http://blogs.pravda.com.ua/images/logo_rus.gif http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua/rus/authors/kuzyo/4b07265a2b12c/ ukrpravda@gmail.com (Тарас Кузьо) Українці мають чітко розрізняти Помаранчеву революцію та президентство Ющенка. Помаранчева революція та президентство повинні розглядатися як два різні епізоди української історії. Sat, 21 Nov 2009 01:29:30 +0200 На переконання професора Олександра Мотиля (Ратгерський університет, США), Помаранчева революція стала важливим державотворчим міфом незалежності Української держави впродовж останніх років так само, чим стала Американська революція 1776 року для американців. Кожна країна має міфи про своє утворення, які є компонентом її національної ідентичності. З 2004 року освітня система України стала навчати молоде покоління, що Помаранчева революція є важливим прикладом споконвічного прагнення до свободи, яке існує в українській національній ідентичності; і що вона також є прикладом того, наскільки добре було розвинуте українське громадянське суспільство і як українці змогли самоорганізуватися для захисту своїх конституційних прав. Напередодні п'ятої річниці Помаранчевої революції такі самі висновки зробили й журналісти, які пишуть про революцію. Помаранчева революція була найбільшою мирною акцією протесту у Європі після закінчення Другої світової війни, у якій брав участь кожен п'ятий громадянин України. Помаранчева революція була також найбільшою акцією протесту серед усіх інших демократичних революцій у пост-комуністичних країнах – набагато більшою за кількістю учасників протесту, ніж у Сербії (2000 рік) та Грузії (2003 рік). Помаранчева революція була також найбільш мирною та ненасильницькою із усіх подібних революцій, і також найдовшою за тривалістю – 17 днів. У Сербії парламент було підпалено, а у Грузії учасники протесту штурмували парламент, хоча обидві акції протесту тривали лише по декілька днів. Цінності, підняті Помаранчевою революцією не втратили своєї актуальності. Опитування громадської думки у 2004 році показали, що більшість українців (70-75%) хотіли ЗМІН, і це означає, що як мінімум половина прихильників Януковича (так само як і виборці Ющенка) також хотіли змінити корупційну кумівську систему. Ющенко ніколи не розумів, що настільки значна кількість українців хочуть змін і ніколи не спрямував настроєність такої більшості громадян у конкретну політику. Українці брали участь у Помаранчевій революції, тому що вони протестували проти виборчих махінацій та розкрадання їх голосів, проти кандидата Януковича, який був двічі засуджений, проти корупції та олігархів, задля підтримки української та європейської національної ідентичності і лише насамкінець – за Ющенка. Ющенко ніколи не розумів, що українці голосували не лише за нього, але й за багато інших складних причин. Зміни, яких прагнули українці у 2004 році, залишаються актуальними й п'ять років по тому. Вона включає у себе забезпечення рівності перед законом для всіх громадян України, проведення серйозної боротьбі із корупцією у органах влади, повагу політиків до своїх виборців та ставлення до них як до громадян, а не як до рабів чи худоби, продовження концентрації уваги на соціально-економічних проблемах (і не лише напередодні виборів, як це зараз роблять Ющенко та Янукович), європеїзацію України. Лише Тимошенко у своїх виборчій програмі говорить про розбудову "Європи" в Україні. Більшість українських та західних аналітиків змальовують президентство Ющенка як "втрачені можливості". Ющенко не виконав нічого з того, що збирався зробити після приходу до влади у 2005 році, коли ще діяла Конституція зразка президентства Кучми від 1996 року, коли він мав сильного союзника із політичною волею – прем'єр-міністра Тимошенко, коли він мав ситуативну парламентську більшість в українському та кримському парламентах, коли олігархи вчиняли самогубства чи втікали з України, оскільки вони вірили у впровадження в життя гасла Помаранчевої революції "Бандитам тюрми!" Натомість, Україна п'ять років страждає від політичної кризи та нестабільності, і також від незначного прогресу у ключових пріоритетних сферах внутрішньої та зовнішньої політики. Рівень корупції зріс, і верховенство права не стало кращим, ніж за часів Кучми. Дослідження показують, що українці розчарувалися у демократії, оскільки вона асоціюється із "хаосом", і вони також продемонстрували низький рівень довіри до державних інституцій, показники якого навіть гірші, ніж за Кучми. Ці "втрачені можливості" також відображають безпрецедентно низький рівень підтримки Ющенка наприкінці його першого терміну, і цей рівень підтримки навіть гірший, ніж був у Кравчука після гіперінфляції та у Кучми після скандалу із зникненням Гонгадзе. Кравчук у 1994 році пройшов у другий тур виборів і набрав 44% голосів, в той час як Ющенко не має шансів навіть потрапити у другий тур. Президенти та політики мають бути відповідальними перед виборцями та навчитися впроваджувати в життя свої виборчі програми! http://blogs.pravda.com.ua/rus/authors/kuzyo/4b07265a2b12c/ http://blogs.pravda.com.ua/rus/authors/svirko/4b0705fe127b3/ ukrpravda@gmail.com (Юрий Свирко) Редко смотрю пятничные сток-шоу – слишком много воды, причем сточной. Но вот случайно включил телевизор – и увидел, как Евгений Киселев на "Интере" несколько минут в самом начале передачи рассказывает о том, что Сергей Леонидович Тигипко уже приехал на эфир, Сергей Леонидович буквально идет по коридору – нет, еще не идет, он в гримерной, – а нет, вот уже спускается по лестнице... Такое ощущение, что следующей фразой должно было быть "Сергей Леонидович пукнули, Сергей Леонидович ойкнули, Сергей Леонидович прибыли". Неужели Украине мало вечно опаздывающего президента Ющенко? Или кто-нибудь верит в то, что господин Тигипко настолько занят, что опоздал к началу персонального телеэфира на самом популярном телеканале страны? Fri, 20 Nov 2009 23:11:26 +0200 В общем, рояль в кустах не сыграл. Переключая телевизор на Шустера, я вспомнил, как недавно одна уважаемая дама показала мне "Женский журнал" с интервью Тигипко. Оно сопровождалось фотосессией, где Тигипко босиком и с полуголой волосатой грудью позировал в интерьерах киевского отеля "Интерконтиненталь". Может, как говорится в старом анекдоте, дело не в мебели? Не ее надо менять? На канале "Украина" меня ждала еще одна сенсация. Сразу после выступления президента Грузии Михаила Саакашвили первый вопрос ему задала... Анна Герман. 