https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/kasjanov/6a269014b17fe/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Касьянов) Mon, 08 Jun 2026 12:49:08 +0300 Передивився перший "Термінатор", улюблений фільм. Вперше років за десять, напевно. Цей фільм – не бойовик, і не фантастика. Ця історія про наше з вами життя, про сьогодення. Про те, як одна смілива, розумна, віддана людина може змінити хід історії. Так завжди траплялося. Ми можемо багато говорити про ресурси, гроші, важливість інституції. Але завжди рушійною силою будь-яких змін була людина, конкретна особистість. Александр Македонський, Юлій Цезарь, Наполеон, Вінстон Черчилль, Ісус Христос – люди завжди змінювали світ. Доля нації і всього світу залежить від особистості. Якби Термінатор вбив Сару Коннор, і Джон Коннор не народився, машини перемогли б людство. Якби Гітлера вбили на Першій світовій війні, не було б Другої. Якби Черчилль спився ще до того, як став премʼєром, не було б Антигітлерівської коаліції, і ми б зараз жили рабами у Третьому рейху. Мороз по шкірі, якщо тільки уявити собі, що напередодні вторгнення не був би закупорений Крим, замінований Чонгар, якби не були перекриті дороги через Чорнобильську зону, не була б проведена мобілізація, не була б роздана зброя бійцями ТРО, не виведені війська з казарм, і не було б евакуюйовано населення з напрямків головних ударів. Памʼятаєте, як завчасно злетіла "Мрія", як аеродром у Гостомелі став неприступною твердинею і пасткою для російського десанту?... Памʼятаєте, як приховано, ще за місяць до вторгнення була проведена мобілізація резервістів, і потужна мільйонна армія викинула ворога з Донбасу одразу після початку вторгнення?... Памʼятаєте, як вже за два тижні після початку вторгнення ми потопили весь чорноморський флот "Нептунами" і рознесли Кримський міст "Сапсанами", тому що заздалегідь наробили їх багато. Памʼятаєте, як стрімко "Азов" і морська піхота дійшли від Маріуполя до Ростова?... А на півночі наші війська взяли Белгород, Курськ і Брянськ?... Славні були часи!... Памʼятаєте як наші безпілотники вдарили по Кремлю, по резиденціям путіна в Ново-Огарево і на Валдає?... Памʼятаєте, як путін в істериці скинув атомну бомбу на Зміїний, а потім запропонував принизливий для себе пакт, який заборонив атаки по "центрам прийняття рішень"?... Памʼятаєте чим тоді закінчилася путінська авантюра?... Як вже за місяць вони запросили перемовини, відвели війська і погодилися на пʼятирічний перехідний статус Криму. Війна давно закінчилась. Україна вступила в НАТО і ЄС, в росії усунули путіна. Але історія могла б піти зовсім іншою стежкою, якби Термінатор вбив Сару Коннор в далекому 1984 році. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kasjanov/6a269014b17fe/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/irgerashchenko/6a266b8e967d2/ ukrpravda@gmail.com (Ірина Геращенко) Mon, 08 Jun 2026 10:13:18 +0300 Путін отримав ляпас у Вірменії. А нинішній вірменський премʼєр Нікол Пашинян – мандат на продовження політики мирного врегулювання і зближення з Заходом, нормалізацію взаємин з Туреччиною, тіснішу економічну і політичну кооперацію з ЄС і США. За попередніми підрахунками, його партія "Громадянський договір" отримує 49,81%. Ключові опоненти – партія "Сильна Вірменія" вірмено-російського олігарха Самвела Карапетяна 23,29%, блок "Вірменський Альянс" друга Путіна екс- президента Кочаряна 9,94%, партія "Процвітаюча Вірменія" бізнесмена Царукяна, яка має партнерські взаємини з "Єдіной Росієй" 4,00%. Проросійські проєкти, які будували кампанію на розколі, нагадуючи про болісну поразку в конфлікті навколо Нагорного Карабаху і лякаючи новою війною та мігрантами з Азербайджану, не зможуть сформувати коаліцію "друзів Кремля". Вибори в Вірменії визначали не лише майбутнє цієї країни, вони важливі для безпеки і стабільності Південного Кавказу. Росія сподівалася зберегти вплив на Єреван, і далі тримати його і статусі сателіта, включивши найбрудніші засоби тиску і шантажу – заборону на експорт багатьох товарів, дезинформацію, залякуючи "українським сценарієм". Російську православну церкву, як зазвичай, залучили до рекрутингу і підвозу виборців. Адже між РФ і Вірменією пересування відбувається за внутрішніми паспортами, то ж Москва намагалася мобілізувати трудових мігрантів для "правильного голосування". Напередодні дня виборів було заарештовано кілька представників "Сильної Вірменії" за спроби підкупу виборців. Але всі ці спроби вплинути на хід волевиявлення провалилися. Нікол Пашинян робить ставку на нормалізацію взаємин з Туреччиною, поглиблену економічну і політичну співпрацю з ЄС, вихід з економічної залежності від Москви, баланс, а не домінування між Росією і Заходом у регіоні. Мені було надзвичайно цікаво працювати на цих виборах в міжнародній спостережній місії. Трохи вражень. О 8 ранку відкриваються дільниці і першим заходить літній імпозантний чоловік, з яким шанобливо вітаються члени комісії. Йому 87, це відомий і популярний композитор Тигран Мансурян. Вірмени люблять свою культуру, дуже нею пишаються. Нагорний Карабах залишається болючою темою, в одній зі шкіл нас зустрічає стенд з фото загиблих військових. Проросійські партії використовували болючі поразки