Доля медичної реформи: дива не буде, буде боротьба!
Годі говорити про успішну медичну реформу, допоки у нашій країні більшість лікарень нагадує моторошні кадри з минулого, а пацієнт та лікар відчувають себе покинутими і приниженими системою, яка в розвинутих країнах вже давно визнана недієздатною. Я можу перерахувати ще безліч проблем української медицини, на розв'язання яких піде не одне десятиліття. І хоча позаду вже 28 років незалежності, за реформу ми взялися лише декілька років тому. На жаль, похизуватися майже немає чим. У той час, як світ стрімголов іде вперед (а нам треба його наздоганяти), ми все ще надто кволі у прийняті ефективних рішень, але надзвичайно активні в гучному популізмі.
Одним з ключових елементів медичної реформи було створення системи електронного здоров'я (eHealth), без якої в принципі неможливо забезпечити прозорість фінансування та задовольнити сучасні потреби як медичних закладів, так і лікарів та пацієнтів. Ось власне і на прикладі eHealth в Україні я хочу розказати, як система чинить опір змінам, а єдиним провідником суспільного інтересу у даному випадку лишаються громадські організації.
Насправді, якщо подивитися на нашу ситуацію "відсторонено", то складається враження, що нічого екстраординарного не відбувається – суспільство в особі громадських організацій веде боротьбу за нові ідеали та якісні перетворення. Таким же шляхом йшла стара Європа, яка, звісно, зовсім не ідеальна, та лишається для нас орієнтиром.
eHealth по-українські
Але повернімося до електронної охорони здоров'я. Одразу зазначу, що це лише номінальна назва, адже ніякого eHealth в Україні поки що немає. Є окремі його елементи, які, до того ж, погано працюють. Це все одно, що окрему цеглину назвати будинком. Тому український eHealth – це поки що симулякр, купа окремих цеглин, з яких навіть не побудуєш стіну, не говорячи вже про дім, в якому буде зручно і безпечно.
eHealth по-українські – це поки що функціонал, який дозволяє підписати декларацію із лікарем первинної ланки. Та навіть у такому, здавалося б, простому продукті купа прорахунків. Ми неодноразово піднімали ці питання, вказуючи на проблеми Міністерству охорони здоров'я, НСЗУ, ДП "Електронне здоров'я". Нещодавно ми піднімали проблему дублювання інформації у eHealth, що відбувалося через некоректний вибір засобів ідентифікації пацієнтів. Інший кричущий приклад – це майже гоголівський сюжет про мертвих душ. Якби Микола Васильович жив у нашу епоху, то цілком імовірно, що свій знаменитий твір він присвятив би eHealth. До недавнього часу майже у кожного лікаря первинної ланки були декілька активних декларацій з уже померлими пацієнтами, за які виплачувалися кошти.
Вищезгадані проблеми почали розв'язувати тільки зараз. Наприклад, згідно інформації, яку надає НСЗУ, деактивація декларацій померлих пацієнтів відбувається в останній робочий тиждень кожного місяця. Верифікація проводиться на основі даних, які отримуються з Державного реєстру актів цивільного стану громадян (ДРАЦСГ). Через залучення до цього процесу інших державних реєстрів, деактивація декларацій померлих пацієнтів інколи відбувається з помилками. Наприклад, трапляються випадки деактивації декларації живого пацієнта. І це проблема, над якою потрібно працювати далі. Що стосується дублювання інформації у eHealth, то, наприклад, у квітні цього року було виявлено та деактивовано майже пів мільйона записів, що, звісно потребує перерахунку оплат за договором.
Але тут постає цілком закономірне питання – а як же перевірити вищезгадані параметри eHealth? Як громадськості дізнатися – скільки коштів платників податків викидаються на вітер через відсутність зрозумілого алгоритму побудови електронного здоров'я в Україні? На жаль, поки що ніяк. Системою не передбачено механізму моніторингу цих показників, тим більше для ГО. Такий собі антипрозорий механізм без можливості перевірки. А чи можна було на початку зробити все правильно, аби потім не виконувати додаткову роботу? Питання радше риторичне. Є два ефективних механізми, які варто було одразу брати на озброєння:
1. Використання однозначної національної ідентифікації з використанням реєстру народонаселення.
2. Використання алгоритму MPI (Master Patient Index).
MPI – універсальна база даних, що об'єднує у собі інформацію про пацієнта одразу з декількох систем реєстрації. Дані реєстрації пацієнтів відтворюються в MPI в режимі реального часу з кожної системи реєстрації.
Чому ж наші керманичі не пішли цим шляхом, який працює в інших країнах? Перефразовуючи відому цитату, можна із впевненістю говорити, що коли створюється український велосипед, дивись, кому це вигідно. А тут, як на мене, дві ключові причини:
1. Необхідна співпраця з іншими міністерствами і відомствами. Але можливо, що це не входило в плани по створенню незалежного "князівства монопольного".
2. Популізм. Найважливішим популістичним показником успішності реформи було число підписаних декларацій. Воно повинно було створювати ажіотаж, стрімко зростати і бути предметом гордості для всіх та доказом успішності. То навіщо його обмежувати? Хай росте, хоч навіть експоненціально. А потім було як в казці – "горщик не вари", але вже було пізно – закладений алгоритм зупинити на працюючій системі не так просто.