28 сентября она заявила "Телекритике": "Зараз Шустер хоче все представити як наступ на свободу слова, але вся причина в його нечесності. Цей ведучий себе дискредитував, я до нього на програму більше не піду". Однако не выдержала душа поэта даже двух месяцев разлуки. И госпожа Герман вновь у Савика. Все те же на манеже. И то, что происходит в украинском телеэфире по пятницам, ДОКУМЕНТАЛЬНО подтверждает: местные журналисты НЕ В СОСТОЯНИИ быть телеведущими, поэтому телеканалы и нанимают гастарбайтеров с российскими или итальянскими-канадскими паспортами. Почему документально? Выключите телик (как я) и почитайте документ: П О С Т А Н О В А від 8 квітня 2009 р. N 322 Київ Про затвердження Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства Прем'єр-міністр України Ю.ТИМОШЕНКО 2. Дозвіл на використання праці іноземця та особи без громадянства (далі – іноземець), що надає право роботодавцю тимчасово використовувати працю іноземця на конкретному робочому місці або певній посаді, видається роботодавцю у разі відсутності в країні (регіоні) працівників, спроможних виконувати відповідні роботи, або наявності достатніх обґрунтувань доцільності використання праці іноземця, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. И посочувствйте господам Киселеву и Шустеру, которые вынуждены были собирать следующие бумажки: 5. Для отримання дозволу на використання праці іноземця роботодавець подає до центру зайнятості такі документи: заява; дві кольорові фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; обґрунтування доцільності використання праці іноземця і можливості створення для нього відповідних умов для перебування і роботи; документ (наказ, витяг з протоколу, доручення тощо), оформлений в установленому порядку, який посвідчує право особи представляти інтереси роботодавця у центрі зайнятості; довідка органу державної податкової служби про сплату роботодавцем податків та зборів (обов'язкових платежів); довідка центру зайнятості про відсутність у роботодавця заборгованості перед Фондом; квитанція про внесення плати за розгляд заяви; копія проекту трудового договору (контракту), засвідчена роботодавцем; довідка, скріплена печаткою та завірена підписом роботодавця (у разі наявності на підприємстві режимно-секретного органу – також підписана його керівником), про те, що робоче місце або посада, на яких використовуватиметься праця іноземця, відповідно до законодавства не пов'язані з належністю до громадянства України і не потребують надання допуску до державної таємниці; довідка органу міграційної служби про відсутність (наявність) судимості у іноземця, який на момент оформлення дозволу перебуває на території України; довідка уповноваженого органу країни походження (перебування) про те, що іноземець, який на момент оформлення дозволу перебуває за межами України, не відбуває покарання за скоєння злочину та не перебуває під слідством; копії статуту та свідоцтва про державну реєстрацію роботодавця, засвідчені в установленому порядку; копії документів про освіту або кваліфікацію іноземця; копії сторінок паспортного документа іноземця, що містять основні ідентифікаційні дані. Да, представляете, как были впечатлены центры занятости документами об образовании господина Киселева: в 1979 году с отличием окончил историко-филологический факультет Института стран Азии и Африки при МГУ им. М. В. Ломоносова по специальности "историк-востоковед". А также господина Шустера: В 1971 году переехал с родителями в Канаду. Учился в университете Макгилла (Монреаль) по специальности "Физиология и биохимия", затем уехал работать в Италию. Работал в медицине. (Цитаты из Википедии). Историк-востоковед и физиолог-биохимик – самое то для украинского ТВ. Точнее, для украинского центра занятости, который точно знает: никаких журналистов в этой стране нет. Ни квалифицированных, ни неквалифицированных. Поэтому и приходится рабсилу импортировать из России. Интересно, кстати, как Евгению Киселеву удалось быстро перейти с ТВi на "Интер", обойдя п. 16: Дозвіл на використання праці іноземця анулюється у разі: встановлення факту використання праці іноземця на інших умовах, ніж ті, що зазначені у дозволі на використання праці іноземця, або іншим роботодавцем. Впрочем, все вы прекрасно знаете ответ. Как обойти законодательство – это национальный вид спорта. Стоит ли удивляться, что поклонниками этого спорта очень быстро становятся иностранцы? А еще хотелось бы посмотреть отчет центра занятости о том, какие необходимые условия пребывания в квартирах на Городецкого и Заньковецкой в двух шагах от Майдана обеспечили Киселеву и Шустеру их работодатели и каковы итоги анализов их эффективности: 20. Центри зайнятості проводять обстеження роботодавців стосовно можливості забезпечення ними необхідних умов перебування і роботи іноземців, аналізують ефективність використання їх праці протягом строку дії дозволу на використання праці іноземця і у разі потреби інформують Державний центр зайнятості. Бедная, бедная Украина! Кошмарное украинское ТВ! Несчастное украинское государство. Или оно (оба этих "оно") все-таки не украинское? http://blogs.pravda.com.ua/rus/authors/svirko/4b0705fe127b3/ http://blogs.pravda.com.ua/rus/authors/datsuk/4b06e26c12459/ ukrpravda@gmail.com (Сергей Дацюк) Опубликована новая книга "Онтологизации" Fri, 20 Nov 2009 20:39:40 +0200 18 ноября 2009 года опубликована вторая Интернет-книга автора "Онтологизации" на сайте автора и в библиотеке Мошкова. Она опубликована ровно через год после первой Интернет-книги "Теория виртуальности" на сайте автора и в библиотеке Мошкова. Книга "Онтологизации" вмещает работы: "Об онтологии", "Онтология рефлексии, контрафлексии и контрарефлексии", "Онтология гендера", "Онтологизация взаимодействия культур", "Онтологизация цивилизации, культуры и духовности", "Онтологизация науки и выхода за ее пределы", "Онтологизирование телепатии", "Проблемное изложение инноваций Теории Виртуальности", которые объединены общим подходом и могут рассматриваться как единое произведение. Традиционно онтологию рассматривают как учение о бытии. Однако поскольку осмысление бытия как предельных оснований требовало от разных мыслителей фундаментальных средств выражения этих оснований, то онтологией также стали называть любые фундаментальные основания и средства их выражения. В предлагаемой Интернет-книге делается попытка показать, что такое онтология как теория обо всех и всяческих основаниях. Прежде всего, в работе "Об онтологии" рассматриваются проблемы установления и выражения онтологии. Несмотря на то, что онтология и онтологические проблемы сформулированы в философии, сама философия является всего лишь одной из метаонтологий – вместе с теологией, историей, методологией, психологией и