Як вийти з трикутника Карпмана
В ці дні загострилася дискусія щодо "хороших росіян", категорій "свій – чужий", і за подачі Дмитра Золотухіна – рефлексії про замкнутість українців в трикутнику Карпмана (схема "жертва-рятівник-переслідувач"). Причина дискусії – у відсутності чітких меж, підтриманих хоча б лідерами думок, щодо нашого ставлення до росіян, які виступають проти війни. Чи хейтити всіх без розбору, чи виробити певні критерії, чи ставитися утилітарно, вираховуючи користь для нашої держави?
Впродовж століть спроби зрозуміти, як люди домовляються щодо складних речей і досягають спільних цілей у суперечливих проектах, упиралися в дві концепції – ідеалізму та реалізму. Ідеалісти обирають цінності за дороговказ і вважають, що суворе дотримання ціннісних орієнтирів рано чи пізно принесе бажаний результат. З них виходять чудові фанатики та революціонери.
Прагматичні реалісти орієнтуються на результат: тут і макіавелізм, і челночна дипломатія, "хоч з чортом лисим" і так далі. Немає кордонів, немає меж, головне – досягнути поставленої цілі. Дуже часто ця стратегія є програшною, адже вона, як і ідеалістична, є варіацією ігри з нульовою сумою: якщо за мету ставиться перемога попри все, то обов'язково хтось має програти.
Тож, як і будь-яка складна система, політка та політичні дії не є чистими прикладами реалізму чи ідеалізму. Завжди це певний компроміс, який складається в голові лідерів і який може мінятися в залежності від обставин. Водночас порівняльна політологія та історія голосно вказують нам на певний рецепт успішної політики: безапеляційно слідувати інтересам своєї спільноти (країни), і при цьому залучати різні засоби для досягнення таких цілей. Іноді для народу, і навіть близького оточення можуть бути не очевидні стратегічні задумки лідера/лідерів, однак для себе всередині вони розуміють, навіщо підписують сепаратні угоди, домовляються з ворогом, або ж підставляють друзів.
Такими були Талейран, Бісмарк, Рішельє. Але ж такими ж були і багато інших лідерів, які не змогли знайти точку опори, яких перемогли інші політики з іншим порядком денним. Для того, щоб зробити політику менш хаотичною і більш прогнозованою та ефективною, людство почало реалізовувати системні механізми ухвалення та реалізації рішень.
Закони, алгоритми, інструкції, бюрократія загалом – це якраз для того, щоб знаходити ефективну середину між ідеалістами та реалістами, забезпечувати сталість процесів та рух вперед до результату з ненульовою сумою. Власне це і є цінності, яких прагнуть ідеалісти – сталість, прозорість та логічність дій. І водночас система дає інструменти для реалістів, як досягати своїх результатів.
На жаль, проблема України – саме у відсутності механізмів та інститутів. Ті, які почали створюватися, сьогодні знаходяться в занепаді. Ті, які потрібні – не впроваджуються. Ми хочемо вирішити проблему ставлення до хороших росіян, але як ми можемо це зробити, якщо в нас залишається не вирішеним абсолютно технічне питання санкцій? Механізм, який мав би лягти в основу багатьох політик, який є первинним у визначенні "свій-чужий", до сьогодні не перетворився на інституцію, закріплену нормами та правилами.
Для західних партнерів, як і для українців залишається таємницею – на яких підставах ми вводимо ті чи інші санкції проти осіб чи організацій. Як збирається аналітика, як ухвалюється рішення? Ми не маємо бази для ситуацій, які мають суто юридичний характер, і при цьому хочемо розробити підходи до того, як комунікувати росію?
А насправді кейс "хороших росіян" має багато спільного з санкційними процесами, паралелі очевидні. Мав би бути публічний реєстр активів з російськими бенефіціарами, план санкційних дій, а також заходів по протидії униканню санкцій. І так само може бути з російськими лідерами думок – включно з їх "кредитною історією".
Має бути публічне обговорення гучних кейсів, пояснення щодо органів (а їх згідно з законом 5), які вносять фігуранта у списки. Нарешті має бути механізм оскарження. І звісно співпраця у питанні санкцій і узгодження їх із західними партнерами – для спільного застосування. Знову ж таки – це пряма аналогія оцінки та категоризації десятків тисячі "іноземних агентів", які виїхали з росії.
Нарешті має бути послідовність і темп. Сьогодні санкційна політика нестабільна. Був період, коли видавали списки із десятками людей і компаній на тиждень, і вже кілька місяців рух зупинився. Хочеться сподіватися, що саме через розробку сталих механізмів, в які повірять західні партнери. І ці ж сталі механізми ляжуть в основі роботи в інших стратегічних сферах.
Якщо хочемо працювати на перемогу України системно, то маємо створювати системні інструменти, і реформа санкційного механізму була б тут дуже доречною. І це, здається, аналогія роботи психотерапевта, яка має на меті розірвати коло "жертва-абюзер", адже вона дозволила б перейти від дискусій в площину реальних дій, правочинів, категорій.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
