https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a2943ad371f8/ ukrpravda@gmail.com (Костянтин Матвієнко) Wed, 10 Jun 2026 13:59:57 +0300 Геральдичний символ "біла орлиця" сягає дохристиянських часів. Перекази пов'язують його з легендарним князем полян Пястом, якого вважають засновником однойменної династії та польської державності. Білий орел, як і український Тризуб, є одним із найдавніших гербових зображень, що використовуються у сучасному світі. Орден Білого орла було засновано королем Польщі і курфюрстом Саксонії Августом ІІ Фрідріхом, у 1705 році. Першим українським державним діячем, нагородженим цим орденом, став гетьман Іван Мазепа. Також ним нагороджені гетьман гр. Кирило Розумовський та його старший брат гр. Олексій. Були, однак, й інші українці, яких цим орденом нагороджували вже російські самодержці. Серед них: кн. Олександр Безбородько, кн. Віктор Кочубей, російські сановники-українці Петро Завадовський, Дмитро Трощинський та ін. Особливо цинічним стало нагородження уродженця Полтавщини, фельдмаршала кн. Івана Паскевича, який командував придушення Листопадового повстання поляків у 1830-1831 рр. та взяв Варшаву, жорстоко покаравши учасників національного спротиву. Самі собі цю нагороду виписували і російські імператори: Микола І, Олександр ІІ, Олександр ІІІ, Микола ІІ. Робили вони це із символічною метою – підкреслити свій титул "царів Польських", тобто вічну належність Польщі до Російської Імперії. Цим орденом нагородили також: Беніто Мусоліні, Франциско Франко, Філіппа Петена. Ще одним актом історичного цинізму стало нагородження маршала Костянтина Рокосовського, етнічного поляка, який навмисне зупинив наступ Червоної армії на Варшаву у 1944 році, щоб дати змогу німецьким нацистам жорстоко розправитися з польською Армією Крайовою, яка підняла повстання, з метою попередити встановлення в Польщі комуністичного режиму. Історики пов'язують К. Рокосовського зі сталінізацією повоєнної Польщі. Мабуть немає в світі більш суперечливої державної нагороди, яку вручають настільки екзистенційно протилежним діячам. Нагородження президента Володимира Зеленського Орденом Білого орла є визнанням вирішального внеску України у захист сучасної Європи від знавіснілого російського агресора. Польщу було поневолено Російською Імперією щонайменше протягом 122 років, рахуючи від третього поділу Речі Посполитої у 1795 році до ліквідації імперії у 1917. З 1945 по 1989 країна перебувала у жорсткій залежності від СРСР, фактично у напівколоніальному стані. Сьогодні саме Україна рятує Польщу від повторного поневолення, про що мріють російські нацисти. І не лише Польщу. Роздмухування "історичного конфлікту" між Польщею і Україною вигідне перед усім рашистам, які вміло використовують антиукраїнські настрої частини польського суспільства. У Польщі значна група політикуму занепокоєна зростанням впливу України у світі. Об'єктивно: значення України для Європи зараз більше, ніж Польщі, що зачіпає гонор. Має місце також острах економічної конкуренції, особливо у галузі аграрного виробництва. Відтак є загроза того, що Польща може створювати перешкоди для нашої інтеграції у Європейський Союз. Замість суперництва нам із Польщею слід максимально розвивати переваги співробітництва у питаннях безпеки, логістики, ринку праці, виробництва, зокрема зброї, рекреації тощо. Зі спільних позицій треба вести діалог з іншими країнами ЄС, Великою Британією і США. Нам ще разом давати раду постросійському простору і Білорусі. Президент Кароль Навроцький, ініціювавши початок процедури відкликання Ордену Білого орла у президента Володимира Зеленського, поставив себе у вкрай невигідне становище. Капітул Ордену надав свій висновок, який, хоча і не розголошується, цілком прогнозований – члени висловися "за". К. Навроцький у цьому разі вже не зможе відступити – гонор. Є варіант, що відповідний указ потребуватиме погодження прем'єр-міністра Дональда Туска, що дасть змогу "заморозити ситуацію" і не поглиблювати конфлікту, вкрай невигідного для обох сторін. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a2943ad371f8/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kasjanov/6a293b84f0437/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Касьянов) Wed, 10 Jun 2026 13:25:08 +0300 "Фламінго" долетіла до Чебоксар. Це головна новина сьогоднішнього ранку. Всі дронові атаки по російській нефтянці в порівнянні з цією атакою забуті, а вчорашню успішну атаку "Нептунами" по Новошахтинську майже ніхто не помітив. Перемога Fire Point настільки велика, що з нею може зрівнятися тільки висадка американців на місяць. Навіть президент про це написав і подякував Fire Point. Давайте розбиратися, що ж трапилося, і чому. По-перше, ніхто і не казав, що "Фламінго" не існує. На цієї тезі, нібито хтось каже, що "Фламінго" не існує, а ось дивиться – вона ж летить! – і побудована піар-кампанія Штілермана, захист компанії "Файєрпоінт" від звинувачень в лобізмі і корупції. З вересня минулого року, коли була вперше презентована ця чудо-зброя, коли Ірина Терех, технічна директорка "Файєрпоінт" заявила, що "Фламінго у всьому краща за Томагавк", а президент сказав, що це найкраща зброя, я багато писав і говорив, що дійсно можна зробити "літаючий обʼєкт" з реактивним двигуном, і що цей "обʼєкт" дійсно може долетіти з точки "А" в точку "Б", якщо йому не заважати. Це технічно нескладно. Але це не сучасна крилата ракета. Нехай вас не вводить в оману дальність і вага бойової частини, бо це все залежить тільки від розмірів і потужності двигуна. Натомість, сучасні крилаті ракети навпаки робляться малими за розміром, щоб зменшити ризики збиття ППО. Сучасні крилаті ракети мають складні системи автономного польоту без супутникової навігації, складні системи огинання рельєфу для польотів на наднизьких висотах, для того, щоб ще більше знизити ризики перехоплення ППО. Сучасні крилаті ракети мають складні системи наведення, головки