виртуальностью. В этой работе дается краткий свод наиболее существенных идей об онтологии, на основе чего формулируются онтоаксиологемы – ценностные подходы или стремления мыслителей в процессе поиска и смены онтологических оснований. Что предшествует поиску новых фундаментальных оснований, как происходит этот поиск, на что именно направлены усилия мыслителей в связи с новой онтологией, как происходит смена онтологий, каковы общие признаки смены онтологий, к чему это приводит – все это подробно излагается в данной работе. В работе "Онтология рефлексии, контрафлексии и контрарефлексии" исследуется наиболее развитая на сегодня форма мыследеятельности – рефлексия: интерпозиционная, интерсубъективная, смысловая, онтологическая. В противопоставлении так различенным типам рефлексии делается обоснование новых форм мыследеятельности – контрафлексии и контрарефлексии, которые в отличие от рефлексии являются одномоментно сопоставленными и сравнимо отнормированными процессами. В работе "Онтология гендера" предпринята попытка сформулировать основания различения половых и гендерных разграничений. Показаны онтосхемы, формальная и содержательная онтологизация принципиального различия традиционного имманентного и нетрадиционного концептуального подхода к полово-гендерным разграничениям. Также показана принципиальная ограниченность традиционного бинарного подхода к гендеру и перспективность тернарного подхода; обоснована двойная онтология гендера и сформулирована суть гендерного перехода. В работе "Онтологизация взаимодействия культур" показано изменение традиционного подхода к культуре в известной в СМД-методологии схеме "трансляции культуры и воспроизводства деятельности". Культура никогда не является предоставленной самой себе – она всегда является в процессе взаимодействия, конкуренции и даже войны с другими культурами. Это означает, что процесс трансляции культуры и воспроизводства деятельности всегда взаимодействует с процессом трансляции иной культуры и воспроизводства иных (чужих) деятельностей. Таки образом, на ситуации взаимодействия разных культур показана более сложная схема "производства деятельности и взаимодействия культур". Работа "Онтологизация цивилизации, культуры и духовности" посвящена самим животрепещущим проблемам, особенно в условиях нынешнего кризиса, – проблеме различия и соотношения культуры и цивилизации, проблеме развития и упадка цивилизаций, проблеме эффективности внутренней организации цивилизации с точки зрения ее долгосрочного существования (не сотни, а тысячи лет). В работе делается вывод о необходимости принципиально нового подхода (и новой теории) антропологии – кроме культурной антропологии, необходима также цивилизационная антропология с принципиально иными целями, средствами и подходами исследования. В работе "Онтологизация науки и выхода за ее пределы" производится детальный анализ происхождения, современного состояния и перспектив науки с точки зрения онтологии науки. В работе дается критика традиционных попыток обоснования науки, показываются пределы науки и делаются прогнозы относительно невозможности развития науки в данных онтологических пределах. Автор не предрекает конец науки, как это делают некоторые западные и российские ученые. Однако в работе делается весьма неутешительный вывод – наука будет жить еще очень долго, однако точно так же, как в свое время религия, она потеряет позицию интеллектуального лидерства. Позиция интеллектуального лидерства однажды и надолго перейдет к конструктивизму. И от того, как воспримет наука конструктивный подход – будет сопротивляться ему, как в свое время религия сопротивлялась науке, или примет его и попытается интегрироваться с ним, – зависит ее перспектива. Работа "Онтологизирование телепатии" посвящена прямой коммуникации процесса мышления с другим мышлением (человеческим или искусственного разума (интеллекта)). В современном мире уже существуют технические устройства, которые управляются мысленно. При этом строить теорию телепатии считается ненужным из-за того, что это вроде как ненаучная проблема (удел эзотерических практик). Тем не менее, раз полным ходом идет технологическое освоение телепатических способов управления технологическими устройствами, то без соответствующей теории эффективно это сделать невозможно. В работе предпринимается попытка построить теорию телепатической коммуникации в так называемой процессной нормативной онтологии. В работе сформулированы проблемы телепатии и показана реализация различных телепатических барьеров. В работе также предпринята попытка различить типы реальностей, возникающих в процессе телепатической коммуникации. В конце книги, в приложении, предлагается работа "Проблемное изложение инноваций Теории Виртуальности", которая написана к годовщине выхода Интернет-книги "Теория виртуальности" и в которой предпринимается попытка изложить те проблемы, которые могут быть решаемы при помощи данной теории. Интернет-книга "Онтологизации" адресована студентам, находящимся в системе современного научного образования и преподавания академической философии, которые хотят получить новые теоретические представления. Она адресована философам, интересующимся теоретическими инновациями. Книга адресована теоретикам в любой области знаний, а также исследователям в любой междисциплинарной ситуации. Она адресована всем неспециалистам, интересующимся инновационными междисциплинарными подходами в философии и теоретической онтологии. http://blogs.pravda.com.ua/rus/authors/datsuk/4b06e26c12459/ http://blogs.pravda.com.ua/rus/authors/leschenko/4b06ad7dc72b2/ ukrpravda@gmail.com (Сергей Лещенко) Я продовжую ритися в архівах "Української правди". У політичній біографії Віктора Януковича є одна історія, про яку його соратники ніколи не згадують. Це – так званий яєчний теракт. Fri, 20 Nov 2009 16:53:49 +0200 Свою правду про події в Івано-Франківську, коли Янукович упав від яйця, Тарас Чорновіл оприлюднив лише через п'ять років. Після 2004 ніхто більше з оточення Януковича до цієї теми не повертався. Хоча варто було принаймні вибачитися за все те, що тоді було сказано – а фактично, набрехано народу України. Вся ця історія – гарна нагода ще раз переконатися, що не можна слова політиків сприймати за чисту монету. Те, на чому вони наполягають зараз, з часом буде ними же спростовано. Після того, як ми оприлюднили інтерв'ю з Чорноволом, я зібрав хронологію заяв і новин, які лунали п'ять років тому. 24.09.2004 10:14 У Івано-Франківську було скоєно напад на прем'єра Віктора Януковича. При виході з автобуса біля Прикарпатського університету імені Стефаника у Януковича невідомі почали кидати яйцями. Він упав. Охоронець переніс прем'єра в інший автомобіль. 