http://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua/authors/synyagovsky/486a148615cad/ ukrpravda@gmail.com (Владислав Синяговський) "Будьте реалістами – вимагайте неможливого!" Французькі студенти в травні 1968 року. "Знак питання – це герб свободи!" Станіслав Єжи Лец Україна – велика морська держава бодай з огляду на те, що наші морські кордони становлять більше тисячі кілометрів. Питання про те, чи потрібно мати Україні свій підводний флот, давно вийшло з розряду військово-політичних та фахових дискусій в сферу народного фольклору. Єдиний військовий підводний човен "Запоріжжя", який вже декілька років чекає на заміну акумуляторів, став символом безпорадності і предметом побутового гумору. А серед людей часто можна почути такий іронічний вислів на адресу людини, яка щось власноруч намагається зробити: "Куме, а ви часом не підводний човен робите? А акумулятори де братимете?" Добре, що іронія живе в українцях. Головне, щоб вона не перетворилася на хронічний сарказм. Tue, 01 Jul 2008 14:27:02 +0300 Коли я вперше дізнався про те, що в Україні є маленька субмарина, і до того ж, вона є не бутафорською, а робочою, я не повірив. Потім минув певний час на пошуки самого автора, на збирання коштів і от, ми вже в Донецький області в селі Євгенівка. Тут й народилося це диво. Протягом 15 років одна людина, без будь-якої офіційної підтримки чи державного замовлення робила свою справу, втілюючи в реальність мрію всього свого життя. Так, руками звичайного, але фантастично відданого справі підводника, з'явився малогабаритний підводний апарат. Володимир Пилипенко, 67-річний юнак і мрійник, автор унікального підводного човна розповів нам історію його створення і поділився своїм новим захопленням – зробити "тарілочки, що занурюються", як у команди відомого підводника та вченого Ж.-І. Кусто. З огляду на те, що першій саморобний підводний човен стояв у дворі, а німецьке телебачення вже вкотре крутило в ефірі фільм про унікального українця і його субмарину в степах Донеччини, ми змушені були визнати, що межі людських можливостей нами явно недооцінені. Човен перейшов до моєї власності. Усі формальності були дотримані. Ми поспішали до концерту Пола Маккартні: встигнути відремонтувати субмарину до дня виступу. Більше тижня напруженої роботи, день і ніч перебирали усі вузли, чистили від іржі і, нарешті, пофарбували човен у яскраво-сонячний колір – колір вічності, молодості і 60-х. За день до концерту підводний човен був готовий до презентації. Справа залишилася за малим, привезти англійського гостя на базу й познайомити його з українською "Yellow Submarine". Нажаль, насичений графік співака й відсутність у репертуарі Пола пісні про "Жовту субмарину" (авт. Рінго Стар) не дозволили їх познайомити особисто. Але, про жовту субмарину Маккартні все ж таки дізнався через своїх продюсерів, принаймні вони мені таке розповіли наступного дня після концерту. Музикант поїхав, а ми від постановочних фотосесій прийшли до реальних випробувань. І от – перші випробування підводного човна "Redcrocy" на воді. Занурення без дозаправки повітряних балонів було неможливе. Тому вирішили опустити човен на воду, відкрити баласти і перевірити його плавучість в умовах підстраховки зовнішніми витяжними тросами. Перші хвилини виявили значну розгерметизацію системи подачі стиснутого повітря. Нічого дивного – субмарина більше року стояла без належного догляду на відкритому повітрі під дощем, сонцем і снігом. В балонах було близько 20 ат. Вирішили, що продути баласт повноцінно не вдасться, а відтак – занурення на перископну глибину відклали до наступного разу. Головний висновок тестування: човен має гарну плавучість. Деференти і крен долаються легко. Головні вузли управління в нормі. Передній нижній ілюмінатор пропускає воду. Ліва передня цистерна баласту потребує зварювальних робіт. Всі проблеми зафіксовані в бортовому журналі. Цілі і