для дискредитації премʼєра. В той же час в суспільстві величезний запит на мир. Натовп з величезним ентузіазмом реагував на гігантського голуба – символ миру- під час дронового передвиборчого шоу в небі. Це перші за довгий час планові парламентські вибори, які стали плебісцитом політики мирного врегулювання для Пашиняна. В новому законодавстві прописали чимало запобіжників від фальсифікацій. Кожна дільниця обладнана спеціальними камерами, що в онлайн режимі транслюють голосування. Виборців ідентифікують за паспортами і біометричними даними, спеціальні апарати фіксують кожного і роблять спеціальний талон з фото. У Єревані все пройшло спокійно, хоч по країні зафіксували кілька десятків незначних порушень. Ми бачили черги на дільницях, явка була висока, 60%, хоч прогнозували більшу. На виборах працювала велика міжнародна спостережна місія, зокрема від Європарламенту і американських інститутів, що свідчить про великий інтерес Заходу до Південного Кавказу. Росіян офіційно в спостережних місіях не було, але були їх проксі. На одну з дільниць зайшло троє чоловіків, представилися набдатєлямі от СНГ, зробили фото біля урни і вийшли): Так і Москва рано чи пізно втратить свій надмірний вплив в цьому регіоні. https://blogs.pravda.com.ua/authors/irgerashchenko/6a266b8e967d2/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/tkyrychenko/6a22f03b3fb4a/ ukrpravda@gmail.com (Тарас Кириченко) Fri, 05 Jun 2026 18:50:19 +0300 У XIX столітті багато мислителів намагалися зрозуміти одну важливу історичну загадку: як античний світ перейшов у християнську епоху? Що сталося з філософією, коли на арену історії вийшла нова релігія? Чи було християнство радикальним розривом із античністю, чи воно народжувалося в діалозі з нею? Саме навколо цих питань побудована книга Джеймса Генрі Брайанта "Взаємний вплив християнства та стоїчної школи". Джеймс Генрі Брайант належав до англійської академічної традиції XIX століття. Його книга спочатку була написана як Hulsean Prize Essay і опублікована у 1866 році. Вона з'явилася в час, коли британська інтелектуальна культура активно переосмислювала відносини між античною спадщиною та християнською думкою. Для того покоління філософія була не лише історією ідей, а спробою зрозуміти коріння сучасної європейської цивілізації. Для Англії того часу питання відносин між античністю й християнством мало не лише історичне, а й світоглядне значення. XIX століття жило в атмосфері інтелектуального перегляду основ культури. З одного боку, розвивалися природничі науки, зростала критика релігійних традицій, з'являлися історичні методи дослідження текстів. З іншого – мислителі все більше намагалися зрозуміти походження моральних цінностей Європи. Чи є сучасна мораль суто християнською? Чи багато в ній античного? Якою мірою християнство запозичило етичні форми пізнього стоїцизму? Саме в цей інтелектуальний простір і входить книга Брайанта. Книга належить до тих праць XIX століття, які намагалися не просто описати історію філософських ідей, а зрозуміти сам механізм народження європейської цивілізації. Її тема на перший погляд здається вузькою: взаємодія стоїцизму та християнства. Але за цим формулюванням приховане значно ширше питання: як дві великі системи мислення – антична філософія та раннє християнство – впливали одна на одну і яким чином із цього діалогу виник духовний фундамент Заходу. Назва книги може створити враження, що йдеться про простий пошук схожостей між стоїцизмом і християнством. Насправді Брайант ставить значно складніше питання. Його цікавить не просто вплив одного на інше, а взаємне формування двох світів мислення. Структурно книга побудована як послідовне дослідження цієї зустрічі. Спочатку автор описує саму стоїчну школу: її походження, етичні принципи, уявлення про природу, чесноту та людину. Далі Брайант переходить до порівняння стоїцизму з раннім християнством і показує точки близькості та глибоких відмінностей. Наступні частини книги присвячені двом напрямам впливу: як християнство змінювало пізній стоїцизм і як стоїчні поняття поступово проникали у християнську традицію. Особливість роботи полягає в тому, що автор не прагне довести просту тезу про "запозичення". Він не стверджує, що християнство є прихованим стоїцизмом або навпаки. Його завдання складніше: показати взаємодію двох духовних систем. Структура книги вибудувана досить послідовно і нагадує філософське розслідування. У першій частині автор повертається до витоків стоїчної школи. Він починає з історії її виникнення після кризи класичного грецького поліса. Брайант показує, що стоїцизм не був абстрактною метафізикою. Він виник як відповідь на практичне питання: як людині жити в нестабільному світі. Тут детально розглядаються ключові поняття стоїчної традиції: життя відповідно до природи; чеснота як єдине благо; незалежність від зовнішніх обставин; самоконтроль; космічний порядок; поняття внутрішньої свободи. Автор приділяє багато уваги пізньому стоїцизму – насамперед постатям Сенеки, Епіктети та Марка Аврелія. Саме тут Брайант бачить найбільше точок дотику з раннім християнством. У другій частині книги починається порівняння стоїчної та християнської етики. І тут виникає цікава картина. Брайант показує