Аби не збожеволіти...
Колись у 90-ті роки, коли я вперше в житті приїхала у Стокгольм, мене неймовірно вразила чимала кількість осіб із різними ступенями розумової відсталості, які з абсолютно щасливими посмішками, співаючи і голосно сміючись безтурботно і безпечно ходили поміж людей вулицями міста...
В Україні таких людей я бачила лише в закритих палатах психіатричних клінік...
В листопаді 1794 року війська генерала-карателя Олександра Суворова, які були кинуті на придушення повстання Тадеуша Костюшка, увірвалися до Варшави. Російські солдати влаштували в місті грабунки й різанину цивільного населення. Ледь не єдиним, хто відмовився вбивати беззбройних людей на вулицях, був етнічний українець, унтер-офіцер Іван Руденко. За відмову підкоритися наказу він був оглянутий військовим медиком і визнаний психічно хворим. Так українець став першою жертвою російської імперської каральної психіатрії. Її методи й форми роботи благополучно успадкувала радянська тоталітарна машина...
У 1930-1980-х роках радянська влада дедалі частіше, крім в'язниць і таборів, починає вдаватись до каральної психіатрії. При цьому визнання тих, хто думав інакше від офіційної політики влади, божевільними, а, відповідно, і відправлення їх на примусове лікування до психіатричних установ, відбувалося згідно з чинними у СРСР медичними нормами. Базувалося воно начебто винятково на турботі про здоров'я таких осіб. Однак у відповідних медичних закладах – "психушках" ці люди ставали об'єктами жорстокого поводження та знущань. Серед тих, кого радянські психіатри офіційно оголошували божевільними, опинялися дисиденти, науковці, громадські діячі. Петро Григоренко, Леонід Плющ, Жорес Медведєв, Наталія Горбаневська, Володимир Буковський, Олександр Єсенін-Вольпін, Микола Плахотнюк, Анатолій Лупинос, Ганна Михайленко... Список далеко не повний. Каральна психіатрія слугувала ще одним зручним засобом у боротьбі з вільнодумством.
Але жертвами психіатричних зловживань у СРСР були не тільки дисиденти. До "психушок" потрапляли й численні релігійні активісти, а то й просто люди, які намагалися втекти з СРСР і були схоплені на кордоні. Всього, як стверджують експерти, з часів Хрущова психіатричним репресіям було піддано близько 100 000 радянських громадян, які не мали психічних розладів.
Основною причиною такої легкості радянської влади використовувати психіатрію для політичних репресій була відсутність законодавчо затверджених процедур та гарантій. Тому було можливим абсолютне психіатричне свавілля.
Систему каральної психіатрії було ліквідовано тільки у 1988 році, коли 16 психіатричних лікарень спеціального типу були передані до Міністерства охорони здоров'я СРСР, а п'ять лікарень розформували. З психіатричного обліку були зняті 776 000 пацієнтів. А з Кримінального кодексу СРСР і України вилучили статті, за якими антирадянська пропаганда і наклеп на радянський лад розглядалися як соціально небезпечна діяльність. Також, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 січня 1988 р. було прийнято документ, що мав силу закону "Положення про умови і порядок надання психіатричної допомоги".
На базі архівних даних були проведені дослідження витоків політичних зловживань у психіатрії. Повторно були обстежені 60 000 осіб, засуджених за політичні злочини та примусово відправлених до спеціальних психлікарень на території УРСР. За результатами цих обстежень було виявлено, що жоден з них не потребував жодного психіатричного лікування.
З часу відновлення української незалежності зміни в медицині, втім як і в багатьох інших галузях, відбувалися ситуативно, за відсутності системної, цілісної стратегії. Як наслідок, окремі складові української системи охорони здоров'я й досі зберігають радянські тоталітарні традиції. Серед них і психіатрія. І як би це нині дико не звучало, але і сьогодні ці традиції та правові норми продовжують діяти, звужуючи та порушуючи права громадян.
Натомість законодавчих норм, які б були спрямовані не на обмеження прав громадянина, у зв'язку з його психічною хворобою чи розладом, а на їх дотримання і реалізацію – фактично не існує. Чинна сьогодні редакція Закону України "Про психіатричну допомогу" потребує удосконалення, згідно з вимогами Комітету ООН з прав інвалідів та рішеннями Європейського суду з прав людини. Крім того, щорічно український бюджет втрачає мільйони гривень, виплачуваних нашим громадянам як компенсації за їхні порушені права.
