''Чорний Лебідь''

Коли знайомий попросив мене написати скаргу на постанову про порушення кримінальної справи відносно Володимира Макарчикова, я не знала, у що я ув'язуюсь.

Макарчиков, посол Фінляндії в Україні Лаура Рейніля та Костянтин Бузаджі

Оскаржувала я феєричну по своїй брєдовості постанову прокурора Шевченківського району міста Києва С.І. Нечипоренка. Таваріщ прокурор змушений був особисто підписати цей шедевр, оскільки, судячи з логіки розвитку ситуації, жоден з його підлеглих "підставитись" не погодився. Прокуратор зазначив в постанові, що Макарчиков "...в порушення вимог Положення про порядок надання фізичним особам – резидентам України індивідуальних ліцензій на відкриття рахунків за межами України та розміщення на них валютних цінностей... відкрив на території Німеччини банківський рахунок N660815200 у Deutch банку м. Баварія для розміщення на ньому грошових коштів від родичів та подальшого їх використання на території України". При цьому прокурор посилався також на якісь міфічні "матеріали перевірки".

Володимир Макарчиков виглядав зашуганим та розгубленим, і всі мої спроби пояснити йому, що ця постанова – брєдятіна та маразм – не давали жодного ефекту. Він запевнив, що не лише ніколи в житті не відкривав ніяких рахунків, а навіть не знає про існування міста Баварія. Що, незважаючи на те, що справу було порушено ще 30 серпня 2007 року, він про це дізнався лише в ніч з 16 на 17 травня 2008 року, коли невідомі особи, яких він сприйняв як бандитів, запхали посеред вулиці в машину та повезли в невідомому напрямку. Він зміг "під колінкою" набрати на мобільнику номер друга, який чув, як невідомі особи, що назвалися податківцями Шевченківського району, душили та били Макарчикові. А після того, як "викрили" у використанні мобільного – відібрали телефон з глумливою заявою "він тобі більше не знадобиться", після чого зв'язок перервався. Друг встиг підняти на ноги "всіх та негайно", і вже за п'ятнадцять хвилин до Шевченківської податкової міліції почали телефонувати впливові та поважні люди, аби дізнатись про причини затримання Макарчикова... "В'язня" відпустили, пригрозивши всіма жахами та вручивши зазначену прокурорську постанову.

Мені ця історія здалася абсолютно неймовірною, і я вже було подумала грішним ділом, що мені підсунули людину несповна розуму. Але дійсність, як завжди, виявилася страшнішою за будь-які уявлення...

Володимир Макарчиков виявився тим самим головою парафіяльної ради Свято-Михайлівської громади у Дарниці, яка примудрилася виграти в Європейському Суді з прав людини справу проти України.

Суть справи полягала в тому, що храмовий комплекс за адресою проспект Миру, 16 в місті Києві, який належить громаді, що її очолював Макарчиков – в Новорічну Ніч 2000 року був брутально захоплений представниками Московського Патріархату з залученням кримінальних угрупувань, при повному схваленні та підтримці "компетентних органів". Не останню роль в цій ганьбі, як водиться, відіграли суди всіх рівнів, включаючи Верховний, які безпідставно відмовили постраждалій громаді в задоволенні їхньої скарги на розпорядження КМДА про відмову в реєстрації змін та доповнень до статуту їхньої парафії. Це розпорядження фактично легітимізувало рейдерське захоплення храмового комплексу – отже, справа, як завжди, в землі та майні.

Справу в Європейському Суді було виграно 14 червня 2007 року. Перед бандитською шоблою сумновідомого єпископа Павла (Лебідя) реально замаячила перспектива втратити ласий шматочок – заграбовану храмову споруду. "Нада шота дєлать", – вирішив цей відомий своєю богобоязненістю, а особливо нєстяжательством, піп, і – на світ з'явилася постанова прокурора Нечипоренка! Цікаво, яке йому діло до Макарчикова, який живе в Дарницькому районі? Так отож...

Тим часом суддя Верховного Суду України І.Л. Самсін 14 грудня 2007 року виніс ухвалу про допуск до розгляду скарги адвоката Костянтина Бузаджі (це саме він виграв для парафії Макарчикова справу в Європейському Суді, браво!) до провадження за винятковими обставинами. Але... з розглядом скарги по суті Верховний Суд "чомусь" не поспішав!

Півроку Павло (Лебідь) намагався "вмовити" Макарчикова на "мирову угоду", погрожуючи в разі відмови аж ніяк не небесними карами, а цілком земними бандитами та смертю в тюрмі, яку готові забезпечити заангажовані ним ще з часів протистояння 1999-2000 років менти-податківці. Макарчиков відмовився. "Пошкодуєш", – зловісно заявив Павло. І невдовзі після цього сталася страшна ніч 17 травня 2008 року, після якої Макарчиков потрапив в лікарню, а постанова про порушення проти нього справи – до мене на оскарження.

Справу Шевченківський суд не призначав справу до розгляду підозріло довго, але сьогодні, 20 червня 2008 року – вона все-таки була розглянута по суті, і суддя Людмила Осіпова постанову прокуратора Нечипоренка скасувала. Апеляцію я зовсім не виключаю, але сподіваюсь, що у таваріща Нечипоренка все-таки вистачить розуму не ганьбитись.