дивовижну схожість деяких положень: стоїки закликають до стриманості – християни говорять про смирення; стоїки наголошують на внутрішній свободі – християни говорять про свободу духу; стоїки проголошують єдність людства – християнство говорить про братерство людей; стоїки закликають до любові до порядку космосу – християни до любові до Бога. Але далі автор переходить до принципових відмінностей. Стоїцизм спирається на автономію людського розуму. Ідеальний мудрець стоїків досягає самодостатності через дисципліну. Християнство, навпаки, наголошує на обмеженості людини та необхідності благодаті. Для стоїка мудрець сам піднімає себе над обставинами. Для християнина людина насамперед приймає допомогу. Саме тут Брайант бачить одну з головних точок розходження двох світів. Третя частина книги присвячена питанню взаємного впливу. Автор досліджує, чи могли ранні християни бути знайомими зі стоїчними текстами. Він аналізує інтелектуальну атмосферу Римської імперії, де діяли стоїчні школи, а перші християнські громади жили всередині цього культурного середовища. Брайант звертає увагу на цікаві історичні паралелі: апостол Павло проповідує в середовищі грецьких філософів; ранні християнські апологети використовують термінологію грецької філософії; отці Церкви активно сперечаються зі стоїками і водночас запозичують деякі категорії. Особливий інтерес для читача становлять спостереження автора щодо понять внутрішньої свободи, самоконтролю, совісті та морального обов'язку. Стоїки говорили про незалежність від зовнішніх обставин, владу над пристрастями та життя відповідно до розуму. Християнство принесло інший вимір: особисті стосунки з Богом, любов, милосердя та ідею спасіння. Брайант показує, що між ними не було ані повного конфлікту, ані простого злиття. Відбувалася складна розмова двох традицій. Особливо цікаво сьогодні читати книгу через призму сучасного відродження стоїцизму. Адже багато питань, які ставить Брайант, залишаються живими: чи достатньо людині лише дисципліни й раціональності? Чи можлива мораль без духовного виміру? Чи може внутрішня свобода бути основою людського життя? У цьому сенсі книга залишається не просто історією ідей. Вона перетворюється на розмову про фундаментальне питання: що саме робить людину людиною – сила волі чи відкритість до чогось більшого за себе? Книга цікава ще й тим, що дозволяє побачити несподівані зв'язки. Вона нагадує, що ідеї рідко народжуються ізольовано. Цивілізації розмовляють між собою століттями. Іноді ця розмова продовжується навіть тоді, коли самі учасники вже давно зникли. Дізнатися більше і безкоштовно отримати книжку Джеймса Генрі Брайанта можна тут: https://books.metanoia.mba/catalog/novinki/71 Гарного читання! PS Стаття про нашу бібліотеку та те, як ви можете допомогти створювати книжки українською. PPS Вміння ставити питання та перебувати в них не менш важливе, аніж самі відповіді. Отже, починати треба з себе, з свого уявлення про речі та ставлення до них. Ось канал, який присвячений саме таким питанням. Сподіваюсь, що він буде вам корисним. www.METANOIA.mba https://blogs.pravda.com.ua/authors/tkyrychenko/6a22f03b3fb4a/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6a2289d9cd1d5/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Fri, 05 Jun 2026 11:33:29 +0300 The war that Russia has unleashed against Ukraine is not merely a confrontation between two states or nations. It is a clash between two civilisational models: the European democratic model and the Eurasian authoritarian one. Although Western politicians spent decades convincing themselves and their societies that Russia was gradually moving towards democracy, this was never the case in reality. The voices of Ukrainian experts and analysts were often ignored in the West, even though Russia itself has long openly declared – and continues to declare today – that its so-called "special military operation" is, in fact, a war against the so-called "Collective West". By this term, the Kremlin refers to all democratic nations worldwide, and it cites "the end of US hegemony" as one of its strategic goals. The true aim of the war unleashed by Russia lies not merely in the destruction of Ukrainian statehood, the elimination of Ukraine's independence and its annexation. It is also an attempt to defeat global democracy – the democratic West as a civilisational model. If successful, Russia seeks to establish control over what it itself describes as a "degenerating" and "decadent" Europe, as well as to promote the formation of a new multipolar world in which the leadership of democratic countries and the US will be replaced by the dominance of authoritarian regimes. For centuries, Ukraine has remained a gateway to European civilisation and global democracy. Today, it effectively serves as Europe's shield, containing Russia's authoritarian Eurasian expansion. In his book Bloodlands, Yale University professor Timothy Snyder acknowledged that the most tragic events of 20th-century Europe took place on Ukrainian territory: two world wars, the revolution, collectivisation, the Holodomor, the repression of the Ukrainian intelligentsia and the 'purges' of so-called 'bourgeois Ukrainian nationalism'. Ukraine