самонаведення. Нічого цього у "Фламінго" немає. Це болванка з мотором, яка подорожує з точки "А" в точку "Б" за допомогою супутникової навігації на заздалегідь заданій фіксованій висоті. Якщо пощастить не зустріти ППО, вона має всі шанси прибути до пункту призначення. Тому – Чебоксари. Не москва, не Пітер, не Новошахтинськ, куди завітали "Нептуни", і не завод "Кремній Ел" у Брянську, який розтрощили ракети "Шторм шедоу". Чебоксари – де мінімум ППО і засобів РЕБ, а широкій громадськості значно простіше продати "дальність 1000 км". Зазначимо, що на дальності більше 2000 км в росіян взагалі немає ППО – вона або на фронті, або біля двох столиць. Зараз будь-який "успіх" "Фламінго" подається як свідчення геніальності Штілермана, підтвердження його правоти у всіх питаннях, і виправдання "золотого дощу", який був пролитий на "Файєрпоінт" нашою владою. Нагадаю тільки, що нам було обіцяно по три ракети на добу з жовтня минулого року. Це вже сотні ракет. Хоча б до Чебоксар. Але їх немає. Я писав ще в вересні 2025-го, що серйозною проблемою проєкту є відсутність достатньої кількості старих радянських двигунів АІ-25, навколо яких і побудована ракета. Їх взагалі на вересень минулого року можна було знайти не більше 200 штук. Проте, нам обіцяли чомусь тисячі ракет... На початку цього року Штілерман визнав проблему з двигунами, і заявив, що "Файєрпоінт" побудує завод для виробництва двигунів... Але на це потрібно щонайменше 1 млрд доларів, два-три роки, близько 500 висококваліфікованих, досвідчених інженерів і десь дві сотні підрядників... Всього шість країн в світі виробляють зараз реактивні двигуни... Безумовно, компанія Fire Point сьогодні має, напевно, найкращих фахівців, бо в неї є необмежений фінансовий ресурс для надвисоких зарплат і стовідсоткова адміністративна підтримка. Тому її дрони FP-1 і FP-2 непогані. Але тільки і завдяки відсутності конкуренції. Проте з ракетами все не так просто. Для розробки і вдосконалення ракет потрібні не тільки гроші – потрібен час, потрібні роки, технологічна база, досвід... Дивно, що держава не розвиває готове вже виробництво "Непутнів", які довели свою ефективність, натомість всі ресурси вкладає в сирі ракети Fare Point. Дивно, що сьогодні президент каже, що в Україні немає своєї балістики, але вона ось-ось зʼявиться, натякаючи на ракети "Файєрпоінт", коли ще рік тому він казав, що українські балістичні ракети "Сапсан" довели свою ефективність і запущені в серійне виробництво. Де правда, і де ракети – висновки робить самі. Я сподіваюся, що ця вся "ракетна програма" колись закінчиться реальними термінами увʼязнення, і не для мене, як вони зараз намагаються, а для реальних злодіїв, мародерів і зрадників. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kasjanov/6a293b84f0437/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/golovan/6a291774f191f/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Головань) Wed, 10 Jun 2026 10:51:16 +0300 Пишуть, "суддя ВАКС оголосив вирок адвокату одного зі столичних адвокатських об'єднань, який у 2024 році намагався підкупити прокурорів САП за 200 тис. доларів США". Згідно статті 63 Конституції, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Відповідно до норм Кримінального процесуального кодексу України, вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги або після апеляційного розгляду. Однак Мустафа Найєм та Масі Найєм ще у 2024 сказали про того адвоката "одного з столичних адвокатських об'єднань" свої вагомі слова. Я про це тоді писав. Про НАБУ, шок, біль, братську любов і адвокатуру Мустафа Найєм і шапка Міллера Тоді на багатьох (і мене теж) неприємне враженя справило те поспішне відмежування від партнера і керівника практики. Чи вони просто краще знали чим насправді займаються у тому "одному із столичних адвокатських об'єднань"? https://blogs.pravda.com.ua/authors/golovan/6a291774f191f/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bratushchak/6a28106326f94/ ukrpravda@gmail.com (Олексій Братущак) Tue, 09 Jun 2026 16:08:51 +0300 Уперше потрапив на мотофестиваль. Це був найбільший в Україні фестиваль – "Тарасова гора". Пару днів у Переяслові плюс мотопробіг до Канева. І це був цікавий досвід. Найцікавіше було дивитись на наших хлопців з полку Скеля. Ще вчора вони входили на бойові на своїх мотоциклах по всій лінії фронту, заїжджали на Курщину, а тут – гралися наче діти. І з ними гралися діти. Ну а дорослі стоял в черзі до нашої локації, бо там можна було спробувати на вибір кілька одиниць автоматичної зброї. Коли готувалися до цього фестивалю, то вирішили створити мотоклуб "Скелі" Assault Riders. Тут довідково: Після завершення Другої світової війни саме ветерани стали засновниками перших масових мотоциклетних клубів у Сполучених Штатах Америки. Повернувшись із фронту, вони шукали спосіб зберегти відчуття бойового братерства, взаємної підтримки та свободи, які супроводжували їх під час служби. Саме тоді почала формуватися сучасна культура ветеранських мотоклубів. Ми теж хочемо, щоб бійці "Скелі" зберігали наші традиції братерства, взаємодопомоги та бойового духу. І цей мотоклуб може стати одним з таких місць, де наші штурмовики бдть зустрічатися і після війни. На першому фестивалі не зупиняємось. Уже шукаємо варіанти, де можна покататися наступного разу. Розглядаємо варіанти як в Україні, так і за кордоном. Дуже хочеться, щоб наша колона мотоциклістів зганяла у вільний від рузкіх Крим. Про це розповів нашиим медійникам. "Командир полку Юрій Гаркавий підтримав участь наших бійців у мотофестивалі та ініціативу створення мотоклубу. Він і сам часто сідає за кермо починаючи від мотоцикла закінчуючи бронетехнікою, досконало розбирається у технічних характеристиках, підбирає такі мотоцикли, які допоможуть ефективно виконати бойові завдання. Щодо мотоклубу, то ми плануємо його розвивати. На цей фестиваль приїхали бійці з досвідом операції на Курщині, може наступного