http://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua/authors/montyan/48e8e8a3efb67/ ukrpravda@gmail.com (Тетяна Монтян) Прочитала я тут вчора новину на "УП", про Югочку Луценгу та його "принципову позицію". "Коментуючи можливість блокування парламенту силами внутрішніх військ МВС за ініціативою президента, Луценко нагадав: "Президент може віддавати накази лише в рамках своїх повноважень. Використання ВВ для блокування державних органів влади – грубе порушення Конституції і законів із усіма наслідками для ініціаторів, які з цього випливають". Sun, 05 Oct 2008 19:17:39 +0300 Міністр також не очікує, що нещодавнє присвоєння командувачу внутрішніми військами Олександру Кіхтенку звання генерала армії підвищить лояльність останнього до президента. "Я знаю Олександра Тимофійовича досить давно. Знаю як розумну людину й відповідального керівника, який із честю пройшов схожі випробування", – наголосив він." Була я якось 01 червня 2007 року у Савіка Шустера на передачі "Свобода Слова", і чудово пам'ятаю, що саме в'якали тоді з зазначеного питання обидва наші аніки-воїни – і Кіхтенко, і Луценга. Звернімося до стенограми передачі: Нестор Шуфрич: ...Товарищ пока еще генерал-полковник, вы только что так браво сказали, что подразделения внутренних войск впервые не были задействованы в обеспечении общественного порядка. А скажите, не является ли это причиной того, что вы грубо попрали вашу присягу и вышли из подчинения министра, который является вашим прямым начальником, по закону, и просто вы ушли от выполнения своих служебных обязанностей, уклонились от них, и теперь несете такую же ответственность вместе с вашими коллегами из Министерства внутренних дел? Кіхтенко: Ми знаходимося, дійсно, в складі Міністерства внутрішніх справ, і виконуємо в повному обсязі завдання, які покладені сьогодні на внутрішні війська – не тільки участь в охороні громадського порядку. Це єдине завдання, яке внутрішні війська виконують в інтересах Міністерства внутрішніх справ. Решта завдань пов'язані з охороною атомних станцій, дипломатичних представництв, особливо важливих державних об'єктів, конвоювання, екстрадиції, забезпечення роботи судів і так далі, я можу продовжувати, – це прерогатива внутрішніх військ, і за виконання цих завдань відповідає безпосередньо командувач внутрішніми військами. І стаття шоста Закону України "Про внутрішні війська" говорить про те, що дійсно, командувач внутрішніми військами підпорядковується міністру внутрішніх справ, але безпосередньо, про це забувають казати, керує внутрішніми військами саме командувач внутрішніми військами МВС України. Сівкович: ...Перед вашою телеграмою було розпорядження міністра внутрішніх справ, де він говорить: "Приймати та виконувати накази тільки з письмового погодження з міністром внутрішніх справ". І взагалі заборонив рухати внутрішні війська на Київ. Ви порушили присягу, пане Кіхтенко. Ви порушили виконання наказу міністра. Кіхтенко: Я знаю текст військової присяги. І я нічого не порушував. Я не зраджував українського народу. Сівкович: А навіщо вам зраджувати? Ви просто ігноруєте все, що тільки завгодно. Може, вам пообіцяли "міністра внутрішніх справ", і через те ви вирішили бути таким самостійним? Кіхтенко: Президент – глава держави, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України. Внутрішні війська – складова система військової організації нашої держави. Командувач внутрішніми військами – керівник військового формування. Він може не виконати якийсь наказ, чи указ, чи розпорядження Верховного Головнокомандувача? Сівкович: Ви генерал, і ви це прекрасно розумієте, що Президент має право віддати вам наказ тільки через вашого прямого начальника – міністра. Інакше не може бути. І взагалі, що це за піжмурки? Адміністрація використовує бюджетні гроші, надає вам техніку. Ви грали в піжмурки незрозуміло з ким, з народом України. І зараз стоїте тут, виправдовуєтеся, і звалюєте всю вину на Президента – що це Президент вам дав таку команду. Кіхтенко: До речі, я не виправдовуюся, і не буду ні в якому разі виправдовуватись. Тимпаче, я не буду звалювати вину. Луценко: Закон України "Про Збройні Сили України". Відкриваємо. Пишуть: "Керівництво Збройними Силами України в межах, передбачених Конституцією, здійснює Президент України, як Верховний Головнокомандуючий Збройних Сил". Другий закон. Ви у мене, звичайно, спитаєте, а що таке збройні сили? Закон України "Про дисциплінарний статут Збройних Сил". Відкриваю. "Дія цього закону "Про Збройні Сили" поширюється на Державну прикордонну службу України, Службу безпеки України, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ...", і далі там по тексту. Тому це частина Збройних Сил, якими керує Верховний Головнокомандуючий... Але законодавець, на жаль, не передбачив ситуацію, коли в Україні є міністри, які відмовляються підпорядковуватися своєму Головнокомандуючому, приходити до Президента на наради, зв'язуватись із ним по телефону, мало того – дають розпорядження, які прямо саботують рішення Верховного Головнокомандуючого. Кіхтенко: Я... хотів би відзначити, що внутрішні війська знаходяться поза політикою. І ніякі закази політичних сил вони не виконують. Вони виконують... Сівкович: Це і без окулярів видно, що ви поза політикою. Кіхтенко: Я в зеленому кольорі... В мене цей самий... помаранчевого і синього тут немає, так? Тому я виконую накази і розпорядження верховного командуючого, глави нашої держави. Сівкович: Президент дав? Ющенко чи ні? Кіхтенко: ...я ще раз повторюю, що внутрішні війська за політикою. І вони політичні накази ніколи не виконували і виконувати не будуть. По-третє, розпорядження на висування особового складу внутрішніх військ на місто Київ дав я як командуючий військами. А розпорядження президента нашої держави розміщені офіційно на сайті президента. Там визначено, що командуючий внутрішніми військами повинен направити в місто Київ для забезпечення охорони громадського порядку... Сподіваюсь, всі здатні оцінити ну просто виняткову принциповість цих двох істот, які тіпо керують: один – Міністерством внутрішніх справ, а інший – внутрішніми військами. Хтось може передбачити, під кого ляжуть ці дві політиканські шльондри наступного разу? Так отож... Ну, і ще кілька слів – про ще одну вкрай безпринципну політиканську шльондру, пана Гриценка, або, як його називають після провокації, про яку я зараз нагадаю – Гріцацуєва. З тієї ж стенограми: Шустер: Министр обороны сообщил о том, что от Василия Цушко поступил запрос на одиннадцать тысяч единиц стрелкового оружия и десятки миллионов единиц боеприпасов. Анатолий Гриценко отказал Василию Цушко. Сівкович: Теперь что касается вопросов, связанных с тем, что озвучил Гриценко, министр обороны. Он поступил как мальчиш-плохиш. Объясняю почему. У меня здесь, в папке, подобных обращений – в том числе Юрия Витальевича Луценко – несколько. До Юрия Витальевича обращались ещё все министры без исключения по несколько раз в год. Потому что потребность Министерства внутренних дел, например, только в патронах – и в том числе господина Кихтенко, потому что основные боевые все стрельбы и прочие учения – это проходит у него, потому что у него внутренние войска, – 32 миллиона штук. Луценко ежегодно просил от 7-ми до 15-ти миллионов. До него то же самое просили. Сейчас было написано – по просьбе, кстати, внутренних войск, которые подписал Дегтярёв, наш с вами знакомый, – заявку на Цушко. Она была подписана в феврале-месяце. По этой просьбе отправлено письмо на Гриценко. Зачем так политикам извращать всю ситуацию? Зачем? Потому что так выгодно в политическом кризисе? Зачем так врать? Вот что меня интересует. Господин Кихтенко, так же было или нет? Так. Кіхтенко: Вы о чём спрашиваете? Сівкович: О заявках на вооружение, которые подавались. Кіхтенко: Это естественно. Каждый год подаются заявки – в том числе и на Министерство обороны. Сівкович: Правильно. Так расскажите тогда: как оценить действия Гриценко? Кіхтенко: Я не буду оценивать действия. Злі язики стверждують, що піти на цю провокацію, аби пограти на почуттях недосвідченого електорату, Гріцацуєва змусили в Балогані, шантажуючи оприлюдненням ганебної історії за його участю – історії про пана Кредісова, якого спіймали на хабарі, а Гріцацуєв його "відмазав". І що ж? Історія про Кредісова все одно стала надбанням громадськості, хоча і трохи пізніше, а від репутації дешевого провокатора Гріцацуєву тепер не відмитись ніколи. Ну і наостанок, на злобу дня, в очікуванні чергового розгону Верховної Ради, зацитую свої власні слова, сказані на цій самій передачі: Монтян: Я не погоджуюся з тим, що нібито щось зміниться в результаті цих виборів, оскільки система узурпації влади – не має різниці, однієї партії чи п'ятьма, шістьма і сімома... Немає жодного значення. Люди як не мали доступу до демократії, так і не матимуть. Тому що закриті списки – все це продовжується. І знову через рік – через два буде наступлено на ті самі граблі, тому що ніяких шансів на те, що політики, які знову дорвуться до влади по цій системі із закритими списками, знову між собою не пересваряться і не влаштують той самий сценарій. Ніякої гарантії немає. Тому треба все-таки міняти систему, а не ті самі фейси перетасовувати в тій самій Верховній Раді. Так що я б на вашому місці не була б настільки