https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/stavniychuk/6a27bff8a4b6f/ ukrpravda@gmail.com (Марина Ставнійчук) Tue, 09 Jun 2026 10:25:44 +0300 Для того щоб удосконалювати Кримінальний процесуальний кодекс України і Кримінальний кодекс України, насамперед необхідно чесно оцінити стан чинного законодавства та практики його застосування. Якщо говорити про якість Кримінального процесуального кодексу, який був ухвалений у 2012 році, то цифри свідчать про наявність серйозних проблем: за роки його дії до Кодексу було внесено 199 законів про зміни. Причому зміни почали вносити ще до того моменту, коли він набув чинності. Це свідчить не лише про наявність окремих недоліків, а про відсутність системного підходу до формування кримінального процесуального законодавства. По великому рахунку ми маємо ситуацію, коли законодавство роками намагаються виправляти точковими змінами, замість того щоб комплексно усувати причини проблем. Адвокати, як ніхто інший, щоденно стикаються з цими проблемами. Але питання якості законодавства та правозастосовної практики турбує не лише адвокатське середовище. Нещодавно Верховний Суд та суди загальної юрисдикції під час професійного обговорення актуальних питань кримінального процесуального законодавства крізь призму рішень Конституційного Суду також звертали увагу на проблеми належних процедур досудового розслідування. Безумовно, рішення Конституційного Суду України та практика Європейського суду з прав людини позитивно впливають на якість судового розгляду. Але питання належних процедур досудового розслідування та формування сталої правозастосовної практики залишаються актуальними. Саме тому сьогодні надзвичайно важливо, щоб фахове середовище повною мірою включилося в напрацювання якісних, системних і комплексних змін до кримінального законодавства України. Я маю на увазі і державні інститути, і професійні організації, і громадський сектор у сфері права, який також бачить ці проблеми, аналізує їх та пропонує шляхи вирішення. Водночас перш ніж переходити до практичних змін законодавства, необхідно розуміти реальний стан справ у сфері кримінальної юстиції. Саме тому надзвичайно важливим є професійний аналіз правозастосовної практики та статистичних даних. На жаль, сьогодні ми стикаємося з серйозною проблемою. Це абсолютно ненормально і, по великому рахунку, нонсенс, коли статистика в державі якщо не ховається, то приховується або ж використовується таким чином, щоб не показувати реальну картину. Показовим у цьому контексті є аналіз статистики щодо досудового розслідування та судового контролю, який під час круглого столу "Захист конституційних прав громадян України у досудовому розслідуванні" представив адвокат, колишній заступник Генерального прокурора України Олексій Баганець. Наведені ним дані свідчать про наявність серйозних проблем не лише із правозастосуванням, а й із формуванням та відкритістю кримінальної статистики. За його даними, у 2024 році до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено понад 492 тисячі кримінальних проваджень. Водночас окремої відкритої статистики щодо загальної кількості заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення, які фактично надходять до правоохоронних органів, суспільство не отримує. У результаті професійна спільнота позбавлена можливості об'єктивно оцінити масштаб звернень громадян та ефективність реагування держави на них. Про наявність проблем свідчить і практика судового контролю на початковому етапі кримінального провадження. За наведеними даними, у 2024 році слідчі судді розглянули понад 36 тисяч скарг на невнесення відомостей до ЄРДР та задовольнили більше половини з них. Сам факт такої кількості скарг демонструє потребу в додатковому аналізі причин виникнення подібних спорів між заявниками та органами досудового розслідування. Сьогодні практично всі органи досудового розслідування працюють над пропозиціями щодо вдосконалення кримінального процесуального законодавства. Але надзвичайно важливо, щоб ці зміни були системними, комплексними та збалансованими. Насамперед необхідно навести лад у самому понятійно-категоріальному апараті, який використовується у кримінальному процесуальному законодавстві. Він має бути узгодженим із законодавством про прокуратуру, Національну поліцію, судоустрій, адвокатуру. Для всіх учасників процесу повинно існувати єдине розуміння змісту закону і порядку його застосування. Так само очевидною є необхідність формування нової методології статистики у сфері кримінальної юстиції. Причому така статистика повинна бути узгодженою між усіма органами досудового розслідування та кореспондуватися зі статистикою судової влади. Інакше ми й надалі будемо спостерігати маніпуляції, приховування даних та відсутність об'єктивної картини того, що насправді відбувається у сфері кримінального правосуддя. Не менш важливим є питання змісту самої статистики. Сьогодні держава практично не оприлюднює низку показників, які дозволяли б об'єктивно оцінити якість роботи системи. Зокрема, відсутні відкриті дані про кількість осіб, затриманих без подальшого повідомлення про підозру, про кількість скасованих підозр, про частку закритих проваджень через недоведеність вини, а також про ефективність застосування негласних слідчих (розшукових) дій. Без таких показників неможливо сформувати цілісне уявлення про реальний стан кримінальної юстиції. Свого часу під час одного з професійних форумів представник Служби безпеки України розповідав про аналіз виправдувальних вироків та підготовку рекомендацій для підрозділів на