У серпні 2015 року Україна представила доповідь в Комітеті ООН з прав інвалідів. Комітет із занепокоєнням відзначив, що, відповідно до статті 281 Цивільного кодексу України, опікун особи, визнаної недієздатною, має право давати згоду на її стерилізацію. Відтак примусова стерилізація відбувається без вільної й усвідомленої згоди цієї особи. Комітет ООН закликав Україну скасувати практику стерилізації осіб без їх вільної й усвідомленої згоди, і, виходячи з цього, скасувати згадану вище статтю 281.
У рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Горшков проти України" зазначалося: ключовою гарантією Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є те, що особа, примусово утримувана у психіатричному закладі, повинна мати право на судовий перегляд відповідного рішення. Доступ особи, яка утримується у психлікарні, до суду не має залежати від доброї волі адміністрації закладу й не повинен використовуватися нею. Однак чинне українське законодавство не передбачає можливості для таких осіб самостійно звернутись до суду про перегляд рішення щодо примусового їх утримання в психіатричному закладі. Це, безумовно, порушує Конвенцію та створює передумови для потенційного звернення примусово утримуваних до Європейського суду з прав людини.
В іншому рішенні Європейського суду з прав людини, в справі "Анатолій Руденко проти України", зазначалося, що пацієнти, примусово утримувані в психіатричному закладі, повинні мати можливість отримати висновки незалежних психіатрів. Це принцип, який є важливою гарантією від свавілля закладу при прийнятті рішень щодо продовження примусового лікування. Цей же принцип включений до Принципів ООН у справі захисту осіб з психічними захворюваннями та поліпшення психіатричної допомоги, що прийняті Генеральною Асамблеєю ООН Резолюцією 46/119. Але знову ж таки чинне українське законодавство не передбачає такої можливості. Це теж є порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і знову ж таки створює передумови для звернень примусово утримуваних осіб до Європейського суду з прав людини.
Нарешті варто згадати ще одне рішення Європейського суду з прав людини – цього разу в справі "Наталія Михайленко проти України". В ньому зазначається, що сучасний Цивільний процесуальний кодекс України не надає право недієздатній особі подавати заяву про поновлення її цивільної дієздатності. Суд нагадав, що Конвенція гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його правами та обов'язками цивільного характеру. Однак національне законодавство України не надає особам, визнаним недієздатними, права на безпосередній доступ до суду з метою поновлення своєї цивільної дієздатності. Це не відповідає загальноєвропейській тенденції.
Уповноважена Верховної Ради України з прав людини склала конституційне подання щодо відповідності Основному Закону України положення третього речення частини першої статті 13 Закону України "Про психіатричну допомогу". Йдеться про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу. Конституційний суд України зазначив, що визнання особи недієздатною не може позбавляти її конституційних прав і свобод чи обмежувати їх у спосіб, що нівелює їхню сутність. Хоча за станом здоров'я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод. Тому держава зобов'язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації. Нині госпіталізація недієздатних є за своєю природою та наслідками непропорційним обмеженням їхнього конституційного права на свободу та особисту недоторканність. КСУ визнав згадане вище положення як неконституційне та рекомендував Верховній Раді привести положення законодавства України у справі надання психіатричної допомоги у відповідність до цього рішення.
Аби виправити ситуацію, що склалася, Комітет із питань охорони здоров'я підготував два законопроекти: N4449 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги" та N1242 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо врегулювання законодавства у сфері застосування запобіжних заходів до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування) ".
Однак уже понад півроку парламент не береться за їх розгляд.
Тому пропоную читачам самим ознайомитися з пропонованими змінами та пересвідчитися в їхній актуальності та важливості.
