Війна свідомостей
2 травня 2014-го року о 4.00 ранку сім штурмових груп під керівництвом Героя України, генерал-майора Сергія Кульчицького та генерала-майора (посмертно) Олександра Радієвського атакували та розбили блок-пости навколо Слов'янська. Так розпочиналася боротьба за звільнення українських земель від окупантів та загарбників, боротьба, котра триває і по сьогоднішній день.
Початок травня став переломним моментом у "гібридній війні", яку з початку Революції Гідності Росія проводить щодо України. Після анексії Криму, захоплень адмінбудівель та військових частин на сході країни, російське керівництво та проросійсько налаштовані українські політики ділили сфери впливу та посади в проекті "Новоросія", проекті ціллю якого було повне знищення Української держави.
І якщо б не активна позиція у ці дні місцевого населення в Одессі, Харкові, Миколаєві та ряді інших міст південно-східного регіону, а також героїзм бійців Національної гвардії та добровольчих батальйонів проект "Новоросія" навряд чи б зазнав краху.
Завдяки старанням попередньої влади армія в державі була деморалізована та не здатна до повноцінних бойових дій. Її місце зайняли підрозділи, сформовані із самооборони Майдану, козаків та "Правого сектору". У Нацгвардію у 2014-му йшли усі, хто хотів захищати країну. Жінки, чоловіки, різного віку, професії, соціального статусу. Нацгвардійці разом з тисячами добровольців, які прийшли з Майдану, були на передовій у найбільш складні часи військового протистояння, стоячи на захисті цілісності та державного суверенітету України. 193 гвардійці загинули, захищаючи Батьківщину.
Слов'янськ, у цій неоголошеній війні займає особливе місце.
Саме під Слов'янськом 12 квітня група офіцерів СБУ, яка проводила рекогносцировку місцевості потрапила в засідку озброєних бойовиків. У результаті короткого вогневого зіткнення загинув офіцер "Альфи" та один з бойовиків. Вважається, що саме ця подія стала першим офіційним випадком збройного зіткнення між силами АТО і незаконними збройними формуваннями, з якої і почалася війна свідомостей.
З 2 по 5 травня навколо Слов'янська і в районі Краматорська, розгорілися перші великі запеклі бої. А українські угруповання АТО вперше зазнали суттєвих втрат. Під час цих трьох днів активних зіткнень сталося кілька подій, які показали, що на Донбасі почалася повномасштабна військова операція.
У ці дні, українська влада, як і весь наш народ, уже повністю усвідомила: "ворог прийшов, щоб нас знищити. Не будуймо ілюзій: після Донбасу він рушить далі..."
Рушити далі йому не дали такі Герої як генерали Кульчицький, Радієвський і тисячі рядових солдат, що віддали свої життя, щоб Слов'янськ та інші українські містечка і села змогли повернутися до мирного життя.
Обидва генерали мали неабиякий авторитет серед підлеглих – насамперед тому, що завжди йшли у бій попереду них. Під час АТО особисто очолювали спецоперації зі знешкодження блокпостів терористів на підступах до населених пунктів Миколаївки, Семенівки, Слов'янська. І загинули генерали, як справжні військові на полі бою в колі побратимів – 29 травня гелікоптер Мі-8МТ, в якому знаходився С. Кульчицький разом з бійцями НГУ, зазнав обстрілу, що вівся з лісосмуги, та був підбитий (загинуло 12 осіб, 1 член екіпажу дивом уцілів), а тоді ще полковник О. Радієвський загинув 23 липня під час бою за звільнення Лисичанська, коли разом з бійцями потрапив у засідку на мосту. До речі, загибель генерала Сергія Кульчицького не була випадковою. Терористи ДНР оголосили за нього (живого чи мертвого) нагороду в 4 млн. доларів США. Жодного разу більше за жодного з політиків і військових України бойовики не призначали такої винагороди. Кульчицький знав про небезпеку, яка йому загрожувала, але зону АТО і своїх солдат не покинув. Військові і політики, які особисто були знайомі з Кульчицьким, переконані, що якби генерал залишився в живих, він би зміг кардинально змінити хід антитерористичної операції на Сході України.
Третій рік триває наша боротьба за землі наших дідів і прадідів. Міста і села, які бліц-кригом були захоплені терористами, повільно але впевнено переходять під контроль України. Разом з українською символікою сюди повертається спокійне життя. Припиняються грабежі і мародерство. Проте, на окупованих територіях залишаються ще тисячі українців, що очікують на звільнення.
Що нам потрібно для перемоги та відновлення соборності України? Насамперед розуміння, що війну у ХХІ столітті не можливо виграти засобами ХІХ ст. Наша війна з Росією – це не війна за території та не війна за максимальне знищення живої сили противника. "Гібридна війна", що триває з 2014 року – це не лінійна окопна війна, це тотальне протистояння, що триває по всіх напрямках, а ключова лінія зіткнення пролягає у свідомості кожного громадянина.
Вже з ХХ століття ніхто у світі не воює за території. Ключова війна йде за мізки людей. Світоглядна війна і перемога в ній – вирішальна ціль військових кампаній.
Наш перший президент пишався, що у 1991 році Україна здобула незалежність без жодного пострілу та не проливши крові. Однак як показали подальші події отримавши незалежність ми не змогли здобути головного – єдиної політичної нації, яка власне розпочалась формуватися лише під впливом військової агресії.
Росія не хоче і мабуть ніколи не захоче дати Україні можливість мати власну ідентичність, Україна ж століттями намагається відірватися від великого сусіда у бік власної ідентичності. На нашу долю випав черговий кривавий етап цієї боротьби, і ми сучасники маємо докласти всіх зусиль, щоб вийти з нього переможцем.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