оптимістична. Чекаємо розв'язки. А чого дочекаємось з такими "діячами" – можна прогнозувати доволі точно, на жаль: ((( http://blogs.pravda.com.ua/authors/montyan/48e8e8a3efb67/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/montyan/48d8abe51a55a/ ukrpravda@gmail.com (Тетяна Монтян) Які питання мають ставити собі українці, коли отримують рахунки за спожитий газ, а також коли купують товари, у ціну яких закладено "газову складову"? Tue, 23 Sep 2008 11:42:13 +0300 Я замислилась про це, коли дочитала книгу "Нафтогазовий сектор України: Прозорість функціонування та доходів". Добротна, цікава книжка, видана цьогоріч за сприяння фонду "Відродження", пропонує серйозні та інформативні дослідження, хоч дані і бралися виняткого з відкритих джерел. Між тим, мені здалося, що автори свідомо відмовляються від того, аби ставити якісь прямі питання чи, тим більше – робити цілком очевидні висновки. Від прямих висновків я, мабуть, теж утримаюсь, оскільки кожен і без мене здатен зробити їх самостійно. Однак деякі прості, можна навіть сказати – примітивні питання поставити публічно таки хочеться. Почути б ще публічні відповіді на них хоч від когось з наших можновладців – Президента, Прем'єр-Міністра, депутатів Ради чи їхніх [хазяїв] спонсорів. Спершу – маленька передісторія. Ще декілька років тому Україна купувала газ напряму у середньоазійських держав, транспортувала цей газ через газотранспортну систему Росії та далі розпоряджалася ним на власний розсуд. При цьому Україна розраховувалась окремо з кожним з середньоазійських продавців та з Росією, і мала відносну свободу в своїх діях. Але за останні кілька років все змінилося. Тепер російський "Газпром" скуповує весь середньоазійський газ – напряму чи через посередників – на їхньому кордоні з Росією. І потім – продає його як Україні, так і іншим країнам – з оплатою (багато хто вважає – "сирітською") за транзит територією України. Отже, перше питання – чому ніхто з українських можновладців, які на словах з ранку до ночі просторікують про [нестримне зростання жирів у маслі] національні інтереси, про наповнення бюджету та про народний добробут – не впроваджує в життя схему, за якою Україна, за прикладом Росії, також скуповувала б весь газ (за ціною, яка розраховувалася б за тією ж формулою, за якою Росія виставляє ціну Європі) – на своєму кордоні? Тим більше, що українська газотранспортна система є (поки що?) власністю держави Україна? Адже потім Україна могла б розпоряджатися цим газом так, як вважала б за потрібне – забезпечувала б ним Європу вже за своїми цінами, встановлювала б диференційовані ціни для різних категорій внутрішніх споживачів з урахуванням вартості власного газу, та т.і.? А всі розмови про те, що "Газпром" почне транспортувати газ в обхід України – не більше, ніж марення сивої кобили. Ні сьогодні, ні у найближчі десятиліття російський газовий монополіст не зможе забезпечити роботу обхідних газопроводів, щоб покрити бодай половину потужностей українських газогонів. Кремль нікуди не зможе подітися від того факту, що найкоротший шлях до Європи пролягає через Україну, і кожен обхідний шлях буде довшим, а отже – дорожчим. Крім того, практично усі інші шляхи приречені проходити морем, а отже – їхнє будівництво неминуче супроводжуватиметься надзвичайними фінансовими витратами, які ніколи не будуть виправдані результатом. Окрім того, у "Газпрому" банально нема грошей на будівництво власних потужностей – його загальний борг давно вже перевалив за 50 млрд. доларів. А залучення іноземних інвесторів не робить будівництво обхідних газопроводів рентабельнішим, однак абсолютно точно означає часткову або й повну втрату кремлівського контролю над новозбудованими трубогонами. І от тепер друге питання – чому Україна за всі роки незалежності так і не спромоглася встановити власні, українські лічильники на кордоні з Росією, аби завжди точно знати, скільки нами реально було отримано газу? Тільки одного цього кроку, як на мій дилетантський погляд, цілком вистачило б для суттєвого підвищення рівня прозорості ринку, а також формування відносно справедливої, а не невідомо з якої стелі взятої ціни на газ, що нас ото нею час від часу лякає Росія. Тому що – яку б Росія не виставила нам ціну, ми все одно не залишимося в програші, бо компенсуємо всі свої витрати за рахунок європейських споживачів, до яких газ інакше, як через нашу газотранспортну систему – потрапити не може. Тому що – нікому, крім нас, Росія свій газ також не продасть. І нікуди вона не подінеться, адже газ – не золото, його в злитки не переплавиш і в скриню не сховаєш, а палити факели скільки-небудь довго "Газпром" також не буде. То що я розумію неправильно? Чи, може, є все-таки якийсь секрет у [Червоної Армії] тих наших слуг народних, які [сидять на трубі] опікуються проблемами газопостачання в Україну? Ась? http://blogs.pravda.com.ua/authors/montyan/48d8abe51a55a/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/montyan/48d4e27d56ab0/ ukrpravda@gmail.com (Тетяна Монтян) Нам – тобто, споживачам комунальних послуг?! Бо у нас, споживачів, звичайно ж, значно більше підстав для обурення, ніж у комунальників, яким, як завжди, не вистачає грошей – якихось там 100-200 млрд. гривень!!! Ще комунальники пропонують прийняти біля 100 нормативних актів, але про якість цих актів краще сумно помовчати... Sat, 20 Sep 2008 14:46:05 +0300 Будь-яка забастовка проходить під якимись гаслами – "Геть когось", "Дайош щось" тощо. Тож спробую сформулювати гасла, під якими б я сама охоче вийшла на демонстрацію/мітинг/забастовку/будь-який інший масовий хіпіш, аби пояснити нашій високомудрій владі у вигляді всіх її гілок, що її, влади, повна бездіяльнісь у вирішенні найнагальніших реальних проблем населення вже дістала "по саме німагу". Якщо у вас є набір лише з чотирьох кубиків, на яких є лише літери "Ж", "О", "П" та "А", і немає жодної можливості десь роздобути якісь інші кубики, але ви, тим не менш, продовжуєте і піною у рота запевняти [лохторат] виборців, що в найкоротші строки, при умові достойного бюджетного фінансування, звісно – складете з цих кубіків слово "ВІЧНІСТЬ" – хто ви після цього?! [Пи...добол] Популіст, звісно! Є речі, які неможливо здійснити суто технічно навіть за умови необмеженого фінансування. Наприклад, навіть дружина Абрамовича матиме вагітність довжиною саме 40 тижнів, і ані тижнем менше, а щойно посаджена картопля не дасть врожаю раніше, ніж через кілька місяців, навіть якщо її поливати навіть не добривами, а паперовою масою з стодоларових купюр. Проблему ЖКГ неможливо вирішити інакше, ніж шляхом повної формалізації майнових прав на багатоквартирні будинки як цілісні майнові комплекси разом з прибудинковими територіями, та наступним створенням об'єднань співвласників цих багатоквартирних будинків – в будь-якій формі, аби лишень вони були автономними та самостійно, за будь-якою процедурою вирішували питання обслуговування та т.і. свого майна. До вирішення цих двох послідовних проблем ніякого ефекту від будь-яких сум "фінансування ЖКГ" не буде – якщо, звісно, не вважати "ефектом" роздерибанене бюджетне бабло. Ця істина є настільки очевидною, що нікому при власному розумі навіть на думку не спадає з нею сперечатись. А тому ті, хто якраз більше за всіх горлає про "катастрофічний стан ЖКГ" та вимагає грошей – просто замовчують цю очевидну істину, користуючись тим, що рівень правосвідомості наших громадян знаходиться десь на рівні плінтусу, і такі абстрактні формулювання, як "формалізація майнових прав" – знаходяться далеко за межами їхнього розуміння. А якщо люди не розуміють, про що йдеться – їм можно нєвозбранно впарювати локшину в будь-яких кількостях, що, власне кажучи, вже багато років успішно і робиться. Звичайна людина дійсно щиро не розуміє, який зв'язок між тим, що вона отримає папірець, в якому буде зазначено, що вона є власником 1/187 частини багатоквартирного будинку N5 по вулиці Леніна в місті Задрипайлово – замість папірця про те, що вона є власником квартири N67 в цьому ж будинку, і тим, що вона нарешті отримає хоча б шанс (за умови, що не сидітиме на дупі, а активно братиме участь в управлінні власним майном) мати якісні комунальні послуги за адекватну ціну. Тому що логічний ланцюжок "формалізація майнових прав – формалізація стосунків співвласників – особистий та колективний вплив на прийняття рішень (особливо фінансових) – створення конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг – становлення реального співвідношення "ціна/якісь" на послуги" – є занадто довгим, багатоланковим, аби звичайна людина могла прослідкувати його до кінця. Для того, аби звичайні люди все це зрозуміли – треба проводити загальнодержавну просвітницьку кампанію під гаслом на кшталт "Стань ефективним (спів) власником свого будинку", що займе як мінімум кілька років навіть при найпалкішому бажанні якнайшвидше просвітити широкі народні маси. Сама формалізація займе ще більше часу, не кажучи вже про налагодження хоч скільки-небудь ефективних механізмів ухвалення рішень такою кількістю співвласників. Тобто, починати всім цим займатись слід було ще...