Медреформа шести міністрів. 5 років експериментів
Примара "згортання реформи" блукає медійними та інтернет-просторами, лякаючи поверненням в медицину старих схем. Як активний прибічник реформування охорони здоров'я, противник згортання реформи та повернення до старих схем, хочу розвіяти цю оману.
Варто називати речі своїми іменами, щоб примарні лякалки не заважали рухатися вперед.
Міф про "реформу Супрун"
Перш за все, називати медичну реформу в Україні "реформою Супрун" некоректно. Дійсно, публічно процес реформування розпочався у 2018 році, за часів в. о. міністра охорони здоров'я Уляни Супрун. Запрацювала програма "Доступні ліки", пацієнти змогли обирати собі сімейного лікаря, записуватися в електронні черги, підвищилася оплата праці лікарів первинної ланки. Безпрецедентна PR кампанія допомогла сформувати "потрібне" сприйняття.
Однак чомусь непопулярно згадувати, що початку цього процесу передувала Концепція реформи фінансування системи охорони здоров'я України. Вона була презентована представникам коаліції 30 квітня 2015 року тодішніми Міністром охорони здоров'я України Олександром Квіташвілі та заступником Міністра Ігорем Перегінцем, і схвалена розпорядженням Уряду 30 листопада 2016 року.
Концепція визначила ключові завдання реформи:
- Впровадження державного гарантованого пакета медичної допомоги;
- Утворення єдиного національного замовника медичних послуг;
- Створення нових можливостей для здійснення місцевою владою повноважень у сфері охорони здоров'я;
- Автономізація постачальників медичної допомоги;
- Запровадження принципу "гроші ходять за пацієнтом";
- Розбудова сучасної системи управління медичною інформацією.
У підготовці Концепція реформи фінансування системи охорони здоров'я України взяли участь вітчизняні та міжнародні експерти, фахівці Світового банку, Всесвітньої організації охорони здоров'я, Європейської комісії. Документ створювався на підставі досвіду європейських країн з реформування медичної галузі.
Тодішній Міністр Олександр Квіташвілі вважав принциповим спочатку прийняти закон про автономізацію (він був прийнятий пізніше, а до того блокувався парламентом), а також закон про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення.
Насправді, "стартовим пострілом" для початку руху реформи стала об'єднана позиція громадських організацій та міжнародних партнерів. На жаль, це відбувалося, здебільшого, без підтримки з боку медиків. Адже держава не налагодила нормальну комунікацію з медичними працівниками, не пояснила, навіщо їм реформа, та як працювати в нових умовах. Експерти неодноразово наголошували реформаторам на важливості налагодження повноцінної двосторонньої комунікації між медичною спільнотою та державою. Як наслідок, реальна реформа змогла відбутися лише там, де медики проактивні і вмотивовані.
Очікування та реальність реформи
Отже, у 2016 році Україна отримала концепцію реформи фінансування системи охорони здоров'я України, засновану на міжнародному досвіді. Тоді чому тепер, через 4 роки, кількість невдоволених медичною реформою пацієнтів та лікарів зростає?
Згідно Концепції, впровадження державного гарантованого пакета медичної допомоги передбачало введення офіційної співоплати громадянами за медичні послуги/засоби. Цей механізм був покликаний мінімізувати неформальні платежі, підвищити взаємну відповідальність пацієнтів та лікарів, отже, і якість медичної допомоги. По факту, співоплати так і не було введено, оскільки Верховна Рада відхилила її введення при обговоренні Закон про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення. Україна продовжила гратися в абстрактну "безкоштовну медицину".
Разом з тим, 1 липня 2019 року мала стартувати Урядова програма "Безкоштовна діагностика", яка передбачає безоплатні для пацієнтів послуги з медичного діагностування. Однак цього не сталося через "технічні причини".
Єдиний національний замовник медичних послуг (Національна служба здоров'я України, НСЗУ) створювався з метою покращити роботу лікарів та умови надання медичної допомоги пацієнтам, більш ефективно розпоряджатися державними коштами – по аналогії з кращими іноземними практиками. Натомість, НСЗУ отримала невластиві для цього органу функції стосовно адміністрування електронної системи охорони здоров'я (ЕСОЗ), що створило поле для зловживань даними, утворення монополії. НСЗУ був визначений органом, який забезпечує функціонування ЕСОЗ, і не впорався з цим завданням. Наслідки цього зараз розгрібають і лікарі, і заклади, і пацієнти.