місцях. Але варто нагадати просту цифру: виправдувальні вироки в Україні становлять менше одного відсотка або близько одного відсотка від усіх рішень у кримінальних провадженнях. При цьому сама структура судової статистики також потребує серйозного професійного аналізу. За даними Олфексія Баганця, частка виправдувальних вироків у кримінальних провадженнях у 2024 році становила близько 1,2%, тоді як у 2018 році цей показник перевищував 7%. Безумовно, сама по собі низька кількість виправдувальних вироків не може автоматично свідчити про порушення закону чи необґрунтованість обвинувачення. Проте така динаміка змушує професійну спільноту ставити питання про реальний баланс між сторонами кримінального провадження, ефективність процесуальних гарантій та якість судового контролю за діяльністю органів досудового розслідування. Це ще раз демонструє той обвинувальний ухил, який сформувався у діяльності органів досудового розслідування, а згодом нерідко продовжується і під час судового розгляду справ. Нам дуже важливо спільними зусиллями змінити цей підхід і збалансувати кримінальний процес таким чином, щоб він справді забезпечував захист прав людини, дотримання принципу верховенства права та законності. Особливе занепокоєння викликає поєднання політики і права. Ми бачимо негативну тенденцію впливу політичних процесів на право, і це явище має свої негативні наслідки для держави. Саме тому правники і політики, насамперед народні депутати України, повинні зробити все можливе, щоб звести до мінімуму політичні впливи на досудове розслідування та судовий розгляд справ. Неприпустимо, коли попри принцип змагальності сторін та рівність процесуальних прав на практиці перевага надається стороні обвинувачення. Свого часу дуже непросто було закріпити у Конституції України положення статті 131-2. І зовсім не для того, щоб створити так звану "адвокатську монополію". Головна мета була іншою – максимально наблизити сторони кримінального процесу до реальної рівності та забезпечити дієву змагальність. Окремою проблемою залишається діяльність слідчих суддів. Достатньо подивитися на те, як у багатьох випадках відбуваються судові засідання. Водночас проблему варто оцінювати не лише через окремі приклади, а й через статистику. Так, за даними аналізу, у 2024 році слідчі судді задовольнили понад 83% клопотань про проведення обшуків, майже 90% клопотань про проникнення до житла без присутності власника та понад 91% клопотань про застосування тримання під вартою. Незалежно від оцінки цих показників, вони ставлять питання про ефективність судового контролю як гарантії балансу між інтересами кримінального переслідування та захистом прав людини. Не менш показовою є ситуація із застосуванням арештів майна. Лише протягом 2024 року слідчими суддями було накладено понад 112 тисяч арештів майна – найбільше за останні роки. Водночас значна частина таких обмежень застосовується ще до того, як суд вирішить питання про винуватість особи по суті. До речі, сама судова влада також усвідомлює наявність цих проблем. Від представників Верховного Суду та касаційних судів неодноразово лунали зауваження щодо необхідності вдосконалення інституту слідчих суддів та практики його функціонування. Додатково уваги потребує і проблема тривалості розгляду кримінальних справ. За статистикою, майже половина кримінальних проваджень, які перебували на розгляді судів у 2024 році, не були завершені протягом року, а десятки тисяч справ залишаються нерозглянутими понад два роки. Така ситуація безпосередньо впливає на реалізацію права людини на справедливий судовий розгляд у розумний строк. Усі ці проблеми – нестабільність кримінального процесуального законодавства, недосконалість статистики, обвинувальний ухил, порушення процесуального балансу між стороною обвинувачення та стороною захисту, проблеми функціонування інституту слідчих суддів та надмірна тривалість судового розгляду – свідчать про одне: реформа кримінальної юстиції не просто потрібна, вона давно назріла. Оскільки Україна визначила європейський напрям свого розвитку, ми маємо забезпечити відповідність кримінального процесуального законодавства сучасним стандартам правової держави. Але йдеться не про механічне копіювання окремих норм чи моделей. Йдеться про створення цілісної, внутрішньо узгодженої системи, в якій однаково розумітимуться і застосовуватимуться процесуальні норми у законодавстві про прокуратуру, Національну поліцію, судоустрій, адвокатуру та кримінальне провадження. Не менш важливим є повернення дієвих процесуальних запобіжників та забезпечення невідворотності відповідальності за порушення процедур під час досудового розслідування. Тому що вседозволеність не здатна забезпечити ані принцип змагальності, ані реальну рівність сторін у кримінальному процесі. Настав час переходити від нескінченних точкових змін до системного переосмислення всієї моделі кримінальної юстиції. Не заради чергової реформи як такої, а заради утвердження того, що має бути основою будь-якої правової держави: верховенства права, справедливості та реального захисту прав людини. https://blogs.pravda.com.ua/authors/stavniychuk/6a27bff8a4b6f/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kasjanov/6a269014b17fe/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Касьянов) Mon, 08 Jun 2026 12:49:08 +0300 Передивився перший "Термінатор", улюблений фільм. Вперше років за десять, напевно. Цей фільм – не бойовик, і не фантастика. Ця історія про наше з вами життя, про сьогодення. Про те, як одна смілива, розумна, віддана людина може змінити