доводили, що в коаліції не може бути індивідуального членства, оскільки вона створюється не окремими депутатами, а парламентськими фракціями. Змінювати цю правову позицію рік потому буде вкрай непослідовно. Кумедно будуть виглядати посадовці та депутати, які рік тому доводили одне, а зараз затято будуть доводити зовсім протилежне. А який простір для інформаційних атак опонентів! Нажаль, норми права у нас живуть окремо, а логіка політичної доцільності – окремо. Тому і знайшлися всього лише два народних депутати, що заявили про свій вихід із складу коаліції (нагадаю, що Іван Плющ так і не підписав коаліційну угоду між БЮТ та НУНС). У сухому підсумку залишилося 225 депутатів-коаліціянтів. Вже розгорнулася справжня юридична буря навколо питання: так живий пацієнт, чи мертвий, існує коаліція, чи почила в бозі? Але чим би не закінчилася така дискусія, індивідуальний вихід буде означати де-факто колапс коаліції, оскільки в неї не буде достатньої кількості голосів для підтримки власних законопроектів. Відсутність закону про імперативний мандат для народних депутатів унеможливить вплив на "вихідців-індивідуалів". Цікава і технологія, що була застосована. З складу коаліції вийшли представники БЮТ та "Народної самооборони" – саме тих політичних сил, які говорили про її єдність. "Єдиний центр" "залишився за кадром", що дає змогу звинуватити саме БЮТ і "Народну самооборону" у розвалі коаліції та "повісити" них весь суспільний негатив. Стосовно виходу із складу більшості однієї із фракцій. Для прийняття такого рішення необхідне результативне голосування всередині однієї із фракцій коаліції. Наприклад, в "Нашій Україні" для цього потрібні голоси 37 народних депутатів (більшість від її складу – 72 депутати). У нинішніх умовах таку кількість набрати вкрай складно, з більш високою долею імовірності можна спрогнозувати розкол фракції. І на останок, стосовно припинення діяльності коаліції, так би мовити, за власним бажанням. Для прийняття рішення про припинення більшістю своєї діяльності, необхідно провести загальні збори коаліції. Їх рішення вважаються ухваленими, якщо за них проголосувало більше половини від загальної чисельності народних депутатів кожної із фракцій більшості (відповідно до Коаліційної Угоди між НУНС та БЮТ). Таким чином, провести бездоганну з правової точки зору операцію з переформатування коаліції вкрай важко. Але індивідуальний вихід з коаліції призведе, принаймні, до блокування її діяльності. Що в свою чергу поставить питання про відставку Уряду. УРЯД ВІДПРАВЛЕНО У ВІДСТАВКУ! ХАЙ ЖИВЕ СТАРИЙ НОВИЙ УРЯД! Головними документами, які регулюють порядок відставки уряду є закон Конституція, закон "Про Кабінет Міністрів України" і той же Регламент Верховної Ради. Достроково повноваження Кабінету Міністрів можуть припинятися в разі: 1) прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів; 2) відставки прем'єр-міністра за поданою ним заявою; 3) припинення повноважень прем'єр-міністра у зв'язку з неможливістю виконання ним повноважень за станом здоров'я або його смерті. Бажаємо довгих років та здоров'я нинішньому прем'єрові, тому пункт про смерть та невиліковані хвороби розглядати не будемо. З області ненаукової фантастики виглядає, поки, і власна заява глави уряду про свою відставку. Більш цікавою для аналізу є відставка Кабінету Міністрів у зв'язку з прийняттям резолюції недовіри уряду, яка може вноситися на розгляд парламенту третиною депутатів від конституційного складу Верховної Ради або президентом України. Для її ухвалення необхідно 226 голосів. До безумовних опонентів нинішнього уряду належать Партія регіонів та КПУ. У разі залучення до цієї процедури Блоку Литвина, сукупно у них буде 222 голоси. Для повної перемоги необхідно залучити всього лише голоси чотирьох депутатів, що цілком імовірно в сьогоднішніх умовах. І фракційна дисципліна тут абсолютно ні до чого. Навряд чи вона стримає тих, хто не любить Тимошенко усім серцем. Без Блоку Литвина завдання опозиції ускладнюються, оскільки тоді у противників уряду буде всього 202 голоси. Але той, хто буде починати таку операцію, повинен усвідомлювати, що вона за визначенням повинна бути результативною. Інакше політична смерть урядових опонентів буде неминучою та швидкою. Відповідно до закону "Про Кабінет Міністрів", у випадку ухвалення резолюції уряд буде відправлений у відставку. Але...