Тарифи щодо фінансування лікувальних закладів були встановлені НСЗУ без урахування потенціалу закладів у регіонах, і не дають їм можливостей надавати якісну і доступну медичну допомогу.
Концепція передбачає, що розбудова сучасної системи управління медичною інформацією має відбуватися із застосуванням інструментів електронної охорони здоров'я. Однак те, як відбувалося впровадження eHealth в Україні, починаючи з 2016 року, – це теми багатьох моїх попередніх блогів. Без ухвалених Концепції та стратегії, без архітектури, без технічного завдання, без затверджених стандартів. Без розуміння, куди та як рухатися. Відповідальність за хаос в ЕСОЗ на реформаторах, які були уповноважені керувати цими процесами, та не впоралися.
Концепцією також передбачалося, що місцева влада вкладає кошти в медичну інфраструктуру, відповідає за якість і доступність послуги. Регіони можуть претендувати на інвестиційні проекти на основі планів стратегічного розвитку регіону та виділення на ці цілі коштів з державного або місцевого бюджетів, а також залучати приватних партнерів. Однак усі стали свідками, що з виділенням коштів на потреби охорони здоров'я на місцях виникали проблеми, аж поки не грянув грім у вигляді COVID-19.
У 2016 році одним з важливих завдань було узгодження двох реформ: системи охорони здоров'я та децентралізації. А саме, зміна власників закладів в процесі утворення об'єднаних територіальних громад не повинна створювати додаткових навантажень для пацієнтів та лікарів ПМСД. Натомість, на практиці бачимо зовсім інше. Через відсутність нормальних механізмів узгодження зміна власника супроводжується втратою фінансування закладу та тим, що пацієнти вимушені переукладати декларації з вже обраним лікарем.
Однією з переваг реформи є можливість для лікарів стати незалежними та співпрацювати з державою як ФОП, або працюючи у приватних закладах. Однак досі ця хороша ініціатива натикається на низку проблем та неузгоджень, як то неможливість отримати "державну" вакцину, проблеми з оформленням довідок, направлень тощо. Надавши право лікарям бути незалежними, держава не подбала про інструменти та механізми, які забезпечують це право. Зрозуміло, що в таких умовах у лікарів ФОП та приватних закладів втрачається мотивація укладати договір з НСЗУ.
Впроваджуючи реформу медичної галузі, не було забезпечено нормального фінансування, хоча тодішній Уряд добре розумів, що на це потрібні кошти. Потрібні додаткові кошти на оплату праці медиків, на оснащення медичних закладів, на eHealth, таким чином, щоб вони могли виконувати покладені на них реформою завдання.
Таким чином, маючи усі повноваження, тодішні президент Петро Порошенко, прем'єр-міністр Володимир Гройсман, МОЗ під кервництвом Уляни Супрун впроваджували реформу зім'ято, урізано, з викривленням. З 2018 року почалося впровадження нових методів фінансування первинної медико-санітарної допомоги на основі декларацій. Ось тут все "попливло" через неготовність ЕСОЗ. Фактично, реформа була провалена в 2019 році.
Що далі?
Реформа охорони здоров'я в Україні має тривати,але не як інструмент політичних маніпуляцій. Це має відбуватися планово, з урахуванням сучасних викликів та пріоритетів, спираючись на досвід, який Україна здобула протягом цих п'яти років (бюджет, комунікації, готовність до реформ).
Зрозуміло, що найближчими роками проблема COVID-19 нікуди не зникне. Тому пов'язані з ним виклики мають бути враховані в подальшому плані реалізації реформи.
До кінця 2020 року є можливість внести зміни до нормативно-правової бази, щоб привести її у відповідність до Концепція реформи фінансування системи охорони здоров'я України. Це і введення співоплати за медичні послуги, і запровадження міжнародних медичних протоколів, і законодавство щодо розвитку ЕСОЗ тощо. Це дозволить отримати стійку систему реформи фінансування. Без цих кроків робити наступні кроки реформи недоцільно.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