24.09.2004 11:10 Януковича госпіталізовано в Івано-Франківську обласну лікарню. Попередній діагноз "коллаптоідний стан внаслідок поранення гострим предметом". 24.09.2004 11:39 Прем'єр-міністр України Віктор Янукович знаходиться в лікарні після інциденту в п'ятницю ранком в Івано-Франківську. Як повідомила прес-секретар прем'єра Ганна Герман, у Януковича було зроблено два кидки, один – твердим предметом. Людина, що атакувала Януковича, затримана. Проводиться дізнання. 24.09.2004 12:27 Виступ депутата від Партії регіонів Колоніарі з трибуни парламенту: "Народ Украины! Сегодня, 24 сентября, в Ивано-Франковске, во время встречи Виктора Федоровича Януковича с избирателями, нашего Премьер-министра, кандидата в Президенты Украины, группа экстремистов-националистов с криками: "Так, Ющенко!", бросила в Виктора Федоровича тяжелые предметы. Ему до сих пор оказывается медицинская помощь. Также ранен охранник Виктора Федоровича". 24.09.2004 13:21 Віктор Янукович знаходиться в реанімаційному відділенні Івано-Франківської обласної лікарні, однак загрози його життя немає. "Віктор Янукович лежить під капельницею", – сказала Герман. 24.09.2004 14:42 Під час інциденту, який стався у Івано-Франківську, в прем'єр-міністра Віктора Януковича кинули пристрій від відеокамери. Про це повідомив заступник керівника прес-служби уряду Олександр Тернавській у Івано-Франківську. 24.09.2004 18:02 Керівник передвиборчого штабу Януковича Сергій Тігіпко повідомив, що в прем'єра влучили акумулятором від телекамери. Тігіпко заявив, що зараз загрози життю прем'єра немає, але він досі знаходиться в лікарні. Губернатор Івано-Франківщини Михайло Вишиванюк повідомив на прес-конференції, що у Віктора Януковича влучили двома каменями. Один камінь потрапив у голову, інший – у груди. Прем'єр отримав больовий шок. 24.09.2004 18:40 У п'ятницю в центрі Донецька на площі Леніна відбувся мітинг у підтримку Віктора Януковича. На мітингу заступник керівника донецького облштабу Януковича Владислав Лук'янов назвав інцидент "терористичним актом проти демократії". 24.09.2004 18:45 Член фракції "Регіони України" Микола Круглов вважає, що події з нападом на Януковича є результатом політики, яку проводять блок "Наша Україна" і БЮТ. "Це перші ластівки. Сьогодні полетів перший камінь чи металева річ, що наступне очікувати – кулю комусь у чоло?", – сказав Круглов. 24.09.2004 19:04 Патологічних змін кісток черепа, головного мозку, шийного хребта та грудної клітки у прем'єра Віктора Януковича після нападу на нього в Івано-Франківську не виявлено. Такий висновок лікарів щодо стану здоров'я Януковича оприлюднив сайт Кабміну. "Доставлений до приймального покою Івано-Франківської обласної клінічної лікарні пацієнт Віктор Федорович Янукович скаржився на головний біль, загальну слабкість та запаморочення. Порушень життєво-важливих функцій (органів дихання, кровообігу) не було, – говориться у висновку. Янукович був госпіталізований у відділення інтенсивної терапії, оскільки, із слів оточуючих, втрачав свідомість. 25.09.2004 14:33 Прем'єр-міністр України Віктор Янукович проходить курс лікування в клінічній лікарні "Феофанія". "Консиліум лікарів, який відбувся в суботу вранці рекомендував прем'єр-міністру Януковичу полікуватися ще дві доби", – повідомив журналістам голова Донецької обладміністрації Анатолій Близнюк. http://blogs.pravda.com.ua/rus/authors/leschenko/4b06ad7dc72b2/ http://blogs.pravda.com.ua/rus/authors/kukharchuk/4b06a721ef8e4/ ukrpravda@gmail.com (Руслан Кухарчук) Вчора близько 16-ої у кав'ярні на Майдані незалежності я спокійно спілкувався зі своїм колегою – журналістом одного відомого видання. Давно не бачились, тому говорили про все на світі – політику, економіку, етику. Серед іншого він згадав про якогось там православного священика Данила Сисоєва, який доволі ефективно проповідує християнство серед мусульман. Це було сказано між іншим, тому великої увагу цьому епізоду нашої розмови я не приділив. Fri, 20 Nov 2009 16:26:41 +0200 Сьогодні кілька годин тому той самий журналіст зателефонував мені і повідомив: Сисоєва розстріляли в його ж храмі у Москві. Я відразу згадав про його "успішне місіонерство серед мусульман". Слідство вже офіційно розглядає релігійну діяльність православного священика як основну причину його вбивства. Навожу кілька посилань на тематичні текстові і відеопроповіді Сисоєва. "Православный взгляд на Ислам. свящ. Даниил Сысоев" (ч.1) "Православный взгляд на Ислам. свящ. Даниил Сысоев" (ч.2) "Православный взгляд на Ислам. свящ. Даниил Сысоев" (ч.3) Персональний сайт Сисоєва А це – доречна стаття, яка була опублікована буквально кілька днів тому – "Нетолерантная статья о мусульманах" Це так – "для подумать". Без зайвих коментарів. http://blogs.pravda.com.ua/rus/authors/kukharchuk/4b06a721ef8e4/ http://blogs.pravda.com.ua/rus/authors/petrenko/4b0697881d78e/ ukrpravda@gmail.com (Артём Петренко) Правящий класс так и не смог сформулировать объединяющую идею для страны Fri, 20 Nov 2009 15:20:08 +0200 "Киевский телеграф" "... доползем ли, долетим ли до ответа: Что же будет с родиной и с нами?" Юрий Шевчук Что будет с нами и с Украиной через 5, 20, 30 лет? Ужасно, но в последние годы эти вопросы почти не волнуют политическую элиту. В прессе и на политических ТВ-шоу спорят о том, есть коалиция или ее нет, увольнять ли главу Секретариата, и кто поставит своего посредника на поставки газа. И, естественно, всех интересуют грязные скандалы. О перспективах страны даже на ближайшую пятилетку, не говоря уже о столетии, никто из политиков и чиновников не думает, хотя это и входит в их обязанности. В рамках предвыборной кампании отделываются общими фразами. Из-за фактического отсутствия запроса почти не занимаются такими прогнозами и эксперты – тех, кто все же пытается обратить внимание общества на то, насколько важно планировать место Украины в будущем мире, можно пересчитать по пальцам одной руки. Часто миллионы граждан Украины спрашивают себя, почему мы так плохо живем? Они, даже не зная официальной статистики, понимают, что большинство бывших советских республик живут лучше. Год назад, согласно данным исследования компании GFK, мы занимали предпоследнее место в Европе перед Молдовой по рейтингу покупательной способности. Это значит, что наш среднестатистический гражданин мог потратить на потребительские товары менее десятой части того, что мог себе позволить гражданин Германии, и почти в 26 раз меньше жителя Лихтенштейна. Мы были почти втрое беднее, чем