разу повернемось з московської операції. А загалом мріємо про мотопробіг до Криму", – жартує офіцер полку з позивним "Журналіст". https://blogs.pravda.com.ua/authors/bratushchak/6a28106326f94/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kasjanov/6a2802746eff6/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Касьянов) Tue, 09 Jun 2026 15:09:24 +0300 Про "дискусію" навколо "корисної" корупції в оборонці. Уявить собі, що декілька осіб вкрали через корупцію у війська 200 тисяч далекобійних дронів. Не самих дронів, звісно, а грошей, на які можна було виробити ці дрони. І не тільки дрони. Вкрали мільярди доларів! Яким буде ваше ставлення до цих людей?... Напевно, негативне. А якщо ці люди дуже відомі, на високих посадах, і нібито багато чого позитивного зробили для того ж війська і країни, – яким буде ваше ставлення до них?... Невже кращим?... А якщо ті самі люди замовили "дискусію" про, нібито, прийнятність корупції, що нібито корупція допомагає озброювати військо під час війни?... Замовили, попросили відомих спікерів щось там написати, щось сказати, мовляв, не так все просто, не така вже погана корупція, – щоб відбілити свою репутацію, не втрати владу, вплив, свободу, і можливість далі красти. Ось що відбувається насправді. Ніякої іншої дискусії немає. Просто вкрадено 200 тис дронів. Вкрадені мільярди на зброї – це точно аж ніяк не може бути "корисною корупцією". Найбільш прикро те, що нікого не покарають. НАБУ і САП про це знають і мовчать, бо такі величезні кошти і влада можуть змусити мовчати кого завгодно. Антикорупціонерів пресують. А в Раді готують закон, за яким будуть давати реальні терміни за викриття топ-корупції – навіть за такі ось дописи. Цікаво, на що вони розраховують?... На те, що ми програємо війну, і війна все спише?... Бо якщо ні, якщо вистоїмо – а я впевнений, що вистоїмо – то все це одразу вилізе на поверхню, і декому буде дуже боляче, тому що корупція на зброї під час війни – це державна зрада. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kasjanov/6a2802746eff6/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/stavniychuk/6a27bff8a4b6f/ ukrpravda@gmail.com (Марина Ставнійчук) Tue, 09 Jun 2026 10:25:44 +0300 Для того щоб удосконалювати Кримінальний процесуальний кодекс України і Кримінальний кодекс України, насамперед необхідно чесно оцінити стан чинного законодавства та практики його застосування. Якщо говорити про якість Кримінального процесуального кодексу, який був ухвалений у 2012 році, то цифри свідчать про наявність серйозних проблем: за роки його дії до Кодексу було внесено 199 законів про зміни. Причому зміни почали вносити ще до того моменту, коли він набув чинності. Це свідчить не лише про наявність окремих недоліків, а про відсутність системного підходу до формування кримінального процесуального законодавства. По великому рахунку ми маємо ситуацію, коли законодавство роками намагаються виправляти точковими змінами, замість того щоб комплексно усувати причини проблем. Адвокати, як ніхто інший, щоденно стикаються з цими проблемами. Але питання якості законодавства та правозастосовної практики турбує не лише адвокатське середовище. Нещодавно Верховний Суд та суди загальної юрисдикції під час професійного обговорення актуальних питань кримінального процесуального законодавства крізь призму рішень Конституційного Суду також звертали увагу на проблеми належних процедур досудового розслідування. Безумовно, рішення Конституційного Суду України та практика Європейського суду з прав людини позитивно впливають на якість судового розгляду. Але питання належних процедур досудового розслідування та формування сталої правозастосовної практики залишаються актуальними. Саме тому сьогодні надзвичайно важливо, щоб фахове середовище повною мірою включилося в напрацювання якісних, системних і комплексних змін до кримінального законодавства України. Я маю на увазі і державні інститути, і професійні організації, і громадський сектор у сфері права, який також бачить ці проблеми, аналізує їх та пропонує шляхи вирішення. Водночас перш ніж переходити до практичних змін законодавства, необхідно розуміти реальний стан справ у сфері кримінальної юстиції. Саме тому надзвичайно важливим є професійний аналіз правозастосовної практики та статистичних даних. На жаль, сьогодні ми стикаємося з серйозною проблемою. Це абсолютно ненормально і, по великому рахунку, нонсенс, коли статистика в державі якщо не ховається, то приховується або ж використовується таким чином, щоб не показувати реальну картину. Показовим у цьому контексті є аналіз статистики щодо досудового розслідування та судового контролю, який під час круглого столу "Захист конституційних прав громадян України у досудовому розслідуванні" представив адвокат, колишній заступник Генерального прокурора України Олексій Баганець. Наведені ним дані свідчать про наявність серйозних проблем не лише із правозастосуванням, а й із формуванням та відкритістю кримінальної статистики. За його даними, у 2024 році до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено понад 492 тисячі кримінальних проваджень. Водночас окремої відкритої статистики щодо загальної кількості заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення, які фактично надходять до правоохоронних органів, суспільство не отримує. У результаті професійна спільнота позбавлена можливості об'єктивно оцінити масштаб звернень громадян та ефективність реагування держави на них. Про наявність проблем свідчить і практика судового контролю на початковому етапі кримінального провадження. За наведеними даними, у 2024 році слідчі судді розглянули понад 36 тисяч скарг на невнесення відомостей до ЄРДР та задовольнили більше половини з них. Сам факт такої кількості скарг демонструє потребу в додатковому аналізі причин виникнення подібних спорів між заявниками та органами досудового розслідування. Сьогодні практично всі органи