надцять років тому, а починати ніхто з тих, хто має реальний вплив на ситуацію – не бажає навіть зараз! Бо проблема полягає в тому, що ВСІ ті, хто мав би цим займатись – категорично НЕ ЗАЦІКАВЛЕНІ в тому, аби наш відвиклий за 70 років від відчуття "бути власником" народ – раптово прозрів! Причини цього небажання – прозорі, як сльоза комсомолки. ДЕРИБАН, ДЕРИБАН, дерибан і ще раз дерибан. Хтось (міністри та депутати через "кишенькові" фірми) – дерибанить по-крупному: "освоює" бюджетні гроші, виділені "на реформування ЖКГ", витрачаючи їх на що завгодно, тільки не на те, що дійсно необхідно робити в першу чергу. Хтось (хапуги з місцевих рад) – дерибанить не так масштабно, але теж непогано, грабуючи вже не з бюджету, а безпосередньо у мешканців-співвласників підвали, горища та інші "смачні" шматки їхніх цілісних майнових комплексів. Хтось (політикани всіх кольорів веселки, ага, бо дрібнішої риби в цьому бізнесі не плаває) – займається "ущільнювальними забудовами" на чужих прибудинкових територіях, межі яких не визначені в натурі, а отже, "не існують". А хтось (дрібна ЖЕКівська шушера) – просто [присвоює] отримує від мешканців гроші за комунальні послуги, яких ті мешканці ніколи в житті не отримували... Коротше, всі "при справах". То чи можна собі уявити, що хтось з задіяних в цих дерибанних схемах повторить подвиг біблійного митаря, кине бабло на дорогу, розкається і аж заходиться по-справжньому реформувати ЖКГ? Ага, щас. Розбіглися. Ось і маємо замкнене коло – люди, безпосередньо зацікавлені в реформуванні, уявлення не мають, що для цього треба робити і чого саме треба вимагати від політиканів, а отже, нездатні сформувати суспільний запит на справжні реформи. А ті, від кого залежить, аби люди прозріли та усвідомили свої справжні потреби – швидше відкусять собі дітородні органи, ніж займуться просвітництвом широких народних мас. А ще ж є такий фактор, як "побочні ефекти" від формалізації майнових прав та формалізації стосунків між співвласниками! Тобто, що цілком можливі, і вже є непоодинокі випадки "кидалова" з боку демократично/умовно демократично обраного керівництва ОСББ, які при повному моральному розпаді та комерціалізації правоохоронної системи та судів з ймовірністю 99,6% залишаються безкарними, і т.і. Ось і маємо те, що маємо. І вірити в те, що з кубиків, на яких є лише літери "Ж", "О", "П" та "А", хоча б гіпотетично можливо скласти слово "ВІЧНІСТЬ" – наші люди найближчим часом ще будуть. Доти, доки комунікації, які зараз вже мають 70-80% зносу, не зносяться на 100%. Тоді ті, хто дерибанив усіма вищенаведеними способами, перекинуться на якісь інші способи дерибану, а мешканці... залишаться [з кубиками "Ж", "О", "П" та "А"] на руїнах своїх будинків, але буде вже пізно... ЗІ. Для спрощення процедур формалізації гроші не тільки не потрібні – вони навіть вивільняться!!! Перш за все – з кишень тих, кому вони потрапляють у вигляді хабарів... І – трохи позитиву, так, суто для того, аби довести, що насправді немає нічого неможливого, якщо є бажання та політична воля. В Естонії формалізовано 100% майна, яке систематизовано у ВІДКРИТИХ кадастрах, і в усіх багатоквартирних будинках (в багатьох – примусово) стоворені об'єднання співвласників. Подивіться на їхні далеко не сучасні будинки в наймаргінальнішому районі Таллінна – Коплі! Естонська влада віддала людям у власність землю, на яких побудовані їхні будинки, та прибудинкові території – "за дефолтом", спеціальним законом. Тобто ніяких кількарічних процедур для отримання цих земель хоча б в постійне користування, як в Україні – проходити не треба... Головною причиною "повільного"реформування їхнього ЖКГ є, на думку всіх опитаних мною естонців -... "совковий" менталітет багатьох співвласників!!! Через те в Таллінні ще досі не бракує і ось таких будинків... То що ж нам тоді казати, ой-ой-ой! Отже, гасла: "Дерибанщики та невігласи! Руки геть від реформування ЖКГ!!! " "Дайош спрощення процедур формалізації власності!!!" Хтось пішов би, крім мене?;) http://blogs.pravda.com.ua/authors/montyan/48d4e27d56ab0/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/montyan/48b7b00435409/ ukrpravda@gmail.com (Тетяна Монтян) Українським політиканам знову закортіло попіаритись на "вічній" темі податку на нерухомість. Цього разу відсмалити популістським напалмом вирішив міністр з питань житлово-комунального господарства Олексій Кучеренко, який "на блакитному оці" заявив журналістам, що виступає за негайне введення податку на нерухомість як "механізму для зниження вартості житла". Шедеври маразму, які штовхав пан міністр, в принципі, були стандартними. Fri, 29 Aug 2008 11:15:00 +0300 Нібито, багатостраждальний податок має переслідувати не тільки функцію наповнення бюджету, а має "змусити запрацювати і зробити оборот у цьому житловому фонді, щоб перестали спекулянти вкладати гроші в ці спекулятивні операції, що дозволяють їм безкоштовно тримати, може, 50%, може, 70% новопобудованого житлового фонду в Києві і нагнітати спекулятивне навантаження". "Податок на нерухомість як податок на багатство оживить цей ринок і піде на користь", – заявив Кучеренко. Для того, аби оцінити якнайкраще рівень популізму пана Кучеренка, свідчу, що неодноразово особисто обговорювала з ним проблеми формалізації майнових прав саме в аспекті запровадження податку на нерухомість. В ході обговорень Кучеренко не демонстрував подібних "зсувів по фазі", а якраз навпаки – висловлював повне розуміння того, що наразі запровадження податку на нерухомість є технічно неможливим через занизький рівень формалізації майнових прав та зависокі витрати на його адміністрування. І тим більше він прекрасно знає, що ніякий податок не допоможе знизити рівень спекулятивного капіталу на майже єдиному доступному для більшості дрібних інвестору ринку, який, до того ж, штучно штовхається вгору за принципом піраміди. Що ж сталося з паном Кучеренком? Що змушує його казати благоглупості, від яких просто в'януть вуха? Було в одкровеннях міністра і дещо новеньке – так, Кучеренко пообіцяв, що уряд з метою стабілізації ситуації на ринку житла проводитиме політику "державної інтервенції за аналогією з ринком зерна", підтримавши програму, яку пропонує президент – "Доступне житло". "Вона має стимулювати людей, у першу чергу, молодих, котрі мають нормальний середній постійний доход і які можуть спрогнозувати і за 7-15 років вийти на траєкторію вирішення своєї житлової проблеми", – сказав він. Всім відомо, що ця програма є лише черговою спробою "попиляти" бюджетне бабло, роздаючи його або за відкати, або виключно своїм людям. В цьому неважко переконатись, уважно ознайомившись з Указом Президента України N1077/2007 "Про заходи щодо будівництва доступного житла в Україні та поліпшення забезпечення громадян житлом" від 08 листопада 2007 року, який є звичайною собі популістською писулькою, в якій немає ніяких механізмів його реалізації. Тому за майже рік його реалізація так нікуди і не просунулась. То як же ж розуміти ці слова Кучеренка? Невже в тому аспекті (бо нічого іншого навіть на думку не спадає), що, незважаючи на особисті неприязні стосунки між "єдиними, як ніколи" помаранчевими – дерибанити бюджет вони будуть разом, бо поодинці це таки технічно неможливо? На користь цієї версії говорять також відчайдушні спроби забудовників, серед яких немало членів уряду – врятувати ринок, який ось-ось накриється мідним тазіком. Для цього Кабмін прийняв рішення скасувати відрахування забудовників в міські фонди, але попри наївні сподівання, це навряд чи вже допоможе. ВІДЕО дивіться тут. До речі, для затравки в Указ N1077 вписані деякі привабливі речі на кшталт "...забезпечити створення Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень". Враховуючи ситуацію, яка склалась з втіленням в життя Закону України про той самий Єдиний державний реєстр, а не якогось там президентського Указу, залишається лише з сумом констатувати, що ніяких реєстрів українцям не бачити ще довгі роки... Для тих, хто не в курсі теми, коротенько пояснюю, що нічого з того Єдиного реєстру не вийшло, бо БТІ великих міст саботували реформу (і дійсно – хто ж віддасть такий ласий шматок в чужі руки?!), так само, як і управління земельних ресурсів, а тому земля та будівлі в Україні-Абсурдістані продовжують обліковуватись окремо. Також Кучеренко поінформував, що 27 серпня 2008 року Кабінет міністрів відклав розгляд концепції введення податку на нерухоме майно в зв'язку з необхідністю її допрацювання. Виявляється, у МінЖКГ були деякі зауваження щодо концепції. На думку міністра, помилково надавати органам місцевого самоврядування право визначати граничні ставки податку на нерухомість, цю функцію необхідно передати центральним органам влади!!! У концепції також була передбачена норма оподатковування нерухомості площею від 200 кв. м. Кучеренко вважає, що оподатковувану площу необхідно зменшити в два рази – до 100 кв. м.! Якщо хтось ще не зрозумів, то нагадую, що пан Кучеренко чудово розуміє сутність податку на нерухомість як САМЕ_МІСЦЕВОГО податку, який платиться з ВАРТОСТІ об'єкту оподаткування. Впевнена, що не лише Кучеренко, а й практично всі наші політики більш-менш розуміються на проблематиці, пов'язаній з податком на нерухомість. Принаймні, я не зустрічала нікого з них, хто не знав би хоча б основних положень цієї теми. Ще 17 липня 2006 Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва повідомив свою позицію з цього приводу: "Вважаємо введення податку на нерухомість передчасним, оскільки