поляки. После небывалого падения гривни ситуация стала еще хуже – средние зарплаты в Украине проигрывают не только России, Казахстану, Азербайджану и Беларуси, но даже Армении и Молдове. Эти данные подтверждает и сравнение ВВП на душу населения – имея куда более скромные природные ресурсы, Польша вырабатывала даже до кризиса в 2,4 раза больше, чем мы ($16,3 тыс. против $ 6,9 тыс. – душевого ВВП по паритету покупательной способности). Хотя на старте реформ эти показатели у нас были близкими ($5,8 тыс. – в Польше и $5,1 тыс. – в Украине). По этому показателю (за 2008 год) впереди нас в СНГ – Россия, Казахстан, Беларусь и Азербайджан, а в мире – Куба, Панама, Ангола, Белиз, Габон, Суринам, Колумбия, Уругвай, Гренада и многие другие не самые развитые страны. После Великой Отечественной войны население нашей республики неуклонно росло. А за годы независимости – уже сократилось на 6 млн., достигнув уровня 60-х, и продолжает сокращаться. То есть мы уже потеряли 11% сограждан. По индексу человеческого развития ООН, мы очень отстали не только от России и Беларуси, но находимся в рейтинге ниже Колумбии, Эквадора и Перу. По данным академика Юрия Пахомова, разрыв между богатыми и бедными составляет в Украине 1 к 40, тогда как в России – 1 к 25. И все разговоры о том, что "завтра мы будем жить, как в Европе", нужно лишь вступить куда-то, – не более чем грубая пропаганда. Самые упрощенные подсчеты показывают, что даже если в Украине ВВП будет расти в среднем на 6%, а в странах Западной Европы – на 2%, мы достигнем своего советского уровня (1990 года) в лучшем случае к 2020 году, а среднеевропейского примерно через 30-35 лет. Это в идеальном варианте, если не будет новых кризисов. А они будут. То есть за годы независимости Украина сделала большой шаг от уровня среднеразвитого европейского государства в сторону мировой политической и экономической периферии. И это притом, что мы имели огромный потенциал и лучшие позиции из всех республик СССР. Например, по развитию электронной промышленности мы входили в десятку передовых стран. А теперь Украина еще и более других пострадала от мирового кризиса. Почему так происходит? Во-первых, вся история нашего народа предопределила слабость элиты – объективный дефицит эффективных менеджеров и, главное, одновременно государственников. Хотя нам все же есть чем гордиться. По свидетельству немецкого летописца Титмара Мерзебургского, уже в XI веке в Киеве насчитывалось 400 церквей и 8 рынков. В период своего расцвета Киев населяло по разным оценкам от 40 до 100 тыс. человек – он превосходил по населению, богатству и влиянию большинство европейских городов. Но, начиная с XIII века, территория современной Украины была разделена между различными центрами влияния – Польшей, Литвой, Золотой Ордой и т. д. В 1246 году, через 6 лет после разграбления татарами, в Киеве побывал монах-францисканец Плано Карпини. Он насчитал не более двух сотен дворов. С тех пор Киев превратился в глухую провинцию. Но к упадку Киевскую Русь привели не только постоянные нашествия кочевников. Важнейшей причиной стало отсутствие консолидации правящей элиты – княжеские междоусобицы. Как бы ни было горько, важно признать – это также главная причина наших сегодняшних неудач. Нашу элиту много веков ослабляли окружавшие ее метрополии, притягивая к себе самых лучших. Как отметил недавно один из российских политиков, около трети руководителей правительственного уровня в России являются выходцами из Украины или их потомками. В XX веке самые достойные погибали на фронтах Первой мировой, в грозах революции, гражданской войны, эмигрировали, пали жертвами коллективизации, голодомора, репрессий. Оставшихся – перемолола Великая Отечественная и развратили годы застоя. Слабость украинской элиты определила отсутствие достаточного профессионального уровня, политической воли и консолидации руководства государства и общества для проведения быстрых реформ. Посмотрите на Беларусь. Последние несколько лет автор довольно часто сталкивается с людьми, у которых там родственники. Большинство из них в шоке от разницы между жизнью там и жизнью в Украине. И дело не только в том, что там автомобили дешевле почти вдвое, улицы чище, дороги ровнее, а в реальном уровне жизни большинства граждан. А дело отчасти – в более эффективном управлении. В последнем рейтинге Всемирного банка по условиям ведения бизнеса Беларусь названа среди лидеров в проведении реформ и занимает 58-е место среди 183 государств (Россия – 120-е). Украина находится лишь на 142-й позиции, сразу за Гондурасом. Чтобы догнать мир, нам, очевидно, нужна быстрая модернизация. А это возможно лишь при наличии умеренного авторитаризма в сочетании с патриотизмом и профессионализмом. Кучму уже достаточно критиковали, в том числе и автор. Но важно отметить, что он частично обладал всеми вышеперечисленными качествами. И ему удалось выстроить контуры государственных институтов, а также провести (пусть "несправедливую" и коррупционную) приватизацию, которая все же заложила основы экономического роста. Кучме также удалось максимально минимизировать исторически сложившиеся конфликты, заложенные в нашем обществе. Очевидно, что второй президент Украины также выступал модератором (пусть и недостаточно результативно) разработки стратегических программ. Как пример – его ежегодные послания к парламенту, которые были достаточно профессиональны. Однако довольно мало было во власти эффективных менеджеров и слишком много хапуг. В итоге не хватило ни политической воли, ни профессионализма, ни ресурсов для реализации стратегических инициатив и проведения структурных реформ. Во-вторых, очевидно недооцененным остается влияние на развитие Украины внешних факторов. Как и ранее, с начала 90-х вся политическая и экономическая повестка дня у нас формируется под внешним влиянием. Ярчайший пример – идея евроинтеграции. Для кого-то будет откровением, что идея, которую сегодня поддерживает большинство населения и практически все крупные политические силы, на самом деле не принадлежит отечественной элите. Ее истоки лежат еще в послевоенном разделении мира, когда "План Маршалла" стал экономической базой политического объединения Европы для продвижения интересов США. В долгосрочной перспективе его цели сводились к достижению победы в "холодной войне" и завоеванию мирового лидерства. Эту тему оказалось очень просто инкорпорировать в повестку дня украинского государственного строительства по весьма объективным причинам – при отсутствии собственных продуктивных целей она казалась вполне естественной и привлекательной. Рискнем предположить, что для