Хто ж тут житиме?
Хто ж тут житиме?
Що буде з нашою нацією через 50 років? Через 100? Хто буде населяти найбільшу країну Європи – україні чи біженці з інших країн?
Ці дані статистики та їх значення має розуміти кожен українець сьогодні і робити висновки.
Торік, за підрахунками Держстату, смертність в Україні майже втричі перевищила народжуваність. 495,1 тисяч українців померло, і лише 176,1 тисяч народилося.
У вересні 2024 року ЦРУ США опублікувало звіт, де Україна посіла перше місце у світі за рівнем смертності та водночас останнє в рейтингу народжуваності.
Однак річ не в різкому зростанні смертності як такому. Навпаки, в абсолютних показниках минулого року в Україні взагалі померло найменше людей за всі роки незалежності. Натомість дається взнаки зменшення кількості населення внаслідок еміграції; поза тим, значна частина наших громадян знаходяться в окупації. Відтак дані наведеної статистики неповні. У показниках відносних, 13-14% померлих на 1000 людей – це трохи менше, аніж у спокійному 2012-му і значно менше, ніж у пандемічному 2021-му.
Статистику нинішньої великої війни та впливу її наслідків на співвідношення народжуваності-смертності ми поки що не можемо навести, оскільки нема оприлюднених даних.
Головна проблема Украіни – падіння народжуваності та найкоротша тривалість життя в Європі.
Якщо подивимось на графік, побачимо: останнім роком, коли народжуваність перевищувала смертність, був 1990-й. Далі – різкий спад аж до 2002-го, коли кількість нових українців знову пішла вгору. Це тривало десять років, але після 2012-го почалося нове падіння, яке продовжується досі.
Що в нас почалося у 2002-му та закінчилося в 2012-му? Економічний ріст з тією самою "стабільністю" першого десятиліття нинішнього століття.
Логіка людей проста: коли страшні роки позаду, навколо все оптимістично, коштів вистачає і є впевненість у завтрашньому дні – саме час народжувати. З часів світового бебі-буму після другоі світової війни (1950-ті роки) нічого в цьому сенсі не змінилося.
Що почалося в 2014-му? Російське вторгнення в Криму й на Донбасі – пролог до нинішньої повномасштабної війни. На совісті країни-агресора не лише десятки тисяч вбитих українців, сотні тисяч скалічених та безліч біженців. Загарбники також несуть відповідальність за мільйони ненароджених українських дітей.
Ось він – справжній геноцид, якому прощення не може бути!
Але що робити нам, щоб наша Україна не знелюдніла? Щоб українська нації не розчинилась у хвилях мігрантів, які обов'язково будуть – бо така земля, як наша, не може лишатись нічиєю.
У світі є приклад нації, яка змогла не просто вижити аж за дві тисячі років поневірянь серед недругів, але буквально відродилася з попелу на своїй історичній батьківщині. Я, звісно, про євреїв, про державу Ізраїль.
Вони століттями берегли на чужині свою ідентичність, свою культуру, мову та традиції. Століттями берегли свою національність, причому вели її не по батьку, а по матері, вважаючи євреєм/єврейкою кожну дитину, народжену єврейською жінкою.
І зараз кожна людина, що має в роду євреїв, може отримати ізраїльське громадянство й щасливо жити на землі своїх предків.
Хіба це не слушний досвід для українців, коли мільйони наших співвітчизників рятуються від війни за кордоном і далеко не всі збираються вертатись додому?
Але тут є важливий нюанс. Багато людей хоче переїхати до Ізраїлю лише через те, що це сучасна, заможна та щаслива (навіть всупереч постійній воєнно-терористичній загрозі від сусідів) країна.
Щоб діти та онуки наших біженців, що зараз потроху стають емігрантами, забажали повернутись в Україну, ми маємо побудувати таку країну, де захочеться жити. І передусім – знищити корупцію, як направду ментальне явище.
Війна неодмінно скінчиться. Буде й відновлення, й економічне зростання. Наша задача – не згаяти цю можливість. Створити умови для інвестицій. Побороти, корупцію, повернути повагу до законів та зробити суспільство справедливим. Дати відсіч популізму.
І тоді, я переконана, через декілька років, Україна стане місцем, де захочеться створювати сім'ї та народжувати дітей, куди захочеться репатріюватись, де просто захочеться бути щасливими.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