завдання сформульовані. Субмарина змінила місце швартування з донецького подвір'я на водну базу Київського моря, змінила власника, змінила колір і, очевидно, – змінила своє ім'я. Тепер човен звати "Червоний крокодил" (Redcrocy). Назва походить від міфу про те, як зелений крокодил відкусив шматочок Сонця і почав сяяти жовтогарячим, майже червоним кольором. Воно так і сталося: зелений старий човен отримав нове, і сподіваюсь, яскраве життя. Попереду ще багато роботи. Про це – в наступних матеріалах. P.S. Коли в нас запитують: "Для чого Вам це створіння?", ми відповідаємо: "А Ви знали про те, що в Україні є підводні човни?", бо запитання – це відгук свободи і часто відповідь немає значення. http://blogs.pravda.com.ua/authors/synyagovsky/486a148615cad/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/synyagovsky/4830751432fa0/ ukrpravda@gmail.com (Владислав Синяговський) Не бачу сенсу. Чому були призначені дострокові вибори в Києві? Я так і не отримав відповіді на питання чому були призначені дострокові вибори київського голови і міської ради. Результати перевірки діяльності Київської мерії та її очільника так і не були оприлюднені. Або вони стільки накрали, що про це страшно казати вголос, або вони дійсно – святі люди. Відповіді я не почув. Формальна причина дострокових виборів була просто нівельована. Верховна Рада на подання БЮТ проголосувала за проведення дочасних виборів, тому що обіцяли і навіть "гарантували" це на дочасних парламентських виборах 2007 року. Sun, 18 May 2008 21:27:32 +0300 Хто платить за "банкет"? Для чого мені голосувати за веселих та дотепних, не кажучи вже про сильних, турботливих і красивих, якщо я не чув, щоб хоча б один із цього сомна неземних атлантів здатних зупиняти ціни, ліквідовувати затори і покращувати життя вже завтра, пояснив людям звідки вони беруть мільйони гривень на мільйонні наклади своїх прекрасних фізіономій. Нагадаю, що відповідно до виборчого закону допустимі витрати на агітацію кожного з кандидатів складають 500 тис гривень, а для партій і блоків у Київраду сума обмежена 1 млн. Друзі допомогли? Може бути, але ж все одно: треба буде повертати. Скільки білбордів і банерів в Києві зараз? Десятки тисяч, а це – мільйони гривень. "Субсидіарність". Для чого нам це слово іноземного походження? Громада мікрорайону, де я мешкаю, так і не отримала гарантій від жодної політичної сили про те, що наше право на відпочинок, гідне і комфортне життя буде дотримано. Увесь Лівий берег втрачає доступ до Дніпра, тому що набережна вже стала приватною власністю і відразу після виборів почнеться її забудова. По проекту це 4 п'ятидесятиповерхових будинки. Громада Слобідки згуртувалася і призупинила цей беспрєдєл, але остаточне рішення має зробити вже нова Київрада і відмінити своє попереднє (про виділення землі і зміну цільового призначення під забудову). Більше детально тут: http://slobidka.livejournal.com/#asset-slobidka-9193 Ми зверталися практично до усіх політичних сил щодо підписання угоди або меморандуму про те, що прибережна територія по вул. Микільсько-Слобідська буде повернута у власність громади і там має бути паркова зона і зона відпочинку. Нас проігнорували усі. Одні відверто казали, що у них не вистачить грошей на суддів і виграти цю справу не вдасться, інші обіцяли допомогти, але ніхто не погодився підписати угоду і закріпити політично своє забов'язання зберегти зелену зону відпочинку. Ніхто. А якщо так, і найбільшу проблему мого мікрорайону ніхто не береться вирішити, для чого мені їм делегувати свій голос. Вибори – це делегування мого права на все, все, все, що дарує мені Конституція рідної держави, і оце своє право я їм мав би подарувати в наступну неділю. Коли б я опускав бюлетень до урни, я б передавав частину своїх громадянських прав, обов'язків і повноважень іншій людині (групі людей), які обіцяють мене захищати, а я, в свою чергу, їх утримувати