Демографічний прогноз. Не оптимістичний...

Українці вимирають як нація. І нинішня велика війна, що призвела до загибелі, щонайменше, десятків тисяч українців та виїзду за кордон мільйонів біженців, лише прискорила демографічну тенденцію, яка панувала в Україні з початку незалежності.

В 2024 році смертність в Україні в три рази перевищила народжуваність. Померло 495,1 тис осіб, а народилося лише 176,1 тис.

Останнім роком, коли народжуваність в нашій країні перевищувала смертність, був 1990-й. Далі число новонароджених почало стрімко падати. В перші роки нинішнього століття, коли економіка перебувала на підйомі, воно дещо зросло, але так ніколи й не перевищило число померлих.

А з 2013-го народжуваність знову полетіла вниз. І це триває й досі.

Щодо смертності, то, сягнувши піку в 1995-му, вона залишається стабільною (за виключенням "ковідних" 2020 та 2021), і навіть знижується – через зменшення кількості населення і відсутності статистики з окупованих регіонів.

В 2017-му, коли я очолювала комітет охорони здоровʼя ВР і мала доступ до реальної статистики (без урахування біженців та загиблих у війні), я розробила шляхом математичного моделювання демографічний прогноз для України з урахуванням лише народжених і померлих.

Згідно з ним, за тодішніми темпами депопуляції українці мали зникнути як нація, в середньому, через 180 років (шість поколінь по 30 років).

Чернігівська область мала би залишитися без українців через 80 років, Сумська – через 100. За 58 років від населення Черкащини та Кіровоградщини лишилася би половина. Західні регіони з кращою екологічною ситуацію та міцнішими сімейними зв'язками можуть протриматися довше.

Але кінець один. І він сумний для української нації, культури і традицій.

У Західній Європі демографічна ситуація незначно, але краща. Але й там місцеве населення поступово заміщують приїжджі з Африки та Близького Сходу.

Святе місце не буває порожнім – і на місце українців, якщо вони зникнуть, прийдуть інші народи зі своїми традиціями і культурою. Скоріш за все, ті, які зараз живуть навколо екватора. Адже глобальне потепління зробить частину населених сьогодні територій непридатними для життя.

На схід від України слов'ян стрімко заміняють вихідці з Середньої Азії. До речі, деякі дослідники війни називають однією з причин російської агресії прагнення захопити кількадесят мільйонів українців і залишитись країною з переважно слов'янським населенням.

Тому, якщо ми не хочемо залишитись виключно у підручниках історії, як хазари чи половці, ми повинні вже зараз вжити невідкладних заходів.

Існують дієві способи знизити смертність і збільшити народжуваність. Колись це ефективно зробили фіни. Вони зуміли за 20 років рішучих і свідомих кроків та реформ збільшити середню тривалість життя у своїй країні на 10 років, пропагуючи здоровий спосіб життя та привчаючи людей піклуватися про своє здоров'я, їсти менше солі, контролювати тиск і не помирати від інфарктів та інсультів.

В 2018 році, будучи депутатом Верховної Ради, я розробила комплекс подібних заходів – "Платформа Україна 80+". На жаль Кабмін не зумів її реалізувати. Скоріше, не мав бажання.

Що робити сьогодні?

Повернути українцям довіру до України. Зробити Україну конкурентоздатною, такою, в якій будуть хотіти жити люди. Як саме цього досягти – тема набагато складніша. Але для початку: без нульової толерантності до корупції руху вперед не буде.

А коли Україна все ж стане бажаним місцем для життя, треба залучити саме тих мігрантів, які нам потрібні. В першу чергу – дітей та онуків тих українців, які виїхали за кордон раніше.

Цю задачу колись ефективно вирішив Ізраїль. Відродивши свою державу через майже дві тисячі років, Ізраїль запропонував мешканцям усього світу, що мають єврейське коріння, репатріюватися – повернутися туди, де колись жили їхні предки. Вони надають усім цим людям громадянство та можливість реалізувати себе на історичній батьківщині – цей досвід дуже стався б нам у пригоді.

І щоб потенційних репатріантів було більше, ізраїльтяни, визнають і передають національність не лише по матері, але також по батьку.

Чимало українок сьогодні виходять заміж за іноземців, народжують за кордоном дітей. І наше завдання – добитися, щоби їхні діти також вважалися українцями і отримували українське громадянство одразу після народження, автоматично – як це роблять у СШ.

Звісно, навряд чи зараз буде багато бажаючих повернутись в Україну. Але в наших силах змінити країну так, щоб їх ставало все більше. Важливо, щоб ті, хто народився за кордоном мали бажання і можливість зберігати свою національну культуру. Це робота для всіх дипломатичних місій і посольств України за кордоном.

А щоб українці хотіли народжувати більше дітей безпосередньо в Україні, потрібно завершення війни і просвітницькі програми. Щоб дітям і юнацтву популяризували не гендерні квести і гей-паради, а акцентували їхню увагу на сімейних цінностях. Щоб іще в школі розповідали очевидне: сім'я – це дуже важливо, і народжувати дітей – значить, продовжувати свій рід.

Тут велика поміч могла б прийти і від релігійних громад – бо, за статистикою, найбільше дітей у віруючих родинах і матеріальні питання для них є другорядними.

І ще одна неочевидна річ, яка викличе, мабуть, найбільше суперечок. Це пошук так званої "нації-донора". Тобто, людей тієї національності, які змогли б приїздити в Україну та переймати українську культуру, українські звичаї, українські цінності.

Це ті ж мігранти, але такі, що не створюють етнічних гетто й не намагаються змінити середовище під себе, натомість приймають правила свого нового дому.

Візьмемо, приміром, наших найближчих сусідів – білорусів. Вони мають тісні економічні зв'язки з Китаєм – в Білорусі вчиться багато китайських студентів, вже є чимало змішаних шлюбів.

Або більш відомий приклад – індуси та пакістанці у Великій Британії. Користуючись можливістю вільно мігрувати в колишню метрополію, вони приїздять масово до Туманного Альбіону, і залишаються там. Здебільшого це виховані та працьовиті люди, що стають ефективними членами суспільства.

І, оскільки зовсім без мігрантів нам не обійтися і економіку не відбудувати, варто вже зараз залучати таких, що через пару поколінь стануть українцями, а не навпаки. Бо неконтрольована міграція загрожує новими соціальними вибухами – а нам і без них зараз нелегко.

Так, проблема існує. Українці сьогодні стоять перед вибором: або вимерти й поступитися місцем іншим, більш активним та життєздатним етносам (все за теорією еволюції), або пережити нинішню кризу, вийти з неї сильнішими, та квітнути на своїй землі ще багато сотень та тисяч літ.

Перший крок, аби подолати проблему – визнати її. А другий крок – розробити чіткий план дій і дотримуватися його. Контролювати ефективність, вносити зміни і невпинно рухатись уперед. І тоді носити вишиванки та співати українські пісні будуть українці.

Шанс є. Головне – не згаяти його. І це справа не лише держави чи влади, а й кожного з нас.

Щоб принаймні підтримувати чисельність народу на нинішньому рівні, середня родина повинна мати не двох дітей, а чотирьох. А скільки їх у вас?

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.