хід історії. Так завжди траплялося. Ми можемо багато говорити про ресурси, гроші, важливість інституції. Але завжди рушійною силою будь-яких змін була людина, конкретна особистість. Александр Македонський, Юлій Цезарь, Наполеон, Вінстон Черчилль, Ісус Христос – люди завжди змінювали світ. Доля нації і всього світу залежить від особистості. Якби Термінатор вбив Сару Коннор, і Джон Коннор не народився, машини перемогли б людство. Якби Гітлера вбили на Першій світовій війні, не було б Другої. Якби Черчилль спився ще до того, як став премʼєром, не було б Антигітлерівської коаліції, і ми б зараз жили рабами у Третьому рейху. Мороз по шкірі, якщо тільки уявити собі, що напередодні вторгнення не був би закупорений Крим, замінований Чонгар, якби не були перекриті дороги через Чорнобильську зону, не була б проведена мобілізація, не була б роздана зброя бійцями ТРО, не виведені війська з казарм, і не було б евакуюйовано населення з напрямків головних ударів. Памʼятаєте, як завчасно злетіла "Мрія", як аеродром у Гостомелі став неприступною твердинею і пасткою для російського десанту?... Памʼятаєте, як приховано, ще за місяць до вторгнення була проведена мобілізація резервістів, і потужна мільйонна армія викинула ворога з Донбасу одразу після початку вторгнення?... Памʼятаєте, як вже за два тижні після початку вторгнення ми потопили весь чорноморський флот "Нептунами" і рознесли Кримський міст "Сапсанами", тому що заздалегідь наробили їх багато. Памʼятаєте, як стрімко "Азов" і морська піхота дійшли від Маріуполя до Ростова?... А на півночі наші війська взяли Белгород, Курськ і Брянськ?... Славні були часи!... Памʼятаєте як наші безпілотники вдарили по Кремлю, по резиденціям путіна в Ново-Огарево і на Валдає?... Памʼятаєте, як путін в істериці скинув атомну бомбу на Зміїний, а потім запропонував принизливий для себе пакт, який заборонив атаки по "центрам прийняття рішень"?... Памʼятаєте чим тоді закінчилася путінська авантюра?... Як вже за місяць вони запросили перемовини, відвели війська і погодилися на пʼятирічний перехідний статус Криму. Війна давно закінчилась. Україна вступила в НАТО і ЄС, в росії усунули путіна. Але історія могла б піти зовсім іншою стежкою, якби Термінатор вбив Сару Коннор в далекому 1984 році. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kasjanov/6a269014b17fe/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/irgerashchenko/6a266b8e967d2/ ukrpravda@gmail.com (Ірина Геращенко) Mon, 08 Jun 2026 10:13:18 +0300 Путін отримав ляпас у Вірменії. А нинішній вірменський премʼєр Нікол Пашинян – мандат на продовження політики мирного врегулювання і зближення з Заходом, нормалізацію взаємин з Туреччиною, тіснішу економічну і політичну кооперацію з ЄС і США. За попередніми підрахунками, його партія "Громадянський договір" отримує 49,81%. Ключові опоненти – партія "Сильна Вірменія" вірмено-російського олігарха Самвела Карапетяна 23,29%, блок "Вірменський Альянс" друга Путіна екс- президента Кочаряна 9,94%, партія "Процвітаюча Вірменія" бізнесмена Царукяна, яка має партнерські взаємини з "Єдіной Росієй" 4,00%. Проросійські проєкти, які будували кампанію на розколі, нагадуючи про болісну поразку в конфлікті навколо Нагорного Карабаху і лякаючи новою війною та мігрантами з Азербайджану, не зможуть сформувати коаліцію "друзів Кремля". Вибори в Вірменії визначали не лише майбутнє цієї країни, вони важливі для безпеки і стабільності Південного Кавказу. Росія сподівалася зберегти вплив на Єреван, і далі тримати його і статусі сателіта, включивши найбрудніші засоби тиску і шантажу – заборону на експорт багатьох товарів, дезинформацію, залякуючи "українським сценарієм". Російську православну церкву, як зазвичай, залучили до рекрутингу і підвозу виборців. Адже між РФ і Вірменією пересування відбувається за внутрішніми паспортами, то ж Москва намагалася мобілізувати трудових мігрантів для "правильного голосування". Напередодні дня виборів було заарештовано кілька представників "Сильної Вірменії" за спроби підкупу виборців. Але всі ці спроби вплинути на хід волевиявлення провалилися. Нікол Пашинян робить ставку на нормалізацію взаємин з Туреччиною, поглиблену економічну і політичну співпрацю з ЄС, вихід з економічної залежності від Москви, баланс, а не домінування між Росією і Заходом у регіоні. Мені було надзвичайно цікаво працювати на цих виборах в міжнародній спостережній місії. Трохи вражень. О 8 ранку відкриваються дільниці і першим заходить літній імпозантний чоловік, з яким шанобливо вітаються члени комісії. Йому 87, це відомий і популярний композитор Тигран Мансурян. Вірмени люблять свою культуру, дуже нею пишаються. Нагорний Карабах залишається болючою темою, в одній зі шкіл нас зустрічає стенд з фото загиблих військових. Проросійські партії використовували болючі поразки для дискредитації премʼєра. В той же час в суспільстві величезний запит на мир. Натовп з величезним ентузіазмом реагував на гігантського голуба – символ миру- під час дронового передвиборчого шоу в небі. Це перші за довгий час планові парламентські вибори, які стали плебісцитом політики мирного врегулювання для Пашиняна. В новому законодавстві прописали чимало запобіжників від фальсифікацій. Кожна дільниця обладнана спеціальними камерами, що в онлайн режимі транслюють голосування. Виборців ідентифікують за паспортами і біометричними даними, спеціальні апарати фіксують кожного і роблять спеціальний талон з фото. У Єревані все пройшло спокійно, хоч по країні зафіксували кілька десятків незначних порушень. Ми бачили черги на