11 січня 2012, 23:47

Фарба на обличчі

Надзвичайно активними виявилися міліціонери в пошуку бандитів, які закидали фарбою біл-борди з привітанням президента. Завели кримінальні справи, постійно звітують про хід розслідування. Зовсім не такими активними виглядають новини щодо вбитих у донецькому банку.

Очевидно, це такий специфічний український закон Паркінсона – чим дешевше і простіше правопорушення, тим активніше охоронці права беруться за його розслідування. Щоправда, не без тиску з боку сторонніх організацій.

Посудіть самі. Один паперовий постер коштує 180 грн, поклейка його – до 350 грн. Тобто загалом чотири кримінальні справи щодо біл-бордів тягнуть максимум на суму до 2500 грн. Якщо у вас в метро вкрадуть мобільний телефон такої ж вартості – звертатися до міліції немає сенсу. Ви проведете 3-4 години у відділку, і навряд чи колись побачите свій телефон – хіба що особисто "посприяєте" слідчому.

Як правило, вандалізм реклами обходиться без втручання міліції – відповідно до умов договору власник щита переклеює в певний строк пошкоджений постер. І на цьому конфлікт зникає. Деякі політики навіть радіють пошкодженням – це додає їм лоску упосліджуваності.

А тут такий ажіотаж – аж на рівні фарсу. Державні службовці найвищого рівня витрачають свій час, щоб прокоментувати цей жахливий, резонансний злочин.



Що стоїть за всім цим анекдотом із фарбою на щитах, на які нормальні люди і так не дивляться (адже дія реклами принципово інакша – на підкірку). У мене є дві версії. Перша – щодо геніальних технологів, які постійно придумують "новини" для відволікання уваги журналістів і людей від реальних проблем.

Яка там економіка, валюта, ГТС чи арештантка!!! Щити! Заляпали! Фарбою! Подія тижня!

Друга версія – безпросвітні ідіоти аж пнуться із штанів, щоб показати, наскільки вони вірно служать президенту. Заводять справи, з собаками шукають зловмисників, і чекають на свої медалі за відвагу. Яке там пограбування банку чи полювання на банду кіллерів? Ось вона – справа державної ваги.

З суто технологічної професійної позиції порадити адміністрації президента можна лише одне. Говорити про подібні інциденти, вигадувати схожі приводи і розкручувати їх в ЗМІ – це непоганий підхід, коли вже нічого хорошого і не придумаєш. Однак продовжувати ці симулякри в реальності, шукати злочинців, саджати бабусь за відрізаний шматок тканини – це блюзнірство і бездарність. Краще вже вигадати "маленьку війну в Албанії", ніж перетворювати шефа на посміховисько.

Більше того, акцентувати увагу на біл-бордах, що заляпані фарбою, – це абсолютне порушення будь-яких маркетингових правил. Прекрасний приклад – одна відома мережа фаст-фуду. Якщо навіть ви навмисно кинете свій бургер на підлогу – вам дадуть новий, безоплатно. Для іміджу компанії важливіше асоціюватися тільки з позитивними емоціями, а не із суперечкою, хто тут хуліган, хто вандал, а хто транснаціональний вампір.

Аналогічне правило діє і в прямій рекламі. Краще десять разів заклеювати розмальовані іміджеві постери, ніж акцентувати увагу на їхній "нечистості, зіпсутості". Цілий тиждень тягнеться епопея з псуванням образу президента. І повірте, цей тиждень повністю нівелював ефект, якого прагнули досягнути із розповсюдженням цієї комерційної реклами (так-так, вона не є соціальною, погляньте уважно в Закон "Про рекламу"). Замість новорічного привітання наші мізки запам'ятали скандал навколо синіх плям.

Чи може ніякого ефекту досягнути не хотіли, а повісили ці привітальні постери лише для того, щоб потім створити галас навколо "хуліганів"? Навряд чи. Скоріше за все, традиційні українські лебідь, рак і щука на складний цивілізаційний виклик відповіли класично – почали тягнути свої лямки. І як не крути – в кожного з них виходить суцільний system fail.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Приватизація в часи війни, як тест зрілості держави й бізнесу

Конференція з відбудови України в Римі показала стійкий інтерес іноземних інвесторів до розвитку бізнесу в Україні. Попри намагання показати, що захід носив більше іміджевий характер і мав певні організаційні вади – складно піддавати критиці той факт, що як політичне, так і ділове представництво на URC було на найвищому рівні...

Чому деградували українські санкції?

Санкції є не менш важливим інструментом війни, ніж бойові дії. Вони допомагають скорочувати потік військових технологій або технологій подвійного призначення до російського військово-промислового комплексу та зменшувати доходи країни агресора – російської федерації...

Як стати хорошим міністром

Якось моя подруга спитала мене, що б я змінив в міністерстві культури, якби став міністром. Я відповів, що тут не вкластися у два слова, що має бути комплексна історія, і тільки тоді зміни стануть не косметичними, а реальними...

Як вийти з трикутника Карпмана

В ці дні загострилася дискусія щодо "хороших росіян", категорій "свій – чужий", і за подачі Дмитра Золотухіна – рефлексії про замкнутість українців в трикутнику Карпмана (схема "жертва-рятівник-переслідувач")...

Апологія The Gaze Media

Скоро буде рік, як я допомагаю проекту The Gaze Media – як радник Мультимедійної платформи іномовлення. Хоча сам проект публічно існує лише чотири місяці, до цього була підготовча фаза, включно зі зйомками та написанням...

Як вижити в інформаційному хаосі

Пандемія коронавірусу виявила багато неусвідомлених раніше проблем людства, держав та індивідів. Так, чи не найбільш сильний вплив на наше майбутнє матиме інформаційний вплив на людей та їхню поведінку...