Смерть позбавляють свідків
Коли людина помирає чи гине, дуже важливо знати якою була причина смерті. І для рідних, і для оцінки якості діагностики чи проведеного лікування, і для рішення суду. Саме ці знання дозволяють відновити справедливість і не допустити в майбутньому повторення помилок. Це питання для мене суспільно болісне і особисто гостре.
Катерина Богомолець – була професором-патологоанатомом (це ті люди, які займаються прижиттєвою діагностикою пухлин і посмертною діагностикою причин смерті, тобто з'ясовують від чого помер пацієнт). Мама була ще і дитячим патологоанатомом, і я з 18 років регулярно проводила свої студентські суботи в морзі лікарні Охматдит. Саме там мама проводила розтини померлих дітей і пояснювала: отут лікар помилився, пропустив запалення легенів, а тут невірно провів пологи і дитина захлинулася водами, а оця дитина народилась з вадами розвитку, з якими неможливо жити... Мамині уроки я запам'ятала назавжди. Головний висновок, який тоді зробила – я відповідальна за життя людини, адже лікарська помилка може коштувати пацієнту життя. Мабуть, саме ці відвідини моргу зробили мене перфекціоністкою, яка не терпить професійного невігластва. І було б варто всім майбутнім лікарям робити таке щеплення від безвідповідальності.
Тільки хто їм тепер скаже правду?
Колись патологоанатомічна служба була незалежною, паталогоанатомів інші лікарі не любили і боялися, адже експерти і патологи писали в своїх протоколах правду, за яку карали лікарів. Потім часи змінилися – служби судмедекспертів (це ті служби, які відповідають за з'ясування причин насильницької смерті) і патологоанатомічні бюро (відповідальні за з'ясування причин смерті від хвороб) підпорядкували медичним управлінням, і гірка, але необхідна правда зникла, заглушена цеховою дружбою і страхом втратити роботу. Зникли і лікарські помилки, без яких ні покарати невігласа, ані навчити професійного лікаря неможливо.
Ні для кого не є таємницею, що у сучасній Україні, часто, встановити справжню причину смерті є надзвичайно складно, а подекуди – навіть неможливо. Клінічні діагнози причин смерті не відповідають реальним, тобто немає точного визначення від чого помер пацієнт: від хвороби чи від результатів лікувань. Також немає прозорої фіксації лікарської помилки, а відповідно, лікарі не несуть відповідальності за їх можливе допущення.
Саме тому зміна системи функціонування інституту патологічної анатомії і судово-медичної експертизи має стати ще однією ланкою у формуванні нової системи охорони здоров'я.
Хоча саме тут нове – це добре забуте дуже і дуже старе.
Виникнення і розвиток патологічної анатомії і судової медицини тісно пов'язані з розвитком держави і права – вони власне і є інструментами для відновлення справедливості. В збережених пам'ятках писемності Стародавнього Риму описано як 15 березня 44 року до н.е., під час засідання сенату, змовники кинулися з мечами на Цезаря й нанесли йому 23 рани, від яких він помер. Під час обстеження вбитого придворним лікарем Анцистієм було встановлено, що з ран, виявлених на тілі імператора, тільки одна була проникаючою в грудну порожнину. Вона й була визнана як смертельна. Це яскравий історичний приклад судово-експертного мислення лікаря. У відомому Кодексі Юстиніана Великого (529-534 роки н.е.), що є основою Римського права, підкреслюється особлива роль лікарів у судовому процесі. Відзначається, що "лікарі власне не свідки, вони більше судді, ніж свідки".
Днями під час проведення "круглого столу" в Комітеті охорони здоров'я на тему "Законодавче забезпечення реформування судово-медичної експертизи" були озвучені шокуючі результати експертного аналізу, проведеного співробітниками Головного бюро судово-медичної експертизи та співробітниками кафедри судової медицини Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика. Було проаналізовано 200 експертиз за період 2012-2016 років, в матеріалах яких були висновки попередніх експертиз, виконаних в обласних бюро за місцем летального випадку (смерті). І висновки клініко-експертних комісій відповідних управлінь охорони здоров'я, збіглися з ними у 80%. При цьому судово-медичні комісії Головного бюро підтвердили ці висновки обласних бюро лише в 24% випадків, тобто понад три чверті посмертних діагнозів були свідомо чи несвідомо помилковими. Чому? А тому, що одна з причин професійної корумпованості, депрофесіоналізації, деморалізації і непрозорої роботи – підпорядкованість місцевих бюро судово-медичної експертизи відповідним управлінням охорони здоров'я. Безумовно, не всі експерти піддалися корумпованій корозії, є і віддані своій справі, високопрофесійні і моральні люди, які продовжують жити всупереч системі і також, безумовно, вирішення питання про правильність, обґрунтованість висновків експертних судово-медичних комісій є компетенцією судово-слідчих органів. Окрім цього, ще однією проблемою роботи судово-медичної експертизи України є положення постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.91р. N311, де бюро судово-медичної експертизи були віднесені до об'єктів комунальної власності, що прямо суперечить положенню Закону "Про судову експертизу", де зазначено, що судово-медична експертиза виконується виключно державними установами. Комунальний статус і залежність від фінансування на місцях потенційно створює ще один важіль впливу на експертну діяльність та створює системні корупційні ризики.
