Балада про принципових політиків. Виконують автори
Прочитала я тут вчора новину на "УП", про Югочку Луценгу та його "принципову позицію".
"Коментуючи можливість блокування парламенту силами внутрішніх військ МВС за ініціативою президента, Луценко нагадав: "Президент може віддавати накази лише в рамках своїх повноважень. Використання ВВ для блокування державних органів влади – грубе порушення Конституції і законів із усіма наслідками для ініціаторів, які з цього випливають".
Міністр також не очікує, що нещодавнє присвоєння командувачу внутрішніми військами Олександру Кіхтенку звання генерала армії підвищить лояльність останнього до президента.
"Я знаю Олександра Тимофійовича досить давно. Знаю як розумну людину й відповідального керівника, який із честю пройшов схожі випробування", – наголосив він."
Була я якось 01 червня 2007 року у Савіка Шустера на передачі "Свобода Слова", і чудово пам'ятаю, що саме в'якали тоді з зазначеного питання обидва наші аніки-воїни – і Кіхтенко, і Луценга.
Звернімося до стенограми передачі:
Нестор Шуфрич: ...Товарищ пока еще генерал-полковник, вы только что так браво сказали, что подразделения внутренних войск впервые не были задействованы в обеспечении общественного порядка. А скажите, не является ли это причиной того, что вы грубо попрали вашу присягу и вышли из подчинения министра, который является вашим прямым начальником, по закону, и просто вы ушли от выполнения своих служебных обязанностей, уклонились от них, и теперь несете такую же ответственность вместе с вашими коллегами из Министерства внутренних дел?
Кіхтенко: Ми знаходимося, дійсно, в складі Міністерства внутрішніх справ, і виконуємо в повному обсязі завдання, які покладені сьогодні на внутрішні війська – не тільки участь в охороні громадського порядку. Це єдине завдання, яке внутрішні війська виконують в інтересах Міністерства внутрішніх справ. Решта завдань пов'язані з охороною атомних станцій, дипломатичних представництв, особливо важливих державних об'єктів, конвоювання, екстрадиції, забезпечення роботи судів і так далі, я можу продовжувати, – це прерогатива внутрішніх військ, і за виконання цих завдань відповідає безпосередньо командувач внутрішніми військами. І стаття шоста Закону України "Про внутрішні війська" говорить про те, що дійсно, командувач внутрішніми військами підпорядковується міністру внутрішніх справ, але безпосередньо, про це забувають казати, керує внутрішніми військами саме командувач внутрішніми військами МВС України.
Сівкович: ...Перед вашою телеграмою було розпорядження міністра внутрішніх справ, де він говорить: "Приймати та виконувати накази тільки з письмового погодження з міністром внутрішніх справ". І взагалі заборонив рухати внутрішні війська на Київ. Ви порушили присягу, пане Кіхтенко. Ви порушили виконання наказу міністра.
Кіхтенко: Я знаю текст військової присяги. І я нічого не порушував. Я не зраджував українського народу.
Сівкович: А навіщо вам зраджувати? Ви просто ігноруєте все, що тільки завгодно. Може, вам пообіцяли "міністра внутрішніх справ", і через те ви вирішили бути таким самостійним?
Кіхтенко: Президент – глава держави, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України. Внутрішні війська – складова система військової організації нашої держави. Командувач внутрішніми військами – керівник військового формування. Він може не виконати якийсь наказ, чи указ, чи розпорядження Верховного Головнокомандувача?
Сівкович: Ви генерал, і ви це прекрасно розумієте, що Президент має право віддати вам наказ тільки через вашого прямого начальника – міністра. Інакше не може бути. І взагалі, що це за піжмурки? Адміністрація використовує бюджетні гроші, надає вам техніку. Ви грали в піжмурки незрозуміло з ким, з народом України. І зараз стоїте тут, виправдовуєтеся, і звалюєте всю вину на Президента – що це Президент вам дав таку команду.
Кіхтенко: До речі, я не виправдовуюся, і не буду ні в якому разі виправдовуватись. Тимпаче, я не буду звалювати вину.
Луценко: Закон України "Про Збройні Сили України". Відкриваємо. Пишуть: "Керівництво Збройними Силами України в межах, передбачених Конституцією, здійснює Президент України, як Верховний Головнокомандуючий Збройних Сил". Другий закон. Ви у мене, звичайно, спитаєте, а що таке збройні сили? Закон України "Про дисциплінарний статут Збройних Сил". Відкриваю. "Дія цього закону "Про Збройні Сили" поширюється на Державну прикордонну службу України, Службу безпеки України, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ...", і далі там по тексту. Тому це частина Збройних Сил, якими керує Верховний Головнокомандуючий... Але законодавець, на жаль, не передбачив ситуацію, коли в Україні є міністри, які відмовляються підпорядковуватися своєму Головнокомандуючому, приходити до Президента на наради, зв'язуватись із ним по телефону, мало того – дають розпорядження, які прямо саботують рішення Верховного Головнокомандуючого.