lost tens of millions of its citizens. Yet despite centuries of subjugation and a lack of political experience of independent statehood, the spirit of freedom among the Ukrainian people was not destroyed. It intuitively broke through from within – through the pursuit of dignity, freedom and independence. The two Ukrainian Maidan Uprisings and over twelve years of resistance to Russian aggression stand as testimony to this enduring aspiration. To consolidate Ukraine's European democratic path of development, the strengthening of four key components of national power should constitute the central priorities of state strategy: ECONOMY, ARMED FORCES, DIPLOMACY, and INFORMATION POLICY. Equally critical is the existence of a responsible political elite capable of implementing this strategy in the interests of both the state and society. Particular emphasis must be placed on developing an industrial, innovative economy and prioritising national material production. Ukraine must produce goods with maximum added value and ensure the strategic self-sufficiency of its own military-industrial complex. First and foremost, this applies to the production of modern weapons and military equipment, an area in which Ukraine has traditionally possessed strong scientific and engineering capabilities. As the largest country in Europe by area and one of the world's key food producers, Ukraine can feed hundreds of millions of people worldwide. At the same time, it must reclaim its place among the world's most developed industrial nations. Following the return of all temporarily occupied territories, the Ukrainian army must remain strong enough to prevent any new aggression against Ukraine. Success in the restoration and development of the Ukrainian economy must serve as a driving force for creating conditions to reduce the tax burden, strengthen the socio-economic protection of the middle class, and foster the flourishing of small and medium-sized businesses. This is precisely what must form the basis for the realisation of Ukraine's National Idea in its three dimensions: spiritual, socio-economic and state-building: 1. GOD, FREEDOM, FAMILY and UKRAINE have always been and will remain the highest spiritual values of the UKRAINIAN PEOPLE; 2. CULTURE, SCIENCE, LAND and PROPERTY, fairly and equitably distributed between citizens and the state, will always constitute the foundation of UKRAINE's prosperity; 3. ELECTIONS, SOCIAL JUSTICE, THE RULE OF LAW and THE ARMY must always protect the rights of Ukrainians to life, freedom and a dignified future, as well as defend the unity and independence of the UKRAINIAN STATE. States are built by aristocrats – people who dedicate their lives to establishing an honourable reputation and passing it on unblemished to the next generation. For them, service to society is the very purpose of life, while the gravest punishment is the loss of honour and public disgrace. "Honour above all" is not merely a lofty slogan; it is the foundation of genuine statesmanship and public responsibility. Unfortunately, we have largely lost such a political elite. It was eradicated over the course of a century, whilst its finest representatives served other governments, often demonstrating loyalty, professionalism, and integrity in those capacities. Nor have we succeeded in forming a new responsible political elite. Instead, following independence, the old pseudo-elite of party and Komsomol functionaries, along with various opportunists and profiteers, largely re-emerged. They are not burdened by strategic thinking about the greatness of the state, the future of the nation, or responsibility towards future generations. To this day, there is virtually no genuinely ideological party in the Ukrainian parliament that realises that, under contemporary conditions, effective democracy is the only sustainable model for building a strong state. Attempts to build a democratic state in Ukraine have often been discredited by populism, political irresponsibility, and the imitation of reforms. Some political forces, whilst professing commitment to democratic values, frequently reproduced authoritarian methods of governance in practice, causing no less damage to the country's democratic development than the open opponents of democracy. The fact that we have found ourselves at the epicentre of a clash between two civilisations without a strong government, a robust economy, a strong army, and a responsible elite marks a critical turning point. Beyond this point, we must either begin to act exclusively in the interests of our own state and nation, or face destruction. Under current conditions, there can be only one national development strategy for Ukraine: the construction of a developed and effective European democracy. Such a democracy must be supported by a socially oriented market economy, a strong middle class, and a mature civil society. It should combine limited state regulation of strategically important sectors of industry and agriculture with the preservation and further development of the country's defence capabilities. Because without a strong middle class, an active civil society, and