дільницях, явка була висока, 60%, хоч прогнозували більшу. На виборах працювала велика міжнародна спостережна місія, зокрема від Європарламенту і американських інститутів, що свідчить про великий інтерес Заходу до Південного Кавказу. Росіян офіційно в спостережних місіях не було, але були їх проксі. На одну з дільниць зайшло троє чоловіків, представилися набдатєлямі от СНГ, зробили фото біля урни і вийшли): Так і Москва рано чи пізно втратить свій надмірний вплив в цьому регіоні. https://blogs.pravda.com.ua/authors/irgerashchenko/6a266b8e967d2/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/tkyrychenko/6a22f03b3fb4a/ ukrpravda@gmail.com (Тарас Кириченко) Fri, 05 Jun 2026 18:50:19 +0300 У XIX столітті багато мислителів намагалися зрозуміти одну важливу історичну загадку: як античний світ перейшов у християнську епоху? Що сталося з філософією, коли на арену історії вийшла нова релігія? Чи було християнство радикальним розривом із античністю, чи воно народжувалося в діалозі з нею? Саме навколо цих питань побудована книга Джеймса Генрі Брайанта "Взаємний вплив християнства та стоїчної школи". Джеймс Генрі Брайант належав до англійської академічної традиції XIX століття. Його книга спочатку була написана як Hulsean Prize Essay і опублікована у 1866 році. Вона з'явилася в час, коли британська інтелектуальна культура активно переосмислювала відносини між античною спадщиною та християнською думкою. Для того покоління філософія була не лише історією ідей, а спробою зрозуміти коріння сучасної європейської цивілізації. Для Англії того часу питання відносин між античністю й християнством мало не лише історичне, а й світоглядне значення. XIX століття жило в атмосфері інтелектуального перегляду основ культури. З одного боку, розвивалися природничі науки, зростала критика релігійних традицій, з'являлися історичні методи дослідження текстів. З іншого – мислителі все більше намагалися зрозуміти походження моральних цінностей Європи. Чи є сучасна мораль суто християнською? Чи багато в ній античного? Якою мірою християнство запозичило етичні форми пізнього стоїцизму? Саме в цей інтелектуальний простір і входить книга Брайанта. Книга належить до тих праць XIX століття, які намагалися не просто описати історію філософських ідей, а зрозуміти сам механізм народження європейської цивілізації. Її тема на перший погляд здається вузькою: взаємодія стоїцизму та християнства. Але за цим формулюванням приховане значно ширше питання: як дві великі системи мислення – антична філософія та раннє християнство – впливали одна на одну і яким чином із цього діалогу виник духовний фундамент Заходу. Назва книги може створити враження, що йдеться про простий пошук схожостей між стоїцизмом і християнством. Насправді Брайант ставить значно складніше питання. Його цікавить не просто вплив одного на інше, а взаємне формування двох світів мислення. Структурно книга побудована як послідовне дослідження цієї зустрічі. Спочатку автор описує саму стоїчну школу: її походження, етичні принципи, уявлення про природу, чесноту та людину. Далі Брайант переходить до порівняння стоїцизму з раннім християнством і показує точки близькості та глибоких відмінностей. Наступні частини книги присвячені двом напрямам впливу: як християнство змінювало пізній стоїцизм і як стоїчні поняття поступово проникали у християнську традицію. Особливість роботи полягає в тому, що автор не прагне довести просту тезу про "запозичення". Він не стверджує, що християнство є прихованим стоїцизмом або навпаки. Його завдання складніше: показати взаємодію двох духовних систем. Структура книги вибудувана досить послідовно і нагадує філософське розслідування. У першій частині автор повертається до витоків стоїчної школи. Він починає з історії її виникнення після кризи класичного грецького поліса. Брайант показує, що стоїцизм не був абстрактною метафізикою. Він виник як відповідь на практичне питання: як людині жити в нестабільному світі. Тут детально розглядаються ключові поняття стоїчної традиції: життя відповідно до природи; чеснота як єдине благо; незалежність від зовнішніх обставин; самоконтроль; космічний порядок; поняття внутрішньої свободи. Автор приділяє багато уваги пізньому стоїцизму – насамперед постатям Сенеки, Епіктети та Марка Аврелія. Саме тут Брайант бачить найбільше точок дотику з раннім християнством. У другій частині книги починається порівняння стоїчної та християнської етики. І тут виникає цікава картина. Брайант показує дивовижну схожість деяких положень: стоїки закликають до стриманості – християни говорять про смирення; стоїки наголошують на внутрішній свободі – християни говорять про свободу духу; стоїки проголошують єдність людства – християнство говорить про братерство людей; стоїки закликають до любові до порядку космосу – християни до любові до Бога. Але далі автор переходить до принципових відмінностей. Стоїцизм спирається на автономію людського розуму. Ідеальний мудрець стоїків досягає самодостатності через дисципліну. Християнство, навпаки, наголошує на обмеженості людини та необхідності благодаті. Для стоїка мудрець сам піднімає себе над обставинами. Для християнина людина насамперед приймає допомогу. Саме тут Брайант бачить одну з головних точок розходження двох світів. Третя частина книги присвячена питанню взаємного впливу. Автор досліджує, чи могли ранні християни бути знайомими зі стоїчними текстами. Він аналізує інтелектуальну атмосферу Римської імперії, де діяли стоїчні школи, а перші християнські громади жили всередині цього культурного середовища. Брайант