президента Кучмы внесение этой цели в законодательное поле Украины было скорее ответом на широкомасштабное давление Запада, а не собственной осознаваемой важной задачей. В-третьих, правящий класс, являясь осколками советского, с обретения Украиной формальной независимости и до сих пор так и не смог сформулировать объединяющую миссию для страны. Необходимость балансировать между Москвой и Вашингтоном, нежелание или неспособность формировать собственные стратегические цели породили в нашей элите два мифа. О них объемно говорит отечественный политолог Андрей Ермолаев: "Одна политическая утопия характерна для нового "помаранчевого" режима – утопия "центральноевропейского середнячка". Ее суть – научиться жить, "как все в Центральной Европе", а все геоэкономически конфликтные статусы и ресурсы сбросить более влиятельным субъектам (ядерные технологии, ракетный статус, авиакосмические технологии, биотехнологии и пр.). Домики в стиле сказок Андерсена, "вечорницы", фолк, "евротуризм" – и "все будет хорошо". Утопия вторая – это технократический миф о росте, что если никуда не бежать, у нас есть некий ресурс, на основании которого мы должны просто хорошо зарабатывать на внешних рынках и достойно жить. На практике все сводится к консервации нынешнего "дикого капитализма" с его выплавкой стали, стареющими шахтами, консервацией сырьевой структуры и реальной угрозой нового застоя". Оба вышеназванных мифа, конечно, имели определенные основания. Но не стали захватывающей идеей, составной частью национальной идентичности и понимания будущего. Избирательная кампания 2004-го крайне поляризовала страну. Искать объединяющие цели и идеи никто уже не собирался. Захват власти Ющенко и Тимошенко, с одной стороны, обусловил массовый приход на все уровни власти непрофессионалов и авантюристов. С другой – еще более обострил характерные для нас междоусобицы, которые достаточно явно проявились еще с началом "кассетного скандала". По сути, рейдерское отношение этих людей и их окружения к закону привело к фактическому развалу государственных институтов. И Ющенко, и Тимошенко давно переплюнули Кучму и в нарушении законодательства, и во влиянии на судебную власть и правоохранительные органы. Неудивительно, что в такой ситуации не была проведена ни одна реформа. Наоборот, большинство действий власти (от монетарной политики до поддержки импортеров) довели отечественную экономику до глубокого кризиса вне зависимости от кризиса мирового. Еще до видимых экономических проблем было понятно, насколько уязвима наша экономика. Например, экс-вице-премьер Андрей Клюев в 2008-м в нескольких своих статьях заявлял, что ресурс восстановительного роста закончился, и без быстрых действий и структурных реформ Украину ждет жесткая рецессия. Теперь очевидно, что негативное влияние оказала политреформа в том виде, в котором была принята, – она лишь стимулировала исконную тягу к междоусобицам, еще более снизив общую эффективность власти. Если раньше премьер-министр зависел от президента, то теперь они могут быть друг к другу в оппозиции. Если ранее оппозиция в борьбе с президентом использовала поддержку из-за границы ("кассетные скандалы"), то теперь уже руководители страны используют поддержку внешних сил в борьбе друг с другом. В то же время в условиях полного правового нигилизма законодательство нельзя переоценивать. Но главный результат – государственная машина полностью переключена на обслуживание тактических интересов руководителей и их окружения. Очевидно, что даже с приходом к власти эффективного автократа, настроенного на скорые реформы, государственные институты уже будут неспособны их быстро реализовывать. Даже самый эффективный руководитель с большой общественной поддержкой будет вынужден не менее пяти лет укреплять структуры власти. Но другого пути нет. Поэтому сказки о том, что придет "новое лицо" и все быстро изменит, – не более чем пропаганда. Практически отсутствует так называемая институциональная память, или, проще говоря, преемственность руководства. Каждое новое правительство не знает, что делали предыдущие. Большинство государственных программ не выполняются или даже отменяются новым правительством. Давно забыта обязательность научного обоснования государственных решений. Практика подгонять всю деятельность власти под тактические PR-цели особенно ярко проявилась в "работе" команды Тимошенко. К сожалению, в ближайшие годы трудно ждать стратегических шагов еще по одной причине: кризис не благоприятствует продуманным реформам. Как сказал кто-то из политиков, в процессе тушения пожара некогда думать, как не уничтожить водой дорогой ремонт и ценные вещи. Деятельность правительства "миссис Проедание", как очень точно назвали Тимошенко журналисты, приводит к тому, что следующие годы для Украины будут необычайно тяжелыми вне зависимости от ситуации на мировых рынках. Речь и о нереальном госбюджете этого и следующего годов, и о необычайно выросшем государственном долге, и об огромных внутренних долгах (по зарплате бюджетникам), и о все растущем дефиците Пенсионного фонда (пенсии, по сути, платятся благодаря кредитам МВФ), и самое важное – значительно ухудшившейся ситуации в ключевых отраслях экономики. Но все перечисленные трудности только подтверждают необходимость говорить о важности системного планирования будущего Украины. Что бы кто ни говорил о гражданском обществе и инициативах снизу, которые, безусловно, важны, думать о будущих поколениях – все же задача элиты. Именно люди, которые так или иначе связаны с политикой и государственной властью, должны хотеть, чтобы их внуки жили не в третьесортной "рапсовой" республике, а в приличной стране. Они должны каждой клеточкой своего тела желать видеть Украину великим государством, которое уважают в мире, и с которым хотят договариваться на равных, где граждане сравнительно довольны жизнью и, главное, гордятся своей страной. http://blogs.pravda.com.ua/rus/authors/petrenko/4b0697881d78e/ http://blogs.pravda.com.ua/rus/authors/hetmanchuk/4b0666f565cdf/ ukrpravda@gmail.com (Алёна Гетьманчук) Ті, хто думали, що в Україні будуть перші президентські вибори, на яких окремі, хоч і не найбільш рейтингові кандидати, відкрито підтримуватимуть інтеграцію України до НАТО – схоже, помилялись. Віктор Ющенко, який начебто на всенародне свято волевиявлення йде для того, щоб не зраджувати своїх виборців, повним ходом почав їх зраджувати, коли останнім часом навідріз не вживає не те, що слова НАТО, а навіть словосполучення "євроатлантична інтеграція". Це тим більше дивно, що в Україні сформувалось стійке коло прихильників інтеграції