Скільки насправді коштує газ, або вкотре – про голого короля
Які питання мають ставити собі українці, коли отримують рахунки за спожитий газ, а також коли купують товари, у ціну яких закладено "газову складову"?
Я замислилась про це, коли дочитала книгу "Нафтогазовий сектор України: Прозорість функціонування та доходів". Добротна, цікава книжка, видана цьогоріч за сприяння фонду "Відродження", пропонує серйозні та інформативні дослідження, хоч дані і бралися виняткого з відкритих джерел. Між тим, мені здалося, що автори свідомо відмовляються від того, аби ставити якісь прямі питання чи, тим більше – робити цілком очевидні висновки.
Від прямих висновків я, мабуть, теж утримаюсь, оскільки кожен і без мене здатен зробити їх самостійно. Однак деякі прості, можна навіть сказати – примітивні питання поставити публічно таки хочеться. Почути б ще публічні відповіді на них хоч від когось з наших можновладців – Президента, Прем'єр-Міністра, депутатів Ради чи їхніх [хазяїв] спонсорів.
Спершу – маленька передісторія. Ще декілька років тому Україна купувала газ напряму у середньоазійських держав, транспортувала цей газ через газотранспортну систему Росії та далі розпоряджалася ним на власний розсуд. При цьому Україна розраховувалась окремо з кожним з середньоазійських продавців та з Росією, і мала відносну свободу в своїх діях.
Але за останні кілька років все змінилося. Тепер російський "Газпром" скуповує весь середньоазійський газ – напряму чи через посередників – на їхньому кордоні з Росією. І потім – продає його як Україні, так і іншим країнам – з оплатою (багато хто вважає – "сирітською") за транзит територією України.
Отже, перше питання – чому ніхто з українських можновладців, які на словах з ранку до ночі просторікують про [нестримне зростання жирів у маслі] національні інтереси, про наповнення бюджету та про народний добробут – не впроваджує в життя схему, за якою Україна, за прикладом Росії, також скуповувала б весь газ (за ціною, яка розраховувалася б за тією ж формулою, за якою Росія виставляє ціну Європі) – на своєму кордоні? Тим більше, що українська газотранспортна система є (поки що?) власністю держави Україна?
Адже потім Україна могла б розпоряджатися цим газом так, як вважала б за потрібне – забезпечувала б ним Європу вже за своїми цінами, встановлювала б диференційовані ціни для різних категорій внутрішніх споживачів з урахуванням вартості власного газу, та т.і.?
А всі розмови про те, що "Газпром" почне транспортувати газ в обхід України – не більше, ніж марення сивої кобили. Ні сьогодні, ні у найближчі десятиліття російський газовий монополіст не зможе забезпечити роботу обхідних газопроводів, щоб покрити бодай половину потужностей українських газогонів. Кремль нікуди не зможе подітися від того факту, що найкоротший шлях до Європи пролягає через Україну, і кожен обхідний шлях буде довшим, а отже – дорожчим. Крім того, практично усі інші шляхи приречені проходити морем, а отже – їхнє будівництво неминуче супроводжуватиметься надзвичайними фінансовими витратами, які ніколи не будуть виправдані результатом. Окрім того, у "Газпрому" банально нема грошей на будівництво власних потужностей – його загальний борг давно вже перевалив за 50 млрд. доларів. А залучення іноземних інвесторів не робить будівництво обхідних газопроводів рентабельнішим, однак абсолютно точно означає часткову або й повну втрату кремлівського контролю над новозбудованими трубогонами.
І от тепер друге питання – чому Україна за всі роки незалежності так і не спромоглася встановити власні, українські лічильники на кордоні з Росією, аби завжди точно знати, скільки нами реально було отримано газу?
Тільки одного цього кроку, як на мій дилетантський погляд, цілком вистачило б для суттєвого підвищення рівня прозорості ринку, а також формування відносно справедливої, а не невідомо з якої стелі взятої ціни на газ, що нас ото нею час від часу лякає Росія.
Тому що – яку б Росія не виставила нам ціну, ми все одно не залишимося в програші, бо компенсуємо всі свої витрати за рахунок європейських споживачів, до яких газ інакше, як через нашу газотранспортну систему – потрапити не може.
Тому що – нікому, крім нас, Росія свій газ також не продасть. І нікуди вона не подінеться, адже газ – не золото, його в злитки не переплавиш і в скриню не сховаєш, а палити факели скільки-небудь довго "Газпром" також не буде.
То що я розумію неправильно?
Чи, може, є все-таки якийсь секрет у [Червоної Армії] тих наших слуг народних, які [сидять на трубі] опікуються проблемами газопостачання в Україну?
Ась?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
