http://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4fbcce57705bc/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Wed, 23 May 2012 14:47:35 +0300 Розміщую в себе в блозі звернення активістів, які борються за заборону куріння в громадських закладах харчування, барах, нічних клубах. Зі свого боку закликаю всіх підтримати цю акцію! "Шановні друзі, колеги, партнери! Історичний момент наближається: у четвер, 24 травня, Верховна Рада голосуватиме за законопроект N9474 у другому читанні! Приміщення кафе, барів та ресторанів мають шанси стати 100% вільними від куріння! Ніяких неефективних розподілів на зали для курців та некурців! Дуже просимо Вас долучитися до акції та стати частиною історичних змін в сфері захисту прав на безпечне повітря в громадських місцях та безпечні умови праці для сотні тисяч працівників! Приходьте самі та запрошуйте друзів! Будуть цікаві люди та гарний настрій! 24 травня о 10:30 зі сторони Маріїнського парку на майданчику перед Верховною Радою. Пікетування супроводжуватиметься акцією "Чемпіонат з кидання попільничок у смітник історії", серед ініціаторів якої і Київська асоціація офіціантів. Офіціанти та громадські активісти у такий спосіб закликатимуть депутатів прийняти у другому читанні історичний законопроект N9474, розгляд якого заплановано у другому читанні на 24 травня. Законопроект має на меті звільнити приміщення закладів громадського харчування – кафе, бари, ресторани – від куріння та захистити професію офіціанта від дискримінації. В змаганнях візьмуть офіціанти, бармени, депутати, журналісти. Учасники кидатимуть попільнички в кошик, на якому буде напис "Смітник історії". Законопроект стосується кожного із нас, адже в сучасних умовах нас періодично обкурюють в тих самих кафе, барах та ресторанах: 65% українцями є пасивними курцями. Нагадаємо також, що за даними Київського міжнародного інституту соціології 84% населення України підтримують цю законодавчу ініціативу. З повагою, Команда ГО "Життя" та Коаліції "За вільну від тютюнового диму Україну" Координатори акції: Андрій Скіпальський 0503123974 Ганна Гопко 0676721120 Світлана Сидорова 0503568420" http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4fbcce57705bc/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4fbba3e52ac74/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Tue, 22 May 2012 17:34:13 +0300 Гаряче дихання парламентських виборів стає все відчутніше. В наших політиків починається передвиборче загострення соціального популізму, роздачі нездійснених обіцянок, а нерідко і проголошення відверто шкідливих для країни ідей. Ось дивлюся зараз знову стає популярною ідея скасування депутатської недоторканості. Правда, при цьому ще дехто пропонує позбавити недоторканості також Президента України та суддів, усвідомлюючи, що не буде ані першого, ані другого. Очевидно, все це не більше ніж передвиборча дурість, яку ніхто не реалізовуватиме, не кажучи, що за українських умов, це ще і вкрай шкідливо для демократії в країні. Враховуючи, що ця ідея виникає в нас з періодичністю початку чергової передвиборчої парламентської кампанії, я пропоную до уваги читачів статтю, написану ще в 2007 році. Переглянувши її, я зрозумів, що жодного слова в ній міняти непотрібно. Депутатська недоторканість – для чого і для кого Передвиборча кампанія НУНС, розпочата закликом президента України Віктора Ющенка, про обмеження депутатської недоторканості не могла не нагадати про іншу кампанію з цього питання, розв'язану у 2000 році президентом Кучмою. Тоді, 16 квітня 2000 року, за "народною ініціативою "директора" парламенту Олександра Волкова" відбувся всеукраїнський референдум, на який було винесено чотири питання. Одним з них було таке: "Чи згодні Ви з необхідністю обмеження депутатської недоторканності народних депутатів України і вилученням у зв'язку з цим частини третьої статті 80 Конституції України: "Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані?". Нелюбов наших громадян до народних депутатів загальновідома, тому і результат був абсолютно передбачуваний. З 29694705 громадян України, які взяли участь у голосуванні 26461382 або 89% проголосували за схвалення зазначеного питання. Але рішення щодо голосування у більшості випадків наші громадяни приймають на емоційному рівні, не бажаючи вдумуватись за ЩО і за КОГО вони насправді голосують. Згідно з одним із передвиборчих гасел, виборці мають голосувати серцем, а не розумом. Що, по правді кажучи, і без цього заклику, вони усі роки незалежності і так чесно роблять. За що ж вони так щиро серцем проголосували? Якщо зазирнути до Конституції України і подивитись Статтю 80, то можна прочитати: "Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність. Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані". Проголосувавши за вилучення частини третьої статті 80, громадяни фактично пропонували не позбавити народних депутатів депутатської недоторканості, а навпаки зробити їх абсолютно недоторканими, коли НІХТО їх не може такої недоторканості позбавити, у тому числі і Верховна Рада. Дурість і безграмотність ініціаторів того волевиявлення стала однією з перешкод для президента Кучми зробити народних обранців куди більш лояльними до його побажань. Хоча, коли він насправді хотів когось засадити за грати і на це були дійсно неспростовні докази, то він домагався свого. Можна згадати народного депутата Агафонова, якого 20.06.2000 року Верховна Рада України позбавила недоторканості і дала згоду на притягнення до кримінальної відповідальності. При цьому смертельно і невиліковно хвору людину без зайвих вагань тут же запроторили у буцегарню. Позбавили недоторканості і Лазаренко, який, правда, уникнув української тюрми, але опинився в американській. Навіщо усе це було потрібно президенту України Кучмі зрозуміло. А ось чого домагається президент Віктор Ющенко, залишається питанням. У силу життєвих обставин, знаючи нашого президента довше ніж більшість діячів з нинішнього політикуму, можу категорично стверджувати, що ніколи від нього не буде команди засадити неугодних депутатів за грати шляхом підкидання наркотиків, фабрикування карних справ. Хоча у міліцейському відомстві завжди найдеться "... команда боєвая, орли такіє, що сделают все, что хочеш" (зі стенограми аудіозапису розмови Кучми і Кравченка, яку надав О. Мороз 28. 11. 2000) і ще не факт, що цим не спробують скористатись менш морально комплексуючі наступники Президента В.Ющенка. Не вірю, що Ющенко дійсно вважає, що головною метою попадання наших політиків у парламент є отримання недоторканості. Бо якщо це так, то тоді потрібно відповісти на питання, чому за роки незалежності не можна знайти серед засуджених жодного міністра чи його заступника, жодного міліцейського чи прокурорського начальника вище районного рівня, які не мають і не мали формального статусу недоторканих. Більш того, пригадується один з міністрів, за допомогою якого були вкрадені мільйони гривень і витрачені бюджетні кошти на китайський непотріб, яким потім "ощасливили" українських пенсіонерів. Після цієї оборудки міністр потрапив не на нари, а через певний проміжок часу знову в теж саме міністерське крісло. Або можна згадати іншого діяча, який посприяв "не чужій для Кучми людині" в отриманні підприємства, вартість якого, як потім з'ясувалось, виявилась заниженою на 20 млрд. грн. І цей діяч також не опинився за гратами, хоча з переляку дав письмові свідчення і проти Кучми, і проти себе. І мабуть лише політична необхідність ділитись з соціалістами, не дозволила йому знову зайняти своє, нагріте роками, крісло. Дійсно, на початку правління Кучми, ще у якості прем'єр-міністра, потреба у депутатській недоторканості виникла у багатьох тодішніх бізнесменів. Саме тоді, якщо не помиляюсь, правоохоронці отримали повноваження на утримання громадян за гратами до 30 діб без рішення суду. Це було мабуть найбільш зоряний для них час. Такого "беспредела" та можливості особистого збагачення для "захисників законності та правопорядку" Україна не знала, мабуть, з часів громадянської війни. Саме тоді потреба у "депутатської недоторканості" для багатьох багатих людей стала питанням власного виживання і захисту майна, заробленого часто-густо незаконним або напівзаконним шляхом. Але потрапивши у парламент у середині 90-х, багато хто з цих багатіїв усвідомив, що депутатство надає чудові можливості не тільки для збереження власного майна, але і його максимального примноження. Можливість проштовхування потрібних собі законів, участь у розподілі у "правильному" напрямку бюджетних коштів, обмін свого голосу при голосуванні у парламенті за урядові законопроекти на необхідні вже самому депутату рішення уряду, здійснення тиску на правоохоронців та суддів з метою отримання рішень, які дозволяють захопити державну або чиюсь приватну власність, надає народним депутатам такі можливості для перетворення їх з просто забезпечених осіб на мільйонерів, а з мільйонерів у мультимільйонерів та мільярдерів, що питання недоторканості, або банального перебігання за декілька мільйонів доларів із фракції до іншої фракції є актуальним лише десь для третини "бідних" рядових народних депутатів. "Серйозні" люди стають народними депутатами з метою вирішення "серйозних" питань. Що ж до статусу "недоторканих" то, насправді, у нас його мають не тільки 450 парламентських небожителів, а і ще десятки тисяч осіб, які, або мають мільйонні статки, що забезпечують їм можливість уникнути кримінальної відповідальності, або пов'язані з політичними угрупованнями, які захищають "своїх" усіма законними та незаконними засобами. Обмежувати депутатську недоторканість до рівня більшості європейських країн дійсно необхідно, хоча зрозуміло, що вирішити проблему нерівності усіх громадян перед законом, можна лише сформувавши систему дійсно професійних, незалежних і не корумпованих слідчих та суддів. Але, як то кажуть, це вже зовсім інша історія. http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4fbba3e52ac74/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4fb4acefe7bdf/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Thu, 17 May 2012 10:46:55 +0300 Днями було розміщено відео, на якому продемонстровано спілкування журналістки Розинської з представниками ДАЇ. Поведінка була настільки хамською, що й годі говорити. І ось щойно прочитав повідомлення про її побиття. На жаль, заголовок повідомлення на "УП" фактично зосереджує увагу на негідній поведінці журналістки в тій історії, налаштовує на негатив по відношенню до неї. Хоча повідомлення стосується шокуючого навмисного побиття жінки якимись відморозками. І саме це є головним зараз. Журналістам добре відоме, що заголовок є надзвичайно важливим для будь-якої статті чи інформаційного повідомлення. І від того наскільки він сформульований