досудового розслідування працюють над пропозиціями щодо вдосконалення кримінального процесуального законодавства. Але надзвичайно важливо, щоб ці зміни були системними, комплексними та збалансованими. Насамперед необхідно навести лад у самому понятійно-категоріальному апараті, який використовується у кримінальному процесуальному законодавстві. Він має бути узгодженим із законодавством про прокуратуру, Національну поліцію, судоустрій, адвокатуру. Для всіх учасників процесу повинно існувати єдине розуміння змісту закону і порядку його застосування. Так само очевидною є необхідність формування нової методології статистики у сфері кримінальної юстиції. Причому така статистика повинна бути узгодженою між усіма органами досудового розслідування та кореспондуватися зі статистикою судової влади. Інакше ми й надалі будемо спостерігати маніпуляції, приховування даних та відсутність об'єктивної картини того, що насправді відбувається у сфері кримінального правосуддя. Не менш важливим є питання змісту самої статистики. Сьогодні держава практично не оприлюднює низку показників, які дозволяли б об'єктивно оцінити якість роботи системи. Зокрема, відсутні відкриті дані про кількість осіб, затриманих без подальшого повідомлення про підозру, про кількість скасованих підозр, про частку закритих проваджень через недоведеність вини, а також про ефективність застосування негласних слідчих (розшукових) дій. Без таких показників неможливо сформувати цілісне уявлення про реальний стан кримінальної юстиції. Свого часу під час одного з професійних форумів представник Служби безпеки України розповідав про аналіз виправдувальних вироків та підготовку рекомендацій для підрозділів на місцях. Але варто нагадати просту цифру: виправдувальні вироки в Україні становлять менше одного відсотка або близько одного відсотка від усіх рішень у кримінальних провадженнях. При цьому сама структура судової статистики також потребує серйозного професійного аналізу. За даними Олфексія Баганця, частка виправдувальних вироків у кримінальних провадженнях у 2024 році становила близько 1,2%, тоді як у 2018 році цей показник перевищував 7%. Безумовно, сама по собі низька кількість виправдувальних вироків не може автоматично свідчити про порушення закону чи необґрунтованість обвинувачення. Проте така динаміка змушує професійну спільноту ставити питання про реальний баланс між сторонами кримінального провадження, ефективність процесуальних гарантій та якість судового контролю за діяльністю органів досудового розслідування. Це ще раз демонструє той обвинувальний ухил, який сформувався у діяльності органів досудового розслідування, а згодом нерідко продовжується і під час судового розгляду справ. Нам дуже важливо спільними зусиллями змінити цей підхід і збалансувати кримінальний процес таким чином, щоб він справді забезпечував захист прав людини, дотримання принципу верховенства права та законності. Особливе занепокоєння викликає поєднання політики і права. Ми бачимо негативну тенденцію впливу політичних процесів на право, і це явище має свої негативні наслідки для держави. Саме тому правники і політики, насамперед народні депутати України, повинні зробити все можливе, щоб звести до мінімуму політичні впливи на досудове розслідування та судовий розгляд справ. Неприпустимо, коли попри принцип змагальності сторін та рівність процесуальних прав на практиці перевага надається стороні обвинувачення. Свого часу дуже непросто було закріпити у Конституції України положення статті 131-2. І зовсім не для того, щоб створити так звану "адвокатську монополію". Головна мета була іншою – максимально наблизити сторони кримінального процесу до реальної рівності та забезпечити дієву змагальність. Окремою проблемою залишається діяльність слідчих суддів. Достатньо подивитися на те, як у багатьох випадках відбуваються судові засідання. Водночас проблему варто оцінювати не лише через окремі приклади, а й через статистику. Так, за даними аналізу, у 2024 році слідчі судді задовольнили понад 83% клопотань про проведення обшуків, майже 90% клопотань про проникнення до житла без присутності власника та понад 91% клопотань про застосування тримання під вартою. Незалежно від оцінки цих показників, вони ставлять питання про ефективність судового контролю як гарантії балансу між інтересами кримінального переслідування та захистом прав людини. Не менш показовою є ситуація із застосуванням арештів майна. Лише протягом 2024 року слідчими суддями було накладено понад 112 тисяч арештів майна – найбільше за останні роки. Водночас значна частина таких обмежень застосовується ще до того, як суд вирішить питання про винуватість особи по суті. До речі, сама судова влада також усвідомлює наявність цих проблем. Від представників Верховного Суду та касаційних судів неодноразово лунали зауваження щодо необхідності вдосконалення інституту слідчих суддів та практики його функціонування. Додатково уваги потребує і проблема тривалості розгляду кримінальних справ. За статистикою, майже половина кримінальних проваджень, які перебували на розгляді судів у 2024 році, не були завершені протягом року, а десятки тисяч справ залишаються нерозглянутими понад два роки. Така ситуація безпосередньо впливає на реалізацію права людини на справедливий судовий розгляд у розумний строк. Усі ці проблеми – нестабільність кримінального процесуального законодавства, недосконалість статистики, обвинувальний ухил, порушення процесуального балансу між стороною обвинувачення та стороною захисту, проблеми функціонування інституту слідчих суддів та надмірна тривалість судового розгляду – свідчать про одне: реформа кримінальної юстиції не просто потрібна, вона давно назріла. Оскільки Україна визначила європейський напрям свого розвитку, ми маємо забезпечити відповідність кримінального процесуального законодавства сучасним стандартам правової держави. Але йдеться не про механічне