на сьогодні чинним законодавством не визначено чіткий механізм реєстрації нерухомого майна, що знаходиться у власності громадян на території України, а також порядок оцінки вартості цього майна. Відсутність зазначених механізмів є одним із стримуючих факторів запровадження цього податку. Необхідно враховувати і той факт, що досвід деяких країн світу, в яких запроваджено мінімальні ставки податку на нерухомість, не виправдав себе, оскільки витрати на адміністрування податку перевищили доходи від його надходження." Тому виникає закономірне питання – НАВІЩО публічно наші політики дружньо говорять несосвітенні дурниці про цей податок? Навіщо вони подають ідіотичні законопроекти та пишуть маразматичні концепції, і при цьому не роблять НІЧОГІСІНЬКО, аби створити передумови для реального запровадження цього податку?! У мене є лише одна відповідь – насправді вони і на думці не мають запроваджувати цей податок! Бо їм першим і доведеться його платити – або добровільно, або під тиском конкурентів, які писатимуть в жовтій і не тільки пресі, що "депутат Пупкін жирує в маєтку за 5 лімонів баксів, а податок на нерухомість платить з вартості в 300 тисяч!" Не кажучи вже про те, що всі ці маєтки їм першим і доведеться формалізувати – як не на себе, так на родичів та знайомих, бо насправді всі і так все про всіх знають в їхніх колах, і обов'язково розтріпають журналістам. То навіщо їм все це? Це зовсім не ті бджоли, які здатні (діяти в інтересах всього суспільства) боротись проти власного меду! Тому ідейні противники цього податку сміливо можуть попуститись, а прихильники – засумувати. Ах, да! Наприкінці свого спілкування з пресою Олексій Кучеренко повідомив, що в законопроекті "Про основні принципи житлової політики", який розробляє міністерство, передбачене негайне впровадження податку на нерухомість. Бугогашечки, да. Детально ознайомитись з проблематикою впровадження податку на нерухомість можна, прочитавши такі статті: Податок на нерухомість. ВСІМ УКРАЇНЦЯМ ЧИТАТИ ОБОВ'ЯЗКОВО!!! (багато букафф, три частини) та Москаль! Зуби на нерухомість не скаль! І навздогін: як і слід було чекати, "...Киев не будет подчиняться решению Кабинета министров об изменении норм паевого участия застройщиков. Об этом заявил мэр Киева Леонид Черновецкий журналистам". http://blogs.pravda.com.ua/authors/montyan/48b7b00435409/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/montyan/4891c0d612b4b/ ukrpravda@gmail.com (Тетяна Монтян) І таки догралися. Чергова акція загону імені Кармалюка на Ушинського 14а мала неабиякий успіх. Мабуть місцеві жителі інших гарячих точок будуть викликати на бенефіс:) Thu, 31 Jul 2008 16:40:38 +0300 Вони тепер не обмежуються демонтажем парканів, арматуру для свай теж пускають в расход. Знаково, що охорона будмайданчику вже навіть не поривається перешкоджати людям розбирати паркан, вже знають, що проти впевнених у своїй правоті бойових бабусь та досвічених активістів не попреш:) Навпаки схвалюють хазяйські дії учасників по складанню шматків паркану: "Щоб матеріали не вкрали":) Менти, звісно, мудаки як явище, але ті, що були на акції свою роботу хоч і робили, але під кінець акції проніклісь розповідями тих самих бабусь про довгу і безрезультатну переписку з чиновниками, поспівчували, мля. Крім того кармалюківці вводять до арсеналу свої праведної б-би таку зброю, як "пекельні кусюни" – величезні кусачки з ручками завдовжки понад метр, та болгарку. Судячи з відео, то арматура ріжеться на раз. Так що, люди, озброюйтесь:) У переносному розумінні;))) http://blogs.pravda.com.ua/authors/montyan/4891c0d612b4b/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/montyan/48849626bd05c/ ukrpravda@gmail.com (Тетяна Монтян) Поки розслідується справа про вбивство в Пасажі, хочу висловити свою точку зору с приводу причин та передумов скоєння цього неймовірного злочину, від якого здатна застигнути кров у жилах навіть до всього звичних співробітників правоохоронних органів, суддів та адвокатів. В четвер, 17 липня 2008 року, дідуся Лопато привезли до Шевченківського суду міста Києва на так звану "повторну санкцію", тобто на розляд подання про зміну йому запобіжного заходу з підписки про невиїзд на тримання під вартою. Нагадую, що (безкорислива) феноменально "добра" суддя Умнова з Печерського суду міста Києва 27 червня 2008 року вирішила, що нема чого тримати старенького, "бєзобідного" дідуся в тюрязі, та відмовила в задоволенні першого подання. Цього разу суддя Волошин, уважно подивившись на фототаблиці з місця злочину та вжахнувшись "відбивною" з випущеними назовні нутрощами, в яку перетворив потерпілого Ніжинського "бєзобідний" дідусь Лопато – поцікавився, що ж спонукало звинуваченого на скоєння такого жахіття?! Mon, 21 Jul 2008 16:59:02 +0300 Перш ніж розповісти про те, що ж відповів судді дєдушко Лопато, нагадаю суть конфлікту. Отже, маємо трикімнатну квартиру N19 в будинку N15 по вулиці Хрещатик в місті Києві – загальною площею 119 кв.м., жилою – 87,6 кв.м.; всі кімнати окремі та мають площу відповідно 37,7 кв.м., 32,5 кв.м. та 17,4 кв.м. Вартість цієї квартири на даний час складає проблизно 1 000 000 доларів США. Співвласниками цієї квартири в рівних долях, тобто по 1/5 у кожного, що відповідає 17, 52 ідеального кв.м., є: 1. Лопато Валентин Миколайович, 1934 р.н. – наразі обвинувачується у вбивстві Ніжинського Г.П. та замаху на вбивство його друга Бялова Є.І. 2. Лопато Лідія Михайлівна, 1934 р.н. – дружина Лопато В.М., професор, доктор хімічних наук. Керівник Відділу фізико-хімії і технології тугоплавких оксидів Інституту проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича НАН України; її роль в трагедії ще до кінця не з'ясована, але потерпілі переконані, що вона брала безпосередню участь як у вбивстві Ніжинського Г.І., та і у замаху на вбивство Бялова Є.І., але її чоловік, як то кажуть, "взяв все на себе". 3. Лопато Сергій Валентинович, 1957 р.н. – син Лопато В.М. та Лопато Л.М., постійно проживає в Австралії, громадянином якої і є. 4. Ніжинська Вікторія Георгіївна, 1967 р.н. – колишня дружина Лопато С.В., донька вбитого Ніжинського Георгія Петровича, 1936 р.н. 5. Лопато Єлизавета Сергіївна, 1991 р.н. – донька Лопато С.В. та Ніжинської В.Г., онучка одночасно і вбитого, і підозрюваного у вбивстві. Подивитись на квартиру та обстановку в ній можна на відео, люб'язно наданому сином вбитого, Ніжинським П.Г. Здати в оренду цю квартиру в її поточному стані можна десь за 2000 доларів, а якщо інвестувати в пристойний ремонт 100 000 доларів – то за 10 000 доларів на місяць. При цьому, багато потенційних орендарів охоче взяли б квартиру в оренду з умовою зробити ремонт в рахунок орендної плати. Таким чином, "грошову" складову часток Вікторії Ніжинської та її дочки Єлізавети – 2/5 – неважко порахувати. Своїм впертим, невмотивованим, ідіотичним створенням перешкод своїм співвласникам в користуванні та розпорядженні своєю власністю – цими 2/5 спірної квартири – старі Лопато фактично грабували власну онучку та колишню невістку. Якщо б старим Лопато довелося сплатити своїм співвласниками компенсацію за ринковими цінами за всі ті роки, які вони перешкоджєали їм користуватись їхніми 2/5 частками, вони, можливо, дуже добре подумали, чи варто так поводитись, і погодилися б на розв'язання конфлікту шляхом чи то викупу часток, чи то продажу квартири та поділу грошей. Але – "маємо те, що маємо"...; ( На жаль, менталітет українців-"недовласників" є таким, що внаслідок якогось "блоку в мозку" – заважає їм сприймати перешкоджання законним власникам в здійсненні свого права власності – саме як ГРАБУНОК, а не як "милі процесуальні витівки в рамках діючого законодавства. Діюче українське законодавство дійсно дозволяє безперешкодно та абсолютно безкоштовно користуватись чужим майном в таких випадках, чим і займалися старі Лопато протягом багатьох років. Вони так звикли до цього, що всерйоз повірили, що саме так і повинно бути, а тому сприймали будь-які спроби вбитого Ніжинського, що діяв в інтересах своїх доньки та онучки, якось захистити їхні майнові права – "в штики"... Отже, судді звинувачений Лопато відповів на повному серйозі, дихаючи "благородним нєгодованієм", що вбитий Георгій Ніжинський здійснював... рейдерські захоплення спірної квартири!!! Під "рейдерськими захопленнями" Лопато мав на увазі спроби зайти в квартиру, в тому числі – в присутності державних виконавців (на цих нещасних людей Лопато написали кілька томів скарг, ага), на яку Ніжинський, як повноправний представник співвласників, мав точнісінько такі самі права, як і старі Лопато! На закономірне ж питання судді – "то чого ж ви чинили своїм співвласникам перешкоди, незважаючи на рішення судів всіх рівнів, включаючи Верховний, які зобов'язували вас цих перешкод не чинити?" – Лопато вдався до плутаних пояснень, суть яких зводилася до того, що, згідно Постанов ЦВК Ради народних Комісарів СРСР та РНК УРСР від 04 червня 1933 г. (ці нормативні акти нихто не скасовував, вони досі є чинними!!!) – науковий працівник має право на додаткову жилу площу в розмірі не менше 20 кв.