звертає увагу на цікаві історичні паралелі: апостол Павло проповідує в середовищі грецьких філософів; ранні християнські апологети використовують термінологію грецької філософії; отці Церкви активно сперечаються зі стоїками і водночас запозичують деякі категорії. Особливий інтерес для читача становлять спостереження автора щодо понять внутрішньої свободи, самоконтролю, совісті та морального обов'язку. Стоїки говорили про незалежність від зовнішніх обставин, владу над пристрастями та життя відповідно до розуму. Християнство принесло інший вимір: особисті стосунки з Богом, любов, милосердя та ідею спасіння. Брайант показує, що між ними не було ані повного конфлікту, ані простого злиття. Відбувалася складна розмова двох традицій. Особливо цікаво сьогодні читати книгу через призму сучасного відродження стоїцизму. Адже багато питань, які ставить Брайант, залишаються живими: чи достатньо людині лише дисципліни й раціональності? Чи можлива мораль без духовного виміру? Чи може внутрішня свобода бути основою людського життя? У цьому сенсі книга залишається не просто історією ідей. Вона перетворюється на розмову про фундаментальне питання: що саме робить людину людиною – сила волі чи відкритість до чогось більшого за себе? Книга цікава ще й тим, що дозволяє побачити несподівані зв'язки. Вона нагадує, що ідеї рідко народжуються ізольовано. Цивілізації розмовляють між собою століттями. Іноді ця розмова продовжується навіть тоді, коли самі учасники вже давно зникли. Дізнатися більше і безкоштовно отримати книжку Джеймса Генрі Брайанта можна тут: https://books.metanoia.mba/catalog/novinki/71 Гарного читання! PS Стаття про нашу бібліотеку та те, як ви можете допомогти створювати книжки українською. PPS Вміння ставити питання та перебувати в них не менш важливе, аніж самі відповіді. Отже, починати треба з себе, з свого уявлення про речі та ставлення до них. Ось канал, який присвячений саме таким питанням. Сподіваюсь, що він буде вам корисним. www.METANOIA.mba https://blogs.pravda.com.ua/authors/tkyrychenko/6a22f03b3fb4a/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6a2289d9cd1d5/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Fri, 05 Jun 2026 11:33:29 +0300 The war that Russia has unleashed against Ukraine is not merely a confrontation between two states or nations. It is a clash between two civilisational models: the European democratic model and the Eurasian authoritarian one. Although Western politicians spent decades convincing themselves and their societies that Russia was gradually moving towards democracy, this was never the case in reality. The voices of Ukrainian experts and analysts were often ignored in the West, even though Russia itself has long openly declared – and continues to declare today – that its so-called "special military operation" is, in fact, a war against the so-called "Collective West". By this term, the Kremlin refers to all democratic nations worldwide, and it cites "the end of US hegemony" as one of its strategic goals. The true aim of the war unleashed by Russia lies not merely in the destruction of Ukrainian statehood, the elimination of Ukraine's independence and its annexation. It is also an attempt to defeat global democracy – the democratic West as a civilisational model. If successful, Russia seeks to establish control over what it itself describes as a "degenerating" and "decadent" Europe, as well as to promote the formation of a new multipolar world in which the leadership of democratic countries and the US will be replaced by the dominance of authoritarian regimes. For centuries, Ukraine has remained a gateway to European civilisation and global democracy. Today, it effectively serves as Europe's shield, containing Russia's authoritarian Eurasian expansion. In his book Bloodlands, Yale University professor Timothy Snyder acknowledged that the most tragic events of 20th-century Europe took place on Ukrainian territory: two world wars, the revolution, collectivisation, the Holodomor, the repression of the Ukrainian intelligentsia and the 'purges' of so-called 'bourgeois Ukrainian nationalism'. Ukraine lost tens of millions of its citizens. Yet despite centuries of subjugation and a lack of political experience of independent statehood, the spirit of freedom among the Ukrainian people was not destroyed. It intuitively broke through from within – through the pursuit of dignity, freedom and independence. The two Ukrainian Maidan Uprisings and over twelve years of resistance to Russian aggression stand as testimony to this enduring aspiration. To consolidate Ukraine's European democratic path of development, the strengthening of four key components of national power should constitute the central priorities of state strategy: ECONOMY, ARMED FORCES, DIPLOMACY, and INFORMATION POLICY. Equally critical is the existence of a responsible political elite capable of implementing this strategy in the interests of both the state and society. Particular emphasis must be placed on developing an industrial, innovative economy and prioritising national material production. Ukraine must produce goods with maximum added value and ensure the strategic self-sufficiency of its own military-industrial complex. First and foremost, this applies to the production of modern weapons and military equipment, an area in which Ukraine has traditionally possessed strong scientific and engineering capabilities. As the largest country in Europe by area and one of the world's key food producers, Ukraine