І зараз цих "але" буде дуже багато. Відправлений у відставку уряд буде виконувати свої обов'язки до формування нового уряду. Для того, щоб сформувати новий уряд необхідно створити нову коаліцію. А для цього потрібне голосування більшістю від складу фракції. Тобто, проблема 37 голосів "нашоукраїнців" постає з новою силою. І ще одне "але". Адже нову коаліційну угоду повинен підписати кожен народний депутат. А якщо частина з них відмовиться це робити? І голосів знову не вистачить. Як говориться, приклад Івана Плюща надихає на нові звершення. Індивідуальне же входження депутатів до нової коаліції буде означати повернення до ситуації минулого року і ходіння "зачарованим" колом українського парламентаризму і політичної відповідальності перед виборцями. І тут не грає ролі скільки голосів депутатів буде не вистачати – чотири або двадцять чотири. Тому, у разі реалізації сценарію "переформатування та відставки" не виключена ситуація, що Кабінет Міністрів і Верховна Рада будуть працювати у "підвішеному" стані. Водночас, президент отримує додаткові важелі впливу на ситуацію, оскільки, якщо протягом 60 днів не буде сформований новий Уряд, то глава держави отримає право на розпуск парламенту. В свою чергу, примара розпуску буде дамокловим мечем висіти над депутатами – нашеукраїнцями – кожний з них замислиться над простим питанням: чи буде його прізвище у прохідній частини виборчого списку? http://blogs.pravda.com.ua/authors/zhdanov/48494d4271e58/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/zhdanov/483a79aa2d3ed/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Жданов) Оприлюднені перші дані виборів Київського міського голови та Київської міської ради. В принципі, їх результати були спрогнозовані та зрозумілі ще на початку кампанії. Київські вибори вплинули не лише на ситуацію в столиці, їх наслідки відчують і загальнонаціональні політики. Зокрема, Юлія Тимошенко, напевне вже сьогодні замислюється: як їй нейтралізувати ризики інформаційної атаки опонентів під умовною назвою "Сталінград для Тимошенко". Mon, 26 May 2008 11:49:46 +0300 Зрозуміло, що ситуація, коли Леонід Черновецький підтвердив своє мерство в Києві, потребує серйозного аналізу, як для демократичної коаліції, так і окремо для Блоку Юлії Тимошенко та "Нашої України – Народної Самооборони". Думаю, що вони знайдуть в себе сили та мужність зробити відповідні висновки. Водночас, я є невиправним оптимістом і в кожному негативному явищі вишукую позитивні моменти. Момент перший – на виборах Київського міського голови (принаймні, за результатами всіх екзит-полів) разом два кандидата від демократичних сил – Олександр Турчинов і Віталій Кличко – отримали сумарно більше голосів, ніж Леонід Черновецький. Таким чином підтверджено, що Київ за своєю суттю є демократичним містом і що найбільшу підтримку у столиці України отримали демократичні сили. Для перемоги не віртуальної, а реальної демократам потрібно було об'єднатися, висунути єдиного найбільш рейтингового кандидата (як я вже пропонував у попередньому своєму блозі). Ситуація була б зовсім іншою: було б зрозуміло, за кого віддавати свій голос, явка була б більшою, та й підтримали б єдиного демократичного кандидата. Нажаль, наші демократи об'єднуються лише перед розстрілом. Проблема в тому, що вони не змогли відмовитися від власних амбіцій, не змогли домовитися, не змогли зрозуміти всю відповідальність перед виборцями, яку вони несуть. Момент другий – проти Леоніда Черновецького за всіма данними проголосували від 65 до 70% виборців. В такій ситуації Леоніду Михайловичу буде дуже важко стати мером усіх киян. В кращому випадку, він буде мером третини киян. Якщо ж враховувати 50% явку на виборах, то за Леоніда Черновецького фактично проголосувало лише 15% громадян, які мають право голосу. Для запобігання таким виборчим