м. Найстрашніше в тому, що старі Лопато, швидше за все (не берусь судити достеменно, бо не є психіатром) – ЩИРО впевнені в своїй правоті, оскільки, внаслідок похилого віку, в принципі не здатні зрозуміти, що це таке – приватна власність, та продовжують існувати у власному світі та жити ментальними категоріямии "розвинутого соціалізму"... Хоча, може, все вони чудово розуміють, просто вважають, що вдавати божевільних – вигідно та корисно... Врешті-решт, вони – люди з вищою освітою та науковими ступенями, які добровільно погодилися на приватизацію та добровільно стали співвласниками, а тому, з точки зору здорового глузду, не можуть не розуміти, що Постанова Ради Народних Комісарів 1933 року не має і не може мати жодного відношення до власності Вікторії Ніжинської та її доньки. Нормальній людині ніколи не зрозуміти, ЯК, НАВІЩО – люди, які могли б продати спірну квартиру за МІЛЬЙОН!!! доларів, отримати по 200 000 доларів кожен та жити решту свого життя, ні в чому собі не відмовляючи – замість цього добровільно!!! заточили себе в смердючу конуру- помийницю та докотилися до вбивства з особливою жорстокістю... Я ще можу з величезними "натяжками" зрозуміти людей, які є співвласниками квартири не за мільйон баксів і не на Хрещатику, а в Хацапетівці, після продажу якої та розподілу грошей вирученої суми "ні на що не вистачить". Але, повторюсь – можу зрозуміти лише "з натяжкою". Бо квартира насправді є чимось сакральним лише в схибленому мозку "пострадянських" людей, яких навряд чи вже можна "вилікувати". Для людей, які "вписалися" в ринкові парадигми, квартира є лише іншим видом грошей, не більше. Мільйон доларів є сумою, за яку можна безбідно жити в найшикарніших умовах, отримуючи щомісяця близько 10 000 доларів у вигляді відсотків. 1/5 квартири в Хацапетівці – це теж мінімум кілька тисяч баксів, за відсотки від яких можна зняти в тій самій Хацапетівці кімнату та жити в значно кращих умовах, ніж жилося у "власній" квартирі одне в одного на головах. Або – використати цю суму в якості першого внеску для купівлі в кредит трохи меншої халупи, але – вже тільки своєї. Це – елементарні речі для, здавалося б, будь-якої нормальної людини, але... суди переповнені позовами співвласників, які роками і навіть десятиріччями не можуть отримати свої частки хоч в якомусь вигляді – чи то грошима, чи то у вигляді окремого приміщення... Тому що наші судді – такі самі "продукти системи", і більшість з них чи то дійсно не розуміють, чи то роблять вигляд, що не розуміють, що "сакралізація" житла є антиекономічною, антиправовою категорією, а створення перешкод співвласникам в користуванні їхньою часткою є звичайнісіньким грабунком. Я доволі часто подаю позови про розподіл в натурі квартир чи будинків чи про виділення частки в натурі чи грошима. В абсолютній більшості випадків ті співвласники, які фізично мешкають в спільному житлі – як і старі Лопато, – затягують справи на роки, використовують всі мислимі та немислимі процесуальні зачіпки, аби тільки "бортати" роками тих співвласників, які не хочуть чи не можуть жити в таких квартирах чи будинках. І найстрашніше – це те, що судді часто "в душі" стають на бік таких, по суті, грабіжників. "А що вони куплять собі на свою частку?" – часто кажуть мені в очі такі судді, коли я обурююсь, наприклад, черговому поверненню подібних справ на новий розгляд з "лівих", надуманих формальних підстав. "А яке до цього діло їхнім співвласникам?!" – обурено питаю я. "Ну... Пропадуть же ж ці лохи з цими грошима та без квартири – як ти не розумієш?!" Ви були праві, професоре Преображенський. З такою тотальною розрухою в головах не лише у юридично непросунутих громадян, а й у суддів та законодавців – можна ходити пісяти лише в такі клозети в квартирі вартістю мільйон баксів, як ото на відео. В той час, як навколо буяє життя, а в майже всіх сусідніх квартирах – давно вже офіси з шикарними ремонтами... http://blogs.pravda.com.ua/authors/montyan/48849626bd05c/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/montyan/48739e26b7b9e/ ukrpravda@gmail.com (Тетяна Монтян) Юрія Луценка намагалися звинуватити в тому, що він використав у протиправний спосіб свої владні повноваження. При цьому підкреслювалося, що міністр був обізнаний з вимогами нормативних документів, які регулюють порядок безкоштовного перевезення повітряними суднами внутрішніх військ України. Однак, діючи умисно і всупереч інтересам служби та основним завданням внутрішніх військ, порушив ці вимоги. І звісно, робив це з корисливих мотивів. Tue, 08 Jul 2008 20:04:38 +0300 Тепер деталі. За ч. 3 ст. 364 Кримінального Кодексу України, тобто зловживання владою або службовим становищем, вчинені працівником правоохоронного органу: У період з 09 серпня по 08 вересня 2006 року Луценко перебував у черговій відпустці та використовував літаки авіації внутрішніх військ для польотів на відпочинок до Криму разом з членами своєї сім'ї та іншими особами, а саме: 11.08.2006 року літаком АН-26, бортовий N07, здійснено рейс Жуляни-Севастополь (Бельбек), перевезено Луценка Ю.В., Луценко Н.С., Луценка А.Ю., Луценка В.Ю., Слободяника В.Д., Слободяник В.Н., Слободяника Д.В., Приступлюк Т.Л. 18.08.2006 року літаком АН-26, бортовий N07, здійснено рейс Жуляни-Севастополь (Бельбек) – Миргород – Севастополь (Бельбек), перевезено Луценка Ю.В., Луценка А.Ю., Слободяника В.Д., Слободяника Д.В. 21.08.2006 року літаком АН-26, бортовий N07, здійснено рейс Севастополь (Бельбек) -Жуляни, перевезено Луценка Ю.В., Луценка А.Ю., Слободяника В.Д. 24.08.2006 року літаком АН-26, бортовий N07, здійснено рейс Жуляни – Севастополь (Бельбек), перевезено Луценка Ю.В., Луценка А.Ю., Слободяника В.Д., Новікова О.В., Новікову, Мельника В.Г. 27.08.2006 року літаком АН-26, бортовий N07, здійснено рейс Севастополь (Бельбек) – Жуляни, перевезено Луценка Ю.В., Луценко Н.С., Луценка А.Ю., Луценка В.Ю., Слободяника В.Д., Слободяник В.Н., Слободяника Д.В., Приступлюк Т.Л., Новікова О.В., Новікову, Мельника В.Г. Внаслідок використання Луценком Ю.В. літака під час перебування у відпустці держава в особі військової частини N2269 витратила 54 183,34 гривні, з яких 50918,40 грн – вартість витраченого пального, 639,94 грн. – аеропортові обслуговування та 2625 грн. – добові та проживання екіпажу літака. За ч. 2 ст. 365 Кримінального Кодексу України, тобто перевищення влади або зловживання службовим становищем, яке супроводжувалося насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гадність потерпілого, діями: 18 січня 2008 року, в приміщенні зали засідань Секретаріату Президента України (м. Київ, вул. Банкова, 11), відразу після закінчення засідання, коли Президент України разом з кількома учасниками покинув залу засідань, Міністр внутрішніх справ Луценко Ю.В. направився в бік мера міста Києва Черновецького Л.М., маючи намір вчинити дії, що явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, а саме застосувати до нього фізичне насильство у зв'язку з виступом останнього на засіданні РНБО України. Реалізуючи цей умисел, Луценко Ю.В. наблизився до Черновецького Л.М., який стояв в оточенні ряду керівників ОДА, та діючи умисно, наніс останньому удар коліном ноги в пах та рукою в обличчя. На цьому злочинні дії Луценка Ю.В. були припинені учасниками засідання Маломужем М.Г., Наливайченком В.О. та іншими. Внаслідок вказаних ударів, у відповідності до висновсів комісійної СМЕ, Черновецькому Л.М. спричинені тілесні ушкодження у вигляді трьох синців на лівій щоці з наявністю на тілі двох з них смугастих саден, які відносяться до легких тілесних ушкоджень за критерієм тривалості розладу здоров'я. Позиція цьоці Хвеміди 1 та 2 інстанцій, якщо коротко та без зайвих юридичних еківоків: По ч. 3 ст. 364 Кримінального Кодексу України: Відповідно до п. 1.4 Положення про повітряні перевезення авіацією Збройних Сил України, до пасажирів, які можуть перевозитись повітряними суднами ЗСУ безкоштовно, належать особи рядового та начальницького складу МВС та члени їх сімей, які відбувають (повертаються) з відпустки (тільки попутним рейсом). Відбуваючи в тому числі з членами сім'ї та іншими працівниками Міністерства та членами їхніх сімей в Крим 11 серпня 2006 року, Міністр мав намір провести заходи в межах його компетенції в Криму, з виїздом автотранспортом у Миколаївську та Херсонську області, а також, без повернення літака в Києв, 18 серпня 2006 року здійснити робочу поїздку в місто Миргород для проведення під його головуванням наради. Нарада була проведена. Після засідання переліт було здійснено назад у Севастополь. 21 серпня 2006 року Луценко Ю.В. здійснив перельот на виклик Секретаріату Президента для участі в нараді з приводу підготовки до святкування Дня Незалежності України. 24 серпня Луценко здійснив перельот тим же літаком у Крим для участі в заходах, в межах його компетенції, у зв'язку з візитом до Криму Прем'єр-міністра В.Ф.Януковича. 27 серпня 2006 року Луценко та інші особи, в тому числі і члени його сім'ї – повернулися до миіста Києва, а літак повернувся до місця своєї дислокації. Законодавством не передбачено категоричну заборону Міністру внутрішніх справ виконувати свої повноваження, в тому числі і після видання наказу про відпустку, не з'являтися у час відпустки на виклики в Секретаріат Президента чи забезпечувати та контролювати виконання повноважень органів внутрішніх справ під час поїздок одного з вищих посадових осіб України в регіони... Законодавством не передбачено обмеження можливої кількості польотів членів сімей працівників МВС України у відпустці попутним рейсом. За ч. 2 ст. 365 Кримінального Кодексу України: Не вбачається, що 18 січня 2008 року у приміщенні зали засідань РНБО, як під час засідання, так і після – Луценко Ю.