цікаво, але при цьому коректно, залежить, як багато читачів його прочитає та як сприйматиме. Так от в цьому випадку заголовок виглядає надзвичайно некоректним, що не додає балів редакції УП. http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4fb4acefe7bdf/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4fb14db9d08d3/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Mon, 14 May 2012 21:23:53 +0300 Після значної перерви з'явився новий творчий доробок "Люмпени продакшен". Як на мене, то цілком вдалий. http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4fb14db9d08d3/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4fb00145757be/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Sun, 13 May 2012 21:45:25 +0300 Прочитав виступ Арсенія Яценюка на форумі Об'єднаної опозиції на Михайлівській площі в Києві. Не хочу детально розбирати його виступ, тому зупинюсь лише на одній тезі. Одна з перших практичних дій опозиції в парламенті за словами Арсенія Петровича буде: "Ліквідація монархії Януковича. Новий парламент прийме закон про порядок імпічменту і першим під імпічмент піде Янукович". От цікаво, хоч одна людина вірить, включно із самим Яценюком, що після парламентських виборів восени цього року буде прийнятий закон "Про імпічмент президента"? Я навіть не кажу, що жоден з експертів не вірить в те, що опозиція отримає просту більшість в парламенті. Партія регіонів на пару з комуністами за партійними списками отримає десь 30-35 відсотків, але за рахунок мажоритарників Президент Янукович принаймні до кінця 2013 року матиме умовно підконтрольний собі парламент. Добре, якщо навіть є якісь вже надзвичайно наївні люди, які вірять, що опозиція отримає більшість у Верховній Раді наступного скликання, хотілось би їх спитати, яким чином планується подолати гарантоване вето Президента Януковича на закон "Про імпічмент президента"? Для цього вже потрібно мати 300 голосів. Те, що опозиція отримає 300 голосів, не повірять навіть ці наївні оптимісти. Отже закону "Про імпічмент президента" до 2015 року очікувати безглуздо. Зрозуміло, що тим більше безглуздо розраховувати, що "першим під імпічмент піде Янукович". Тоді виникає два питання. Перше – навіщо обіцяти те, чого точно виконати не вдасться? І друге – як можна вірити тим опозиціонерам, які обіцяють те, що гарантовано не зможуть виконати? http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4fb00145757be/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4fad812b43add/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Sat, 12 May 2012 00:14:19 +0300 Трохи істеричний блог Костянтина Матвієнка мене здивував. Інформація про те, що, мовляв, Віталій Кличко відмовляється від участі у виборах за посаду Київського міського голови, об'єктивно мала би бути топовою на усіх інформаційних ресурсах. Але нічого подібного ніде немає. Прочитавши блог пана Матвієнка, я спробував розібратися, наскільки його інформація достовірна. Приводом для подібних припущень пана Матвієнка, схоже, слугувала вирвана з контексту думка Віталія Кличка, що він не хоче бути міським головою без повноважень. Вона прозвучала в інтерв'ю для liga.net. Але якщо уважно прочитати це інтерв'ю, то там висловлене лише цілком логічне бажання Кличка не бути міським головою, який ні на що не впливає. Жодного чіткого твердження, що він відмовляється від участі у виборах за посаду Київського міського голови, в ньому немає. Зрозумівши, що з інтерв'ю категоричної заяви Віталія Кличка не слідує, я зробив те, що міг би цілком легко зробити сам Костянтин. Я подзвонив декільком не останнім членам партії "УДАР" і спитав, наскільки відповідає дійсності подібна інформація. Вони всі мені відповіли, що це маячня, яку вже втомилися сьогодні спростовувати. Отже, що в підсумку? Інтерв'ю Кличка з не зовсім коректним акцентуванням журналіста на думці про небажання Віталія бути міським головою без повноважень. Також ми маємо доволі сумнівну з точки зору достовірності інформацію пана Матвієнка. Впевнений, що вже в суботу вона буде спростована. Кличко буде балотуватися на посаду міського голови і, сподіваюсь, виграє ці вибори. При цьому хочу сказати, що мені особисто пан Попов як голова КМДА подобається. Я не сприймаю його в якості окупанта. За останні двадцять років він мені здається найбільш адекватним міським керівником. Якщо би він не представляв на цих виборах ПР, я би, можливо, навіть, проголосував за нього, незважаючи на певні претензії. Ну, а пану Матвієнку я радив би приборкувати свої емоції та не вдаватися до надто категоричних висловлювань. http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4fad812b43add/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4fab8e2b82e9a/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Thu, 10 May 2012 12:45:15 +0300 Кожного року 9 травня ми відкриваємо воднолижний сезон. Як правило, відбувається катання на водних лижах і проводиться пікнік. Наша аматорська група воднолижників існує вже більше сорока років. І вже четверте покоління бажаючих "стають" на лижи. Катаємося ми всі ці роки на одному і тому ж місці на Гидропарку, бо для цього потрібне відповідне очищене узбережжя. Ось і в цьому році наша компанія 9 травня проводила пікнік у зв'язку з відкриттям сезону. На жаль, настрій в мене був зіпсований, коли ми йшли до нашого місця. Купи сміття, яке не прибиралося щонайменше з минулого року, викликають