в Альянс, і політику, який просував цю ідею кілька років поспіль, було б просто гріх не скористатись голосами цих 20-30%... Fri, 20 Nov 2009 11:52:53 +0200 Кульмінацією такого президентського переосмислення стала вчорашня прес-конференція з Міхеїлом Саакашвілі, коли Президент, уподібнившись Віктору Януковичу і Юлії Тимошенко, заявив наступне: "Ми говорили (з Саакашвілі-Авт.) про безпекові виклики і національну безпекову політику України і Грузії. Українська сторона засвідчує, що основою нашої безпеки є інтеграція країни до панєвропейської, загальноєвропейської політики колективної безпеки. Ми глибоко переконані, що це безальтернативна дорога для будь-якої європейської держави". Що таке загальноєвропейська політика колективної безпеки? Це мається на увазі євросоюзівська Європейська політика безпеки та оборони? Чи Договір про європейську безпеку, пропагований Дмітрієм Медвєдєвим, про який я писала в попередньому блозі? Але на фоні вчорашніх заяв президента навіть російський колега виглядає прогресивніше, згадуючи зі своїх виступах про "Євро-Атлантику", на яку його безпекові ідеї начебто мають розповсюджуватись... Можливо, президент просто користується іншими термінами, коли насправді має на увазі НАТО? Тоді було б добре, щоб і нам євроатлантистам розповів, аби бути в курсі його нових, в не записаних в передвиборній програмі, лексичних трендів. І щоб закордонні партнери про це знали... Якщо ж допустити, що президенту порадили відмовитись від згадок про НАТО його американські радники, аби не напружувати електорат і не дратувати далі Росію, то дивно, чому вони йому не порекомендували обмежити свої зустрічі з грузинським президентом, який лякає середньостатистичний український електорат не набагато менше, ніж ідеї євроатлантичної інтеграції. Тим паче, не відрадили проводити черговий раунд українсько-грузинського братання у день, коли до Ялти мав прибути російський прем"єр, в якого, за деякою інформацією, ще до відомих подій в Грузії склалась стійка особиста антипатія лише до двох пострадянських лідерів – Лукашенка і Саакашвілі. З приводу останнього в дипломатичних колах розповідають історію, що ВВП не злюбив його після того, як в кулуарах одного із самітів Саакашвілі в грайливій для нього манері вголос поцікавився "Де ж цей Ліліпутін?", а російський президент начебто почув це. Звісно, якщо дата приїзду грузинського лідера була запланована раніше, аніж ялтинська зустріч – питань жодних. Але якщо це зроблено Секретаріатом Президента навмисно, то це трохи смішно. Я, звичайно, нічого не маю проти того, щоб український та грузинський президент дружили. Але питання, яке все частіше напрошується після кожної з десяти за останні два роки зустрічей Ющенка з Саакашвілі, одне: чи є сенс робити країну заручницею особистої дружби двох чоловіків? Не президентів, а саме двох хоч і непересічних, проте громадян України та Грузії, яким приємно разом, але країнам та їхнім реальним, а не віртуальним відносинам, від цього користі небагато? Про проект Керч-Поті говорять роками, Україна не володіє в Грузії жодним стратегічним об"єктом, міжурядова українсько-грузинська комісія, подейкують в дипломатичних колах, не працювала чотири роки, у той час, як, наприклад, з Білоруссю збиралась лише двічі за цей рік. І ще: якщо виходити з того, що відносини між Росією та Грузією стали певною мірою відображенням відносин між Росією та США, то зовсім необов"язково перетворювати відносини між Україною та Грузією у відображення відносин між Україною та Росією. Коли той, хто хоче продемонструвати щось Росії зустрічається з Саакашвілі, а той, хто хоче полюбити Росію, не лише дистанціюється від грузинського президента, а ще й публічно підігрує абсолютно неадекватним ремаркам російського прем"єра на адресу президента Грузії та його краватки, як це робила Тимошенко в Ялті... http://blogs.pravda.com.ua/rus/authors/hetmanchuk/4b0666f565cdf/ http://blogs.pravda.com.ua/rus/authors/ukolov/4b0634a28a993/ ukrpravda@gmail.com (Виктор Уколов) Пане Олександре, прошу відкласти цю дискусію до кінця виборчої кампанії. В іншому разі вона перетвориться у Ваш монолог. Fri, 20 Nov 2009 08:18:10 +0200 Ви не праві. І не тільки в цій темі. Однак наразі не маю ні часу, ні бажання розводити теревені та балаканину. Тому всі Ваші наступні дописи залишаться без відповіді Перепрошую читачів блогів УП за зловживання можливістю розміщувати статті для особистої переписки з кореспондентом газети "Сегодня". Сподіваюсь він дослухається моєї поради. http://blogs.pravda.com.ua/rus/authors/ukolov/4b0634a28a993/ http://blogs.pravda.com.ua/rus/authors/chalenko/4b05f3a6a3837/ ukrpravda@gmail.com (Александр Чаленко) Борец за восстановление исторической справедливости депутат-бютовец Виктор Уколов, временно скрывающийся сейчас то ли в "глухом селе", то ли в штабе БЮТ на Туровской, решил как-то подискутировать со мной на тему "ОУН-УПА и евреи". Тема, конечно же, не нова, и копья тут ломаются давно, но для тех, кто ею не интересуется, обрисую ее одним предложением. Дискуссия сводится к следующему: кем были евреи, жившие в Галичине и на Украине во время Великой Отечественной войны, по отношению к товарищам из ОУН-УПА – их жертвами или наоборот – собратьями по несчастью (один одному помогавшими) и естественными союзниками в борьбе с гитлеризмом? Все знают, каких убеждений придерживаюсь я, и каких убеждений придерживается Уколов. Поэтому понятно кому из нас какой тезис ближе. Для Уколова УПА – жертва навета. Однако, напомню суть дела. Fri, 20 Nov 2009 03:40:54 +0200 После того, как я прочитал на УП статью Семена Глузмана "Достойна ли СБУ звания Романа Шухевича?", в которой коллега Александра Пинхосовича Подрабинека по диссидентскому движению выражал сомнение в том, достойно ли одно из учреждений СБУ носить имя командира УПА, то решил на нее откликнуться. Я написал в своем блоге небольшую заметку, которая прямо с утра подняла на ноги всех борцов с "духовной пещерной недоразвитостью", среди которых оказался и несчастный депутат-бютовец. Его выступление называлось "БіБіСі для журналіста ''Сегодня'' звичайно ж не авторитет...". Рассказавший в ней помимо прочего, что, несмотря на всякие там пристрастные утверждения еврейских организаций, имеются сведения, как жена Шухевича прятала во время войны еврейскую девочку, Уколов со знанием дела пишет: "Але євреї в УПА справді були. Є документальні свідчення, є спогади багатьох людей. Та й чи могло бути інакше, для військового руху опору, який боровся з нацизмом. Я передруковую статтю з сайту БіБіСі лише для того, щоб у блогах з'явилася протилежна точка зору. Хоч і