копіювання окремих норм чи моделей. Йдеться про створення цілісної, внутрішньо узгодженої системи, в якій однаково розумітимуться і застосовуватимуться процесуальні норми у законодавстві про прокуратуру, Національну поліцію, судоустрій, адвокатуру та кримінальне провадження. Не менш важливим є повернення дієвих процесуальних запобіжників та забезпечення невідворотності відповідальності за порушення процедур під час досудового розслідування. Тому що вседозволеність не здатна забезпечити ані принцип змагальності, ані реальну рівність сторін у кримінальному процесі. Настав час переходити від нескінченних точкових змін до системного переосмислення всієї моделі кримінальної юстиції. Не заради чергової реформи як такої, а заради утвердження того, що має бути основою будь-якої правової держави: верховенства права, справедливості та реального захисту прав людини. https://blogs.pravda.com.ua/authors/stavniychuk/6a27bff8a4b6f/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kasjanov/6a269014b17fe/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Касьянов) Mon, 08 Jun 2026 12:49:08 +0300 Передивився перший "Термінатор", улюблений фільм. Вперше років за десять, напевно. Цей фільм – не бойовик, і не фантастика. Ця історія про наше з вами життя, про сьогодення. Про те, як одна смілива, розумна, віддана людина може змінити хід історії. Так завжди траплялося. Ми можемо багато говорити про ресурси, гроші, важливість інституції. Але завжди рушійною силою будь-яких змін була людина, конкретна особистість. Александр Македонський, Юлій Цезарь, Наполеон, Вінстон Черчилль, Ісус Христос – люди завжди змінювали світ. Доля нації і всього світу залежить від особистості. Якби Термінатор вбив Сару Коннор, і Джон Коннор не народився, машини перемогли б людство. Якби Гітлера вбили на Першій світовій війні, не було б Другої. Якби Черчилль спився ще до того, як став премʼєром, не було б Антигітлерівської коаліції, і ми б зараз жили рабами у Третьому рейху. Мороз по шкірі, якщо тільки уявити собі, що напередодні вторгнення не був би закупорений Крим, замінований Чонгар, якби не були перекриті дороги через Чорнобильську зону, не була б проведена мобілізація, не була б роздана зброя бійцями ТРО, не виведені війська з казарм, і не було б евакуюйовано населення з напрямків головних ударів. Памʼятаєте, як завчасно злетіла "Мрія", як аеродром у Гостомелі став неприступною твердинею і пасткою для російського десанту?... Памʼятаєте, як приховано, ще за місяць до вторгнення була проведена мобілізація резервістів, і потужна мільйонна армія викинула ворога з Донбасу одразу після початку вторгнення?... Памʼятаєте, як вже за два тижні після початку вторгнення ми потопили весь чорноморський флот "Нептунами" і рознесли Кримський міст "Сапсанами", тому що заздалегідь наробили їх багато. Памʼятаєте, як стрімко "Азов" і морська піхота дійшли від Маріуполя до Ростова?... А на півночі наші війська взяли Белгород, Курськ і Брянськ?... Славні були часи!... Памʼятаєте як наші безпілотники вдарили по Кремлю, по резиденціям путіна в Ново-Огарево і на Валдає?... Памʼятаєте, як путін в істериці скинув атомну бомбу на Зміїний, а потім запропонував принизливий для себе пакт, який заборонив атаки по "центрам прийняття рішень"?... Памʼятаєте чим тоді закінчилася путінська авантюра?... Як вже за місяць вони запросили перемовини, відвели війська і погодилися на пʼятирічний перехідний статус Криму. Війна давно закінчилась. Україна вступила в НАТО і ЄС, в росії усунули путіна. Але історія могла б піти зовсім іншою стежкою, якби Термінатор вбив Сару Коннор в далекому 1984 році. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kasjanov/6a269014b17fe/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/irgerashchenko/6a266b8e967d2/ ukrpravda@gmail.com (Ірина Геращенко) Mon, 08 Jun 2026 10:13:18 +0300 Путін отримав ляпас у Вірменії. А нинішній вірменський премʼєр Нікол Пашинян – мандат на продовження політики мирного врегулювання і зближення з Заходом, нормалізацію взаємин з Туреччиною, тіснішу економічну і політичну кооперацію з ЄС і США. За попередніми підрахунками, його партія "Громадянський договір" отримує 49,81%. Ключові опоненти – партія "Сильна Вірменія" вірмено-російського олігарха Самвела Карапетяна 23,29%, блок "Вірменський Альянс" друга Путіна екс- президента Кочаряна 9,94%, партія "Процвітаюча Вірменія" бізнесмена Царукяна, яка має партнерські взаємини з "Єдіной Росієй" 4,00%. Проросійські проєкти, які будували кампанію на розколі, нагадуючи про болісну поразку в конфлікті навколо Нагорного Карабаху і лякаючи новою війною та мігрантами з Азербайджану, не зможуть сформувати коаліцію "друзів Кремля". Вибори в Вірменії визначали не лише майбутнє цієї країни, вони важливі для безпеки і стабільності Південного Кавказу. Росія сподівалася зберегти вплив на Єреван, і далі тримати його і статусі сателіта, включивши найбрудніші засоби тиску і шантажу – заборону на експорт багатьох товарів, дезинформацію, залякуючи "українським сценарієм". Російську православну церкву, як зазвичай, залучили до рекрутингу і підвозу виборців. Адже між РФ і Вірменією пересування відбувається за внутрішніми паспортами, то ж Москва намагалася мобілізувати трудових мігрантів для "правильного голосування". Напередодні дня виборів було заарештовано кілька представників "Сильної Вірменії" за спроби підкупу виборців. Але всі ці спроби вплинути на хід волевиявлення провалилися. Нікол Пашинян робить ставку на нормалізацію взаємин з Туреччиною, поглиблену економічну і політичну співпрацю з ЄС, вихід з економічної залежності від Москви, баланс, а не домінування між Росією і Заходом у регіоні. Мені було надзвичайно цікаво працювати на цих виборах в міжнародній спостережній місії. Трохи вражень. О 8 ранку відкриваються дільниці і першим заходить літній імпозантний чоловік, з яким шанобливо вітаються члени комісії. Йому 87, це відомий і