В. здійснював владні чи службові повноваження по відношенню до голови КМДА. Особа не може перевищувати те, що не здійснювала і не могла здійснювати. Якщо відносини не носять владного характеру, якщо потерпілий не сприймає об'єктивно іншу особу, яка вчиняє щодо нього певні дії в якості представника влади чи носія владних повноважень по відношенню до себе – ця особа не є суб'єктом службового злочину. Тільки лише суспільний резонанс події не може свідчити про наявність ознак службового злочину, якщо при цьому особа не використовувала своїх повноважень, які їй надано саме по службі. Висновок: В ситуації повної політичної невизначеності суди діяли за старим мудрим правилом: "Не знаєш, як судити – суди за формальним законом". Питання ж про те, чому у нас такі закони, які дозволяють Міністру МВС під висмоктаними з пальця (чи, швидше, зовсім з іншої частини тіла) приводами ганяти літачки зі своїми родичами та собутильниками по країні, а також влаштовувати ганебні бійки в залі засідань РНБО – треба ставити не судам, а всьому суспільству. ЗІ. Особисто у мене є стійка підозра, що, якщо б Югочка Луценга вчасно не "перекинувся" на бік Юлії Тимошенко, яка наразі фактично контролює ринок замовних судових рішень через свого ставленика, голову Верховного Суду України Василя Онопенка, не "відмазував", здавши з потрохами своїх підлеглих ВВ-шників, Жєнєчку Карр-Тимошенко та її чоловіка, то наші суди, незважаючи на формальну відсутність складу злочину в його діях, не були б такими поблажливими до нього. Тому що хто-хто, а українська Феміда ніколи не вважала наявність чи відсутність формального складу злочину в чиїхось діях – скільки-небудь суттєвим фактором під час прийняття рішень, а особливо – по "політичних" справах. Але то так, мої суб'єктивні враження... http://blogs.pravda.com.ua/authors/montyan/48739e26b7b9e/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/montyan/486cf0ae8ddd7/ ukrpravda@gmail.com (Тетяна Монтян) Володя Бойко колись написав про цю суддю Печерського райсуду Києва таке: "...суддя Умнова, відома мешканцям Києва своєю винятковою правосвідомістю та загостреним вмінням відчувати запахи грошових знаків. Серед юридичної громадськості столиці навіть поширена чутка, що мадам (чи мадемуазель – автор не перевіряв) Умнова може з зав'язаними очима лише по запаху безпомилково відрізнити купюру в 100 доларів від 50-ти доларової банкноти." За ці слова Умнова нібито збиралася подати на Бойка до суду, але Бойко публічно заявив, що в суді вимагатиме проведення слідчого експерименту – принесе купюри по 50 та 100 баксів, пов'язку на очі, і будь, що буде – якщо Умнова не відрізнить купюри за запахом, значить, він вибачиться, а якщо відрізнить – то які у неї можуть бути претензії?;) Thu, 03 Jul 2008 18:30:54 +0300 Але це так, лише приказка. Казка – попереду. Отже, ще 18 червня 2008 року в Пасажі, на Хрещатику, 15 – сталося неймовірне навіть для наших буремних часів вбивство. Дідусь 1934 року народження – Лопато Валентин Миколайович – підозрюється в тому, що зарізав, а потім ще й "відбив" кувалдою труп дідуся 1936 року народження – Ніжинського Георгія Петровича, а також серйозно поранив його друга-ровесника. Про причини цього вбивства можна в деталях дізнатись зі статті по лінку, а також з коментів під статтею. На фото 90-х років зліва направо – дружина Лопато, сам Лопато, якась родичка, вбитий Ніжинський та дві його доньки. Тоді вони ще не намагалися поділити в натурі квартиру на Хрещатику... З дня вбивства пройшло вже більше двох тижнів. Суддя Умнова вирішила, що нема чого Валентину Лопато сидіти в СІЗО, і прийняла рішення відмовити в поданні прокуратури про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Мотивувала Умнова своє рішення тим, що дідусь анітрохи не є небезпечним для суспільства, кишкорізом та кувалдою більше нізащо не махатиме, а також відсутністю будь-яких підстав вважати, що він ухилятиметься від слідства та суду, оскільки... повністю визнав себе винним. Цей акт нечуваного милосердя (нечуваного – бо прості смертні, винні в крадіжці "умовного мішка дерті", у Умнової зазвичай отримують санкцію на тримання під вартою без питань) відбувся ще 27 червня – якраз напередодні Дня Конституції, і з того часу про справу... нічого не чути! Достеменно навіть невідомо, чи подано прокуратурою апеляцію на постанову Умнової. Принаймні, станом на зараз, вечір 03-го липня – в Апеляційному суді Києва справи ще немає. Судді, яких я за ці кілька днів вже дістала проханнями "ну, гляньте, чи не надійшла" – сьогодні порадили мені мені спробувати дізнатись з "більш достовірних" джерел, чи дійсно прокуратори щось оскаржили, чи просто "їздять по вухах" довірливим потерпілим. Звичайно, можна було б подзвонити Умновій, але ще не факт, що вона мені скаже правду, та й боюсь не стриматись та наговорити їй багато чого такого, за що мене банять навіть на "Інфопроні"...;) Що стосується відомства Югочки Луценги, то тут більш-менш цензурних слів теж не вистачає. Саму справу весь цей час до пуття так ніхто і не розслідував, бо вона була витребувана з Печерського РУ ГУ МВС України в місті Києві до УБОЗ УМВС України в місті Києві ще 28 червня "для вивчення", і по сьогоднішній день ще було невідомо, повернеться вона назад чи залишиться в УБОЗі. Станом на зараз УБОЗ нібито залишає справу собі, і вона вже навіть "розписана" слідчому, з яким я навіть вже поспілкувалася, але він... ще справу не читав! Питання – НАВІЩО все це робиться?! Нє, я все розумію. Калиновські у нас їздить зі швидкістю 55 км на годину, всілякі нефедовичі та петросяни "рєшают вапроси с тєрпіламі", і взагалі їм заважають кочки та бордюри... Але – намагатись "поховати" справу про ТАКЕ вбивство – це вже занадто навіть для наших слідчих та судових органів, які давно вже перетворилися з державного сервісу з розв'язання суперечок між громадянами – на галузь економіки, навіть не тіньової, а наскрізь чорної, яка, між тим, абсолютно легально функціонує, а ментівсько-прокурорсько-суддівські мафіозо – навіть не ховаються. Потерпілі не можуть нічого вдіяти з усім цим бєспрєдєлом, бо є особами практично безправними з процесуальної точки зору. Санкція – це "мєждусобойчік" прокуратури та суду. Досудове слідство – це парафія слідчого, який може вирішити, що допитувати потерпілих та повідомляти їм про хід справи – зовсім не обов'язково. Суд (якщо до нього доходить) це знову "мєждусобойчік"... "Злодєї" зазвичай домовляються не з потерпілими, а з ментами-прокурорами-судами, бо з потерпілими домовлятись – жодного сенсу. Бо, навіть якщо домовитись з потерпілими, не "змочивши клюва" ментам-прокурорам-судам – справу все одно не закриють. То навіщо платити двічі? Всі, кому я розповідала про цю справу, питали одне – "хто відпустив діда"? А почувши прізвище Умнової, з розумінням хитали головою... Далі буде, ага. http://blogs.pravda.com.ua/authors/montyan/486cf0ae8ddd7/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/montyan/48624cd96c32c/ ukrpravda@gmail.com (Тетяна Монтян) У п'ятницю ми з суддею Василенком ідемо до Савіка Шустера на його "Свободу" – обговорювати конфлікт, що виник довкола реформи судоустрою. Ставте запитання в коментах – відповіді спробуємо дати в прямому ефірі. А поки що – детально про проблему. Скандал навколо знаменитих проектів Законів України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" та "Про внесення змін до Закону України "Про статус суддів" між вищими судовими ієрархами на чолі з Головою ВСУ Василем Онопенком – та навколопрезидентською різношерстною тусівкою в складі, зокрема, таких цікавих персонажів, як Ківалов чи Пукшин – вже котрий день збуджує юридичну громадськість країни. Збуджує настільки, що ця тема навіть планується до обговорення на "головному скандал-майданчику" – у Савіка Шустера.