independent branches of government subject to public scrutiny, there can be no free citizens of the state. And without free citizens, true democracy cannot exist either. Thomas Jefferson, the author of the Declaration of Independence, is credited with the following statement: "True independence, freedom and democracy are not a toy given to children. It is a very serious matter, which can only be exercised by highly educated, strong and courageous people, for whom personal dignity is one of the highest virtues of human life." Conversely, global experience convincingly demonstrates that it is effective democracy that provides the highest standards of living, the strongest guarantees of citizens' rights and freedoms, and the greatest level of security – both within the state and on the international stage. Ukraine has no alternative path. At the same time, this is a historic opportunity for our state to become a connecting link, a contributor to security and, finally, a full-fledged political player in the formation of a new European security space. This is precisely how Ukraine can contribute to the completion of the European and Euro-Atlantic integration process and make its own historic contribution to the continued peaceful and evolutionary process of interpenetration and gradual integration of the world's civilisations. Previous articles on this topic: Theses for the Plan and Strategy to Rebuild Ukraine – The Elite, Society and Strategies (Part- 5.1.) https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69e60f59dd4e7/ Theses for the Plan and Strategy to Rebuild Ukraine – The Elite, Society and Strategies (Part- 5.2.) https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69ee166586c7d/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6a2289d9cd1d5/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/taran/6a21fe8d6ad61/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Таран) Fri, 05 Jun 2026 01:39:09 +0300 У Києві відбулося, вважаю, стратегічне засідання Ради Україна-НАТО. Відверто кажучи, несподіване засідання. Бо публічно політичні контакти між НАТО та України різко зменшилися на тлі сподівань Трампа, що це зайвий раз не дратуватиме Путіна та посилюватиме дипломатичний тренд про завершення російсько-української війни. Навіть більше, публічне зобов'язання не приймати Україну в НАТО було частиною "мирного пакету", про який домовлялися Вашингтон та Москва. Але мирні перемовини призупинилися. І засідання Ради Україна-НАТО стало можливим. Та ще – прямо у Києві. Прямо під час нових масштабних обстрілів Києва та прямих погроз Путіна західним дипломатам. Можна було тут ще згадати відверті знущання Генсека НАТО Рютте над Путіним про "парад з дозволу України" прямо під час офіційної промови. Засідання Ради Україна-НАТО – це політичний сигнал, що з "невступом" України до НАТО не все так просто. І справа не лише в Трампі. Чи в Путіні, який не хоче домовлятися з Трампом. Справа також у самому Альянсі. Політична криза та технологічні прогалини в Альянсі зараз є очевидними. Усій західній системі безпеки потрібне радикальне оновлення. І на цьому тлі політично відсовувати від себе країну з найбоєздатнішою армією Європи виглядало б якось тупо. Особливо, якщо ця армія захищає Європу вже сьогодні. На відміну від американської, яка можливо захистить завтра. Але це вже неточно. https://blogs.pravda.com.ua/authors/taran/6a21fe8d6ad61/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/yakhno/6a21da1ecbfab/ ukrpravda@gmail.com (Олеся Яхно) Thu, 04 Jun 2026 23:03:42 +0300 Петербурзький міжнародний економічний форум, втім, як і вся РФ, докотилися до того, що Малофєєв і Дугін представили доповідь про майбутнє Росії. Ну, яка економіка – така й дискусія. Але маячня іноді є показником, так би мовити, рівня та масштабу маячні. Отже, зазначені два діячі виділили три сценарії – поганий, хороший, інерційний. У "поганому" Росія програє у війні з Україною/Заходом, далі відбувається "колонізація Росії". У "хорошому" автори вбачають "ясний образ перемоги в ідеологічній війні", подальшу окупацію Росією українських міст та розвал західних альянсів; на шляху до перемоги допускається застосування ядерної зброї. В "інерційному" встановлюється "американська та китайська гегемонія". Ну що тут сказати? Відсутність конкуренції позначається по низхідній на всьому, зокрема, й на інтелекті. Показовим є протиставлення "хорошого" та "поганого сценаріїв", коли автори бачать для себе "хороше" у подальшому конфлікті із Заходом та прагненні знищити Українську державність, аж до застосування ядерної зброї. Відповідно, "поганий сценарій" для РФ – це відображення "хорошого", тільки автори про це не кажуть: коли РФ почне руйнуватися через власні помилки, війну (внутрішню і зовнішню), і коли ця помилковість (що неминуче, якщо Кремль не зупиниться) стане очевидною всередині РФ. Розумієте? Тут немає ні компромісу, ні прагнення жити в гармонії із самими собою та із зовнішнім світом. Натомість є мотив знищення, що у "хорошому", що у "поганому" сценаріях. Відповідно, третій сценарій – "інерційний" – виглядає як найменш відірваний, але дуже спрощений. Ми вже сьогодні живемо у реаліях лідерства США та Китаю, і тут РФ якраз