Кіхтенко: Я... хотів би відзначити, що внутрішні війська знаходяться поза політикою. І ніякі закази політичних сил вони не виконують. Вони виконують...
Сівкович: Це і без окулярів видно, що ви поза політикою.
Кіхтенко: Я в зеленому кольорі... В мене цей самий... помаранчевого і синього тут немає, так? Тому я виконую накази і розпорядження верховного командуючого, глави нашої держави.
Сівкович: Президент дав? Ющенко чи ні?
Кіхтенко: ...я ще раз повторюю, що внутрішні війська за політикою. І вони політичні накази ніколи не виконували і виконувати не будуть. По-третє, розпорядження на висування особового складу внутрішніх військ на місто Київ дав я як командуючий військами. А розпорядження президента нашої держави розміщені офіційно на сайті президента. Там визначено, що командуючий внутрішніми військами повинен направити в місто Київ для забезпечення охорони громадського порядку...
Сподіваюсь, всі здатні оцінити ну просто виняткову принциповість цих двох істот, які тіпо керують: один – Міністерством внутрішніх справ, а інший – внутрішніми військами.
Хтось може передбачити, під кого ляжуть ці дві політиканські шльондри наступного разу? Так отож...
Ну, і ще кілька слів – про ще одну вкрай безпринципну політиканську шльондру, пана Гриценка, або, як його називають після провокації, про яку я зараз нагадаю – Гріцацуєва.
З тієї ж стенограми:
Шустер: Министр обороны сообщил о том, что от Василия Цушко поступил запрос на одиннадцать тысяч единиц стрелкового оружия и десятки миллионов единиц боеприпасов. Анатолий Гриценко отказал Василию Цушко.
Сівкович: Теперь что касается вопросов, связанных с тем, что озвучил Гриценко, министр обороны. Он поступил как мальчиш-плохиш. Объясняю почему. У меня здесь, в папке, подобных обращений – в том числе Юрия Витальевича Луценко – несколько. До Юрия Витальевича обращались ещё все министры без исключения по несколько раз в год. Потому что потребность Министерства внутренних дел, например, только в патронах – и в том числе господина Кихтенко, потому что основные боевые все стрельбы и прочие учения – это проходит у него, потому что у него внутренние войска, – 32 миллиона штук. Луценко ежегодно просил от 7-ми до 15-ти миллионов. До него то же самое просили. Сейчас было написано – по просьбе, кстати, внутренних войск, которые подписал Дегтярёв, наш с вами знакомый, – заявку на Цушко. Она была подписана в феврале-месяце. По этой просьбе отправлено письмо на Гриценко. Зачем так политикам извращать всю ситуацию? Зачем? Потому что так выгодно в политическом кризисе? Зачем так врать? Вот что меня интересует. Господин Кихтенко, так же было или нет? Так.
Кіхтенко: Вы о чём спрашиваете?
Сівкович: О заявках на вооружение, которые подавались.
Кіхтенко: Это естественно. Каждый год подаются заявки – в том числе и на Министерство обороны.
Сівкович: Правильно. Так расскажите тогда: как оценить действия Гриценко?
Кіхтенко: Я не буду оценивать действия.
Злі язики стверждують, що піти на цю провокацію, аби пограти на почуттях недосвідченого електорату, Гріцацуєва змусили в Балогані, шантажуючи оприлюдненням ганебної історії за його участю – історії про пана Кредісова, якого спіймали на хабарі, а Гріцацуєв його "відмазав". І що ж? Історія про Кредісова все одно стала надбанням громадськості, хоча і трохи пізніше, а від репутації дешевого провокатора Гріцацуєву тепер не відмитись ніколи.
Ну і наостанок, на злобу дня, в очікуванні чергового розгону Верховної Ради, зацитую свої власні слова, сказані на цій самій передачі:
Монтян: Я не погоджуюся з тим, що нібито щось зміниться в результаті цих виборів, оскільки система узурпації влади – не має різниці, однієї партії чи п'ятьма, шістьма і сімома... Немає жодного значення. Люди як не мали доступу до демократії, так і не матимуть. Тому що закриті списки – все це продовжується. І знову через рік – через два буде наступлено на ті самі граблі, тому що ніяких шансів на те, що політики, які знову дорвуться до влади по цій системі із закритими списками, знову між собою не пересваряться і не влаштують той самий сценарій. Ніякої гарантії немає. Тому треба все-таки міняти систему, а не ті самі фейси перетасовувати в тій самій Верховній Раді. Так що я б на вашому місці не була б настільки оптимістична.
Чекаємо розв'язки. А чого дочекаємось з такими "діячами" – можна прогнозувати доволі точно, на жаль: (((
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
