Недитяча колискова...
Недитяча колискова...
Вже скоро Україна відзначатиме День подяки – цього року 23 вересня. Традиційно у цей день люди дякують Богу за врожай, свої особисті надбання та все добре, що вони отримали за цей рік. Це свято прийшло до нас з давніх давен, коли наші пращури по завершенню робот у полі, відзначали Свято жнив чи Обжинки. Але цього року я хочу особливо подякувати тим матерям, які віддали найдорожче у світі – своїх дітей, аби Україна вистояла та продовжила існувати.
Я хочу поділитися однією особистою історією. Рік тому до мене підійшла сива худенька жінка... Представилась і сказала, що давно шукає мене, що вона мати одного з тих 16 хлопців, які померли на моїх руках від куль снайперів під час Революції Гідності... Життя їх, як лікар, я не мала шансів врятувати...
"У мене до вас лише одне питання", – сказала вона. Серце моє стиснулося, адже відповіді на те єдине питання – хто і за чиєю вказівкою розстрілював невинних людей у 2014 році на Майдані – ми досі не маємо, а винні не покарані.
Жінка, натомість, спокійно сказала: "Я хочу знати одне – чи не було боляче моєму сину перед смертю?"
Було тяжко стримувати біль, який з того часу сидить в моєму серці, сльози наверталися на очі, але я розповідала їй, що боляче її сину не було, що загинув він миттєво, адже снайпер влучив прямо в серце, яке відразу перестало битися...
Лагідні і ніжні колискові зазвичай пишуть для дітей. Моя нова пісня "Колискова – для мами" – особлива. Це пісня вдячності, чистого серця і нашого незламного духу перемоги.
Коли я її писала, думала про всіх матерів, синів і дочок, яких забрала війна – матерів героїв Небесної сотні, матерів понад десяти тисяч героїв України, загиблих в неоголошеній війні на Донбасі, матерів загиблих в Афганістані – матерів, які носили свою малечу на руках, водили в садочок і школу, вчили читати і писати, підписували щоденники і мазали зеленкою розбиті колінка, матерів, які самотніми ночами притискають до серця і своїх виплаканих очей старенькі дитячі фотографії.
Малюнок піском дозволив мені розширити простір поезії і музики, і сказати вам те, що і сьогодні переповнює моє серце. Я не забула, я продовжую розпочату нашими героями і ще не завершену нами боротьбу за побудову гідної, справедливої і дійсно незалежної держави Україна.
Я дуже сподіваюсь, що моя "Колискова для мами" не залишить вас байдужими, а нашим осиротілим матерям дасть відчути, що тепер вони стали матерями всієї України. Ми шануємо і пам'ятаємо подвиг їхніх синів, ми – вдячні.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