can feed hundreds of millions of people worldwide. At the same time, it must reclaim its place among the world's most developed industrial nations. Following the return of all temporarily occupied territories, the Ukrainian army must remain strong enough to prevent any new aggression against Ukraine. Success in the restoration and development of the Ukrainian economy must serve as a driving force for creating conditions to reduce the tax burden, strengthen the socio-economic protection of the middle class, and foster the flourishing of small and medium-sized businesses. This is precisely what must form the basis for the realisation of Ukraine's National Idea in its three dimensions: spiritual, socio-economic and state-building: 1. GOD, FREEDOM, FAMILY and UKRAINE have always been and will remain the highest spiritual values of the UKRAINIAN PEOPLE; 2. CULTURE, SCIENCE, LAND and PROPERTY, fairly and equitably distributed between citizens and the state, will always constitute the foundation of UKRAINE's prosperity; 3. ELECTIONS, SOCIAL JUSTICE, THE RULE OF LAW and THE ARMY must always protect the rights of Ukrainians to life, freedom and a dignified future, as well as defend the unity and independence of the UKRAINIAN STATE. States are built by aristocrats – people who dedicate their lives to establishing an honourable reputation and passing it on unblemished to the next generation. For them, service to society is the very purpose of life, while the gravest punishment is the loss of honour and public disgrace. "Honour above all" is not merely a lofty slogan; it is the foundation of genuine statesmanship and public responsibility. Unfortunately, we have largely lost such a political elite. It was eradicated over the course of a century, whilst its finest representatives served other governments, often demonstrating loyalty, professionalism, and integrity in those capacities. Nor have we succeeded in forming a new responsible political elite. Instead, following independence, the old pseudo-elite of party and Komsomol functionaries, along with various opportunists and profiteers, largely re-emerged. They are not burdened by strategic thinking about the greatness of the state, the future of the nation, or responsibility towards future generations. To this day, there is virtually no genuinely ideological party in the Ukrainian parliament that realises that, under contemporary conditions, effective democracy is the only sustainable model for building a strong state. Attempts to build a democratic state in Ukraine have often been discredited by populism, political irresponsibility, and the imitation of reforms. Some political forces, whilst professing commitment to democratic values, frequently reproduced authoritarian methods of governance in practice, causing no less damage to the country's democratic development than the open opponents of democracy. The fact that we have found ourselves at the epicentre of a clash between two civilisations without a strong government, a robust economy, a strong army, and a responsible elite marks a critical turning point. Beyond this point, we must either begin to act exclusively in the interests of our own state and nation, or face destruction. Under current conditions, there can be only one national development strategy for Ukraine: the construction of a developed and effective European democracy. Such a democracy must be supported by a socially oriented market economy, a strong middle class, and a mature civil society. It should combine limited state regulation of strategically important sectors of industry and agriculture with the preservation and further development of the country's defence capabilities. Because without a strong middle class, an active civil society, and independent branches of government subject to public scrutiny, there can be no free citizens of the state. And without free citizens, true democracy cannot exist either. Thomas Jefferson, the author of the Declaration of Independence, is credited with the following statement: "True independence, freedom and democracy are not a toy given to children. It is a very serious matter, which can only be exercised by highly educated, strong and courageous people, for whom personal dignity is one of the highest virtues of human life." Conversely, global experience convincingly demonstrates that it is effective democracy that provides the highest standards of living, the strongest guarantees of citizens' rights and freedoms, and the greatest level of security – both within the state and on the international stage. Ukraine has no alternative path. At the same time, this is a historic opportunity for our state to become a connecting link, a contributor to security and, finally, a full-fledged political player in the formation of a new European security space. This is precisely how Ukraine can contribute to the completion of the European and Euro-Atlantic integration process and make its own historic contribution to the continued peaceful and evolutionary process of interpenetration and gradual integration of the world's civilisations. Previous articles on this topic: Theses for the Plan and Strategy to Rebuild Ukraine – The Elite, Society and Strategies (Part- 5.1.) https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69e60f59dd4e7/ Theses for the Plan and Strategy to Rebuild Ukraine – The Elite, Society and Strategies (Part- 