посприяла китайському лідерству, коли Пекін заходить у сфери впливу Москви. Але і війна РФ в Україні, і ситуація на Близькому Сході показали велику взаємозалежність усіх з усіма, а не лише вплив Вашингтона та Пекіна. Крім того, менші держави, зіткнувшись із розвалом світопорядку, який тримався якраз на державах-гегемонах, у нових реаліях прагнуть розширити гарантії власної невразливості. Загалом, зазначена доповідь – або спроба й далі торгувати страхом щодо Заходу, або перекласти відповідальність на когось ззовні за свої помилки. Або гібриди стають жертвами своєї гібридності. https://blogs.pravda.com.ua/authors/yakhno/6a21da1ecbfab/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kasjanov/6a21932dbde72/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Касьянов) Thu, 04 Jun 2026 18:01:01 +0300 Давайте трохи помріємо. Що буде через рік?... Не всі доживуть, проте допис цей залишиться. Війна закінчиться. Як, в якій спосіб? – Точно не нашою поразкою, бо тоді і мріяти нема про що. Але чи буде це через "розвал росії", або після смерті путіна, або через те, що Трамп віддасть нам всі свої "Томагавки", а Штілерман, нарешті, розбомбить москву – не знаю, гадати не буду. Це нехай великі філософи і відомі експерти сперечаються, я тільки вірю в закінчення війни, бо ворог нас не може перемогти, але й ми його теж, на жаль. Знаєте, колись великий фінський полководець і батько фінської нації Карл Густав Маннергейм два рази воював з росією, ба більше – з Україною теж, бо багато українців з СРСР загинуло на тієї війні. І знаєте що? – Обидва рази маленька Фінляндія перемогла, хоча обидва рази – формально – програла... Питання перемоги у війні – це не тільки питання збереження території, а й, в першу чергу, збереження людей, національної ідентичності, нації, свободи, демократії, суверенітету. Довга, виснажлива і формально переможна війна може призвести, навпаки, до поразки, коли за спиною війська і згуртованого задля порятунку країни суспільства, купка покидьків вкрадуть левову частку національного багатства і зацементують автократичний режим. Тож я вірю, що за рік ми вже будемо жити в мирній країні. Можливо, навіть, за півроку. Ми повернемося, нарешті, до свободи слова і демократії, знову почнемо поважати права людини, з жахом згадуючи незаконні і несправедливі практики воєнних часів. Як для мене це – головне. Відновлення свободи слова, демократії, законності, справедливості – значно важливіше для нас, для України, ніж будь які гроші на відновлення. Тому що відновлювати, або будувати треба те, за що ми зараз воюємо. А ми воюємо точно не за росію в Україні. -- Мені підказують в коментарях, що сьогодні як раз 150 років зі дня народження Маннергейма. Чесно кажучи, я не знав, коли писав цей допис. І це, напевно, добрий знак)) https://blogs.pravda.com.ua/authors/kasjanov/6a21932dbde72/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bobrovska/6a211d9a0a0f3/ ukrpravda@gmail.com (Соломія Бобровська) Thu, 04 Jun 2026 09:39:22 +0300 Участь у Парламентській асамблеї НАТО завжди дає можливість зрозуміти реальний стан справ усередині Альянсу. І ці висновки не завжди однозначні. Хоч цього разу пахло вже ледь не літургією. Спочатку про позитивне. На 5 році Великої війни Україну врешті! почали сприймати не як реципієнта міжнародної допомоги, а донора безпеки. Український досвід ведення сучасної війни, розвиток military-tech, повітряна оборона, протидія гібридним загрозам, стійкість суспільства та державних інституцій сьогодні викликають основний і великий інтерес серед союзників. Це свідчить про зростання української суб'єктності та зміцнення наших позицій у безпековій архітектурі Європи. Окремо варто відзначити наших надійних друзів серед нордично-балтійських держав, а також Німеччину. Попри складну міжнародну ситуацію, вони продовжують демонструвати послідовність у підтримці України та розуміння того, що безпека України безпосередньо пов'язана з безпекою всієї Європи. Також важливим результатом стала поява у фінальній резолюції чіткої згадки про те, що майбутнє України – в НАТО. За це варто подякувати Литві та нашим союзникам, які підтримали цю позицію, попри опір окремих країн. Ми 5 років бились з формулюваннями про "незворотній міст" в НАТО і ще якусь дипломатичну чепуху, тепер ця позиція звучить чітко та однозначно. Водночас поряд із позитивними сигналами наростає градус всередині блоку. Заступниця Рютте заявила: "Ми з Румунією. Ми глибоко стурбовані тим інцидентом, що трапився, і готові боротися за кожен міліметр території НАТО". Іронічний сміх пішов по залу. Показово, що представники Румунії у відповідь говорили про очікування більшої підтримки з боку Альянсу у питаннях власної безпеки. І це породжує закономірне питання: наскільки ефективно сьогодні працює механізм колективної оборони, який є фундаментом існування НАТО? Складається враження, що дедалі більше країн приходять до висновку: у критичний момент кожна держава повинна бути готовою самостійно забезпечувати власну безпеку. А це вже суперечить самій філософії Альянсу як системи колективного захисту. Не менш тривожним є й інше спостереження. Дуже багато дискусій точиться навколо загроз і ризиків, однак значно менше – навколо конкретних механізмів реагування. У результаті кожна країна фактично змушена самостійно визначати, як відповідати на нові виклики. Саме тому сьогодні виникає відчуття, що НАТО переживає не етап посилення, а період серйозного ослаблення. Значною мірою це пов'язано із залежністю європейських союзників від США у питаннях оборони та стратегічного планування. На тлі дедалі більшої агресивності та самовпевненості росії така тенденція не може не викликати занепокоєння. Для України ці дискусії мають особливе значення. Бо наша держава вже довела, що безпека – це не лише гарантії на папері, а передусім готовність захищати себе, інвестувати у власну оборону та брати відповідальність за майбутнє. Саме тому український голос сьогодні звучить у НАТО значно вагоміше, ніж будь-коли раніше. