По чому земля, незалежність і безпека?
Останнім часом ми, українці, захопились різноманітними флеш-мобами, які в нашій уяві символізують простори нашої країни, її карту.
Ми стаємо в живі шеренги в народних вбраннях, створюємо карти України з квітів, овочів та фруктів, вирізаємо їх із дерева чи просто малюємо на піску. Викладаємо контури і простори України з гільз та патронів, зображуємо Україну на малюнках та державних стягах.
Все це, безперечно, показує нашу любов до рідної країни, до нашої з вами землі.
ПОКИ ЩО – НАШОІ З ВАМИ ЗЕМЛІ.
Тепер візьмемо до рук звичайний шкільний географічний атлас для учнів дев'ятого класу "Україна і світове господарство". Відкриваючи його, можна побачити різні країни, які оточують Україну з усіх боків. Ми маємо довгий кордон з різними державами-сусідами.
А якщо згадаємо історію, з ким воювала наша країна, під якими ярмами вона була, то чітко зрозуміємо, що небезпека нашій незалежності у різні історичні моменти була не лише зі Сходу, але й з Заходу, Півдня та Півночі.
І головна мета наших ворогів та загарбників крилася саме в необхідності заволодіти нашою землею.
Тому саме безпека є тим, що має і повинна першочергово забезпечити держава для своїх громадян.
На моє абсолютно жорстке переконання, і президенту Петру Порошенку, і президенту Володимиру Зеленському властиві одні й ті ж самі стратегічні помилки. Вони стосуються військової доктрини нашої країни.
Для безпечного майбутнього України існування лише контрактної армії ніяк не допоможе забезпечити наші суверенітет, незалежність та гарантувати безпеку для громадян.
Лише створення потужної резервістської армії на зразок таких держав як Ізраїль або Швейцарія здатне захистити Україну в її історичних кордонах.
Саме при запровадженні резервістської моделі армії патріотичне виховання спрямовується на свідомий і добровільний обов'язок кожного при потребі захищати свою землю. Ця ідеологія, котра закладається ще з дитинства є тією, що об'єднує та гуртує громадян держави.
Ви запитаєте мене: а до чого тут земля?
Відповім: саме земля і є тим фундаментом, на якому базується державність та свідоме бажання громадян її захищати.
Адже для того, щоби кожен громадянин був готовий до свідомого і добровільного захисту країни, він має чітко усвідомлювати та розуміти, що українська земля належить йому, його дітям. І що він захищає свою землю для своїх же нащадків.
Якщо ж ми віддамо нашу землю олігархам, сучасним феодалам-землевласникам, то в цьому випадку люди не підуть добровільно захищати свою країну, свою землю. Адже де-факто вона їм належати не буде.
Олігархи та нові землевласники будуть створювати свої наймані армії, спроможність та властивість яких уже відомі з історичних прикладів.
Тому зараз я звертаюся в першу чергу до тих, хто пройшов у своєму житті через військову службу, через військові конфлікти, через війну, а також до тих, хто зараз воює на нашій ще незакінченій війні.
Ніхто краще за вас не знає й не розуміє важливість і необхідність створення саме резервістської армії та недопущення продажу української землі.
Не мовчіть!
Для викладення наступного аргументу, чому не можна бездумно й поспішно продавати землю, знову зверну вашу увагу на той же згаданий вище географічний атлас. Але вже іншу його сторінку.
А саме на ту, яка зображує, що знаходиться під землею, в її надрах.
Це: вугілля і залізна руда, торф і марганець, мідь і золото, нафта й газ, мідь і мармур, мінеральні води та сіль...
І навіть бурштин є. Поки що.
Ті, хто педалюють продаж української землі, чітко знають, що саме знаходиться в наших надрах. Причому не лише з цього шкільного географічного атласу, а з зовсім інших карт, зроблених за допомогою супутників.
Достеменно знаючи земельні та підземні запаси, різними аргументами олігархи і їхні прибічники штовхають нас на необдуманий крок продажу землі.
Адже коли продається земля – продається також і право на те, що є ПІД землею.
Украінські земельні багатства – це не надбання лише нашого покоління. Це власність і наших нащадків – дітей, онуків, правнуків...
Тому ті, хто агітують за продаж української землі та її надр саме зараз, свідомо позбавляють права на землю та її надра всіх українських дітей, як народжених, так і ще ненарождених.