казусам, необхідно приймати закон про вибори міських голів, який дозволить двотурове голосування. Це підвищить легітимність мерів, і ні у кого не буде сумніву: чи має право ця людина на керувати тією чи іншою громадою. Момент третій – зараз шанси на створення демократичної більшості у Київській міській раді складають 50 на 50. Ситуація хитка, але при грамотно проведених переговорах створення демократичної більшості є цілком імовірним. Принаймні, сьогодні вночі Блок Юлії Тимошенко і Блок Кличка вже провів відповідні консультації. Зараз створення або нестворення демократичної більшості у Київраді, яка б контролювала діяльність мера в інтересах громади, багато в чому залежить від позиції Блоку Литвина. До речі, повторюється ситуація у Верховній Раді. Сподіваюся, що зараз позиція Володимира Литвина та Віктора Пилипишина буде більш визначеною та чіткою. Момент четвертий – однозначно корелювати результати виборів до міської ради з можливими результатами тих же політичних сил на виборах до Верховної Ради є некоректним. Для мене цілком зрозуміло, якщо б проводилися парламентські вибори, то результати політичних сил були б суттєво іншими. Оскільки мотивація на парламентських та місцевих виборах є різною. Значно б вищими були результати БЮТ, Партії регіонів та "Нашої України". І значно менше отримали б Блок Черновецького та Блок Кличка. Некоректно робить той, хто порівнює ситуацію з 2006 роком. Тоді практично всі парламентські партії та блоки отримали на парламентських виборах більший результат, ніж на виборах до міської ради (наприклад, "Наша Україна" – 15% до Верховної Ради та 9% – до Київради. Аналогічною є ситуація для БЮТ: 39% до ВР, 24% – до міськради. Партія регіонів: майже 12% до ВР, та майже 6% – до Київради). Парламентські вибори витягували результати київських осередків цих сил на місцевих виборах. Під час же кампанії 2008 року кияни звертали більш увагу (що цілком природньо) на партії "місцевого значення". http://blogs.pravda.com.ua/authors/zhdanov/483a79aa2d3ed/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/zhdanov/4832bc739aca9/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Жданов) Якщо хтось пам'ятає сучасну політичну історію, то за часів Брежнєва та Суслова у Радянському Союзі досить розповсюдженим прийомом розправи з тодішніми дисидентами було позбавлення їх радянського громадянства та висилка за межі країни. Tue, 20 May 2008 14:56:35 +0300 За вікном вже давно не 70-ти рокі XX сторіччя, а початок сторіччя XXI. Але засоби боротьби із політичними опонентами, а ще не так давно союзниками залишаються тими ж. Вся ця історія з поданням до Святошинського суду заяви про позбавлення Давида Жванії українського громадянства далека від чистої юриспруденції, а замішана на густому політичному тлі. Якщо чесно, то мені сумно і соромно за українську владу, яка дозволяє діяти собі у такий спосіб. Політику не можна переводити у кримінал та задіювати правоохоронні органи як інструменти у політичних ігрищах. Це табу, яке не підлягає обговоренню в цивілізованих країнах. Із всієї цієї історії на сьогодні можна зробити, принаймні, два невеликих висновки. Перший. В останній час правоохоронні органи були активно використані як інструмент політичної боротьби за часів попереднього президента Леоніда Кучми. На згадку приходять "маски-шоу" влаштовані прокуратурою літом 2004 року у приміщенні офісу того ж Давида Жванії на Контрактовій площі, намагання завести кримінальні справи на інших політиків, які були основою виборчого штабу Віктора Ющенка. Не помилюся, якщо скажу – подання про позбавлення громадянства Давида Жванії це вірний крок повернення до практики, яку ми ще декілька років тому назад називали "кучмізмом". Адже наслідок таких дій зрозумілий – скасування депутатського імунітету та можливість кримінального переслідування цього політика. Другий. Ще раз знайшло підтвердження прислів'я, що "революція поїдає своїх дітей". Команда, яка працювала на перемогу Віктора Ющенка у 2002-2004 роках, сьогодні відсторонена від діючого глави держави. А дехто з цих політиків вже відверто опонує