''Я волком бы выгрыз-5''. Спасибі Ющенку за вовка-бачуна та іншу келеберду
Президент Тимошенко або Янукович (байдуже хто) першим кроком має виконати обіцянку президента Ющенка – провести судову реформу. Без цього буде лише "Україна обирає старий шлях", або "Украина для судей".
Символічно, що судова реформа по-ющенківськи завершилася 29 січня указом N81/2010 "Про скасування Указу Президента України від 17 жовтня 2008 року N942". Указ N81 складається з одного речення: "Скасувати Указ Президента України від 17 жовтня 2008 року N942 "Про переведення суддів".
Цікаво, що ж такого було у скасованому указі. Його перший пункт розпочинався так:
1. Перевести на роботу на посадах суддів новоутвореного
Центрального окружного адміністративного суду міста Києва:
суддів окружного адміністративного суду міста Києва:
БЛАЖІВСЬКУ Наталію Євгенівну,
ВОВКА Павла Вячеславовича, ...
І ось сьогодні, 30 січня, перший заступник міністра юстиції Євген Корнійчук нарешті оприлюднив прізвище судді, який повторно усунув Луценка з посади: "Справи, де стороною виступає Кабмін, мають розглядатися у складі трьох суддів. Ухвала про забезпечення позову в адміністративному судочинстві є формою рішення, а тому суддя Павло Вовк не мав права розглядати справу одноосібно".
Дивний збіг обставин, правда? Президент Ющенко наостанок зробив усе, щоб не було жодної підстави сумніватися в легітимності судді Вовка, якого він перевів до іншого суду після того, як двічі ліквідував окружний адмінсуд міста Києва на чолі з Олегом Бачуном. І зробив це Ющенко саме 29 січня, коли його головний друг часів помаранчевої революції Сергій Ківалов оприлюднив новину про рішення судді Вовка (колишнього помічника Ківалова) щодо Луценка, ющенківського головного ворога часів Майдану.
Нагадаю хронологію (це важливо). Минулого четверга (28 січня) вдень Верховна Рада звільнила Юрія Луценка з посади міністра внутрішніх справ. Незабаром (того ж дня десь в обід) Кабмін призначив його першим заступником – в.о. міністра. А вже 29 січня вранці Сергій Ківалов повідомив УП та на сайті ПР, що окружний адміністративний суд Києва зупинив дію цього рішення уряду.
Треба знати розпорядок роботи суду імені Бачуна, щоб зробити правильні висновки.
По-перше, канцелярія адмінсуду Києва офіційно приймає будь-які документи лише з 8 до 12 години. Тому позивач Лук'янов ніяк не міг подати свій позов про Луценка в день його призначення, тобто 28 січня, тому що призначили його після 12-ї.
По-друге, нічого не повідомлялося про автоматичний розподіл справ у суді Бачуна. Що це за автоматичний розподіл, коли позов, який фактично подав Ківалов, пішов на розгляд саме екс-помічнику Ківалова? А голова суду Бачун, який дуже полюбляє брати відпустки та мандрувати світом, розписує позови дуже повільно – на це йому треба десь тиждень.
Яка така блискавка вдарила в Бачуна, що позов було прийнято хай собі о 8-й ранку, зареєстровано, передано до канцелярії, звідти до голови суду, потім розписано Вовку, а той встиг його розглянути й навіть постановити рішення?
Треба знати досвід львівського колядника-мільйонера Зварича, щоб зрозуміти, які обставини змушують суддів працювати настільки швидко.
І треба знати, як місяцями розглядають справи в суді імені Бачуна.
Цікаво, що саме в кінці січня я отримав поштою ухвалу іншого бачуна цього суду. 31 грудня 2009 року (мабуть, о 23-й годині 59 хвилин) суддя окружного адміністративного суду міста Києва Келеберда В.І. постановив ухвалу про повернення мені позовної заяви.
В його новорічній ухвалі йдеться, що була якась інша його ухвала від 05.06.2009 року, якою мені нібито був наданий строк для сплати судового збору до 30.06.2009 р., але я цієї вимоги не виконав.
Отже, лише щоб з'ясувати, є квитанція про сплату 3 грн. 40 коп. чи її немає, Келеберді знадобилося півроку – з 30 червня до 31 грудня 2009 року. Але Келеберда все ж таки помилився – держмито я сплатив, навіть декілька разів.
Рік тому я зробив експеримент та надіслав одразу 10 різних позовів до суду Бачуна, який особисто судився з видавцем "Обзора". Спочатку я сплатив 34 грн. разом, потім надіслав цінним листом з описом ще 10 окремих квитанцій по 3,4 грн. кожна.
Бачун розписав 5 позовів Келеберді, а ще 5 – Вовку. Келеберда дві справи завернув, а майже рік робив вигляд, що розглядає інші три. А Вовк одразу завернув усі п'ять.
Наведу лише один приклад з моїм позовом до Генпрокуратури, на яку так скаржилися останнім часом Ющенко (який звільняє та призначає генпрокурора) та Тимошенко (яка, за словами Ющенка, призначає цього ж генпрокурора).
11 березня 2009 року суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вовк П.В. підписав ухвалу про повернення мені позовної заяви. Попри п. 2 ухвали "надіслати позивачу негайно" її було відправлено лише 25.03.2009 (за штемпелем на конверті).
В ухвалі йшлося, що "Позивачем не було виконано вимог ухвали від 06.02.2009. зокрема не було уточненно зміст позовних вимог і виклад обставин якими Позивач обгрунтовує позовні вимоги". Насправді я виконав усі вимоги попередньої ухвали та уточнив свої позовні вимоги заявою від 4 березня 2009 року.
Також в ухвалі Вовка стверджувалося: "Позивач не надав оригіналу документу про сплату судового збору". Проте ось якими були два додатки до моєї заяви від 04.03.09:
Додаток 1.
1. повідомлення про вручення 25.02.09 цінного листа з Києва-53 від 13.02.2009 цінністю на одну гривню,
2. опису вкладення у цінний лист з Києва-53 Окружному адмінсуду Києва від 13020913 – десять квитанцій на 3=40 грн.
3. квитанції К-53 (оператор Черепюк М С) за цинний лист від 13-02-2009 "Окружн адміністр суду"
Додаток 2:
квитанції на 3=40 грн. сплаченої в Шевченківському відділенні N5441 06, номер квитанції 167 – за розгляд адмін. справи в Окружному адмінсуді Києва до Генпрокуратури.
Отже, нікому не варто більше писати про суд в України.
Це не суд – це ширма, цирк, фокусники, які про чорне пишуть "біле" та навпаки. Проте після фокусів зникають самі, як зникав Келеберда і як зараз зник Вовк.
Найстрашніше, що саме цей цирк з тими самими фокусниками визначатиме, хто буде наступним президентом України. А за це треба сказати окреме спасибі Вікторові Ющенку.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