Згадані мною серйозні прорахунки – на рівні центрального компоненту eHealth. Я вже мовчу про медичні інформаційні системи (МІС), які через недолугу політику держави можуть просто зникнути (будь які експерименти з боку держави виливаються МІСам в додаткову розробку). Невже не зрозуміло одразу, що потрібно продумувати на етапі проектування всі процеси, а не тільки додавання декларації, як самоціль?
Громадські організації – на варті суспільного інтересу
Ми, звичайно, можемо знайти купу виправдань стосовно того, чому саме так, а не інакше просуваються справи з електронним здоров'ям. В мене таке враження, що єдине, чому добре навчилися наші політики – це шукати пояснення, чому у них нічого не вийшло при наявності усіх необхідних ресурсів, в тому числі й серйозної міжнародної допомоги та досвіду (ВООЗ, USAID, CDC, Світового банку, GIZ, EDGE, The Global Fund, SMIS International, Abt Associates, Deloitte, Ernst & Young, CIVITTA).
Основна проблема електронної охорони здоров'я в Україні – це відсутність стратегії її розвитку. Це надважливий документ, який має прийняти держава, і над яким мають роками працювати усі відомства при будь-якій владі, адже на створення повноцінної системи eHealth може піти до 10 років. Саме через відсутність стратегії, де були б чітко прописані етапи розвитку eHealth, за останні три роки ми вкрай повільно просуваємося, неефективно використовуючи наявні ресурси, в тому числі і кадрові.
Хочу, аби суспільство розуміло, що навіть ті невеликі кроки у створенні електронної охорони здоров'я, головним чином, були зроблені під тиском нашої громадської організації "Платформа здоров'я". І мої слова – це аж ніяк не зухвале уявлення бажаного за дійсне. Вже третій рік поспіль я особисто та наша команда ведемо послідовну боротьбу за формування та затвердження Національної стратегії розвитку eHеalth. Наші фахівці писали десятки звернень до різних державних установ, де вимагали надати пояснення стосовно того чи іншого процесу. До роботи ми залучали українських та міжнародних експертів з Литви, Естонії, Великої Британії, Республіки Казахстан, які допомагали нам побачити недоліки системи та давали рекомендації щодо їх усунення.
Як результат всі зацікавлені сторони були поділені по принципу беззаперечної підтримки або навіть мінімальної критики на "своїх" і "чужих" відповідно. В таких умовах, про прозорість процесу, звичайно, що не йшлося.
Наразі ми наполягаємо на тому, що поточний стан електронної системи охорони здоров'я вимагає незалежної експертизи з урахуванням інтересів учасників та споживачів цього продукту, а саме пацієнтів, лікарів, бізнесменів, держави, спеціальних робочих, донорських організацій, академічних кіл та представників медичної освіти України. У цьому питанні (як і в багатьох інших) держава має продемонструвати свою відкритість та прозорість. Необхідне залучення представників професійних громадських організацій, які захищають інтереси пацієнтів, медиків та бізнесу. Тільки така координаційна робота дозволить нарешті виробити стратегію розвитку електронного здоров'я України та розпочати кропітку роботу над створенням повноцінної системи eHealth. Важливо якомога скоріше забезпечити пацієнтів безпечним доступом до своїх електронних медичних записів з можливістю керування доступом для інших учасників (насамперед, лікарів). Лікарі ж зможуть отримувати доступ до електронної медичної картки пацієнта для доступу до інформації про стан здоров'я пацієнта.
Майбутньому очільнику МОЗ – від перемоги до повного фіаско лише один крок
І на останок, декілька слів про майбутнього профільного міністра безвідносно персоналій. Хто б не став очільником МОЗ, це має бути в першу чергу політик, а не "технічний" міністр. Політик – той, хто буде акцептувати запит суспільства та брати відповідальність як за успіхи, так і невдачі. Для виконання технічних завдань у міністра будуть заступники, кожен з яких займатиметься своїм напрямком роботи.
Проблема колишніх міністрів полягала у тому, що у них не було повноцінної підтримки. Мало, хто про це знає, але багато якісних перетворень у системі охорони здоров'я були закладені ще при міністрі Квіташвілі. Але він виявися неефективним політиком, який не зміг захистити реформи. До того ж, у нього підтримки не було ні з боку прем'єра чи президента, ні з боку суспільства. У пані Супрун ситуація інакша. Вона стала одним з найпопулярніших українських міністрів, і від початку має підтримку з боку прем'єра. Чому ж тоді і Уляну Супрун не можна назвати успішним міністром? А тому, що цього також недостатньо. Потрібна ще підтримка Президента та Верховної ради. Це як стілець, якому потрібні чотири ніжки, а у пані Супрун були лише дві опори, на які вона могла розраховувати. Тому зміни у медицині й досі лишаються нестійкими.
Вочевидь, у наступника Уляни Супрун буде унікальна ситуація – він матиме повну підтримку як з боку Президента, Прем'єра, Верховної ради, так і з боку суспільства. Це величезний кредит довіри, і не скористатися цим заради якісних перетворень було б нерозумно.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