президентові. Спостерігаючи останні події, зрозуміло одне – після помаранчевої революції для успішної політичної кар'єри необхідно було у 2004 році бути затятим противником Віктора Ющенка. Чи вірним шляхом йдуть "товарищі"? http://blogs.pravda.com.ua/authors/zhdanov/4832bc739aca9/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/zhdanov/48281a176d04f/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Жданов) Київська виборча кампанія в розпалі. На вулицях Києва кандидати в мери агітують та розповідають киянам як їм буде гарно жити, у випадку їх обрання на посаду міського голови. Але ніхто з нинішніх претендентів не говорить про необхідність зміни сучасного закону"Про столицю Україну – місто-герой Київ", який приймався ще "під Омельченка". Mon, 12 May 2008 13:21:11 +0300 Об'єктивно цей закон не дозволяє громаді контролювати владу, перетворює київського мера на такого собі "царька", який поєднує посади в державній владі та місцевому самоврядуванні. Київський міський голова, якщо використовувати зрозумілі загальнонаціональні аналогії, є одночасно президентом, прем'єром та спікером. Президентом, тому що обирається всією громадою. Прем'єром, тому що очолює орган виконавчої влади – Київську міську державну адміністрацію. Спікером, тому що головує на засіданнях Київради. Таке поєднання посад надає колосальні можливості для зловживань, виводить мера з-під контролю як органів державної виконавчої влади, так і міської ради. Сьогодні ми бачимо як нині діючий мер дозволяє собі ігнорувати засідання Кабміну. З іншого боку, він створив підконтрольну собі більшість у Київраді, що дозволяє йому керувати її діяльністю. Тобто нинішній закон з будь-якого мера зробить "чорта з рогами". Для зміни сучасної ситуації необхідно ухвалити новий закон про Київ, який би розмежовував повноваження Київського міського голови, голови держадміністрації та голови Київради. Декілька років назад Центр Разумкова підготував проект Закону "Про місто Київ – самоврядну територію, столицю України", в якому викладені ці речі. Законопроект передбачає створення Столичної агломерації, передачу прав місцевого самоврядування на місцевий рівень. Було б абсолютно нормально, якби одна із політичних сил, що змагаються на київських виборах та мають фракції в парламенті, внесла цей законопроект на розгляд Верховної Ради та добилися його ухвалення. http://blogs.pravda.com.ua/authors/zhdanov/48281a176d04f/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/zhdanov/482459a2b8103/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Жданов) Нещодавно сайт "Главред", опублікував текст проекту змін до Конституції, який був запропонований Блоком Юлії Тимошенко. На минулому тижні ці ж зміни були детально викладені у статті Сергія Рахманіна у "Дзеркалі тижня". Які перші враження та про що свідчить попередній аналіз конституційних змін? Fri, 09 May 2008 17:03:14 +0300 Проект передбачає ряд абсолютно правильних положень. Наприклад, норми, які скасовують функції загального нагляду прокуратури, встановлюють більш точний розподіл повноважень між гілками влади, продовжують реформу місцевого самоврядування шляхом створення виконкомів місцевими радами та надання місцевим адміністраціям переважно контролюючих функцій. Водночас, поряд з цими нормами, необхідно відзначити декілька політичних загроз, які випливають із запропонованого тексту конституційних змін По-перше, у випадку ухвалення Конституції у редакції, яка запропонована БЮТ, в Україні буде створена двопартійна система. При чому такий стан речей буде закріплено не законами, а Конституцією України. Адже проект передбачає зниження виборчого бар'єру до 1%, проведення другого туру парламентських виборів, у якому будуть змагатися дві партії, які набрали найбільшу кількість голосів. Переможець отримає гарантовану більшість у 226 голосів і право формувати Уряд. Вгадайте з трьох разів, які партії в сучасній Україні будуть постійно конкурувати між собою? Зрозуміло, що це буде БЮТ і Партія регіонів. Інші ж політичні сили будуть приречені на роль опозиції, або на роль меншого брата у більшості. Не впевнений, що