Мені було надзвичайно цікаво – звідки ж взявся цей кумедний номер рахунку, що ото його прокурор згадав у своїй постанові?! З'ясувалося, що... якийсь податківець з красномовним прізвищем Щур В.Ф. вигадав цей рахунок сам, підробивши підпис Макарчикова, який нібито "зізнався" Щуру у відкритті цього рахунку! Правильно, а чого соромитись? Якщо б вдалося влаштувати смерть Макарчикова від "серцевого нападу" чи ще від чогось у мавп'ятнику якогось райвідділку, хто б тоді дошукувався, чи його то підпис?! І чи існує взагалі такий рахунок? Моє цілком слушне питання – а чи намагалися слідчі в період часу з 30 серпня 2007 року з'ясувати хоча б, чи існує на земній кулі місто Баварія – було красномовно проігнороване. І ще таваріщі правоохоронці відсмалили: до матеріалів справи вони долучили папірець польською мовою, який є... рекламою паромної кампанії!!!



Цей папірець разом з іншими документами було вкрадено з машини Макарчикова в листопаді 2006 року – Макарчиков заявив в суді, що нарешті він дізнався, хто ж це зробив! Хоча, швидше за все, ц зробили бойові монахи Лебідя, а потім віддали подільникам – прокураторам та податківцям – мовляв, порийтеся, може, щось знайдете.

Тим часом "прокинувся" Верховний суд, який нарешті почав 17 червня 2008 року розглядати в порядку письмового провадження, тобто без виклику сторін – справу за скаргою адвоката Бузаджі. Наступне засідання призначено, згідно інформації, наданої телефоном прес-службою Суду, – на 11-00 24 червня 2008 року. Сподіваюсь, журналісти не оминуть своєю увагою настільки визначну подію – "Верховний Суд намагається ліквідувати наслідки власного бєспрєдєлу";)

Посол Фінляндії в Україні Лаура Рейніля, інтерв'ю газеті "День":

- Мені відомо, що Вам знайома історія Свято-Михайлівської парафії, прихожан якої зараз примушують або відректися від побудованого ними храму, або перейти до складу промосковської Української православної церкви. Не могли б Ви розповісти про це нашим читачам детальніше?

- З проектом зведення Свято-Михайлівського храму я познайомилася багато років тому, коли працювала в посольстві Фінляндії в Москві – ще в радянські часи. Тоді група українців хотіла отримати дозвіл на будівництво православної церкви і каплиці в київському парку радянсько-фінської дружби. Мене це вразило – йшов 89-рік, радянська атеїстична влада ще була в повній силі, а тут люди намагаються побудувати храм. Як дипломат я, звісно, нічого не могла зробити, щоб допомогти. Єдине, що було мені доступно, це передати їх лист предстоятелю православної церкви Фінляндії архієпископу Карелії і всієї Фінляндії Іоанну. Спасибі йому, він відгукнувся – звернувся з листом до виконкому Дарницької районної ради народних депутатів Києва, в якому, зокрема, писав: "для мене невимовною радістю був би той день, коли я міг би взяти участь в освяченні цього святого храму в парку співдружності наших народів".

Коли я приїхала працювати до Києва, то дізналася, що українській общині все-таки вдалося побудувати церкви в цьому місці. Але, на жаль, люди, які були ініціаторами і співучасниками будівництва не можуть їх використовувати. Вони звернулися до Європейського суду з прав людини, і я рада, що Європейський суд ухвалив рішення з цього питання в червні цього року.

Оскільки Європейський Союз приділяє велику увагу захисту прав людини, а Україна є членом Ради Європи, то відновлення прав віруючих, порушення яких було визнано Європейським судом, – в інтересах української влади й українського суспільства.



Архієпископ Павло (Лебідь):

Я ни в коем случае не призываю молчать или закрывать глаза на беззакония в церковной среде, если такие действительно имеют место. Но подобные проблемы надо решать в духе церковности, а не с помощью конфликтов и публичных деклараций. Если имеются достоверные факты и неопровержимые доказательства, их следует доводить до внимания Предстоятеля Церкви и Священного Синода.

Преподобный Макарий Оптинский предостерегал подобных ревнителей: "Овца пастыря не судит, каков бы он ни был. Судить священника значит судить Самого Христа; как можно сего берегитесь!" Даже если кто-то из архиереев в чем-то согрешил, мы с вами не вправе совершать суд над ним: он предстоит пред судом Божиим и лично ответит перед Нелицеприятным Судиею за свои деяния. И, как известно, ин суд Божий, и ин суд человеческий. А нам Бог заповедал лишь молиться о тех, кому Господь до времени вручил власть.

Павло Лебідь, настоятель Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, архієпископ.

Віхи біографії. У 1998 році балотувався до ВР за списком Партії регіонального відродження України (2 номер).

На початку 2000-х років киянин Юрій Береговенко отримав у спадщину квартиру поряд з Лаврою. Однак спроби юридично оформити спадщину закінчилися невдачою – йому відмовляли під різними приводами, перешкоджали усілякими способами, навіть підпалили квартиру. Пізніше Береговенко виявив, що його квартира несподівано перейшла до власності Лебідя та Сабадана. Повернути її собі він так і не зміг.

У 2006 році Лебідь став об'єктом ще одного скандалу: разом із колегами побив журналістів "5 каналу" за спробу взяти коментар з приводу створення Єдиної помісної церкви.

Лебідь відомий своєю любов'ю, до комуністів. З його рук орден Святого Рівноапостольного князя Володимира отримували Петро Симоненко, Ігор Алексєєв, Ігор Калетник та інші.

До останнього часу Лебідь був депутатом Київської облради за списком Партії регіонів. У 2008 році на дострокових виборах до парламенту балотувався за списком КПУ (3 номер), але пройшов за списком Партії регіонів.



UPD. Добрі люди підказали мені, що прокурор Шевченківського району Києва Нечипоренко є племінником Сєрьогі Кіалова а.к.а. Підрахуй:) Ось такий цікавий штрих до цієї історії.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.