Ханука в ''Замку Радомисль''
Років п'ять тому до нас у "Замок-музей Радомисль" завітав один колоритний іудей. Вбраний він був у вишиванку, але з єврейським орнаментом. Таке поєднання культур у вбранні не могло не викликати нашу цікавість. І відбулася довга, але надзвичайно приємна розмова про спільну, хоча й непросту долю двох народів...
А цього року ми в Замку вирішили відродити святкування єврейського свята Хануки. І хоча єврейського культурного життя як такого в Радомишлі і в районі немає, однак не варто забувати, що євреї протягом століть жили в цьому місті, як і по всій Україні поряд з українцями. В такий спосіб ми хочемо висловити підтримку представникам єврейської нації та віддати шану загиблим, українцям та євреям, які віддали своє життя у боротьбі проти ксенофобії, антисемітизму та інших форм дискримінації на релігійному чи етнічному ґрунті.
Увечері 22 грудня, в "Замку-музеї Радомисль" була запалена перша за багато років ханукальна свічка. Запалив її власноручно міський голова Радомишлю Володимир Тетерський (принагідно варто згадати, що в Німеччині і Франції участь у церемонії запалення ханукальних свічок у столицях цих країн беруть участь голови держав). У святковій церемонії взяли участь представники місцевої єврейської громади та гості. Перед початком була прочитана молитва Благословення ханукальних свічок. Цей сакральний обряд буде повторюватися до кінця святкування – 30 грудня.
Нашу ініціативу підтримав реальною допомогою відомий єврейський громадський діяч, блогер, засновник благодійного фонду "Квітна" Уріель Штерн.
Традиція Хануки, або "свята свічок", які запалюють протягом восьми днів, має свою давню історію. Ним вшановується диво, яке сталося при освяченні Єрусалимського Храму по перемозі полководця Іуди Маккавея над військами царя Антіоха IV. Сталося ще в 164 році до н. е. За переказами, євреї знайшли в Храмі масло для лампад, яке не встигли осквернити завойовники. Але його вистачало для підтримання вогню в золотому храмовому світильнику (менорі) лише протягом одного дня. Проте дивним чином вогонь у світильнику горів цілих вісім днів. За цей час євреї встигли виготовити запаси нової олії...
Історичних свідчень про те, коли востаннє святкувалися дні Хануки в Радомишлі, немає. Спочатку всі прояви єврейського життя в місті придушили більшовики. А під час нацистської окупації більшість радомишльських євреїв були знищені. Всього в місті й поблизу нього були вбиті, за різними даними, від 3 до 10 тис євреїв. Приблизно від 500 до 1000 з загиблих були діти. Пізніше неподалік від міста були виявлені масові поховання євреїв, які загинули від рук нацистів.
Станом на 1970 рік в Радомишлі жило вже не більше 250 євреїв, а 1989 році – навіть менше п'ятидесяти...
Появу євреїв у Радомишлі фіксують, за різними джерелами, між XVI і першою половиною XVIII ст. За даними інвентарних люстрацій 1774 року, в Радомишлі існував єврейський кагал, який налічував 33 родини. Кожна з них платила чинш греко-католицькому митрополитові в розмірі від 6 до 12 злотих на місяць.
Станом на 1797 рік, коли в Російській імперії проводився загальний перепис населення, з 1829 жителів Радомишля євреїв було 1424 (80%). Очевидно, пік переселення припав на 70-і роки XVIII століття, після першого поділу Речі Посполитої. На той час припадає указ російської імператриці Катерини ІІ про так звану "смугу осілості" для євреїв, далі якої їм заборонялося селитися в імперії.
Радомишль був саме з тих міст, які знаходилися на кордоні цієї смуги осілості – в числі їх були Жмеринка, Бердичів, Чорнобиль і пр.
З часу появи євреїв у Радомишлі основним їх заняттям була торгівля. У 1801 році в Радомишлі проживало 20 купців, з них шестеро – євреї. Але торгівлею займалися практично всі євреї, навіть з невеликим достатком. У місті було багато маленьких єврейських магазинчиків. Помітно були представлені євреї також у дрібному промислі – кравці, шевці, шорники, склярі, кушніри.
Цікаво, що в 30-40 рр. XIX ст. євреї Радомишля на рівних з православними брали участь в боротьбі за крісло міського голови. Це попри те, що в Російській імперії все ще діяли дискримінаційні закони проти іудеїв.
Серед культових споруд у Радомишлі теж переважали єврейські. Станом на 1852 року в місті існував один православний храм (Святої Трійці), костел з органом, зате шість єврейських молитовних будинків і дві кам'яні синагоги.
Причому одна з них – хоральна.
В ній починав свою музичну кар'єру Яків-Самуїл-Зейдель Ісаакович Мороговський (Зейдель Ровнер, 1856-1943) – хормейстер, кантор, композитор. Спочатку він співав у хорі синагоги, потім очолив цей хор. Пізніше Мороговський очолював хорові капели в Рівному, Кишиневі, Лондоні, Львові. Його концерти збирали повні зали в Російській імперії. Рятуючись від єврейських погромів, емігрував до США. Там він знову очолив хорову капелу, яка з успіхом виступала в Карнегі-Холлі – найпрестижнішому залі Нью-Йорка...
Євреї першими почали будувати в Радомишлі промислові підприємства: цегельний завод, цілу низку фабрик – вапнякову, суконну, кондитерську. Перша школа в місті, перший театр, перший банк – усе це заслуга радомишльських євреїв.
Причому не лише перед своєю громадою, але й перед мешканцями всього міста. Адже єврейський театр у Радомишлі став місцем, де популяризувалася українська музика і драматургія. А в 1905 році було отримано дозвіл на гастролі в театрі польських і німецьких театральних колективів.
Тому, запалюючи разом з нашими єврейськими друзями ханукальні свічки, ми згадуємо про все це із вдячністю. Бо ми всі творимо Україну – і українці, і євреї, і інші. Тому для спільного добра важливо не з'ясовувати стосунки, а будувати їх.
Що ми, власне, в "Замку-музеї Радомисль" і робимо.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