популярний композитор Тигран Мансурян. Вірмени люблять свою культуру, дуже нею пишаються. Нагорний Карабах залишається болючою темою, в одній зі шкіл нас зустрічає стенд з фото загиблих військових. Проросійські партії використовували болючі поразки для дискредитації премʼєра. В той же час в суспільстві величезний запит на мир. Натовп з величезним ентузіазмом реагував на гігантського голуба – символ миру- під час дронового передвиборчого шоу в небі. Це перші за довгий час планові парламентські вибори, які стали плебісцитом політики мирного врегулювання для Пашиняна. В новому законодавстві прописали чимало запобіжників від фальсифікацій. Кожна дільниця обладнана спеціальними камерами, що в онлайн режимі транслюють голосування. Виборців ідентифікують за паспортами і біометричними даними, спеціальні апарати фіксують кожного і роблять спеціальний талон з фото. У Єревані все пройшло спокійно, хоч по країні зафіксували кілька десятків незначних порушень. Ми бачили черги на дільницях, явка була висока, 60%, хоч прогнозували більшу. На виборах працювала велика міжнародна спостережна місія, зокрема від Європарламенту і американських інститутів, що свідчить про великий інтерес Заходу до Південного Кавказу. Росіян офіційно в спостережних місіях не було, але були їх проксі. На одну з дільниць зайшло троє чоловіків, представилися набдатєлямі от СНГ, зробили фото біля урни і вийшли): Так і Москва рано чи пізно втратить свій надмірний вплив в цьому регіоні. https://blogs.pravda.com.ua/authors/irgerashchenko/6a266b8e967d2/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/tkyrychenko/6a22f03b3fb4a/ ukrpravda@gmail.com (Тарас Кириченко) Fri, 05 Jun 2026 18:50:19 +0300 У XIX столітті багато мислителів намагалися зрозуміти одну важливу історичну загадку: як античний світ перейшов у християнську епоху? Що сталося з філософією, коли на арену історії вийшла нова релігія? Чи було християнство радикальним розривом із античністю, чи воно народжувалося в діалозі з нею? Саме навколо цих питань побудована книга Джеймса Генрі Брайанта "Взаємний вплив християнства та стоїчної школи". Джеймс Генрі Брайант належав до англійської академічної традиції XIX століття. Його книга спочатку була написана як Hulsean Prize Essay і опублікована у 1866 році. Вона з'явилася в час, коли британська інтелектуальна культура активно переосмислювала відносини між античною спадщиною та християнською думкою. Для того покоління філософія була не лише історією ідей, а спробою зрозуміти коріння сучасної європейської цивілізації. Для Англії того часу питання відносин між античністю й християнством мало не лише історичне, а й світоглядне значення. XIX століття жило в атмосфері інтелектуального перегляду основ культури. З одного боку, розвивалися природничі науки, зростала критика релігійних традицій, з'являлися історичні методи дослідження текстів. З іншого – мислителі все більше намагалися зрозуміти походження моральних цінностей Європи. Чи є сучасна мораль суто християнською? Чи багато в ній античного? Якою мірою християнство запозичило етичні форми пізнього стоїцизму? Саме в цей інтелектуальний простір і входить книга Брайанта. Книга належить до тих праць XIX століття, які намагалися не просто описати історію філософських ідей, а зрозуміти сам механізм народження європейської цивілізації. Її тема на перший погляд здається вузькою: взаємодія стоїцизму та християнства. Але за цим формулюванням приховане значно ширше питання: як дві великі системи мислення – антична філософія та раннє християнство – впливали одна на одну і яким чином із цього діалогу виник духовний фундамент Заходу. Назва книги може створити враження, що йдеться про простий пошук схожостей між стоїцизмом і християнством. Насправді Брайант ставить значно складніше питання. Його цікавить не просто вплив одного на інше, а взаємне формування двох світів мислення. Структурно книга побудована як послідовне дослідження цієї зустрічі. Спочатку автор описує саму стоїчну школу: її походження, етичні принципи, уявлення про природу, чесноту та людину. Далі Брайант переходить до порівняння стоїцизму з раннім християнством і показує точки близькості та глибоких відмінностей. Наступні частини книги присвячені двом напрямам впливу: як християнство змінювало пізній стоїцизм і як стоїчні поняття поступово проникали у християнську традицію. Особливість роботи полягає в тому, що автор не прагне довести просту тезу про "запозичення". Він не стверджує, що християнство є прихованим стоїцизмом або навпаки. Його завдання складніше: показати взаємодію двох духовних систем. Структура книги вибудувана досить послідовно і нагадує філософське розслідування. У першій частині автор повертається до витоків стоїчної школи. Він починає з історії її виникнення після кризи класичного грецького поліса. Брайант показує, що стоїцизм не був абстрактною метафізикою. Він виник як відповідь на практичне питання: як людині жити в нестабільному світі. Тут детально розглядаються ключові поняття стоїчної традиції: життя відповідно до природи; чеснота як єдине благо; незалежність від зовнішніх обставин; самоконтроль; космічний порядок; поняття внутрішньої свободи. Автор приділяє багато уваги пізньому стоїцизму – насамперед постатям Сенеки, Епіктети та Марка Аврелія. Саме тут Брайант бачить найбільше точок дотику з раннім християнством. У другій частині книги починається порівняння стоїчної та християнської етики. І тут виникає цікава картина. Брайант показує дивовижну схожість деяких положень: стоїки закликають до стриманості – християни говорять про смирення; стоїки наголошують на внутрішній свободі – християни говорять про свободу духу; стоїки проголошують єдність людства – християнство говорить про братерство людей; стоїки закликають до любові до порядку космосу – християни до любові до Бога. Але далі автор переходить до принципових відмінностей. Стоїцизм спирається на автономію