5.2.) https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69ee166586c7d/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6a2289d9cd1d5/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/taran/6a21fe8d6ad61/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Таран) Fri, 05 Jun 2026 01:39:09 +0300 У Києві відбулося, вважаю, стратегічне засідання Ради Україна-НАТО. Відверто кажучи, несподіване засідання. Бо публічно політичні контакти між НАТО та України різко зменшилися на тлі сподівань Трампа, що це зайвий раз не дратуватиме Путіна та посилюватиме дипломатичний тренд про завершення російсько-української війни. Навіть більше, публічне зобов'язання не приймати Україну в НАТО було частиною "мирного пакету", про який домовлялися Вашингтон та Москва. Але мирні перемовини призупинилися. І засідання Ради Україна-НАТО стало можливим. Та ще – прямо у Києві. Прямо під час нових масштабних обстрілів Києва та прямих погроз Путіна західним дипломатам. Можна було тут ще згадати відверті знущання Генсека НАТО Рютте над Путіним про "парад з дозволу України" прямо під час офіційної промови. Засідання Ради Україна-НАТО – це політичний сигнал, що з "невступом" України до НАТО не все так просто. І справа не лише в Трампі. Чи в Путіні, який не хоче домовлятися з Трампом. Справа також у самому Альянсі. Політична криза та технологічні прогалини в Альянсі зараз є очевидними. Усій західній системі безпеки потрібне радикальне оновлення. І на цьому тлі політично відсовувати від себе країну з найбоєздатнішою армією Європи виглядало б якось тупо. Особливо, якщо ця армія захищає Європу вже сьогодні. На відміну від американської, яка можливо захистить завтра. Але це вже неточно. https://blogs.pravda.com.ua/authors/taran/6a21fe8d6ad61/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/yakhno/6a21da1ecbfab/ ukrpravda@gmail.com (Олеся Яхно) Thu, 04 Jun 2026 23:03:42 +0300 Петербурзький міжнародний економічний форум, втім, як і вся РФ, докотилися до того, що Малофєєв і Дугін представили доповідь про майбутнє Росії. Ну, яка економіка – така й дискусія. Але маячня іноді є показником, так би мовити, рівня та масштабу маячні. Отже, зазначені два діячі виділили три сценарії – поганий, хороший, інерційний. У "поганому" Росія програє у війні з Україною/Заходом, далі відбувається "колонізація Росії". У "хорошому" автори вбачають "ясний образ перемоги в ідеологічній війні", подальшу окупацію Росією українських міст та розвал західних альянсів; на шляху до перемоги допускається застосування ядерної зброї. В "інерційному" встановлюється "американська та китайська гегемонія". Ну що тут сказати? Відсутність конкуренції позначається по низхідній на всьому, зокрема, й на інтелекті. Показовим є протиставлення "хорошого" та "поганого сценаріїв", коли автори бачать для себе "хороше" у подальшому конфлікті із Заходом та прагненні знищити Українську державність, аж до застосування ядерної зброї. Відповідно, "поганий сценарій" для РФ – це відображення "хорошого", тільки автори про це не кажуть: коли РФ почне руйнуватися через власні помилки, війну (внутрішню і зовнішню), і коли ця помилковість (що неминуче, якщо Кремль не зупиниться) стане очевидною всередині РФ. Розумієте? Тут немає ні компромісу, ні прагнення жити в гармонії із самими собою та із зовнішнім світом. Натомість є мотив знищення, що у "хорошому", що у "поганому" сценаріях. Відповідно, третій сценарій – "інерційний" – виглядає як найменш відірваний, але дуже спрощений. Ми вже сьогодні живемо у реаліях лідерства США та Китаю, і тут РФ якраз посприяла китайському лідерству, коли Пекін заходить у сфери впливу Москви. Але і війна РФ в Україні, і ситуація на Близькому Сході показали велику взаємозалежність усіх з усіма, а не лише вплив Вашингтона та Пекіна. Крім того, менші держави, зіткнувшись із розвалом світопорядку, який тримався якраз на державах-гегемонах, у нових реаліях прагнуть розширити гарантії власної невразливості. Загалом, зазначена доповідь – або спроба й далі торгувати страхом щодо Заходу, або перекласти відповідальність на когось ззовні за свої помилки. Або гібриди стають жертвами своєї гібридності. https://blogs.pravda.com.ua/authors/yakhno/6a21da1ecbfab/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kasjanov/6a21932dbde72/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Касьянов) Thu, 04 Jun 2026 18:01:01 +0300 Давайте трохи помріємо. Що буде через рік?... Не всі доживуть, проте допис цей залишиться. Війна закінчиться. Як, в якій спосіб? – Точно не нашою поразкою, бо тоді і мріяти нема про що. Але чи буде це через "розвал росії", або після смерті путіна, або через те, що Трамп віддасть нам всі свої "Томагавки", а Штілерман, нарешті, розбомбить москву – не знаю, гадати не буду. Це нехай великі філософи і відомі експерти сперечаються, я тільки вірю в закінчення війни, бо ворог нас не може перемогти, але й ми його теж, на жаль. Знаєте, колись великий фінський полководець і батько фінської нації Карл Густав Маннергейм два рази воював з росією, ба більше – з Україною теж, бо багато українців з СРСР загинуло на тієї війні. І знаєте що? – Обидва рази маленька Фінляндія перемогла, хоча обидва рази – формально – програла... Питання перемоги у війні – це не тільки питання збереження території, а й, в першу чергу, збереження людей, національної ідентичності, нації, свободи, демократії, суверенітету. Довга, виснажлива і формально переможна війна може призвести, навпаки, до поразки, коли за спиною війська і згуртованого задля порятунку країни суспільства, купка покидьків вкрадуть левову частку національного багатства і зацементують автократичний режим. Тож я