Сторонні спостерігачі, далекі від проблем реформування судової системи та невтаємничені в періпетії підкилимної боротьби за контроль над ринком замовних судових рішень, об'єктивно неспроможні визначитись з головним питанням всіх конфліктів – "хто тут білий, а хто – чорний". Хоча особливо просунуті вже здогадалися, що на всіх сторонах цього конфлікту, м'яко кажучи, клейма нема де ставити. Wed, 25 Jun 2008 16:49:13 +0300 Перш за все треба чітко розуміти, що Верховному Суду України ніякі реформи не потрібні в принципі. Бо їм там в їхніх червоних мантіях і так непогано – приміщення прекрасне, зарплати величезні, соціальне забезпечення – в кращих традиціях часів застою. Крім того, практично всю роботу роблять за них помічники, плюс – необмежений вплив на кадровий добір, на прийняття рішень "низовими" суддями, безконтрольні можливості для безкоштовного, ггг скасування будь-яких рішень та участь в плетінні політичних інтриг... Не життя, а суцільна лафа! Суддів ВСУ зовсім не обходять проблеми, від яких потерпає судова система та громадяни, змушені вдаватись до її послуг. А тому лише люди з надзвичайно бурхливою фантазією здатні запідозрити Василя Онопенка сотоваріщі хоч в якомусь бажанні займатись реформуванням української судової системи. З іншого боку – українських політиканів також менше за все хвилюють такі дрібниці, як практична недоступність державного сервісу з розв'язання суперечок пересічним громадянам. Така безглузда ідея, як "подумати про народ" їм також навіть на думку не може спасти. Їх бісить те, що вони в поті лиця свого, у важких внутрішньовидових битвах – займаються дерибаном земель, залишків майна та бюджету, а на шляху прогнозованої легітимізації награбованого стоять абсолютно неконтрольовані істоти в мантіях, які нє пашут, не сєют, нє строят "гребуть бабло ні за що". Фактично, судді багатіють за власні підписи та печатки судів на рішеннях, які за них пишуть адвокати наших дерибанщиків! Зрозуміло, що політикани вважають такий стан речей надзвичайно несправедливим та намагаються "хоч щось з цим зробити". Така безумна ідея, як створити дійсно нормальну, працюючу судову систему в інтересах всього суспільства нашим політиканам, зрозуміло, навіть на думку не спадає. Все, чого вони хочуть – це "перетягнути ковдру на себе". Звісно, з урахуванням ресурсів, які є в розпорядженні кожного з них окремо та в цілому у тимчасових угрупувань, до яких в даний конктерний момент часу вони входять. Саме цим пояснюється стрімка зміна точки зору Балоги Ющенка на спірні законопроекти: минулого року він їх "задвинув", а зараз – вони раптом стали для нього заледве не панацеєю. Система судоустрою – це складний механізм. Усі його "деталі" мають бути продуманими саме в комплексі та добре "притертими" одна до одної. Тобто, навіть якщо поставити в ту іржаву "копійку" без гальм та з шаленим люфтом в кермі, якою наразі є наша сучасна українська "машина правосуддя" новенький, блискучий мотор від "Роллс-Ройса" – вона нікуди не поїде. Тобто, механічно "пересадити" на український "правосудний" грунт якісь окремі прогресивні новели – не вийде в принципі. Це очевидно для будь-кого, хто хоч скільки-небудь "в темі". Насправді законопроекти, навколо яких розгорівся сир-бор, не можна назвати зовсім вже "пропащими". В них є деякі концепти, які дійсно могли б непогано спрацювати, але – лише у випадку саме комплексної реформи всієї системи судоустрою. Наприклад, відмова від "жорсткої" адміністративно-територіальної прив'язки судів. Для тих, хто не здатний мислити абстрактно, пояснюю: наприклад, ви живете в Казанківському районі Миколаївської області, займаєтесь дрібним бізнесом та змушені часто судитись з клієнтами. Ваш Апеляційний суд знаходиться в місті Миколаєві, тобто більше ніж в трьохстах кілометрах від вашого місця проживання. В той же час, до Кіровоградського Апеляційного суду вам їхати всього 80 кілометрів. То чого б не "приписати" ваш рідний, місцевий суд Казанківського району до умовного "Кіровоградського" судового округу?! До того ж, така реформа зменшить залежність суддів від місцевих чиновників з державних адміністрацій... І що ж зроблено з цією прекрасною ідеєю в запропонованій редакції Закону "Про судоустрій"?! Правильно, пропонується визначати їх територіальну юрисдикцію Указами Президента України! І таке можна написати ледь не про кожну концептуально нову пропозицію, що міститься в обох законопроектах – ідея нібито непогана, але виконання!... але відсутність цілісності!... але ж ганебна юридична техніка!... (Детальніше з станом законотворчості в Україні можна ознайомитись тут). Безумовно, обидва законопроекти є абсолютно неприйнятними та потребують повної переробки. Також слід з сумом визнати, що в поточних суспільно-політичних умовах Україна неспроможна провести кардинальне, цілісне реформування судової системи – через відсутність політичної волі та принципову неможливість узгодити принципові, концептуальні питання імплементації реформ. Чи означає це, що українцям слід з горя загорнутись в простирадла та повільно повзти на кладовище? Зовсім ні, звичайно. Нормальна людина, у якої є стара, роздовбана "копійка", але немає грошей на придбання хоча б беушного "Ланосу", навряд чи витрачатиме всі наявні у неї ресурси на те, аби поставити на цю "копійку" автоматичну коробку передач від "Мазератті". Нормальна людина перш за все полагодить гальма, усуне люфт в кермі та підварить пороги, а вже згодом, заробивши на цьому підлатаному "корчі" трохи грошей – подумає про придбання трохи кращої машини, і так далі. Не треба братись за глобальне реформування, яке апріорі приречене на провал. Достатньо для початку запровадити дрібні новели. Перш за все – це відкриті публічні формалізовані іспити для всіх юристів країни. Хочеш бути адвокатом, прокурором, нотаріусом, суддею – здай іспит та отримай сертифікат, в якому буде зазначено, скільки балів ти набрав, відповідаючи на питання з кожної конкретної галузі права, та який твій загальний бал. По-друге – це виборність суддів, для початку – хоча б місцевих, з можливістю їх відкликання населенням шляхом доступної процедури. І не треба казати, що "тупий лохторат" обере найгламурніших та найзаможніших – зрозуміло, що люди перш за все дивитимуться на отриманий на іспитах бал, на сімейні зв'язки та на репутацію. По-третє – це безумовна виборність суддів на адмінпосади на короткий термін без можливості переобрання. Зараз судова система жорстко контролюється по вертикалі саме через голів судів, які мають гіпертрофовану кількість повноважень та величезні можливості тиску на простих суддів. Суть такої системи зрозуміла: значно легше контролювати кілька десятків сотень голів судів, аніж багатотисячний "некерований" суддівський корпус. По-четверте – зміна системи оплати суддівської праці. Зараз розібратись в платіжці судді може хіба що людина з вищою економічною освітою. Не в останню чергу тому, що суттєву частку заробітку судді складають всілякі "доплати", "гроші за форму", премії, розмір яких залежить від волюнтаристського рішення голів судів, та т.і. У суддів повинна бути висока, але жорстка ставка (відома населенню, зрозуміло) в залежності від рівня цін в конкретному населеному пункті, і жодних преференцій у отриманні квартир, та тому подібного. Немає квартири? Орендуй, бери кредит чи взагалі живи в наметі – це твої проблеми. Зараз же ж голови судів тиснуть на суддів просуванням/непросуванням в квартирній черзі, судді вдаються до "високого" шахрайства з фіктивними шлюбами та розлученнями, місцева влада маніпулює місцерозташуванням квартир, що виділяються суддям (можуть дати на Троєщині, а можут – на Печерську), та т.і. По-п'яте – прозорість. Тобто, обов'язкова електронна реєстрація всіх поданих позовів та запровадження можливості аналітики в Реєстрі судових рішень. Це дозволить знаходити рішення, які ухвалив конкретний суддя, чи рішення та вироки, в яких фігурували одні й ті самі особи (я знаю одну жінку, яка примудрилася подати брехливі заяви про згвалтування в семи різних районах Києва!!! та "зняти бабло" з усіх семи жертв!!!). Обмеження відомостей про сторони у справі є неприпустимим, бо всі рішення та вироки в країні оголошуються публічно (крім таємниці усиновлення, але це ж мізерна кількість рішень). Саме можливість аналітичних досліджень в Реєстрі дала б з змогу робити аргументовані висновки щодо якості роботи конкретних суддів, типових помилок чи корупційних зв'язків. Запровадження вищеназваних новел не потребує практично ніяких витрат з бюджету, суттєво знижуючи рівень корупції водночас. З іншого боку, без впровадження хоча б цього мізеру всім іншим можна навіть не займатись. Кожен може сам оцінити ймовірність того, що вищі судові ієрархи та політикани погодяться на такі зміни. Правильно – ця ймовірність дорівнює або прямує до нуля. Бо куди ж наші "вершки суспільства" подінуть своїх бездарних мажорних діточок? як керуватимуть суддями? як ховатимуть кінці в воду від громадськості за свої бєзпрєдєльні рішення? Так отож... http://blogs.pravda.com.ua/authors/montyan/48624cd96c32c/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/montyan/485be19e65f32/ ukrpravda@gmail.com (Тетяна Монтян) Коли знайомий попросив мене написати скаргу на постанову про порушення кримінальної справи відносно Володимира Макарчикова, я не знала, у що я ув'язуюсь. Макарчиков, посол Фінляндії в Україні Лаура Рейніля та Костянтин Бузаджі Fri, 20 Jun 2008 19:58:06 +0300 Оскаржувала я феєричну по своїй брєдовості постанову прокурора Шевченківського району міста Києва С.І. Нечипоренка. Таваріщ прокурор змушений був особисто підписати цей шедевр, оскільки, судячи з логіки розвитку ситуації, жоден з його підлеглих "підставитись" не погодився. Прокуратор зазначив в постанові, що Макарчиков "...