грошима, сплачуючи податки. Це мало б бути добровільною і свідомою дією. Щодо першого, то Слава Богу і Майдану, нас не подолати, а от зі свідомим вибором складніше... Чому не було дебатів? Відповідь проста – від них відмовилися усі хто мав би їх організувати. Місцеве телебачення, усі київські ФМ-радіо та газети із засобів масової інформації стали засобами мерської ідеалізації. "Лише десятки облич і сотні пустих слів" Чому чисельні команди не проводили зустрічей з виборцями, а лише організовували шумові і світові ефекти за допомогою своїх лідерів? Може часу не вистачило, а може совісті чи навпаки – нахабства. Агітаційні тури я не беру до уваги. Це чистої води маніпуляція. Свого "парня з нашого двора" на партійній основі ми висунути не змогли, бо партії мають своє уявлення про список. Треба ж друзів-спонсорів прилаштувати. "Фантомна соціологія" Соціологічні опитування без інформації про замовників дослідження є чистою фальсифікацією. Це аксіома. Усі повідомлення про рейтинги є неповними і виглядають приблизно так: "В ході опитування, проведенного в період з... по... травня (квітня, ...), було опитано... респондентів. Статистична похибка складає...%" Не бачив жодного повідомлення де було б вказано замовника. Це грубе порушення журналістських стандартів. "Безкоштовний сир..." Жодна партія чи блок не продала жодної своєї "фєнєчкі". Натомість, безкоштовно було роздано мільйони календариків, значків, прапорців, постерів, футболок і кепок. А це означає, що гроші у кандидатів величезні. Звідки? В країнах розвинутих демократій така масова халява відштовхує виборця. А у нас чомусь думають, що заохочує. В цивілізованих країнах такий політичний маркетинг вважається моветоном і викликає зворотню реакцію – ігнорування. "Проголосуй! Що тобі шкода?" Так от мені шкода. Я бачив Швецію і Німеччину, і ще з пару десятків європейських країн. Я бачив як там балотуються і обирають, ведуть політичні кампанії і намагаються сподобатись електорату; я знаю, як там функціонують політичні партії (від членських внесків до прозорої бюджетної підтримки). Такого відвертого цинізму по відношенню до українського виборця я не бачив. Спочатку я думав, що ті, хто ініціював вибори пояснять що ж сталося, і чому вибори треба проводити. Потім, я чекав, що вони об'єднаються і висунуть єдиного кандидата. Потім я вірив, що вони підуть до людей і ініціативних груп які ведуть нещадну боротьбу із забудовниками. Я до останнього думав, що вони політики, а вони виявилися політтехнологами, які мріють купити-продати Київ гуртом. "А я цього не люблю...", як каже класик. І на останок. Мій прогноз. По телевізору скажуть, що переміг діючий мер, бо у нього "неможливо високий з усіх можливих рейтингів". До того ж у нього є платне телебачення, газети і ТВК. Опозиція об'єднається після виборів не більше ніж на годину на час прес-конференції. Потім, спробує вивести людей на вулиці. Ніхто не вийде добровільно, тільки за гроші, бо за півтора місяці усіх розбещили. Буде виставлено 200 декоративно-інформативних наметів в центрі столиці і стільки ж проплачених мовчазних і втомлених агітаторів, при чому як з боку "переможців" так і "невдах". Будуть подані судові позови на численні порушення в ході виборів і в день голосування. Поки будуть йти судові розгляди, будуть йти перемовини (страшезно втаємничені) про відсотки і кількість місць в міському конституційному органі де дозволено законом ділити київську землю. Опозиція здобуде більшість, мер залишиться той самий. Компроміс як завжди буде знайдено. До кінця року буде виділено ще декілька сотен земельних ділянок під забудову. Нові депутатські Ініціативи, які обмежують будівельників "дивним чином"не отримають більшості голосів і не пройдуть київраду. Демонстративному розчаруванню не буде меж. Хтось стане "зрадником", а хтось "заради збереження стабільності" – знову перебіжчиком. Що зміниться? Думаю небагато: обличчя з