19 березня 2020, 08:45

Освідчення в коханні

Є люди, котрих називають символами покоління (і не одного). Є люди, котрих називають духовними батьками. Є люди, саме завдяки яким ми такі, які ми є. І хтозна, якими ми були б, якби ці люди не зустрілися на нашому життєвому шляху.

Вона саме така.

Жінка-вічність.

Жінка-епоха.

Жінка-міф.

Це все про Неї. Єдину, геніальну, вільну від всіх потворних нашарувань сучасності.

Безкомпромісну.

Справжню аристократку духу.



Сьогодні Ліні Костенко 90 років.

90 років мудрості, 90 років гідності, 90 років творення, 90 років служіння своїй нації і країні.

Таких людей у нас – одиниці. Це наші моральні авторитети. Без перебільшення, на них тримається наша державність.

Її вірші й поеми вже давно розібрали на цитати, пісні. Мабуть, через прості, але влучні слова... І метафоричність, образність – інколи просто аж візуальна, коли рядки самі по собі викликають у свідомості яскраві картини радості чи то смутку, любові чи то відчаю, бунту чи то умиротворення.

"Пиши кров'ю і ти знатимеш, що кров – це дух", – писав Ніцше. Написано за десятки років до народження Ліни Костенко – а ніби про неї. Вона проживає те, про що пише, пропускає через себе.

Це той випадок, коли віриш кожному рядку, кожному слову, кожній літері.

Згадую, як в студентські роки я чорнильною ручкою дві ночі поспіль переписувала в зошит поезії Ліни Костенко. Адже купити омріяну книгу не було можливості і мені дозволили дві доби писати...

Потім з'явилися перші романси на улюблені вірші. І мені завжди здавалося, що це не я пишу музику, а просто маю можливість почути ту музику, яку сама Ліна Василівна заклала в свою геніальну поезію.

А потім я вперше побачила її живу і справжню. І моє серце, здається, зупинилося... Така м'яка і глибока поезія кохання ніжної, тендітної жінки – і водночас такий погляд очей, який не те що не прощає, але ловить, відчуває і розстрілює молекули брехні і зради в самий момент їх народження...

Ліна Костенко не просто популярна – її люблять, як мало кого.

Вона вища і вільна від усіх титулів і звань. Свого часу Ліна Василівна відмовилася від звання "Герой України". І це був маркер часу.

Так сталося, що сьогодні вперше за багато років я не зможу Вас привітати з Днем Народження вживу. Але від всієї нашої родини вітаю Вас з завершенням третіх тридцяти і початком четвертих.

І хай Ваші четверті тридцять будуть наповнені новими емоціями, новими таємницями, новими книгами, новими віршами і оновленою Україною – чистішою, сильнішою, здоровішою, мудрішою.

У Вас є в Україні своя армія. Це мільйони людей, які чекають Вашого слова, Вашого погляду, Вашої думки.

З Днем Нарождения, Ліно Василівно!

Многая літа!

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Тринадцять – число щасливе!

30 вересня 2011 року, в останній день першого місяця осені, "Замок-музей Радомисль" офіційно відкрив двері для відвідувачів. Хоча екскурсії до Музею української домашньої ікони і старожитностей "Душа України" ми проводили й раніше...

Історія на дотик

Того самого дня, 20 вересня, коли нашому Музею української домашньої ікони "Душа України" вручали сертифікат Національного реєстру рекордів, ми проводили також презентацію унікального інклюзивного продукту – мандрівної карти знаменитого туристичного маршруту Via Regia для людей із порушеннями зору...

Національний реєстр рекордів України відзначив ''Замок-музей Радомисль''!

Історико-культурний комплекс "Замок-музей Радомисль" внесено в національний реєстр рекордів України, а наш музей "Душа України" визнано першим в Україні Музеєм української домашньої ікони...

Не зовсім святкові нотатки в День Знань

Перше вересня – особливий день для кожного з нас. Колись я сама ходила до школи з портфелем і бантами. Потім вже водила туди дітей – з наплічниками й без бантів...

Смертельний політ над Дніпром

21 липня в центрі Києва сталася трагедія. Над Дніпром обірвався трос екстрім-атракціону. Один з двох братів – двадцятирічний хлопець, який в цей час був на цьому атракціоні, упав у воду...

Чи могло таке варварство статися у будь-якій з європейських столиць?! Ніколи!

Ми так прагнемо в Євросоюз – але поки що не здатні побороти корупцію та байдужість навколо себе... Іще одна цінна історична пам'ятка архітектури знищена – старовинна садиба Зеленських у давньому центрі Києва...