людського розуму. Ідеальний мудрець стоїків досягає самодостатності через дисципліну. Християнство, навпаки, наголошує на обмеженості людини та необхідності благодаті. Для стоїка мудрець сам піднімає себе над обставинами. Для християнина людина насамперед приймає допомогу. Саме тут Брайант бачить одну з головних точок розходження двох світів. Третя частина книги присвячена питанню взаємного впливу. Автор досліджує, чи могли ранні християни бути знайомими зі стоїчними текстами. Він аналізує інтелектуальну атмосферу Римської імперії, де діяли стоїчні школи, а перші християнські громади жили всередині цього культурного середовища. Брайант звертає увагу на цікаві історичні паралелі: апостол Павло проповідує в середовищі грецьких філософів; ранні християнські апологети використовують термінологію грецької філософії; отці Церкви активно сперечаються зі стоїками і водночас запозичують деякі категорії. Особливий інтерес для читача становлять спостереження автора щодо понять внутрішньої свободи, самоконтролю, совісті та морального обов'язку. Стоїки говорили про незалежність від зовнішніх обставин, владу над пристрастями та життя відповідно до розуму. Християнство принесло інший вимір: особисті стосунки з Богом, любов, милосердя та ідею спасіння. Брайант показує, що між ними не було ані повного конфлікту, ані простого злиття. Відбувалася складна розмова двох традицій. Особливо цікаво сьогодні читати книгу через призму сучасного відродження стоїцизму. Адже багато питань, які ставить Брайант, залишаються живими: чи достатньо людині лише дисципліни й раціональності? Чи можлива мораль без духовного виміру? Чи може внутрішня свобода бути основою людського життя? У цьому сенсі книга залишається не просто історією ідей. Вона перетворюється на розмову про фундаментальне питання: що саме робить людину людиною – сила волі чи відкритість до чогось більшого за себе? Книга цікава ще й тим, що дозволяє побачити несподівані зв'язки. Вона нагадує, що ідеї рідко народжуються ізольовано. Цивілізації розмовляють між собою століттями. Іноді ця розмова продовжується навіть тоді, коли самі учасники вже давно зникли. Дізнатися більше і безкоштовно отримати книжку Джеймса Генрі Брайанта можна тут: https://books.metanoia.mba/catalog/novinki/71 Гарного читання! PS Стаття про нашу бібліотеку та те, як ви можете допомогти створювати книжки українською. PPS Вміння ставити питання та перебувати в них не менш важливе, аніж самі відповіді. Отже, починати треба з себе, з свого уявлення про речі та ставлення до них. Ось канал, який присвячений саме таким питанням. Сподіваюсь, що він буде вам корисним. www.METANOIA.mba https://blogs.pravda.com.ua/authors/tkyrychenko/6a22f03b3fb4a/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6a2289d9cd1d5/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Fri, 05 Jun 2026 11:33:29 +0300 The war that Russia has unleashed against Ukraine is not merely a confrontation between two states or nations. It is a clash between two civilisational models: the European democratic model and the Eurasian authoritarian one. Although Western politicians spent decades convincing themselves and their societies that Russia was gradually moving towards democracy, this was never the case in reality. The voices of Ukrainian experts and analysts were often ignored in the West, even though Russia itself has long openly declared – and continues to declare today – that its so-called "special military operation" is, in fact, a war against the so-called "Collective West". By this term, the Kremlin refers to all democratic nations worldwide, and it cites "the end of US hegemony" as one of its strategic goals. The true aim of the war unleashed by Russia lies not merely in the destruction of Ukrainian statehood, the elimination of Ukraine's independence and its annexation. It is also an attempt to defeat global democracy – the democratic West as a civilisational model. If successful, Russia seeks to establish control over what it itself describes as a "degenerating" and "decadent" Europe, as well as to promote the formation of a new multipolar world in which the leadership of democratic countries and the US will be replaced by the dominance of authoritarian regimes. For centuries, Ukraine has remained a gateway to European civilisation and global democracy. Today, it effectively serves as Europe's shield, containing Russia's authoritarian Eurasian expansion. In his book Bloodlands, Yale University professor Timothy Snyder acknowledged that the most tragic events of 20th-century Europe took place on Ukrainian territory: two world wars, the revolution, collectivisation, the Holodomor, the repression of the Ukrainian intelligentsia and the 'purges' of so-called 'bourgeois Ukrainian nationalism'. Ukraine lost tens of millions of its citizens. Yet despite centuries of subjugation and a lack of political experience of independent statehood, the spirit of freedom among the Ukrainian people was not destroyed. It intuitively broke through from within – through the pursuit of dignity, freedom and independence. The two Ukrainian Maidan Uprisings and over twelve years of resistance to Russian aggression stand as testimony to this enduring aspiration. To consolidate Ukraine's European democratic path of development, the strengthening of four key components of national power should constitute the central priorities of state strategy: ECONOMY, ARMED FORCES, DIPLOMACY, and INFORMATION POLICY. Equally critical is the existence of a responsible political elite capable of implementing this strategy in the interests of both the state and society. Particular emphasis must be placed on developing an industrial, innovative economy and prioritising national material production. Ukraine must produce goods with maximum added value and ensure the strategic self-sufficiency of its own military-industrial