Вибори в Грузії та Молдові: шанс для українського лідерства
Ледь встигли вщухнути пристрасті після першого туру місцевих виборів в Україні, як вже насуваються надзвичайно важливі для всього світу президентські вибори в США. Утім, не менш важливими є електоральні перегони в двох країнах-сусідах – Молдові та Грузії. Традиційно ми є їхніми партнерами та друзями, і спільні у нас не лише сухопутний і морський кордони, угоди про асоціацію з Європейським Союзом і окуповані Російською Федерацією території, але й історичний шлях як пострадянських країн. Більше того, саме від наших трьох держав залежить безпековий вектор східно-європейського регіону. Результати як президентських виборів в Молдові 1 листопада 2020 року, так і парламентських виборів в Грузії 30 жовтня 2020 року безпосередньо впливатимуть, зокрема, і на зовнішню політику України, а краще розуміння політичних процесів у сусідів допоможе чіткіше оцінювати події, що відбуваються всередині України. А ще – вони говорять дуже багато про стан поширення російської гібридної окупації у нашому регіоні.
Грузія: Realpolitik по-тбіліськи і нове виборче право
Realpolitik – влучний термін, яким характеризують ухвалення рішень на основі прагматизму та холоднокровних розрахунків, при цьому за дужками залишаються питання справедливості, моралі тощо. Можна сказати, що партія "Грузинська мрія" впроваджує, будучи наразі у владі, дуже прагматичну політику у відносинах з Москвою: хоча Тбілісі не відмовляється від відстоювання свого суверенітету над окупованими так званими республіками Абзахією та Південною Осетією, це не заважає владі на офіційному рівні підтримувати розвиток економічних зв'язків з Російською Федерацією.
Протилежної точки зору дотримується опозиційна партія "Єдиний національний рух", яка виступає за інтенсифікацію євроатлантичної інтеграції та більш жорстку позицію у відносинах із Москвою. ЇЇ незмінним лідером залишається Президент Грузії 2004-2013 років Михайло Саакашвілі. Безперечно, вони намагаються повернути собі більшість і борються за електоральну підтримку з "Грузинською мрією". І шанси на формування коаліції в неї все ж залишаються, адже новелою грузинського виборчого права, ухваленою в червні, є дуже низький виборчий поріг – всього 1%.
Не менш важливими гравцями лишаються мажоритарники, які представлятимуть 30 виборчих округів, у той час, як 120 депутатів зайдуть до парламенту за партійними списками.
Враховуючи тренд на нові обличчя в грузинській політиці, можемо прогнозувати входження до грузинського парламенту низки невеликих нових партій, які можуть відіграти важливу роль при формуванні коаліції. В цьому розкладі не варто забувати про відверто проросійський "Альянс патріотів Грузії", що відповідно до нещодавнього розслідування проекту "Досьє" фінансується владою РФ. Відверто проросійським є і "Демократичний рух – єдина Грузія", очолюваний Ніно Бурджанадзе, яка вважає так званий "референдум" в Криму легітимним. Враховуючи мінімальний прохідний бар'єр – обидві партії майже гарантовано потрапляють у парламент. Як проєвропейські та ліберальні позиціонують себе "Європейська Грузія – рух за свободу" (значну частину депутатів якої складають вихідці з Єдиного національного руху) та "Лело за Грузію". Як проєвропейські лібертаріанці себе позиціонують "Новий політичний центр – Гірчі", як проєвропейські соціал-демократи – "Лейбористська партія Грузії". І вони також мають шанси потрапити у парламент. Очікувано, парламент буде дуже строкатим, а необхідність шукати компроміси – неминучою.
У разі формування коаліції "Єдиним національним рухом", який виступає за прискорення євроатлантичної інтеграції, співпраця з Україною може набути значної динаміки. Саме лише повернення Михайла Саакашвілі та його соратників до Грузії точно сколихне політичний істеблішмент України, не кажучи вже, про політичний землетрус, який воно спричинить у Грузії.
Молдова: боротьба світоглядів
Складніша ситуація на президентських виборах у Молдові, які відбудуться в неділю, першого листопада. Одразу варто нагадати, що Молдова – парламентська республіка, тому повноваження президента значно обмежені. Хоча країна формально теж переслідує мету вступу до Європейського Союзу, проросійські сили тут, на жаль, мають достатню підтримку, щоб відверто ставити під сумнів європейський шлях розвитку, виступаючи за вступ Молдови до Євразійського економічного союзу. Яскравим представником таких сил є одіозний чинний президент Ігор Додон, відомий своєю заявою про приналежність Криму Російській Федерації та про те, що Молдова ніколи не буде повноцінними членом ЄС, натомість має під керівництвом Москви стати спостерігачем в Євразійському економічному союзі. А в серпні 2019 року вперше за 28 років Молдову, країну, частина якої окупована Росією, відвідав Сергій Шойгу – міністр Оборони РФ. Все це свідчить про серйозність намірів, які Москва та її прихильники в Молдові мають щодо зовнішньої політики Кишинева.