сьогодні Україна готова до двопартійної системи. Однак, двічі неправильно закріпляти таку двопартійність конституційно. Загалом, виборча система не є предметом конституційного регулювання. До того ж ситуація може змінитися, а Основний закон повинен бути прикладом правової стабільності. По-друге, пропоновані зміни призведуть до фактичного встановлення партійної диктатури в Україні. Це може відбутися, принаймні, за двох причин. Перша – народний депутат України може бути позбавлений своїх повноважень за рішенням керівного органу партії. Друга – протягом 15 днів після закінчення виборів може змінюватися черговість у виборчих списках. Після таких конституційних змін не потрібно обирати повний склад парламенту, досить обмежитися керівниками фракцій і партій. Адже політики, які мають власну думку, мають мізерні шанси пройти до парламенту. По-третє, запропонувавши проведення реформи місцевого самоврядування, автори проекту, на жаль, сказали А, але не сказали Б. Згідно проекту місцеві державні адміністрації будуть займатися переважно контрольними функціями. Разом з тим, тоді незрозуміло, для чого залишати "як клас" районні державні адміністрації. Ще одна недоречність – місцеві державні адміністрації, відповідно до проекту змін, просто передаються із підпорядкування президента до підпорядкування безпосередньо Кабінету Міністрів, тобто головного органу виконавчої влади. Це, поряд зі створенням виконавчих органів в обласних радах, призведе до двовладдя на рівні областей і загострить там політичну ситуацію. Це попередній аналіз проекту змін до Конституції України, який начебто буде внесений БЮТ до Верховної Ради України. Доля цього законопроекту, перспектива його ухвалення залежить сьогодні, як це не парадоксально, не стільки від позиції БЮТ, глави держави або "Нашої України". Вона залежить від Партії регіонів. Партія регіонів може домовитися з Блоком Юлії Тимошенко, підтримати створення тимчасової конституційної комісії і проголосувати за запропонований варіант змін до Конституції. На користь такого розвитку подій свідчить закріплення серйозних прав опозиції. З іншого боку, Партія регіонів може вибрати шлях постійного дратування президента своїми перемовинами з Блоком Юлії Тимошенко, але врешті решт піти на домовленості з секретаріатом глави держави та з "Нашою Україною" і створити широку коаліцію. Як же будуть розвиватися події і який шлях виберуть "регіонали" – "ширку", нову Конституцію, мегакоаліцію – покаже час. http://blogs.pravda.com.ua/authors/zhdanov/482459a2b8103/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/zhdanov/4811b0e392e3d/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Жданов) Перефразуючи відомий вислів, можна сказати, що популізм розбещує. Абсолютний популізм розбещує абсолютно. Розбещує не лише еліту, а й громадян країни, насаджуючи споживацькі настрої та патерналістську залежність від влади. Формується зачароване коло: політики обіцяють, обіцяють і обіцяють. Більше, більше і все більше. Адже це запорука перемоги на виборах. Fri, 25 Apr 2008 13:22:27 +0300 Зрозуміло, що дитяча хвороба демократії не могла не оминути й Київ. Діючий мер вже більше 10 років будує свою політичну діяльність на голому популізмі та роздачі продуктових наборів. Така собі "гречкова" політика. Перед святами Леонід Михайлович вирішив зробити подарунок своїм підлеглим та виплатити їм премії у розмірі 1 тис. гривень. Для чого і взяв позичку у державному бюджеті. Нічого собі подаруночок за наш з вами рахунок, рахунок платників податків. Популізм виявився хворобою заразною та гостро інфекційною. Зараз на неї захворів Блок Віталія Кличка. У випадку своєї перемоги, він обіцяє провести інвентаризацію всіх земель, які були розпродані за часів Леоніда Черновецького, та продати їх на аукціоні, що дозволить отримати кожному киянину по 18 тисяч доларів. У зв'язку з чим виникає купа запитань. Перше – кого будемо рахувати киянами: фактично проживаючих у місті, або офіційно зареєстрованих? Друге – коли будуть видавати гроші, чи врахують інфляцію, і чому 18, а не 20 тисяч? Третє – як свідчать ті ж