complex. First and foremost, this applies to the production of modern weapons and military equipment, an area in which Ukraine has traditionally possessed strong scientific and engineering capabilities. As the largest country in Europe by area and one of the world's key food producers, Ukraine can feed hundreds of millions of people worldwide. At the same time, it must reclaim its place among the world's most developed industrial nations. Following the return of all temporarily occupied territories, the Ukrainian army must remain strong enough to prevent any new aggression against Ukraine. Success in the restoration and development of the Ukrainian economy must serve as a driving force for creating conditions to reduce the tax burden, strengthen the socio-economic protection of the middle class, and foster the flourishing of small and medium-sized businesses. This is precisely what must form the basis for the realisation of Ukraine's National Idea in its three dimensions: spiritual, socio-economic and state-building: 1. GOD, FREEDOM, FAMILY and UKRAINE have always been and will remain the highest spiritual values of the UKRAINIAN PEOPLE; 2. CULTURE, SCIENCE, LAND and PROPERTY, fairly and equitably distributed between citizens and the state, will always constitute the foundation of UKRAINE's prosperity; 3. ELECTIONS, SOCIAL JUSTICE, THE RULE OF LAW and THE ARMY must always protect the rights of Ukrainians to life, freedom and a dignified future, as well as defend the unity and independence of the UKRAINIAN STATE. States are built by aristocrats – people who dedicate their lives to establishing an honourable reputation and passing it on unblemished to the next generation. For them, service to society is the very purpose of life, while the gravest punishment is the loss of honour and public disgrace. "Honour above all" is not merely a lofty slogan; it is the foundation of genuine statesmanship and public responsibility. Unfortunately, we have largely lost such a political elite. It was eradicated over the course of a century, whilst its finest representatives served other governments, often demonstrating loyalty, professionalism, and integrity in those capacities. Nor have we succeeded in forming a new responsible political elite. Instead, following independence, the old pseudo-elite of party and Komsomol functionaries, along with various opportunists and profiteers, largely re-emerged. They are not burdened by strategic thinking about the greatness of the state, the future of the nation, or responsibility towards future generations. To this day, there is virtually no genuinely ideological party in the Ukrainian parliament that realises that, under contemporary conditions, effective democracy is the only sustainable model for building a strong state. Attempts to build a democratic state in Ukraine have often been discredited by populism, political irresponsibility, and the imitation of reforms. Some political forces, whilst professing commitment to democratic values, frequently reproduced authoritarian methods of governance in practice, causing no less damage to the country's democratic development than the open opponents of democracy. The fact that we have found ourselves at the epicentre of a clash between two civilisations without a strong government, a robust economy, a strong army, and a responsible elite marks a critical turning point. Beyond this point, we must either begin to act exclusively in the interests of our own state and nation, or face destruction. Under current conditions, there can be only one national development strategy for Ukraine: the construction of a developed and effective European democracy. Such a democracy must be supported by a socially oriented market economy, a strong middle class, and a mature civil society. It should combine limited state regulation of strategically important sectors of industry and agriculture with the preservation and further development of the country's defence capabilities. Because without a strong middle class, an active civil society, and independent branches of government subject to public scrutiny, there can be no free citizens of the state. And without free citizens, true democracy cannot exist either. Thomas Jefferson, the author of the Declaration of Independence, is credited with the following statement: "True independence, freedom and democracy are not a toy given to children. It is a very serious matter, which can only be exercised by highly educated, strong and courageous people, for whom personal dignity is one of the highest virtues of human life." Conversely, global experience convincingly demonstrates that it is effective democracy that provides the highest standards of living, the strongest guarantees of citizens' rights and freedoms, and the greatest level of security – both within the state and on the international stage. Ukraine has no alternative path. At the same time, this is a historic opportunity for our state to become a connecting link, a contributor to security and, finally, a full-fledged political player in the formation of a new European security space. This is precisely how Ukraine can contribute to the completion of the European and Euro-Atlantic integration process and make its own historic contribution to the continued peaceful and evolutionary process of interpenetration and gradual integration of the world's civilisations. Previous articles on this topic: Theses for the Plan and Strategy to Rebuild Ukraine – The Elite, Society and Strategies (Part- 5.1.) https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69e60f59dd4e7/ Theses for the Plan and Strategy to Rebuild Ukraine – The Elite, Society and Strategies (Part- 5.2.) https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69ee166586c7d/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6a2289d9cd1d5/