Нещодавно я дивилася виступ Остапа Дроздова. Розповідаючи, чому не можна продавати саме зараз українську землю, він завершив свій виступ словами, що наступну передачу він мабуть вестиме не про українців, а про холопів, які будуть жити на цій землі.
Погоджуючись із його аргументами, хочу підкреслити, що холопами в нашій історії й на нашій землі ми вже були.
Може не варто знову наступати на ті самі граблі?
Так, українська земля не завжди була в державній власності. Історично вже були часи, коли вона належала багатим – промисловцям, феодалам, дворянам, панам, і всім тим, хто належав до аристократії. Українці вже колись були кріпаками, вже ходили на панщину і діточок своїх водили. Терпіли, терпіли, але потім терпець уривався і право на землю – свою землю – вони повертали кров'ю.
Серед тих людей, які боролися за справедливість була й наша родина – рід Богомольців. Роду Богомольців зі спорідненими родам Тихоцьких та Присецьких належали землі в сучасних Полтавській, Чернігівській, Луганській областях та навіть нерухомість у Санкт- Петербурзі.
Всім відомий мій прадід – президент Академії наук України, академік Олександр Олександрович Богомолець. Але мало хто знає, що він народився в Києві, в казематах Лук'янівської в'язниці.
Чому ж там?
Тому, що його мати, Софія Богомолець з Присецьких – народоволка, учасниця та одна із ідеологів "Південно- російського робітничого союзу", виступала за те, щоб земля належала селянам і людям, які на ній працюють.
За свої революційні народовольчі погляди Софія була засуджена до страти. Але після народження Сашка смертну кару замінили на десять років каторги і вона в кайданах пішла по етапу до Сибіру.
Свою родову землю вона заповідала тим людям, які на ній щоденно працювали.
Так, вже були часи, коли земля належала українським аристократам, річпосполитській шляхті та козацьким родам. Але чи варто повертати країну в минуле?
Невже наші нащадки терпітимуть кріпацтво по-новому?
Нарешті ще один аргумент проти продажу нашої землі...
В часи оголошення незалежності європейських країн, у деяких іх них перед тим, як земля ставала товаром, приймався Закон про реституцію.
Що таке реституція? Це поверненя права на приватну власність, у тому числі й на землю, тим, кому вона раніше належала, або їхнім нащадкам. Тобто нащадки тих родин, яким раніше належала земля, мають повне право на повернення своє власності.
В Україні нема окремого закону про реституцію. Однак теоретично його поява можлива. Тим більше, що в Україні є нащадки родин, котрі втратили великі земельні володіння й інше велике нерухоме майно в часи комуністичної диктатури.
Проте хочу зазначити: попри те, що я є нащадком українських латифундистів, я проти реституції. Але разом з тим я категорично проти, щоб земля була продана саме зараз і належала сучасним українським феодалам чи закордонним маркізам і лордам. Адже повертати свою землю нащадки українських козаків будуть знову ж таки з кров'ю.
Прикро, що деякі фермери, тобто ті, хто мали би боротися проти повального обернення землі в товар, стали підтримувати продаж її українцям, розраховуючи на легкі земельні кредити.
Так, кредити взяти ви зможете. Але віддаватимете з часом за борги і гроші, і свою землю. Адже завжди виграють монополісти, які шляхом збільшення вартості чи то пального чи мінеральних добрив здатні швидко і масово довести малі фермерські господарства до банкрутства.
В майбутньому земля зможе стати товаром. Але лише після того, коли ми нарешті позбудемось залежності від олігархів, їхніх грошей і політичних впливів.
Українська земля сьогодні дуже потрібна не лише вітчизняним олігархам, а й світовим. Вони добре розуміють, що найдорожчий ресурс у майбутньому – це земля і вода. Вартість цих ресурсів прогресивно зростає щороку.
Саме з цією метою нас зараз штовхають на продаж землі і, як наслідок, на залежність від олігархічних гаманців.
Не піддаваймося!
У нас є наше право боротися за гідність і справедливість, боротися за свою землю, просякнуту і залиту кров'ю її захисників і не здаватися!
Дуже хочеться, щоби слова Тараса Шевченка "німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть" були вже не про нас і не про наших дітей.
Тому закликаю всіх до боротьби за нашу землю.
Вона має належати нам всім, а не лише обраним корумпованим елітам.
Важливо не тільки любити свою країну на флеш-мобах, але також свідомо й відповідально за неї боротися, свідомо й відповідально її захищати.
29 жовтня 2019 р.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
