Майдан за гроші

Це не Янукович з Азаровим придумали – платити "масовці" за стояння на мітингу. І не Тимошенко, якій частенько приписують це відкриття. Як кажуть в Одесі, "ви будєтє смеятца", але цю "технологію" (і цю також!) насправді успадковано нашим політичним класом від покійного СРСР, і "копірайт" у неї – ще сталінський.

Нещодавно мені трапилась під руку історія одного такого "проплаченого Майдану" – з 1950 р. (!) Ясна річ, відбувся він не в СРСР – своїм-бо громадянам пощо було платити, коли їх і так зганяли з підприємств куди треба "в єдиному пориві" (витрачаючись хіба що на утримання репресивного апарату)! А діло було в Австрії, яка на той час лишалася розділеною на окупаційні зони між військами союзників. Позаяк же СРСР страшенно не любив виводити своїх військ звідки-небудь, куди вони вже увійшли, то 1950 р. в радянській зоні Відня відбулася спроба комуністичного перевороту та приведення до влади "народно-демократичного уряду" – за відомим сценарієм, "на вимогу трудящих".

Спроба провалилася, але трудящі на вулицях таки були. І не лише ті, хто вийшов вимагати збільшення продовольчого раціону (карточки ще не було скасовано) й сном-духом не уявляв, до якої "масовки" його запрошують. Були й інші – ті, хто чудово знав мету акції, бо одержував гроші напряму від офіцерів радянських спецслужб. Про це писала тодішня австрійська преса, були відповідні розслідування. Оприлюднені були й ціни: за день мітингу – 200 шилінгів. Щедро. Навіть дуже.

Я надибала цей сюжет у Ельфріди Єлінек. І зробилося сумно: згадались родинні історії з того страшного 1950-го року – голодного, тюремного... Скільки ж золота, оплаченого життями наших батьків і дідів, пішло на той червоний прапор, що кілька днів помайорів над Віднем?...

І захотілося почути: а в скільки ж, цікаво, обійшовся отой "голубий вокзал", що ним було так нещадно запаскуджено Київ цієї весни? І з чиїх кишень було вийнято ці гроші – на які впродовж квітня-травня валили до столиці на свої 100 гр. денно заробітчанські состави?

Питання, зрозуміло, риторичне – притомної відповіді на нього суспільство найближчим часом навряд чи дочекається (от чому ми "не Європа" – де влада сумлінно звітується перед громадянами за кожен витрачений цент!). І я би взагалі не стала згадувати про ці бридкі гримаси нашого "політичного процесу" – цур їм, пек, куди радніше написала би про похорон Бергмана або про Львівський книжковий ярмарок, – тільки ж, словами Й.Бродського мовлячи, "плохая политика портит нравы, /а это уже по нашей части", і сьогоднішня новина з самого раночку просто-таки ошелешила: Майдан знову "зайнятий"! Перефразовуючи вже радянського класика – червоно-сині знамена затріпотіли на станції знов... Тільки й лишається розвести руками: – Пацани! (сказати "панове" на адресу наших "червоно-синіх кукловодів" якось язик не повертається). Та невже ж ви до такої міри нездатні нічого навчитися?!

А може, це в них біологічна програма така – від самого 1917-го року не вимкнена і не "перезавантажена": тупо перти наперед себе, не рахуючись ні з чим, підгрібати під себе все, що рухається, й обертати на руїну? Як у народному прислів'ї – "лиха іскра поле спалить і сама щезне". Щезнути то вона, звичайно, щезне, як видно на прикладі того-таки СРСР... Але "поле", котре ще не до кінця обернулось на згарище, – це, як-не-як, наша країна. І на що вони здатні її перетворити, можна буде навіч пересвідчитися, прийшовши на Майдан, коли ці "кукловоди" приберуть із нього свою "масовку". "Куплений" ними Майдан – це саме метафора країни: такої, якою вони хочуть її зробити, бо іншою нездатні. І яку відмивати й провітрювати від морального смороду – ох як же непорівнянно довше, ніж від клозетних калюж на асфальті та перекочуваних під ногами пустих пляшок...