білбордів перейдуть до сесійної зали щоб знову робити наше життя краще але вже без нашої, такої потрібної їм сьогодні, підтримки. Так для чого мені йти голосувати? Якщо лише для того, щоб хтось не дуже порядний не використав мого бюлетеню? Ох, якщо б це була остання, найбільша і найхитрійша фальсифікація, то я б пішов. А так, коли вибори вже фактично перейшли в стан несвідомих і віртуальних, то чесніше буде їх проігнорувати. Це ж не останні вибори... P.S. Про причини інфляції в Україні: " Занадто легко гроші потрапляють в руки тих, хто нічого не виробляє" (авт.) Дайте відповідь, який продукт виробляють чи які послуги надають люди на цих світлинах? "...он ведь с нашим знаменем цвета одного" "работнички" "піднімемо ВВП сумлінним сидінням" "пора по машині" "агітатор стоїть, служба йде" http://blogs.pravda.com.ua/authors/synyagovsky/4830751432fa0/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/synyagovsky/480de80305096/ ukrpravda@gmail.com (Владислав Синяговський) Кроме дураков и дорог, в России есть еще одна беда: дураки, указывающие, какой дорогой идти. Борис Крутиер Україна – не Росія. То може у нас і дороги кращі? Їхав я сьогодні зранку вулицями Києва і думав: скільки залишилося часу, щоб місто просто зупинилося, немовби для зйомок апокаліптичного фільму. Місяць, два, півроку, рік? Tue, 22 Apr 2008 16:28:35 +0300 Поруч, попереду і позаду так само "повзли" у своїх автівках тисячі киян з надією на те, що "завтра буде легше". І завтра неодмінно настане, навіть якщо на це не буде "політичної волі" керівництва міста або цілої країни. "Як ви сьогодні доїхали до роботи?" – мало б стати першим запитанням в інтерв'ю з деякими знаковими "окияненими" можновладцями. Про це неодмінно цікаво було б почитати. Але такі дрібні запитання не можна ставити тим, у кого болить голова за "високе". Як можна запитувати у Президента, київського голови та його секретаря, а тим більше в Секретаря РНБОУ чи цілого Прем'єр-міністра про такі банальні речі. Наше стояння в пробках не входить до компетенції цих начальників, а то вони б давно вже зібрали "екстрене засідання" і вирішили, що першочерговим завданням діяльності уряду і КМДА має стати будівництво сучасних доріг, виділили б гроші з бюджету або резервного фонду Кабміну і почався б справжній "дорожній прорив". "Ніч і день дорожні і будівельні бригади мостять свіжій асфальт на нещодавно встановлені естакади. Ці транспортні розв'язки дозволять дістатися з Лівого берега на Правий за 30 хвилин. Столиця дихає і шумить довгоочікуваними "дорожнім проривом". До відкриття нового мосту через Дніпро залишається лише..." Все, стоп-кадр! Такого "кіна" ми також не побачимо, бо це буде піар Прем'єру, або Президенту, або не дай Боже, меру з його Секретарем, не кажучи вже про біло-блакитного секретаря РНБОУ. "Такой пиар нам не нужен". Хто ж отримає політичні дивіденди і симпатію виборців, якщо вони усі разом приймуть і "зреалізуют" одне вольове негайне політичне рішення. - Усі разом? Ну, такого допустити вже точно не можна, бо Президент, Прем'єр, мер, його секретар разом із Секретарем РНБОУ перебувають у перманентному "політично-ротаційному процесі", який не дозволяє їм втратити темп змагання і поступитися іншому у власному піарі (присутності у ЗМІ). - Ми можемо побудувати міст через Дніпро, а якщо про це не напишуть чи не покажуть? Для чого нам ці ризики бути непоміченими? - "Краще вже ми сьогодні пообіцяємо, кожний окремо, що ми "зробимо все, щоб побудувати міст через Дніпро" або "запровадимо систему інтелектуального управління транспортом" і от про це – неодмінно покажуть і напишуть. Треба ж поспішати, а то завтра на цій посаді кожного з нас може вже й не бути..." На дорогах Києва щодня перебувають близько 1 мільйона 100 тисяч одиниць транспорту: 850 тисяч з них зареєстровані в Києві, ще близько 250 тисяч – транзитний. Це створює постійні затори і реактивний невроз мешканців