публікації на "Український правді": "Вибори мера Києва. Технологія програшу Тимошенко?", у списку Блоку Віталія Кличка повно власних забудовників. Одних змінюємо на інших? За великим рахунком це проблема всіх блоків і партій. Кияни (і не лише вони) купують кота в мішку. Відомі лідери: Кличко, Катеринчук, Пилипишин. Чесні, сильні та гламурні. Хто ж буде формувати їх команди, чи здатні вони професійно керувати містом, відповіді на ці питання ми отримаємо, у кращому випадку, після виборів. Адже наші демократи зробили все можливе (і неможливе, коли голосували за дострокові київські вибори у парламенті) для того, щоб відбулася повторна реінкарнація Леоніда Михайловича у кріслі міського голови. Київські вибори це наочне підтвердження відомого прислів'я: демократи об'єднуються лише перед розстрілом. Кожна з демократичних сил висунула власного кандидата у київські мери. Технологія зрозуміла – це підвищує шанси на проходження іменного блоку до Київради і створення власної фракції. У цій ситуації Юрій Луценко отримав шанс виступити у ролі модератора інтересів київських еліт і посередника між провідними кандидатами від "демократів" (із відомих політичних сил лише блок "Наша Україна – Народна Самооборона" не має власного претендента на посаду міського голови, а про Олександра Омельченка та Миколу Катеринчука мова йде окремо). Якщо зробити все "по науці", то безпосередньо перед виборами необхідно провести соціологічне опитування. Політики повинні довіряти цій соціологічній структурі. Це б дозволило точно визначити рейтинги претендентів та прийняти рішення про єдиного кандидата (всі інші мали б знятися на його користь), який би і змагався з Леонідом Черновецьким. Але це "по науці". Насправді, як це не парадоксально, все буде з точністю до навпаки. http://blogs.pravda.com.ua/authors/zhdanov/4811b0e392e3d/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/zhdanov/47e13b98257a5/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Жданов) Не знаю хто "підкинув" Львівський облраді ідею заборонити Партію регіонів, але вочевидь, що ця політична сила (або особа) відзначається толерантністю, рідкісним знанням політичної ситуації, здатністю до аналізу та прогнозу. Зрозуміло, що все це в лапках. Wed, 19 Mar 2008 18:13:12 +0200 Автор цих строк ніколи не був помічений у симпатіях до "регіоналів". Однак, справедливість є і за неї варто боротися, як говорять класики з БЮТ. Тому відзначу декілька моментів. По-перше, на Сході і Півдні країни ПР користується значною підтримкою виборців. Вони такі ж громадяни України, як і представники славної Галичини. І якщо ти не підтримуєшь цю силу, то, принаймні, з повагою ставься до вибору своїх співвітчизників. Дії ж Львівської облради лише сприяють розколу України по лінії Схід – Захід. По-друге, приймаючи такі постанови ніхто не думає про можливість ухвалення аналогічних рішень, наприклад, Донецькою або Луганською облрадою з вимогою заборонити "Нашу Україну", БЮТ або партію "Свободи". По-третє, привідів для блокування парламентської трибуни нам вистачає. Подальше розхитування ситуації лише загальмує вирішення соціальних і економічних питань, які найбільше хвилюють наших громадян. Спеціально для Галичини скажу – патріотизм зараз полягає не в проголошенні ультрапатріотичних гасел, а в кропіткій і повсякденній роботі. http://blogs.pravda.com.ua/authors/zhdanov/47e13b98257a5/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/zhdanov/47de4e3f7b5d5/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Жданов) Зрозуміло, що головною політичною інтригою цього тижня буде розвиток подій навколо київського мера. А отже, український політикум вступає у чергову кризу, яка матиме загальнодержавне значення. З одного боку, у кризу будуть втягнуті всі вищі органи влади – президент, уряд та парламент. З іншого – перемога того чи іншого політика у цій політичній битві титанів буде потужним сигналом регіональним елітам на кого "ставити" у майбутніх президентських перегонах. Mon, 17 Mar 2008 12:55:59 +0200 Питання переобрання київського міського голови Леоніда Черновецького вже набуло