1. Уточнення термінів
Психіатрична допомога
"Психіатрична допомога – комплекс спеціальних заходів, спрямованих на профілактику, раннє виявлення (в тому числі шляхом проведення профілактичних оглядів), діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну, психологічну та соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами";
Заклад з надання психіатричної допомоги
"Заклад з надання психіатричної допомоги – психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення, кабінет тощо всіх форм власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги";
Заклад соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади
"Заклад соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади – стаціонарна соціально-медична установа, заклад соціальної підтримки (догляду) та інші суб'єкти, що надають соціальні послуги особам, які страждають на психічні розлади та потребують соціального захисту, на підставах та в порядку, передбачених законодавством";
Навчальний заклад для спеціального навчання
"Навчальний заклад для спеціального навчання – загальноосвітня санаторна школа-інтернат, інші загальноосвітні навчальні заклади, що забезпечують реалізацію права дітей, які страждають на психічні розлади, на загальну середню освіту";
2. Удосконалення принципів надання психіатричної допомоги:
Впровадження стандартів при наданні психіатричної допомоги
"...заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації та надання освітніх послуг з мінімальними соціально-правовими обмеженнями та згідно із затвердженими клінічними протоколами та стандартами надання психіатричної допомоги тощо".
3. Розширення повноважень органів місцевого самоврядування при наданні психіатричної допомоги:
"...створюють навчальні заклади для спеціального навчання осіб, які страждають на психічні розлади";
"...організовують гуртожитки та інші місця проживання, створюють заклади соціального захисту для осіб, які страждають на психічні розлади та потребують спеціальних умов проживання або втратили соціальний зв'язок".
4. Впровадження письмової згоди особи, якій надається психіатрична допомога за усвідомленою згодою
5. Удосконалення психіатричної допомоги засудженим до позбавлення волі
"...Психіатрична допомога засудженим до позбавлення волі надається в спеціальних закладах з надання психіатричної допомоги, що відносяться до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Психіатрична допомога неповнолітнім надається окремо від повнолітніх осіб".
6. Оптимізація психіатричної допомоги психічно хворим, що мають потенційну суспільну небезпеку
7. Удосконалено механізм припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку
"Надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку припиняється за рішенням суду про відмову в продовженні надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку або за рішенням суду про задоволення заяви представника закладу з надання психіатричної допомоги (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, про припинення надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку".
8. Підсилюється захист прав недієздатних:
- Недієздатні не будуть піддаватися примусовій стерилізації
- Недієздатні не будуть примусово перебувати в психоневрологічних інтернатах
- Недієздатні не будуть примусово перебувати в психіатричних закладах (на це вже є рішення Конституційного Суду, що вимагає привести у відповідність даний закон)
- Недієздатні отримають можливість поновити дієздатність
9. Підсилюється захист прав психічно хворих, які скоїли суспільно-небезпечні дії:
- Психічно хворі, які скоїли суспільно-небезпечні дії, отримують доступ до правосуддя
- Психічно хворі, які скоїли суспільно-небезпечні дії, зможуть подавати до суду свої докази
"...Особа, до якої застосовуються примусові заходи медичного характеру, має право звернутися до обраного нею незалежного від закладу з надання психіатричної допомоги лікаря-психіатра з метою отримання висновку про стан свого психічного здоров'я та про доцільність продовження надання особі такої психіатричної допомоги".
- Психічно хворі, які скоїли суспільно-небезпечні дії, отримують психіатричну допомогу в закладі з надання психіатричної допомоги в межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до місця проживання.
"Примусові заходи медичного характеру застосовуються в закладі з надання психіатричної допомоги, як правило, в межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до місця проживання особи".
10. Покращення соціальних гарантій фахівців, що надають психіатричну допомогу
"...на пільгове пенсійне забезпечення та інші пільги, встановлені законодавством України для осіб, зайнятих на важких роботах та зі шкідливими й небезпечними умовами праці".
Вірю, що парламент почує мій заклик та розгляне пропоновані зміни.
1,7 млн. жителів України на початок 2016 року знаходились під наглядом психіатрів та наркологів, що складає 3,9% від усього населення України.
Щорічно до 25% з них отримують стаціонарне лікування.
Безправність психічно хворих і каральна Психіатрія мають відійти у минуле. А реформа з впровадження європейських стандартів психіатричної служби має відбутися.
P.S.
Дякую пану Семену Глузману і пані Ірині Пінчук за допомогу в підготовці матеріалу!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