відверте роздратування. Одна з головних функцій органів місцевої влади – це підтримання чистоти території відповідного населеного пункту. Зрозуміло, що в нас повно "свиней", які залишають сміття, там де відпочивають. Так, на нашому місці катання, ми майже не щонеділі змушені збирати та вивозити по декілька кульків зі сміттям, яке залишають після себе відпочиваючи. Але все ж таки, головна причина в жахливій багаторічній засміченості того ж таки Гидропарку – це не виконання представниками місцевої влади своїх прямих обов'язків. Підтримання чистоти не потребує надзвичайних коштів, воно лише вимагає правильної організації відповідних дій з боку влади. До речі, на пікніку була дівчина, яка родом з невеличкого міста Димитров, що на Донеччині. Так вона розповіла, як змінилося місто, де живуть її батьки, лише за один рік. Воно стало значно чистішим лише завдячуючи адекватним крокам нового місцевого голови. На жаль, останні двадцять років Києвом керували Салій, Косаківський, Омельченко, Черновецький, Попов і засміченість нашого міста лише зростала. http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4fab8e2b82e9a/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4faac1f34cfa6/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Wed, 09 May 2012 22:13:55 +0300 У 2010 році затвердили нову редакцію Бюджетного кодексу. Одна з пропозицій депутатів від УНП полягала у закріпленні в Кодексі вимоги щодо обов'язкового затвердження стандарту даних про доходну та витратну частину держбюджету, які оприлюднюються урядом. Проблема полягає в тому, що як тільки починаються проблеми з виконанням доходної чи витратної частини бюджету, уряд вдається до маніпулювання даними, які він оприлюднює. То обсяг інформації різко скорочується, то замість одних даних несподівано починають давати інші, які до того не оприлюднювали. Все це робиться для того, щоби максимально ускладнити можливість аналізу ситуації з виконанням бюджету незалежними експертами. Так робив уряд Тимошенко, коли почалися проблеми з виконанням бюджету, і так робить уряд Азарова. Зрозуміло, що парламентська більшість президента Януковича ту пропозицію депутатів від УНП відхилила. І ось можна спостерігати як вдається до маніпуляцій та приховуванням даних уряд Азарова. Стандарт даних про виконання доходної частини за 4 місяці цього року відрізняється від того, що повідомляли, коли оприлюднювали дані за перший квартал. Так зараз не повідомляються дані про податкові та неподаткові надходження до бюджету. Хоча, зрозуміло, що ця інформація є суттєвою для аналізу ситуації в економіці. Урядовці, схоже, не розуміють, що приховуючи інформацію, вони лише підтверджують думку експертів про зростання проблем в економіці. До речі, слід відзначити, що уряд Азарова так і не відновив оприлюднення інформації про виконання держбюджету в обсягах, які були до їх скорочення урядом Тимошенко. http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4faac1f34cfa6/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4fa8ec0f50604/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Tue, 08 May 2012 12:49:03 +0300 Враховуючи значущість питання, за домовленістю з громадськими активістами, розміщую в себе в блозі статтю Михайла Лебедя, присвячену законопроекту N2450 "Про порядок організації і проведення мирних заходів", який може бути проголосований під час пленарного тижня 22-25 травня. "Перемовини щодо свободи мирних зібрань між українською владою і правозахисниками добігають кінця. Якщо вірити складеному за пропозиціями комітетів Верховної Ради проекту розкладу засідань українського парламенту, законопроект N2450 "Про порядок організації і проведення мирних заходів" може бути проголосований під час пленарного тижня 22-25 травня. Як член робочої групи по доопрацюванню законодавчої ініціативи при парламентському Комітеті Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, відверто заявляю – обидві сторони щодо багатьох питань досягнули консенсусу. Проте вже зараз видно, що "за бортом" можуть лишитися деякі найбільш принципово важливі для народу України пункти законопроекту. Тож ця стаття покликана як розкрити для широкого кола громадськості найбільш проблемні моменти доопрацювання законодавчої ініціативи, так і спричинити новий етап перемовин з владою. Але почну з початку. МИРНІ ПРОТЕСТИ – CUI PRODEST? Давайте почнемо з того, що мирні зібрання вигідні владі. Я серйозно! Як свідчать результати соціологічного опитування, проведеного восени 2011 року Українським центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова спільно з Lake Research Partners, 72% українців вважають свободу мирних зібрань важливою для них особисто, а 36% українців готові голосувати за політичну партію, яка підтримує свободу зібрань. Чому люди готові голосувати? Бо свобода мирних зібрань – одне з найважливіших прав людини, завдяки якому можна відстоювати свої соціальні, економічні, громадянські та політичні права, та й взагалі змінювати свою країну. Тактика протестів є особливо важливою в перемовинах соціальних груп з владою, якщо намагання громади знайти "за круглим столом" спільну мову з чиновниками заходять в глухий кут. Тактика є важливою і ефективною – доказом цього є велика кількість історій успіху громадянського суспільства. До того ж, протести "користуються попитом". Активісти Всеукраїнської ініціативи "За мирний протест!" нещодавно