Україна – не Америка
Ми потрапили в пастку до консерваторів, і виходу поки не видно. Професура в парламенті, Кабміні та Секретаріаті президента, видно, так вже наїлася наукою, що тепер ладна робити будь-що, окрім вчитися жити в сучасному світі.
Надихнуло під впливом чергової статті в останньому "Кореспонденті" щодо кандидатів в президенти США. Суть в тому, що останні десятиліття між демократами і республіканцями існує дуже велика ідеологічна різниця, що проявляється у ставленні до науки, культури, освіти і т.д. Якщо раніше відмінності були радше умовними, то нині традиціоналізм республіканців явний і неприкритий. За креаціонізм, проти абортів, проти вивчення стволових клітин, та ще й відпочивають на ранчо в Техасі.
В здоровому суспільстві така ситуація є нормальна. Діалектика двох угруповань політичної еліти – консервативного і ліберального – сприяє максимально плавному руху країни вперед. Звичайно, в політичному смислі це скоріше нагадує болото, однак для промисловості, науки, культури – це потужний стимул. Жодна з галузей не отримує дотацій на довгі строки, відбувається ротація, вченим, наприклад, приходиться справді добиватися результатів.
Але ще більше цікаво те, що політики справді намагаються впливати на розвиток тої самої науки. Звичайно, кожен в рамках свого власного світогляду, і у крайньому випадку (як Джордж Буш-молодший) скидають тягар відповідальності на помічників. Однак тенденція загальнообов'язкова, як призов в Ізраїлі.
Натомість українські політики демонструють тотальну неосвіченість і неготовність до викликів сучасного світу. Чи молоді, чи старі, вони навряд чи сходу зможуть дати відповідь, як вони ставляться до конкретних генетичних досліджень. Ситуація аналогічна смішним коментарям, які політики давали журналу "Український тиждень" до приїзду Пола Маккартні: усі признавалися в абсолютній любові до екс-бітла, однак мало хто знав хоча б те, що він вегетаріанець.
Віктор Ющенко – типовий традиціонал. Ми помилилися, не побачили, що реформатор з нього нульовий. Трипільська культура, Батурин, столітні вулики – це його наукова та культурна програма. В цьому немає нічого поганого, особливо якщо згадувати того ж Буша. Однак страшно те, що немає противаги такому традиційному погляду на світ. Немає жодного політика, який міг би запропонувати своє бачення поступового розвитку з конкретними пропозиціями.
Ми вже наїлися багатотомними виданнями різноманітних інститутів щодо (увага, далі речення можна не читати) стратегічних перспектив розвитку і багатовекторних цільових досліджень основних аспектів відчуженої ментальності та самосвідомості українців в їхньому екзерсисі. Нам потрібне просте та чітке бачення – куди рухається країна. Які напрями мають домінувати – спорт, комп'ютери, генетика, електроніка? Чи варто нам взагалі фінансувати проекти на кшталт мобільного телефону розміром з цеглину? А чи може пустити ці гроші на фехтування?
Ми загрузли в політичних гаслах, які насправді нічого не значать для країни. По великому рахунку, все одно, чи буде ЧФ в Криму після 2017, чи буде російська другою державною, і чи буде долар 5,1, і навіть хто переможе в чергових "Танцях". Прогрес вимірюється зовсім в інших категоріях. І ВВП тут теж ні до чого.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
