Недитячі думки в ''дитячий'' день
Раніше в День захисту дітей хотілося писати саме про дітей. А тепер хочеться писати про зброю. Адже без неї захистити наших дітей виявилося неможливим.
548 українських дітей за роки війни були вбиті, 1351 дитина поранена.
А 28 років тому, цього ж дня, Україна позбулася статусу ядерної держави. Добровільно.
Історія знає лише один такий прецедент – у 1993 від атомної зброї відмовилась ЮАР. От тільки у африканської республіки не було й немає серйозних противників. А для нас у 1996-му пішов зворотній відлік – тільки майже ніхто тоді цього не розумів.
Другий у світі ядерний арсенал – понад 6000 ядерних боєголовок, майже 50 стратегічних бомбардувальників та майже 200 міжконтинентальних балістичних ракет українці обміняли тоді на документ, котрий, як виявилося, не вартував навіть паперу, на якому був написаний – на Будапештський меморандум. Згідно з ним, три сильні держави мали гарантувати нашу безпеку.
В результаті одна з цих держав напала на нас у 2014-му, а дві інші розвели руками і висловили "рішучу стурбованість".
Особливо дико виглядає зараз той факт, що велику частину стратегічної зброї Україна передала... росіянам. І тепер нас обстрілюють з наших же літаків і погрожують нам нашими же боєголовками. Але жоден політик і чиновник не поніс відповідальності за це.
Для нас це взагалі звична історія: спочатку роззброювати Україну, дарувати потенційному ворогові ядерні арсенали, розпродавати танки й літаки за ціною брухту, знекровлювати армію, приймати самовбивчі Харківські угоди, брехати, красти – а потім не лише уникнути суду й покарання, але й залишитися в політиці, ходити по телеефірах та повчати людей.
Варто було б сказати, які уроки Україна повинна винести з історії 28-річної давнини. Але що тут скажеш, якщо ці "уроки" регулярно прилітають по українським містам і селам?
Не вірити порожнім обіцянкам? Не віддавати зброю у руки ворогові? Бути сильними?
Сьогодні, коли триває найстрашніша війна з часів другої світової, все це й так очевидно. Але так буде не завжди. Війна скінчиться. Виростуть діти, які знову почують розмови про мир та "міжнародні гарантії". То ж, наша задача – щоб вони від початку знали всьому цьому ціну.
Хочеш миру? Готуйся до війни. І тоді наші діти будуть захищені не порожніми обіцянками, а реальною силою.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