зібрали більше 15 тис. підписів на захист свободи мирних зібрань. За даними Міністерства внутрішніх справ, у 2011 році в Україні в середньому відбувалося 473 масових заходів щодня. Дані моніторингу протестної активності Центру дослідження суспільства за 2011 рік більш скромні – в середньому 6 протестів щодня, 60% протестів зосереджуються довкола соціально-економічних питань, і лише 25% протестів пов'язані із боротьбою за владу. Як свідчать результати соцопитування Центру Разумкова, у грудні 2011 року лише 10,4% українців не збиралися брати участь у мирних акціях протесту у жодному випадку. А згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою "Рейтинг" у березні 2012 року, 36% українців готові особисто відстоювати свої права та інтереси шляхом участі в акціях протесту. Але, звісно, далеко не усі представники влади усвідомлюють, яким благом для них є мирні протести. Вони бояться, що впадуть їхні рейтинги, бояться що мирні протести переростуть у немирні, і взагалі – мітингувальники дратують. Тому ці владні мужі люблять оглядатися на законодавчі бази і практики їх застосування таких країн як Казахстан, Білорусь, Росія і т.д. Але марно. Бо оглядатися слід на Європу. Ситуація в Білорусії й Росії тримається за рахунок стану економіки цих держав, проте стан цей не триватиме вічно. А чим далі – тим більше збільшується ймовірність саме "кривавої наруги" народу над своєю владою. Казахстан від цієї "наруги" поки що рятують особливості географії й клімату. Не дарма ж російські правозахисники доповідають в ООН, що ставлення їх держави до мирних зібрань призводить до радикалізації протестів. Інше діло – Європа. Європа тримається! Завдяки тому, що мирні протести там майже не забороняють, не відбувається революцій, а навпаки – мирні зібрання є додатковим інструментом для комунікації між владою і громадськістю, способом випускання пари з каструлі народних пристрастей. І Греція лише підтверджує це правило – недогляділи там, недорозділяли і недовладарювали. Як би там не було, нашій країні це зараз точно не загрожує – народ мирний. Згідно моніторингу протестної активності Центру дослідження суспільства за 2011 рік, лише 4% протестів в Україні є або немирними (відбуваються з насильницькими діями щодо людей), або відбуваються з нанесенням безпосередньої фізичної шкоди майну. Тим не менше, і регресивна, і прогресивна частина української влади солідарні в тому, що країні потрібен спеціальний закон про протести. Громадськість, між іншим, далеко не уся так вважає. Але існує різниця між 2010 роком, коли громадськість своїми протестами добилася відкладення розгляду законопроекту N2450 "у довгий ящик", і 2012 роком, коли Верховна Рада доручила парламентському Комітету з питань прав людини доопрацювати законодавчу ініціативу та внести її на повторне друге читання. І різниця ця полягає в тому, що сьогодні законопроектом цікавляться в Адміністрації Президента. 24 березня Віктор Янукович підписав Указ "Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації" у якому планує вдосконалити правове регулювання порядку утворення та діяльності інститутів громадянського суспільства, зокрема, шляхом "удосконалення процедур проведення мирних зібрань". А в першому ж пункті Плану першочергових заходів щодо реалізації цієї Стратегії йдеться про "забезпечення супроводження у Верховній Раді України проектів законів України... про порядок організації і проведення мирних заходів". СПЕЦІАЛЬНИЙ ЗАКОН Насправді жити дійсно можна і без спеціального закону. Жили ж якось раніше – і нічого! Цілком достатньо 39 статті Конституції та 11 статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України в 1997 році. Проте не випадково ж ситуація з дотриманням свободи мирних зібрань в Україні сьогодні викликає занепокоєння і серед українських громадян, і у середовищі європейської та міжнародної правозахисної спільноти. Наприклад, Європейський парламент ухвалив резолюцію щодо ситуації в Україні, у якій, зокрема, констатує, що свобода зібрань нашої країни опинилися під загрозою, тому закликає українську владу повністю розслідувати всі повідомлення про порушення прав і свобод для виправлення будь-яких виявлених порушень. А під час приїзду до Києва єврокомісара з питань розширення Європейського Союзу та європейської політики сусідства Штефана Фюле не в останню чергу його турбувала і свобода зібрань, на підставі якої ЄС хоче будувати свої відносини з Україною. І дійсно – в нашій країні мітинги забороняють, в нашій країні мітинги розганяють. Звісно, причина цього, перш за все, полягає у відсутності розуміння своїх прав і свобод у населення, що, в свою чергу, породжує незаконні дії з боку органів влади на місцях. Проте правозахисні організації України, в основному, не працюють на випередження, і в достатній мірі не займаються освітою як громадських активістів, так і освітою суддів, міліції, влади. Тому хороший спеціальний закон дійсно міг би швидше за ситуативні просвітницькі процеси покращити ситуацію в багатьох регіонах, де місцева влада, зокрема, постійно приймає антиконституційні рішення різного рівня – "фількіни грамоти" про обмеження свободи мирних зібрань. Хороший спеціальний закон міг би також закласти основу для реформи судової системи в Україні, адже судді постійно приймають незаконні рішення про заборону протестів або апелюючи до цих "фількіних грамот", або апелюючи до нечинного Указу