випуклого парламентського виміру і може розколоти правлячу коаліцію, оскільки частина "Нашої України – Народної Самооборони", яка близька до Секретаріату Президента, утримається від голосування за призначення дострокових виборів у Києві. Формальною мотивацією таких дій частини НУНС буде посилання на незавершеність роботи президентської та парламентської комісій з перевірки діяльності київського голови. Однак, справжні причини протистояння між главою держави та прем'єром дещо інші. Глава держави та партнери БЮТ по демократичній коаліції остерігаються монополізації київської влади прихильниками Юлії Тимошенко. Соціологія свідчить, що переконливі шанси на перемогу має лише той кандидат у мери, якого підтримає БЮТ. У разі переобрання Київради біло-сердечні також розраховують отримати більше половини депутатських мандатів. Це головна причина, яка стримує оголошення дострокових виборів київського мера. Тому, не виключено, що на цьому тижні активізуються переговори про висунення єдиного кандидата на посаду мера від демократичної коаліції та формування єдиного списку демократичних сил на позачергових виборах до Київради. До компромісного вирішення цього питання дострокові вибори у Києві є сумнівними. Над послідовністю своїх дій потрібно замислитися і главі держави. Нечітка позиція президента Віктора Ющенка у київському питанні може призвести до подальшого падіння його рейтингу не лише серед киян, але й серед громадян України загалом. Леонід Черновецький має серйозний антирейтинг, який тягне до електорального дна усіх політиків, які його підтримують. Тим більше, що в інформаційному просторі вже утвердилася думка, що президентська комісія створена не для розслідування діяльності мера, а, скоріше, для його реабілітації. У всій цій політичній суперечці якось "за кадром" залишилася, власне, київська громада. Знову "верхи" вирішують коли і як проводити позачергові вибори, не зробивши для забезпечення прав киян елементарного – новий закон про місцевий референдум відсутній, а за старим (в редакції 1991 року) такий референдум провести просто неможливо. http://blogs.pravda.com.ua/authors/zhdanov/47de4e3f7b5d5/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/zhdanov/47d66f10558ad/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Жданов) Румунія оскаржує дії України з будівництва судохідного каналу "Дунай – Чорне море" у європейських інстанціях. Цілком закономірний хід нашої західної сусідки. Адже на кону сотні мільйонів доларів та боротьба за розвиток транспортної інфраструктури. Tue, 11 Mar 2008 13:37:52 +0200 У цій боротьбі, як говориться, усі засоби гарні. Член ЄС Румунія буде намагатися використати всі чималенькі можливості Європейського Союзу для тиску на Україну. Головний привід – це порушення екології та загибель рідких видів птахів у гирлі Дунаю. Вже стали чутні голоси "незалежних" екологів-правдолюбців по обидва боки кордону. Нібито за помахом чарівної палички розпочалася інформаційна атака на Україну, яка дивно співпала з поданням звернення Румунії до ЄС. Я не проти збереження екології та боротьби з забрудненням природи, але вся ця історія віддає неприємним "душком". У зв'язку з цим, згадалися події трирічної давнини. На початку 2005 року до Києва прибув один дуже високопосадовий дипломат з країни-сусідки. На зустріч до нього були запрошені керівники українських неурядових організацій. У приватній та неформальній атмосфері діалогу представникам українського громадянського суспільства були запропоновані немаленькі гранти на вивчення екологічних проблем Дунаю та будівництва каналу. Із зрозумілою, на мій погляд, метою. Тоді я, вражений такою нахабністю, вирішив піти із зустрічі, не очикуючі на її завершення. Дехто залишився. Крики про невиправні екологічні наслідки будівництва каналу з тих пір роздаються все голосніше та наполегливіше. І на останок, в мене лише одне питання – воно не про суму грантів і наявність елементарної совісті і честі. Питання – як нам захистити національні інтереси, якщо цього не хочуть громадяни України? http://blogs.pravda.com.ua/authors/zhdanov/47d66f10558ad/