ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ РОЗРИВ І ЙОГО ПЕРЕМОГИ ТА НЕБЕЗПЕКИ

Процес надання Томосу відбирає у Путіна останній – духовний, світоглядний – аргумент його відстоювання тези про історичну культурну єдність "братських народів". Культура, у тому числі те, що зветься матеріальною культурою людей, є нічим іншим як сферою духовного буття спільноти, нації. Церковний розрив – це кульмінація екзистенційного вибору, зробленого Україною як наслідок путинськоі політики війни проти нас.

Церковний, духовний, розрив означає катастрофу для ведення другої половини дій гібридної війни російськими ЗМІ і культурною дипломатією. Це вибиває грунт з під ніг російської пропаганди, яка ведеться саме для доведення тези про "справедливу" військову окупацію задля захисту права російсько орієнтованих людей на вільне самовизначення у духовній сфері мови, віри і традиційних вірувань та цінностей. Церковний розрив ставить крапку на тезі про спільну духовну спадщину. Отже – він наочно доводить всьому світові, що такої спільності – ані світської, ані релігійної культури – немає і НЕ БУЛО.

Це зветься екзистенційним розривом, який наочно і символічно вказує на два різних життя, різні існування та колективні способи бути. Сила і глибина екзистенційного розлучення є такою, що воно відправляє у небуття визнання легітимними будь-які історичні взаємодії чи співіснування. Тому не слід дивуватись, а треба визнавати правду екзистенціної істини про найгучніші подіі. Ця правда вимагає визнати раз і назавжди історичну справедливість дій українціа, спрямованих на відстоювання їхньої найіональної незалежності – від розриву Мазепи з імперією до війни проти радянської системи української повстанської армії у Другій світовій, від українськоі революції початку минулого і революцій Майдану вже цього століття. Тому є історичною правдою і визнання Голодомору геноцидом.

Сьогоднішній церковний, екзистенційний, розрив є уроком тим історикам, які не розуміють, що жодні раціональні доведення зворотнього, а саме -.спільного історичного співіснування з Росією, спільноі долі, культури тощо вже, з цього моменту, не існує в реальності, – не спрацюють. Це не означає, що не можна досліджувати історичну взаємодію. Жодних проблем, але за єдиною умовою – "спільна" історія це історія доброго чи поганого, мирного чи насильницького, такого що збагачувало чи віднімало життя, – все це співжиття назавжди різних спільнот.

Найнебезпечніше у цьому великому духовному прориві – це те, що путинський "русский мир" загнаний у глухий кут. Він, як всі вже помітили, втрачає екзистенційну основу – право на історію його походження, вигадану комуністичною і пост-радянською імперією задля власної легітимації. Путинський режим не має іншого вибору: він не може визнати "церковну" поразку без саморуйнації його політичноі влади, кінцева легітимність якої є апеляція до "духовних скреп", що єднають народи пост-радянської імперії.

Небезпека всієї сьогоднішньої ситуаціі якраз і полягає у поведінці хижака, затиснутого у кут. У нас не може бути жодних сумніві, що Путін здатний піти на будь-які провокації, загострення ситуації та ескалацїї військових дій, щоб не дати історії відбутись – щоб уникнути завершення процесу надання томосу Україні. Тому країна має виступити ´єдиним фронтом', як точно написали мені у коменті на вчорашній пост в ФБ, щоб убезпечити отримання національної автокефалії. Убезпечити, якщо треба, рішучою відповіддю на будь-які провокації насилля – військові і цивільні.

Втім, нам не можна сплутати військовий і духовний фронти. Ми маємо бути, якщо завгодно, рішуче толерантними. Це означає неприпустимість будь-якого державного насильства чи державного потурання цивільного насилля у складному процесі церковного розлучення. Це також означає бути напоготові дати відсіч зовнішнім спробам організувати або використати таке можливе, спровоковане, насилля.