Президії Верховної Ради СРСР "Про порядок організації проведення зборів, мітингів, вуличних заходів і демонстрацій в СРСР" 1988 року. А потім на основі цих заборон чинять сваволю і працівники міліції, яких також міг би "поставити на місце" хороший спеціальний закон. Зокрема, доступно пояснивши, що обов'язком держави є саме захист мирного зібрання. Але наявність спеціального закону – це неминуче і певні обмеження для самих протестувальників. І тут треба дуже пильно слідкувати, щоб закон був саме соціальним. Інакше матимемо вже значно серйозніший аналог минулих програшів громадянського суспільства. Зокрема, спеціальний Закон "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) " колись настільки забюрократизував конституційне право на страйк, що законно страйки зараз майже неможливо провести. А спеціальний Закон "Про свободу совісті та релігійні організації" всупереч Конституції затвердив, як і в випадку робітників, так званий "дозвільний" порядок щодо публічних богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій – усе це чомусь має проводитись виключно з дозволу відповідної місцевої влади. І люди найманої праці, і люди різних релігійних переконань все ж таки змирилися з несприятливим законодавством, але разом з тим і знайшли вихід – проводити мирні зібрання у відповідності до 39 статті Конституції та міжнародним зобов'язанням України щодо захисту прав людини. Тобто користуються так званим "повідомчим" порядком проведення зібрань, що полягає у подачі повідомлення про проведення заходу організаторами до органів місцевої влади, які, у свою чергу, не мають відмовити у його проведенні. Зараз мирні зібрання можуть бути заборонені виключно у судовому порядку. Більше того – в Україні діє "повідомчий необов'язковий" порядок: відсутність повідомлення про проведення мирного зібрання не робить зібрання автоматично незаконним. Проте спеціальний закон зараз насувається і на 39 статтю Конституції, яка гарантує нам право збиратися мирно, і каже, що обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися лише судом відповідно до поки неіснуючого спеціального закону. Причому насувається закон не вперше. В 2004 році в російський і український парламенти були внесені законопроекти про мітинги і демонстрації. В один і той самий день – 4 червня 2004 року – Дума ухвалила закон уряду Михайла Касьянова (згідно з яким в Росії сьогодні успішно розганяють мітинги того ж Касьянова-опозиціонера), а от Рада відхилила обидва схожих на російський проекти – Леоніда Кучми, та депутатів тодішньої опозиції на чолі з Головою парламентського Комітету з прав людини Геннадієм Удовенком. У відповідь українські правозахисники розробили саме соціальний проект закону, і у 2005 році внесли його в парламент 4-го скликання. Нажаль, депутати не встигли його розглянути. І у 2008 році Кабінет Міністрів Юлії Тимошенко реєструє сумнозвісний законопроект N2450, який одразу отримав шквал критики вітчизняних правозахисників та міжнародної правозахисної спільноти, але був проголосований у першому читанні. Комітет з прав людини дещо покращив проект, але зробив це недостатньо. Тому у 2010 році, коли серйозно нависла загроза його ухвалення парламентом, масові громадські протести зробили 2450 "політичним мерцем". Аж до нещодавнього часу. 15 березня 2012 року Верховна Рада несподівано виставила законопроект на голосування, і 330 голосами відправила його на доопрацювання для повторного другого читання у профільний парламентський комітет. Олег Зарубінський, Голова Комітету з прав людини, в цей день повідомив, що вже створена робоча група для доопрацювання законодавчої ініціативи, і до її складу увійшли народні депутати, члени Адміністрації Президента, Секретаріату Кабміну, Мінюсту та МВС. Зарубінський також публічно пообіцяв тоді "всі можливості для спільної конструктивної роботи представникам громадських організацій". Пізніше, за сприяння Маритни Ставнійчук, Радника Президента та Голови Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства при Президентові України, а також фактичного "продюсера" просування законопроекту з боку Адміністрації Президента, в робочу групу були включені, в тому числі, експерти з Всеукраїнської ініціативи "За мирний протест!". Які разом з іншими правозахисниками розробили альтернативний проект "Про свободу мирних зібрань" на основі напрацювань правозахисників ще 2005 року. Тобто розпочалися перемовини щодо тексту. Перемовини досить небезпечні, оскільки, на відміну від сьогоднішньої ситуації, під час конфлікту влади і громади 2010 року ні в кого у правлячій партії тоді насправді не було чіткої точки зору щодо свободи мирних зібрань в Україні – законопроект тоді "штовхали" лише окремі депутати профільного парламентського комітету. Сьогодні ж те, що називають "політичною волею", з'явилося. ПРОБЛЕМА СТРОКІВ ПОВІДОМЛЕННЬ Нагадаю, що було предметом протестів проти 2450 у 2010 році. Найбільше турбувала людей норма про повідомлення влади про захід не менше ніж за 4 робочих дні до його проведення. Таке нововведення, по суті, встановлює "дозвільний" порядок проведення мітингів всупереч визначеному Конституцією – "повідомчому". Чотирьох днів, як показує вітчизняна практика, достатньо, щоб корумпований суд під будь-яким приводом заборонив людям збиратися. Тому з такою нормою спеціального закону майбутні протести, проти яких заперечує влада, виглядають малоймовірним явищем. Тим більше з огляду на дію "дозвільного" порядку проведення мітингів в Казахстані, Білорусі та Росії, де досить систематично відбуваються репресії проти як громадських активістів, так і звичайних громадян. Наступною за пріоритетністю проблемою була небезпечно сформульована дефініція спонтанного мирного зібрання. З тексту 2450, який профільний комітет хотів виставити на друге читання у 2010 році, випливало, що не повідомляти владу про мирне зібрання у чотириденний термін можна лише, якщо воно є "незапланованим", "спричиненим подією, яка має важливе значення для суспільства" і т.