30 років Незалежності: час віддавати борги
До 30-ї річниці Незалежності підходимо з чітким завданням для влади – не порушувати закони України та нашу Конституцію. Тобто – прийняти нарешті закон про обов'язкове державне медичне страхування і гарантувати своїм громадянам право на життя і здоров'я.
Йдеться зовсім не про новий податок, як зазвичай лякають українців противники обов'язкового державного медичного страхування. Натомість – про створення гарантованого державного Фонду, куди буде передано 5% від ВВП. І жодний прем'єр, президент чи депутат не зможе перерозподілити ці кошти на інші потреби або під власні політичні амбіції.
Остання країна на Європейскому просторі, яка цього досі не зробила – це Украіна. В усіх інших європейських країнах життя і здоров'я громадян захищені державою.
Українська нація хворіє і вимирає. За тридцять років Незалежності цей процес лише поглибився і невпинно прогресує.
Якщо у 2016-му році кількість померлих була на 175 тисяч більше, ніж народжених, то вже у 2017-му ця цифра збільшилася до 198 тисяч. Колективний імунітет нації в занепаді – рівень вакцинації населення впав нижче показників 90-х років. А пандемія коронавірусної інфекції, немов промінь прожектору, висвітила всі вади нашої системи охорони здоров'я. Тільки про них зараз не модно говорити.
"Медична реформа" – ці два слова за всі роки незалежності лунали у вищих ешелонах влади чи не найчастіше.
Я ґрунтовно й послідовно критикувала останній варіант медичної реформи. Бо, на жаль, широко розрекламований і, на перший погляд, гарний принцип цієї реформи "гроші йдуть за пацієнтом" у вітчизняному втіленні є вкрай несправедливим. Адже людей, "за якими йдуть гроші", значно менше, аніж тяжко хворих, які помирають від онкологічних та серцево-судинних хвороб – причин передчасної смерті 80% українців.
Одних лише онкохворих у нашій країні зараз близько мільйона. І щороку виявляють ще приблизно сто тисяч нових випадків. Виділені гроші "підуть" менш ніж за 50% онкохворих. А як бути з рештою пацієнтів, коли на лікування потрібні десятки і сотні тисяч гривень, а 51% населення живе за межею бідності?
Всім зрозуміло куди – в сухі цифри статистики зменшення населення України...
Основа медичної реформи, яка могла б врятувати всіх цих людей – загальнообов'язкове державне медичне страхування.
Зрештою, нічого революційного в цій пропозиції немає. Право громадянина на медичне страхування затверджує стаття 49 Конституції України, ухваленої в 1996 році. Того ж самого року Закон "Про страхування" визначив, що медичне страхування може бути як добровільним, так і обов'язковим. У 1998-1999 роках прийняли декілька законів, що визначають засади державного соціального страхування (в тому числі й медичного).
Врешті-решт, на початку 2015-го вийшла оновлена версія закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Цей закон зобов'язував уряд протягом півроку підготувати та подати до Верховної Ради проект закону про обов'язкове медичне державне страхування. Однак це доручення Кабмін так і не виконав.
Народні депутати VIII скликання подавали свої варіанти законопроектів. Всього їх було три, автором одного з них стала я. Проте, навіть моя посада голови парламентського комітету з питань охорони здоров'я не допомогла подолати спротив, і закони не були розглянуті.
Натомість Міністерство охорони здоров'я затвердило базовий гарантований пакет допомоги: екстрену і сімейну медицину, а також передсмертний паліатив. За все інше пообіцяли платити субсидії.
Фактично, це лише поглибило провалля між бідними та багатими.
І до чого ми прийшли на 30-ту річницю Незалежності?
В бюджет не закладено коштів не те що на медичні субсидії та необхідні ліки, а й на своєчасну виплату зарплат медикам.
Наголошую ще раз: всі європейські країни так чи інакше запровадили загальнообов'язкове державне медичне страхування. Немає жодної держави в Європі, де би воно не працювало. Немає такої країни, де держава за кошти страхового фонду не забезпечувала б лікування й догляд хворих на рак чи серцево-судинні захворювання.
Останньою європейською країною, що прийняла цей закон, стала Молдова. Останньою перед нами.
Проте ми продовжуємо боротись.
Кожен на своєму маленькому фронті.
А потрібен фронт – один і спільний, і тоді перемога буде за нами.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
