Дякую, тату, за все...

Сьогодні у мене сумна дата...

Вже три роки, як немає з нами мого тата – професора-патофізіолога Вадима Якимовича Березовського (1932-2020) – науковця і письменника, громадського діяча і борця.

У вирі наших буремних подій – війни, агресії, розпачу, хвороб – його нам усім дуже бракує. Бо саме його оптимізм, життєлюбність та невпинна енергія підтримували нашу родину в часи випробувань.



Він вчив мене маленькою – падати і в польоті думати не про "Ой", а про те, як правильно приземлитися і скоріше піднятися.

Вчив збирати лісові суниці, які ховалися під листочками, різьбити з деревини ножем деревʼяні ложки. Вчив пиляти дрова й косити траву, вчив забивати цвяхи й орієнтуватися по компасу. А ще – не боятися жодної фізичної роботи.

І при цьому – завжди думати, думати, думати і шукати коротші й простіші шляхи досягнення мети.





Потім – уже в старшому віці – вчив мене говорити просто, а не заумно, писати чітко й коротко, а не довго й ні про що, і ніколи не ділити людей за статусом чи за рівнем.

Вчив не здаватися, що б не трапилося, і йти вперед, а коли не можеш йти – то повзти...

Вчив дивитися на світ із добром та іронією. Вчив знати й розуміти історію (а це зовсім різні речі), любити свою країну й вірити у неї.



А ще він мабуть був одним з небагатьох чоловіків, які направду поважають жіночу гідність і рівноправність, а не на лозунгах, конференціях і у променистих промовах. А отже спільним рішенням обох моїх батьків – ще до мого народження в 1966 році – було надати мені прізвище по матері, щоб рід Богомольців не зник з історії. Ніхто з моїх батьків не знав, ким я стану в житті, але для них обох важливо було продовжити історію мого понівеченого репресіями роду – як і моєї країни.



Все своє життя батько пишався мною й ніколи не дорікав мамі або мені, що щось було не з його волі.

Тато прожив довге й плідне життя. Він був нащадком давніх польського й німецького родів – Березовських і Ванштраль. Аби не наразитися на репресії з боку комуністів, про це в родині воліли не згадувати. Серед татових предків були протестанти, католики, православні; вони були освіченими людьми, знали кілька європейських мов. Але значну частину дитинства мій тато провів у звичайній глинобитній сільській хаті – з глиняними підлогами, під солом'яною покрівлею, з ґаночком, з погребом.



Тато був істинним київським інтелігентом та людиною правдиво шляхетною. Дожив до віку "щастьоліття", всупереч онкології, з якою ми разом боролися майже п'ять років. Побачив, виховував і дуже любив своїх онуків.



До останнього подиху любив Україну, Київ, Карпати, тварин і природу.



Любив дихати чистим повітрям і робити дихальні вправи, пити чисту просту воду і вчив інших це робити і любити.

Все своє життя тато присвятив вивченню фізіології й патофізіології дихання, гіпоксії. Готував до польоту нашого першого українського космонавта – Леоніда Каденюка. Тренував українську збірну по футболу перед міжнародними іграми в країнах, які розташовані на значно більшій висоті над рівнем моря, де виникає гіпоксія.

У літньому віці тато став на захист нашої столиці та її парків від злочинних провладних забудовників. Боронив Олександрівську лікарню від руйнації. Отримав дві сфальсифіковані кримінальні справи за боротьбу з владою, яка тягала його й усіх нас по судах майже три роки.

Тата не зламали. Але вкоротили життя нашої мами...

Він возив дрова й шини на Майдан.

Він навчив мене любити життя й людей, науку й справедливість.

І ще – водити машину, співати народних пісень, малювати олією й танцювати вальс, чарльстон і фокстрот.



І зараз я вкотре усвідомлюю, друзі, наскільки це важливо не просто бути вдячним своїм батькам за все, чим ми їм зобов'язані, але й встигнути висловити цю вдячність ще за їхнього життя, щоб вони змогли відчути нашу любов, нашу турботу. Не забувайте це робити!



Дякую тобі, тату, за те, ким ти був, і за те, ким я стала завдяки тобі!

Світла пам'ять...

Тепер ти там вже разом з мамою...



Всі фото з архіву родини Богомольців

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.