п. Чи має подія "важливе значення для суспільства", мабуть, мали б під час акції вирішувати безпосередньо спецпідрозділи "Беркуту". А те, що за дві години до початку акції ви насправді планували її проведення в одній з соціальних мереж Інтернету, цілком законно потім би встановив суд. На щастя, питання дефініції спонтанних мирних зібрань у перемовинах, ніби, зараз зняте. Сьогоднішня редакція тексту робочої групи каже, що це – "мирне зібрання, спричинене подією, яку неможливо було завчасно передбачити, щоб повідомити про намір проведення зібрання у строки, визначені цим Законом". Що, на жаль, не скажеш про питання строків повідомлень. Переважна більшість "владної" частини робочої групи хоче, щоб протестувальники повідомляли її про свій захід не менше ніж за 2 робочих дні до його проведення. Ну а з неробочими і святковими днями в сумі, відповідно, буде ще більше. Але, як показує все та ж вітчизняна судова практика, навіть двох календарних днів достатньо, щоб суд заборонив людям збиратися під будь-яким приводом. Як свідчать дані з Єдиного реєстру судових рішень за 2011 рік, 89,4% судових справ про протести завершуються забороною їх проведення. Причому реальний відсоток може бути ще гіршим, адже в офіційну статистику реєстру потрапляють не усі постанови. До того ж, кількість судових заборон мирних зібрань у 2011 була більшою, ніж у 2010, а у 2010 році – вдвічі більшою, ніж у 2009 році. І це попри те, що український народ є мирним – нагадую, що лише 4% протестів в Україні є або немирними, або відбуваються з нанесенням безпосередньої фізичної шкоди майну. Судова система в Україні, звісно, потребує реформ, а судді – перевиховання і додаткової освіти. Тому під час засідання робочої групи ми спробували по-максимуму закласти основу для подальшої реформи судової системи. Проте навіть якщо ці пропозиції будуть підтримані на фінальному засіданні Комітету з прав людини, а пізніше – парламентом і Президентом, усі ми вже зі спеціальним законом ще довгий час матимемо інерцію негативних процесів – майже 90% судових заборон проведення протестів. Цікаво, що під час суперечок на дану тему влада любить апелювати до багатоденних термінів сповіщення низки європейських держав. Але ж судова практика там зовсім інша – в Європі майже не забороняють мирні зібрання! До того ж, і законодавство там досить різне: у Фінляндії можна усно чи письмово повідомляти поліцію за 6 годин до заходу, в Іспанії – за 24 години, у Молдові для зібрань менше 50 осіб можна взагалі без повідомлення, у Литві – для зібрань менше 10 осіб. Але масла в вогонь ризиків запропонованої владою схеми підливають і українські протестувальники. Справа в тому, що насправді лише меншість громадських активістів в курсі, що в Україні і зараз діє "повідомчий необов'язковий" порядок проведення зібрань, що людині дозволено все, що не заборонено законом, а владі – лише те, що законом допускається. Так от, в Конституції нічого не сказано про спонтанні мирні зібрання. Не сказано, наприклад, як і про мою завтрашню поїздку в Харків. Але це, звісно, не означає, що спонтанні зібрання або моя завтрашня поїздка в Харків суперечать Конституції. Проте більшість протестувальників (як, власне, і влада) так не мислять і, відкриваючи 39 статтю Основного Закону України взнають, що мають право на протест, про проведення якого "завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування". Тому спонтанних протестів в нас відбувається порівняно мало. Водночас, народ примудрився мімікрувати під невтішну судову статистику. Навіть Конституційний Суд свого часу підтвердив, що повідомити "завчасно" означає повідомити до часу початку мирного зібрання, а визначення строків завчасного сповіщення органів влади "є предметом законодавчого регулювання". А оскільки спеціального закону немає, то більшість громадських активістів використовують повідомлення як необхідну формальність, повідомляючи владу в такі строки, щоб суд просто фізично не встиг відбутися. Наприклад, я знаю про наступний рекорд у цій сфері – повідомлення за півтори хвилини до акції. Разом з тим, протестувальники мають ще й наступний важливий бонус цього формального підходу – наявність копії або оригіналу повідомлення у переважній більшості випадків допомагає налагодити позитивне спілкування з міліцією під час акції, і безперешкодно провести мирне зібрання. Особисто я вірю публічним обіцянкам пані Ставнійчук про те, що спонтанні зібрання у новому законі будуть. Вірю, і щиро вдячний їй за це. Але давайте на хвилину уявімо майбутнє лише з двома опціями щодо строків повідомлень: спонтанними зібраннями (без завчасного сповіщення) і зібраннями із повідомленням не менше ніж за 2 робочих дні до їх проведення. По-перше, більшість протестувальників вперше дізнається, що "спонтанні тепер