столиці. І що робити в цій безвиході? Одна надія – чекати прибульців. Може хоч вони зрозуміють, що транспортний колапс Києва є неминучим. http://blogs.pravda.com.ua/authors/synyagovsky/480de80305096/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/synyagovsky/4805d2c51698b/ ukrpravda@gmail.com (Владислав Синяговський) Вчора, після тривалої перерви, вирішив послухати телевізор, бо дивитися там не було чого. Кнопка застала мене на 5 каналі. В ефірі – Цеголоко і Ірина Геращенко. Симпатичні люди. Протягом десяти хвилин намагався зрозуміти про що вони говорять. Спочатку почулося, що вони обговорювали ситуацію у Верховній Раді, потім – стосунки між Секретаріатом Президента і Коаліцією. Пройшло хвилин 7- 8 і я зрозумів:вони говорять НІ ПРО ЩО. Wed, 16 Apr 2008 13:19:49 +0300 Уявляєте? В класичному розумінні цієї фрази – НІ ПРО ЩО. 15 хвилин було присвячено обговоренню ТОГО, чи можливе ТЕ, що з певною долею вірогідності можливе, але лише при умові досягнення політичних домовленностей. З іншого боку, ЦЕ вже може бути неактуальним і, найвірогідніше, призведе до певного переформатування ЧОГОСЬ ТАМ, у повній відповідності до ЯКИХОСЬ ТАМ процедур, і головним буде ТЕ, що вихід обов'язково буде знайдено. І все ЦЕ лише для того, щоб нам усім жилося добре. Ну, десь так. Ви скажете я перебільшую, або просто хочу познущатися над достойними людьми? Ні, переконайтесь самі про що говорять політики з усіх, як прийнято казати, "ідеологичних таборів". При формальному збереженні логики висловлювань, змістовна частина розмови як правило відсутня. Класична побудова виступу: Я маю глибоке переконання... що відкрита і чесна дискусія...заради збереження... і добробуту... чесно і прозоро...європейські і євроатлантичні перспективи... загальнолюдські цінності... братнім російським народом... консенсус... демократичні процедури... не допустимо протистояння... І так по колу... Система розмовляти "ебаутами" about (англ. – навколо) - говорити ні про що, або навколо чогось, оминаючи суть – це не мова політика і, навіть, не мова дипломата – це мова людей, які не хочуть говорити про справу, не хочуть говорити те, що вони думать насправді, не хочуть, врешті решт, говорити правду, бо їм потрібно прикритися навколорозумними фразами лише для збереження формальної логики мови. От вам і виходить – "пташина мова" в ефірі як заспокійливий засіб глядачеві для покращення сну. Думаю, десь всередині, політики тішаться від усвідомлення: "Ми публічно і прозоро розповідаємо про те, про що Вам не варто знати, і у нас при цьому – висооокий рейтинг". Тому, слухайте між рядками, або краще насолоджуйтесь пташиними співами на природі. Весна вже перемогла! http://blogs.pravda.com.ua/authors/synyagovsky/4805d2c51698b/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/synyagovsky/47ea0e63df02e/ ukrpravda@gmail.com (Владислав Синяговський) Це зображення знаходиться в Троїцькому соборі (Чернігів) Скоріш за все, образ Іоана Предтечі був написаний з живого Гетьмана Івана Степановича Мазепи як фундатора цієї церкви. Зараз цей собор належить УПЦ МП, яка так і не зняла анафему з українського Гетьмана. Wed, 26 Mar 2008 10:50:43 +0200 фото Іллі Калюкіна От такий історичний парадокс... Людину, яка будувала храми, проклинають і донині. Чому? http://blogs.pravda.com.ua/authors/synyagovsky/47ea0e63df02e/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/synyagovsky/47c5271fba6e6/ ukrpravda@gmail.com (Владислав Синяговський) Якщо хтось ще має ілюзії щодо визначення суспільно-політичного устрою України: президентсько-парламентська чи парламентсько-президенстька республіка, то я наполягаю на тому, щоб визнати те, чим є наша держава, як феодальне князівство. Карл Маркс, з його схемою розвитку суспільно-економічних формацій, тут ні до чого, адже, комуністичного раю ми так і не побачили. Чи можуть бути в ХХІ столітті ознаки феодалізму? Мені видається, що так. Wed, 