Головною конкуренткою Ігоря Додона є Майя Санду, яка також протистояла йому й на попередніх виборах у 2016 році. Санду є очільницею "Партії дії та солідарності" та у 2019 році очолювала уряд Республіки Молдова і є прибічницею євроатлантичного шляху розвитку Молдови. Партія соціалістів Республіки Молдова об'єдналась з Демократичною партією Молдови для висловлення недовіри уряду Санду, змістивши його менше, ніж за півроку після призначення.
Третя серйозна сила на президентських виборах в Молдові – ще один проросійській політик Ренато Усатий, голова "Нашої партії", близький до колишнього прем'єр-міністра Філата, засудженого за корупцію. Усатий має російське громадянство і після відкриття кримінальної справи проти нього виїхав до Москви. Очолювана ним "Наша партія" має угоду про співпрацю з ЛДПР – партією Володимира Жириновського. Усатий грає на електоральному полі Додона та загрожує відібрати частину його виборців. Утім, результати соцопитувань є доволі хиткими, результати виборів – непередбачуваними, і багато що залежатиме від того, кого закличуть підтримати кандидати, що не пройдуть до другого туру.
Обрання Санду може стати дуже позитивним розвитком подій для України. Одна з її передвиборчих обіцянок – налагодження відносин між нашими державами та посилення співпраці. Її перемога також може дати сильний імпульс виходу Молдови з-під серйозного впливу Російської Федерації. Переобрання ж Додона збереже для Кремля суттєвий важіль контролю над молдовською державною політикою просто всередині державного апарату. За роки своєї політичної діяльності Додон довів свою деструктивність для здійснення європейського курсу та продемонстрував тотальну лояльність до Росії. Недивно, що Москва наполягає на відкритті кордонів між самопроголошеною Придністровською молдавською республікою і Молдовою, щоб особи, які проживають на тимчасово окупованій території та перебувають під тотальним впливом російської пропаганди, могли приїхати до контрольованої Кишиневом території та проголосувати за Додона. Подібні масові організовані перевезення виборців з так званого ПМР для масового голосування за партію Додона відбувалися під час парламентських виборів у 2019 році, на яких я була спостерігачем.
Якими мають бути дії України?
Насправді аналіз електоральних тенденцій у Грузії та Молдові дозволяє побачити до болю знайомі симптоми. Це все та ж втома від війни, спроби забути про окупацію, проросійські політичні проєкти, які штампуються за абсолютно однаковими, але новими лекалами.
Для РФ зовнішня політика – та сама війна: нераціонально заводити танки в країну, якщо можна отримати слухняну та керовану фракцію у парламенті. Навіщо стріляти, якщо можна мати пул власних каналів і журналістів, які будуть наповнювати голови людей російськими наративами? Фактично, на Грузії і Молдові відпрацьовуються сценарії, які пізніше переносяться на Україну. Зрештою, те, що розпочались війна та окупація, означає лиш те, що Росія програла в наших країнах на всіх інших рівнях: світоглядному, економічному, історичному. Разом з тим, очевидно, що РФ не відступить.
Природньо, Кремль докладатиме всіх можливих зусиль для збереження всіх трьох держав у своєму фарватері. Можемо очікувати, що конфлікти, що тліють у "поясі нестабільності", яким оточила себе Росія – будуть підтримуватись і роздмухуватись нею. Більше того, всі ці конфлікти – пов'язані між собою єдиним замислом: Придністров'я – зручний вихід на Одесу, окупація частини території Грузії – це і вихід на Чорне море, і ширший вплив на Кавказі.
Російські політичні проекти, пропагандистські наративи в ЗМІ, відкат євроінтеграційних реформ – безпомилково вказують на системність та шаблонність роботи РФ в межах всіх трьох наших країн.
І найкращий запобіжник російському впливу – це смілива і жорсткіша внутрішня політика та проактивна позиція в зовнішній політиці, що стверджуватиме статус України як центру опору імперіалістичній політиці Москви на всьому пострадянському просторі.
Доречно було би сформувати міжнародну коаліцію з парламентарів України, Грузії та Молдови для спільної протидії як суто військовим, так і гібридним агресивним діям і технологіям Москви. Надважливою є спільна риторика щодо "російського питання" на всіх міжнародних майданчиках. Нам варто фокусуватись на питанні поглиблення асоціації з ЄС та наполегливо попри все рухатись у бік членства. Аналогічна стратегія має бути і щодо євроатлантичних прагнень: безпека – основа подальшого економічного, культурного та соціального розвитку, а отже для всіх трьох країн критично важливо надалі зближуватись з Північно-атлантичним альянсом.
А найважливіше для українців – якомога довше залишатись центром опору експансіоністській політиці Російської Федерації, об'єднуючи навколо себе і навколо питання російської загрози не лише пост-радянські країни, але і весь східно-європейський регіон.