можна". По-друге, більшість, сповістивши владу за 2 дні, зіштовхнеться з інерцією негативної судової статистики. Очевидно, що люди плюнуть на непрацюючу опцію і почнуть відверто задовбувати владу спонтанними зібраннями. Тобто жити при такому законі можна. Але не довго. Бо ситуація перетвориться на бомбу сповільненої дії, і через недовгий час ми будемо змушені воювати з новою законодавчою ініціативою, яка, наприклад, загрожуватиме бюрократизувати або взагалі виключити дефініцію спонтанних протестів. Але існує інший, безпечніший шлях багатьох опцій – шлях диференціації строків сповіщення про проведення мирних зібрань в залежності від типів зібрань, який ми намагаємось лобіювати у робочій групі. Нагадаю, що остаточним і таким, що не підлягає оскарженню, згідно зі статтею 152 Конституції та статтею 63 Закону "Про Конституційний Суд України", є вже згадане вище Рішення Конституційного Суду від 19 квітня 2001 року, у якому сказано, що предметом законодавчого регулювання є визначення конкретних строків завчасного сповіщення саме з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення, тощо. Тож, зокрема, ми пропонуємо владі як різні варіанти диференціації строків, так і мінімальний термін повідомлення – не більше 12 годин до початку мирного зібрання. Але влада чути поки не хоче. ПРОБЛЕМА РЕПРЕСІЙ СУМІЖНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В Кодексі України про адміністративні правопорушення сьогодні є зловісна стаття 185-1, яка за "порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій" передбачає попередження, або накладення штрафу від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб. Де-юре вона "пуста", оскільки "встановленого порядку організації або проведення" мирних зібрань не існує, як не існує і спеціального закону. А антиконституційні "фількіни грамоти" місцевих органів влади на такий "встановлений порядок" не тягнуть аж ніяк. На практиці ж стаття час від часу використовується як репресивна. Використовується в комбінації з "фількіними грамотами", Указом Президії Верховної Ради СРСР, або з невірним розумінням 39 статті Конституції (а-ля "все, що не написане, – людям заборонене") щодо активістів, які проводять спонтанні зібрання, або не вкладаються у визначений у антиконституційних "фількіних грамотах" чи Указі Президії Верховної Ради СРСР строк для повідомлень. Активістів за це реально затримують під час протестів і судять. Але, на щастя, вони можуть вигравати, і виграють в судах, якщо не першої так наступних інстанцій. Тому, звісно, у розробленому правозахисниками альтернативному проекті "Про свободу мирних зібрань" ми у перехідних положеннях пропонуємо кардинально змінити цю статтю. Тим більше, що небезпека її чинної редакції полягає в тому, що з появою спеціального закону слова про "порушення встановленого порядку організації або проведення" мирних зібрань перестануть бути "пустими". І якщо стаття 185-1 залишиться незмінною, то будь-який "крок вліво – крок вправо" тексту закону буде підставою для затримання працівниками міліції, для застосування демотивуючих штрафів, тривалих виправних робіт чи тривалого адміністративного арешту. Чому у робочій групі Комітету з прав людини навіть розмови щодо цього питання ще не було? А просто тому, що керівництво Комітету вирішило, буцім ми і так вже довго працюємо, і пора б вже виставляти 2450 на голосування... Я міг би ще довго писати і про інші досі неузгоджені моменти. Бо у перехідних положеннях до проекту ми, наприклад, пропонуємо виключити антиконституційний "дозвільний" порядок проведення заходів з законів "Про свободу совісті та релігійні організації" та "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) ". Але пріоритет цих питань, звісно, порівняно менший. Можливо, щось додадуть мої колеги у наступних статтях. Тому на цьому завершуватиму, побажавши владі мудрості у вмінні випускати пару з каструлі народних пристрастей. А також попросивши читачів максимально розповсюдити гіперпосилання на текст цієї статті. Прошу також громадські організації, рухи, профспілки та робітничі колективи підтримати наше звернення щодо строків повідомлення про мирні зібрання – http://zmina.org.ua/?p=2229 Михайло Лебедь, член Правління ВГО "Інститут Республіка", заступник Голови ВМГО "Фундація Регіональних Ініціатив" (ФРІ), активіст Всеукраїнської ініціативи "За мирний протест!"" http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4fa8ec0f50604/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4fa77b9cc9f52/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Mon, 07 May 2012 10:37:00 +0300 Вчора після перших повідомлень про жорстке придушення виступів протестуючих в Москві задав риторичне питання на Facebook: "Цікаво, чи почуємо ми від німецьких політиків заклики бойкоту зимової олімпіади в Сочі або проведення її в іншій країні?". Після появи сьогодні безлічі фотографій та відео, на яких демонструються методи діяльності режиму Путіна, це питання актуальне як ніколи. Хоча, зрозуміло, що не почуємо. Вже протягом багатьох років вони зайняті куди більш фінансово привабливою діяльністю: "загоном України в російське стійло". P.S. На жаль, чомусь не вдалося повісити відео, на якому показано, як після удару омоновця загинув молодий хлопець. Принаймні про його смерть пишуть на Facebook. Тому просто даю посилання на це відео. http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4fa77b9cc9f52/