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bobrovska/6a211d9a0a0f3/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/lucenko/6a20ef92bfad5/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Луценко) Thu, 04 Jun 2026 06:22:58 +0300 ДПС повідомляє про виявлення схеми виведення за кордон майже 198 млрд грн (!!!) через понад 2,3 тис. компаній, які після здійснення зовнішньоекономічних операцій фактично зникли. За цим скупим повідомленням Податкової служби – гігантська афера з українським збіжжям, яку влада організувала з 2022 по 2024 роки. Списки цих фірм відомі давно, "Європейська Солідарність" надсилала їх в усі правоохоронні органи. За цими тисячами фірм стоять 20-30 реальних власників. Їхні дії чітко підпадають під Кримінальний кодекс – до 12 років. Хто мав на це реагувати? ⁃ Податкова служба ⁃ Держфінмоніторинг ⁃ Національний банк ⁃ БЕБ Чим займався потужний менеджер Шурма, який претендував на роль головного по економіці в ОП? Але всі вони мовчали. Бо всі знали, що реальним організатором схеми був всемогутній Р-2, друг Р-1. Аж тепер, після падіння Єрмака і анонсованої відставки його ставленика в Одеській ВЦА, сліпота правоохоронних та контролюючих органів спала. Імпотенція – ні. Вони оголосили, що нарахували на цю суму 70 млрд грн пені. Кому, неіснуючим вже фірмам-одноденкам? І окремо вражає те, що оце патентоване, неприховане шкурництво зелених еліт спокійно відбувалося, поки кращі сини і доньки України воювали, волонтерили, хоронили своїх. Хоча, які там еліти? Ларьочне бандво, з претензіями на еліту. Тупе, пихате, ненажерливе, аморальне. https://blogs.pravda.com.ua/authors/lucenko/6a20ef92bfad5/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kasjanov/6a1fd0217a5d7/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Касьянов) Wed, 03 Jun 2026 09:56:33 +0300 Звернення до президента Зеленського Пане президенте, мене звати Юрій Касьянов, я майор Держприкордонслужби, колись відомий волонтер і доброволець з 2014 року, конструктор дронів з 2014 року, я з тих, хто з перших хвилин вторгнення пішов на війну. Я відома людина. Нагороджений орденом, двома одиницями нагородної вогнепальної зброї. І це я вдарив по Кремлю 3 травня 2023 року. Ви чудово знаєте, хто я. І в мене до вас відверта чоловіча розмова. Вона давно назріла. Відео звернення: Я намагався з вами поговорити, намагався до вас достукатися з вересня 2024 року, коли пан Дейнеко, тодішній голова ДПСУ ледве не розігнав наш підрозділ через невдалий, хайповий заголовок до мого технічного інтервʼю. Журналісти написали тоді щось на кшталт "Президент збрехав, Касьянов викрив президента!". Я цього не казав, я не писав той заголовок, але ви образилися саме на мене. Ви чомусь вирішили, що я – ворог держави. Я намагався до вас достукатися після 14 березня 2025 року, коли ми знову вдало вдарили по центру москви, а нас після цього не те щоб не похвалили, – нас почали нищити. Я подавав вам знаки, коли пішов в публічну площину, в серпні 2025 року, намагаючись захистити свій підрозділ. Я натякав вам, що готовий припинити критику вашого Fire Point, якщо нас залишать в спокої, і дадуть нам можливість далі воювати. Я обіцяв не чіпати москву – хай їй грець! – Нехай Штілерман пробує. Але нічого не допомогло, ви мене не почули, і 2 жовтня 2025 року наш підрозділ ліквідували. Тоді я вийшов на Майдан зі своєю картонкою, благаючи вас втрутитися в ситуацію, виправити пекучу несправедливість, яка дуже дорого коштує Україні під час війни. Проте ні. Замість справедливості і бойової роботи ми отримали остаточну руйнацію і кримінальні справи. Я знаю від вашого оточення – в нас багато спільних знайомих – що вас дуже роздратував мій "Майдан". Кажуть, ви розлютилися. А треба було навпаки – вийти на вулицю, привітатися і вирішити нашу проблему, відновити справедливість. Ви тоді б могли отримати прихильність мільйонів українців, проте, чомусь, обрали інший, хибний шлях... Я довгий час вас не чіпав, бо ви – символ нашого спротиву. Я звинувачував во всьому Єрмака, якій давав вказівки Дейнеці ліквідувати наш підрозділ. Проте зараз вже немає во владі ані Єрмака, ані Дейнеки, обидва вони отримали підозри НАБУ, проте всі мої звернення до вас так і залишаються без відповіді. Нічого не змінилося. І нікого вже не залишилося, – тільки ви і я. Ми всі – президенти. Немає ніякого сенсу вішати всіх собак на Єрмака і Дейнеку, бо за ними стоїте ви, Володимире Олександровичу. Я багато разів стукав во всі двері – і