27 Feb 2008 11:02:23 +0200 Феодалізму головне, щоб його сеньори (політична еліта) були задоволені, а решта людей мала той рівень свобід, який би утримував їх від протесту. Ми продовжуємо жити за традиціями середньовіччя: гетьмани, старшина, полковники. Наявно, такого поділу не існує, але фактично – саме так можна охарактеризувати структуру державної управлінської машин. Лідери політичних партій є уособленням феодальних груп, які вибудовані за принципом васалітету. Питання, яке домінує у підсвідомості політиків, журналістів, звичайних людей: А чия це людина? Ющенка? Януковича? Тимошенко? Балоги? Ахметова? І далі по списку... Свідомий рівень вербалізує феодальне мислення приблизно так: Ви від кого? Родинно-кумівські та корпоративно-партійні стосунки продовжують відігравати ключову роль щодо призначень на посади. Кадрова політика будується не на основі професійних якостей і моральних принципів, а переважно – на особистій відданості і фінансовій залежності від сюзерена. Як вам такий сталий вислів: "Може ти забув, хто тобі платить гроші?" Впізнаєте? Такий modus vivendi є і спадщиною і захисною реакцією водночас. Спадщиною, бо так було завжди від Ярослава Мудрого і Богдана Хмельницького до Івана Мазепи і Кирила Розумовського. Захисною реакцією – тому що в умовах постійного пошуку національної об'єднуючої ідеї "заради збереження країни", ліберально-західно-протестанська ментальність логічним чином програє совково-східно-православній, бо вона в меншості. Остання, у вигляді "примусу" і "ефемерного обов'язку" перемагає свідому індивідуальну відповідальність і дбайливе християнське ставлення до оточуючих не лише в церкві, а й в реальному житті. Так "держава" перемагає людину, а "непотизм" перемагає державу. Прошу не забувати, що в сучасних умовах, саме прихована феодальна держава, якою, на мою думку і є Україна, з її "вольностями для обраних" оберігає те, що ми називаємо українська незалежність. Нам, хоча б від цього, має бути приємно, бо частина нашої ідентичності все ж таки оберігається. Ми є українці і від того, дійсно, трохи легше жити. Але решту ідентичностей: людина, громадянин, найманий працівник, захистити немає кому. Це вже зі сфери імітацій. Ви можете звернутися до суду. Ви можете висловити свою позицію на місцевому референдумі і переобрати місцеву владу. Ви можете звернутися до професійної спілки і відстояти своє право на працю. Ви можете отримати страхову компенсацію. Ви можете безперешкодно і швидко взяти довгостроковий кредит. Ви можете написати до Європейського Суду з прав людини, нарешті. Ви можете все, тому що ви живете в європейський демократичній країні. Ви в це вірите? Я теж... Ми нібито попрощалися із тоталітарним минулим і стали використовувати демократичну риторику, але чи вдалося нам відчути і увібрати в себе принципи західних демократій. Запитайте себе самі. "Закон один для всіх" був слоганом виборчої кампанії західно-орієнтованих політиків. Де вони зараз, і назвіть мені закон, який є один для них і для нас? Про який закон чи закони йдеться? Може про той, який дозволяє народному депутату мати недоторканність в класичному середньовіковому варіанті, бо він належить до касти людей "поза законом", або, точніше – "над законом"... 300 років тому це було виправдано "кодексом лицарської честі", бо саме лицарі духу писали закони. А зараз? Середні віки вже почалися, писав Умберто Еко. Можливо з тим можна було б змиритися, якщо б крім фінансової залежності наші феодали дарували нам приклади гідного життя і високих моральних принципів. P.S. Тут, пару днів тому, один депутат-демократ кричав, що він мене на лікарняний відправить на пару тижнів і йому нічого за це не буде, бо за ним – отой "закон, який один для всіх". Я подумав, а може вони про Біблію говорили, як про "закон, який один для всіх". Так це і до виборів було відомо... http://blogs.pravda.com.ua/authors/synyagovsky/47c5271fba6e6/