в порушення вимог Положення про порядок надання фізичним особам – резидентам України індивідуальних ліцензій на відкриття рахунків за межами України та розміщення на них валютних цінностей... відкрив на території Німеччини банківський рахунок N660815200 у Deutch банку м. Баварія для розміщення на ньому грошових коштів від родичів та подальшого їх використання на території України". При цьому прокурор посилався також на якісь міфічні "матеріали перевірки". Володимир Макарчиков виглядав зашуганим та розгубленим, і всі мої спроби пояснити йому, що ця постанова – брєдятіна та маразм – не давали жодного ефекту. Він запевнив, що не лише ніколи в житті не відкривав ніяких рахунків, а навіть не знає про існування міста Баварія. Що, незважаючи на те, що справу було порушено ще 30 серпня 2007 року, він про це дізнався лише в ніч з 16 на 17 травня 2008 року, коли невідомі особи, яких він сприйняв як бандитів, запхали посеред вулиці в машину та повезли в невідомому напрямку. Він зміг "під колінкою" набрати на мобільнику номер друга, який чув, як невідомі особи, що назвалися податківцями Шевченківського району, душили та били Макарчикові. А після того, як "викрили" у використанні мобільного – відібрали телефон з глумливою заявою "він тобі більше не знадобиться", після чого зв'язок перервався. Друг встиг підняти на ноги "всіх та негайно", і вже за п'ятнадцять хвилин до Шевченківської податкової міліції почали телефонувати впливові та поважні люди, аби дізнатись про причини затримання Макарчикова... "В'язня" відпустили, пригрозивши всіма жахами та вручивши зазначену прокурорську постанову. Мені ця історія здалася абсолютно неймовірною, і я вже було подумала грішним ділом, що мені підсунули людину несповна розуму. Але дійсність, як завжди, виявилася страшнішою за будь-які уявлення... Володимир Макарчиков виявився тим самим головою парафіяльної ради Свято-Михайлівської громади у Дарниці, яка примудрилася виграти в Європейському Суді з прав людини справу проти України. Суть справи полягала в тому, що храмовий комплекс за адресою проспект Миру, 16 в місті Києві, який належить громаді, що її очолював Макарчиков – в Новорічну Ніч 2000 року був брутально захоплений представниками Московського Патріархату з залученням кримінальних угрупувань, при повному схваленні та підтримці "компетентних органів". Не останню роль в цій ганьбі, як водиться, відіграли суди всіх рівнів, включаючи Верховний, які безпідставно відмовили постраждалій громаді в задоволенні їхньої скарги на розпорядження КМДА про відмову в реєстрації змін та доповнень до статуту їхньої парафії. Це розпорядження фактично легітимізувало рейдерське захоплення храмового комплексу – отже, справа, як завжди, в землі та майні. Справу в Європейському Суді було виграно 14 червня 2007 року. Перед бандитською шоблою сумновідомого єпископа Павла (Лебідя) реально замаячила перспектива втратити ласий шматочок – заграбовану храмову споруду. "Нада шота дєлать", – вирішив цей відомий своєю богобоязненістю, а особливо нєстяжательством, піп, і – на світ з'явилася постанова прокурора Нечипоренка! Цікаво, яке йому діло до Макарчикова, який живе в Дарницькому районі? Так отож... Тим часом суддя Верховного Суду України І.Л. Самсін 14 грудня 2007 року виніс ухвалу про допуск до розгляду скарги адвоката Костянтина Бузаджі (це саме він виграв для парафії Макарчикова справу в Європейському Суді, браво!) до провадження за винятковими обставинами. Але... з розглядом скарги по суті Верховний Суд "чомусь" не поспішав! Півроку Павло (Лебідь) намагався "вмовити" Макарчикова на "мирову угоду", погрожуючи в разі відмови аж ніяк не небесними карами, а цілком земними бандитами та смертю в тюрмі, яку готові забезпечити заангажовані ним ще з часів протистояння 1999-2000 років менти-податківці. Макарчиков відмовився. "Пошкодуєш", – зловісно заявив Павло. І невдовзі після цього сталася страшна ніч 17 травня 2008 року, після якої Макарчиков потрапив в лікарню, а постанова про порушення проти нього справи – до мене на оскарження. Справу Шевченківський суд не призначав справу до розгляду підозріло довго, але сьогодні, 20 червня 2008 року – вона все-таки була розглянута по суті, і суддя Людмила Осіпова постанову прокуратора Нечипоренка скасувала. Апеляцію я зовсім не виключаю, але сподіваюсь, що у таваріща Нечипоренка все-таки вистачить розуму не ганьбитись. Мені було надзвичайно цікаво – звідки ж взявся цей кумедний номер рахунку, що ото його прокурор згадав у своїй постанові?! З'ясувалося, що... якийсь податківець з красномовним прізвищем Щур В.Ф. вигадав цей рахунок сам, підробивши підпис Макарчикова, який нібито "зізнався" Щуру у відкритті цього рахунку! Правильно, а чого соромитись? Якщо б вдалося влаштувати смерть Макарчикова від "серцевого нападу" чи ще від чогось у мавп'ятнику якогось райвідділку, хто б тоді дошукувався, чи його то підпис?! І чи існує взагалі такий рахунок? Моє цілком слушне питання – а чи намагалися слідчі в період часу з 30 серпня 2007 року з'ясувати хоча б, чи існує на земній кулі місто Баварія – було красномовно проігнороване. І ще таваріщі правоохоронці відсмалили: до матеріалів справи вони долучили папірець польською мовою, який є... рекламою паромної кампанії!!! Цей папірець разом з іншими документами було вкрадено з машини Макарчикова в листопаді 2006 року – Макарчиков заявив в суді, що нарешті він дізнався, хто ж це зробив! Хоча, швидше за все, ц зробили бойові монахи Лебідя, а потім віддали подільникам – прокураторам та податківцям – мовляв, порийтеся, може, щось знайдете. Тим часом "прокинувся" Верховний суд, який нарешті почав 17 червня 2008 року розглядати в порядку письмового провадження, тобто без виклику сторін – справу за скаргою адвоката Бузаджі. Наступне засідання призначено, згідно інформації, наданої телефоном прес-службою Суду, – на 11-00 24 червня 2008 року. Сподіваюсь, журналісти не оминуть своєю увагою настільки визначну подію – "Верховний Суд намагається ліквідувати наслідки власного бєспрєдєлу";) Посол Фінляндії в Україні Лаура Рейніля, інтерв'ю газеті "День": - Мені відомо, що Вам знайома історія Свято-Михайлівської парафії, прихожан якої зараз примушують або відректися від побудованого ними храму, або перейти до складу промосковської Української православної церкви. Не могли б Ви розповісти про це нашим читачам детальніше? - З проектом зведення Свято-Михайлівського храму я познайомилася багато років тому, коли працювала в посольстві Фінляндії в Москві – ще в радянські часи. Тоді група українців хотіла отримати дозвіл на будівництво православної церкви і каплиці в київському парку радянсько-фінської дружби. Мене це вразило – йшов 89-рік, радянська атеїстична влада ще була в повній силі, а тут люди намагаються побудувати храм. Як дипломат я, звісно, нічого не могла зробити, щоб допомогти. Єдине, що було мені доступно, це передати їх лист предстоятелю православної церкви Фінляндії архієпископу Карелії і всієї Фінляндії Іоанну. Спасибі йому, він відгукнувся – звернувся з листом до виконкому Дарницької районної ради народних депутатів Києва, в якому, зокрема, писав: "для мене невимовною радістю був би той день, коли я міг би взяти участь в освяченні цього святого храму в парку співдружності наших народів". Коли я приїхала працювати до Києва, то дізналася, що українській общині все-таки вдалося побудувати церкви в цьому місці. Але, на жаль, люди, які були ініціаторами і співучасниками будівництва не можуть їх використовувати. Вони звернулися до Європейського суду з прав людини, і я рада, що Європейський суд ухвалив рішення з цього питання в червні цього року. Оскільки Європейський Союз приділяє велику увагу захисту прав людини, а Україна є членом Ради Європи, то відновлення прав віруючих, порушення яких було визнано Європейським судом, – в інтересах української влади й українського суспільства. Архієпископ Павло (Лебідь): Я ни в коем случае не призываю молчать или закрывать глаза на беззакония в церковной среде, если такие действительно имеют место. Но подобные проблемы надо решать в духе церковности, а не с помощью конфликтов и публичных деклараций. Если имеются достоверные факты и неопровержимые доказательства, их следует доводить до внимания Предстоятеля Церкви и Священного Синода. Преподобный Макарий Оптинский предостерегал подобных ревнителей: "Овца пастыря не судит, каков бы он ни был. Судить священника значит судить Самого Христа; как можно сего берегитесь!" Даже если кто-то из архиереев в чем-то согрешил, мы с вами не вправе совершать суд над ним: он предстоит пред судом Божиим и лично ответит перед Нелицеприятным Судиею за свои деяния. И, как известно, ин суд Божий, и ин суд человеческий. А нам Бог заповедал лишь молиться о тех, кому Господь до времени вручил власть. Павло Лебідь, настоятель Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, архієпископ. Віхи біографії. У 1998 році балотувався до ВР за списком Партії регіонального відродження України (2 номер). На початку 2000-х років киянин Юрій Береговенко отримав у спадщину квартиру поряд з Лаврою. Однак спроби юридично оформити спадщину закінчилися невдачою – йому відмовляли під різними приводами, перешкоджали усілякими способами, навіть підпалили квартиру. Пізніше Береговенко виявив, що його квартира несподівано перейшла до власності Лебідя та Сабадана. Повернути її собі він так і не зміг. У 2006 році Лебідь став об'єктом ще одного скандалу: разом із колегами побив журналістів "5 каналу" за спробу взяти коментар з приводу створення Єдиної помісної церкви. Лебідь відомий своєю любов'ю, до комуністів. З його рук орден Святого Рівноапостольного князя Володимира отримували Петро Симоненко, Ігор Алексєєв, Ігор Калетник та інші. До останнього часу Лебідь був депутатом Київської облради за списком Партії регіонів. У 2008 році на дострокових виборах до парламенту балотувався за списком КПУ (3 номер), але пройшов за списком Партії регіонів. UPD. Добрі люди підказали мені, що прокурор Шевченківського району Києва Нечипоренко є племінником Сєрьогі Кіалова а.к.а. Підрахуй:) Ось такий цікавий штрих до цієї історії. http://blogs.pravda.com.ua/authors/montyan/485be19e65f32/