багато відомих командирів, політиків, депутатів, чиновників, і навіть ваших помічників намагалися нам допомогти. Але – марно. Ви навіть з Порошенко вже зустрілися, а Касьянов для вас і досі – головний ворог. Це дуже ганебна історія, пане президенте, вона гірша, навіть, за корупційні скандали вашого найближчого оточення, бо ця історія не про гроші, а про оборону країни під час війни. Вже вісім місяців наші літаки і катапульти гниють на складах, вже вісім місяців ми не наносимо далекобійних ударів. Вдумайтесь! – Вісім місяців без жодних підстав, без незалежного розслідування, без фахової перевірки нашої роботи, без підозри, без рішення суду підрозділ розформований, літаки не використовуються. І все це під час війни. Безумовно, можна знищити всі докази нашої роботи – наші рапорти і звіти, можна залякати свідків, можна заявити про, нібито, "безрезультативність" підрозділу, але видалити зі сторінок ворожих ЗМІ і соціальних мереж фотографії уламків наших безпілотників, які вибухали в центрі москви – неможливо. Ми били по Кремлю, ми атакували центр москви. Це дуже важко зробити, і ніхто за останні три роки повторити цього не зміг. Fire Point намагався залишити там свої сліди, але – ні... Не зміг. По суті вся ця історія – це драматичне, і навіть трагікомічне, ба більше – жалюгідне протистояння між президентом великої держави і майором Держприкордонслужби, яке привело вже до витрати тисяч дронів "Файєрпоінта" на сотні мільйонів доларів в намаганні "взяти москву", щоб утерти мені носа. Щонайменше 4000 дронів на суму десь 500 млн доларів відправлено штурмувати москву за вашими наказами з березня 2025 року. І тільки один "файєрпоінт" долетів до околиць москви 4 травня 2025 року. А у Касьянова з 12 дронів 7 долітали до москви. Ну, не смішно?... – Не смішно. Підемо далі. Всі знають, що наказ на розформування нашого підрозділу був підписаний 2 жовтня 2025 року, одразу після того, як я дав свідчення НАБУ по "справі Fire Point". Всі знають, що ДБР відкрило проти мене кримінальне провадження 15 жовтня, одразу після того, як я свідчив НАБУ вдруге 13,14 жовтня 2025 року. І це не співпадіння – це помста. Ваша помста. Як помста і те, що я не можу на нинішній своєї посаді розкрити свій потенціал і бути корисним своєї державі під час війни. Для мене – добровольця з 2014 року – це особливо жорстоке покарання. Мене, конструктора дронів, військового, якій планував і здійснював надскладні бойові операції, вже вісім місяців тримають на положенні військовополоненого в ДПСУ, і використовують в якості комірника, тільки б я не бомбив москву. Але найбільше покарання – це репресії проти моєї сімʼї. Навіть злодії дотримуються правила не чіпати родини. Це дуже низько, пане президенте! Військова карʼєра мого сина, досвідченого офіцера, добровольця з 2014 року, зруйнована. Життя моєї дружини перетворилося на пекло – такої кількості перевірок, всіляких фінмонів, які звалилися на нашу маленьку сімейну компанію не було за 20 років роботи. ДБР отримало завдання знайти будь що – невідповідності в документах, "перевищення ціни", довести "незаконне збагачення" на дронах, які при тих самих комплектуючих і матеріалах, при тих самих витратах на виготовлення коштували щонайменше в 5 разів дешевше "файєрпоінтів". А всі зароблені кошти використовувалися на утримання підрозділу. І що це взагалі за маразм, пане президенте, з так званою "експертизою", яка буде намагатися довести, що наші дрони ні на що не здатні?... Тож хто тоді вдарив по Кремлю?... Може, ви?... Чи ваш Файєрпоінт?... Ви хочете знати правду? – Так дайте нам наказ атакувати москву – і одразу стане зрозуміло, хто де вкрав! Ця історія не тільки ганебна, вона – тупикова, пане президенте. Бо ми не олігархи, не корупціонери, не депутати, не артисти, не ваші друзі, ми нічого не заробляли на війні, і нікуди не виводили "кеш-аут". Ми – звичайні маленькі українці, які пішли захищати свою батьківщину в 2014 і 2022 роках. Ви не знайдете в нас банківських рахунків, мільйони кешем, і маєтки кооперативу "Династія". Проте, якщо поставлене завдання нас всіх посадити – нас посадять. Я це розумію. Але чи виграє від цього країна?... Армія?... Ви особисто?... Військо вже втратило в нас досвідчених фахівців, втратило дрони, які долали ППО москви. Країна втратила ще один шанс на перемогу, через те, що ми не можемо бомбити москву і тиснути на путіна. Ви особисто, Володимире Олександровичу, вже втратили і продовжуєте втрачати довіру українців. А без довіри немає влади над людьми. Не розумію, щиро не розумію, навіщо вам цей конфлікт. Навіщо було нас знищувати?... Ну, сказали б, по-людськи що нам не можна атакувати москву, що це справа "Файєрпоінта", і ми б відійшли в сторону, цілей вистачає... Чому і навіщо ви, пане президенте, намагаєтеся постійно всіх ламати через коліно?... Нібито це не ваша країна, не ваші люди. Ви б набагато більше отримали, якби навчилися слухати людей і домовлятися. І ще не пізно. Зробить крок на зустріч. Зніміть гріх з душі. Припинить репресії, дайте нам можливість працювати, відновить справедливість. Памʼятаєте, ви казали, що ми всі президенти?... І хто зна, хто з нас наступний. Але точно не ви. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kasjanov/6a1fd0217a5d7/