Печерський районний бруд
Цього разу пишу українською, бо мовою судочинства в державі білоруська поки що не стала:-). Дивно, але багато киян вважає найбруднішим місцем столиці Хрещатик. Дехто – через сміття на головній вулиці після свят і вихідних, дехто – через нову архітектуру Майдана, дехто – через оплачені мітинги. Певна частина населення Києва переконана, що найбруднішою є адреса Хрещатик, 36 (штаб-квартира міської ради та мера). Особисто я думаю, що цим титулом має бути вшанований Хрещатик, 42-а, – головний будинок Печерського районного суду.
Можу навести безліч прикладів, але хочу розповісти лише про останній. Кілька разів цього року я спробував дізнатися у судді Тетяни Остапчук, на яку дату призначено розгляд конкретної справи. Вона заявила, що я можу зробити це лише в канцелярії суду на підставі довіреності.
Отримавши сьогодні засвідчену нотаріусом довіреність, я поїхав під час своєї обідньої перерви на Хрещатик, 42-а, де після тривалих пошуків у канцелярії дізнався, що справи там немає й треба йти до судді. Увійшовши до кабінету пані Остапчук о 14-45, я почув, що справа розглядалася сьогодні (пізніше стало відомо, що її було призначено на 14-30!!!), але дату нового засідання мені теж не скажуть, бо нібито все повідомлялося поштою, а на пошту позивач нібито не ходить. "Хотите покажу, что уведомления вернулись?" – запитала недержавною мовою суддя Остапчук. "Да, покажите, пожалуйста". – "Что я вам, слуга?" – чомусь почала вона кричати.
Хотів було відповісти: "А хто?" Але мовчки вийшов до коридору під її крики, які ясно свідчили, що часів, коли депутати, судді та інші вважалися слугами народу, вона не пам'ятає. Вже в коридорі прокоментував: "Разоралась тут – слуга народа". Тетяна Остапчук теж вийшла до коридору та голосно сказала: "Что мне, милицию вызвать?".
"Вы сначала кодекс выучите", – відповів я. І пані Остапчук сховалася в кабінеті. Справді, важко було б обвинуватити мене в неповазі до суду, колі в коридорі цього суду було багато свідків хамської поведінки судді.
А де знайти таку міліцію, яку можна викликати, щоб зафіксувати неповагу суду до громадянина? Де відшукати такий орган влади, який би міг щось зробити з тими, хто закрився від усього суддівською мантією та недоторканністю?
Розповім про причини такого негативного ставлення до мене. 19 грудня минулого року суддя Печерського районного суду міста Києва Остапчук Т.В. постановила ухвалу за позовом про поновлення на роботі, якою позовну заяву було залишено без руху. В ухвалі було написано, що "заява не відповідає вимогам ст. 120 ЦПК України, а саме: – позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб".
Все це добре, але п. 2 ст. 120 Цивільного процесуального кодексу встановлює: "Правила цієї статті щодо подання копій документів не поширюються на позови, що виникають з трудових правовідносин".
Ось чому я вдруге закликав суддю вивчати кодекс. Коли я зробив цей заклик вперше – не в коридорі, а ще в січні в її кабінеті, – то почув таке: "Это не я. Это секретарь ухвалу написала и отправила. А вы сразу жалобу в апелляционный суд!"
Апеляційний суд міста Києва цю скаргу відхилив, бо ухвали про залишення позову без руху не оскаржуються! Навіть якщо в ухвалі є відверта дурниця чи нехтування законом. І навіть якщо ухвалу судді з її підписом ця суддя не писала й не читала!
Тому варто чекати, що невдовзі суддівські ухвали на Хрещатику, 42-а, будуть писати та надсилати коридорні прибиральниці. Для цього варто збільшити їх штат. Ось тільки бруду в Печерському суді менше точно не стане.