У багатьох населених пунктах згадані морги та лабораторії, що є основним робочим місцем експертів, розміщені у непридатних для роботи приміщеннях, не обладнані холодильними установками, кондиціонерами, навіть належною вентиляцією, незважаючи на те, що в окремих випадках доводиться досліджувати тіла у стані розкладання та гниття. Розтини трупів проводяться в 334 моргах, з яких типовими будівлями є 222, інші 112 є пристосованими приміщеннями! Холодильні камери працюють лише у 181 морзі з 334! Тобто, практично половина моргів без холодильників. І це в той час, коли на сході країни іде війна і кількість навантаження на експертів в останні роки суттєво зростає. Що вже говорити про застаріле обладнання і фінансування потреб за залишковим принципом. Водночас і працювати в службі скоро не буде кому – штатна укомплектованість щорічно зменшується і складає 68,2% від потреб (при наявності 6339,25 посад на них по минулорічних даних працювало лише 4259 фізичних осіб). Найбільший дефіцит експертів судово-медичної лабораторії: експертів відділень судово-медичної криміналістики (51,2 %), гістології (43,4 %), токсикології (43,4 %). Це пов'язане і зі шкідливими умовами праці, і з поширеністю захворювань на туберкульоз та інші інфекційні захворювання, яка значно вище середньостатистичної в суспільстві, і з недостатньою кількістю приміщень для забезпечення належних умов праці, і з вкрай низькою заробітною платнею...
Навіть Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ виконує складні повторні комісійні та комплексні експертизи – не маючи власного приміщення. Їхнє проведення пов'язане з вивченням багатотомних кримінальних та цивільних справ, великої кількості медичної документації, лабораторними дослідженнями, що потребують застосування сучасного обладнання. Відсутність такого обладнання, яке відповідає європейському рівню, відчувається особливо гостро саме зараз, коли почастішали випадки звернень громадян до Європейського Суду та міжнародних організацій з прав людини.
Якщо ж звернути увагу на міжнародний досвід, то в багатьох країнах судово-медична експертиза виведена з системи охорони здоров'я. Так, в Австралії функціонує Інститут судової медицини, в Іспанії – Національний судово-медичний корпус і Національний інститут токсикології та судових експертиз, в Швеції – Національне управління судової медицини, в Казахстані – Центр судової медицини, в Грузії – Національне бюро судової медицини. В жодній з цих країн судово-медична експертиза не підпорядковується Міністерству охорони здоров'я. Проведене у майже всіх країнах пострадянського простору реформування цієї сфери забезпечило незалежність судово-медичної експертизи та поліпшило матеріально-технічне забезпечення служби.
А в Україні ще й відсутня єдина стала структура судмедекспертизи, що унеможливлює дієве керування в адміністративних, матеріально-технічних та методичних питаннях.
З метою вирішення озвучених питань Комітет з питань охорони здоров'я Верховної Ради України акцентує увагу на необхідності створення цілісної незалежної державної експертної служби, що здійснюватиме судово-медичну діяльність на прозорих і зрозумілих засадах організації роботи та забезпечуватиме потребу суспільства у неупередженому проведенні судово-медичних експертиз причин смерті, тяжкості тілесних ушкоджень у кримінальних провадженнях по обвинуваченню медпрацівників у професіональних правопорушеннях тощо. Йдеться не тільки про те, аби гарантувати незалежність і об'єктивність експертизи, а, власне, про наслідок цього – дотримання прав і свобод кожного громадянина.
Станом на сьогодні робочою групою Комітета з питань охорони здоров'я підготовлено проект Закону "Про Національне бюро судово-медичної експертизи". Документ надає законодавче визначення статусу Національного бюро судово-медичної експертизи, визначає його основні завдання, права та обов'язки фахівців – судово-медичних експертів, проголошує основні принципи діяльності Національного бюро, найважливішими з яких є верховенство права, повага та дотримання прав і свободи громадянина, законність, безсторонність та справедливість, а також політична нейтральність. Крім того, документ проголошує гарантії діяльності судово-медичної експертизи, деталізує діяльність експертів і визначає гарантії соціального захисту співробітників Національного бюро.
Але процес його узгодження загальмував: ми дійшли згоди з Міністерством охорони здоров'я про необхідність централізації, адекватного фінансування і навіть перепідпорядкування служби, а от запрошені представники Генеральної прокуратури і Міністерства юстиції на нараду не прийшли. І питання залишилось відкритим – кому ж в нашій державі має бути підпорядкована служба судмедекспертизи і кому потрібно знати, від чого помер пацієнт – невже тільки його рідним?...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