розумію, що кореспондента газети "Сегодня", за його ж зізнанням нащадка НКВДиста, що за воював з УПА, – БіБіСі не авторитет. Але я вірю, що серед читачів УП є багато тих, хто уважно поставиться до наведеного джерела". Меня в этом отрывке умилили две вещи. Одна – как Витя апеллирует к авторитету самой ВВС (!) с ее, действительно, имеющей место быть объективностью (правда, в рядах журналистов из ее английской редакции). Типа того, что раз уж сама ВВС сообщает о том, что УПА – лучший друг евреев, то какие еще могут быть сомнения в этом. Другая – что Витя не забыл указать, что я помимо того, что корреспондент "Сегодня", являюсь еще и "потомком НКВДиста, воевавшего с УПА". Ну, у какого ж сердобольного читателя-либерала в голове после такого не выстроится ассициативная цепочка: НКВД-Берия-воронки-пытки-расстрелы-жертвы политических репрессий-37 год-Тухачевский-Бухарин-Катынь-сталинизм- культ личности- ГУЛАГ-Чаленко- "Сегодня"-Ахметов-Колесников-Партия Регионов-Проффесор. В общем – яблоко от яблони недалеко падает. Каков дедуля – таков и внучок. Но, несмотря на существование "потомков НКВДистов", есть все же в мире место Правде, поэтому силам тьмы противостоят силы света и, конечно же, другой (противоположный первому) ассоциативный ряд: УПА – XX съезд партии – разоблачение культа личности – Пастернак -Доктор Живаго-Сахаров-гласность-демократия-перестройка-Горбачев-падение Берлинской стены-... – Майдан – Разом нас багато! -... Да после такого имя Шухевича нужно не академии СБУ присваивать, а, не побоюсь этого слова, самой Харьковской правозащитной группе! Или Винницкой, но не Алёне. Однако... Тут я зашел как-то на сайт "Левого берега", который редактирует сам Кость Бондаренко, который не какой-то там потомок НКВДиста, а человек, в молодости бывший близким к двийкарям. К тому же он автор предисловия к первому тому собрания сочинений отца украинского интегрального национализма, а попросту фашизма, Дмитра Донцова. И там я читаю следующее. "З промови Валентина Наливайченка (виголошеної в Національному історичному музеї з нагоди виставки. – "Лівий берег") зрозуміло, що СБУ дедалі послідовніше проводить думку, що в діяльності Бандери й Шухевича ніякої ворожнечі до євреїв бути не могло. Мені це особливо дивно чути від такої людини, як голова СБУ, бо годину перед тим я сидів в його архіві (Галузевий архів СБУ у м. Києві. – "Лівий берег") і працював з документами, які висвітлюють історію ворожнечі ОУН з "ляхами", "жидами" й "москалями". Якщо така людина щось недоговорює, це означає, що історія, на яку оперта певна державна позиція, є сфальсифікованою". "Ця історія розпочалася відносно недавно, під час відвідин президентом Ющенком музею "Яд-ва-Шем" в Ізраїлі (в листопаді 2007 року. – "Лівий берег"). Ющенко був зненацька заскочений поставленим йому запитанням про те, як може висуватися на героя України людина, причетна до забиття євреїв у Львові. Йшлося про генерала Романа Шухевича. "За деякий час в Україні було скликано прес-конференцію, на якій СБУ оприлюднила інформацію, що нібито знайдено документ, який свідчить про непричетність ОУН та "Нахтігалю", у складі якого служив Шухевич, до репресій проти єврейського населення. СБУ також оприлюднила в електронній формі кілька документів, зокрема машинопис, який був нібито хронікою подій у Львові в липні 1941 року. У машинописі йшлося про те, як СС закликало ОУН до каральних дій проти євреїв, проте провід Бандери на це не погодився. Лише після війни, 1960 року, в зв'язку з гучною справою Теодора Оберлендера (міністра ФРН у справах емігрантів. – "Лівий берег") радянські спецслужби, мовляв, сфабрикували факти участі ОУН у єврейських "чистках". Я уважно прочитав фрагмент цього документа із заголовком "Книга фактів" і наприкінці звернув увагу на одну вкрай суперечливу інформацію: "Бандеру ув'язнено майже до кінця війни". Отже, це ніяк не могло бути хронікою 1941 року, адже текст писався, коли про кінець війни було відомо. Коли ж я звернув на це увагу представників архіву СБУ, то версія цього документу з п'яти сторінок, вивішена перед тим на сайті СБУ, була урізана до трьох. Зникла, зокрема, остання сторінка машинопису з натяком на пізнє, фактично післявоєнне походження тексту". Читайте, товарищи. Это – ИНТЕРЕСНЕЙШЕЕ ИНТЕРВЬЮ! И кто ж это утверждает? Ты, Витя, наверное, думаешь, что это утверждает агент ФСБ Владимир Корнилов? Или там путинский пропагандист Михаил Леонтьев? А может, украиножер Олесь Бузина? Или там борец с "хохлобыдликами" Владимир Скачко? Или еще какой-нибудь наймит Кремля? Нет, Витя. Это утверждает канадский гражданин – историк-антикоммунист (исследователь Голодомора) и поэт Марко Цари́нник, который профессионально занимается темой УПА. (Кстати, господа читатели, сравните биографическую статью о Цариннике в украинской Википедии и русской. Тут сразу будет понятно, как свидомые понимают объективность и полноту подачи информации о человеке) Ну, что ответишь на это, борец с кровавыми наветами Виктор Уколов? http://blogs.pravda.com.ua/rus/authors/chalenko/4b05f3a6a3837/ http://blogs.pravda.com.ua/rus/authors/kukharchuk/4b05d0ba6ae86/ ukrpravda@gmail.com (Руслан Кухарчук) Попри обіцянки Юлії Тимошенко не торкатися теми газу, у Ялті вони з Путіним саме про нього і говорили. Але на відміну від інших "газований зустрічей", ця справляла враження врівноваженої. Ніяких різких чи двозначних реплік з боку ані українського, ані російського прем'єрів. Навпаки – лише спокій на обличчях і взаємні компліменти-реверанси. Fri, 20 Nov 2009 01:11:54 +0200 Путін похвалив Тимошенко за чітке виконання всіх контрактних домовленостей. Мовляв, це чи не вперше за багато років. Своєю чергою Тимошенко подякувала Путіну: той ще раз пообіцяв не штрафувати України за недобір палива у 2009-му. У цьому контексті ВВП кинув показову цитату: "Маючи на увазі особливий характер наших відносин, прийнято рішення не виставляти ці санкції". Запитання полягає у тому, що саме вкладає Росія у поняття "особливий характер наших відносин". Всім відомі побоювання: в обмін на скасування штрафів Москва може претендувати на пролонгацію терміну перебування ЧФ у Криму, особливу лояльність у міжнародних питаннях, контрольний вплив на нашу ГТС, вигідні контракти в інших галузях економіки. Перелік не повний. Але все це поки що лише побоювання, не підкріплені фактами. Швидше за все в Москві поки що не поспішають з формуванням остаточної моделі своєї поведінки – чекають на результати президентських виборів в Україні. Отже і в ЄС поки що можуть перевести подих. Не надовго – звісно. http://blogs.pravda.com.ua/rus/authors/kukharchuk/4b05d0ba6ae86/