вірю, що за рік ми вже будемо жити в мирній країні. Можливо, навіть, за півроку. Ми повернемося, нарешті, до свободи слова і демократії, знову почнемо поважати права людини, з жахом згадуючи незаконні і несправедливі практики воєнних часів. Як для мене це – головне. Відновлення свободи слова, демократії, законності, справедливості – значно важливіше для нас, для України, ніж будь які гроші на відновлення. Тому що відновлювати, або будувати треба те, за що ми зараз воюємо. А ми воюємо точно не за росію в Україні. -- Мені підказують в коментарях, що сьогодні як раз 150 років зі дня народження Маннергейма. Чесно кажучи, я не знав, коли писав цей допис. І це, напевно, добрий знак)) https://blogs.pravda.com.ua/authors/kasjanov/6a21932dbde72/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bobrovska/6a211d9a0a0f3/ ukrpravda@gmail.com (Соломія Бобровська) Thu, 04 Jun 2026 09:39:22 +0300 Участь у Парламентській асамблеї НАТО завжди дає можливість зрозуміти реальний стан справ усередині Альянсу. І ці висновки не завжди однозначні. Хоч цього разу пахло вже ледь не літургією. Спочатку про позитивне. На 5 році Великої війни Україну врешті! почали сприймати не як реципієнта міжнародної допомоги, а донора безпеки. Український досвід ведення сучасної війни, розвиток military-tech, повітряна оборона, протидія гібридним загрозам, стійкість суспільства та державних інституцій сьогодні викликають основний і великий інтерес серед союзників. Це свідчить про зростання української суб'єктності та зміцнення наших позицій у безпековій архітектурі Європи. Окремо варто відзначити наших надійних друзів серед нордично-балтійських держав, а також Німеччину. Попри складну міжнародну ситуацію, вони продовжують демонструвати послідовність у підтримці України та розуміння того, що безпека України безпосередньо пов'язана з безпекою всієї Європи. Також важливим результатом стала поява у фінальній резолюції чіткої згадки про те, що майбутнє України – в НАТО. За це варто подякувати Литві та нашим союзникам, які підтримали цю позицію, попри опір окремих країн. Ми 5 років бились з формулюваннями про "незворотній міст" в НАТО і ще якусь дипломатичну чепуху, тепер ця позиція звучить чітко та однозначно. Водночас поряд із позитивними сигналами наростає градус всередині блоку. Заступниця Рютте заявила: "Ми з Румунією. Ми глибоко стурбовані тим інцидентом, що трапився, і готові боротися за кожен міліметр території НАТО". Іронічний сміх пішов по залу. Показово, що представники Румунії у відповідь говорили про очікування більшої підтримки з боку Альянсу у питаннях власної безпеки. І це породжує закономірне питання: наскільки ефективно сьогодні працює механізм колективної оборони, який є фундаментом існування НАТО? Складається враження, що дедалі більше країн приходять до висновку: у критичний момент кожна держава повинна бути готовою самостійно забезпечувати власну безпеку. А це вже суперечить самій філософії Альянсу як системи колективного захисту. Не менш тривожним є й інше спостереження. Дуже багато дискусій точиться навколо загроз і ризиків, однак значно менше – навколо конкретних механізмів реагування. У результаті кожна країна фактично змушена самостійно визначати, як відповідати на нові виклики. Саме тому сьогодні виникає відчуття, що НАТО переживає не етап посилення, а період серйозного ослаблення. Значною мірою це пов'язано із залежністю європейських союзників від США у питаннях оборони та стратегічного планування. На тлі дедалі більшої агресивності та самовпевненості росії така тенденція не може не викликати занепокоєння. Для України ці дискусії мають особливе значення. Бо наша держава вже довела, що безпека – це не лише гарантії на папері, а передусім готовність захищати себе, інвестувати у власну оборону та брати відповідальність за майбутнє. Саме тому український голос сьогодні звучить у НАТО значно вагоміше, ніж будь-коли раніше. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bobrovska/6a211d9a0a0f3/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/lucenko/6a20ef92bfad5/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Луценко) Thu, 04 Jun 2026 06:22:58 +0300 ДПС повідомляє про виявлення схеми виведення за кордон майже 198 млрд грн (!!!) через понад 2,3 тис. компаній, які після здійснення зовнішньоекономічних операцій фактично зникли. За цим скупим повідомленням Податкової служби – гігантська афера з українським збіжжям, яку влада організувала з 2022 по 2024 роки. Списки цих фірм відомі давно, "Європейська Солідарність" надсилала їх в усі правоохоронні органи. За цими тисячами фірм стоять 20-30 реальних власників. Їхні дії чітко підпадають під Кримінальний кодекс – до 12 років. Хто мав на це реагувати? ⁃ Податкова служба ⁃ Держфінмоніторинг ⁃ Національний банк ⁃ БЕБ Чим займався потужний менеджер Шурма, який претендував на роль головного по економіці в ОП? Але всі вони мовчали. Бо всі знали, що реальним організатором схеми був всемогутній Р-2, друг Р-1. Аж тепер, після падіння Єрмака і анонсованої відставки його ставленика в Одеській ВЦА, сліпота правоохоронних та контролюючих органів спала. Імпотенція – ні. Вони оголосили, що нарахували на цю суму 70 млрд грн пені. Кому, неіснуючим вже фірмам-одноденкам? І окремо вражає те, що оце патентоване, неприховане шкурництво зелених еліт спокійно відбувалося, поки кращі сини і доньки України воювали, волонтерили, хоронили своїх. Хоча, які там еліти? Ларьочне бандво, з претензіями на еліту. Тупе, пихате, ненажерливе, аморальне. https://blogs.pravda.com.ua/authors/lucenko/6a20ef92bfad5/